Уже в 1 класі у дітей починають розвивати навички сприймання художніх творів як на уроках практичної діяльності, так і під час спеціальних бесід. Оцінні судження учнів на цьому етапі зводяться до виявлення естетичної ерудиції, розуміння художнього образу, особистого ставлення до нього. Молодші школярі повноцінно сприйматимуть мистецький твір лише за умови навчання аналізувати, оцінювати розглядуване. Відповідні навички прищеплюють, враховуючи вікові особливості дітей, застосовуючи певні методи і прийоми. Серед них універсальним слід вважати метод ігрових форм спілкування, за яких учень початкових класів не тільки яскравіше й емоційніше сприймає побачене, а й глибше співпереживає й міцніше запам'ятовує [32, с. 145].
Чималого значення для розвитку умінь сприймати й оцінювати художні твори набуває повідомлення дітям достатньої інформації про мистецтво. Нагромаджувати словниковий запас слід уже з 1 класу. Це, по-перше, допомагатиме учням висловлювати враження від побаченого; по-друге, впливатиме на розвиток свідомого ставлення молодших школярів до самостійної діяльності.
Досвід підтверджує, що незвичні для дітей слова (терміни) легше запам'ятовуються, якщо вчитель записуватиме їх на дошці і водночас демонструватиме для розгляду дитячі малюнки. Але педагог сам зобов'язаний грамотно вживати різні терміни й поняття, вміти знаходити для пояснення слова, зрозумілі дітям та водночас - правильні з погляду науки. Розповідаючи про художній твір, він має право виявити власну творчість, але бажано, щоб застосовувані визначення не тільки були зрозумілими учням, а й науково точні. Для актуалізації опорних знань корисна гра «Відгадай». Вона не лише зацікавлює дітей, а й розвиває вміння спілкуватися з учителем та однокласниками засобами мистецтва. Такий вид роботи мобілізує школярів на сприймання художнього твору, пожвавлює цей процес [28].
Поряд з ігровими формами не слід забувати і про інші, що давно утвердилися в школі. Так, варто вже другокласникам запропонувати вести словнички, спеціальні зошити, куди записувати назви сприйнятих творів мистецтва, імена авторів картин та ін., а також записувати особисті враження після бесід, екскурсій, відвідування виставок тощо.
Дослідження довели, що розвиток емоційного компонента - запорука ефективності формування сприймання твору мистецтва. Тут діє та ж психологічна закономірність, яка виявляється в усіх аспектах життя дитини: її вабить те, що колись викликало чи викликає позитивні емоції. Отже, якщо процес сприймання художнього твору організований таким чином, що дитина переповнена приємними переживаннями, можна бути впевненими, що в неї з'явиться бажання знову зустрітися з прекрасним. А багаторазове переживання різноманітних естетичних емоцій, які завжди позитивні, сприяє формуванню естетичної потреби, що становить основу для подальшого розвитку естетичної складової духовності [24].
Непоодинокими є випадки, коли в процесі естетико-виховної роботи з дітьми створюються ситуації, за яких художні діалоги виникають самі по собі як безпосередня і природна реакція на зустріч зі зразками прекрасного в природі, як творча імпровізація на його тему, бажання дати йому належну емоційну оцінку. А це одне з головних свідчень успішності «у формуванні естетичного досвіду особистості» [14].
Так учитель крок за кроком, поступово, за допомогою художніх діалогів привчає своїх вихованців до образного сприйняття і осягнення прекрасного в художньому творі. Але це не означає, що в процесі формування естетичного досвіду він не користується іншими методами навчання й виховання. Залежно від мети, завдань, які перед ним постають, індивідуальних особливостей і рівня перцептивної підготовки учнів він вдається до розповіді, репродуктивної бесіди, споглядання, спостереження тощо. Художній діалог може мати належний освітній ефект тільки у раціональному сполученні з вивіреними методами і прийомами навчання.
Характеристика стадій сприймання художніх творів дитиною
Питанням сприймання дітьми картин і творів мистецтва загалом займався німецький дослідник В. Штерн. Він встановив чотири стадії сприймання картини.
Перша стадія характеризується тим, що дитина при сприйманні орієнтується тільки на окремі предмети чи обличчя, зображені на картинках, і у своїх описах перераховує тільки їх, не пояснюючи їх і не помічаючи істотних відмінностей.
Друга стадія дій - при сприйманні картини дитина звертає увагу переважно на те, що робить людина чи тварина, зображена на ній, в якому стані знаходяться предмети.
Третя стадія - стадія відношень. На цій стадії звертається увага на просторові, часові, причинні відношення між людьми, тваринами, предметами, зображеннями на картині.
Четверта стадія - стадія якості. На цій стадії дитина звертає увагу на якісні ознаки речей і явищ.
