процесі диспуту учні обговорюють не тільки запропоновані вчителем питання, а й ті. які виникли під час підготовки до диспуту. Крім того, учні набувають умінь та навичок самостійної роботи з різними джерелами інформації; оволодівають методами аналізу і синтезу; формують уміння узагальнювати, робити висновки вносити пропозиції. Під час диспуту, тобто зіткнення різних поглядів та думок, знання учнів уточнюються, поглиблюються, коригуються; діти вчаться аргументовано захищати власні думки, переконання, ідеї. У цьому плані диспут є одним із засобів перетворення знань на переконання.

Диспут і конференція мають багато спільного. Передусім, вони розраховані на високий рівень ерудиції, активності та самостійності учнів. Разом з тим диспут суттєво відрізняється від конференції тим, що він меншою мірою запрограмований як за змістом, так і за формами проведення. Диспут вимагає чіткого вичленування предмета обговорення і забезпечує широкі можливості розв'язання суперечок. Успіх уроку-диспуту забезпечують серйозна та старанна підготовка до нього вчителя Й учнів, актуальність теми, характер його проведення.

Учителеві необхідно чітко визначити та сформулювати тему диспуту, поставити мету і завдання, розробити систему питань, контрпитань, які найбільш повно розкривають зміст теми: провести інструктаж учнів, тобто ознайомити їх з темою диспуту, змістом питань, із яких вони повинні висловлювати свої думки, літературою та іншими матеріалами; поралити звернутися до інших можливих джерел інформації (батьків, учених, журналістів, ветеранів війни, героїн прані, засобів масової інформації). Зауважимо,, що диспути не повинні бути дуже широко-плановими, громіздкими. У проесі підготовки до диспуту учні повинні самостійно осмислити проблему та її основні аспекти, підготувати необхідну й достатню інформацію щодо суті проблеми, прагнути до висловлення своїх суджень з того чи іншого питання, обмінятися думками (індивідуально чи в групі), підготувати відповідний інформаційний матеріал для підтвердження своїх думок та суджень.

Технологія проведення уроку-диспуту така: повідомлення теми, цілей і завдань диспуту; ознайомлення з наочними посібниками, виставкою та іншими дидактичними матеріалами; спрямування учнів на відвертість, уважне і шанобливе ставлення до думок інших; обгрунтування своїх переконань, висновків. Управління диспутом з боку вчителя вимагає тактовності, коректності, уміння спрямовувати виступ учнів на об'єктивне розкриття суттєвих сторін проблеми, формування умінь учнів оперувати фактами, переконувати в істинності чи хибності висловлюваних суджень [19].

Зацікавленість у диспуті зростає, як правило, у процесі його проведення. Це залежить від того, як учитель ставить запитання, стимулює самостійність висловлювань і суджень учнів, спонукає до взаєморозуміння, співробітництва, забезпечує єдність цілей та устремлінь.

Важливо також дотримуватися вимог до диспуту. Це вільний обмін думками; на диспуті всі активні; кожен виступає і критикує будь-які положення, з якими він не згоден; головне у диспуті -- факти, логіка, уміння доводити; міміка, жести, вигуки як аргументи не приймаються.

Підбиваючи підсумки диспуту, слід оцінювати не тільки зміст виступів, а й форму їх виголошення; звертати увагу на сформованість умінь учнів правильно обстоювати свої думки та переконання.

У процесі аналізу уроку-диспуту слід зосередити увагу на таких параметрах:

-- доцільність вибору і постановки теми диспуту;

-- якість підготовки до диспуту (вивчення учням і навчального матеріалу теми, ознайомлення з літературою, консультації, обмін думками, аналіз анкети даних, зосередження уваги учнів на провідній меті та аспектах диспуту);

-- організаційна робота і підготовки до уроку-диспту (психолого-педагогічна мотивація доцільності обраної теми диспуту, визначення часу та місця проведення, підготовка наочності ТЗН, тематичної символіки;

-- дотримання вчителем вимог до проведення диспуту;

-- зміст диспуту (глибина знання учителем та учнями проблеми диспуту, основних теоретичних положень теми диспуту відомих учених, письменників, діячі інших сфер науки і культури; теоретична і практична значущість теми диспуту, логіка та доказовість думок зосередження уваги на головному, істотному; підведення учнів до самостійних висновків, узагальнень, корекції; етика поведінки учасників диспуту);

-- процедура проведення уроку-диспуту (постановка питань, мобілізація та активізація уваги, керування пізнавальною діяльністю учнів; дотримання такту й культури узагальнення різних думок, суджень);

-- роль учителя у диспуті (провідна, непомітна, опосередкована, невимушена, авторитарна);

-- дисципліна учнів у процесі диспуту, дотримання правил диспуту;

-- підбиття підсумків диспуту (оцінювання правильності розуміння й коментування учнями теми, провідних її ідей та аспектів; активність і самостійність суджень учнів; уміння учнів підкріплювати прикладами ті чи інші положення, судження, пов'язувати їх із життям; суспільства, школи, класу).

2.5 Урок-залік

Залік -- це форма перевірки навчальних досягнень учнів з вивченої теми чи розділу курсу навчального предмета. Його метою є оцінювання навчальних досліджень, систематизація, узагальнення та поглиблення знань, усунення прогалин у знаннях учнів.

Ефективність уроку-заліку значною мірою залежить від його підготовки. Передусім учителеві слід визначитися, чи доцільно проводити залік з даної теми чи розділу навчального курсу. Як правило, на урок-залік виносяться головні теми курсу предмета, тобто найбільш значущі та найскладніші для засвоєння учнями. У процесі підготовки до заліку вчитель добирає відповідний матеріал, виділяє в ньому головне, істотне, складає перелік питань, що охоплюють основний зміст розділу, закони, теорії, ідеї, алгоритми; і розробляє диференційовані з завдання практичного і теоретичного характеру. Питання, що виносяться на залік, доцільно формулювати так, щоб відповіді на них були розраховані на виявлення в учнів умінь аналізувати, з зіставляти, узагальнювати, систематизувати, робити висновки і пропозиції, тобто рівня загальнонавчальних навичок та умінь [21].

Учителеві слід скласти, перелік додаткових питань, які можна було б посталити і учням у разі необхідності. Крім того, до заліку потрібно підготувати довідкову літературу, методичні посібники, підручники, демонстраційний матеріал, ТЗН та інші і види наочних матеріалів (таблиці, малюнки, схеми, і графіки, комп'ютер), використання яких допомагало б об'єктивніше виявити знання учнів з визначеної для заліку теми.

Важливими сторонами проведення уроку-заліку є підготовка до нього Учнів та технологія його проведення. Учні заздалегідь ознайомлюються з питаннями, що виносяться на залік, виконують завдання практичного характеру, аналогічні тим завданням, що включені до заліку. У процесі підготовки до заліку учні класу можуть бути розподілені на групи за рівнем підготовки та інтересами; для кожної групи визначаються консультанти з-поміж сильних учнів.

Що стосується технологи проведення заліку, то вона може бути різною. Питання та навчальні завдання учні можуть отримувати методом "жеребкування" або за картками, що містять питання і завдання, розраховані на виявлення системних знань, практичних умінь та навичок учнів. Питання вчитель ставить усно з урахуванням індивідуальних особливостей та рівня знань учнів. Відповіді можуть бути усними, письмовими (на дошці, в зошиті) та оцінюються вчителем. Урок-залік можна провести як громадський огляд знань. При цьому обирається журі (учитель, представник батьківського комітету, класу, виробничник, делегат від учнів, представник адміністрації загальноосвітнього навчального закладу, член ради школи).

На ефективність уроку-заліку значною мірою впливають створення сприятливого мікроклімату, забезпечення позитивного емоційного настрою на залік, атмосфера доброзичливості, співробітництва та співдружності, дотримання педагогічного такту.

