Авторка стверджує, що дуже важливо, щоб батьки та педагоги дотримувалися педагогічно доцільної тактики поведінки з перших хвилин перебування дитини в школі. Насамперед дорослі повинні докласти зусиль для того, щоб у дитини зникло побоювання школи, з'явилася довіра до вчителя. Першим кроком до цього є встановлення позитивного контакту між батьками та вчителями.
Слід пам'ятати, що від емоційного стану близького дорослого в момент розлуки з дитиною, а також форми і змісту спілкування батьків з педагогом залежить емоційне тло наступної поведінки першокласника впродовж дня перебування в школі, і саме це визначить характер перебігу всього періоду адаптації [57, 23].
Важливо, щоб близький дорослий викликав у дитини бажання виконати прохання педагога, спонукав до спільної з ним гри ("допоможи Марії Михайлівні нести іграшки", "Принеси книжку вчителю" і т. ін.
Практика роботи учителя початкових класів О.В. Автеляк свідчить, що в умовах школи дитина часто лякається не лише сторонніх дорослих, а й нової обстановки [22]. Саме тому в роботі з першокласниками доцільно застосовувати такий метод, як екскурсію-огляд школи в поєднанні з розповіддю вчителя про життя учнів у школі. Тому вона вводить в цей процес ігровий момент: проводить екскурсію, наприклад, за допомогою привабливої іграшки (великої красивої ляльки, ведмедика тощо).
У гострий період адаптації бажано, щоб вчитель утримувався від негативного оцінювання вчинків дитини. Особливого індивідуального підходу потребують діти з високою емоційною чутливістю. Такий підхід передбачає чутливе, стримане, чуйне ставлення вихователя. Ці умови у своїй педагогічній діяльності враховує учитель початкових класів П.Я. Чуба. Він найчастіше звертає більше уваги на негативні моменти в поведінці дитини, і стверджує, що дуже важливо, щоб повз увагу не пройшли і ті ситуації, де дитина заслуговує на похвалу [43, 16]. Учня вчитель хвалить навіть за незначні вияви самостійності, чутливості до інших дітей, досягнення у продуктивних видах діяльності. У разі гострої потреби зауваження висловлюються доброзичливим, спокійним тоном, при цьому виражається впевненість, що надалі дитина діятиме правильно.
Лише за допомогою ласки, терпіння, піклування вчитель зможе домогтися довіри, прихильності, любові дітей. Саме це і є запорукою швидкої й безболісної адаптації до школи. Найдієвішим педагогічним методом стосовно дітей із сімей першого типу - організація спільної з учителем предметно-ігрової діяльності. Під час спільної предметної діяльності в період адаптації до школи дитина не лише відволікається од думок про батьків, а й швидше переходить до "ділової форми спілкування" з педагогом.
Як свідчить педагогічний досвід, серед дітей, які щойно вступили до школи, спостерігаються й такі, у яких немає вищенаведених побоювань. Швидке встановлення позитивних контактів між вчителем і учнем стає можливим завдяки тому, що в сім'ї (другий тип сімей) вони набули певного досвіду спілкування з незнайомими дорослими. У сім'ях другого типу так само, як і в сім'ях першого типу, переважає емоційний характер спілкування з дітьми. Утім, на відміну від описаних вище, діти в сім'ях другого типу досить часто перебували в ситуаціях, де мали можливість спілкуватися з незнайомими людьми.
Батьки із сімей другого типу ставлять перед дітьми певні вимоги, заборони, але не завжди вимагають від них виконання цих вимог та правил поведінки в побуті. Утім, низка недоліків педагогічного підходу в цьому типі сімей ускладнює процес адаптації до школи.
Зміст виховання в сім'ях другого типу не сприяє активізації мовної та ігрової активності дитини. Батьки не тільки не приділяють спеціальної уваги розвитку мовлення дітей, утім, навіть рідко розмовляють із ними під час здійснення побутових процесів. Так само ставляться в цих сім'ях і до гри дітей. Батьки вважають, що сам факт наявності в дітей іграшок сприяє виникненню ігрових дій, тому в участі дорослого у процесі формування ігрових умінь немає необхідності. Сім'ї другого типу не мають адекватного уявлення про процес адаптації дітей до школи. Відсутність знань про складність адаптаційного процесу, про його можливі негативні наслідки стає причиною їхнього безтурботного ставлення до цього явища в житті дитини.
Для дітей, які вступили до школи з другого типу сім'ї, у період звикання характерним є нестабільний емоційний стан, що виявляється у швидкій зміні позитивних та негативних емоцій. Тісний емоційний зв'язок із батьками спричинює до негативних переживань при розлученні з ними.
Порушення емоційної рівноваги є причиною гальмування розвитку активного мовлення, фізичної рухливості. У дітей із такими особливостями поведінки спостерігається середня важкість періоду адаптації. Нестабільність емоційного стану зберігається 1-2 тижні. Повна адаптація, тобто нормалізація загального стану, здійснюється лише до кінця першого місяця відвідування школи (Т.В. Азарова).
Передусім слід пам'ятати, що діти з другого типу сімей, як правило, охоче контактують з учителем доти, доки той задовольняє їхню потребу в увазі, пестощах, доброзичливості. За відповідної педагогічної тактики у дітей з'являється позитивний відгук на появу вчителя (усмішка, рухи назустріч, радісні вокалізації або вербалізації). Утім, навіть незначні зауваження, несхвалення можуть викликати образу, негативні емоції, що стає перешкодою для подальшого спілкування.
З урахуванням особливостей дітей цієї групи вчитель Н.Л. Васильєва будує весь навчально-виховний процес. У лагідній, доброзичливій формі вона знайомить дітей із назвами предметів, навчальним змістом, способами дій із ним [41, 48].
Після того, як діти навчаться діяти самостійно, вони можуть довгий час займатися навчальною діяльністю, що забезпечує нормальний емоційний стан, а разом із цим більш швидку й легку адаптацію до умов школи. У процесі довільних дій у дітей посилюється потреба у спілкуванні з вчителем на основі пізнавального інтересу. Так закладаються основи якісно нового етапу в розвитку спілкування - його мовно-ділової форми, що дає дитині можливість стати активним учасником навчального процесу.
Поряд із дітьми, для яких процес адаптації пов'язаний зі значними труднощами, у класі є кілька дітей, що легко адаптуються до нових умов життя. Ці діти вступають до школи з найменш численної групи сімей (сім'ї третього типу). Батьки в таких сім'ях виявляють значний інтерес до процесу адаптації. Вони читають відповідну літературу, консультуються з фахівцями (педагогами, психологами). Цим батькам відомі такі симптоми адаптаційного періоду, як різні порушення емоційного стану, розлади нервової системи, сну, апетиту, виникнення захворювання.
Основні причини труднощів адаптації сім'ї третього типу вбачають у надто сильній емоційній прив'язаності дітей до близьких дорослих та не сформованості загально-навчальних умінь, тому емоційне спілкування ці батьки поєднують з "діловим", тобто привчають дитину до розуміння прохань, домагаються виконань вимог дорослого.
Для цієї невеличкої за кількістю частини дітей характерний спокійний урівноважений емоційний стан упродовж усього адаптаційного періоду. Діти, спокійні під час уроків, усміхаються у відповідь на доброзичливі звертання вчителя, висловлюють задоволення власними діями, однолітків. Ця частина дітей охоче переключається із самостійних на навчальні дії. Діти в основному розуміють та з готовністю виконують нескладні вимоги та інструкції, що не супроводжуються показом. Після виконання завдань очікують оцінювання. Позитивне оцінювання самої дитини, її дій є стимулом для виконання подальших інструкцій.
Особливості поведінки дітей цієї групи свідчать про те, що для збереження їхнього спокійного врівноваженого стану впродовж усього періоду адаптації достатньо рівного доброзичливого ставлення вчителя. Організація спільної навчальної та ігрової діяльності, задоволення потреби в пізнанні довкілля сприятиме підвищенню активності дітей.
2.2 Технологія адаптації дітей до навчання в школі у взаємозв'язку з батькамиБільшість дошкільників відвідує дитячі садки або підготовчі заняття при школах, ліцеях, гімназіях, і батьки часто розраховують на те, що діти будуть підготовлені до школи вихователями, вчителями. Проте, досвід переконує, що ніякий найкращий дитячий заклад - ні дитячий садок, ні початкова школа - не можуть повністю замінити сім'ю, сімейне виховання. Вихователі дитячих садків і вчителі добре знають, в яких сім'ях займаються з дітьми, а в яких ні. В дитячому садку та на підготовчих заняттях дітям прищеплюють багато корисних навичок, навчають малювання, усного рахунку, письма й читання. Але якщо заняттями дитини не цікавляться в сім'ї, не надають їм належного значення, не заохочують до старанності, дитина теж починає ставитися до них недбало, не прагне працювати краще, виправляти свої помилки, долати труднощі в роботі.Деяких дітей така неуважність батьків глибоко ображає, вони замикаються, перестають бути щирими й відвертими, і, навпаки, інтерес батьків до справ дошкільника й першокласника надає особливе значення всім досягненням дитини. Допомога у подоланні труднощів, яка виникає під час виконання будь-яких завдань, приймається завжди з подякою і сприяє зближенню між батьками та дітьми.Не всі діти однаково добре малюють, співають, ліплять, не всі швидко навчаються читання і письма, і праві ті батьки, котрі займаються із сином або донькою цими справами, які спочатку можуть видаватися складними й важкими [31, 156]. Як відомо, люди люблять робити те, що їм вдається. Для дітей це майже аксіома. Тому потрібно допомогти їм полюбити й навчитися вчитися.Під час вступу до школи практично усі першокласники мають щире бажання вчитися. У подальшому в багатьох із них це бажання зникає, і досить швидко. Значною мірою це пов'язано з виховними недоліками й недоробками дорослих, Взаємодія з дитиною, контакт із нею, природно, виключає авторитарність, диктаторство, погрози: "Ось підеш до школи - тобі покажуть!", "Тільки спробуй мені приносити погані оцінки!" Потрібно прищеплювати дитині шанобливе ставлення до навчальної праці, підкреслювати її значущість для всіх членів сім'ї [17, 22]. Неодмінно має бути внесена оптимістична нотка, яка засвідчує впевненість батьків у тому, що навчання дитини буде успішним, якщо першокласник старанно й самостійно виконуватиме всі шкільні вимоги.Вже у дошкільному віці, а особливо в початковій школі, потрібно виховувати відповідальне ставлення до праці, доручень, своїх обов'язків. Формування цих якостей починається з уважного, серйозного ставлення батьків до справ дітей [53]. Усе має бути помічено батьками: досягнення принесуть усім радість, помилки будуть виправлені спільно. В останні роки ми дедалі частіше говоримо про труднощі навчання в початковій школі. Часто діти залишаються наодинці зі своїми труднощами, а батьки не знають, як їм допомогти.Останнім часом нагромаджено чимало ефективних форм спільної роботи школи і дитячого садка з батьками. Найважливіші з них: факультети по підготовці дітей до школи при університетах педагогічних знань для батьків, спеціальні тематичні збори, індивідуальні й групові консультації, організація виставок, стендів, куточків для батьків, папки-пересувки, де батьки можуть ознайомитися з кращим досвідом сімейного виховання дошкільників, записати запитання і дістати на них відповіді.При школах м. Києва створюються методичні секції вчителів і вихователів дитячих садків, завданням яких є підвищення ефективності навчально-виховного процесу, взаємне вивчення методів і прийомів навчання та виховання. Вчитель-методист М.І. Кічак проводить відкриті заняття у школах і дитячих садках, конференції, спільні засідання педагогічних рад, його колеги-учителі беруть участь у проведенні батьківських зборів у дитячих садках [41, 52]. Така система взаємодії дошкільних установ і школи сприяє контактам батьків з школою і дитячим садком, дає можливість поглибити педагогічні знання батьків, виробити в них певні практичні навички роботи з дітьми, ознайомити їх з кращим досвідом сімейного виховання.На жаль, згадані форми взаємозв'язку ще рідко застосовуються. Здебільшого батьки намагаються розв'язати питання підготовки дитини до школи самі, не уявляючи їх вирішення у процесі взаємодії з педагогами. Проте вони не мають достатньої інформації про можливості дітей дошкільного віку. А тому не всі вчителі, батьки розуміють значення якісної підготовки дітей до школи, не знають змісту цієї готовності, не додержують єдиних вимог до дітей в дитячому садку і сім'ї, у школі і сім'ї; не в усіх сім'ях батьки є позитивним прикладом для дітей, не в кожній сім'ї забезпечується цілеспрямованість у роботі з дітьми, не всі батьки поєднують вимогливість з гуманністю; деякі батьки не знають методів і прийомів роботи з дошкільниками, не враховують індивідуальних особливостей своїх дітей при підготовці їх до школи; не збагачують свій досвід сімейного виховання кожної дитини досвідом інших; не цікавляться педагогічною літературою; не завжди вміло використовується у сімейному вихованні авторитет вихователя вчителя. Без врахування цих питань неможливо успішні розв'язати проблему підготовки дитини до школи у взаємозв'язку з сім'єю.З метою надання психолого-педагогічної допомоги батькам в організації цілеспрямованої підготовки дитини до нових умов життя Л.О. Кондратенко стверджує, що бажано створити на базі школи або дошкільних закладів консультативні пункти для батьків, що виховують дітей дошкільного віку [17, 21]. У роботі таких консультативних пунктів повинні взяти участь педагоги, вихователі, науковці, практичні психологи.Результативність у роботі можлива лише за умови регулярного відвідування батьками циклу щомісячних занять, починаючи з того моменту, коли дитині виповниться 5 років. Під час консультацій-практикумів розкриваються завдання і зміст підготовки дітей до шкільного навчання. Кожна наступна педагогічна консультація має будуватися з урахуванням "зони найближчого розвитку".Цикл консультацій передбачає інформування батьків про адаптаційний процес як про складне психофізіологічне явище в житті дитини, особливості емоційного стану та фізичного самопочуття дітей у цей період, про можливі негативні наслідки для здоров'я та подальшого розвитку дітей. Така інформація підводить батьків до усвідомлення необхідності спеціальної підготовки дітей до вступу в початкову школу, практичної значущості такої підготовки для їхнього фізичного та психічного здоров'я.Л.А. Венгер стверджує, що з метою покращення рівня адаптованості першокласників необхідно довести до відома батьків, що система психолого-педагогічних впливів, яка спрямована на підготовку дітей до шкільного навчання, повинна містити:Формування у дітей готовності до спілкування з дорослими на "діловому" та мовному рівнях (розвиток потреби та засобів спілкування, організація контактів "ділового" типу з близькими та незнайомими дорослими).Організація позитивних контактів з однолітками, стимулювання ігрової діяльності дитини.Виховання навичок поведінки в побуті та виконання вимог дорослих.Формування позитивного ставлення до дитячого садка і школи [11, 53-54].У роботі з батьками важливо наголосити на тому, що в першому класі на дитину очікує зустріч із великою групою однолітків. Саме тому в умовах сім'ї доцільно використовувати всі ситуації, де дитина має можливість вступити в контакт з ровесниками, для формування в неї засобів спілкування. Це значно допоможе дитині в майбутньому швидко адаптуватись у групі незнайомих однолітків [53, 167].З огляду на те, що ігрові вміння зможуть виконати "адаптивну" функцію в період звикання до початкової школи лише за умови володіння певним набором елементарних ігрових дій, слід переконати батьків у необхідності здійснювати роботу із стимулювання ігрової діяльності дошкільників.Дуже важливо при підготовці дитини до школи сформувати у неї відповідні навички поведінки в побуті. Цьому сприяє створення в сім'ї певного розпорядку дня, відповідно до режиму дитячого садка чи школи, виконувати вимоги дорослого щодо тривалості дій дитини, способів їх виконання.Сприятливою умовою для полегшення процесу адаптації, як свідчить Ю.З. Гільбух, є попереднє ознайомлення дитини з школою, виховання позитивного ставлення до неї. З цією метою батькам рекомендується періодично організовувати спостереження за навчальною діяльністю дітей у школі [18, 26-27]. Доцільно супроводжувати таке спостереження розповіддю про життя дітей у початковій школі, про роботу вчителя з дітьми, поспілкуватися з ними у присутності дитини. В умовах сім'ї викликати в дитини позитивні спогади про початкову школу.Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей дошкільного віку до школи допомагає попередити виникнення труднощів адаптації [57, 26]. Діти, які виховуються в сім'ях, де така робота не проводиться або ж використовуються антипедагогічні методи виховання, особливо важко й тривало адаптуються до шкільного навчання. У зв'язку з цим важливо посилити психолого-педагогічну допомогу сім'ям, що виховують дітей дошкільного віку.Стосовно дітей, у яких виявились низькі рівні підготовки до школи, вчитель має бути особливо уважним. Орієнтуючись на аналіз усіх компонентів готовності чи шкільної зрілості, разом з батьками, лікарем і шкільним психологом необхідно визначити найсприятливіші для дитини умови, в яких вона досягне належного рівня [27]. Це може бути, наприклад, продовження на рік дошкільного дитинства, але не формальне, а з обов'язковим виконанням оздоровчої і психолого-педагогічної коригувальної програми.В умовах школи в індивідуальну, особистісно орієнтовану програму для такої дитини, насамперед, потрібно ввести завдання і способи виховання (формування) тих компонентів готовності до школи чи шкільної зрілості, які у неї на низькому рівні. Трапляються випадки нерівномірного стану розвитку одного чи двох компонентів. Однак частіше фіксують низький рівень усіх складових готовності до навчання чи зрілості, оскільки відставання однієї тягне за собою відставання інших [41, 59]. Тому в умовах школи і з допомогою батьків (без їхньої активної участі тут важко обійтись), а також шкільного психолога потрібно передбачити можливості і шляхи деформування належного рівня і мотиваційних компонентів готовності до школи, що забезпечують відповідне ставлення дитини до нових умов, обов'язків та вимог. Отже, в програмі потрібно передбачити формування певної структури готовності.В умовах диференційованого навчання непідготовлених дітей організовують у класи підвищеної індивідуальної уваги. Однак результати проведених досліджень свідчать, що цей підхід не завжди забезпечує позитивну перспективу [50]. До того ж складно буває створити для дітей у таких класах необхідні умови, без яких сама ідея підтримки недостатньо підготовленої дитини не може бути здійсненою. До таких умов, за даними фахівців, належить доручення класу індивідуальної уваги найсильнішому вчителеві, який майстерно володіє методикою освітньовиховного процесу, має високий рівень психологічної культури. Такий учитель чітко усвідомлює мету роботи з дітьми, вони не створювати програми, що відповідають його особливостям, спостерігати зміни, досягнення й невдачі і на їхній основі вносити поправки до програм, забезпечити в класі атмосферу довіри, взаємної поваги й підтримки - умови, за яких клас підвищеної індивідуальної уваги у школі працюватиме нормально. Якщо такого вчителя немає або ж він не погоджується працювати з окресленою категорією дітей, то, як переконливо доводить практика, подібний клас організовувати недоцільно.В першому класі найвідповідальнішим є період адаптації до нових умов і вимог шкільного життя, яке заступає дошкільне дитинство. Період звикання є досить складним для всіх або для переважної більшості дітей. Тривалість його буває різною залежно від стану здоров'я, психофізичного розвитку, рівня готовності до навчання та певних особистісних рис дитини (підвищена вразливість, висока відповідальність, невпевненість у собі, байдужість тощо). Звичайно період адаптації триває 3-4 тижні, однак у деяких дітей може продовжуватись і півроку, й рік [1, 25-26].Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