Якщо дати шестилітній дитині зрозумілу для неї картинку, то виявляється, що приблизно 75% дітей буде знаходитися на першій, 15% - на другій, 9% - на третій і 1% - на четвертій стадії. Проте на ці показники впливає не тільки вік дітей, а й зміст картин. Існують і інші класифікації сприймання дітьми і підлітками картин [30]. Та все ж таки, на нашу думку, варто зупинитись саме на останній класифікації через її об'єктивність та всеохопленість.
Звичайно найбільш акцентованим, тобто сильним компонентом малюнка є людина, зображена в дії. При цьому, коли положення постаті людини в просторі нечітке або невиразне за змістом, опорним є предмет дії, особливо якщо дитина добре його знає. Уловивши ядро сюжетного малюнка, діти молодшого шкільного віку виділяють експресію людини, передану мімікою, жестом, позою, потім - одяг, окремі деталі.
У процесі сприймання такого складного об'єкта, яким є сюжетна картина, виразно виступають співвідношення частин і цілого, аналізу і синтезу, споглядання і мислення. Спрямованість дітей на розуміння змісту зображеного позначається й на збільшенні тривалості розглядання малюнка.
Для розуміння змісту малюнка, який сприймають, величезну роль відіграє його назва, передана одним-двома словами. Як узагальнене формулювання основної ідеї картини, тобто синтез високого рівня, назва спонукає дитину знову до докладнішого її розглядання (тобто поглибленого аналізу). Така розумова праця забезпечує тривале збереження образу, що склався, і його подальше використання дітьми, в різних видах практичної і розумової діяльності [26].
Організоване розглядання картин є формою вправляння в спостереженні. Дитина вчиться послідовно, цілеспрямовано, а отже, вибірково сприймати не тільки картини, а й явища навколишнього життя, виділяти їх істотні ознаки і зв'язки. Закінчуючи таке цілеспрямоване спостереження узагальненням, вона не лише набуває нових, глибших знань про навколишнє. У неї вдосконалюється узагальнене пізнання, тобто вміння в одиничному бачити загальне, у випадковому знаходити закономірне, окреме явище розглядати в зв'язку з іншими подіями і фактами життя.
Спостерігаючи за розвитком сприймання малюнків у молодших школярів, вчені виявили складність цієї форми чуттєвого пізнання дійсності. Спірним є питання про те, на що спирається дитина, сприймаючи предмет: на його цілісне відображення чи на пізнавання окремих частин. Дослідження показують, що й тут немає однозначної і єдино правильної відповіді. З одного боку, у сприйманні цілого незнайомого предмета дитина передає лише своє загальне «враження від цілого»: «щось діряве» (решітка) або «таке, що коле» (конус). Перебуваючи «під владою цілого», діти наче не вміють виділяти складові його частини. На цю «владу цілого» звертають увагу й багато інших авторів, що вивчали дитячі малюнки. Вони пояснюють такі факти нібито нездатністю дитини-дошкільника до пізнавальної аналітичної діяльності.
Проте дослідження цих науковців доводять, що діти не тільки вміють виділяти певну характерну ознаку, а й спираються на неї, пізнаючи цілий предмет. Це свідчить про неправомірність альтернативної постановки питання: ціле чи частина є опорою для сприймання дитиною предмета. Його розв'язують по-різному залежно від того, який предмет сприймає дитина: знайомий чи незнайомий, яку частину виділяє для його пізнавання: характерну (хобот у слона) чи неспецифічну для даного об'єкта [21].
Синкретичність (цілісність) сприймання предметів аж ніяк не є рисою, властивою дітям взагалі. Вона виступає й у старших за віком дітей, коли вони сприймають незнайомі предмети чи їх зображення (моделі машин, схеми, креслення). Такі помилки особливо часто повторюються, якщо маленькі діти сприймають погано, нечітко зображені предмети. Тоді будь-яка частина предмета, яка щось нагадує дитині, є для неї опорною. Не випадково явища синкретизму найчастіше зустрічаються під час використання в роботі з дітьми різних стилізованих зображень, коли художник, порушивши чіткість реальної форми предмета, вдається до перебільшення, до деяких умовностей зображення, що утруднюють пізнавання навіть відомих дітям предметів [7].
У продуктивності сприймання предмета величезне значення має дія, до якої вдаються учні при сприйманні. Дітям важко правильно сприймати малюнок. Адже навіть найпростіший малюнок, на якому зображено хоча, 6 два предмети, дає їх у певних просторових зв'язках. Осмислити ці зв'язки потрібно для того, щоб розкрити взаємовідношення між частинами малюнка і сприйняти зображення як щось ціле. Тому сприймання дітьми малюнка здавна використовували для визначення загального розумового розвитку дитини.
