Педагогічна техніка викладача

Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти

1.1 Сутність та роль педагогічної техніки викладача у навчальному процесі

1.2 Складові педагогічної техніки викладача

1.2.1 Культура зовнішнього вигляду

1.2.2 Культура педагогічного спілкування

1.2.3 Психічна саморегуляція

2. Вдосконалення педагогічної техніки викладача

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Педагогічна техніка викладача у навчальному процесі. Індивідуальний підхід та орієнтація на партнерські стосунки як основні елементи продуктивної співпраці вчителя і студента. Культура зовнішнього вигляду, спілкування та психічної саморегуляції педагога.

Сьогодні сучасне суспільство потребує не вузьких спеціалістів - носіїв окремих виробничих функцій, а у всебічно розвинених соціально активних особистостях, які мають фундаментальну наукову освіту, багату внутрішню культуру. Не дивлячись на те, що для будь-якого кваліфікованого спеціаліста необхідні глибокі знання, для педагогічної діяльності особливо важливі професійно значущі особистісні якості.

Становлення педагога - це в першу чергу формування його як особистості і лише потім - як професійного працівника, що володіє спеціальними знаннями в певній галузі педагогічної діяльності. Діяльність педагога різнобічна, гуманна і змістовна, вона потребує ґрунтовної підготовленості і має багато вимірів.

Взагалі професія викладача характеризується певними особливостями: його слова являються джерелом нових знань для студентів, а самі студенти -- основним об'єктом прикладання професійних зусиль. Тому від якості міжособистісного контакту між ними залежить продуктивність навчання і якість засвоєних знань. Щоб навчання було продуктивним викладач повинен володіти педагогічною технікою, що являє собою систему добре відпрацьованих професійних навичок і вмінь, інтелектуальних, поведінкових, комунікативних, завдяки яким вчитель-професіонал виконує необхідну роботу швидко, чітко та максимально результативно, витрачаючи на це мінімум часу й зусиль.

Викладачам належить стратегічна роль у ході професійного і особистісного становлення студентів. У цьому складному процесі зростає роль особистісних якостей педагога.

Звичайно, знання предмету ніколи не втратить свого значення. Але не менш важливо як вони передаються аудиторії. Індивідуальний підхід, орієнтація на побудову партнерських стосунків називаються основними елементами, необхідними для продуктивної співпраці.

1. Теоретичні аспекти

1.1 Сутність та роль педагогічної техніки викладача у навчальному процесі

Для успішного навчання та виховання студентів викладачу недостатньо знань та вмінь. У XVII ст. видатний чеський педагог Я.А. Коменськии зазначав, що викладачь має володіти мовою і собою, застосовувати дисципліну без гніву, збудження, ненависті, з простотою та щирістю. Видатний вихователь "трудних" підлітків В.М. Сорока-Росинський писав: "Багато хто вважає, що якщо педагог володіє хорошими знаннями, а крім того, всіма тими якостями, то цього цілком достатньо, щоб стати... таким, так би мовити, наочним виховним посібником..." У реальному житті студентам потрібні педагоги з чітко вираженою особистістю кожний у своєму стилі [14;209-214]

"Відомий український педагог А.С. Макаренко одним з перших звернув увагу на те, що діти потребують складної тактики і техніки, що педагогу слід уміти керувати своїм настроєм, стилем і тоном спілкування, інтонацією, посмішкою, поглядом, мімікою, рухами, ходою... Іноді жест буває красномовнішим за слова, а міміка в найкоротшу мить доводить те, на що знадобилися б монологи. Справді, Антон Семенович неодноразово наголошував на необхідності для вчителя володіти прийомами організації власної поведінки і впливу на учня. Він увів для позначення цього явища поняття "педагогічна техніка", яке має нагадувати педагогові про необхідність дбати не лише про сутність викладацької діяльності, а й про форму вияву своїх намірів, свого духовного потенціалу. Адже "вихованець сприймає вашу душу та ваші думки не тому, що знає, що у вас на душі робиться, а тому, що бачить вас, слухає вас" [7, 215]. Отже, хороший викладач-- завжди яскрава особистість, кожний з них має власну техніку впливу, взаємодії, спілкування, саморегуляції.

Педагогічна техніка як сукупність професійних умінь сприяє гармонійному поєднанню внутрішнього змісту діяльності вчителя і зовнішнього його вираження. І тоді майстерність педагога виявиться в синтезі духовної культури і педагогічно доцільної зовнішньої виразності.

