Як ефективний метод, що сприяє формуванню креативних умінь і творчому застосуванню знань розглядаємо метод есе, що як метод ще не одержав широкого поширення. Есе - твір - міркування невеликого обсягу з вільною композицією, що виражає індивідуальні враження, міркування по конкретному питанню, проблемі й свідомо що не претендує на повноту й вичерпне трактування предмета [27].
Есе припускає вираження старшокласником своєї точки зору, особистої суб'єктивної оцінки предмета міркування, дає можливість нестандартного (творчого), оригінального висвітлення матеріалу; часто це розмова вголос, вираження емоцій й образність.
Есе припускає аналіз інформації, його інтерпретацію, побудову міркувань, порівняння фактів, підходів й альтернатив, формулювання висновків, особисту оцінку що вчиться й т.п.
Застосування есе на уроках сприяє більше чіткому й грамотному формулюванню думок, допомагає розташовувати думки в строгій логічній послідовності, припускає вільне володіння мовою термінів і понять, розкриває глибину й широту навчального матеріалу, учить використати приклади, цитати, необхідні аргументи по відповідній темі.
Аналіз закордонного й вітчизняного досвіду застосування есе дозволяє виділити чотири форми використання даного методу:
1) есе - самостійна творча робота із запропонованого вчителем темі (виконується як домашня робота);
2) есе - 30-хвилинна самостійна робота з вивченого навчального матеріалу;
3) есе - 10-хвилинний вільний твір для закріплення й пророблення нового матеріалу (звичайно пишеться наприкінці уроку або наприкінці етапу уроку);
4) есе - 5-хвилинний вільний твір з метою підведення підсумків уроку й фіксування сформульованих на уроці думок і висновків по темі (найчастіше дається завдання написати, що учні довідалися по новій темі, і задати одне питання, на який вони так і не одержали відповіді).
Для перших двох видів есе тема формулюється викладачем, найчастіше , у вигляді проблемного питання, що повинен спонукувати учнів до міркування, а не тільки до логічного вибудовування відповіді з окремих понять і визначень.
Останні два види есе задаються питанням, що допомагає закріпити в учнів виниклі в ході уроку думки й виразити своє особисте відношення до проблеми, темі уроку.
Проблемний виклад (методи показового рішення проблем) як метод навчання дає зразок подумки проведеного дослідження. У ньому мають місце аналіз, виявлення протиріч й узагальнення даних аналізу, постановка (формулювання) гіпотез, послідовна їхня перевірка (аналіз і синтез), формулювання рішення (синтез і рефлексія). Всі висновки приймаються на основі доказів, тобто пояснення. Учитель ставить перед дітьми проблему й показує шлях її рішення, доводячи, узагальнюючи, аналізуючи факти; учні стежать за логікою рішення проблеми, одержують зразок розгортання пізнання [12]. Включення в навчальний процес даного методу сприяє підвищенню таких важливих знаннєвих якостей, як глибина й усвідомленість, тому що в ході проблемного викладу учні опановують елементами творчості, учаться орієнтуватися в складних ситуаціях, опановують пошуковими прийомами, що сприяють переходу від відтворюючої діяльності до творчого.
Аналіз робіт показує, метод проблемного викладу включає: виклад, що повідомляє, з елементами проблемності, показовий проблемний виклад, діалогічний проблемний виклад, і передбачає поступове введення додаткових елементів, що ускладнюються, проблемності, що підвищують рівень сформованості креативних умінь: створення одиничних проблемних ситуацій (метод 1); створення проблемних ситуацій у сполученні з показовим рішенням проблеми самим учителем (метод 2); рішення проблеми вчителем разом з учнями, яким на окремих етапах рішення передбачається інструкція алгоритмічного характеру (метод 3); самостійна пошукова діяльність учнів у рішенні навчальних проблем, планована й направляє вчителем (метод 4); самостійне планування й рішення проблеми учнями під контролем учителя (метод 5).
Дослідницька діяльність забезпечує пошук нових знань, і в такий спосіб сприяє формуванню креативних умінь. Учень сам опановує поняттями й підходом до рішення проблеми в з пізнання, у більшому або меншому ступені організованого ( що направляє) учителем.
Основною відмітною ознакою дослідницької діяльності є наявність таких елементів, як проблема, гіпотеза, аналіз даних і висновки, що випливають із них. Старшокласник виділяє й ставить проблему, яку необхідно дозволити; пропонує можливі рішення; перевіряє ці можливі рішення; виходячи з даних робить висновки відповідно до результатів перевірки; застосовує висновки до нових даних; робить узагальнення [7].
Навчальне дослідження сприяє знайомству учня з науковими методами одержання знань й, освоюючи доступні елементи цих методів, учні опановують умінням самостійно добувати нові знання, планувати пошук і відкривати нову для себе залежність і закономірність. На відміну від наукового дослідження, головною метою якого є зміна дійсності через одержання нових знань про об'єкт дослідження, навчальне дослідження спрямоване на зміну в самому учні шляхом створення якісно нових для нього цінностей. У нашому випадку формування креативних умінь.
До основних психологічних факторів, що визначають проникнення способів навчання через науку в системі середньої освіти, дослідники відносять розвиток здатностей до наукової творчості, для якого вік старшокласника є визначальним. За результатами дослідження В.Н. Дружиніна, здатність до творчості, пов'язана з певною сферою людської діяльності, формується в особистості в ранньому юнацькому віці.
Таким чином, використання евристичних, креативних, дослідницьких методів, проблемного викладу, навчальної дискусії й методу есе забезпечує: по-перше, активізацію потенційних можливостей старшокласників для їхньої самореалізації й творчого росту; по-друге, розвиток творчого мислення, індивідуальних здатностей, наукової інтуїції, глибини мислення, уяви й творчої фантазії, подолання інерції мислення й стереотипів; по-третє, формування дослідницьких умінь і навичок; по-четверте, творчого підходу до сприйняття знань і творчого їхнього застосування. Однак, не можна ігнорувати й недоліки цих методів[15].
До слабких сторін варто віднести значно більші витрати часу на вивчення навчального матеріалу; слабку ефективність їх при засвоєнні принципово нових розділів навчального матеріалу, де не може бути застосований принцип опори на колишньої досвід, при вивченні складних тим, де конче потрібно пояснення вчителя, а самостійний пошук виявляється недоступним для школярів; не завжди можна скорегувати діяльність старшокласників при невірному ході вивчення проблеми.
Недоліки евристичних, креативних методів, методу дискусії полягають у тім, їхнє застосування дозволяють висунути, знайти творчу ідею в самому загальному виді. Не гарантують ретельну розробку ідеї. У процесі їхнього застосування також не завжди вдається перебороти інерцію мислення.
Використання методів, що сприяють формуванню креативних умінь, у процесі навчання жадають від учителя високого рівня творчих здатностей, знань, умінь, досвіду й творчої майстерності.
4.2 Сутність, значення та різновиди есе
Есе - письмовий виклад індивідуальної позиції студента на проблему, що часто сполучається з викладом, орієнтованим на розмовну мову. Для підготовки студентові надається список тим, список обов'язкової й додаткової літератури, вимоги до оформлення11 Журнал Электронный учебно-методический жупнал СПбГУЭиФ от 20.09.2006 рубрика "Тренинговые формы обучения" автор Курочкина А.Ю..
Есе виражає індивідуальні враження й міркування автора по конкретному приводі або предмету й не претендує на вичерпне або визначальне трактування тему (у пародійної російської традиції "погляд і щось"). Відносно обсягу й функції граничить, з одного боку, з науковою статтею й літературним нарисом (з яким есе нерідко плутають), з іншого боку - з філософським трактатом. Стилю есе властиві образність, рухливість асоціацій, афористичність, нерідко антетичність мислення, установка на інтимну відвертість і розмовну інтонацію. Деякими теоретиками розглядається як четвертий, поряд з епосом, лірикою й драмою, рід художньої літератури.
У якості особливої жанрової форми ввів, опираючись на досвід попередників, Мішель Монтень у своїх "Досвідах" (1580). Своїм творам, виданим у вигляді книг в 1597, 1612 й 1625, Френсіс Бекон уперше в англійській літературі дав назву англ. essays. Англійський поет і драматург Бен із уперше використав слово есеїст (англ. essayіst) в 1609.
В XVІІІ-XІ століттях есе - один із провідних жанрів англійської й французької журналістики. Розвитку ессеістики сприяли в Англії Дж. Аддісон, Ричард Стил, Генрі Філдінг, у Франції - Дідро й Вольтер, у Німеччині - Лессинг і Гердер. Есе було основною формою філософсько-естетичної полеміки в романтиків і романтичних філософів (Г. Гейне, Р.У. Емерсон, Г. Д. Торо).
Жанр есе глибоко вкоренився в англійській літературі: Т. Карлейль, В. Хееліт, М. Аріолд (XІ століття); М. Бірбом, Г. К. Честертон (ХХ століття). У ХХ столітті стиль есе переживає розквіт: до жанру есе зверталися найбільші філософи, прозаїки, поети (Р. Ролан, Б. Шоу, Г. Уельс, Дж. Оруел, Т. Манн, А. Моруа, Ж. П. Сартр).
У литовській критиці термін есе (лит. ese) уперше використав Балис Сруога в 1923. Характерними рисами есе відзначені книги "Посмішки Бога" (літ. "Dіevo sypsenos", 1929) Юозапаса Альбинаса Гербачяускаса й "Боги й смуткяліси" (літ. "Dіevaі іr smutkelіaі", 1935) Йонаса Коссу-Александравичюса. До прикладів есе відносять "поетичні антикоментарі" "Ліричні етюди" (літ. "Lyrіnіaі etіudaі", 1964) і "Антакальниське бароко" (літ. "Antakalnіo barokas", 1971), Едуардаса Межелайтиса, "Щоденник без дат" (літ. "Dіenorastіs be datu", 1981), Юстинаса Марцинкявичюса, "Поезія й слово" (літ. "Poezіja іr zodіs", 1977) і Папіруси з могил померлих (літ. "Papіrusaі іs mіrusіuju kapu", 1991) Марцелиюса Мартинайтиса. Антиконформістська моральна позиція, концептуальність, точність і полемічність відрізняє есе Томаса Венцлови.
Для російської літератури жанр есе не був характерний. Зразки стилю есе виявляються в А.С. Пушкіна ("Подорож з Москви в Петербург"), А.І. Герцена ("З того берега"), Ф.М. Достоєвського ("Щоденник письменника"). На початку ХХ століття до жанру есе зверталися В.І. Іванов, Д.С. Мережковський, Андрій Білий, Лев Тичин, В.В. Розанов, пізніше - Ілля Еренбург, Юрій Олеша, Віктор Шкловський, Костянтин Паустовський. Літературно-критичні оцінки сучасних критиків, як правило, втілюються в різновиді жанру есе.
Стиль есе відрізняє образність, афористичність й установка на розмовну інтонацію й лексику. Широке використання есе в навчальному процесі - елемент "фірмового стилю" Державного університету - Вищої школи економіки. Жанр есе припускає не тільки написання тексту, але й усний виступ з ним на семінарському занятті. При цьому оцінюється як зміст есе, так і стиль його піднесення. У випадку, якщо з якихось причин виступити на семінарі не вдалося, есе повинне бути здане в письмовому виді викладачеві, що веде семінарські заняття. У цьому випадку рекомендує об'єм, що, есе - 5-6 сторінок тексту. Нижче пропонуються деякі теми для есе, однак список не є вичерпним. Студент вправі вибрати тему для есе самостійно, погодивши її з викладачем. При цьому можна орієнтуватися на рубрику " питання для дискусії" плану семінарських занять. Непредставлення есе у встановлений строк розцінюється як невиконання навчального плану й може служити підставою для не допуску до екзамену з теорії держави й права.
Найзнаменитіше (і, на думку літературознавців, перше за часом написання) добуток даного жанру тритомний твір французького філософа-скептика XVІ в. Мішеля Монтеня (1533-1592) російськомовним читачам відомо за назвою "Досвіди". Що ж таке есе? От які визначення пропонують тлумачні словники й енциклопедії.
В "Тлумачному словнику іншомовних слів" Л.П. Крисіна читаємо: "Есе - нарис, що трактує які-небудь проблеми не в систематичному науковому виді, а у вільній формі".
"Великий енциклопедичний словник" дає розгорнуте визначення: "Есе - жанр філософської, літературно-критичної, історико-біографічної, публіцистичної прози, що сполучає підкреслено індивідуальну позицію автора з невимушеним, часто парадоксальним викладом, орієнтованим на розмовну мову".
"Коротка літературна енциклопедія" уточнює: "Есе - прозаїчний твір невеликого обсягу й вільної композиції, що трактує приватну тему й представляє спробу передати індивідуальні враження й міркування, так чи інакше, з нею зв'язані".
Таким чином, есе - це твір-міркування невеликого обсягу з вільною композицією, що виражає індивідуальні враження, міркування по конкретному питанню, проблемі й свідомо що не претендує на повноту й вичерпне трактування предмета.
Есе припускає вираження автором своєї точки зору, суб'єктивної особистої оцінки предмета міркування, дає можливість нестандартного (творчого), оригінального висвітлення матеріалу; часто це розмова вголос, вираження емоцій й образність.
Отже, у всіх представлених визначеннях названі деякі ознаки, по яких той або інший текст може бути віднесений до жанру есе. Звернувшись до спеціальної літератури, присвяченій цій проблемі, ми одержимо їх відносно повний перелік.
Дослідники виділяють наступні різновиди есе.
ь З погляду змісту, есе бувають філософськими, літературно-критичними, історичними, художніми, художньо-публіцистичними, духовно-релігійними й ін.
ь За літературною формою есе з'являються у вигляді рецензії, ліричної мініатюри, замітки, сторінки із щоденника, листа, слова й ін.
ь Розрізняють також есе описові, оповідальні, рефлексивні, критичні, аналітичні й ін. У цьому випадку в основу покладені композиційні особливості добутку, виконаного в жанрі есе.
