Виконуючи настанови навчальної програми, вчителі мають якнайбільше уваги приділяти розвиткові мовлення учнів, розширенню їхнього загального і мовного світогляду. Істотну роль тут відіграє робота з фразеологізмами, ознайомлення з фразеологічним багатством української мови, вироблення навичок користування цими виражальними засобами. Проте не можна, на жаль, сказати, що роботі над фразеологією приділяється достатня увага на уроках у більшості наших початкових і середніх шкіл.
Особливості оволодіння фразеологічним багатством української мови в початкових класах є предметом вивчення таких методистів: Соловець Л., Тесленко О., Ляхової Т., Барабаш В., Мельничайка В. та багатьох інших.
З фразеологічними зворотами -- стійкими словосполученнями, зміст яких часто прирівнюється до значення слова, учні знайомляться аж у 5 класі. У молодших класах ця робота, як така, програмою не передбачена, і тому багато вчителів навіть не намагається роз'яснювати дітям суть таких словосполучень, хоч учні постійно стикаються з ними, читаючи художні тексти -- як програмові, так і призначені для позакласного опрацювання. Очевидно, ці класоводи вважають, що значення фразеологічних висловів школярі зрозуміють на основі власного мовного досвіду або контексту.
Практика показує, що такі сподівання на стихійне засвоєння дітьми мовних засобів не завжди обґрунтовані. Нерідко молодші школярі, не розуміючи значення фразеологізму, все ж схоплюють у цілому зміст тексту, і нерозуміння залишається непоміченим ні вчителем, ні самими учнями. Таке читання аж ніяк не сприяє виробленню в учнів уваги до слова, більше того, в них може вкорінитися шкідлива думка, ніби для розуміння цілого тексту зовсім не обов'язково вникати у суть кожної деталі. Часом діти, мислячи конкретно, сприймають фразеологізми буквально, на основі лексичних значень їхніх компонентів. Це теж створює значні перешкоди у засвоєнні змісту прочитаного. Натрапивши, наприклад, на репліку: ось де собака заритий, учень починає думати, про якого собаку йдеться, хто і коли його зарив, перестає стежити за розвитком сюжету. І, розуміється, чим менш досвідчений читач, тим частіше така небезпека йому загрожує. Це мусять враховувати класоводи, які мають справу саме з читачами-початківцями.
Робота проводиться у практичному плані - ознайомлення зі значенням стійких словосполучень, фактами багатозначності фразеологізмів, їх прямого й переносного змісту. На уроках мови це пов'язується з опануванням граматики і правопису, при читанні - зі спостереженнями над словом і стійкими словосполученнями в художньому мовленні. Обсяг і кількість виучуваного матеріалу визначає вчитель, враховуючи його доступність і доцільність [6, 19].
Недоліки в засвоєнні фразеологізмів не обмежуються лише тим, що учні не розуміють їхньої семантики. Є чимало фразеологічних зворотів, цілком зрозумілих молодшим школярам. До них належать передусім ті, складові частини яких зберегли або майже зберегли своє лексичне значення (тільки його й бачили, брати за душу, не спускати ока, стояти на своїм, наступати на п'яти і т. ін.) або ж ті, що поширилися у місцевому розмовно-побутовому мовленні. І все ж учні вдаються до фразеологізмів надзвичайно рідко. Мабуть, у процесі навчання діти зазнають надто великого впливу наукової і ділової мови, тому на уроках вислови, характерні для повсякденного мовлення, сприймаються ними як недоречні. Навряд чи треба доводити, що це негативно позначається на мовному розвитку школярів.
Починати ознайомлення з фразеологічними зворотами слід з перших років шкільного навчання. Для такої роботи бажано використовувати фразеологічні вислови з чітко визначеним компонентним складом і стійкою структурою, найбільш поширені, доступні для розуміння учнів молодших класів. Як мінімум, треба довести до свідомості дітей суть тих фразеологізмів, що трапляються у текстах підручників, звертаючи основну увагу на особливості їхньої семантики [42, 41].
Формування в школярів навичок роботи з фразеологічним словником теж має дуже важливе значення. Вміння ним користуватися сприяє збагаченню мови дітей, розвивається пам'ять, підвищується грамотність, виховується звичка працювати самостійно.
Навчати молодших школярів умінню користуватися фразеологічним словником доцільно в три етапи:
1. Пояснення на прикладах як користуватися словником.
2. Виконання вправ на знаходження потрібних зворотів.
3. Виконання фразеологічних завдань на збагачення знань і самоконтролю.
Перед цим учитель пояснює вихованцям значення фразеологізмів, потім пропонує їм дати своє тлумачення стійких зворотів, що порівнюються зі словниковим.