Поняття "техніка" походить від гр. tесhnikos -- вправний, і означає сукупність прийомів та пристосувань. Техніку вчителя називають педагогічною, у 20-х роках XX ст. її розуміли як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять.

Нині педагогічну техніку визначають як систему вмінь учителя, що дає змогу використовувати власний психофізичний апарат для досягнення ефективних педагогічних результатів.

Педагогічна діяльність є емоційно напруженою, тому багато викладачів зазнають істотних труднощів, пов'язаних з нездатністю оперативно приймати рішення у стресових ситуаціях, не припускатися грубих помилок і зберігати при цьому витримку, спокій. Педагогічна втомленість, надмірні витрати енергії послаблюють працездатність, призводять до роздратованості, авторитаризму, конфліктів, навіть за найкращих початкових прагнень і гуманістичних поглядів.

Це не може не відбиватися на студентах. Брутальні слова або дії педагога знижують самооцінку вихованця, включають неусвідомлені захисні механізми, які мають допомагати людині зберегти своє "психічне обличчя", рівень самоповаги. При цьому закріплюються негативні програми поведінки (агресивність, невротична замкненість у собі, рухове розгальмування тощо), проти яких, власне, і намагався боротися викладач.

Отже, вчитель має справляти не тільки педагогічний, а й оздоровлюючий (тобто психотерапевтичний) вплив на інших. На думку педагога-майстра Є.М. Ільїна, сьогодні недостатньо бути викладачем і артистом, потрібно бути ще й лікарем. Навчання має бути хвилинами здорового способу життя.

Неможливо бути гуманним, не знаючи душі людини. Справжня гуманність означає передусім справедливість. Справедливість -- це чуйність викладача до індивідуального духовного світу кожної дитини. Справедливим педагог може бути лише тоді, коли у нього є достатньо духовних сил, щоб приділити увагу кожному студенту.

Тобто педагогічні помилки виникають не тільки внаслідок неправильних уявлень або відсутності знань, а й з відкритої психоаналізом закономірності "свідомість розмірковує, а підсвідомість керує". Неможливо впливати на душу людини, ураховуючи тільки закони функціонування свідомості.

Отже, викладачу необхідні не тільки знання, уміння, а й техніка, яка дає змогу враховувати особливості впливу підсвідомості на поведінку та використовувати психотерапевтичні прийоми самозахисту і впливу на інших для збереження здатності до самозцілення та впровадження здорового способу життя.

Педагогічна техніка дає можливість використовувати психофізичний апарат викладача для досягнення бажаних педагогічних результатів. Багато вчителів витрачають свої психофізичні сили, час та здоров'я неоптимально, а наслідки їхнього впливу на свідомість студента нетривалі, а іноді й протилежні бажаним.

"Педагогічну техніку умовно можна поділити на зовнішню і внутрішню відповідно до мети її використання.

Внутрішня техніка -- створення внутрішнього переживання особистості, психологічне налаштовування вчителя на майбутню діяльність через вплив на розум, волю й почуття.

Зовнішня техніка -- втілення внутрішнього переживання вчителя в його тілесній природі: міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці".[11, 56]

1.2 Складові педагогічної техніки викладача

Педагогічна техніка -- це сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки педагога, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з окремим індивідом чи колективом відповідно до поставленої мети навчання та виховання з урахуванням конкретних об'єктивних і суб'єктивних умов.

Важливими складовими педагогічної техніки є:

мистецтво одягатися з урахуванням особливостей професійної діяльності;

володіння своїм тілом: уміння ходити, сидіти, стояти;

володіння мімікою, жестами;

сформованість мовленнєвої культури: правильне професійне дихання, чітка дикція, належні темп і ритм, логічна побудова висловлювань тощо;

вироблення оптимального стилю в навчально-виховній діяльності;

уміння вправно й доцільно здійснювати окремі дидактичні операції (писати на дошці, користуватися технічними й наочними засобами навчання, ставити запитання, слухати відповіді, оцінювати навчальну діяльність студентів і т. ін.);

здатність керувати своїм психічним станом і станом вихованців (дихання, напруження м'язів, емоції, увага, уява, спостережливість) [3, 160].

Схематично всі компоненти педагогічної техніки представлені на рисунки 1.

Вченими були проведені дослідження рівнів сформованості й володіння педагогами вищої школи компонентами педагогічної техніки, які проаналізували діяльність 70 викладачів. Для цього вони застосували методику експертних оцінок з використанням методів спостереження, аналізу, математичної статистики та ін.

Рисунок 1- Складові педагогічної техніки

Рівень сформованості компонентів педагогічної техніки визначався за 10-бальною шкалою оцінювання. Аналіз отриманих результатів дає підстави стверджувати, що рівень володіння викладачами вищої школи компонентами педагогічної техніки з урахуванням потреб професійної діяльності порівняно низький.

Таблиця 1- Аналіз рівня сформованості педагогічної техніки

Тривалі дослідження проблеми, наскільки випускники педагогічних навчальних закладів володіють науковими засадами і практичними вміннями в царині педагогічної техніки, показали невтішні результати. Спроби ввести з ініціативи академіка І.А. Зязюна у 80-х роках минулого століття в навчальні плани педагогічних спеціальностей дисципліну "Основи педагогічної майстерності" не скрізь дістали належну підтримку. Але досвід переконує, що курс "Педагогічна майстерність", і навіть окрема дисципліна "Педагогічна техніка", необхідні в системі професійної педагогічної підготовки фахівців для всіх типів навчально-виховних закладів.

1.2.1 Культура зовнішнього вигляду

Перше враження про викладача у студентів, як правило, носить стійкий характер, а у значної їх частини воно зовсім не змінюється. По зовнішньому вигляду і такими його ознаками, як чистота і охайність одягу у багатьох студентів відбувається перше сприйняття викладача. Зовнішність учителя -- явище інтегральне, адже інтеграція -- процес зближення і зв'язку поряд із процесами диференціації. Вчитель впливає на учнів комплексом взаємопов'язаних елементів зовнішності. Складові зовнішності викладача:

1. Культура і техніка рухів (невербальна комунікація)

2. Культура і техніка догляду за зовнішнім виглядом

Кожен елемент зокрема має ряд компонентів, що складає системоутворюючу цілісність.

1. Невербальна комунікація відбувається, як правило, неусвідомлено, мимовільно. Здебільшого люди контролюють своє мовлення, але на підставі аналізу їх міміки, жестів, інтонації можна оцінити правильність, щирість мовної інформації. За допомогою схеми О. Кузнецової, ми можемо детально розглянути складові невербальної комунікації. Ця схема свідчить про широку палітру засобів вираження людиною свого ставлення, і вчитель мусить працювати над розширенням і вдосконаленням репертуару впливу невербальними засобами. Звісно, не всі вони рівнозначні, проте кожен із них "зчитується" вихованцями, посилюючи або нейтралізуючи враження від слів педагога. Дослідження засвідчують, що невербальні засоби, зокрема жест, можуть мати більшу вагу у спілкуванні, ніж слово. 85 % слухачів сприймуть інформацію за змістом жесту, а не слова. Отже, до зовнішньої техніки вчитель мусить бути дуже уважним. Розгляньмо деякі з елементів.

Рисунок 2- Елементи невербальної комунікації

Найбільш давніми, вірогідними, щирими і найменш усвідомленими параметрами спілкування, отже, і спостереження, є міміка та пантоміміка. За силою впливу вони не поступаються, а часто і переважають слово, але потребують менше енергетичних витрат, і часто більш тактовні та ефективні.

Пантоміміка -- це виражальні рухи всього тіла або окремої його частини, пластика тіла. Вона допомагає виокремити у зовнішності головне, малює образ.

Жодна, навіть найідеальніша, фігура не може зробити людину красивою, якщо їй бракує вміння триматися, підтягнутості, зібраності.

Гарна, виразна постава вихователя передає внутрішню гідність. Пряма хода, зібраність свідчать про впевненість педагога у своїх силах, водночас згорбленість, опущена голова, млявість рук -- про внутрішню слабкість людини, її невпевненість у собі.

Люди рідко мають гарну поставу від природи, майже завжди вона результат спеціальних вправ і сформованої звички.

Учитель мусить виробити манеру правильно стояти перед учнями на уроці (ноги на ширині 12-15 см, одна нога трохи висунута вперед). Усі рухи і пози повинні бути позначені витонченістю і простотою. Естетика пози не припускає поганих звичок: похитування вперед-назад, тупцювання, манери триматися за спинку стільця, крутити в руках сторонні предмети, почісувати голову, потирати носа, триматися за вухо.

