Навчальний процес у професійно-технічному навчальному заклад

Навчальний процес у професійно-технічному навчальному заклад

Вступ

Відповідно до потреб економічного, політичного, соціального характеру змінилися вимоги до підготовки вчителя. Орієнтація сучасної вищої педагогічної освіти на формування професійно-творчих нахилів студентів, виховання фахівців інноваційного типу зумовили перегляд і якісне оновлення структури, змісту, форм і методів підготовки майбутніх учителів.

У постіндустріальну епоху з її стрімким науково-технологічним розвитком, бурхливим приростом знань і технологічними проривами, з прискореною глобалізацією всіх процесів освіченість, інтелект, творчий потенціал особистості стають провідною продуктивною силою, визначальною передумовою і наріжним каменем прогресу цивілізації. Головною метою освіти є створення умов для розвитку і самореалізації кожного громадянина України.

Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті зазначає, що серед основних шляхів реформування освіти слід приділити особливу увагу таким напрямам:

підготовка нової генерації педагогічних кадрів;

підвищення професійного та загальнокультурного рівнів;

формування покоління, здатного навчатися упродовж життя;

створення і розвиток цінностей громадянського суспільства.

Як засвідчив історико-теоретичний аналіз, використання технічних засобів навчання (ТЗН), втілення екранно-звукових засобів та інформаційних технологій продовжує залишатися недостатньо ефективним. Це безпосередньо пов'язано з тим, що в педагогіці вищої школи до сьогоднішнього часу не розроблено науково обґрунтованої дидактичної концепції їхнього раціонального використання в логіці цілісного навчального процесу. Внаслідок цього, незважаючи на значні витрати, застосування аудіовізуальних засобів та комп'ютерних технологій часто не дає результатів, які очікуються. Сказане в повній мірі стосується і спецкурсів з технічних засобів навчання, які проводяться у вищих навчальних закладах України.

Щоб привести в рух дидактичний потенціал комплексу інноваційних аудіовізуальних і комп'ютерних технологій, необхідно виділити в них системотворні характеристики, які б відображали внутрішню єдність та програмно-цільову спрямованість навчального процесу на підготовку майбутнього вчителя. Такими характеристиками виступають професійні уміння студентів, причому функції системної реалізації аудіовізуальних засобів навчання виконують відповідні аудіовізуальні та комп'ютерні технології.

Вирішенню проблем застосування технічних засобів навчання присвячені праці С.І. Архангельського, В.П. Беспалька, Л.П. Прессмана, Г.Ф. Суворої, Л.В. Чашко, М.М. Шахмаєва та ін. У них розглядаються питання застосування аудіовізуальних засобів підготовки учнів та студентів до сприйняття навчальної інформації, а також методики використання аудіовізуальних посібників. Автори стверджують, що застосування технічних засобів навчання значно підвищує ефективність навчально-пізнавальної діяльності. Однак необхідно розробляти нові інформаційні технології, дидактичні засоби, втілювати їх у навчальний процес у першу чергу педагогічних вищих навчальних закладів. Адже процес формування сучасного вчителя є досить складним і багатоплановим.

За умов широкого використання засобів сучасних інформаційних технологій у навчально-виховному процесі значно зростають вимоги до професійної підготовки вчителя, обсягу його знань, рівня загальної культури, мови та ін. Методами і засобами нових інформаційних технологій повинні оволодіти вчителі всіх без винятку спеціальностей.

Аналіз виявлених матеріалів показує, що окремі аспекти застосування аудіовізуальних і комп'ютерних технологій навчання були предметом досліджень учених, але в цілому зазначена проблема ще не розглядалася. Таким чином, актуальність проблеми зумовлюється відсутністю спеціальних педагогічних праць з питань теорії й практики застосування аудіовізуальних і комп'ютерних засобів навчання студентів педагогічного вищого закладу освіти.

Об'єкт роботи: навчальний процес у ПТНЗ.

Предмет роботи: педагогічні умови активізації пізнавальної активності учнів шляхом використання аудіовізуальних засобів навчання.