Уже в початкових класах варто систематично збагачувати фразеологічний словник, записувати вислови у спеціальні словники, які школярі можуть вести в алфавітному порядку або за темами, причому ці словники бажано зберігати протягом всього навчання, поповнюючи їх.
Користуватися фразеологічним словничком-мінімумом корисно не лише на уроках української мови, а й на інших, а також на позакласному читанні. Його можна застосовувати і для перекладів з російської мови на українську. Словник буде необхідний у роботі з синонімами.
Важливо не лише кількісно збагатити словник школярів, а й виробити в них навички самоконтролю, розуміння значень окремих компонентів цілісних стійких словосполучень. Цінність і ефективність фразеологічної роботи в школі не стільки в тому, щоб учні використовували якусь певну кількість фразеологізмів, скільки в тому, щоб сформувати в них потребу афористично оформляти свої думки, бажання самостійно застосовувати найрізноманітніші фразеологічні звороти [6,19].
Працюючи над фразеологізмами, насамперед слід добитися, щоб діти розуміли їх значення. Для цього необхідно добирати відповідні тренувальні вправи, виконання яких дає змогу усвідомлювати смисл фразеологічних зворотів. Бажано звертатися спершу до прямого значення словосполучень, а потім -- до переносного [6, 20].
Навіть тоді, коли значення фразеологізму цілком зрозуміле, доречно звернути на нього увагу, порівняти з іншим, нефразеологічним висловом. В цьому разі доцільно запитати, як можна сказати по-іншому, або й навести потрібний вислів. Робити це необхідно тому, що, розуміючи значення стійкого словосполучення, діти не можуть передати його іншими словами (скажімо, навернулися сльози -- готовий був заплакати, сидіти мов на голках -- незручно себе почувати і т. ін.), не розуміють, що така можливість є. Зіставляючи фразеологізми та їхні смислові відповідники, вчитель сприятиме формуванню уявлень про багатство рідної мови.
Коли в тексті є фразеологізм, семантично близький до розглянутого раніше, зіставляємо і порівнюємо їх. Отже, молодші школярі практично засвоюють синоніміку фразеологізмів.
У ході такої роботи є змога ознайомити дітей не тільки з семантикою фразеологічних зворотів, а й з деякими структурними особливостями, зі специфікою використання, з їхнім стилістичним забарвленням. Для цього, зіставляючи фразеологічний зворот з його лексичним відповідником, запитуємо дітей, який вислів здається їм кращим, виразнішим.
Тільки його й бачили -- більше його не бачили.
Не кожному спаде на думку -- не кожен здогадається.
Піде, облизня спіймавши -- не досягне своєї мети.
Спину гне у наймах -- працює у наймах.
У нього похолонуло на серці -- він злякався і т. ін.
Можливо, не всі учні відчують емоційно-експресивну силу фразеологізмів, але обов'язково знайдуться такі, котрі запевнятимуть, що речення з фразеологізмом в одному разі «смішніше», у другому -- «сумніше» чи «виразніше», що коли ми скажемо: спину гне, то ніби більше співчуваємо наймитові і т. ін. Такі висновки, нехай і нечіткі, і не до кінця усвідомлені, надзвичайно цінні: це перші стилістичні спостереження школярів.
Тут же з'ясовуємо, які фразеологізми учні чули у мові дорослих, підкреслюємо їх розмовний характер, наголошуємо на тому, що такі вислови властиві не тільки художній літературі, що їх має використовувати кожен. [42, 43-44].
Первинна семантизація проводиться не лише на ілюстративній основі, з використанням наочності, а й у грі. В ході її відбувається найбільш ефективне засвоєння мовленнєвої одиниці (запам'ятовування її значення, звучання, структурної цілісності).
Наступним етапом в опануванні фразеологічних одиниць є проведення тренувальних вправ на засвоєння парадигмо-синтагматичних властивостей фразеологізму, з одночасним закріпленням значення, вимови, структури фразеологічної одиниці, її написання. Бажано, щоб вона вводилася тільки у вивчених мовленнєвих конструкціях.
Виробити у молодших школярів уміння розуміти значення фразеологізмів, використовувати їх в усному й писемному мовленні -- завдання складне. Особливу увагу при цьому доцільно приділяти відповідності фразеологізмів, їх здатності вступати у смислові зв'язки з іншими словами [6, 20-21].
Під час опрацювання будь-якого мовного матеріалу варто включати фразеологізми у тексти вправ, записувати з учнями речення, до складу яких входять стійкі сполучення слів, і принагідно з'ясовувати їх значення. На жаль, у підручниках з мови для початкових класів таких текстів і речень майже немає, а добирати їх не завжди легко.
Бажаючи, щоб скарби фразеології були не тільки зрозумілими для учнів, а й ставали надбанням їхнього власного мовлення, вчитель мусить подбати про систему вправ, у ході виконання яких вироблялись би потрібні практичні навички.
