Розвиток творчих здібностей школярів на уроках зарубіжної літератури
ВСТУП
Саме на початку XXІ століття в теорії і практиці особливо гостро стоїть проблема формування творчої особистості. Саме на виховання самостійної і незалежної людини спрямоване вивчення літератури в школі.
«Творчість передбачає наявність у особистості здібностей, мотивів, знань, і умінь, завдяки яким створюється продукт, що вирізняється новизною, оригінальністю, унікальністю»[1,с.14].
Вихідні положення проблеми формування творчої особистості сформульовано у працях таких педагогів, як В.О.Сухомлинський, К.Д.Ушинський, А.С. Макаренко. Чимало спеціальних психологічних досліджень підтверджують позитивну роль творчості у стимулюванні пізнавальних інтересів учнів, допитливості, дослідницької активності, здатності до знаходження оригінальних рішень та прогнозування.
«Творчі здібності-продукт саморуху, самостійного розв'язання задач і питань, самостійного розкриття закономірностей і зв'язків між предметами і явищами… Це продукт розвитку, причому розвитку вільного, за якого інтерес, захоплення і пристрасть-головні рушійні сили» [6, с.5].
Л.Виготський зазначає, що творчість має місце не лише там де створюється щось абсолютно нове, а й там, де вноситься своє розуміння, щось по своєму відтворюється, змінюється, ґрунтується вже створене. Тож якщо є творчий процес, буде-у свій час-результат. Творча людина його обов'язково досягне [ 6, с.5].
Без людських емоцій не бувало, нема і не може бути людського шукання істини. Це положення цілком стосується і вивчення літератури.
Актуальність. Будувати повноцінний сучасний урок літератури-означає насамперед орієнтуватися на сучасного учня, враховуючи його інтелектуальний рівень, духовні потреби. А учень сьогодні зовсім не той, що був 2-3 десятиліття тому. Дослідження, проведені психологами і соціологами, засвідчують, що за останніх 50 років різко змінилися когортні відмінності між людьми, які народились в різний час.
Ці відмінності виражаються в різних художніх інтересах, орієнтаціях, звичаях, стилі життя, поведінці. Зміна художніх інтересів школярів, значною мірою впливає на зміну статусу літератури, як шкільного предмета. Тепер учитель не єдине джерело інформації, як це було раніше. Бурхливий розвиток таких засобів комунікацій, як телебачення, комп'ютер, інтернет та інші, породжує у школярів пасивно-споживницьке ставлення до мистецтва.
Успішне виконання відповідальних і складних завдань, поставлених при вивченні художніх текстів, можливе лише тоді, коли вчитель зважає на емоційно-естетичну природу мистецтва слова, широко використовує у своїй практиці виразне читання, методи та прийоми, що сприяють розвитку відтворюючої і творчої уяви, емоційної сфери і самостійної розумової діяльності учнів.
Уроки творчих здібностей збагачують емоційний світ учнів, розвивають образну пам'ять, уяву, естетичний смак, розумові здібності, художнє мислення, збільшують потребу творчої праці, підвищують культуру усного і писемного мовлення. Тому ця тема є актуальною.
Предмет. Методика викладання зарубіжної літератури в 7-му класі (застосування нових методик викладання літератури).
Об'єктом курсової роботи є розвиток творчих здібностей учнів.
Мета роботи. Виявлення методів, прийомів і способів розвитку творчих здібностей школярів на уроках зарубіжної літератури.
Об'єкт, предмет, мета дослідження обумовили необхідність поступового вирішення наступних завдань:
розкрити проблему розвитку творчих здібностей учнів в сучасній методиці вивчення літератури;
визначити методи, прийоми, способи розвитку творчих здібностей учнів на уроках літератури в середніх класах;
визначити місце творів М.Гоголя в шкільній програмі з зарубіжної літератури;
запропонувати програму розвитку творчих здібностей учнів при вивченні творів М.Гоголя.
Для написання курсової роботи використовувались такі наукові методи:
теоретичні методи (аналіз, синтез);
емпіричні методи дослідження.
Курсова робота складається з вступу, двох основних розділів, висновків, списку використаної літератури. Налічує 30 сторінок.
1. РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ, ЯК МЕТОДИЧНА ПРОБЛЕМА
1.1 Проблеми розвитку творчих здібностей учнів у сучасній методиці вивчення літератури
В умовах реформи загальноосвітньої і професійної школи, як ніколи раніше, підвищилися вимоги до уроку-основної форми навчання і виховання учнів.
Змістова наповненість та ідейно-виховна спрямованість кожної навчальної години набувають особливого значення, коли йдеться про сучасний урок літератури, про виховання в учнів активної життєвої позиції, їхньої готовності до самостійного трудового життя.