Урок-залік -- це не тільки контроль за навчальними досягненнями учнів, але й важливий стимулюючий чинник їх навчально-пізнавальної діяльності. Позитивна оцінка на заліку надає учням упевненості, підвищує їх інтерес до вивчення даного предмета, формує позитивне ставлення до навчальної роботи та її результатів, тобто урок-залік мас потужний виховний потенціал, який повинен уміло реалізуватися вчителем [21].

Підбиття підсумків заліку є обов'язковим його компонентом. Учитель повідомляє учням оцінки, отримані під час заліку, відзначає найбільш повні, глибокі та оригінальні відповіді, аналізує (можливо, і спільно з учнями) помилки, неточності у відповідях, дає рекомендації окремим учням щодо поглиблення та систематизації знань, усунення прогалин у засвоєнні навчального матеріалу. Результати заліку, крім виставлення оцінок у щоденниках учнів, можуть висвітлюватися на екрані змагань, по шкільному радіо, на класних зборах, шкільних лінійках.

У процесі аналізу уроку-заліку слід зосередити увагу на таких параметрах:

-- доцільність проведення заліку з даної теми з точки зору її теоретичної та практичної значущості, складності;

-- підготовка вчителя до заліку (визначення змісту та обсягу навчального матеріалу, що виноситься на залік; організація та проведення консультацій);

-- підготовка учнів до заліку (організація індивідуальної та самостійної роботи в групах, зосередження уваги на засвоєнні головного, істотного, практичний тренаж;

-- вибір форми проведення заліку та її педагогічна доцільність (письмова перевірка, усне опитування -- фронтальне, групове, індивідуальне, самоконтроль, взаємоконтролі);

-- диференційований підхід до учнів під час заліку;

-- організація та забезпечення дисципліни учнів піл час заліку;

-- облік рівня навчальних досягнень учнів;

-- раціональність технології проведення заліку, дозування часу на опитування одного учня;

-- стимулюючий та виховний вплив уроку-заліку на навчально-пізнавальну діяльність учнів, інтерес до вивчення даного предмета;

-- підбиття підсумків заліку та визначення форми оголошення його результатів.

Підбиття вчителем підсумків заліку не повинно зводитися лише до виставлення оцінок та їх коментування. Мета вчителя -- виявити, як учні засвоїли тему (міцно, глибоко, поверхово), які відповіді були найкращими, яких навичок набули учні в результаті вивчення теми, наскільки вони просунулися вперед у своєму розвитку, які були недоліки у змісті та організації заліку.

2.6 Лабораторна робота

Лабораторна робота є одним із видів обов'язкових самостійних робіт учнів. Вона передбачена навчальним планом із низки навчальних предметів і проводиться під керівництвом учителя із застосуванням спеціальних приладів, матеріалів, інструментів та інших засобів навчання.

Лабораторна робота безпосередньо пов'язана з іншими пилами шкільних занять. Вона сприяє реалізації міжпредметних зв'язків, зв'язку теорії з практикою, розвитку інтелектуально-пізнавальної активності учнів. Крім того, проведення лабораторної роботи забезпечує реалізацію єдності пізнавальної та практичної діяльності учнів у процесі вивчення основ наук; залучення низки аналізаторів, які сприяють прискоренню происсу формування наукових знань учнів, умінь використання методі" науково-дослідної діяльності [19].

Лабораторна робота -- органічна частина навчально-виховного процесу. Вона безпосередньо пов'язана навчальним експериментом, дослідами, виконанням домашніх експериментальних завдань, розв'язуванням задач з використанням спостережень та дослідів. При цьому повною мірою проявляється роль експерименту як джерела знань та критерію істинності теорії. У процесі лабораторної роботи учні набувають навичок використання приладів, лабораторного обладнання, апаратури, технічних засобів, зокрема, комп'ютерної техніки. Вони оволодівають умінням обробки результатів експерименту та вимірювань; навичками узагальнення та систематизації явищ природи; ознайомлюються з основами техніки та технології процесів сучасного виробництва. Лабораторна робота сприяє формуванню в учнів матеріалістичних поглядів на природу, переконаності у можливості її пізнання; умінь виявляти причинно-наслідкові зв'язки, функціональні залежності між фактами, явищами і процесами. Значну частину лабораторної роботи займають спостереження та експеримент, у тому числі уявний. Уявний експеримент -- це аналіз такої ситуації, яку в принципі відтворити неможливо, тобто це форма мислення, в якій реальні моделі замінені ідеалізованими уявленнями про них. Можна сказати, що уявний експеримент -- це програвання у людському розумі деяких ідеалізованих ситуацій. Він є ефективним способом реалізації прогностичної функції науки в умовах шкільного експерименту, що здійснюється в процесі лабораторної роботи.

