- у післяступеневому циклі мусить бути вибір між більш короткою за тривалістю програмою отримання ступеня магістра і більш тривалою програмою одержання докторського ступеня з можливістю переходу від однієї програми до іншої;
- студенти обох циклів мають заохочуватися до навчання принаймні на протязі одного семестру в університетах поза межами своєї власної країни;
- водночас усе більша кількість викладацького і дослідницького персоналу повинна працювати в європейських країнах, відмінних від своєї власної;
- прогресивна гармонізація всіх ступенів і циклів навчання досягається через зміцнення вже існуючого досвіду, спільні дипломи, експериментальні ініціативи і діалог із усіма зацікавленими особами;
- всі європейські університети закликаються обєднатися для підсилення становища Європи у світі через плавно регульоване поліпшення й модифікацію освіти для своїх громадян.
В березні 1999 р. в м. Веймар (Німеччина) відбулась зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації і оцінки у вищий школі.
В травні 1999 р. опубліковано звіт "Тенденції у вищій освіті - 1", підготовлений Конфедерацією Рад ректорів країн, які входять в Євросоюз (EU), при фінансовій підтримці EU.
18 - 19 червня 1999 р. в м. Болонья (Італія) відбулася Перша зустріч європейських міністрів, які відповідають за вищу освіту, було прийнято спільну декларацію. В цій декларації підтверджено необхідність підтримувати рішення, які було зазначено в Сорбонської декларації, та поглиблювати координацію спільної діяльності. Для створення Зони європейської вищої освіти визначено такі цілі:
- затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплома, з метою сприяння працевлаштуванню європейських громадян і міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти;
- запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. Доступ до другого циклу навчання потребуватиме успішного завершення першого, який має тривати щонайменше три роки. Учений ступінь, що присвоюється після завершення першого циклу, на європейському ринку праці сприйматиметься як відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального циклу має бути вчений ступінь магістра та/або кандидата наук, як у багатьох європейських країнах;
- створення системи кредитів на зразок Європейської системи трансферу оцінок (ЕСТS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. Кредити можуть бути отримані також поза межами вищих навчальних закладів, включаючи постійне навчання, за умови їхнього визнання з боку відповідного університету-отримувача;
- сприяння мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою: забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних послуг;
- забезпечення визнання та зарахування часу, який учитель, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, досліджуючи, викладаючи та виконуючи відповідну своєму фахові роботу, зі збереженням їхніх законних прав;
- сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв і методологій;
- просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти, зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми закладами, схем мобільності й інтегрованих навчальних, дослідних і виховних програм.
19 -20 вересня в Берліні відбулася 3-я Конференція міністрів вищої освіти. Були визначені завдання:
- розвиток ефективних систем забезпечення якості навчання ( в т.ч. оцінювання рівню роботи окремих вузів, навчальних програм; розробка механізму внутрішньої і зовнішньої оцінки, де була би можлива участь студентів; створення системи акредитації, атестації, набору погоджених стандартів, процедур, принципів управління та керівництва, орієнтованих на збільшення сумісності і сумірності освіти);
- просування ефективного використання системи, заснованої на 2-х циклах навчання;
- удосконалення системи визнання ступенів і періодів навчання, прийняття системи чітких і сумірних ступенів.
Після циклу зустріч і семінарів 29 -30 березня 2001 р. в м.Саламанка (Іспанія) (див. додаток 1 "Хронологія подій Болонського процесу") відбулася Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, на якій прийнято спільний документ.
Таким чином, Болонський процес завдяки істотним досягненням на протязі 4-х років сиає дедалі відчутнішою реалією для всієї Європи та її громадян.