Яким же насправді має бути сучасний урок? Як підвищити його ефективність? Що в ньому сьогодні найвизначальніше? Ці та інші питання хвилюють сьогодні багатьох учителів літератури.
Удосконалення уроків літератури в школі-завжди актуальна проблема. Чім краще організований і проведений урок, тим ширшою і глибшою буде літературна освіта школярів. Тепер, коли втілюються в життя «Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи», перед словесниками закономірно знову й знову постають питання: «як поліпшити викладання літератури? Як уникнути типових недоліків, що трапляються на уроках?»[10].
Коли заходить мова про типові недоліки у вивченні літератури, вчителі здебільшого сходяться на одному: «в усьому винні сучасні школярі». Але так говорили завжди. На думку відомого англійського професора-психолога Е.Стоунса, «педагогічні невдачі приписують недолікам того, хто навчається, і дуже рідко-недосконалості методів навчання»[10].
Усі школярі вивчають літературу за одними підручниками і програмами. Але в кожного з них різний рівень знань з цього предмета, різні вміння, навички, естетичні уявлення, ступінь сформованості естетичного ідеалу.
Який же зміст викладається в поняття сучасний урок літератури? Сучасний не означає найкращий з усіх можливих варіантів. Кожна епоха ставить свої вимоги до уроку словесника. І не тільки тому, що вивчення літератури завжди повинне відповідати вимогам часу. Рівень викладання літератури в школі залежить і від багатьох інших причин, зокрема:
1) від її місця в загальній системі шкільних предметів;
2) характеру розвитку методичної науки, педагогіки, дидактики, психології, літературознавства тощо;
3) підготовки вчителя.
За останні два десятирічча на основі експериментальних досліджень та узагальнення педагогічного досвіду створені вагомі праці з методики викладання літератури, педагогіки, психології, в яких розглядаються проблеми літературного розвитку учнів, особливості сприймання ними художніх творів. Ці публікації сприяли підвищенню теоретичного і методичного рівня уроку літератури, вдосконаленню його змісту, структурної організації[10].
Щоб удосконалити сучасний урок літератури, треба розумно враховувати суб'єктивні та об'єктивні фактори, від яких залежать навчання, виховання й розвиток учнів. Проблема підвищення ефективності уроку вимагає всебічного, діалектичного підходу. Це пояснюється тим, що урок це складна, цілісна, динамічна система взаємообумовлених компонентів, серед яких важливе місце належить змісту, дидактичній і методичній структурі. Кожен з цих компонентів має свої резерви, реалізація яких підвищить ефективність усієї системи. Визначимо найголовніші напрями вдосконалення уроку.
1. Будувати навчальний процес з урахуванням його глибинних закономірностей. Постійно активізувати учнів, розвивати їх самостійність та ініціативу, урізноманітнювати методи і прийоми роботи.
Для того, щоб сформувати багату духовну особистість, яка була б на рівні сучасності, треба внутрішньо перебудувати навчання, раціонально використати нові резерви педагогічного впливу, методи та прийоми роботи.
Перебудова школи вимагає всебічної активізації розумової діяльності учнів, максимального включення їх у різноманітні види роботи. Самостійність, як і самоствердження і самовиявлення школяра, розвиток його творчих здібностей, пізнавальних потреб, не можливі поза функціонуванням його думок, почуттів, мотиваційної і вольової сфери. «Як мускули стають безсилими, кволими без праці і вправ, так і розум не формується без розумового напруження, без думки, без самостійних пошуків», - писав В.О. Сухомлинський. Тільки в праці учні можуть відчути радість пізнання[10].
Навчання за своєю природою - процес творчий. А будь-яка творча діяльність вимагає постійного напруження духовних сил. Там, де школярам лише нав'язуються готові істини, де панують пасивність і бездумна споглядальність, орієнтація на зубріння, де не виховується самостійність і творча активність, - не може бути справжнього навчання і розвитку дітей. Подібне навчання здатне лише притупити їх розумові здібності. Відомо, як згубно впливало воно на дітей у старій школі. Засилля в ній авторитарних методів викладання пояснюється не лише тим, що в педагогічній науці були недостатньо розроблені методи навчання, а й безпосереднім впливом різноманітних теорій, в яких недооцінювалася роль учня в навчальному процесі, надто спрощувалася система набуття учнями знань.
У сучасній школі авторитарні методи викладання дедалі більше поступаються пошуковим, творчим. На противагу старій дидактиці, яка «побудована на відтворенні готових знань, народжується нова дидактика творчої активності» (М. Скаткін)[10].
