Однією з ефективних форм позакласної роботи з студентами коледжу є предметні гуртки. Вони організовуються на добровільній основі завідуючими кабінетами, лабораторіями викладачами. Зміст роботи кожного гуртка визначається перш за все його призначенням. Члени гуртка виготовляють наочні посібники, монтують прилади, пишуть доповіді і виступають з ними перед аудиторією, підготовлюють реферати, наукові статті, цікаві повідомлення та новини літератури, науково-технічну інформацію, виготовляють методичні посібники, наочність, ремонтують і виготовляють таблиці, діючі моделі. В зміст роботи гуртків по предмету по вивченню теоретичного матеріалу включається матеріал, що найбільше цікавить студентів. Форми гурткової роботи можуть бути найрізноманітнішими: лекції, бесіди викладачів, передовиків с/г виробництва, виступи учнів з заздалегідь підготовленими повідомленнями. Дуже важливо створити умови на заняття гуртка для творчості учнів, їх активності у розв'язання того чи іншого питання.
Робота в предметних гуртках проводиться по таких напрямах:
а) підготовка доповідей, рефератів, виконання спеціальних розрахунків по профілюючих дисциплінах;
б) проведення лабораторних робіт, виготовлення спеціальних лабораторних установок;
в) конструювання і виготовлення технічної оснастки, діючих моделей станків, машин і механізмів.
Вміння самостійно мислити, творчо підходити до любої роботи стало необхідною умовою успішної діяльності студентів, а в майбутньому фахівців, спеціалістів с/г виробництва.
Творчу діяльність студентів в гуртках технічної творчості можна умовно поділити на етапи. Перший етап - вибір об'єкту конструювання. Тут необхідно враховувати слідуючи дидактичні вимоги:
технічна задача повинна бути посильною для студентів і викликати в них пізнавальний інтерес;
для виготовлення слід вибирати реальні об'єкти , що представляють реальну практичну значимість для певної галузі виробництва і відповідають особистим інтересам студентів;
умови для конструювання і виготовлення об'єктів повинні бути близькими до виробничих, що дозволить студентам більш детально вивчити особливості обраної професії, елементи майбутньої роботи на виробництві;
при виборі об'єктів необхідно орієнтуватися на рівень теоретичної і практичної підготовленості студентів.
Другий етап технічної творчості пов'язаний з пошуком конструкторського рішення, сформульованого на першому етапі. На цьому етапі студенти збирають і вивчають необхідний матеріал, читають науково-технічну літературу, використовують свої знання, вміння і навички для рішення поставленої задачі, здійснюють самостійний творчий пошук, знайомляться з об'єктами, подібними до тих, що конструюються. Це сприяє виробленню у студентів вмінь раціоналізаторської або винахідницької роботи.
Дуже важливо вибрати найбільш вдалий метод творчого конструювання. При конструюванні технічних об'єктів найбільший навчальний ефект дає проблемне конструювання в поєднанні з методом рішення конструкторсько-технічних задач на основі творчого переходу від промислового зразка машини або станка до проектованого.
Суть проблемного конструювання полягає в тому, що керівник гуртка створює проблемно-технічні ситуації: виходячи з протиріч між відомим і невідомим, між існуючою технікою і конструйованою, між старими відживши ми вимогами і новими пов'язаними з розвитком сучасної науки і техніки. Найцінніше в проблемному конструюванні те, що воно в найбільшій мірі розвиває в студентів технічне мислення, а це і є головне завдання технічної творчості.
Третій етап творчості студентів - конструкторська розробка проектованого об'єкта, виконання складальних і робочих креслень. Розвитку конструкторських здібностей і формуванню вмінь сприяє зв'язок вивчення спеціальних дисциплін з гуртковою роботою. Викладачам спеціальних дисциплін слід заняття в гуртках проводити в тісному зв'язку з теоретичними матеріалом, що вивчається на уроках. Плануючи вивчення окремих тем, викладач повинен продумати, як зможуть застосовувати студенти одержані знання в технічних гуртках і в майбутньому в практичній діяльності на виробництві.
Завершальний етап - четвертий. Він передбачає виготовлення деталей, зборку і випробування об'єкта. На цьому етапі студенти бачать результати своєї творчої праці і виявляють свою підготовленість до самостійної роботи на виробництві.
Кожний етап творчої діяльності студентів не є закінченим і ізольованим. А просування від одного етапу до іншого не завжди послідовне. Часто трапляються випадки, що удосконалення об'єкта проходить не тільки в процесі його конструювання, але й в процесі виготовлення.
д) консультації їх види і значення.