Визначені стадії дали змогу розкрити еволюцію процесу сприймання дитиною складного об'єкта - малюнка і побачити, що діти в процесі розумового розвитку переходять від фрагментарного сприймання, тобто пізнавання окремих предметів, між собою не пов'язаних, до виявлення спочатку їх функціональних зв'язків (що людина робить), а потім до розкриття більш глибоких відношень між предметами і явищами: причин, зв'язків, обставин, цілей [14].
На найвищому рівні діти витлумачують малюнок, вносячи свій досвід, свої судження в те, що зображено. Вони розкривають внутрішні зв'язки між предметами, осмислюючи зображену на малюнку ситуацію. Проте перехід до цього вищого рівня розуміння не можна пояснити віковим дозріванням. Дослідження показали, що особливості опису малюнка залежать насамперед від його змісту, знайомого або малознайомого дитині, від структури, динамічності чи статичності сюжету.
Величезне значення має й запитання, з яким дорослий звертається до дитини. Запитуючи дітей про те, що вони бачать на малюнку, вчитель орієнтує їх на перелічування будь-яких предметів (важливих і другорядних) і в будь-якому порядку. Запитання «Що люди роблять тут, на малюнку?» - спонукає дітей до розкриття зв'язків функціональних, тобто дії. Коли дитину просять розповісти про події, зображені на малюнку, вона намагається зрозуміти зображене, тобто піднімається на рівень тлумачення. Таким чином, та сама дитина під час експерименту може в один день показати всі три стадії Сприймання малюнка [4]
У дослідженні М.В. Виготського з'ясовано естетичне ставлення дітей дошкільного віку до малюнка, підкреслено, що з віком осмислення дітьми краси малюнка стає більш визначеним, а питома вага естетичних оцінок у мотивації дітьми їх вибору значно зростає. Дослідженнями встановлено, що розвиток естетичного ставлення учнів молодшого шкільного віку до малюнка проявляється також у тому, що з віком розширюється і якісно змінюється коло предметів, які збуджують у дітей естетичні переживання, причому дедалі більшого значення в їх оцінках набирає момент відповідності зображеного дійсності («як справжній»). Дані дослідження показали, що «формування естетичного ставлення дитини до малюнка нерозривно пов'язане із збагаченням його уявлень про красиві об'єкти», що формування цих уявлень здійснюється в процесі засвоєння дітьми від дорослих певних норм і правил сприймання художніх творів [10].
В перцептивних уявленнях дітей значне місце займає природа, суспільне життя, меншу роль відіграють твори мистецтва. Це пояснюється тим, що вчителі, надмірно аналізуючи твори мистецтва, інколи руйнують цим виховний вплив самого образу.
2.2 Підготовча робота до сприймання твору мистецтва
Якщо дитина не радіє першій літній веселці, байдуже проходить повз досконалу скульптуру, не помічає композицію з квітів, якою дбайливий учитель прикрасив підвіконня класу, це означає, що у неї нерозвинена здатність до естетичного сприймання, тобто емоційного відображення красивих об'єктів та явищ природи, мистецтва. Приклад досить розповсюджений у наших школах. Прикро, адже без такої здатності гальмується духовний розвиток людини. Естетичне сприймання тренує спостережливість, стимулює мислення, розвиває вміння оцінювати та висловлювати відповідне судження. Отже, у дитини в процесі споглядання краси інтенсифікується інтелектуальний розвиток.
Враховуючи мистецький жанр, вікові, індивідуальні особливості сприймання його учнями певного віку, вчитель має вибрати ті види роботи над твором, які б допомогли зрозуміти побачене, виявити, засвоїти предмети і явища картини в тому порядку й повноті, як прагнув того автор, вдивитися на речі його очима, мислити його думками, переживати разом з ним, тобто, дати дитині змогу виявити власний емоційно-естетичний відгук на зображене, не захоплюватись асоціативними нашаруваннями, що можуть привести до розладу авторської образно-емоційної структури [30].
Естетичне сприймання сприяє розвитку й емоційної сфери, емпатійності, оскільки кожне естетичне явище викликає емоції радості, захоплення, піднесення, а твори мистецтв - складні почуття, переживання. Здатна до естетичного сприймання людина не зашкодить ні природі, ні продукту праці, бо в ньому також закладена краса. Людина, яка не байдужа до прекрасного, прагне й сама бути красивою як зовні, так і в думках, вчинках, поведінці.