Усе це, однак, не означає, що на уроках літератури зовсім не треба заучувати навчальну інформацію. Матеріал, який засвоюють учні, не однорідний за своїм змістом і характером. Окрім ідейно-художнього змісту твору, учні повинні знати певні факти з історії його написання, біографії автора тощо. Подібні матеріали не можна засвоїти без їх заучування.
Важливою умовою підвищення якості уроків літератури є урізноманітнення методів і прийомів навчання, видів роботи, які виконують учні. Всяка одноманітність зрештою породжує в дітей відчуття перевантаження. Воно виникає не стільки від великої кількості завдань, їх складності, скільки від одноманітності, сірості і буденності уроків літератури.
Проте урізноманітнення уроку-не самоціль. Кожен метод, прийом, форма роботи повинні бути педагогічно виправданими. Ефективність методів, форм і прийомів, їх педагогічна доцільність визначаються лише в загальній системі різноманітних засобів педагогічного впливу на особистість учня. «Залежно від обставин, часу, особливостей особи і колективу, від таланту і підготовки виконавців, від найближчої мети, від щойно вичерпаної кон'юктури, діапазон застосування того чи іншого засобу може збільшуватися до ступеня повної спільності або зменшуватися до положення повного заперечення. Немає більш діалектичної науки, ніж педагогіка» (А.С. Макаренко). Не існує універсальних методів навчання і універсальних форм роботи. Але є свої улюблені прийоми, знайдені в процесі праці. «Викладання є мистецтво, а не ремесло-в цьому суть учительської справи. Випробувати десять методів і вибрати свій, переглянути десять підручників і не дотримуватися жодного беззастережно-ось єдино можливий шлях живого викладання. Завжди бути в пошуках, вимагати, удосконалюватися-це єдино можливий курс учительської праці» (М. Рибникова)[10].
Оптимальний вибір методів, прийомів і засобів навчання зумовлюється змістом уроку, характером і специфікою матеріалу, який вивчають учні, їхніми пізнавальними інтересами і можливостями, рівнем інтелектуального розвитку. Включення учнів в інтенсивну розумову і творчу діяльність-необхідна умова повноцінного уроку літератури. Проте інтенсифікація навчальної діяльності повинна бути посильною. Як надмірна фізична праця перевтомлює людину, так і розумове перенапруження виснажує творчі сили, породжує певну протидію. З огляду на це, на уроці іноді треба практикувати й такі види роботи, які знімають постійну розумову напруженість учнів, вносять у процес навчання інтелектуальну розрядку.
2. Виховувати в учнів стійкий інтерес до літератури, постійно збуджувати позитивне емоційне ставлення до навчання, стимулювати інтелектуальні та естетичні потреби школяра.
Щоб удосконалити навчальний процес у школі, треба забезпечити сприятливий грунт для успішного навчання. Урок не повинен бути тягарем ні для учня, ні для вчителя. Учень і вчитель-це дві взаємозв'язані сили, які мають діяти злагоджено, в одному напрямі. Як би добре не був організований урок, яка б значна за змістом науково-художня інформація не подавалася, але якщо в дітей не виробився стійкий інтерес до предмета, вчитель не досягне запланованої мети.
Інтерес до навчального предмета-це стійке психологічне утворення, що має складну структуру, яка включає в себе емоційні, інтелектуальні, вольові компоненти. Відомий психолог С.Л. Рубінштейн характеризує інтерес як стійке «зосередження на певному предметі думок, помислів особи, що викликає прагнення ближче ознайомитися з предметом, глибше в нього проникнути, не випускаючи його з поля зору. Під помислом ми при цьому розуміємо складне і водночас таке утворення, яке не розкладається, спрямовану думку, думку-турботу, думку-залучення, що містить у собі специфічну емоційну спрямованість»[10].
Інтерес є своєрідним виявом пізнавальних потреб людини, внутрішнім стимулятором її діяльності. У працях С.Л.Рубінштейна, І. Щукіної, Л.І.Божович, М.Ф.Беляєва та інших відомих учених, які досліджували навчальний інтерес, його роль і структуру, переконливо доводиться, що навчальні інтереси позитивно впливають на всі психологічні процеси, полегшують сприймання навчальної інформації. Завдяки інтересу активізується увага, пам'ять, мислення школяра. Якщо учні, наприклад, люблять літературу, вони на уроці легко включаються в різноманітні види навчальної діяльності, активно працюють, менше стомлюються в процесі навчання, виявляють допитливість, охоче виконують домашні завдання, з насолодою читають художні твори[10].
Які ж основні фактори сприяють формуванню в учнів на уроках інтересу до літератури? Зацікавлення можна викликати насамперед змістом навчальної інформації. Навчальна інформація найчастіше стає об'єктом інтересу учнів, коли вона містить елементи новизни. «Щоб здобути нашу увагу, предмет має являти собою для нас новину, але новину цікаву, тобто, таку новину, яка або доповнювала б, або підтверджувала, або спростовувала чи розбивала те, що є в нашій душі, тобто, одним словом, таку новину, яка що-небудь змінювала б у слідах, які в нас уже вкоренилися» (К.Ушинський)[10].
Не слід думати, що стимулювання навчальних інтересів відбувається лише за рахунок певних прийомів навчання. Цікавість стимулюється всім змістом уроку, всією системою методів його проведення.
Література-мистецтво слова, і це вимагає особливого підходу до її вивчення, своєрідного емоційного та інтелектуального фону[10].
1.2 Методи, прийоми та засоби розвитку творчих здібностей учнів на уроках літератури в середніх класах
Процес навчання здійснюється за допомогою застосування методів.
Метод - це спосіб дидактичної взаємодії вчителя і учня, з допомогою якого досягається оволодіння знаннями, уміннями і навиками, формується світогляд учнів, розвиваються їх здібності.
Метод реалізується через прийом: це елемент метода, складова частина у пізнавальній роботі. Наприклад, проблемне питання, поставлене вчителем при викладі ним навчального матеріалу, є прийомом репродуктивного методу. Його завдання-активізувати увагу учнів при засвоєнні ними нового матеріалу.
В той час, проблемне питання, поставлене вчителем, яке вимагає самостійної пошукової роботи-уже не прийом репродуктивного методу, а способів виявлення іншого-евристичного чи й дослідницького.
Принципи обґрунтування методів.
І. У шкільній практиці викладання літератури має широке застосування класифікація за принципом джерела знань. Звідси:
1) слово (лекція) вчителя;
2) бесіда;
3) самостійна робота.
Вчитель подає новий матеріал, читає лекцію; потім, обговорюючи твір, учні відповідають на запитання, в формі бесіди доходять до істини; практикуються уроки чи їх фрагменти, де учні самостійно працюють з книгою (підручники, хрестоматії, критичні матеріали, пишуться твори).
Але зауважимо, що зовнішньо однотипні заняття можуть бути дуже різними за суттю:
слово вчителя може мати різну мету і різний зміст. Воно може передувати читанню, аби емоційно підготувати учнів до його сприймання, вчитель розповідає про життя і творчість письменника, дає лекцію з теорії літератури і тоді його слово має іншу мету, інший зміст;
відмінно до теми і змісту може бути й бесіда;
бесіда з метою активізувати сприйняття тільки що прочитаного твору, відтворення найбільш яскравих епізодів;
може бути бесіда-аналіз за запитаннями вчителя;
бесіда з метою узагальнення матеріалу.
Такою ж різноманітною може бути і самостійна робота:
може бути з метою закріплення;
може носити дослідницький характер.
Таким чином, навчальна діяльність учнів буде різною і за змістом і за рівнем самостійності[11].
Тому термін «лекція», «бесіда», «самостійна робота» означають більше форми спілкування вчителя і учня, ніж методи навчання. Форма-більш загальне, об'ємне трактування самого процесу навчання.
Тут можна схематично зобразити так: форми - методи - прийом - навчальна ситуація.
Зміст навчальної діяльності вчителя і відповідно діяльності учнів, що навчаються, і має служити критерієм обґрунтування методів.
ІІ. Цим критерієм є характер пізнавальної діяльності школярів.
Беручи в основу цю аксіому, дидактик Лернер і Скаткін вивели загально дидактичну класифікацію методів, що охоплює всю систему шкільного навчання:
1) пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний);
2) репродуктивний (відтворюючий);
3) метод творчого викладу;
4) евристичний (частково-пошуковий);
5) дослідницький.
Скаткін: «Мова йде не про протиставлення одного метода іншому, а про їх гармонійне співіснування, про розумне застосування кожного метода на своєму місці для вирішення специфічних навчально-виховних завдань»[11].
Ці загальнодидактичні методи навчання по-своєму реалізуються в кожному навчальному предметі у відповідності до його специфіки.
Таким чином у основі класифікації є пізнавальна діяльність:
1-ший ступінь у логіці пізнання літератури як навчального предмета - лежить сприйняття художнього твору. Завдання - навчити сприймати твір. Література як вид мистецтва має виховувати художника.
2-гий ступінь - подача і сприйняття з боку учнів спеціальних знань про сутність художньої літератури, її специфіку, теорію і історію.
Страницы: 1, 2