Мета роботи: розробити і експериментально перевірити умови активізації пізнавальної активності учнів шляхом використання аудіовізуальних засобів навчання.

Завдання роботи:

теоретично обґрунтувати сутність і структуру аудіовізуальних засобів навчання у ПТНЗ;

здійснити теоретичний аналіз педагогічних досліджень з питань активізації пізнавальної активності учнів шляхом використання аудіовізуальних засобів навчання у ПТНЗ;

експериментально виявити роль аудіовізуальних засобів у ПТНЗ як засобу навчання.

Гіпотеза дослідження: використання аудіовізуальних засобів у ПТНЗ сприяє активізації пізнавальної активності учнів.

1. Аудіовізуальні засоби навчання для активізації пізнавальної активності учнів у ПТНЗ

1.1 Історія виникнення та використання аудіовізуальних засобів навчання для активізації пізнавальної активності учнів у ПТНЗ

Навчання
- найважливіший і надійніший спосіб здобування систематичної освіти. Відображаючи всі істотні властивості педагогічного процесу (двосторонність, спрямованість на всесторонній розвиток особи, єдність змістовної і процесуальної сторін), навчання в той же час має і специфічні якісні відмінності.

Будучи складним і багатогранним, спеціально організовуваним процесом віддзеркалення в свідомості учня реальній дійсності, навчання є не що інше, як специфічний процес пізнання, керований педагогом. Саме направляюча роль вчителя забезпечує повноцінне засвоєння такими, що вчаться знань, вмінь і навиків, розвиток їх розумових сил і творчих здібностей.

Пізнавальна діяльність - це єдність плотського сприйняття, теоретичного мислення і практичної діяльності. Вона здійснюється на кожному життєвому кроку, у всіх видах діяльності і соціальних взаємин що вчаться (продуктивний і суспільно корисний праця, ціннісно-орієнтаційна і художньо-естетична діяльність, спілкування), а також шляхом виконання різних наочно-практичних дій в учбовому процесі (експериментування, конструювання, рішення дослідницьких завдань і т. п.). Але тільки в процесі навчання пізнання набуває чітке оформлення в персоною, властивою тільки людині учбовий-пізнавальної діяльності або ученні.

Навчання завжди відбувається в спілкуванні і ґрунтується на вербально-діяльністному підході. Слово одночасно є засобом виразу і пізнання суті явища, що вивчається, знаряддям комунікації і організації практичної пізнавальної діяльності учнів.

Навчання, як і всякий інший процес, пов'язане з рухом. Воно, як і цілісний педагогічний процес, має задану структуру, а отже, і рух в процесі навчання йде від рішення одним учбовим завданням до іншої, просуваючи пізнання, що вчиться по дорозі: від незнання до знання, то неповного знання до повнішому і точнішому. Навчання не зводиться до механічної «передачі» знань, умінь і навиків, оскільки навчання є двостороннім процесом, в якому тісно взаємодіють педагоги і що вчаться: викладання і учення.

Відношення учнів до учення викладача зазвичай характеризується активністю. Активність (учення, освоєння, зміст і т.п.) визначає ступінь (інтенсивність, міцність) «зіткнення» учня з предметом його діяльності.

У структурі активності виділяються наступні компоненти:

* готовність виконувати учбові завдання;

* прагнення до самостійної діяльності;

* свідомість виконання завдань;

* систематичність навчання;

* прагнення підвищити свій особистий рівень та інші.

З активністю безпосередньо сполучається ще одна важлива сторона мотивації учення що вчаться це самостійність, яка пов'язана з визначенням об'єкту, засобів діяльності, її здійснення що самим вчиться без допомоги дорослих і вчителів. Пізнавальна активність і самостійність невід'ємні один від одного: активніші школярі, як правило, і самостійніші; недостатня власна активність що вчиться ставить його в залежність від інших і позбавляє самостійності.

