Наукові основи організації виховного процесу в сучасній загальноосвітній школ
1
Зміст
Вступ
1. Поняття та сутність виховання
2. Цілі та завдання виховного процесу в сучасній школі
3. Основні риси менеджменту освіти
Висновки
Список літератури
Вступ
На сучасному етапі становлення Української держави за умови складного політичного і соціально-економічного її стану особливо відчутний негативний вплив на сучасну школу таких суспільних явищ, як посилення аморальності, злочинності, зубожіння та інше, що призводить до знецінення освіти, падіння авторитету учителя, росту агресивності, жорстокості, нігілізму підлітків. Аналіз цих деструктивних процесів у сучасному суспільстві дозволяє зробити висновок, що є небезпека виростити бездуховне покоління, не "обтяжене" інтелігентністю, порядністю, яке зневажливо ставиться до культурних та загальнолюдських цінностей, не прагне до здорового способу життя.
Розв'язання цієї проблеми, як підтверджує вітчизняний і світовий досвід, можливе за умови оптимізації управління процесом виховання за допомогою гуманізації освіти, що має забезпечити утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей у суспільстві. Гуманізація освіти передбачає, насамперед, сприяння розвитку творчих можливостей людини, її інтелектуальної свободи, створення максимально сприятливих умов для розкриття особистості.
Гуманні цінності і відповідні їм норми є тим культурним кодом, який визначає повсякденну поведінку і регулює взаємини людей, забезпечує раціональність і людяність їхнього способу життя, а отже життєздатність суспільства. Це актуалізує проблему гуманізації навчально-виховного процесу загальноосвітніх шкіл, яка набуває виключної актуальності в останні роки.
Саме гуманне виховання особистості сприяє олюдненню суспільних відносин, формуванню взаємодії людей за суб'єкт-суб'єктною моделлю, зміст якої безпосередньо впливає на спрямованість і характер потреб, цілей, інтересів особистості, тоді як процеси дегуманізації суспільства негативно впливають на моральний та емоційний стан його членів, їхнє фізичне та психічне здоров'я.
Окрім зазначеного, зміна способу, змісту праці, науково-технічний прогрес сучасного суспільства визначає потребу не тільки у вузькій професійній підготовці людини, вдосконалення її кваліфікаційного рівня, але й у більш широкому культурному розвитку працівників, формуванню у них високих моральних якостей. Сьогодні спостерігається протиріччя між потребами суспільства у таких високогуманних особистостях та реальністю нашого повсякденного життя: дефіциту людяності, милосердя, співчуття, доброти. Все це посилюється прискоренням темпів життя, бурхливим розвитком засобів масових комунікацій, в результаті чого людина впродовж дня вступає в безліч стосунків. Закономірно, що для неї важливо, на якому рівні здійснюється її взаємодія та контакти з іншими людьми, як це впливає на її емоційний стан, самопочуття, життєвий тонус.
Система гуманістичних поглядів, створена українськими педагогами, філософами та діячами культури є надбанням громадської і педагогічної думки впродовж століть.
Так, український філософ Г.Сковорода, утверджуючий ідеї гуманізму, писав, що виховання повинно сприяти злиттю людини з народом, служити справі утвердження людського щастя, формувати "благородне серце" і "високі думки".
Проблемам виховання дітей і молоді в дусі гуманізму особливу увагу надавав В.О.Сухомлинський. Він неодноразово підкреслював, що нема і не може бути виховання гуманіста без людської любові і поваги до вихованців, бо саме розумна любов і повага роблять дитину здатною піддаватись впливові педагога і колективу.
Гуманізацію навчання і виховання прагнули втілити в своїй практичній діяльності педагоги - новатори - В.Ф. Шаталов, С.М.Лисенкова, І.Л.Волков, Є.М.Ільїн, Т.І.Гончарова та інш. Цій проблемі присвячено також значну частину робіт Ш.О.Амонашвілі. Вони усвідомлювали, що педагогіка, яка нав'язувалась їм діючою на той час суспільно-політичною системою, не відповідає завданням виховання особистості, де пріоритетом є духовні цінності. Тому в центр навчально-виховного процесу вони намагались поставити дитину - не тільки як об'єкт, але й суб'єкт виховання. Саме це, на нашу думку, у поєднанні з особистісними якостями і педагогічною майстерністю зумовило успіх їхньої педагогічної діяльності.