2.7 Урок-гра, його характеристика

Формування культури школярів у даний час розглядається в якості однієї з актуальних педагогічних проблем. Підвищенню ефективності цього процесу сприяє оптимальне сполучення традиційних і інноваційних методів, форм і засобів виховання. Так, останнім часом усі частіше стали використовуватися ігри біологічного та екологічного змісту. Гра - не розвага і забава, а один із серйозних засобів педагогічного впливу на дітей. Ушинський відзначав, що в грі формуються всі сторони душі людини: його розум, його серце, його воля.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ і беруть участь у навколишньому житті.

Не даремно гру називають королевою дитинства. Без гри і романтики дітям жити нудно, нецікаво [3].

Гра виступає одночасно в двох часових вимірах: у теперішньому і в майбутньому. З одного боку, вона дарує щохвилинну радість, задоволенні актуальні невідкладні потреби, з другого - спрямована в майбутнє, оскільки в ній формуються чи закріплюються риси характеру, формуються вміння, розвиваються здібності, необхідні особистості для виконання соціальних, професійних, творчих функцій в майбутньому. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість.

Під час гри діти, як правило, уважні, зосереджені і дисципліновані.

Включення до уроку дидактичних ігор робить процес навчання цікавим створює у дітей бадьорий робочий настрій, полегшує засвоєння навчальної о матеріалу. У шкільні роки основним видом діяльності дитини стає навчання. Проте гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя.

Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв'язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес дітей до навчального предмету. Гра має розглядатися як незамінний важіль розумового розвитку дитини.

Дитячі ігри надзвичайно різноманітні по змісту, характерові, організації, тому точна класифікація них утруднена. У сучасній літературі й у практиці розрізняють творчі, ігри й ігри з правилами. Ігри з правилами мають готовий зміст і заздалегідь установлену послідовність дій. Їх можна умовно розділити по способі і характерові проведення [5].

Серед ігор з правилами розрізняють:

1. Рухливі ігри: драматичні ігри: виробничі (мисливські, рибальські, скотарські, землеробські і т.д.); побутові (суспільні і сімейні); спортивні ігри: змагання прості: змагання з річчю.

2. Дидактичні ігри: предметні (в основному, це дидактичні іграшки, матеріали); настільно-друковані (лото, доміно, розрізні картинки, лабіринти, кросворди й ін.); словесні ігри-вправи; ігри-припущення; ігри-загадки; ігри-вікторини ("Що? Де? Коли?", "Поле чудес", "Щасливий випадок" і ін.).

3. Ігри з перевтіленням: рольові - пізнавальні: ділові (прес-конференції, симпозіуми і т.д.), сюжетно-рольові (спектакль, заочна подорож, суд і т.д.), імітаційні, ситуаційні.

4. Комп'ютерні ігри.

У навчальному процесі гру можна застосувати практично на кожнім етапі уроку - при проведенні опитування і закріпленні матеріалу, як домашнє завдання (наприклад, кросворд) або ж як варіант проведення узагальнюючого уроку. Однак ефективність використання гри на уроці досягається лише в сполученні з іншими (неігровими) методами і засобами навчання.

Гра також може з успіхом використовуватися в позаурочній роботі зі школярами і розглядатися як форма, засіб і метод екологічного виховання. Роль гри в екологічному вихованні визначається тим, що вона сприяє розширенню знань дитини про природу, формуванню моральних представлень; розвиває в дітей здатність пророкувати наслідок через ; створює досвід вправи в моральному поводженні; формує в хлопців потреба позитивного впливу на природу.

