Організація продуктивної самостійної діяльності молодших школярів у навчальному процесі сучасної початкової школи
5
Міністерство освіти та науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра педагогіки і методики початкового навчання
Дипломна робота
Організація продуктивної самостійної діяльності молодших школярів у навчальному процесі сучасної початкової школи
Виконала студентка 32 групи
факультету підготовки вчителів
початкових класів
Троцишин Г. П.
Науковий керівник
доктор педагогічних наук, професор
Вихрущ Віра Олександрівна
Тернопіль - 2009
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ.
1.1 Самостійна діяльність в процесі розвитку дитини як наукова
Проблема
1.2 Самостійна робота як метод навчання характеристика основних понять проблем
1.3 Психолого-педагогічні особливості формування самостійної діяльності
РОЗДІЛ II. ВИКОРИСТОВУВАННЯ САМОСТІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ.
2.1 Загальна характеристика досвіду використовування самостійної діяльності молодших школярів
2.2 Пошук шляхів вдосконалення самостійної діяльності як методу навчання молодших школярів: активної проблеми і знахідки
2.3 Авторські пропозиції та їх ефективність
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.
ДОДАТКИ
ВСТУП
Вивчення самостійної навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів набуло особливого значення у зв'язку з розширенням комунікативних функцій у всіх сферах життєдіяльності сучасної людини, особливо в галузі безпосереднього масового обміну інформацією, радіо, телебачення, художньої літератури.
Важливим пріоритетом зазначеної проблеми є орієнтація на формування самостійної навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів. Чимало праць присвячено цьому питанню (Есипов Б.П., Пидкасистий П. І., Савченко О. Я., Г. І. Щукіна та інші педагоги ).
Помітним явищем в теорії розвитку самостійності учнів були роботи Є. Я. Голанта у яких вчений визначив три види самостійності школярів: організаційно-технічну самостійність, самостійність у практичній діяльності, самостійність у процесі пізнавальної діяльності. Високо оцінюючи значення самостійної роботи, розглядає самостійність як першорядну умову всебічного розвитку особистості учня.
Один з перших дослідників розвитку пізнавальної самостійності М. О. Данилов зазначив, що її суть виявляється в потребі й умінні учнів самостійно мислити, у здатності орієнтуватися в новій ситуації, самому бачити питання, завдання і знайти підхід до їх розв'язання. Пізнавальна самостійність виявляється, наприклад, в умінні самостійно аналізувати складні навчальні завдання і виконувати їх без сторонньої допомоги і характеризується певною критичністю розуму школяра, здатністю висловлювати свою думку незалежно від суджень інших.
На думку Г.О. Люблінської, самостійність у навчальній роботі молодших школярів насамперед є здатністю учня не тільки розуміти матеріал, а й застосовувати його в нових видах самостійних робіт.
Всебічного розгляду питання самостійної діяльності школярів набули в працях П.І. Підкасистого. У результаті тривалого теоретико-експериментального дослідження, вчений обґрунтував модель самостійної діяльності учня, розкрив у зв'язку з цим такі вихідні поняття, як дидактична задача, пізнавальна задача, визначив специфічні особливості формування самостійних дій, розробив класифікацію самостійних робіт.
Але, на нашу думку, недостатньо висвітлено проблему формування самостійної навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів. Тому обрана тема наукової роботи є актуальною.
Тема дослідження обумовлена необхідністю якісного покращення організації самостійної навчальної діяльності молодших школярів на уроці, формування і вдосконалення навичок самостійної роботи і розвитку самостійності як якості особистості оптимального вибору робіт (за зразком, реконструктивні, варіативні, творчі) і їх співставлення із метою вдосконалення навчального процесу в початковій школі.
Об'єкт дослідження: самостійна навчально-пізнавальна діяльність молодших школярів.
Предмет дослідження: дидактичні умови оптимізації самостійної навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів на уроках.
Мета дослідження: визначення найбільш оптимальної організації умов самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів початкової школи.
В основу дослідження покладена гіпотеза: підвищення ефективності самостійної навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів обумовлюється організацією системи самостійної роботи на уроці.
У відповідності із гіпотезою сформульовані завдання дослідження:
вивчити зміст і особливості самостійної діяльності учнів початкової школи;
визначити психолого-педагогічні умови оптимального використання самостійної роботи молодших школярів;
- вивчити шляхи вдосконалення самостійної навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів та теоретично їх обґрунтувати;
- розробити і експериментально перевірити дидактичні умови оптимальної організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів.
Практичне значення дипломної роботи полягає в можливості використання матеріалу дослідження для ознайомлення майбутніх вчителів з особливостями організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів на уроках.
Для вирішення поставлених завдань застосовуються такі методи: порівняльний аналіз та узагальнення літературних джерел; анкетування, інтерв'ювання, тестування, спостереження, експеримент, методи математичної статистики.
Методологічною основою дослідження є теорія пізнання та її основні положення про закономірності пізнавальної діяльності людини, теорія спілкування як вид діяльності та основні положення про ефективність його організації, основні положення теорії колективної діяльності, зокрема її гносеологічні аспекти.
На констатуючому етапі дослідження здійснювалося та узагальнювалося вивчення даних науково - методичної літератури, проведення опитування серед учнів та вчителів початкових класів, спостережень за організацією навчального процесу у масовій школі та узагальнення досвіду передових вчителів.
На констатуючому етапі дослідження були використані методи анкетування вчителів та учнів, тестування учнів. Для опитування дітей були обрані Буські загальноосвітні школи №1, 2, 3. В анкетуванні взяло участь 200 школярів, 35 вчителів, відвідано і проаналізовано 73 уроки.
Етапи дослідження:
Констатуючий етап:
- аналіз стану проблеми в педагогічній теорії і практиці роботи шкіл;
- вивчення літератури, висунення гіпотези, завдань, формування структури роботи;
- проведення попередніх замірів якості самостійної навчально -пізнавальної діяльності молодших школярів.
Формуючий етап:
- розробка та перевірка авторських підходів до самостійної роботи у сучасній початковій школі;
- проведення контрольних зрізів та обробка одержаних даних.
Підсумковий етап:
- узагальнення і систематизація матеріалів;
- математична обробка одержаних даних;
- остаточна перевірка гіпотези дослідження;
Наукова новизна роботи полягає у тому,що:
- дано теоретичний аналіз і розглянуто сучасний стан проблеми самостійної навчально пізнавальної діяльності учнів;
- уточнено базові поняття проблеми; теоретично обґрунтовано окремі шляхи вдосконалення самостійної навчально - пізнавальної діяльності молодших школярів.
Апробація дослідження: основні положення і результати дослідження доповідались і обговорювались на кафедрі педагогіки і методики початкового навчання та студентських науково-практичних конференціях.
Експеримент проводився у школах м. Буська.
Структура роботи.
Дипломна робота складається з вступу, двох розділів, висновків, бібліографії та додатків.
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
1.1 Самостійна діяльність в процесі розвитку дитини як наукова проблема
Розвиток суспільства і зміни у відносинах між людьми завжди знаходили своє відображення в практиці освіти, навчання і виховання підростаючих поколінь, у меті і завданнях школи, в педагогічних теоріях і системах.
Навчання на первісному ступені розвитку суспільства є дуже обмежене і його завданням було дотримання племінної традиції шляхом переказування молоді того, що знають старші. Досить рано з'являються певні повчання в ролі катехізації на практичні теми: основ гігієни, статевих стосунків, збереження здоров'я, плекання добрих звичаїв, здобування життєвої мудрості. Ці формули сприймались з певною побожністю, абсолютно некритично і повторювались наступним поколінням, як «оголошена» таємниця.
Виховання в первісному суспільстві має суспільний характер і разом з тим залишає значне місце самостійності дитини. З раннього віку діти, особливо хлопчики, стають в значній мірі самостійними: з 3-4 років починають полювати, керують човном, в 6-8 років ловлять рибу, полюють, проявляючи при цьому чудову витримку і винахідливість.
До 10-12 років діти значною мірою володіли певною сумою духовного знання: вони знали всі родові звичаї, легенди, казки і пісні свого племені, а також засвоювали ті знання людей, які дають контакти в товаристві дорослих: в мандрівках, на полюванні, рибальстві, святах тощо.
Завданням першої в історії людства школи в Шумерії, стала передача учням того рівня наукових знань, якого зміг досягти народ на перших ступенях розвитку цивілізації (з ботаніки, зоології, географії і мінералогії, математики, граматики, літератури), і не лише передача, а й прагнення навчити і виховати покоління, яке в майбутньому вдосконалить ці знання і буде сприяти їх засвоєнню наступними поколіннями. На думку Демокріта виховання і навчання не тільки облагороджують людину.
Розвивають її розумі «ні мистецтво, ні мудрість не можуть бути досягнуті, якщо їх не вчити»), але і роблять людину щасливою. Тому обов'язок дорослих-дати можливість дітям учитися. Особливої ваги він надавав не кількості різноманітних знань, а розвитку мислення. Шлях до мудрості, на думку Демокріта, лежить через наполегливу працю, навчання, оскільки хорошими людьми «стають більше від вправляння, чим від природи».
Римська теоретична педагогічна думка найбільш яскраво представлена творами Марка Фабія Квінтіліана і, насамперед, працею „Виховання оратора". Дуже цінною є вимога Квінтіліана, щоб основи навчання закладались міцно, не поспішаючи, бо похапливість і швидкість шкідливо позначаються надалі. Він вимагає широкої програми навчання як в граматичній, так і в риторичній школах. Основними методами навчання Квінтіліан вважав наслідування, повчання і вправи. Основний критерій якості книг Квінтіліан зводить до вимоги повного розуміння прочитаного тексту.
Він вважав, що всі діти, за рідкісним винятком, наділені здібностями до освіти. Тупість і нездібність - рідкісне явище. Через це він вважає необхідним максимально індивідуалізувати підходи не лише до різних категорій дітей, але навіть до тієї самої дитини в залежності від періоду її розвитку. Розумові сили дитини такі багаті, що не можна її задовольнити лише самою наукою; займаючись одним предметом, розглядаючи його одночасно з різних боків, можна досягти одночасного вивчення багатьох наук. Зміна розумових утруднень не тільки не є перешкодою, а навпаки, підносить мислення.
Квінтіліан намагається встановити залежність між перевантаженням учнів учбовим матеріалом та їх неминучою пасивністю. Учень, на його думку, повинен бути поставленим в такі умови роботи, які забезпечують йому можливість самостійного, творчого ставлення до навчального матеріалу, однією з умов чого є необхідність суворо обмежувати цей матеріал в обсязі. Він вважає, що дитячим головам шкодить надмірна вимогливість учителя, оскільки від неї народжується боязкість, зневіра і, нарешті, огида до навчання.
Я.А.Коменський великого значення надавав самостійній роботі у вигляді вивчення учнями першоджерел і діяльної участі в обговоренні питань, що виникають у звязку з вивченням першоджерел. Я.А. Коменський пропонує самим читати вдома зразкових письменників на ту тему, про яку професор публічно вів мову. Освіту в академіях Я.А. Коменський пропонує завершувати подорожами, які розширюють знання, дають можливість самостійно зібрати матеріал для написання наукової роботи
Таким чином, система шкільної освіти за Я. А. Коменським характеризується чіткістю, завершеністю, розрахована на те, щоб навчити дітей і молодь самостійно коритись мудрим вказівкам не з „ослячою готовністю", а з любові до народу і мала на меті перетворити школу в місце наполегливої праці, яка дає щастя і радість.
Д.Локк намагався організувати навчання так, щоб не вихователеві доводилось закликати дитину вчитися, а щоб вона сама просила його навчити. Дотримуючись таких прийомів, можна збудити в дитині бажання навчитися всього, чого б ви хотіли її навчити.
У дітей треба виховати охоту, бажання до навчання. Відстоюючи це положення, Д.Локк впадає в шкідливу крайність, вимагаючи, щоб початкове навчання читання та лічби було перетворене в цікаву гру. Великого значення в навчанні надає Локк дитячій допитливості.
Якщо дитина звертається до вихователя з питаннями, то на думку Руссо, відповідати треба в такому обсязі, щоб живити в ній допитливість, а не перенасичувати її. Якщо ж дитина починає засипати вихователя нерозумними питаннями, прагнучи підпорядкувати його своїм запитам, слід зупинитись. Варто звернути більшу увагу на мотив, що примушує дитину говорити, ніж на слова, які вона проголошує. Менше за все вихователь повинен вказувати на те, що вихованець повинен вивчати: це його справа - хотіти, шукати, знаходити; справа ж вихователя зробити навчання доступним для дитини, штучно зародити в ній це бажання і дати їй засоби задовольнити його.
Створення внутрішнього середовища при наявності в ній пізнавального інтересу завжди продуктивно для протікання діяльності, викликає підйом сил учнів. Таким чином, формуючи пізнавальний інтерес, вчитель забезпечує сприятливу атмосферу навчання, спонукати своїх учнів до розв'язання тих цілей і завдань, які ставляться навчанням. Н.І.Новіков вважав, що важливо розвивати у дітей цікавість, привчаючи їх до знань, збагачувати розум і приносячи цим задоволення. Цікавість він ототожнював з потребою в збагаченні розуму і серця. Умовою розвитку цікавості він вважав знання вчителем сил і здібностей, які дасть спостереження за заняттями дитини „по натуральному спонукати", виражати інтерес, увагу до вивченого. Увага, яка підтримується привабливістю, спонукає дітей всесторонньо поглиблюватись у те, що вивчається.
Усвідомивши і відчувши користь, дитина охоче набуває знань. Так закріплюється цікавість, яка перетворюється в схильність до занять. Ним було відмічено, що перші приємні знання і уявлення вражають через почуття і зберігаються в душі дитини.
В людині, стверджував В.Ф.Одоевский, закладено прагнення до знань. Цікавість , на його думку - одна із форм потреби людини, яка виходить із свідомості і осмислення суб'єктом вроджених ідей і звірення їх у вольових процесах з оточуючою дійсністю. Освідомлення і осмислення включає мислення, пам'ять , уявлення, а тому поступове задоволення цікавістю приводить їх до розвитку.
Ідею шляху від зацікавленості до самоосвіти озброївшись розумінням дійсності і підводячи до морального вдосконалення, захищав видатний педагог і методист Н.Ф. Бунаков. Він виводив зацікавленість із відчуттів. Початок навчання повинен бути наочним. Спостережене, а потім вже викладене в книзі для дітей не замінене без інтересу. Шлях від спостереження до прочитаного сприяє роздумам дітей, які більше думають і віддають облік в прочитаному. Якщо предмет не викликає інтересу і задоволення, діти не можуть зосередитись на ньому вольових зусиль. Інтерес розвиває самостійність, відволікає від дурних почуттів і бажань, від неземних мотивів, впливу на мораль. Важливо, щоб не тільки уроки, але і домашня робота заманювала учня розвиваючи його самостійність, була б цікавою і підсильною для дитини. Непосильна робота не може бути цікавою, не може інтересувати і зацікавлювати, а без цього домашнє завдання залишиться невиконаним. Інтерес до знання розкриває здібності до самостійного розширення розумового кругозору, воно може збудити допитливість думки, уважне і вдумливе відношення до природи і життя, розширити інтерес учня до широких суспільних інтересів.
В.Я. Стоюкін відстоював поєднання формальної і матеріальної освіти, і бачив задачу вчителя в тому, щоб на цій основі прищепити в учнів любов до самостійного заняття наукою, яка буде впливати на їх моральність. Він звертав увагу на те, що література повинна наводити учнів на питання життєві, моральні, суспільні, близькі і інтересні для кожного, коли розум учня буде безперервно збуджуватись питаннями і набувати пізнання із дослідження над даним матеріалом.
В.І. Водовозов стверджував, що розвиток інтересу відкриває простір реального змісту, пов'язаного з життям. Воно повинно служити для наочних живих пояснень. Дітей більше інтересує те, що вже закріплено в їх досвіді.
Навчання стає інтересним, коли воно звернене не до відхиленого пояснення, а коли діти знайомляться з предметами.
Закономірності пізнавальної діяльності учня послужили основою для П.П. Блонского стверджувати про наявність елементів творчості навіть в усному відтворені учнем матеріалу підручника. Це, по його твердженню, опущення деталей в розповіді; спрощення подій і структури викладу змісту фактичного матеріалу підручника, трансформація в більш знайоме, більш привичне; внесення в розповідь дечого нового, чого немає в змісті підручника. І навпаки, при виконанні різних практичних робіт учень самостійно практикується, виготовляє той чи інший предмет, деталь. Тут є всі основи вважати цю діяльність творчою .
1.2 Самостійна робота як метод навчання: характеристика основних понять проблеми
До цього часу немає єдиної думки про те, що потрібно розуміти під поняттям «самостійна робота», і це, без сумніву гальмує розвиток практики навчання. Якщо вчитель чи директор школи не знають чітко, яка робота учнів буде самостійною, то, очевидно, що не можна говорити про розвиток самостійності школярів на уроках. Відсутність єдиного розуміння поняття не дає можливості авторам підручників і дидактичних матеріалів будувати систему самостійних робіт з позиції єдиних дидактичних вимог, незалежних від навчального предмету, але враховуючи вікові особливості учнів вони подають по різному характеристику цього поняття.
Страницы: 1, 2