Різні аспекти проблеми виховання розглядали такі дослідники, як В.Г.Бутенко, О.І.Виговська, О.І.Вишневський, Г.І.Іванюк, Б.З.Козак, Л.І.Макарова, В.М.Оржеховська, П.П.Осухова, Е.Ю.Парамонов, В.С.Петрович, Г.П.Пустовіт, С.В.Рудаківська, А.Й.Сиротенко, О.В.Сухомлинська, О.В.Столяренко, І.Г.Тараненко, Л.В.Ткачук та інші, авторами сучасних концепцій особистісно зорієнтованого навчання і виховання є І.Д.Бех, В.О.Білоусова, С.У.Гончаренко, Ю.І.Мальований, О.Я.Савченко, І.С.Якиманська та ін. Ці, та багато інших авторів переконливо доводять необхідність гуманізації освіти як однієї з найважливіших умов відродження національної освіти. Гуманізація освіти проголошена вихідним принципом реалізації державної національної програми "Освіта (Украіна ХХІ століття)", і полягає в "утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітянських потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи".
Різні аспекти гуманістичного навчання і виховання знайшли також відображення у працях В.О.Білоусової, Є.В.Бондаревської, С.У.Гончаренко, О.А.Донченко, І.Г.Єрмакова, Ю.І.Мальованого, В.М.Оржеховської, Г.П.Пустовіта, О.І.Савченко, Л.В.Сохань, В.М.Хайруліної та інш. Так, сучасні вчені-дослідники С.У.Гончаренко та Ю.І.Мальований розробили цілісну концепцію гуманізації освіти. О.І.Савченко простежує шлях руху від людини освіченої до людини гуманної та умови її формування. В.О.Білоусова, Є.В.Бондаревська, В.А.Киричок розкривають шляхи, методи та нові технологічні засоби гуманізації навчально-виховного процесу.
Поряд з цим аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження вказує на те, що до цього часу недостатньо вивчені педагогічні умови гуманізації виховного процесу; результати застосування особистісно орієнтованих технологій у вихованні школярів; педагогічні можливості альтернативних шкіл сімейного типу у гуманізації шкільного життя; не розроблені критерії та рівні гуманізації виховного процесу загальноосвітньої школи.
Таким чином, актуальність і недостатня розробленість проблеми в теорії та практиці шкільного виховання обумовили вибір теми дослідження “Наукові основи організації виховного процесу в сучасній загальноосвітній школі”.
Об'єкт дослідження: виховний процес у загальноосвітній школі.
Предмет дослідження: зміст, форми, методи оптимізації управління процесом виховання у загальноосвітній школі.
Мета дослідження полягає у дослідженні теоретичних підходів і практики організаційно-педагогічних умов, змісту, форм і методів, які в сукупності забезпечують ефективну оптимізацію виховного процесу у загальноосвітній школі.
Методологічною основою дослідження є: філософські та психологічні ідеї й концепції, що розкривають діалектичний зв'язок явищ об'єктивної та суб'єктивної дійсності; принцип вивчення їх у розвитку та перспективі на основі загального, особливого, індивідуального; засади детермінації становлення, розвитку і функціонування особистості.
Методи дослідження: теоретичні: метод аналізу наукових джерел з проблеми дослідження; компаративний метод; прогностичні методи (моделювання і екстрополяція); аналіз і синтез результатів експерименту з формування особистісно орієнтованого навчально-виховного процесу;
Емпіричні: опитування (анкетування, бесіда з учнями та вчителями, інтерв'ювання); діагностичні методи (тести, рейтинг, педагогічна ситуація); обсерваційні методи (пряме, опосередковане і включене спостереження); аналіз продуктів творчої діяльності (міні-твори, „незакінчені речення”); експериментальні методи (інформаційно-пошуковий, констатуючий, формуючий експеримент), конструювання форм та способів взаємодії педагогів, батьків і учнів з позицій гуманізму і ціннісного ставлення до людини.
1. Поняття та сутність виховання
У Законі про освіту України, державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ ст.) підкреслюється, що реалізація виховних функцій здійснюється в системі навчально-виховної діяльності вчителя. Важливе місце в цій системі посідає позаурочна виховна діяльність, спрямована на всебічний і гармонійний розвиток особистості школяра, що поєднує духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість [56, с. 5].
У Законі про загальну середню освіту [57, с.17], у Положенні про загальноосвітній навчальний заклад [61], наголошується на тому, що виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється у процесі урочної, позаурочної та позашкільної роботи з ними; підкреслюється значення чітко організованої позаурочної діяльності для гармонійного розвитку учнів. Закон України про позашкільну освіту відповідно до Конституції України визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, а також організаційні, освітні та виховні заходи. Основними напрямками виховання пропонуються такі, як художньо-естетичний, туристсько-краєзнавчій, еколого-натуралістичний, науково-технічний, дослідницько-експериментальний, фізкультурно-спортивний, військово-патріотичний, соціально-реабілітаційний, оздоровчий, гуманітарний.
Виховання - це головне родове поняття педагогіки як емпіричної і теоретичної науки, від якої походять видові категорії: педагогічна діяльність, цілісний педагогічний процес, освіта і навчання, саморозвиток особистості. Проблема виховання досліджувалася в різних напрямках: як цілеспрямований процес формування особистості (Баранов С.П., Гончаренко С.У., Ільїна Т.А., Кобзар Б.С., Курлянд З.Н., Лозова В.І., Мойсеюк Н.Є., Троцко Г.В. та ін.), виховання як фактор соціалізації особистості (Галагузова М.А., Закатова І.М., Клейберг Ю.А., Матвієнко О.В., Підкасистий П.Ю., Приходько М.І., Смирнов В.І., Фельдштейн Д.І., Шевченко С.О., Шульгин В.М. та ін.); культурологічний аспект виховання як системи формування творчої особистості (Бондар В.І., Бурлака І.Я., Зязюн І.А., Коваль Л.Г., Фіцула М.М., Фоменко В.П., Шапошнікова І.М., Ярмаченко М.Д. та ін.).
В багатьох сучасних наукових працях, педагогічних і психологічних словниках, посібниках під вихованням розуміється:
цілеспрямоване створення умов для розвитку і саморозвитку людини (Баранов С.П., Гончаренко С.І., Петровський А.В., Ярошевський М.Я. та ін.);
управління процесом розвитку (формування) особистості шляхом створення необхідних для цього умов (Бєлова В.В., Ільїна Т.А., Коваль М.В., Рувінський Л.І., Фіцула М.М. та ін.);
головним системоутворюючим елементом пропонується педагогічна взаємодія (Бех І.Д., Воробйов Г.Г., Киричук О.В., Кондрашова Л.В., Курлянд З.Н., Харламов І.Ф та ін.).
Так, в Українському педагогічному словнику С.Гончаренка пропонується таке визначення виховання:
“Виховання - процес цілеспрямованого систематичного формування особистості, зумовлений законом суспільного розвитку, дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів” [59, с.53].
Слід зазначити, що за традиційного підходу виховний процес уявляють і здійснюють як моносуб'єктивний, виховання ж в цілому розглядається як спеціально організований педагогічний вплив на особистість дитини. Це визначення відображає тільки зовнішню сторону виховного процесу, тобто діяльність вихователя. Якщо ж процес виховання трактувати як закономірну неперервну і послідовну зміну моментів розвитку взаємодіючих суб'єктів (Киричук О.В.), то його можна розглядати як соціально-особистісне явище, в якому і педагог і вихованець виступають суб'єктами педагогічно доцільної й морально-етичної взаємодії на рівні співробітництва і співтворчості.
“Процес виховання - це закономірна, послідовна, неперервна зміна моментів розвитку взаємодіючих суб'єктів. Основним системоутворюючим елементом цього процесу виступає педагогічна взаємодія”, - визначає З.Н.Курлянд [60, с.168].
Питання організації дозвілля дітей та молоді в позаурочний час хвилює багатьох учених, проблему виховного процесу в сучасній школі досліджують у різних аспектах: концептуальні засади організації позаурочної виховної роботи (Гончаренко С.У., Демиденко В.К., Дем'янюк Т.Д., Новосельський В.Ф., Оржеховська В.М., Постовий В.Г., Хлєбникова Л.О., Чорна К.І. та ін.); розробка виховної системи школи (Вульфов Б.З., Демчук В.М., Караковський В.М., Карпенчук С.Г., Красовицький М.Ю., Мартиненко С., Новикова К.І., Остапенко М., Сидорків А.М. та ін.); питання гуманізації відносин учнів у позаурочній роботі (Бех І.Д., Білоусова В.О., Воловик А.Ф., Канішевська Л.В., Кобзар Б.С., Красовицький М.Ю., Мандрикіна Т.С., Матвієнко О.В., Шевченко С.О. та ін.); зв'язок шкільної системи виховання з роботою позашкільних закладів (Вербицький В., Кириленко С.В., Науменко Р.А., Пустовіт Г.П., Сущенко Т.І. та ін.).
Виховна робота, що проводиться в позаурочний час, доповнює і поглиблює виховання, яке здійснюється у процесі навчання. Для визначення цієї роботи в педагогічній літературі використовують низку термінів: “позаурочна”, “позанавчальна”, “позакласна”, “позашкільна робота”. Інколи у практиці зустрічається протиріччя у використанні означених термінів. Спробуємо з'ясувати ці поняття.
В Українському педагогічному словнику зазначається, що позакласна робота у школі організовується і проводиться в позаурочний час органами дитячого самоврядування за активною допомогою і при тактичному керівництві з боку педагогічного колективу, особливо класних керівників, вихователів, організаторів позакласної і позашкільної роботи [59, с.263].
Б.С.Кобзар використовує термін позанавчальна виховна діяльність, під якою він розуміє складову професійно-педагогічної діяльності педагога. На його думку, це “цілеспрямована навчально-виховна робота зі школярами, що її організують і здійснюють вчителі, вихователі в різних школах в позаурочний час”.
Позакласну роботу розглядають як один з основних шляхів у здійсненні різних напрямків виховання, як підсистему загального виховного процесу в школі.
І.А.Підласий [61] підкреслює, що практична реалізація принципу єдності виховних впливів вимагає створення єдиної системи виховання як під час занять, так і в позаурочний час.
Виховання, за І.Ф.Харламовим, здійснюється у системі навчальних занять і позакласної роботи. Всебічному розвитку особистості повинні сприяти різноманітні форми позакласної навчально-виховної роботи, які тією чи іншою мірою сприяють розумовому, технічному, моральному та естетичному вихованню учнів, виявленню і розвитку їхніх творчих здібностей [62, с.64].
2. Цілі та завдання виховного процесу в сучасній школі
Становлення в Україні якісно нової системи освіти здійснюється в умовах різкого загострення виховних проблем, посилення негативних явищ у шкільному середовищі. Як свідчать соціологічні та психолого-педагогічні дослідження, у значної частини молоді спостерігаються світоглядна індиферентність, пасивність, втрата ідеалів, відчуженість до дорослих. Відбувається нехтування освітою, професійною кваліфікацією, значний спад інтересу учнів до культури, мистецтва, літератури, духовних цінностей. Причини цього містяться, перш за все, в економічній нестабільності і духовному розладі сучасного українського суспільства, зниженні життєвого рівня переважної частини населення.
Не менший вплив на загострення виховних проблем в учнівському середовищі має діяльність самої школи, яка, здійснюючи радикальні перетворення, поки що не змогла до кінця позбавитись одноманітності педагогічної діяльності, традиційного способу мислення педагога, ставлення до учнів як до об'єкту виховного впливу. Аналіз результатів дослідження дозволяє констатувати, що до цього часу спостерігаються: уніфікація педагогічної діяльності, недооцінка природних основ формування людини; нехтування найкращими традиціями народної педагогіки; відсутність повноцінної системи виховання, в основі якої суб'єкт-суб'єктна взаємодія вчителя і учня, перевага в педагогічній технології повчального виховання, монологічний підхід у спілкуванні педагога та учнів, недооцінка у вихованні методів самопізнання та рефлексії з опорою на вплив, а не на саморозвиток особистості.
Усі зазначені вище негативні процеси і явища визначають низький рівень оптимізації виховного процесу традиційних загальноосвітніх шкіл, негативно впливають на формування духовності учнів та не сприяють виробленню їхнього ціннісного ставлення до життя і людини.
Отже, аналіз сучасної соціально-педагогічної ситуації дозволяє зробити висновок, що досліджувана нами проблема оптимізації управління виховним процесом у загальноосвітній школі потребує визначення і наукового обгрунтування оновленої мети, змісту і технологій, які б ґрунтувались на новій філософії навчання і виховання.
Результати досліджень літератури з питань виховання дозволяють зробити висновок, що протягом ХХ століття у науці утвердився гуманістичний напрям вивчення природи людини, що значно наблизив суспільство до розуміння самоцінності людської особистості, до необхідності наповнення реальним змістом того принципу, який був проголошений ще в античні часи Протагором - "людина - мірило всіх речей", до важливості збереження загальнолюдських цінностей, які є "золотим фондом" справжнього гуманізму: доброти, справедливості, чесності, сумлінності, милосердя, великодушності, правдивості, людської гідності тощо.
Відсутність почуття відповідальності, співпереживання, людської гідності розширює культурний вакуум у країні і негативно позначається на соціально-економічному розвитку Української держави. Все це зумовлює поширення масового явища напівінтелігентності серед інтелігентів за фахом, духовно-моральну і естетичну убогість молоді. Ось чому, як підтверджують результати нашого дослідження, сьогодні найактуальнішим напрямком оптимізації управління виховним процесом у школі є впровадження ідей гуманізму в процеси виховання учнів.
Гуманізація освіти, за визначенням Г.І.Біленького, це її спрямованість на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, її творчих здібностей, громадянских якостей 4. Як зазначає Н.Осухова, поняттю “гуманізація школи” сучасні дослідники дають різне трактування: зміну змісту освіти, збільшення в ньому долі гуманітарних знань і ціностей загальнолюдської культури в цілому (тобто за своєю сутністю - гуманітаризацію); демократизацію педагогічного спілкування, створення в кожному навчальному закладі належного морально-педагогічного клімату; звернення до мотиваційно-потребнісної сфери дитини. На її думку, все перераховане, безперечно є необхідними аспектами вирішення проблеми гуманізації освіти, але тільки аспектами. А найбільш повне і глибоке розуміння поняття гуманізації освіти за трактуванням Н.Осухової, це - “…олюднення особистості кожного педагога та кожної дитини” [43, с. 32].
За О.І.Вишневським, гуманізація освіти - це відродження поваги до людини, до її духовності, до морально-етичних засад життя. Він стверджує, що “суть гуманізації - у відході від культу сили, від зневаги до людини та в реабілітації загальнолюдських цінностей.... У більш глибоких вимірах це означає відмову від погляду на людину як на засіб здійснення якихось глобальних абстрактних ідей і планів, як на “гвинтик” у класових процесах і перехід до трактування її як господаря життя. Людина перестає бути “додатком” до чогось, “фактором”, вона розглядається як суб'єкт власної діяльності” [11, с. 43].
