естетичних уявленнях дітей значне місце займає природа, суспільне життя, меншу роль відіграють твори мистецтва і праця. Це пояснюється тим, що вчителі, надмірно аналізуючи твори мистецтва, інколи руйнують цим виховний вплив самого образу. З віком розширюються джерела уявлень дітей [26, 107].

Естетичні уявлення дітей багаті, різноманітні і реалістичні за своїм змістом. У них проявляється безпосередність естетичних переживань, залежність цих уявлень від суджень дорослих людей, що оточують дитину, детермінованість їх умовами життя, вихованням і знаннями дитини.

У працях психологів і методистів [19; 26; 40; 48; 60; 65; 68] з'ясовуються особливості естетичних сприймань, уявлень, суджень і художньо-творчої діяльності учнів. Але, на жаль, здебільшого вони не знаходять свого застосування в практичній роботі вчителів, які їх не знають. У літературі з питань естетичного виховання недостатньо описано особливості естетичного розвитку учнів молодшого шкільного віку. Тому вчителі не можуть ефективно використати рекомендовані методи.

Чим досконаліший твір мистецтва, тим більшу насолоду може він дати людині. Але глибина насолоди залежить від готовності до сприймання творів мистецтва. Якщо естетичну насолоду людина переживає регулярно, то ці переживання стають важливим фактором її життя [56, 31].

Естетичне сприймання сприяє розвитку емоційної сфери, оскільки кожне естетичне явище викликає емоції радості, захоплення, піднесення, а твори мистецтв - складні почуття, переживання [65, 126]. Здатна до естетичного сприймання людина не зашкодить ні природі, ні продукту праці, бо в ньому також закладена краса. Людина, яка не байдужа до прекрасного, прагне й сама бути красивою як зовні, так і в думках, вчинках, поведінці.

Під час естетичного сприймання мистецького твору у школяра може виникнути відчуття нескінченності, безмежності життя, його розмаїття. У такі хвилини переживається найвищий духовний стан - відчуття єдності себе і всього, що існує в світі. Ці переживання допомагають зрозуміти цінність будь-яких елементів життя, що сприяє формуванню гуманістичного компонента духовності [68, 124].

Дослідження доводять, що розвиток емоційного компонента - запорука ефективності формування естетичного сприймання у молодших школярів. Тут діє психологічна закономірність, яка виявляється в усіх аспектах життя дитини: її вабить те, що колись викликало чи викликає позитивні емоції [48, 34]. Отже, якщо процес естетичного сприймання організований таким чином, що дитина переповнена приємними переживаннями, можна бути впевненими, що в неї з'явиться бажання знову зустрітися з прекрасним. А багаторазове переживання різноманітних естетичних емоцій, які завжди позитивні, сприяє формуванню естетичної потреби, що становить основу для подальшого розвитку естетичної складової духовності.

Сила і тривалість естетичних почуттів залежить від знань, від розвитку особистості. Так, почуття захоплення живописом у людини міцнітиме і зростатиме у міру розширення її художньої освіти.

Естетичні почуття - це реалізація-відповідь суб'єкта на той вплив, який на нього справляє об'єкт, що існує поза ним, що естетичні почуття тісно пов'язані з органами чуття (зір, слух) і не мислимі без них. Тривалість естетичного почуття зумовлена фізіологічними властивостями організму: "коли в людини від перевтоми зникає охота дивитись на прекрасне, не може не зникнути і потреба естетичної насолоди цим прекрасним" [22, 138]. Може статися перенасичення естетичного почуття. Естетичне почуття маловимогливе, вільне від матеріального інтересу, тобто практичного погляду на предмет.

Естетичне сприймання - це активна діяльність, і залишається нею лише при тій умові, коли воно дає, за висловом К.Д. Ушинського, "світлу радість", "те особливе почуття, що подібне до безкорисливої радості, і до захоплення, яке називається естетичною насолодою" [67, 214]. Отже, естетичний об'єкт повинен пробудити почуття захоплення, радості і насолоди, інакше він втрачає своє естетичне значення.