Управління активністю учнів традиційно називають активізацією. Активізацію можна визначити як постійно поточний процес спонуки що вчаться до енергійного, цілеспрямованого учення, подолання пасивною і стерео типової діяльності, спаду і застою в розумовій роботі. Головна мета активізації - формування активності що вчаться, підвищення якості учбово-виховного процесу.

У педагогічній практиці використовуються різні шляхи активізації пізнавальної діяльності, основні серед них, - різноманітність форм, методів, засобів навчання, вибір таких їх поєднань, які у виниклих ситуаціях стимулюють активність і самостійність учнів.

Найбільший активізуючий ефект на заняттях дають ситуації, в яких учні самі винні:

відстоювати свою думку;

брати участь в дискусіях і обговореннях;

ставити питання своїм товаришам і викладачам;

рецензувати відповіді товаришів;

оцінювати відповіді і письмові роботи товаришів;

займатися навчанням тих, що відстають;

пояснювати таким, що слабкішим вчиться незрозумілі місця;

самостійно вибирати посильне завдання;

знаходити декілька варіантів можливого рішення пізнавальної задачі (проблеми);

створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;

вирішувати пізнавальні завдання шляхом комплексного застосування відомих ним способів рішення.

Можна стверджувати, що нові технології самостійного навчання мають на увазі, перш за все підвищення активності учнів: істина здобута шляхом власної напруги зусиль, має величезну пізнавальну цінність.

Звідси можна зробити вивід, що успіх навчання зрештою визначається відношенням учнів до учення, їх прагнення до пізнання, усвідомленим і самостійним придбання знань, умінь і навиків, їх активністю.

При виборі тих або інших методів навчання необхідно перш за все прагне до продуктивного результату. При цьому від учня потрібно не тільки зрозуміти, запам'ятати і відтворити отримані знання, але і уміти ними оперувати, застосовувати їх в практичній діяльності, розвивати, адже ступінь продуктивності навчання багато в чому залежить від рівня активності учбовий-пізнавальної діяльності учня.

Якщо необхідно не тільки зрозуміти і запам'ятати, але і практично опанувати знаннями, то природно, що пізнавальна діяльність що вчиться не може не зводиться тільки до слухання, сприйняття і фіксації учбового матеріалу. Знов отримані знання він пробує тут же в думках застосувати, прикладаючи до власної практики і формуючи, таким чином, новий образ професійної діяльності. І чим активніше протікає цей розумовий і практичний учбовий-пізнавальний процес, тим продуктивно його результат. У учня починають стійкіше формуватися нові переконання і звичайно ж поповнюється професійний багаж учня. От чому активізація учбовий-пізнавальної діяльності в учбовому процесі має таке важливе значення.

У числі основних чинників, що спонукаючих вчиться до активності, можна назвати наступні:

Професійний інтерес є головним мотивом активізації учнів. Даний чинник викладачеві необхідно враховувати вже при формуванні учбового матеріалу. Учень ніколи не стане вивчати конкретну ситуацію, якщо вона надумана і не відображає реальної дійсності і активно не обговорюватиме проблему, яка до нього не має ніякого відношення. І навпаки, інтерес його різко зростає, якщо матеріал містить характерні проблеми, які йому доводиться зустрічати, а деколи і вирішувати в повсякденному житті. Тут його пізнавальна активність буде обумовлена зацікавленістю в дослідженні даної проблеми, вивчення досвіду її рішення.

Творчий характер учбовий-пізнавальної діяльності сам по собі є могутнім стимулом до пізнання. Дослідницький характер учбовий-пізнавальної діяльності дозволяє збудити у учнів творчий інтерес, а це у свою чергу спонукає їх до активного самостійного і колективного пошуку нових знань.

Змагальність також є одним з головних спонукачів до активної діяльності учня. Проте в учбовому процесі це може зводиться не тільки до змагання за кращі оцінки, це можуть бути і інші мотиви. Наприклад, нікому не хочеться «ударити в грязь особою» перед своїми одногрупниками, кожен прагне показати себе з кращого боку (що він щось коштує), продемонструвати глибину своїх знань і умінь. Змагальність особливо проявляє себе на заняттях, що проводяться в ігровій формі.