Нарешті, запропонована класифікація есе на дві більші групи: особистісне, суб'єктивне есе, де основним елементом є розкриття тієї або іншої сторони авторської особистості, і есе об'єктивне, де особистісне початок підлеглий предмету опису або якійсь ідеї. Екзаменаційне есе по суспільствознавство, безперечно, належить до другої групи.
Структурна схема есе:
o Введення - визначення основного питання есе
o Основна частина - відповідь на поставлене питання. Один параграф містить: теза, доказ, ілюстрації, під висновок, що є частково відповіддю на поставлене питання
o Висновок - підсумовування вже зроблених під ви висновок й остаточна відповідь на питання есе.
Відзначимо найбільш прийнятну техніку доказу наведених в есе висловлень. Доказ - це сукупність логічних прийомів обґрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою інших щирих і пов'язаних з ним суджень. Воно пов'язане з переконанням, але не тотожно йому; аргументація або доказ повинні ґрунтуватися на дані науки й суспільно-історичну практику, переконання ж можуть бути засновані на забобонах непоінформованості людей у питаннях економіки й політики, - видимості доказовості. Інакше кажучи, доказ або аргументація - це міркування, що використає факти, щирі судження, наукові дані й переконуюче нас в істинності того, про що мова йде.
1) Структура будь-якого доказу містить у собі щонайменше три складові: теза, аргументи, висновок або оцінні судження.
a) Теза - це звуження, яку треба довести.
b) Аргументи - це категорії, якими користуються при доказі істинності тези.
c) Висновок - це думка, заснована на аналізі фактів.
d) Оцінні судження - це думки, засновані на наших переконаннях, віруваннях або поглядах.
Аргументи звичайно діляться на наступні групи:
§ Засвідчені факти, до яких ставиться так званий фактичний матеріал, тобто статистичні дані про доходи на душу населення, величині випускає продукції, що, і т. ін., території держави, виконанні плану, кількості озброєння, показання свідків. Факти - це живильне для середовище з'ясування тенденцій, а на їхній підставі - законів у різних областях знань, тому ми часто ілюструємо дію законів на основі фактичних даних.
§ Визначення в процесі аргументації використаються як опис понять, пов'язаних з тезою.
§ Закони науки й раніше доведені теореми теж можуть використатися як аргументи доказу.
Якщо повернутися до вимог, пропонованим до есе, і співвіднести їх з елементами структури доказу, то можна простежити тісний зв'язок між критеріями оцінки й здатністю учня аргументувати своя відповідь, тому що в першу чергу оцінюється здатність мислити не хаотично, а в строгій логіці й використати види аргументів для доказу своєї тези. Але для того щоб розташувати тези й аргументи в логічній послідовності, необхідно знати способи їхнього взаємозв'язку.
2) Види зв'язків у доказі.
Зв'язок припускає взаємодія тези й аргументу. Розглянемо суть прямого доказу - доказу, при якому істинність тези безпосередньо обґрунтовується аргументом. Наприклад: ми не повинні качатися на лижах, тому що сьогодні дуже холодно. Метод прямого доказу можна застосовувати, використовуючи техніку індукції, дедукції, аналогії й причинно-наслідкових зв'язків.
Індукція - розумовий процес, у результаті якого ми приходимо до висновків, що базується на фактах. Ми рухаємося у своїх міркуваннях від особливого до загального, від припущення до твердження. Загальне правило індукції говорить: чим більше фактів, тим впевнена аргументація. Як приклад можна привести досить широко відомі розробки уроків із введенням понять "попит" й "пропозиція", коли учні становлять опитний аркуш і пропонують як можна більшому числу людей внести в нього свої думки із приводу ціни й кількості, що купує по даній ціні товару. На основі зібраних фактів будується шкала попиту та пропозиції, що відбиває залежність величини попиту та пропозиції від установлюваної ціни.
Дедукція - процес міркування, де висновок звичайно будується з опорою на дві передумови. Наприклад, всі люди, що ставлять перед собою ясні цілі й зберігаючи присутність духу під час критичних ситуацій, є великими лідерами. За свідченням численних сучасників, такими якостями володів А. Лінкольн - один із самих яскравих лідерів в історії Америки.
Аналогія - спосіб міркувань, побудований на порівнянні. Аналогія припускає, що якщо об'єкти А и Б схожі по декількох напрямках, то вони повинні мати однакові властивості. Необхідно пам'ятати про деякі особливості даного виду аргументації: напрямку порівняння повинні стосуватися найбільш значних рис двох порівнюваних об'єктів, інакше можна прийти до зовсім абсурдного висновку.
І, нарешті, причинно-наслідкова аргументація, що широко використається в освітніх програмах по всіх шкільних предметах.