Чим досконаліший твір мистецтва, тим більшу насолоду може він дати людині. Але сила і глибина насолоди залежить від підготовленості людини до сприймання творів мистецтва, бо це вже суб'єктивний фактор. Якщо естетичну насолоду людина переживає регулярно, то ці переживання стають важливим фактором її життя, її моральним капіталом. Естетичні переживання духовно збагачують людину, загострюють її почуття, розвивають її смаки.

Відображення кольору та процес кольоротворення значно збагачує естетичну сферу людини. Щоб у цьому переконатися, досить порівняти, як рекомендують психологи, сприймання лугу, вкритого квітами, з чорно-білою фотографією. В кольорових відчуттях яскраво виражений емоційний тон, тому не випадково говорять про теплий і холодний колір [17, 54].

Спостереження показують, що вправність зорових органів, яка пов'язана з деякими професіями, значно підвищує зорову (кольорову) чутливість [4, 102]. Відомо, наприклад, що робітники-текстильники, які працюють над фарбуванням чорних тканин, здатні розрізняти понад 30 відтінків чорного кольору. Цей факт підтверджують і високорозвинений окомір у майстрів точної механіки, розвинена гострість зору в моряків, снайперів, мисливців.

Досліджено, що чорний колір сигналізує про небезпеку, пригнічує. Зелений колір - колір рослин - заспокоює, як сигнал живого. Голубий колір асоціюється з відкритим простором. Він може заспокоювати, викликати радість, але може спричинити й занепокоєність. Червоний викликає збудження, почуття небезпеки.

Розвинутий зір, здатний розрізняти незначні відтінки кольорів, не раз допомагав полярному льотчикові В.І. Масленникову розпізнавати "вік" (товщину) криги під час посадки літака. Крізь пелену хмар під крилами літака важко відрізнити поверхню землі від поверхні води {земля, вкрита мохом, і морська вода з великої висоти здаються майже однаковими за кольором і тільки за відтінком вони дещо відмінні: колір землі має "теплий" відтінок, а колір води - "холодний") [14, 24].

Можна навести ще чимало прикладів, коли вміння малювати, знання зображальної грамоти сприяло успішному виконанню різних дослідницьких і виробничих завдань. На вплив кольору на емоційний стан людини зважають при фарбуванні робочих приміщень. Колір стін класної кімнати має відповідати вимогам психології і технічної естетики, викликати бадьорий настрій у школярів, і навпаки: в спальній кімнаті для дітей - заспокоювати [25, 38]. Емоційний вплив кольору використовується і в мистецтві.

Зоровий аналізатор дає змогу розрізняти яскравість кольору і цим сприяти вирізненню предмета з тла. Чорне на білому, або біле на чорному дуже добре видно. Цей закон контрасту покладений в основу розрізнення плоских чорно-білих зображень [18, 39]. Чим гірше освітлений предмет і чим далі розташований від людини, тим більшим має бути контраст для безпомилкового розрізнення подразника. Закон контрасту ставить певні вимоги до схем, плакатів, наочних посібників, виконаних як в ахроматичних, так і в хроматичних кольорах (кольоровий контраст).

Експериментально підтверджено факт різної психофізіологічної дії кольору на людину: зелений - заспокоює, червоний - збуджує. Із двох однакових за вагою ящиків, пофарбованих у білий і чорний колір, перший здається легшим. Особливі відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус [33, 104].

Порівняємо рисунок, зроблений з натури, і етюд, виконаний фарбами. На рисунку предмети зображені за допомогою ліній і світлотіні. Тут є багато умовностей, оскільки кожний предмет має колір. Проте світлотіньова характеристика предмета, відтворення на папері його матеріальної форми допомагає нам "пізнавати" предмет. Живопису не властива така велика умовність малюнка. У живопису фарбами відтворюються предмети такими, якими бачить їх наше око [1, 156]. Фарба, колір у нерозривній єдності із світлотінню і лінією - художні засоби живопису. Колір - основний засіб живопису. Кольором художник передає свої почуття і думки, створює образи на площині, форми і об'єми реальних предметів.

Перед нами на темному полірованому столі лежить купка книг У різноколірних обкладинках. Поряд - крісло, обтягнуте строкатою тканиною. На підлозі - яскравий червоний килим. Кожний предмет має певну форму, своєрідні кольори і знаходиться на певній відстані від нас. Як передати все це на папері чи полотні?