Консультації - форми навчального заняття, при якій студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування. Консультація проводиться для групи студентів або індивідуально, залежно від того, чи викладач консультує з питань, пов'язаних із виконання індивідуального завдання, чи з теоретичних питань навчального курсу. Індивідуальні завдання виконуються з окремих дисциплін у вигляді рефератів, розрахункових, курсових, дипломних робіт. Виконання видів індивідуального завдання
проводиться самостійно при консультуванні з викладачем з метою засвоєння навчального матеріалу. До проведення індивідуальних консультацій викладач готується заздалегідь, збирає запитання від студентів по відповідній темі і потім дає відповіді на конкретно поставленні запитання. Якщо проводяться групові консультації, то підбираються питання по певних темах і розділах і теж даються на них відповіді з детальними поясненнями і використанням таблиць, схем, діаграм. По змісту запитань, інтересу, який виявляють студенти до обраної теми викладач може зробити висновок про стан підготовленості студентів до виконання складних навчальних завдань і практичного їх втілення в курсових та дипломних проектах.
1.5. МЕТОДИ НАВЧАННЯ ТА ЇХ ОСНОВНІ ГРУПИ
Методами навчання називають способи, з допомогою яких викладач домагається засвоєння студентами знань, вмінь і навичок. Слово "метод" походить від грецького слова і означає шлях досягнення, спосіб
пізнання, систему дій, ефективність навчання в значній мірі залежить від правильності вибору методів і прийомів застосування одного й того самого методу у різних викладачів дає різні результати. А тому викладачу необхідно не тільки знати методи і прийоми навчання, але й набути вміння і навички їх практичного застосування, тобто оволодіти педагогічною майстерністю. Щоб забезпечити систематичне, свідоме і міцне засвоєння студентами знань, вмінь і навичок необхідно при виборі методів враховувати характер навчального завдання, яке необхідно розв'язати , зміст навчального матеріалу, підготовку студентів.
Освітня функція забезпечує всесторонній гармонійний розвиток особистості, людини грамотної, вихованої, здатної самостійно набувати розширювати і поглиблювати знання і творчо використовувати їх у професійній діяльності і суспільному житті. Функція забезпечує розумовий розвиток. Стимулююча функція виконує роль стимулу до навчання , свідомості, підтриманні і закріпленні пізнавальних інтересів на кожному занятті. Виховна функція забезпечує формування високої культури та діагностичного світогляду. Контрольно-корегуюча функція забезпечує перевірку засвоєного матеріалу і корекцію відхилень.
У сучасній методичній літературі описана велика кількість методів, які тим чи іншим чином застосовуються в навчально-виховному процесі. З позицій цілісного підходу до навчально-виховного процесу виділяють три великі групи методів. Однак, не можна не можна не згадати й четверту групу методів, яка, при викладанні предметів по спеціальності, обраній студентом відіграє винятково важливу роль. Це бінарні методи навчально-виховного процесу.
а) методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності студентів.
І група - методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності це способи діяльності викладача і студентів, спрямованих на оволодіння студентами знаннями, вміннями, навичками, розвиток їх розумових задатків, способів мислення, а також виховання їх. У відповідності до джерела інформації, на основі якого формуються знання і вміння, а також від характеру і співвідношення діяльності викладача з студентами при використанні даного джерела, методи навчання класифікуються таким чином: 1) словесні (розповідь, бесіда, пояснення, лекція); 2) наочні (спостереження, демонстрація, ілюстрація); 3) практичні (усні і письмові вправи, графічні і практичні роботи). Словесні - в коледжі глибоко використовується метод розповіді, коли викладач в доступній для студенті формі і у відповідній послідовності повідомляє студентам факти з навчального матеріалу і дає до них відповідні пояснення. Найбільш розповсюдженими є розповідь-оповідка та розповідь-описання. При викладанні предмету "Трактори і автомобілі" найчастіше використовується розповідь-описання про системи, обладнання і механізми та їх роботу, про конструкцію приладів, механізмів. При підготовці до розповіді перш за се необхідно визначити її мету, сформулювати тему і розробити план. Потім ретельно продумати фактичний матеріал, виділити вузлові пункти, підібрати наочні посібники звичайно пожвавити розповідь цікавими прикладами. Мова викладача не повинна бути нудною, в'ялою і розтягнутою. Дуже важливо викладачеві заволодіти увагою студентів, підкорити якщо не всіх, то принаймні більшість аудиторії, настроїти студентів на активне сприймання навчального матеріалу.