Станом на 2003 рік до Болонської співдружності входять такі країни:
- Країни, які підписали Болонську декларацію (Болонья, 1999 р.), засновниці Болонського процесу: Австрія, Литва, Чехія, Нідерланди, Фінляндія, Португалія, Греція, Словенія, Ірландія, Швейцарія, Ліхтенштейн, Болгарія, Мальта, Естонія, Польща, Німеччина, Словакія, Ісландія, Швеція, Латвія, Бельгія, Люксембург, Данія, Норвегія, Франція, Румунія, Угорщина, Іспанія, Італія, Великобританія;
- Країни, що приєдналися до Болонського процесу на Празькому саміті (2001 р.): Хорватія, . Кіпр, Туреччина;
- Країни, що приєдналися до Болонського процесу на Берлінському саміті (2003 р.): Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Ватикан, Росія, Сербія та Чорногорія, Македонія.
4. Концептуальні положення Болонського процесу
Центральними теоретичнимі поняттями, які опрацьовуються в документах Болонського процесу, є поняття європейського простору вищої освіти та навчання протягом усього життя.
Заключне комюніке зборів спостерігачів за Болонським процесом у Празі 2001 року підкреслило, що "навчання протягом усього життя" є важливішою метою, для досягнення якої і створюється "європейський простір вищої освіти". Навчання протягом усього життя складається із послідовних вікових фаз навчання, починаючи з дошкільного і до після пенсійного. Навчання протягом усього життя включаєть в себе усі існуючи види формального та неформального навчання. Цей задум виконується завдяки поєднанню загальної та професійної освіти.. Структура навчання протягом усього життя має бути розвиненою так, щоб будь-хто міг вибирати навчальне середовище, роботу, регіон та країну як для вдосконалення своїх знань, умінь та компетенцій, так і для наступного працевлаштування.
Важливою умовою реалізації навчання протягом усього життя є розвиток заликової системи кредитів, яка дозволяє оцінювати та впізнавати дипломи та сертифікати, отримані у школі, університеті та в інших структурах навчання. У цьому випадку взаємозалік кваліфікацій між школами, університетами та роботою може бути забезпечений. Із продовженням навчання та подальшим тренуванням, звичайно, збільшується бажання змагатися та використовувати нові технології, які є основними досягненнями стратегічних цілей Європи. Як наслідок, європейські країни матимуть суспільство з конкурентноздатною системрою вищ освіти і будуть спроможні змагатися за лідерство (Рада Європи, Ліссабон, березень 2000 року). У жовтні 2000 року Європейська комісія присвятила цьому питанню окремитй меморандум та роком пізніше опублікувала звернення двох членів комісії - Вів'єн Редінг (освіта та культура) та Анни Діамантопоулоу (соціальні зв'язки).
Всі основні організаційні та управлінськи завдання Болонського процесу є органічно звязаними з вихідною теоретичною концепцією. Це:
- прийняття зручніх та зрозуміліх градацій дипломів, ступенів і кваліфікацій;
- введення двоступеневої структури вищої освіти;
- використання єдиної систему кредитних одиниць (систему ECTS - European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів;
- напрацьовання, підтримка і розвиток європейськіх стандартів якості із застосуванням порівнянних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки;
- усування існуючіх перепонів для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.
На всіх етапах Болонського процесу підтверджувалось, що цей процес є добровільним, полісуб'єктним, таким, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи; є багатоваріантним, гнучким, відкритим, поступовим.
Але не слід ідеалізувати Болонський процес. Він нерівномірний, суперечливий, складний. Його цілі ще дуже гіпотетичні. Як приєднання до цього процесу, так і неприєднання мають свої переваги та ризики. Втім з урахуванням усіх <за> і <проти> для країн, які ставлять за мету економічний і суспільний розвиток і, зрештою, вступ до Європейського Союзу (ЄС), альтернативи Болонському процесові немає.
5. Болонський процес" в Україні. Правові, організаційні та методичні проблеми його розгортання в вітчизняних умовах
Україна намагається ввійти як активнимй субєкт в науковий і оссвітній простір Європи. Тому формулюються концепції щодо модернізації освітньої діяльності в контексті європейських вимог. Засобоми масової інформації повідомлено, що під час Четвертого саміту Болонського процесу, який заплановано провести 19-20 травня 2005 року в Бергені (Норвегія), Україною також буде підписано акт о вступі до Болонського процесу.