Ігри, використовувані в екологічному вихованні підлітків і юнацтва, різні за формою і змістом: дидактичні ігри, рольової, ділової, імітаційні, гри-вікторини, комп'ютерні; гри-вправи (кросворди, ребуси, чайнворди, шаради, головоломки, анаграми, лото, пояснення прислів'їв і приказок); гри-подорожі ("Подорож по земній кулі з Червоною книгою", "Слідом за водяною краплею" і т.д.); гри-змагання (можуть включати у себе усі вищевказані види ігор або їхні окремі елементи).

Дидактична гра, на думку фахівців, повинна містити вправи, корисні для розумового розвитку дітей і їх виховання. Тут обов'язкова наявність захоплюючої задачі, вирішення якої вимагає розумового зусилля, подолання труднощів. Навчання в грі повинне сполучитися з цікавістю, жартом, гумором. Для складання дидактичних ігор біологічного характеру можна використовувати прислів'я і приказки. З них можна скласти лото. Для цього вибираються прислів'я і приказки, що мають екологічне фарбування ("Багато лісу - збережи, мало лісу - посади"; "Не плюй у колодязь - придасться води напитися"; "Одне дерево зрубав - посади сорок"; "Лелека на даху - мир на Землі" і т.д.). Кожне виречення розбивається на дві значеннєві частини, що записуються на різних картках. Суть гри: скласти картки таким чином, щоб вийшло прислів'я.

Ігри-вікторини - найбільш розповсюджений і популярний вид ігор, використовуваних у школі. Вікторини складаються за принципом "питання - відповідь" і сьогодні здобувають самі різноманітні форми ("Що? Де? Коли?", "Щасливий випадок", "Брейн-ринг" і ін.) [3].

Рольові ігри - діяльність, у якій діти беруть на себе ролі (функції) дорослих людей і в спеціально створюваних ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих і відносини між ними. Учень виступає від імені відповідальної особи: суспільного або політичного діяча, ученого, адміністратора, судді або технічного фахівця. По ходу гри, відповідаючи на питання про сформовану ситуацію, учень вибирає найбільш переконливі факти і явища.

Педагоги рекомендують при виборі теми виходити з реального, що мали місце в житті факти. Особливе значення в цьому випадку здобувають різні місцеві, державні і міжнародні події, у яких особливо яскраво виявляються актуальні проблеми охорони природного середовища.

Ділові ігри - метод імітації прийняття управлінських рішень у різних виробничих ситуаціях у ході гри за заданими правилами. Ділові ігри припускають чітке пояснення моделі гри, механізму взаємодії учасників, правил поведінки, а також облік не тільки ступеня підготовки учасників гри, але і їхніх психологічних особливостей. У школі організувати ділову гру важко, тому що її проведення вимагає визначених професійних знань і умінь [21].

Імітаційні ігри останнім часом викликають особливий інтерес учителів. Вони дозволяють моделювати і відтворювати різні явища, процеси, навіть історичний дослід. У динамічній ігровій формі удається виявити віддалені наслідки природної і людської діяльності. Імітаційна гра дозволяє охопити одночасно процеси, що займають у природній природі багато десятиліть, "зжати" їхній у масштабі ігрового часу, одержуючи досить повну картину можливих природних і соціальних процесів. Як правило, ці ігри починаються зі створення умовної ситуації. Потім учитель пропонує змінити якийсь параметр даної моделі і надає учасникам можливість діяти і досліджувати альтернативні варіанти прийняття рішень.

Комп'ютерні ігри. Навчальні програми можна розділити на наступні групи: демонстраційні програми; програми-тренажери; моделюючі програми. Застосування комп'ютера дозволяє вчителеві моделювати складні біологічні, хімічні, екологічні, соціологічні процеси, виділяючи їхні основні моменти.

Страницы: 1, 2, 3, 4

Голосование

Как вы оцениваете работу нашего сайта? Отлично Хорошо Нормально Плохо Результаты