Принципи виховання

Зміст

Вступ

1. Характеристика принципів виховання

2. Основні вимоги принципів виховання

2.1. Принципи виховання, що стосуються всіх компонентів виховного процесу

2.2. Принципи, що стосуються суб'єктів виховання та методики їхньої діяльності

2.3. Принцип, що стосується навчально-пізнавальної діяльності вихованців

Висновок

Використані джерела

Вступ

Тема контрольної роботи «Принципи виховання».

Мета роботи - розглянути принципи виховання, а саме:

- характеристики принципів виховання;

- основні вимоги принципів виховання.

Закони та закономірності виховання діють не безпосередньо, їхня сутність та основні вимоги відбиваються у принципах виховання, які визначають напрям, стратегію і зміст практичних дій вихователів і вихованців.

Принципи виховання можна класифікувати так.

- Принципи виховання, що стосуються всіх компонентів виховного процесу, цілеспрямованість; суспільна спрямованість, зв'язок із життям; виховання в праці; виховання в колективі та через колектив; суб'єкт-суб'єктний характер виховних взаємин; наступальність, активність, системність і конкретність виховних заходів; оптимізація виховного процесу.

- Принципи, що стосуються суб'єктів виховання та методики їхньої діяльності: гуманізм і демократизм у поєднанні з високою вимогливістю й пошаною до особистості вихованця; опора на позитивні якості в колективі та особистості вихованця; поєднання комплексного, диференційованого та індивідуального підходів у виховній діяльності; єдність, погодженість і спадковість виховних впливів, зусиль і дій школи, сім'ї та громадськості.

- Принцип, що стосується навчально-пізнавальної діяльності вихованців: свідомість, самодіяльність та активність вихованців.

1.Характеристика принципів виховання

Принципи виховання -- важливий розділ теорії виховання. Це знання про сутність, зміст, структуру виховання, його закони, закономірності, що проявляються як норми виховної діяльності у різних освітньо-виховних системах, оптимальні науково обґрунтовані регулятори виховної практики. Теоретично -- це її кінцевий результат, тому принципи є орієнтиром для практики виховання. Вони мають об'єктивний характер за змістом, але суб'єктивні за формою, бо виявляються в діяльності конкретних посадових осіб. «Принципи виховання -- вихідні положення, що випливають із закономірностей виховання й визначають загальне спрямування виховного процесу, основні вимоги до його змісту, методики та організації».

Вони стосуються:

-- регулювання різноманітних змістових взаємин учасників виховного процесу, тому що мають суб'єктивний характер;

-- з'ясування провідних тенденцій виховання в українському суспільстві;

-- розв'язання суперечностей процесу виховання та умов досягнення успіхів у навчально-виховному процесі;

-- визначення змісту, методів і форм виховної діяльності тощо.

Отже, принципи виховання -- це загальні провідні положення, які визначають мету, ідеали, зміст, методику та організацію процесу виховання.

І.П. Підласий до принципів виховання висуває такі вимоги: обов'язковість; комплексність; рівнозначність. На мою думку, до цих вимог треба обов'язково додати системність, гуманність та особистісну спрямованість.

Незнання принципів не відміняє їхнього існування і дієвості, а робить процес виховання ненауковим, суперечливим, непослідовним, несистемним, отже, малоефективним. Принципи виховання становлять струнку систему, їх ефективність проявляється тільки в комплексному та послідовному використанні. Вони тісно взаємопов'язані, їхні вимоги дуже часто випливають одна з одної. Тому вони не застосовуються ізольовано.

Дотримання психолого-педагогічних вимог одного з принципів виховання передбачає необхідність безумовного виконання вимог інших принципів, бо серед них немає головних і другорядних, вони всі рівнозначні та обов'язкові. Отже, не можна в одному випадку дотримуватися таких правил, а в іншому -- інших. Це знижує ефективність виховної роботи, зводить нанівець зусилля багатьох вихователів.

Обов'язковою умовою ефективності принципів виховання є творче їх застосування з урахуванням педагогічної майстерності вихователя, індивідуально-психічних особливостей вихованця і конкретної виховної ситуації.

В сучасній педагогіці існує декілька класифікацій принципів виховання. Наприклад В.М. Галузинський і М.Б. Євтух визначають такі «принципи сучасного виховання»:

1) гуманістичний характер змісту і методів виховання, який означає пріоритетність особистості дитини над загальним процесом масового (фронтального) колективного виховання;

2) поєднання виховання і навчання в єдиний навчально-виховний процес, у якому провідну роль відіграє виховання на уроках, у ході засвоєння не тільки знань, умінь і навичок, а й найкращих моральних рис людини;

3) урахування вікових та індивідуальних особливостей кожного учня у процесі виховання;

4) створення морально-психологічного клімату в колективі, за яким би відчувався стиль педагогічної людяності і доброзичливості;

5) поступове перетворення учня з об'єкта пасивного сприймання на суб'єкта активного самовиховання;

6) плюралізм у діяльності громадських юнацьких і дитячих організацій, відмова від масового, огульного залучення до них».

І.П. Підласий виокремлює такі принципи виховання:

-- суспільна спрямованість виховання;

-- зв'язок виховання з життям, працею;

-- опора на позитивне у вихованні;

-- гуманізація виховання;

-- особистісний підхід;

-- єдність виховних впливів.

У Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти визначені такі принципи виховання:

-- єдність національного і загальнолюдського;

-- природовідповідність виховання;

-- культуровідповідність виховання;

-- активність, самодіяльність, творча ініціатива вихованців;

-- демократизація виховання;

-- гуманізація виховання;

-- безперервність і наступність виховання;

-- єдність навчання і виховання;

-- диференціація та індивідуалізація виховного процесу;

-- гармонізація родинного і суспільного виховання.

Досвід навчально-виховної діяльності свідчить про те, що перелік основних принципів виховання має залишатися відкритим. Ті зміни, які відбуваються в нашому суспільстві, в різних галузях соціально-гуманітарних наук сприяють подальшому розвиткові виховного процесу та його вдосконаленню.

Основними характеристиками системи принципів виховання, виходячи із сучасних педагогічних концепцій, мають бути:

по-перше, націленість на виховне і розвиваюче навчання, формування всебічно гармонійно розвиненої особистості вихованця -- гідного громадянина української держави з активною життєвою позицією та творчою настановою;

по-друге, національна спрямованість, гармонійність, комплексність, конкретність та послідовність виховних впливів;

по-третє, спрямованість на забезпечення ефективності навчально-виховного процесу в різних освітньо-виховних системах.

2.Основні вимоги принципів виховання

2.1.Принципи виховання, що стосуються всіх компонентів виховного процесу

Принцип цілеспрямованості.

Його сутність полягає у підпорядкованості всієї виховної роботи загальній меті та ідеалам виховання в українському суспільстві, їх усвідомленні і сприйнятті вихователями та вихованцями, нетерпимості до стихійності у вихованні, забезпечення конкретності та перспективності у виховній роботі.

К. Д. Ушинський підкреслював: «погодьтесь, якщо ми хочемо досягти якоїсь мети вихованням, то повинні перш за все усвідомити цю мету».

С. Френе істинну мету виховання вбачав у максимальному розвиткові особистості в розумно організованому суспільстві, яке слугуватиме їй і якому вона сама слугуватиме.

Метою виховання у нашому суспільстві є формування гармонійно розвиненої і суспільно активної особистості з науковим світоглядом, з високим моральним потенціалом, яка бажає і вміє працювати, духовно багатої й фізично досконалої.

Виходячи з мети виховання можна визначити основні цілі виховання в українському суспільстві, виокремивши серед них дві групи.

Перша -- формування комплексу провідних якостей особистості вихованця, необхідних для самоусвідомлення, самореалізації, самоствердження і самоактуалізації.

Друга -- формування сукупності соціально-психологічних і професійних якостей особистості вихованця, необхідних йому для професійної діяльності.

Знання мети виховання має надзвичайно важливе значення, бо вона є стрижневою в педагогічній науці, вихідним пунктом теорії та практики виховання. Мета виховання безпосередньо стосується всіх компонентів виховного процесу, визначає зміст усіх його складових.

Основні вимоги принципу цілеспрямованості:

-- виховання на державно-патріотичних ідеях, формування справжніх патріотів України;

-- чітке усвідомлення вихователями цілей і завдань виховання, національно-державної спрямованості всіх виховних заходів і впливів;

-- виховання на кращих традиціях та ідеалах українського народу;

-- надання всьому виховному процесові наукового характеру, наступальності, конкретності, оперативності, гуманності та змістовності;

-- спрямованість виховної роботи на якісне вирішення завдань, які стоять перед українським суспільством;

-- підпорядкування всієї виховної роботи гармонійному формуванню і всебічному розвитку особистості вихованця, допомога в її самоактуалізації та самореалізації;

-- виховання на загальнолюдських, національних і професійних цінностях тощо.

Вимоги цього принципу знаходять своє відбиття в інших принципах виховання, планах виховних заходів.

Принцип суспільної спрямованості, зв 'язку із життям.

Сутність цього принципу -- використання у виховній роботі кращих традицій виховання українського народу, систематичне ознайомлення вихованців із суспільно-політичними подіями у країні та світі, залучення їх до активної участі в суспільному житті освітньо-виховної системи та держави. Слід пам'ятати про те, що будь-яке виховання завжди суспільно детерміноване.

К.Д. Ушинський так визначав необхідність суспільної спрямованості виховання: чим повніше й розумніше школа буде організовувати і здійснювати свою роботу на основах народності, тим ближчою стане вона до життя свого народу і буде краще виконувати своє завдання -- виховувати патріотів. Виховання повинно мати суспільний характер і відповідати узагальненому взірцю суспільного ідеалу.

Цілі, завдання, зміст і характер виховання визначаються державою. Наприклад, таким документом щодо організації та проведення виховної роботи в освітніх закладах є Концепція безперервного національного виховання.

Основні вимоги принципу суспільної спрямованості, зв'язку із життям:

-- широке ознайомлення вихованців з повсякденним життям і діяльністю українського народу та народів світу;

-- чітка орієнтованість всієї виховної роботи на реалізацію вимог щодо розбудови незалежної України та всебічний і гармонійний розвиток особистості українського громадянина;

-- впровадження у виховний процес кращих традицій, ідеалів і звичаїв виховання українського народу;

-- неухильне проведення державної політики в усіх виховних заходах, їх тісний зв'язок з життям держави та суспільства, конкретних закладів;

-- формування у вихованців інтересу до подій у державі та широке залучення до участі в суспільному житті;

-- спрямованість виховання на подолання апатії, інертності та соціальної відчуженості молоді від тих процесів, які відбуваються у трудових, навчальних та інших колективах;

-- провідною ідеєю цього принципу має бути прищеплення вихованцям почуття громадянства Української держави.

Принцип виховання в праці.

«Не для школи -- для життя» -- таке гасло існувало у давньоримських школах. Античні педагоги усвідомлювали необхідність виховання молоді в безпосередній практичній діяльності. На думку В. О. Сухомлинського, кожний учень уже в дитинстві, а особливо в отроцтві і юності, повинен мати свою улюблену навчальну дисципліну, улюблену працю, виявляти індивідуальні нахили, здібності, постійно розвивати їх. Із гуманістичних переконань він стверджував, що «виховання виходить з такого дуже важливого принципу людяності: немає людини, в якій не було б закладено задатків і можливостей для того, щоб вона проявила себе в житті, насамперед у творчій праці, неповторно, самобутньою красою, талантом».

Формування, розвиток, вдосконалення й само-актуалізація особистості відбуваються в суспільно корисній змістовній діяльності. Тому характер і особливості навчально-пізнавальної та конкретної професійної діяльності мають значні виховні аспекти, створюють надзвичайно сприятливі умови для здійснення виховних заходів, більшість з яких позитивно впливає на загартування та розвиток емоційно-вольової, пізнавальної та мотиваційної сфери особистості вихованця.

Основні вимоги цього принципу:

-- формування у вихованців шанобливого ставлення до будь-якої суспільно корисної діяльності: «Далеко не кожен стане ученим, письменником, артистом, далеко не кожному призначено відкрити порох, але майстром у своїй праці повинен стати кожний -- це дуже важлива умова всебічного розвитку особистості»;

-- поєднання практичної діяльності вихованців з виховними впливами на них;

-- досягнення свідомого ставлення вихованців до опанування свого фаху й виконання конкретного виробничого завдання;

-- широке застосування на заняттях та інших виховних заходах місцевого краєзнавчого матеріалу;

-- формування у вихованців почуття відповідальності за наслідки власної діяльності, шанування результатів праці інших;

-- заохочення дитячої активності в різних видах діяльності в школі і дома (активність -- це природна форма розвитку дитини);

-- оптимальна та якісна організація життєдіяльності колективу, його широке залучення до розв'язання внутрішніх господарчих проблем тощо.

Принцип виховання в колективі та через колектив.

Колектив -- могутній важіль виховання, провідні риси особистості формуються тільки в колективі у процесі спілкування й активної спільної діяльності. Про вплив соціального оточення на особистість говорить народна мудрість: «З ким поведешся, від того і наберешся», «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти». Виховна сила колективу полягає у тому, що, будучи об'єктом виховних впливів суб'єктів виховання, він водночас виконує функції суб'єкта виховання щодо своїх членів.

Будь-який колектив -- це місце для самовираження і самоутвердження особистості. Основними характеристиками колективу, який ефективно здійснює виховні функції, є здоровий морально-психологічний клімат, згуртованість, творча активність, постійна спрямованість на успіх, висока вимогливість, творча співпраця, потенційна ефективність діяльності тощо.

Виховна сила колективу полягає, першою чергою, в тому, що він об'єднує всіх своїх членів спільною діяльністю, формує у них найкращі риси характеру, необхідні для цілеспрямованої та ефективної спільної діяльності, розкриває суспільну значущість і необхідність цієї діяльності.

Значний виховний вплив на членів колективу мають такі його соціально-психологічні прояви, як колективний настрій, громадська думка та колективні традиції.

Досвід вдалого залучення колективу до виховання своїх членів представлений А. С. Макаренком, який обґрунтував методику виховання у колективі та через колектив. Він сформулював закон життя колективу: рух -- форма життя колективу, зупинка -- форма його смерті; визначив принципи розвитку колективу: гласності, відповідальної залежності, перспективних ліній, паралельних дій; обґрунтував динаміку розвитку колективу.

На думку В.О. Сухомлинського, колектив -- це «складна духовна спільність людей, що стоять на різних ступенях інтелектуального, ідейного, морального, громадського, трудового, естетичного розвитку».

Особливу увагу педагог звертав на гуманізм взаємин людини і колективу. На його погляд, -- це діалектична єдність двох взаємопов'язаних і взаємозумовлених сторін, єдність, що постійно розвивається і вдосконалюється. З одного боку, піклування й відповідальність людини за людину і за колектив: «Відповідальність людини за людину для життя колективу -- це те ж саме, що цементний розчин для будівництва будинку з цегли: немає розчину -- не будується будинок, немає відповідальності людини за людину -- немає і колективу». З іншого боку -- відповідальність і піклування всього колективу «...про ровесника, про молодшого товариша, про старого і немічного, про людину, яка потребує повсякденної допомоги».

Отже, колектив як різновид малої соціальної групи, щодо своїх членів виконує певні функції, у тому числі й виховні. Основні виховні функції колективу -- світоглядна, адаптаційна, перевиховна, суспільно-господарча, культурна. Основні вимоги цього принципу:

-- висування перед колективом чітких перспектив, постановка конкретних змістовних завдань і залучення всіх його членів до їх якісного виконання: перед кожним колективом повинна бути поставлена загальна колективна ціль, підкреслював А. С. Макаренко, не перед окремим класом, а обов'язково перед цілою школою;

-- вміле керування розвитком колективу, своєчасне розв'язання проблем, які можуть виникати у процесі його розвитку: «Виховувати колектив, створювати його внутрішні інтелектуальні, моральні, емоційні сили -- гармонійну єдність виховних впливів на особистість -- це означає передусім виховувати розум, моральні почуття, естетичні погляди і уподобання кожної особистості -- кожної людини»;

-- забезпечення гармонії взаємин між особистістю і колективом: «Колектив як виховна сила є тоді, коли є гармонія духовного життя особистості. Це надзвичайно тонка і багатогранна річ -- гармонія особистості... Відточування, шліфування граней кожної особистості -- це перша й найголовніша турбота про гармонію духовного життя колективу»;

-- створення активу серед вихованців;

-- всіляка підтримка і заохочення, з одного боку, розумної ініціативи колективу та її закріплення як традиції, з іншого -- «не слід робити колектив знаряддям дисциплінарного впливу на його членів. Чим менше колектив займається розглядом багатьох конфліктів, тим більшою силою він володіє»13;

-- тісний зв'язок життя колективу з життям школи та держави;

-- вміння обережно зачіпати і водночас не втручатися в крихку й тендітну сферу стосунків між вихованцями у колективі14 тощо.

Страницы: 1, 2