Пояснення - це послідовний виклад навчального матеріалу викладачем при вивченні будови механізмів, станків, при вивченні закономірностей роботи механізмів. В коледжі цей метод використовують у поєднанні з розповіддю. Значний ефект навчально-виховного процесу дає цей метод при викладанні загально-технічних і спеціальних дисциплін. Викладач робить опис і принципу роботи машин, механізмів, обладнання, устаткування, характеристику інструментів, хід технологічного процесу, технічні умови ремонту і механізмів, характерних несправностей різних систем, розповідає студентам про те, як все це виконується у виробничих умовах, знайомить з досвідом роботи передових ремонтних підприємств, науково - дослідних установ і тут же пропонує систему аналізу, пояснює як слід поступити в тому чи іншому випадку. Необхідне цілеспрямоване застосування проблемного викладу матеріалу. Викладач розповідає як виникла ідея того чи іншого відкриття або винаходу, як різні вчені чи конструктори підходили до його розв'язання. Студенти уважно слідкують за думкою викладача і тим самим ніби включаються в науковий пошук.
Бесіда дозволяє викладачеві вести навчання шляхом обміну думками, постановки питань і відповідей них. Включення в зміст уроку цього методу навчання припускає, що студенти мають деяку підготовку по даній темі, а тому її не слід проводити при повідомленні абсолютно нових знань.
Бесіда вимагає більшої затрати часу, ніж розповідь чи лекція. Цей метод широко використовується при закріпленні навчального матеріалу, при перевірці знань, на лабораторно-практичних уроках, при підведенні підсумків виробничого навчання. Викладач зобов'язаний попередньо чітко визначити мету бесіди і накреслити її план. Дуже важливо продумати і відпрацювати вузлові питання, які повинні бути короткими, змістовними і точними. Головним для викладача є вміння спрямувати бесіду в бажане для нього русло. Найбільший інтерес у студентів викликає пошукова бесіда. В ній викладач, повідомляючи матеріал, час від часу перериває цей виклад, звертається до групи з питаннями, втягуючи студентів в пошукову роботу. Самостійний пошук студенти виконують частково, а тому в літературі цей метод називають частково-пошуковим. Частковою формою пошукової бесіди є евристична бесіда, в ході якої викладач ставить питання, заставляючи студентів на основі вже одержаних знань, спостережень, практичного досвіду формулювати нові поняття, висновки, правила, робити певні узагальнення "Студенти ніби відкривають для себе нові знання". Евристична бесіда вимагає чіткості будови, суворої логічності, чіткої обгрунтованості порядку питань, можливості раптової переміни бесіди в залежності від відповідей студентів. Ефективність евристичних бесід вимагає підвищення їх питомої ваги в коледжах, особливо з спеціальних дисциплін.
Не менш важливою є відтворювальна бесіда, в ході якої студенти, спрямовані питаннями викладача, відновлюють одержані раніше знання. Цей вид бесіди використовується на повторно-узагальнюючих уроках.
Лекція - послідовний виклад викладачем теми програми, що включає теоретичні положення, фактичний матеріал, часто пояснення і докази й обов'язково узагальнення і висновки. Лекція відзначається широким охопленням навчального матеріалу і глибиною змісту. В процесі лекції в студентів формуються основні поняття, якими оперує даний предмет. Під керівництвом викладача вони беруть участь в аналізі і синтезі, класифікації і систематизації фактичного матеріалу. На лекції можна успішно застосовувати проблемний виклад знань. Лекція, як метод навчання найтісніше пов'язана з розповіддю, однак ототожнювати їх не можна. Лекція - такий вид навчання, при якому викладач веде логічний доказ того чи іншого положення і підтверджує його фактами, прикладами, демонстрацією дослідів і наочних посібників. Якщо в розповіді на перше місце ставиться повідомлення фактів, то в лекції головним є логічний доказ, який і складає суть лекційного методу навчання. Найбільш складні зв'язки і відносини краще всього розкривати, користуючись методом лекції. Лекцію можна розділити на три частини: вступ, основна частина закінчення.
У вступі викладача повідомляє тему, показує зв'язок лекції з раніше вивченим матеріалом, значення її для практики і виробництва, ставить мету перед студентами - чого вони повинні навчитися. Дуже важливо з самого початку зацікавити студентів темою. Цього можна досягти, використавши один з прийомів створення проблемної ситуації, або повідомивши цікавий, яскравий факт, або переконавши студентів у важливості даної теми. В основній частині лекції розкриваються причинно-наслідкові зв'язки, в заключенні робляться висновки. В лекції дуже важлива логічна чіткість побудови і систематизації матеріалу, виділення голосом пунктів і підпунктів, формулювань і висновків.
Невід'ємну частину любої технічної лекції складає ілюстрація. Вона забезпечує дохідливість і наочність матеріалу, полегшує засвоєння окремих питань. Лекція супроводжується малюнками, графіками, кресленнями на дошці, демонстрацією плакатів. Цінність цих малюнків в тому, що студенти, відтворюючи їх в зошитах, краще запам'ятовують принцип побудови. Плакати краще всього показувати по ходу лекції, а не розвішувати їх заздалегідь, бо це розсіює увагу і знижує інтерес студентів до лекції. Важливим в лекції є повідомлення викладача про рекомендовану літературу, яку повинні опрацювати. Викладач називає основні підручники, а також додаткову літературу. Це можуть бути підручники, практикуми, довідкова література та періодика.
У кожного з цих трьох методів, що належать до словесного, основним є слово викладача і від володіння ним яскравою, емоційно забарвленою, а головне правильною мовою, в супроводі з позамовними заповнювачами (мімікою, жестами) залежить успіх сприймання. Мовна культура викладача - одна з найважливіших умов його професіоналізації, його успіху на педагогічній ниві. Бо ж недарма часто самі студенти говорять про викладачів: "Може він (вона) і знає предмет, а от пояснити не вміє". Мовна майстерність впливає на успішність студентів, на взаємовідносини викладача з студентами, на формування культури мови в студентів. Розвиток мовної культури студентів - це справа не лише викладачів гуманітарних дисциплін, а й всього педагогічного колективу. - Наочні методи навчання включають: демонстрацію, ілюстрацію, самостійні спостереження, досліди.
Метод демонстрації передбачає демонстрування натуральних об'єктів та їх умовних зображень (плакатів, схем, таблиць, приладів, установок, технологічних процесів, дослідів, препаратів).
Для формування у студентів більш точних уявлень про складні пристрої, механізми, інструменти, обладнання їх показують ж у нерухомому стані, так і в дії. Поряд з натуральними об'єктами іноді використовують моделі і макети. Вони не замінюють натуральних зразків, а лише доповнюють їх.
Наочні методи тісно пов'язані з наочністю, наочними посібниками до яких відносяться плакати, схеми, графіки, таблиці, креслення, діапозитиви, кодопосібники тощо. Демонстрація наочних посібників супроводжується поясненнями викладача.
Ефективність наочних посібників і їх використання залежить від додержання певних методичних вимог:
а) навчальні плакати, схеми, діапозитиви, кодопосібники та інші наочності повинні відображати найсуттєвіші, основні ознаки предметів, процесів, явищ, що вивчаються; вони не провинні бути перевантажені зайвою, другорядною інформацією;
б) при застосуванні кількох посібників їх необхідно використовувати послідовно, по мірі необхідності, щоб не розсіювати увагу студентів; нові наочності демонструють тільки перед поясненням матеріалу, що відноситься до нього; використані наочності забираються з поля зору студентів;
в) всі наочні посібники вибираються відповідно до теми заняття;
г) надписи на плакатах, схемах, таблицях, інших посібниках та їх деталі повинні чітко бачити студенти;
д) під час демонстрації наочних посібників викладач повинен управляти сприйманням студентами наочності, поєднуючи показ з поясненням, розповіддю, звертаючи увагу їх на суттєве, основне.
Рекомендуються такі правила демонстрації при викладанні спеціальних предметів технічного циклу:
1. Демонстровані предмети і прилади повинні мати достатні розміри, щоб їх можна було бачити з любого місця в аудиторії;
2. Зборка і розборка приладу повинна бути гранично простою;
3. Оформлення приладів повинне відповідати нормам технічної естетики. Метод ілюстрації використовується викладачами при поясненні нового матеріалу, повторенні раніше вивченого та опитуванні студентів. Він є ніби допоміжним у словесному методі і значення його полягає в тому, щоб яскравіше викласти і показати свою думку, тезу. Засоби ілюстрації (картини, таблиці, моделі, макети, книжкові малюнки) є нерухомими. А тому від вміння вчителя залежить "оживання" їх в його розповіді.
При викладанні предмету "Трактори і автомобілі" розповідь викладача доповнюється ілюстраціями плакатів (ремонт гідросистем, електрообладнання, ремонт акумуляторних батарей) кадрів діафільмів (складання двигуна, ремонт ходової частини, трансмісії, деталей рульового управління) та ін.
Метод самостійного спостереження передбачає послідовність таких етапів: інструктаж викладача, вивчення або повторення раніше засвоєного матеріалу, безпосереднє спостереження за процесом, явищем, висновки студентів за результатами спостережень і висновки викладача та оцінка виконаної роботи.