У наш час проблема розуміння художнього твору набула особливої актуальності, тому що стала очевидною потреба глибокого і свідомого осмислення великої кількості інформації. З цим пов'язане й питання про підвищення активності, самостійності та міцності засвоєння сприйнятого учнями матеріалу. Без правильного сприймання художнього твору неможливе його адекватне розуміння. Воно перш за все залежить від досвіду, набутого дитиною. Чим більший він у школяра, тим більше зуміє той побачити у предметі чи явищі навколишнього світу. Бо сприймання - це відображення в свідомості людини предметів і явищ при їх безпосередньому впливі на органи чуттів. Ось чому перед сприйманням нового художнього твору на уроках образотворчого мистецтва потрібна підготовча робота. Саме від неї залежить процес сприймання твору, а отже, і його розуміння. Завдання цього етапу уроку - розширення уявлень дітей про зображені на картині явища й події, розвиток інтересу до головних героїв, історії написання того чи іншого мистецького твору [27].
Як свідчать дослідження [5; 12; 14; 30], процес навчання в сучасній школі стимулює і збагачує інтелектуальну сферу молодших школярів і значно менше орієнтує на формування емоційно-морального ставлення учнів до навколишнього світу. Будь-який твір мистецтва діти мають не лише розуміти, але й відчувати. Молодші ж школярі вирізняються розвинутим сенсорним сприйняттям, спостережливістю, відносною цілісністю бачення природи, чітко вираженою емоційною реакцією на її красу, їм притаманна природна допитливість, надзвичайна чутливість. Тож при підготовці до сприймання мистецьких творів про природу необхідно враховувати психологічні особливості дітей цього віку. Тому увага спрямовується на те, щоб створити в учнів певний настрій. Як відомо, емоції - це не самі почуття любові до природи, мистецтва, а стан насолоди, в якому перебуває людина, слухаючі твори чи милуючись прекрасним краєвидом. Тому завдання вчителя - розбудити природи допитливість дитини, її цікавість, які сприятимуть розвитку інтересу до нового твору. А інтерес - це той позитивний емоційний стан, який допомагає краще розуміти зміст тексту.
В організації сприймання художніх творів дітьми молодшого шкільного віку важлива роль належить підготовчій роботі. Як показують дослідження психологів [21], є кілька стадій цього процесу: безпосереднє і обдумуюче сприймання. Вчені виділяють головні умови, що забезпечують повноцінне сприймання художнього твору:
а) відповідність досвіду учня і мистецької комунікації;
б) емоційний настрій під час сприймання твору мистецтва;
в) розвиток образотворчого бачення;
г) уміння аналізувати образно-емоційний зміст мистецького твору;
ґ) давати йому естетичну оцінку;
д) забезпечення єдності класних і позакласних форм роботи [17].
Етап підготовки до сприймання твору мистецтва займає 5-6 хв. У практиці сучасної школи використовуються такі прийоми: розповідь учителя, бесіда, прослуховування музичних творів, демонстрування фрагментів, діафільмів, інсценізація, вікторини, обговорення екскурсій.
Підготовку до сприймання проілюструємо вступною бесідою до художнього твору на тему зимового пейзажу.
Учитель. Уявімо ситуацію: Подув різкий вітер, вікно раптом відкрилося, і у клас залетіла ціла хмарка білих сніжинок. Що з ними сталося?
Учні. Вони дуже швидко розтанули і перетворилися на воду.
Учитель. І ми не почули жодного звуку, дехто вважає, що сніг має голос і навіть співає. А ви як думаєте?
Учень. Почути сніжок ми можемо лише коли ступаємо на нього. Пісенька снігу - рип-рип.
Учитель. Давайте звернемося до нього. Подумаємо над формою звертання (Учні, після обговорення варіантів, пропонують таку форму: Снігу, сніженьку).
Учитель. Що ж ми хочемо у нього попрохати.
1 учень, Снігу-сніженьку, подаруй нам килим!
2 учень. Снігу-сніженьку, простели доріженьку.
3 учень. Снігу-сніженьку, випади на землю!
4 учень, Снігу-сніженьку, вдягни мою вишеньку у білу шубку!
5 учень. Снігу-сніженьку, вкрий землю, заіскрись на сонці різними кольорами, це ж така краса! і т. ін.
Підсумовуючи думки школярів, вчитель привертає їхню увагу до того, як у спільному пошуку набуде нового смислу всім відоме природне явище, як збагатилося уявлення про нього [12].
Вчителі за допомогою художнього діалогу вчать своїх учнів слухати музику землі, емоційно сприймати почуте, образно передавати його.
- Коли ми всі тихенько сядемо у лісі, в полі, біля річки, то почуємо голоси весни. Прислухаймося - хто і про що співає…
До творчої праці залучаються учні і разом зі своїм наставником розвивають тему:
- Я чую різноголосий хор птахів, вони пережили всі труднощі і небезпеку на шляху з вирію. Кожна пташка по-своєму оспівує радість зустрічі з рідними місцями, вітає відродження природи. Зачаровують голоси таких солістів, як жайворонок і соловейко.