Надання високої оцінки національній системі освіти не має заспокоювати нас і стримувати глибинне її реформування. Висока якість навчання - це досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього покоління. Нині можна з жалем констатувати, що незважаючи на природні досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система, в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників вищих навчальних закладів (особливо нових) не конкурентоспроможна на Європейському ринку праці. Це зобов'язує менше говорити про власні досягнення, а все більше аналізувати світові та європейські тенденції реформування освіти і відповідно до цього напружено і послідовно вдосконалювати нашу професійну сферу діяльності.
Водночас участь системи вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан треба глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями і стандартами та визначити можливості її вдосконалення на новому етапі..
Модернізація системи вищої освіти в Україні (Закон "Про вищу освіту" та ряд нормативних актів Міністерства освіти і науки) має деякі спільні ознаки з Болонським процесом (уведення ступеневої системи освіти), але за більшістю напрямів вона йому не відповідає. Це пов'язано з тим, що вихідні концепції такої модернізації не були зорієнтовані на інтегрування національної системи освіти в Європейський простір. Вони більшою мірою мали "внутрішній" характер і переважно зводилися до "прилаштування" системи вищої освіти до нових внутрішніх реалій.
Тому очікується ще один цикл перебудови діяльності вищої школи. Потрібен аналіз і оцінка:
- освітньо-професійних програм та державних стандартів освіти щодо їх узгодження із євростандартами; а також можливостями застосування ECTS;
- питань співставлення ступенів, спеціальностей, назв навчальних дисциплін, залікових одиниць, систем контролю і оцінки знань тощо;
- питань створення уніфікованої термінології, в семантичном полі якої працює вища школа та здійснюється управління нею;
- систем управління, забезпечення і гарантування якості освіти;
- питання "наповнення" кваліфікацій, тобто визначення того, що саме повінна знати та вміти людина з кваліфікацією бакалавра, магістра чи доктора. До сих пир обгговарювалась тільки їх кредитна відповідність.
В цілому ж, як вважає міність освіти та науки В.Кремінь, законодавче порле української вищої школи сприяє приєднанню до Болонського процеса. На правовому рівні сформовані положення про: вибірність ректороа і керівників структурних підрозділів, самоуправління вищіх навчальніх закладів, вплив на процеси управління вузами студентства і громадськості, створення пільгових умов щодо фінансування вищіх навчальніх закладів. Ці кроки сприяють зростанню демократизма та автономності украйнських вузів. Крім того, пропонуються зміни до закону "Про вищу освіту" відносно документів, які отримують студенти після закінчення навчання у вузі, підвищення статусу гнаглядових Рад, прозорості процесів управління. Закони України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Національна доктрина розвитку освіти" пройшли експертизу Ради Європи, комісії експертів безпосередньо в українських університетах і коледжах знайомились із практикою впровадження задекларованих законодавчих норм.
Але проведений аналіз показав, що система підготовки фахівців з вищою освітою має певні недоліки, а саме:
- відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру;
- нізкий рівень активності студентів і відсутність елементів змагальності в навчальних досягеннях;
- можливість необєктивного оцінювання знань студентів;
- значні затрати часу на проведення сесій;
- відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців;
- недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;
- низька мобільність студентів щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та виших навчальних закладів;
- мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін.
7. Система ECTS та особливості її впровадження в вітчизняну вищу школу
Для подолання недоліків існуючої системи підготовки фахівців може бути запровадженна кредитно-модульної системи ECTS.
ECTS (European Communiti Course Credit Transfer System - Європейська система трансферу оцінок) - це методична система, яка пропонує спосіб вимірювання та порівняння навчальних досягнень студентів і переведення їх з одного інституту до іншого. Спочатку система виникла під впливом програми Erasmus (1989-1996 рр.) та тестувалася протягом шести років як пілотна схема, де було задіяно 145 інститутів вищої освіти в усіх країнах - учасницях ЄС та ЄЕС. Із дня впровадження Інституційного контракту в програмі Socrates-Erasmus усі європейські університети можуть брати участь в ECTS. Як ефективний інструмент створення взаємозаліку та управління академічним впровадженням, система ECTS підтримує європейську мобільність. Переведення створено наданням деталізованої інформації з курсу навчання. Важливі засоби, які використовували у роботі ECTS та управлінні академічним визначенням, подано в інформаційному пакеті, договорі про навчання та дублікаті офіційних документів. Можливість використання ECTS у професійному навчанні обговорюється.
У рамках реалізації проекту ERASMUS було апробовано передумови створення системи ECTS в масштабі Співтовариства. Було створено шестирічну добровільну експериментальну структуру. Студенти, які вивчили ту чи іншу навчальну дисципліну в будь-якій з країн ЄС, мали можливість одержати залік у своїй альма-матер. В експерименті взяли участь 48 вищих навчальних закладів з усіх країн ЄС за п'ятьма напрямами (дисциплінами): інженерна механіка, історія, медицина, менеджмент, хімія.
Вищі навчальні заклади експериментують із застосуванням системи ECTS на основі національних систем, а не замість їх. Багато суперечок виникає з приводу розширення та поглиблення практики використання системи, особливо щодо накопичення кредитних одиниць. Існують побоювання, що надто квапливе поширення ECTS може призвести до зниження якості освіти. Проте чимало вищих навчальних закладів Європи вважають свої національні системи сумісними з ECTS (але більшою мірою для переведення академічних кредитів, аніж для їх акумулювання). У цих випадках мова йде або про можливості звичайного переведення національних систем в ECTS, або про пряме застосування власне системи ECTS. Визнано переваги цієї системи для введення модульної організації освітнього процесу.
Система ECTS зв'язана з впровадженням кредитної системи розробки академічних планів навчання та робочих програм з навчальних дисциплін. Кредитна система - це систематичний (формалізований та стандартизований) спосіб описання освітньої програми з доданням кредитів до її компонентів. Опис кредитів у системах вищої освіти може базуватися на різних параметрах, таких як обсягнавчальной роботи, результати навчання та контактні (аудиторні) години.
В основу система ECTS покладено визначення обсягу роботи студентів, потрібного для участі у програмі. Вона орієнтована на спеціалізовані умови вивчення результатів навчання та вимірювання необхідної компетенції. ECTS запропонували у 1989 року в структурі Еrasmus, а нині вона є складовою програми Socrates. ECTS - це єдина кредитна система, яку успішно протестували та використали у всій Європі. Ця система допомагає визначити періоди навчання за кордоном, збільшує якість і кількість студентської мобільності в Європі. Нещодавно ECTS доповнено накопичувальною системою, якою користуються в роботі окремого навчального закладу, а також на регіональному, національному та європейському рівнях. Її впровадженняя передбачається одним з головних положень Болонської декларації.
ECTS полегшує ознайомлення зі змістом навчальнорй програми, порівняння навчальних програм для студентів як місцевих, так і іноземних. ECTS підвищує мобільність студентів і академічне визнання освіти, з її допомогою університети створюють і порівнюють між собою навчальні програми. ECTS можна використовувати у будь-яких програмах і методах.
ECTS засновано на конвенції про 60 кредитних заходів з обсягу робіт студентів за один академічний рік. Обсяг робіт студентів за повний робочий час навчальної програми в Європі становить переважно 36-40 тижнів на рік, у такому випадку один кредит становить від 24 до 30 робочих годин. (В Європейських вищих навчальних закладах робочий час вимірюється астрономічними годинами, на відміну від України, де використуються так звані умовні академічні години, тривалість яких 45 реальних астрономічних хвилин). Обсяг робіт - це час, за який пересічний студент отримає необхідний результат навчання.Кредит також підсумовує результат навчання. Результати навчання - це інформація, яка свідчить про те, яку суму знань, вмінь та навичок інтелектуальної та практичної діяльності студент буде мати після закінчення визначеного термину навчання, короткого чи тривалого. Кредити в ECTS можна отримати після закінчення відповідної роботи та оцінки здобутого результату.
