Порівняльний аналіз нормативного регулювання підготовки кадрів міліції (поліції) України та Європейських країн

Порівняльний аналіз нормативного регулювання підготовки кадрів міліції (поліції) України та Європейських країн

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЦЕНТР ПІДГОТОВКИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВОГО ІНСТИТУТУ УПРАВЛІННЯ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ ТА КАДРОВОЇ РОБОТИ

8.060101 - “Правознавство"

Курсова робота

з навчальної дисципліни “Педагогіка вищої школи"

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент

Київ 2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Засади порівняльно-юридичної педагогіки
1.1 Методологія порівняльно-юридичної роботи
Розділ 2. Система підготовки кадрів у вищих начальних закладах МВС України
2.1 Сучасний стан підготовки кадрів у вищих навчальних закладах МВС України
2.2 Організаційно-правове забезпечення навчального процесу у відомчих закладах освіти системи МВС України
Розділ 3. Система підготовки кадрів поліції в навчальних закладах вищої служби поліції Німеччини та Бельгії
3.1 Сучасний стан поліцейської освіти у країнах Західної Європи
3.2 Програма навчання кадрів поліції та порядок проходження служби поліцейськими Німеччини та Бельгії
Висновки
Список використаних джерел
Додаток А

Вступ
Сучасну професійну підготовку працівників міліції з вищою юридичною освітою (оперативних працівників, слідчих, експертів-криміналістів тощо), неможливо уявити без відповідного багажу знань у галузі міжнародного права, а також права і законодавства іноземних держав. Такий підхід продиктований насамперед соціально-політичними тенденціями в Україні щодо інтеграції до європейської та світової співдружності, положеннями міжнародних нормативно-правових актів, вимогами навчальних програм, практичною необхідністю використання найкращих зарубіжних зразків у галузі національної юриспруденції та правоохорони. Вивчення, аналіз і запозичення іноземного досвіду для правоохоронної діяльності мають забезпечувати високий професійний рівень і дієвість працівників міліції, які першими стають на захист суспільства від злочинності. Разом з тим, в ході реформування галузі нам не вдалося уникнути ряду суттєвих прорахунків. Насамперед, це стосується експертизи нормативно-правової бази та її вдосконалення, використовуючи при цьому досвід Європейських країн в регулюванні порядку та системи підготовки кадрів поліції в навчальних закладах вищої служби поліції Німеччини та Бельгії. Одним із упущень у процесі утвердження незалежної держави стали недооцінка системи підготовки кадрів органів внутрішніх справ України у вищих навчальних закладах, що негативно відображається на практичній діяльності правоохоронних органів.

В усуненні допущених недоліків, створенні належних умов для вирішення проблем підготовки кадрів міліції важливе значення має їх законодавче закріплення. Динамічні зміни в житті суспільства так чи інакше призводять до невідповідності раніше прийнятих законів вимогам сучасності. Працювати над його постійним удосконаленням - головне завдання парламенту, вчених, громадськості. У країнах Західної Європи питанню нормативного регулювання підготовки кадрів правоохоронних органів приділяється велика увага, постійно удосконалюється правова база в цій сфері.

Виходячи з цього, ефективне вирішення завдань направлених на побудову в Україні правової держави, не можливе без використання всього позитивного, що накопилось не тільки у вітчизняній, але й зарубіжній теорії і практиці. Опираючись на досвід цивілізації і використовуючи його, ми можемо виробити більш виважені підходи.

Не можна недооцінювати той факт, що в Західній Європі досягаються визначені позитивні результати в боротьбі з протиправними проявами, і не можна не враховувати цього при вдосконаленні нашого законодавства і роботи вітчизняних правоохоронних інститутів.

Тринадцять років незалежності України дало унікальний досвід реформування суспільства загалом і його окремих галузей діяльності. Не є винятком і така людиноємка суспільна підсистема, як освіта. В результаті реформаторських кроків останнього десятиріччя (кожен з яких осмислювався поетапно і "доктринальним" чином) частка освіти, яка дісталась нам у спадок від колишнього СРСР, перетворилась у досить збалансовану національну систему освіти незалежної держави, визнану в Європі і в світі.

Актуальність теми дослідження визначається колом умов, які склалися на даний період та проблем правового та організаційного характеру. На сучасному етапі оновлення системи освіти в Україні спрямоване на підвищення рівня фахової підготовки спеціалістів. Виходячи з теперішнього стану підготовки кадрів міліції, одним із основних завдань організації навчально-виховного процесу є формування і розвиток особистості, яка має високий рівень знань та загальну і професійну культуру, причому її формування і розвиток мають здійснюватись протягом всього життя.

Джерелом для розробки основ якісного нормативного регулювання підготовки кадрів міліції України може стати досвід діяльності зарубіжних кадрів поліції, їх здобутки закріплені в нормативних базах правоохоронних систем.

Основна мета курсової роботи полягає у порівняльному аналізі систем підготовки кадрів міліції України та кадрів поліції країн Західної Європи, на прикладі Німеччини та Бельгії. Виявлення перспективних інноваційних технологій та перспектив щодо вдосконалення навчально-методичного забезпечення, яке впливає на рівень освіти; а також у розробленні рекомендацій щодо впровадження Європейського досвіду у діяльність органів внутрішніх справ України.

Об'єктом дослідження є навчально-виховний процес та система нормативного регулювання підготовки кадрів міліції України та поліції Німеччини, Бельгії.

Предметом курсової роботи є особливості процесу підготовки кадрів міліції (поліції), формування та практичного втілення вимог нормативного забезпечення правоохоронної діяльності міліції України та поліції Німеччини, Бельгії.

Мета дослідження - вивчити зарубіжний досвід підготовки кадрів поліції з подальшим розробленням методичних рекомендацій щодо його впровадження у діяльність органів внутрішніх справ України.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання наступних завдань:

1) визначити педагогічні та нормативно-правові аспекти підготовки кадрів міліції у вищих навчальних закладах системи МВС України;

2) визначити педагогічні та нормативно-правові аспекти підготовки кадрів поліції в навчальних закладах вищої служби поліції Німеччини та Бельгії;

3) розробити рекомендації і пропозиції, спрямовані на вдосконалення та ефективне впровадження Європейського досвіду у діяльність органів внутрішніх справ України.

Методи дослідження. У курсовій роботі, крім аналізу нормативної бази, що регулює порядок підготовки кадрів міліції (поліції), здійсненого з метою вивчення стану досліджуваної проблеми, використано порівняльний та описовий методи порівняльної педагогіки, які дали змогу описати і відповідно порівняти стан освіти в навчальних закладах підготовки кадрів поліції (Німеччини, Бельгії) та кадрів міліції України. Проведено систематичний і порівняльний аналіз наукових праць, підручників, посібників, періодичної перси з даної проблематики, а також використано методи систематизації і узагальнення матеріалів, документів, підведення підсумків, висновків, одержаних в результаті дослідження нормативних та літературних джерел.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, загальні висновки, список використаних джерел та додатки.

Розділ 1. Засади порівняльно-юридичної педагогіки
Одним із важливих, а в сучасних умовах і обов'язкових напрямків творчого пошуку і вдосконалення роботи щодо зміцнення законності і правопорядку виступає вивчення світового досвіду, його аналіз, оцінка і обґрунтоване використання.

Наша країна більше 70 років йшла „своїм шляхом”, мало рахуючись з світовим досвідом правоохоронної діяльності й освіти. В цьому можна побачити і позитивні сторони, але й негативні є очевидними. Досвід більшості країн завжди в чомусь є повчальним, ніж досвід однієї країни, і буде не розумно його не знати і не враховувати. Порівнювати те, що ми створили з світовим досвідом непросто цікаво, але є й багато обіцяючим.

Українське суспільство використовує зусилля, щоб стати повноправним членом світового співтовариства, культури. Не можна успішно жити і працювати, не знаючи, що відбувається за кордоном, і не стверджуючи себе на міжнародній арені. Країна, яка володіє досягненнями науки, юриспруденції, педагогіки, психології і таке інше, отримує не малі доходи і нові імпульси для саморозвитку. Щоб мати успіх в цьому необхідно добре знати міжнародний досвід, порівнювати його із своїм.

Шляхи розвитку країн, боротьби зі злочинністю, вирішення завдань освіти мають виражену тенденцію до зближення, до зростання спільного, міжнародного, що об'єктивно обумовлено характером науково-технічної революції, глобальними проблемами виживання людства (погроза війни із застосуванням всіх видів і засобів масового враження, погроза екологічної катастрофи, розвитку міжнародної злочинності, нестачі продуктів харчування, спустошення енергетичних ресурсів) і заволодіння космосом, які потребують вирішення однакових наукових, освітніх, політичних, моральних завдань підготовки молодого покоління.

В цих умовах одним з важливих напрямків творчого пошуку й удосконалювання роботи зі зміцнення законності і правопорядку виступає вивчення світового досвіду правоохоронної діяльності, його аналіз, оцінка й обґрунтоване використання. Чималу роль у цьому може зіграти порівняльно-юридична педагогіка.

1.1 Методологія порівняльно-юридичної роботи
Особливу цінність мають порівняльно-наукові дослідження, що є необхідним елементом розвитку науки, у тому числі і педагогіки. Проводячи порівняльне дослідження, ми можемо вийти з рамок своєї педагогічної традиції, подивитися з боку на наші педагогічні концепції і категорії, що необхідно і корисно для кращого розуміння й удосконалювання власних шляхів і способів рішення вітчизняних науково-практичних проблем.

Порівняльна робота рідко активізовувалась у нас в останні 10 - 15 років, в тому числі і в поліцейських органах все ж таки поки що ми знаходимося лише на її початковому етапі. Поки що по організації, змісту, якості і конструктивності вона ще є не досконалою. Необхідно:

підвищити науковий рівень (в тому числі і педагогічний) порівняльно-юридичної роботи, забезпечуючи компетентне вивчення, аналіз, оцінку і використання досвіду;

охопити вивченням досвіду організації всієї правової сфери суспільства, діяльності правоохоронних органів, окремих спеціалістів і посадових осіб юридичної освіти і роботи з персоналом не відокремлено, а в системних зв'язках і взаємозалежностях;

забезпечити суворе наукове використання уроків вивчення зарубіжного досвіду, виключивши крайності консерватизму і сліпого наслідування.

Не малу роль в цьому може зіграти порівняльно-юридична педагогіка. Її завданням є:

дослідження досвіду вирішення педагогічних проблем на світовому рівні при створенні і утвердженні правового суспільства в діяльності правоохоронних органів і їх співробітників, в юридичній освіті, в роботі з персоналом правоохоронних органів;

вивчення історії розвитку і стану юридичної і порівняльно-юридичної педагогіки в світі, організації участі в міжнародних порівняльно-педагогічних проектах;

порівняльно-педагогічна експертиза зарубіжного досвіду;

визначення можливостей, шляхів і умов використання зарубіжного педагогічного досвіду у вирішенні правових проблем і педагогічного супроводження процесу використання в Україні.

Перше враження від знайомства із зарубіжним досвідом - багато нового, не співпадаючого з нашим досвідом, що викликає цікавість, заслуговує вивчення і оцінки. Друге - велике різноманіття, причому вузловим питанням, причини якого викликають здивованість і думки, є питання в якому все вирішується за принципом: „хто на що здатний". Такий вплив посилюється коли виявляється, що існуюче різноманіття є не тільки в досвіді різних країн, але в одній і тій же країні.

Отже, це підштовхує до здійснення порівняльно-педагогічної роботи як різновиду наукової, юридично-педагогічної роботи. Порівняльна педагогіка користається не тільки методами дослідження самої педагогіки, але, будучи наукою міждисциплінарною і інтегральною, використовує весь арсенал суміжних з нею наук. Специфічне значення для порівняльної педагогіки мають кілька методів:

описовий - вимагає точності, об'єктивності, угрупування, систематизації й інтернаціоналізації фактів; нагромадження необхідної і достатньої інформації для аналізу, передбачає визначення одиничного і типологічного в системі освіти. Динаміка цього методу виражається в послідовному зростанні питомої ваги дослідницького аналізу;

історичний - передбачає аналіз генезису й особливостей розвитку педагогічних проблем, сприяє більш глибокому розумінню сучасного стану вивчення педагогічних явищ;

соціологічний - припускає оцінку відповідності організації освіти потребам розвитку даного суспільства;

статистичний - характеризує аналіз і інтерпретацію кількісних показників освіти. Складність використання методу полягає в тому, що параметри національної статистики освіти піддаються міжнародним порівнянням;

порівняння - основний, за допомогою якого виявляються риси подібності і розходження систем правоохоронної діяльності, освіти, роботи з кадрами та інше, фіксуються загальні і специфічні прояви педагогічних закономірностей.

У сучасній вітчизняній порівняльно-юридичній педагогіці наукові принципи і методи вивчення, оцінки і використання закордонного педагогічного досвіду діяльності правоохоронних органів розроблені професором А.М. Столяренко [21, 458]. Ним визначений і комплекс можливих різних підходів у педагогічному вивченні і використанні закордонного досвіду:

ознайомчо-інформаційний - полягає тільки у відтворенні картини того, що відбувається за кордоном, наприклад у перекладі і публікаціях закордонних джерел інформації про педагогічний досвід або в описі того, що спостерігали окремі працівники системи МВС України, які виїзджали за кордон;

аналітико-інформаційний - виражається в наданні практикам матеріалів, що відбивають перший результат педагогічного осмислення досвіду з чітким виділенням всіх елементів педагогічної системи;

порівняльно-аналітичний - закордонний досвід не тільки описується, але і зіставляється з нашим, виділяються подібності і відмінності, а на основі порівнянь робляться оцінки і висновки;

науково-прикладний - зв'язаний з науковим обґрунтуванням процесу, процедур, методів, практичного осмислення закордонного досвіду, витягу ідей, їхньої трансформації у варіанти (версії) прикладних рішень по реалізації досвіду;

впроваджуючий - виражає практичні шляхи реалізації досвіду, експериментальну перевірку ефективності його впровадження, вибір найкращих варіантів.

При порівняльно-педагогічній роботі виявляється своєрідність зв'язків вітчизняного і зарубіжного досвіду. Їх розуміння і врахування при використанні зарубіжного педагогічного досвіду в недалекому минулому нашої країни було засмічено класово-ідеологічними догмами: споконвічною упередженістю в непримхливості; тенденційному відборі матеріалу з ціллю критики і замовчуванням того, що не погоджувалося із критичною позицією; необ'єктивністю в оцінках зарубіжного досвіду і самолюбством в оцінках соціалістичної освіти. Те, що робилось за кордоном, оцінювалось переважно як прояв „занепаду ”, „загнивання", „антинародності". Очевидно, що тепер потрібні інші наукові, забезчуючи безпристрасність і наукову коректність підходи. Цьому і слугують спеціальні методологічні принципи забезпечуючи наукові орієнтири порівняльно-педагогічної роботи.

Принцип об'єктивності зобов'язує суворо прагнути до пошуку істини, правди і тільки їх, звільнюючись від всіх крайностей, суб'єктивізму, волюнтаризму, симпатій і антипатій. Уваги заслуговує не тільки новизна і привабливість рішень, форм і методів роботи за кордоном, але головне - наукова коректність і практичний результат, який вони забезпечують.

Принцип комплектності відображає об'єктивну залежність особливостей правових систем і освіти в кожній країні від соціальних, політичних, економічних, культурних, національно-етнічних, соціально-психологічних та інших особливостей суспільства і його громадян. Те, що добре в одній країні - може бути неприйнятним в іншій. Кожна країна по-своєму унікальна і те, що робиться в ній, завжди повинно відповідати її унікальності.

Принцип конкретно-історичного (генетичного) підходу, має на увазі те, що довід завжди знаходиться в розвитку, пов'язаний з окремими тимчасовими рамками, обумовлений історичними суспільними факторами. Тому один закордонний досвід може бути для нас застарілим, а для іншого - час у нас ще не настав.

Принцип системності полягає в тому, що цілі, завдання, зміст, форми навчання, методи, способи контролю оцінки, забезпечення педагогічного процесу - завжди елементи якоїсь цілісної педагогічної системи, які функціонують як відокремлені інструменти в складному оркестрі і добре „звучать” тільки в гармонії, у згоді один з одним.

Принцип протиріччя педагогічного досвіду відображає факт внутрішньої діалектичної неоднозначності.

Отже, розглянуті спеціальні принципи порівняльної педагогіки та її методи і напрямки дослідження свідчать проте, що використання зарубіжного педагогічного досвіду - „важке мистецтво”. Треба навчитися використовувати зарубіжний досвід, але не менш важливим є вміння не зловживати ним.

Педагогіка в практичній діяльності поліції країн Західної Європи

Величезне різноманіття різних концептуальних схем діяльності правоохоронних органів (переважно поліцейських) в різних країнах, які мають свої педагогічні аспекти, можна згрупувати в чотири моделі, які розташовані в послідовності збільшення відповідності ідеалам демократичного, правового суспільства [30, с.118-123].

Перша модель - поліція „політиків-спостерігачів” характеризується політичною корумпованістю, службі політичній силі, низьким рівнем професіоналізму, репресивністю, неформальним, особистісним поводження співробітників. Поліцейські органи цієї моделі знаходяться під пресом критики суспільства, мають негативний імідж.

Друга модель - поліція „юристів-професіоналів". Надається більше значення владі права, порядку, а не політичним вподобанням. Від поліцейських вимагається не вірність конкретній особі у владних структурах, а компетентність, професіоналізм, почуття відповідальності. Їх робота носить адміністративний, вузько і сухо правовий характер. Поведінка співробітника регламентована, а оцінка його діяльності носить статистичний характер (кількість арештів, штрафів, розкритих злочинів). Із наглядача він перетворився в соціального солдата, холодного, формально справедливого, але не в корумпованого.

Третя модель - поліція „служіння суспільству". Органи повинні займати не реактивну позицію (діяти після правопорушення), а активну, займатись профілактикою можливих соціальних напружень, попереджуючи злочинність через вирішення проблем громадян і просування програми самообслуговування у сфері забезпечення безпеки. Фігура поліцейського становиться уже не „спостерігачем", не „солдатом”, а „вчителем", який грає не негативну автократичну роль, а позитивну, підтримуючу функцію. Важливе значення прибічники цієї моделі надають вихованню, навчанню і етичним стандартам. Поліцейські повинні відрізнятися чесністю, правдивістю, поважати людей в їх багатообразності, дотримуватись законів і прав людини, відноситися до людей не авторитарно, а як до споживачів їх значних і якісних соціальних послуг. Вислуховувати громадян терпеливо, бути складовою частиною „команди", перевагу віддавати не авторитарному типу керівництва, а спільній праці в якості лідера, вчителя, тренера, демонструвати контроль у використанні сили і зброї, працювати над собою. Модель „служіння суспільству" („соціального обслуговування”), як стверджують аналітики, буде більше притягувати на службу в правоохоронні органи кращих кандидатів, сприяти їх особистому росту та інтересам суспільства.

Страницы: 1, 2, 3

В соцсетях