Учень, добираючи фарби, близькі до кольору предметів, що знаходяться перед ним, кладе їх на малюнок, зроблений олівцем. Зображення, що виходить внаслідок такої роботи, здається недосвідченому оку схожим на натуру. Та, вдивляючись уважніше, неважко помітити, що, крім не зв'язаних між собою колірних плям, на папері чи полотні не намальовано нічого. Не виявлена форма предметів, немає глибини і простору, все нагадує аплікацію [24, 112].

Помилка криється в тому, що учень звів усе багатство природних форм і колірних відношень до декоративного узору. Щоб уникнути таких помилок, потрібно пам'ятати про колірну єдність і гармонію. Правдиве, емоційне зображення створити не можна, якщо живописець не покладе всі фарби на малюнок у гармонії і єдності.

Гармонія і колірна єдність залежать насамперед від основного джерела світла. Воно є ніби складовою частиною всіх фарб природи. Сонячне світло об'єднує освітлені поверхні, вечірнє штучне надає всьому жовто-оранжевого відтінку, а рефлекс від неба надає тіням холоднуватих відтінків; уранці переважають золотисто-рожеві відтінки, ввечері - жовто-оранжеві, у похмурий день - нейтральні сріблясті; в сосновому лісі на все лягає зеленуватий колір. Усі кольори одержують відтінок кольору освітлення [30, 63].

У нашому прикладі натури, якщо сонячне світло, проникаючи через вікно, падає на яскравий червоний килим, то все, що є в кімнаті, буде злегка підфарбоване червоним світлом того ж відтінку, що й килим. Коли ж за вікном росте дерево, то сонячного літнього дня у кімнаті всі предмети освітлені зеленуватим світлом. У цьому випадку на гармонію і колірну єдність впливає уже не основне, а відбите світло.

Працюючи над пейзажним етюдом, спочатку потрібно з'ясувати умови, які визначають гармонійну колірну побудову та загальну гаму фарб, у якій будуватимемо відношення: більш світлих чи темних, у холодних чи теплих тонах, ступінь інтенсивності кольору. Потім необхідно вияснити міру освітленості частин кожного об'єкта. Усе це можна назвати "колоритом" пейзажу тощо [16, 85].

Чималу роль у створенні правдивого, емоційного зображення відіграє чергування холодних і теплих тонів.

Під час малювання багато уваги приділяється питанням сприймання кольору, тому що один і той самий колір у різних середовищах сприймається по-різному. На червоній рівно пофарбованій кулі колір скрізь однаковий, але нам здається, що він різний: у тінях - один, у напівтінях - інший, у світлих місцях - ще інший і т.д. [32, 24].

Учні повинні знати, як змінюються кольори при яскравому і слабкому освітленні. При яскравому світлі всі кольори у природі вибілюються, стають менш насиченими, жовтуватими або білуватими. При поступовому ослабленні світла ми перестаємо розрізняти кольори, починаючи з червоних і кінчаючи синіми, які залишаються видимими найдовше. При поступовому ж посиленні світла, наприклад на світанку, все відбувається навпаки: найшвидше стають видимими сині кольори, найпізніше - червоні. У присмерку все здається безколірним. Різними кольори бачимо і за світлотою. При денному світлі найсвітлішими є жовті кольори, а в присмерку - голубі [5, 125].

Таким чином, сприймання кольорів залежить від їх оточення у природі, на картині; і в живопису, порівнюючи один колір з іншим, потрібно добиватися таких же взаємовідношень, як і в натурі.

Ознайомивши дітей з основними кольорами, переходимо до вивчення складових кольорів, вчимо їх підбирати потрібні відтінки кольору змішуванням фарб. Готовим кольором користуватися не рекомендується, бо це призводить до пасивного підбирання фарб. Всю гаму різних відтінків одного кольору учні повинні вивчити під час практичної роботи. Поступово в процесі навчання малювання ознайомлюємо дітей з різними властивостями кольору [11, 54].

Важливим засобом розвитку відчуття кольору є екскурсія в природу, яка завжди була джерелом натхнення. Завдання учителя в процесі екскурсій полягає в тому, щоб спрямувати увагу учнів на сприйняття всього пластичного багатства навколишнього. Так, вчитель може запропонувати другокласникам принести па урок малювання осіннє листя. Кожний учень відбирає листок найкращого забарвлення. Після показу вчителем способів роботи гуашшю учні розпочинають роботу.

Багато хто, щоб намалювати листок, добирає колір тільки за назвою: червоний, зелений, жовтий, не звертаючи уваги на відтінки. Через це малюнки виходять "їдкі" за кольором, нецікаві. Вчитель, проаналізувавши роботи, проводить екскурсію в природу, під час якої учні розглядають осіннє листя, вивчають його забарвлення в природному оточенні [29, 62].

Про значення впливу навколишньої природи на душу дітей, на вияв їхніх емоцій і виховання почуттів говорив ще педагог К.Д. Ушинський: "А воля, а простір, природа... а ці пахучі байраки і лани, що хвилюються, а рожева весна і золотава осінь хіба не були нашими вихователями? Назвіть мене варваром у педагогіці, але я виніс із вражень мого життя глибоке переконання, що прекрасний краєвид має таке величезне виховне значення для розвитку молодої душі, з яким важко суперничати впливу педагога" [67, 82]. І дійсно, жива природа стає чудовим джерелом натхнення.

Завдання учителя полягає в тому, щоб спрямовувати увагу на прояви прекрасного, зосереджуючи увагу дітей на спостереженні певного об'єкту. Спираючись на почуттєві сприйняття учнів, учитель ознайомлює їх з гармонією кольору у природі. Після цієї екскурсії учні знову зображують листя гуашшю на кольоровому і білому тлі. Тепер вони намагаються точно передавати колірне забарвлення натури, довго змішують один колір з іншим, щоб досягти бажаного відтінку. Деякі учні, знайшовши загальний, основний колір, спочатку покривають всю поверхню аркуша, додаючи потрібні відтінки; інші відразу добирають відповідний колір [49, 31].

Важливе значення в роботі шкільних установ має питання про культуру відчуттів. Педагоги, як це й передбачено програмою, включають у плани роботи завдання на розрізнення кольорів, форм, а також організовані заняття з малювання, які сприяють розвиткові зорових відчуттів, у т. ч. відчуття й усвідомлення сутності кольору в образотворчій діяльності.

Розділ 2. Формування навичок кольоротворення у процесі експериментального дослідження

2.1 Шляхи формування навичок кольоротворення

Успішне навчання малювання значною мірою залежить від якості матеріалів і приладдя. Хороші матеріали сприяють успішній роботі, підвищують якість виконання. Папір для акварелі повинен бути цупким і білим, мати зернисту поверхню. Найкращим папером є ватман і напівватман, які мають дрібні западини й опуклості. При малюванні аквареллю на папері кольорова поверхня стає прозорою з переливами.

На глянцевому папері фарби спливають, наче по склу, і не покривають його поверхню, тому він не придатний для роботи аквареллю. Кольорові сорти паперу (сірий, блакитний, кремовий, рожевий, синій тощо) використовують здебільшого для роботи гуашшю. Використовуючи колір паперу як фон, як переважний колір у зображенні, можна значно прискорити і полегшити роботу [1, 25-26].

Олівець графітний, середньої м'якості (ТМ, М) є основним інструментом для виконання малюнка під акварель. Графітний, нем'який і гостро заструганий олівець дає змогу виконати тонкий, але чіткий малюнок для акварелі. Малюнок не слід перевантажувати зайвими лініями або штрихами, що забруднюють роботу аквареллю (олівець від води розпливається по паперу і змішується з фарбами). Не можна користуватись чорнильним олівцем.

Гумка має бути м'якою. Зловживати нею не слід, бо псується поверхня паперу, що особливо не бажано в підготовчому малюнку для акварелі. Пензлики мають бути круглими, м'якими, але пружними, із гострим кінчиком. Найкращі пензлики колонкові, хороші з шерсті білки, куниці, тхора. При вмоканні у воду вони ніби загострюються, що дає змогу виконувати тонкі лінії й соковиті плями. Для роботи аквареллю слід використовувати два пензлі - великий (№ 14-18) і малий (№ 8-10). Можна користуватися і плоскими м'якими пензлями, особливо при покритті фарбою великих кольорових площин {фон у натюрморті, небо чи земля в пейзажі та ін) [50, 51].

Під час малювання пензлик легко тримають трьома пальцями біля металевої оправи (рис).

Рис. Як тримати пензлик

Щоразу після користування пензлик треба добре промити у чистій воді і промокнути чистою ганчіркою, щоб волосинки склалися вістрям.

Особливо важливим в естетичному вихованні учнів є використання на уроках малювання з натури різноманітних художніх матеріалів, кожний з яких має свої виражальні можливості. На шкільних заняттях з малювання у 3 класі програма передбачає використання акварелі, а у 1-2 класах в основному використовується гуаш і туш, а також кольорові олівці [21]. Проте програма з образотворчого мистецтва передбачає використання і таких художніх матеріалів, як вугіль, пастель.

Особливо рідко застосовується гуаш. Тим часом ця фарба - один з кращих матеріалів для навчання роботи кольором. Гуашшю, наприклад, можна перекрити один колір іншим. Це дає змогу легко виправляти помилки у відтворенні забарвлення натури [14, 37].

Особливу увагу слід приділити оптимальному вибору кольорових олівців і фарб. Як показує досвід, великі набори, в яких є три червоні олівці різних відтінків або кілька зелених, ставлять дітей в безвихідь, бо вони ще не можуть визначати відтінки кольору. Треба пояснити батькам, що цілком досить коробочки з шістьма кольоровими олівцями, бо коли мало олівців, діти, користуючись ними, ознайомлюються з властивостями кольору. У великому ж наборі олівців є, наприклад, блакитний і синій, рожевий і червоний олівці, і учні механічно сприймають колір.

Працювати кольоровими олівцями учні повинні навчитись без виправлень, бо лінії, проведені кольоровими олівцями, погано стираються гумкою, залишаючи слід. Розфарбовувати можна двома способами:

штрихуванням, з просвітами між нанесеними лініями;

тушуванням суцільним, без просвітів між лініями [18, 124].

Починаємо розфарбовувати штрихуванням, а через кілька уроків, коли рука звикне передавати штрихи, переходимо до тушування.

Навчаючи прийомів роботи олівцями, вчитель пояснює, що не можна розфарбовувати, переходячи за межі малюнка. Для цього він показує всьому класу, як починати і закінчувати розфарбовування. Учні повинні наносити штрихи на малюнку тільки в одному напрямі і дотримувати його до кінця розфарбовування. Штрихи не повинні бути дуже довгі, розмашисті. Дуже короткі штрихи також не рекомендуються, бо тоді діти відставатимуть у темпі роботи. При повторному розфарбовуванні, щоб підсилити тон, можна взяти новий напрям штрихів, якого також треба дотримувати до кінця [30, 58].

Вчитель показує, як працювати біля контуру малюнка, тобто розфарбовувати, відриваючи олівець від паперу. Штрихування з відривом лінії біля контуру привчає розфарбовувати, не переходячи через межі малюнка.

До помилок технічного характеру належить: невміння проводити лінії, розфарбовувати олівцями, фарбами. Часто причиною неправильного зображення є невміння координувати рухи, відсутність зорового контролю, технічних навичок. Під час попередніх вправ вчитель швидко навчає учнів проводити лінії [33, 61].

Працюючи над пейзажним етюдом, спочатку потрібно з'ясувати умови, які визначають гармонійну колірну побудову та загальну гаму фарб, у якій будуватимемо відношення: більш світлих чи темних, у холодних чи теплих тонах, ступінь інтенсивності кольору. Потім необхідно вияснити міру освітленості частин кожного об'єкта. Усе це можна назвати "колоритом" натюрморту, пейзажу тощо.

Засобом одержання кольору у живопису служать фарби. Вони складаються з різноколірних пігментів (фарбуючих речовин), крупинки яких не розчиняються, а з'єднуються в'яжучими матеріалами. Фарби ділять на олійні, темперу, гуашеві й акварельні. Зараз виробляється все більше й більше фарб з різними назвами, але їх кількість ніколи не вичерпає безмежну різноманітність кольорових відтінків природи. Проте для розв'язання живописних завдань не потрібна велика кількість кольорів фарб [28, 81].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6

Голосование

Как вы оцениваете работу нашего сайта? Отлично Хорошо Нормально Плохо Результаты