Передусім бажано, щоб діти запам'ятовували фразеологічні вислови. Тому при кожній нагоді треба не лише звертати увагу на фразеологізм, з'ясовувати його значення, а й радити запам'ятати.
Пізніше варто запропонувати дітям у тексті або вказаному уривку чи абзаці знайти вислів з певним значенням і запам'ятати його.
Наступним етапом роботи над фразеологізмами може бути заміна їх словами. Виконуючи такі завдання, діти навчаться помічати неподільні звороти у текстах, які їм доводиться читати у класі й дома. У бесідах про позакласне читання вчителеві варто запитати, чи не помічали діти у прочитаних творах цікавих висловів, заохочувати кожну знахідку.
Більшої самостійності потребує добір фразеологічних висловів з певним значенням (скажімо, сміятися, даремно, стежити, поступово, ледарювати, утекти, зазнаватися). Щоб полегшити завдання, можна у довідці подати список фразеологізмів, з-поміж яких учні шукатимуть потрібні (крок за кроком, байдики бити, задирати носа, накивати п'ятами, сушити зуби, за живіт братися, дати драла, очей не спускати, ні за цапову душу. Але у будь-якому разі треба стимулювати власні шукання учнів, відзначати кожний самостійно знайдений фразеологічний зворот. Подібну роботу слід організувати під час аналізу письмових вправ, пропонуючи замінити слова неподільними висловами, щоб пожвавити заняття.
Спираючись на досвід роботи у школі, дані експериментального навчання, під час добору фразеологізмів для засвоєння молодшими школярами керуються такими критеріями:
доступність фразеологізмів для дітей молодшого шкільного віку;
значення фразеологізмів в етичному вихованні та для розвитку світогляду;
вживання фразеологізмів у різних життєвих ситуаціях;
врахування сфери їх уживання (уникнення фразеологізмів з історичної і публіцистичної літератури та ін.);
відповідність фонетичних, лексичних, синтаксичних особливостей фразеологізмів граматичному матеріалу, який вивчається у початковій школі (наприклад, під час вивчення теми "Розрізнення відмінків іменників" пропонується розглянути фразеологізм рукою подати) [38, 10].
Фразеологізми поряд зі словами є будівельним матеріалом речення. Вони суттєво доповнюють номінативний фонд мови. Отже, вивчення фразеології в школі є важливою справою, має як пізнавальні (освітні), так і практичні цілі.
Вивчення фразеології суттєво розширює знання учнів про мову, в нашому випадку --українську. Школярі ознайомлюються з однією з основних одиниць мови -- словом (поряд зі звуком і реченням), а також фразеологізмом, який має лексичне і граматичне значення, а також з тим, що слово і фразеологізм різними відношеннями пов'язані з іншими одиницями мови. Учні одержують відомості про те, що слова і фразеологізми у мові не ізольовані одне від одного, а об'єднані певними відношеннями. Вивчення фразеології допомагає виявити багатство фразеологічного запасу мови.
Практичні цілі вивчення фразеології -- формування навчально-мовних фразеологічних вмінь -- сприяють створенню умов для роботи з мови в різних напрямах: над орфографією і граматикою, над збагаченням лексичного і фразеологічного запасу учнів.
Щодо фразеологізмів, то учні повинні знати такі відомості: визначення, ознаки подібності фразеологізмів і слів, компонентний склад, наявність лексичного та граматичного значень у фразеологізмах, існування синонімів та антонімів серед фразеологічних одиниць.
Ознайомлення з лексичними та фразеологічними поняттями утворює базу для роботи над розвитком мовлення, яка є надто важливою в початковій школі.
Фразеологізми дуже приваблюють дітей, їх цікавить не тільки семантика фразеологізмів, а й те, як і звідки з'являються у мові усталені сполучення із значенням і вживанням окремого слова. Учні на позакласних заняттях із задоволенням ведуть бесіду з таких питань:
1. Перетворення вільного словосполучення у фразеологізм.
Джерела фразеологізмів: висловлювання визначних осіб, художні твори, приказки та прислів'я.
Тематичні групи фразеологізмів: фразеологізми, що називають частини тіла людини, риси характеру, прикмети погоди і т. ін.
Фразеологія, пройшовши довгий шлях, увійшла в шкільний курс мови, збагативши його поняттями, які пов'язані з семантикою мови. Завдання вчителя полягає в тому, щоб, навчаючи учнів, не знизити уваги до багатства мови в гонитві за практичними цілями навчання мови, які розуміють дуже вузько.
Вирішенню цього завдання значною мірою сприяють міжпредметні зв'язки, оскільки не можуть успішно розв'язуватись у вузьких рамках викладання одного предмета. Внутріпредметні й міжпредметні зв'язки зумовлені не лише дидактичними міркуваннями, а й особливостями розвитку мислення і мовлення школярів, сучасними вимогами щодо оволодіння державною мовою. Міжпредметні зв'язки у вивченні мови істотно підвищують рівень викладання, сприяють вихованню всебічно розвиненої особистості, яка зможе здобувати знання і застосовувати їх у практичній діяльності. Викладання знань з урахуванням міжпредметних зв'язків допоможе вчителеві розкрити єдність між теорією мови і практикою її застосування, повно і всебічно показати учням широку сферу функціонування мови, сприятиме підготовці молоді до розуміння, а згодом і розв'язання сучасних наукових, соціальних і виробничих завдань, які потребують відповідних мовленнєвих умінь.
Необхідність враховувати зв'язки між різними науками переконливо доводив ще давньогрецький філософ Платон. Універсальну для свого часу теорію про зв'язок освітньої і виховної діяльності створив Я.А. Коменський, уперше сформулювавши одну з найголовніших вимог дидактики: усе, що перебуває у взаємозв'язку, повинно викладатися в такому ж зв'язку.
Досліджуючи міжпредметні зв'язки як педагогічну проблему, виходимо з праць М. Баранова, І. Звєрєва, Я. Коменського, В. Маткіна, Е. Моносзона,
М. Скаткіна, А. Усова, В. Федорова та ін., в яких обґрунтовується педагогічна доцільність взаємозв'язків між навчальними предметами для забезпечення системності знань. При цьому обов'язковим є врахування загальноосвітніх навчально-виховних завдань: формування наукового світогляду; ідейно-політичне, моральне, трудове, патріотичне виховання учнів на основі сформованих програмових умінь і навичок; політехнічна підготовка учнів; формування загальнопредметних умінь у видах діяльності, спільних для різних дисциплін (пізнавальної, навчальної, мислительної, практичної, мовленнєвої).
Здійснення міжпредметних зв'язків на практиці викликає у вчителів немало труднощів: як організувати пізнавальну діяльність учнів, щоб вони уміли встановлювати зв'язки між різними навчальними предметами; як викликати у них інтерес до світоглядних питань науки; яким чином об'єднати зусилля учителів різних предметів у досягненні виховного ефекту навчання
Ефективність міжпредметних зв'язків на уроках української мови забезпечується, по-перше, загальним предметом навчальної діяльності учнів - засвоєнням основ наук; по-друге, комплексною реалізацією навчально-виховних завдань і змістом шкільних дисциплін; по-третє, системою активізації пізнавальної діяльності учнів. Міжпредметні зв'язки української мови з іншими навчальними предметами розрізняються: 1) за контактами з іншими дисциплінами (генетичні, зіставні, функціональні); 2) за змістом (фактичні, понятійні, теоретичні); 3) за метою використання (доповнюючі і поглиблюючі, порівняльні, вступні, узагальнюючі); 4) за часом і формами реалізації: на уроці (розповідь, бесіда, самостійні завдання, міжпредметні уроки), у домашній роботі (завдання і твори міжпредметного характеру), у позакласній роботі (міжпредметні гуртки, факультативи, олімпіади, комплексні екскурсії). Зв'язки рідної мови з іншими предметами виступають дидактичною умовою засвоєння фразеології, яка неодмінно вживається в усіх сферах людської діяльності. Завдяки своїм характерним рисам - цілісності, нерозкладності, стійкості та відтворюваності - фразеологізми можуть виступати в ролі термінів і наукових понять. Вони краще запам'ятовуються, швидше відтворюються в пам'яті, викликають інтерес у школярів, активізують їхню увагу, вносять елементи новизни й цікавості, посилюючи увагу і до того предмета, звідки вони взяті [77, 23].
Можна відзначити, що багато вчителів демонструють зразки прекрасної роботи з лексики та фразеології. В таких учителів учні переносять зацікавлення, що з'явилося до лексики й фразеології, на всі інші розділи мови [40, 28].
Якщо учні складатимуть речення з аналізованими висловами, якщо вчитель помічатиме кожен вдалий вислів і звертатиме на нього увагу класу, а власним мовленням подаватиме приклад використання фразеологічних словосполучень, то вже в початкових класах буде закладено надійну основу для поступового збагачення учнівської мови одним з найяскравіших виражальних засобів -- фразеологізмами [42, 45].
Розуміння фразеологізмів під час читання художніх творів і перегляду фільмів, використання їх в усному і писемному мовленні є одним із показників високого рівня володіння рідною мовою. Фразеологізми становлять невід'ємну частину українського фольклору і складають національне багатство мови, точно, влучно, образно характеризують або називають усі прояви навколишнього світу. Допомогти оволодіти цим багатством -- важливе завдання початкової школи.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