Знання пантомімічних поз сприяє розвитку спостережливості вчителя, крім того, їх можна використати як засіб впливу на учнів. Найбільш часто зустрічаються:

"закрита поза" -- схрещені на грудях руки, що означає замкнутість, інтровертність людини, потреба зекономити енергію, відсутність бажання спілкуватись у цей момент, хоча людина може і не усвідомлювати цього. Така поза вчителя може сприяти заспокоєнню учнів і заважати бесіді або дискусії;

ворожість -- схрещені руки, зажаті кулаки;

"подвійна закрита поза" -- схрещені руки і ноги -- являє подвійний захист, тривожність людини, неусвідомлену або приховану, замкненість;

незацікавленість -- підпирання голови руками, погляди по боках, постукування пальцями, погляди на годинник, сповзання на край стільця;

справжня увага -- погляд на співбесідника, голова нахилена трошки на бік, нормальне кліпання повік;

підвищення інтересу -- більш широко відкриті очі, нахил тіла вперед;

критична налаштованість -- відхилення тіла назад, похитування головою, примруження очей; переплетені пальці, погляд з-під лоба;

симуляція уваги -- голова, тіло і погляд прямі, очі не кліпають;

невпевненість, тривожність, хвилювання -- згорбленість, часте кліпання, дотики до обличчя, волосся, ґудзиків, годинника, вертіння будь-якого предмета в руках;

напруженість -- потирання рук, обличчя, похитування, покусування губ, відкидання волосся;

бажання спілкуватися, відвертість -- долоні відкриті, повернуті догори;

потреба у заспокоєнні, захисті, підтримці, безпеці -- олівець, палець у роті.

Жест педагога мусить бути органічним і стриманим, без різких широких вимахів і гострих кутів. Перевага віддається округлій і скупій жестикуляції. Варто звернути увагу і на такі поради: близько 90% жестів слід робити вище пояса, бо жести, зроблені руками нижче пояса, нерідко мають значення невпевненості, невдачі. Лікті не повинні триматися ближче, ніж за 3 см від корпуса. Менша відстань символізуватиме нікчемність і слабкість авторитету. Розрізняють жести описові і психологічні. Описові жести (показ розміру, форми, швидкості) ілюструють хід думки. Вони менш потрібні, але застосовуються часто. Значно важливіші психологічні жести, що виражають почуття. Наприклад, говорячи "Будь ласка", ми піднімаємо кисть руки на рівень грудей долонею догори, трохи відводячи її від себе. На подив вказують розведені в сторони руки, на застереження -- притиснутий до губів палець руки. Основні вимоги до жестів: невимушеність, стриманість, доцільність. Варто враховувати, що жести, як і інші рухи корпуса, найчастіше попереджують хід висловлюваної думки, а не йдуть за нею. Міміка -- виражальні рухи м'язів обличчя. Як зазначалося, нерідко вираз обличчя і погляд впливають на студентів сильніше, ніж слова. Вихованці "читають" з обличчя вчителя, вгадуючи його ставлення, настрій, тому обличчя має не лише виражати, а й приховувати певні почуття: не слід нести до аудиторії тягар домашніх клопотів, негараздів. Варто показувати на обличчі і в жестах те, що стосується справи, сприяє виконанню навчально-виховних завдань. Широкий діапазон почуттів виражає посмішка, що свідчить про духовне здоров'я і моральну силу особистості, Важливі виразники почуття -- брови, очі. Підняті брови вказують на подив, зсунуті -- зосередженість, нерухомі -- спокій, байдужість, у русі -- захоплення. Розгляньмо схему опису мімічних реакцій.

Рисунок 3- Схема опису мімічних ознак емоційних станів

Найвиразнішими на обличчі людини є очі. "Порожні очі -- дзеркало порожньої душі" (К. Станіславський). Погляд учителя має бути звернений до дітей, створюючи візуальний контакт.

Контакт очей (візуальний контакт) -- погляд співрозмовників фіксований один на одному, що означає зацікавленість партнером і зосередженість на тому, про що він говорить. Дослідники з'ясували, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35 -- 50 % часу, протягом якого відбувається розмова. Погляд зазвичай спрямований на очі співрозмовника і затримується на них 5 -- 7 секунд.

Страницы: 1, 2