Правові питання вищої школи: реалії та перспективи
ержава і суспільство об'єктивно зацікавлені у першочерговій підготовці необхідних спеціалістів вищої кваліфікації. На створення умов для вирішення такого завдання і спрямований принцип, що розглядається. Конкретними формами його реалізації можуть бути підвищення бюджетних асигнувань на розвиток вищої освіти у певній галузі знань, пільгові умови для вступу на навчання за певними спеціальностями тощо;

г) гласність при формуванні структури та обсягів освітньої та професійної підготовки фахівців.

Цей принцип вимагає:

широкого залучення представників вищих навчальних закладів, науковців та практичних працівників освітньої сфери до розробки проектів організаційних заходів, проектів навчальних програм та іншої навчально-методичної документації, що стосуються галузі вищої освіти;

масового інформування громадськості через засоби масової інформації про стан і шляхи розвитку вищої освіти [4].

Ефективність системи вищої освіти має бути спрямована на успішне функціонування та розвиток держави і мусить забезпечуватись шляхом:

а) збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення її якості.

Це передбачає з одного боку використання тих елементів вітчизняної системи вищої освіти та методик навчання, ефективність яких доведена часом, а з іншого - впровадження у практику вищої освіти нових вітчизняних і зарубіжних досягнень;

б) підвищення рівня освіченості громадян України, розширення їхніх можливостей для отримання вищої освіти, що передбачає:

формування навчальних програм, що відображають найновітніші досягнення науки і техніки;

розробку і впровадження у практику передових методик викладання, широке використання у навчальному процесі комп'ютерної техніки;

створення організаційних, фінансових та інших умов, що сприяють безперешкодній реалізації права на вищу освіту;

забезпечення об'єктивності як при оцінці знань абітурієнтів, що вступають до вищих навчальних закладів, так і при всіх формах контролю рівня засвоєного навчального матеріалу студентами;

в) створення та забезпечення рівних умов доступності вищої освіти. Це спрямовано на реалізацію закріпленого у статті принципу доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України. Такий підхід передбачає, перш за все, здійснення заходів, спрямованих на зменшення дії факторів, які впливають на рівень доступності вищої освіти.

До заходів цього спрямування можна віднести:

створення умов для однаково високого рівня якості викладання в усіх учбових закладах, закінчення яких надає право продовжувати освіту у вищих навчальних закладах;

розширення державного фінансування у галузі вищої освіти з метою збільшення кількості вищих навчальних закладів та факультетів, що надають вищу освіту на безоплатній основі;

підвищення матеріальної забезпеченості громадян до рівня, який дозволяє всім, хто має бажання і необхідний рівень освіти, одержувати вищу освіту на безоплатній основі;

створення нових вищих навчальних закладів за спеціальностями, які користуються особливою популярністю в абітурієнтів;

г) надання цільових, пільгових державних кредитів особам для здобуття вищої освіти.

Цей захід покликаний надавати матеріальні можливості для здобуття вищої освіти особам, які мають необхідний рівень освіти і бажання одержувати вищу освіту на платній основі за спеціальностями, підготовка яких на рівні вищої освіти не здійснюється на безоплатній основі. Причому вказані кредити можуть бути використані лише для оплати навчання у вищих навчальних закладах.

Дане положення виходить з реалій ситуації на ринку праці і має на меті створення можливостей для забезпечення громадян, які набули вищу освіту, роботою, що відповідає одержаній у вищому навчальному закладі спеціальності. Для цього передбачене державне корегування кількості студентів і переліку спеціальностей у вищих навчальних закладах державної та комунальної форм власності, яке виходить з реальних потреб у фахівцях вищої кваліфікації певних спеціальностей. Закон вимагає враховувати не лише інтереси держави і територіальних громад у підготовці спеціалістів певного профілю, а й потреби окремих осіб у поглибленні своїх знань.

Із змісту цього положення вбачається, що структура і обсяг підготовки фахівців у вищих навчальних закладах інших форм власності, крім державної і комунальної, державному корегуванню не підлягають;

е) надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством.

Норма спрямована на створення сприятливих умов для здобуття вищої освіти. При цьому при наданні конкретних пільг та соціальних гарантій враховується форма навчання студента у закладі вищої освіти.

Так, студентам денної форми навчання надається відстрочка від призову на дійсну службу до Збройних Сил України.

Тим, хто навчається у вищих навчальних закладах без відриву від виробництва, надаються додаткові оплачувані відпустки від 10 днів до 4 місяців.

Працівникам, які навчаються на останніх курсах вищих закладів освіти, протягом 10 учбових місяців перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів надається щотижневе при шестиденному робочому тижні один вільний від роботи день для підготовки до занять з оплатою його в розмірі 50 відсотків одержуваної заробітної плати, але не нижче мінімального розміру заробітної плати. Крім того, протягом 10 навчальних місяців перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів працівникам, за їх бажанням, може бути надано додатково ще один-два вільних від роботи дні на тиждень без збереження заробітної плати.

Цим же категоріям студентів один раз на рік проїзд до місця знаходження закладу освіти для виконання лабораторних робіт і складання заліків та іспитів оплачується у розмірі 50 відсотків вартості проїзду власниками підприємств (або уповноваженими ними органами), де вони працюють. На тих же умовах провадиться оплата проїзду для підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів;

є) належної підтримки підготовки фахівців з числа інвалідів на основі спеціальних освітніх технологій.

Цей напрямок реалізації державної політики у галузі вищої освіти передбачає створення і впровадження у практику таких умов і методик набуття вищої освіти, що полегшують, а то і просто роблять можливим навчання у вищих навчальних закладах особам, які мають фізичні вади.

Слід мати на увазі, що така діяльність держави не розповсюджується на вищі навчальні заклади і окремі факультети, де надається освіта за спеціальностями, що вимагають відповідності здоров'я студентів певним стандартам. Це стосується, перш за все, військових вищих навчальних закладів, факультетів, що готують фахівців певних інженерних спеціальностей, тощо.

В ст.4. Закону України про вищу освіту конкретизується право громадян на освіту, яке закріплене в конституції України. В ній сказано:

Громадяни України мають право на здобуття вищої освіти.

Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на здобуття вищої освіти, крім права на здобуття вищої освіти за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Ця стаття є формою втілення у чинне законодавство положення ч.1 ст.53 Конституції України, у відповідності з яким кожен має право на освіту. Слід звернути увагу на те, що, закріплюючи це право, Конституція говорить не про громадян України, а застосовує термін "кожен". Це означає належність права на освіту кожній особі, яка знаходиться на території України на законних підставах, незалежно від наявності або відсутності у неї громадянства України. При цьому у ч.2 вказаної статті Конституції України зазначається, що держава забезпечує доступність і безоплатність всіх рівнів освіти - дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної та вищої.

Одночасно ч. З цієї ж статті Конституції України говорить про те, що право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі мають громадяни, тобто особи, які мають громадянство України.

Таким чином, з наведених конституційних положень випливає, що право на безоплатну вищу освіту належить виключно громадянам України і не гарантується іноземцям та особам без громадянства. У той же час, іноземцям та особам без громадянства забезпечується доступність і безоплатність освіти нижчих рівнів. Вказані категорії осіб вищу освіту в Україні мають право набувати на платній основі у вищих навчальних закладах будь-якої форми власності.

У відповідності з викладеними конституційними положеннями, ч.1 ст.4 Закону надає право безоплатно, тобто за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі лише громадянам України.

Необхідною умовою набуття і здійснення громадянином України такого права є одержання вищої освіти вперше. За цієї умови набуття вищої освіти буде безоплатним незалежно від того, в якому державному або комунальному вищому навчальному закладі здобуватиметься освіта, в якій формі (денній чи без відриву від виробництва), за якою спеціальністю.

Зміст права громадян України на освіту, як і будь якого суб'єктивного права, складається з трьох груп передбачених нормами права повноважень:

повноваження поводити себе таким чином, щоб забезпечити собі здобуття вищої освіти (так зване право суб'єкта на власну поведінку);

повноваження вимагати від інших суб'єктів поведінки, що протиправне не утруднює здобуття уповноваженим вищої освіти (право на поведінку інших суб'єктів);

повноваження звертатись до компетентних органів за захистом і відновленням права на власну поведінку і права на поведінку інших суб'єктів у випадках їх порушень (право на домагання).

Конкретний зміст вказаних повноважень, що у сукупності утворюють зміст права на здобуття вищої освіти, встановлюється у Законі та у ряді інших законів та підзаконних актів, які утворюють законодавство України про вищу освіту.

На сучасному етапі розвитку суспільства українська держава в силу ряду причин, перш за все економічних, не в змозі забезпечити кожному бажаючому безоплатне здобуття вищої освіти.

Навіть своїм громадянам безоплатність набуття вищої освіти гарантується лише тоді, коли вони одержують її вперше.

Тому даний Закон, надаючи іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, право на здобуття вищої осипи, не включає до його змісту повноваження на здобуття вищої освіти за рахунок коштів Державного бюджету України або коштів місцевих бюджетів.

Повноваження набути вищу освіту безоплатно може виникнути у іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, лише за умови, що це встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Як бачимо Конституція України, Закон України „Про освіту”, Закон України „Про вищу освіту” визначають вихідні, основоположні принципи і засади правового регулювання і управління в галузі вищої освіти.

Але для реалізації цих принципів і засад потрібен відповідний орган, який би реалізовував і впроваджував їх в життя.

Таким органом в Україні є Міністерство освіти і науки України (МОН). Відповідно до Положення про міністерство освіти і науки України, затверджене Указом Президента України від 7 червня 2000 року МОН України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.

МОН України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції з удосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів.

Основними завданнями МОН України є:

участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково - технічної, інноваційної діяльності;

створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти;

забезпечення розвитку освітнього, наукового та науково-технічного потенціалу України;

визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності;

сприяння функціонуванню національної системи науково-технічної інформації;

забезпечення інтеграції вітчизняної освіти і науки у світову систему із збереженням і захистом національних інтересів [11].

МОН України відповідно до покладених на нього завдань:

1) бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

2) розробляє державні стандарти освіти, здійснює контроль за їх додержанням;

3) визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчальних закладів;

4) бере участь у розробленні норм і нормативів утримання дітей сиріт І дітей, позбавлених батьківського піклування;

5) подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо впорядкування мережі вищих державних навчальних закладів;

6) приймає рішення щодо запровадження експериментальних робочих навчальних планів, нових освітніх програм, педагогічних новацій і технологій;

7) впроваджує у практику освітні та наукові програми відродження і розвитку національної культури, української мови і мов національних меншин, національно-культурних традицій усіх корінних народів національних меншин України;

8) здійснює заходи, спрямовані на творчий розвиток особистості, виявлення та підтримку обдарованих дітей, талановитої молоді;

9) забезпечує організацію роботи з фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи у навчальних закладах, здійснює науково-методичне забезпечення цієї роботи;

10) вживає разом з центральними та місцевими органами виконавчої влади заходів щодо працевлаштування випускників професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

11) проводить роботу щодо встановлення еквівалентності документів про освіту, вчені звання;

12) провадить у встановленому порядку ліцензування, атестацію та акредитацію вищих і професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форми власності і підпорядкування, веде Державний реєстр навчальних закладів;

13) вивчає разом з іншими центральними органами виконавчої влади потребу в кадровому забезпеченні сфери освіти, організовує підготовку таких кадрів, у встановленому порядку відкриває при вищих навчальних закладах і прирівняних до них закладах післядипломної освіти, в наукових установах (за винятком наукових установ Національної академії наук України) аспірантуру, докторантуру;

14) присвоює у встановленому порядку вчені звання доцента і професора науковим та науково-педагогічним працівникам;

15) встановлює порядок атестації педагогічних працівників;

16) погоджує в установленому порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників відповідних структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівників навчальних закладів, підпорядкованих іншим центральним органам виконавчої влади;

17) здійснює заходи щодо матеріального та морального стимулювання працівників освіти і науки, учасників навчально-виховного процесу;

18) організовує діяльність психологічної служби та педагогічного патронажу в системі освіти;

19) вживає заходів до поліпшення матеріальних та житлових умов студентів, учнів, працівників освіти і науки, організації їх медичного та побутового обслуговування;

20) забезпечує проведення комплексного аналізу стану вітчизняної та світової науки і техніки, прогнозування тенденцій їх розвитку і взаємозв'язку з виробничою, економічною, соціальною та оборонною сферами;

21) готує пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та пріоритетів інноваційної діяльності;

22) забезпечує ведення обліку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, захищених дисертацій;

23) організовує підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності;

24) укладає відповідно до законодавства міжнародні договори про співробітництво у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності;

25) здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

26) забезпечує відповідно до законодавства виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави;

27) забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Міністерства, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління;

28) виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Таким чином Міністерство освіти і науки України є головним координатором державної політики у сфері вищої освіти.

Але визначати державну політику у даній сфері ще замало, потрібно втілювати її вжиття, тобто безпосередньо займатись освітянською діяльністю. Саме цю функцію виконують вищі навчальні заклади.

Відповідно до Положення про державний вищий навчальний заклад, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року, вищий навчальний заклад - є суб'єктом освітньої діяльності, яка здійснюється з метою задоволення освітніх потреб особи, суспільства і держави.

В Україні діють такі види вищих навчальних закладів:

1) університет (класичний університет) - багатопрофільний вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою з широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, сприяє поширенню наукових знань і здійснює культурно-просвітницьку діяльність серед населення, мас розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ, високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення такої діяльності.

Можуть створюватися технічні, технологічні, економічні, медичні, сільськогосподарські та інші університети, які здійснюють багатопрофільну підготовку фахівців з вищою освітою у відповідній галузі;

2) академія - вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

3) інститут - вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, провадить наукову та науково-виробничу діяльність, має високий кадровий та матеріально-технічний потенціал;

4) консерваторія (музична академія) - вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у галузі культури і мистецтва - музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать