Педагогічні умови соціалізації студентів засобами культури мовлення

Актуальність теми. Проблема соціалізації студентів у сучасних умовах надзвичайно значуща, насамперед, у зв'язку зі зростаючими вимогами до формування активної творчої особистості, здатної знайти власне місце в житті, самовизначитися та реалізувати себе. Проблеми соціалізації молоді перебували в полі зору дослідників із початку ХХ століття. У витоків розвитку теорій соціалізації стояли Г. Тард, Г. Гіддінгс, Г. Лебон, Е. Дюркгейм, М. Моса, М. Бугле, Т. Парсонс та ін. Велике значення для дослідження даного феномена мали праці українських та російських учених, здійснені у напрямі соціально-педагогічного вивчення соціалізації: В. Бочарова, Ю. Василькова, О. Газман, Н. Лавриченко, І. Звєрєва, Н. Заверико, А. Мудрик, Л. Новикова, Д. Пащенко та ін. Проблеми соціалізації в сучасному українському суспільстві пов'язані із трьома обставинами: 1) зміною (руйнуванням) системи цінностей, у результаті чого старше покоління не завжди може підготувати молодь до життя в нових умовах; 2) корінною й дуже швидкою зміною соціальної структури суспільства; 3) ослабленням системи формального й неформального соціального контролю як фактора соціалізації.

Розв'язання завдань соціалізації особистості через її навчання, виховання, формування адаптивних умінь і навичок - основне призначення соціальної педагогіки. У цьому контексті вагомими є дослідження таких українських учених, як В. Андрущенка, І. Беха, М. Євтуха, А. Капської, Л. Міщик, Л. Савенкової, М. Лукашевича, Л. Нечепоренко, Т. Колодько, М. Михальченко, О. Сидоренка та ін.

Необхідною складовою соціалізації особистості майже в усіх країнах світу є освіта. Водночас успіхи сучасної освіти, й особливо вищої, обумовлюються не тільки обсягом знань, умінь і навичок людини, але й її здатністю добувати й використовувати нові знання у нових умовах. Важливо, наскільки студент як суб'єкт соціалізації, самостійний в інформаційному просторі, який рівень його соціальної компетентності, як швидко він вибирає ту сферу діяльності, у якій зможе досягти високого професіоналізму. Молодь і студентство як особливу соціально-демографічну групу різнобічно досліджує ряд вчених: Л. Аза, Б. Ананьєв, Н. Бегека, А. Дмитрієв, Б. Зав'ялов, Г.Овчаренко, О. Лешер, В. Лісовський, А. Кущак, Н. Кирилова, С. Савченко, Д. Пащенко та ін.

Одним із мобільних чинників, спроможних ефективно впливати на сучасних студентів, є мовлення. Питання щодо об'єктивної потреби й можливості формування у студентів цього важливого компонента їхньої педагогічної майстерності стало об'єктом науково-творчих пошуків Д. Бараник, О. Бєляєва, Л. Виготського, А. Годлевської, І. Зимньої, А. Капської, О. Кретової, Р. Короткової, Л. Паламар, В. Пасинок, А. Первушиної, В. Поторацької, Г. Сагач, Л. Струганець, О. Штепи та ін. Проте відчувається дефіцит спеціальних досліджень, які б розкривали механізми розробки та впровадження спеціальної системи педагогічної взаємодії, різних факторів оптимізації процесу соціалізації студентів засобами культури мовлення. Недостатня розробленість даної проблеми в педагогічній теорії та практиці, необхідність використання культури мовлення у професійній діяльності зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Педагогічні умови соціалізації студентів засобами культури мовлення”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до теми науково-дослідницької роботи кафедри педагогіки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна “Сучасні педагогічні технології формування особистості в освітньому процесі” (державний реєстраційний номер № 0106U003127) і державної програми «Культура виховання». Тема дисертації затверджена кафедрою педагогіки Харківського національного університету (протокол № 3 від 03.10.2005) і вченою радою факультету психології (протокол № 11 від 21.10.2005) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки й психології АПН України (протокол № 7 від 26.09.2006).

Об'єкт дослідження - соціалізація студентів вищих навчальних закладів.

Предмет дослідження - зміст педагогічних умов соціалізації студентів вищих навчальних закладів засобами культури мовлення.

Мета дослідження - обґрунтувати модель науково-методичного забезпечення соціалізації студентів вищих навчальних закладів засобами культури мовлення та експериментально перевірити її ефективність.

Гіпотеза - соціалізація студентів вищих навчальних закладів засобами культури мовлення буде ефективною, у разі розробки моделі науково-методичного забезпечення цього процесу, що передбачає реалізацію певних педагогічних умов (соціальної спрямованості викладання спеціального курсу «Культура мовлення»; використання художньої, релігійної, наукової, епістолярної, історико-документальної літератури у процесі вивчення вказаного курсу; застосування монологічних та діалогічних форм мовленнєвої діяльності під час оволодіння культурою мовлення в межах програми позанавчальної діяльності; формування у студентів умінь у галузі ділового спілкування).

Відповідно до мети й гіпотези визначено такі завдання дослідження:

1. Проаналізувати та уточнити сутність базових понять дослідження («соціалізація», «культура мовлення», «мовленнєва діяльність», «культура мовленнєвого спілкування»).

2. Виявити роль, функції та комунікативні якості культури мовлення у процесі соціалізації особистості студента.

3. Визначити та охарактеризувати педагогічні умови соціалізації студентів засобами культури мовлення.

4. Обґрунтувати критерії та рівні соціалізованості студентів засобами культури мовлення.

5. Реалізувати модель науково-методичного забезпечення соціалізації студентів засобами культури мовлення та експериментально перевірити її ефективність.

Методологічною основою дослідження є теорія наукового пізнання; філософські й педагогічні положення про комплексний підхід до вивчення проблем формування особистості, про сутність, природу, функції та роль спілкування в життєдіяльності людини; принципи науковості, об'єктивізму, професійної спрямованості навчання у вищій школі; Закон України “Про освіту”, Національна доктрина розвитку освіти в Україні, Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), концепція перебудови освіти в умовах відродження спрямована на різнобічний розвиток особистості та її мовленнєвої культури.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці, які розкривають: соціально-педагогічні закономірності формування особистості (І. Звєрєва, Н. Заверико, А. Капська, Л. Коваль, Г. Лактіонова, Л. Міщик, С. Харченко та ін.); закономірності розвитку особистості під впливом соціального середовища і виховання (О. Асмолов, І. Бех, Л. Виготський, П. Гальперін, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Д. Фельдштейн та ін.); загальні положення соціалізації (Г. Андрєєва, Н. Андрєєнкова, Ю. Істратов, І. Кон, О. Кущак, Н. Лавриченко, М. Лукашевич, В. Москаленко, А. Мудрик, В. Петрищев та ін.); окремі прояви процесу соціалізації (О. Белінська, А. Волохов, Н. Голованова, Л. Єршова, Ю.Загородній, В. Схало, О. Кодатенко, Н. Срєбна, Т. Стефаненко); особливості соціалізації студентської молоді (Ж. Баб'як, Ю. Загородній, А. Мудрик, Г. Овчаренко, С. Савченко, С. Шашенко); системний підхід до професійного становлення особистості (А. Бодальов, І. Зязюн, А. Капська, М. Кузьмін, В. Ледньов, І. Лернер); психолого-педагогічні основи мовленнєвої культури та механізми її формування (В. Антоненко-Давидович, Н. Бабич, Б. Буяльський, Г. Винокур, Н. Жигилій, В. Кан-Калик, Л. Коваль, Г. Лондерт, Л. Савенкова, Г. Сагач, О. Штепа та ін.); специфіку творчого використання інформації про феномен мови й мовлення (Л. 3індер, Ф. де Сосюр, О. Смирницький, А.Супрун, Т. Ломтєв, С. Семчинський, Л. Щерба та ін.); концепцію визначення спілкування як виду людської діяльності (Н. Кузьміна, О. Леонтьєв, М. Лісіна, В. Панферов, В. Соковнін, О. Щербаков); єдність свідомості й активності суб'єкта у процесі діяльності та спілкування (М. Алексєєва, Г. Балл, О. Киричук, В. Татенко, Н. Чепелева) тощо.

Для вирішення поставлених у дослідженні завдань, перевірки сформульованої гіпотези використовувався комплекс методів дослідження:

- теоретичні: аналіз філософської, соціологічної, психологічної та педагогічної літератури, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення, теоретичне моделювання для обґрунтування вихідних положень дослідження, виявлення сутнісних особливостей культури мовлення й мовленнєвої діяльності особистості з позиції її адаптації до навколишнього світу, соціалізації;

- емпіричні: анкетування, спостереження, аналіз письмових робіт, методи статистичної обробки експериментальних даних для обґрунтування та визначення критеріїв та рівнів соціалізованості студентів засобами культури мовлення;

- педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний) використовувався для впровадження розроблених педагогічних умов соціалізації студентів засобами культури мовлення та визначення їх ефективності.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилась у вищих навчальних закладах м. Харкова, а саме: на базі Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (факультет іноземних мов і філологічний факультет) та Харківського національного педагогічного університету імені Г. І. Сковороди (мовно-літературний факультет). Загалом у експерименті брало участь 350 студентів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

- вперше розроблено модель науково-методичного забезпечення соціалізації студентів засобами культури мовлення, обґрунтовано та експериментально перевірено ефективність педагогічних умов соціалізації студентів засобами культури мовлення; визначено критерії (ціннісно-орієнтаційний, когнітивний, дієво-творчий) та рівні соціалізованості студентів засобами культури мовлення;

- уточнено базові поняття дослідження («соціалізація», «культура мовлення», «мовленнєва діяльність», «культура мовленнєвого спілкування»); удосконалено положення про роль, функції та комунікативні якості культури мовлення у процесі соціалізації особистості;

- подальшого розвитку набули системний підхід до організації соціально-педагогічної роботи зі студентами вищих навчальних закладів; зміст, форми та методи соціалізації студентів засобами культури мовлення; питання механізмів розвитку у студентів умінь користуватись засобами культури мовлення з метою пристосування до реальних умов діяльності та для досягнення позитивного вирішення особистісно й соціально значущих завдань.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що впроваджено комплексну цільову програму спецкурсу “Культура мовлення”; апробовано програмне забезпечення позанавчальної діяльності студентів. Розроблені матеріали можуть бути використані в практиці роботи вищих навчальних закладів, а також методичними службами управлінь освіти з метою підготовки дітей і дорослих до гармонійного входження у соціальне середовище за допомогою системи засобів культури мовлення.

Результати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (факультет іноземних мов - довідка № 2001-24 від 02.11.2006 та філологічний факультет - довідка № 1005/446 від 01.11.2006), Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (мовно-літературний факультет - довідка № 1005/449 від 09.11.2006) й Харківського гуманітарного-педагогічного інституту (факультет педагогічної освіти й факультет іноземної філології - довідка № 01.12 /172а від 21.05.2007).

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження доповідалися автором та обговорювалися на міжнародних, всеукраїнських, міжвузівських та кафедральних наукових, методичних, практичних конференціях, симпозіумах, а саме на: п'ятому міжнародному симпозіумі «Проблеми інтеграції науково-освітнього, інтелектуального потенціалу в державотворчому процесі. Україна - Туреччина - Польща» (м. Севастополь, 17-21 жовтня 2005 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Інтелектуальний потенціал молоді в науці та практиці» (м. Хмельницький, 24 травня 2007 р.); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Виховання майбутнього педагога на основі національної культури і вічних духовних цінностей: історія та перспективи розвитку» (м. Харків, 5-7 грудня 2006 р.); міжвузівському семінарі «Педагогіка гармонізації особистості і суспільства» (м. Харків, 1 жовтня 2004 р.); міжвузівському науково-теоретичному семінарі по темі «Спілкування як педагогічна проблема: соціальна сутність, морально-психологічне значення» (м. Харків, 3 жовтня 2005 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлено в 11 публікаціях, 8 з яких - одноосібні статті, надруковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 3 - матеріали конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (237 найменувань, із них 6 - іншомовні), 8 додатків (на 28 сторінках). Загальний обсяг дисертації складає 223 сторінки друкованого тексту, з них 177 сторінок основного тексту. Дисертація містить 8 рисунків на 5 сторінках, 8 таблиць на 6 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