Ігровий характер проведення занять включає і чинник професійного інтересу, і чинник змагальності, але незалежно від цього є ефективним мотиваційним процесом розумової активності учня. Добре організоване ігрове заняття повинне містити «пружину» для саморозвитку. Будь-яка гра спонукає її учасника до дії.

Враховуючи перераховані чинники, викладач може безпомилково активізувати діяльність учнів, оскільки різний підхід до занять, а не одноманітний підхід це перш за все у учнів викличе інтерес до занять, учні з радістю йтимуть на заняття, оскільки передбачити викладача не можливо.

Емоційна дія вищеназваних чинників на учня надає і гра, і змагальність, і творчий характер, і професійний інтерес. Емоційна дія також існує, як самостійний чинник і є методом, який будить бажання активно включиться в колективний процес учення, зацікавленість, що приводить в рух.

Особливе значення для успішної реалізації принципу активності в навчанні мають самостійні роботи творчого характеру. Різновиди: програмовані завдання, тести.

Активація учення що вчаться не як посилення діяльності, а як мобілізація викладачем за допомогою спеціальних засобів інтелектуальних, етично-вольових і фізичних сил учнів на досягнення конкретних цілей навчання і виховання.

Фізіологічною основою пізнавальної активності є між наявною ситуацією і минулим досвідом. Особливе значення на етапі включення що вчиться в активну пізнавальну діяльність має дослідницький для орієнтування рефлекс, що є реакцією організму на незвичайні зміни в зовнішньому середовищі. Дослідницький рефлекс приводить кору великих півкуль в діяльний стан. Збудження дослідницького рефлексу - необхідна умова пізнавальної діяльності.

Ступінь активності що вчаться є реакцією, методи, і прийоми роботи викладача є показником його педагогічної майстерності.

Активними методами навчання слід називати ті, які максимально підвищують рівень пізнавальної активності школярів, спонукають їх до старанного учення.

У педагогічній практиці і в методичній літературі традиційно прийнято ділити методи навчання по джерелу знань: словесні (розповідь, лекція, бесіда, читання), наочні (демонстрація натуральних, екранних і іншої наочної допомоги, дослідів) і практичні (лабораторні і практичні роботи). Кожен з них може бути і активнішим і менш активнішим, пасивним.

1.2 Мета та завдання аудіовізуальних засобів навчання для активізації пізнавальної активності учнів у ПТНЗ

Ефективність використання методів навчання в сучасній школі значною мірою обумовлене наявністю матеріально-технічних засобів.

Засоби навчання
- допоміжні матеріально-технічні засоби з їх специфічними дидактичними функціями.

Технічні засоби навчання - обладнання й апаратура, що застосовуються в навчальному процесі з метою підвищення його ефективності.

Залежно від дидактичного призначення використовують як джерело знань посібник для самостійної роботи, засіб ілюстрації, повторення та систематизації. Застосовують як окремо, так і в комплексі - одночасно або послідовно поєднують різні за навчальними й виховними можливостями засоби перед поясненням, під час пояснення чи повторення навчального матеріалу.

Технічні засоби навчання розрізняють: за особливостями використовуваного матеріалу (словесний, образотворчий, конкретні мовні одиниці та схематичний показ); за видом сприйняття (зорові, слухові, наочно-слухові, аудіо, візуальні та аудіовізуальні); за способом передачі матеріалу (за допомогою технічної апаратури чи без неї - традиційним способом; в статиці чи динаміці; готові таблиці та матеріали для їх складання; картини, моделі, кінокадри, плівки); за організаційними формами роботи з ними (фронтальна - на основі демонстраційних засобів та індивідуальна - на основі розданого учням образотворчого матеріалу).

Екранні засоби. До них належать транспаранти, діапозитиви, діафільми, дидактичні матеріали для епіпроекції.

Транспарант є екранним засобом зорової наочності, ефективним завдяки своїм високим демонстраційним властивостям: фронтальності, контрастності, яскравості тощо. Інформацію з екрана учні розглядають емоційно, що сприяє зосередженню їх уваги на об'єктах вивчення, а це важливо для інтенсифікації, підвищення ефективності навчального процесу.

Останнім часом перевагу надають динамічним засобам унаочнення, які, порівняно із статичними, стимулюють творче мислення учнів. Чуттєві образи, що послідовно змінюються і наочно відображають логіку розумових дій, полегшують першу фазу засвоєння навчального матеріалу. Головна перевага динамічних засобів унаочнення полягає в тому, що вони викликають мимовільну увагу учнів до образів, які послідовно змінюються і сприяють перетворенню її в стійку, свідомо контрольовану увагу.

Особливо цінними з погляду дидактики є динамічні транспаранти з переставними деталями, завдяки яким учні сприймають не готовий матеріал, а активізують свою пізнавальну діяльність. Зміст і логічна побудова схематичного динамічного зображення полегшують перехід від чуттєвого сприйняття до абстрактного мислення.

Динамічні транспаранти можуть бути представлені серією рисунків-накладок на прозорих плівках, набором окремих накладних деталей, поєднанням зображень на прозорій основі та накладних деталей, стаціонарними динамічними моделями для демонстрації на графопроекторі.

Діафільми і діапозитиви, на відміну від динамічних транспарантів, у яких використовується і мовний, і зображувальний матеріал, будуються на зображеннях. Основою зорового ряду в них є малюнок.

Діафільми - своєрідна екранна розповідь, що передбачає сюжетну організацію матеріалу, діапозитиви - окремі ілюстрації певних явищ, пов'язаних лише методичним задумом, а не сюжетом.

Проектування кадрів діафільму, діапозитивів забезпечує крупноформатне, чітке, яскраве зображення, що полегшує сприйняття матеріалу, дає яскравіше уявлення про предмет, явище, ситуацію. Екран, що світиться, концентрує увагу учнів на зображенні, розвиває спостережливість, стимулює пізнавальну діяльність. Субтитри (міжкадровий текст), запитання і відповіді визначають методику їх використання у навчальному процесі.

Моделі, муляжі як наочні засоби навчання є точною копією певного об'єкта. Такі засоби наочності допомагають сформувати у дітей правильне уявлення про певний предмет, його властивості.

Друковані засоби. До них належать таблиці, картки для складання таблиць, картини, роздавальний образотворчий матеріал.

Таблиці - найпоширеніший, традиційний вид друкованих засобів, що належать до зорової наочності. Вони забезпечують довготривале, не обмежене у часі експонування мовного матеріалу, дуже прості у використанні.

Таблиця передбачає не просто показ матеріалу, але й його групування, систематизацію. Дидактична функція демонстраційних таблиць полягає в тому, що вони дають учням орієнтири для застосування правил. їх найчастіше використовують при вивченні складних тем.

Демонстраційні картки подають матеріал частинами, відображають одне й те саме явище багаторазово, полегшуючи запам'ятовування конкретного матеріалу.

Картини використовують як засіб розвитку мовлення учнів. Вони стимулюють їх уяву, використовуються для подальшого розвитку сюжету чи відновлення того, що відбувалось раніше.

Роздавальний образотворчий матеріал призначений для самостійної індивідуальної роботи і використовується на етапі формування навичок. Специфічна його особливість - лексичний коментар на основі малюнка. Яскравість, якісне поліграфічне виконання малюнків - найважливіша вимога до роздавального образотворчого матеріалу.

Засоби слухової наочності. Компакт-диски і аудіокасети є головними засобами слухової наочності. Сприяють виробленню літературної вимови, наголосу, інтонації тощо. Покликані полегшувати засвоєння складних щодо орфографії слів, виділених у підручнику для запам'ятовування. При їх компонуванні максимально використовують дидактичний матеріал підручника, озвучуючи тексти, вправи, пов'язані з формуванням навичок правильної вимови. У звукових посібниках доцільно використовувати додатковий матеріал - вправи з наголошування і вимови, віршові тексти.

Страницы: 1, 2



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать