Наприклад:
Вийшли з лісу ведмежата,
Заходились жито жати:
Запряглося в жатку троє,
До в'язання стало двоє,
Шосте між дубками косить,
Сьоме воду всім підносить. (В. Ладижець)
Визначаючи вжиті в цьому вірші числівники, учні неодмінно зустрінуться з проблемою: куди віднести слова шосте і сьоме, які, хоч і мають певне кількісне значення, однак не відповідають на питання скільки? До них треба поставити питання яке? Вчитель повинен запропонувати й інше питання котре?, яке буде орієнтиром у визначенні порядкових числівників і розрізненні їх і прикметників.
Формуючи в учнів початкових класів загальне поняття про дієслово, учитель показує дітям, що:
· дієслова - це слова, що називають дію;
· дієслова відповідають на питання що робить? що зробить?
Для того щоб учні наочно уявили, що дієслова називають дію, можна запропонувати їм пригадати дії, які вони виконують, наприклад, під час фізкультхвилинки. Учитель записує названі дітьми дієслова на дошці і просить пояснити, чим схожі ці слова? (Називають дію.) Термін «дієслово» повідомляє учитель.
Наявність значної кількості граматичних категорій дієслова зумовлює поступове засвоєння дітьми питань, на які відповідає ця частина мови. Якщо в період навчання грамоти учні усвідомлюють необхідність постановки до слів - назв дій питань що робить? що роблять?, які допомагають розпізнавати дієслова серед інших слів, то пізніше вони знайомляться з питаннями, які готують їх до усвідомлення категорій часу і виду.
Звичайно, учні початкових класів ще не можуть розібратися в смислових і формальних особливостях видів дієслова, хоча практично вони майже правильно володіють видовими значеннями і формами цього класу слів. Загальне поняття про дієслово розширюється і поглиблюється внаслідок організації спостереження за дієсловами становлення (червоніти, біліти) і стану (спати, хворіти). У цьому плані корисно організувати словотворчу роботу: утворити дієслова від прикметників (зелений - зеленіти) або іменників (вечеря - вечеряти).
Під час вивчення дієслова систематично проводиться робота над усвідомленням учнями смислового значення дієслів, їх точним уживанням. З цією метою слід організувати спостереження учнів за використанням у мові дієслів-синонімів і дієслів-антонімів, а також за вживанням дієслів у прямому й переносному значенні.
Учні порівнюють дієслова в утворених реченнях і узагальнюють наслідки своїх спостережень: дієслова змінюються за числами. Якщо дієслово називає дію одного виконавця, то воно стоїть в однині, якщо ж передає дії двох чи більшої кількості виконавців, то стоїть у множині. Так досягається встановлення учнями зв'язку між питанням, на яке відповідає дієслово, формою числа, в якому воно вжите, і закінченням. Наприклад: що робить? танцює (однина), що роблять? танцюють (множина).
У подальшій роботі над вивченням часових форм дієслова учитель вдається до завдань, під час виконання яких діти вправляються в розпізнаванні числа дієслів (аналіз текстів, складання речень). Школярі навчаються також змінювати число дієслів у залежності від питання: що робили? - співали, що робив? - співав.
Підготовча робота до вивчення часів дієслова починається ще в 2 класі, коли діти вчаться ставити до дієслів ряд питань, серед яких: що робить? що роблять? що робив? що зробив? що буде робити? На наступних етапах вивчення часів дієслова головним орієнтиром визначення кожного з часів служить саме питання, а не смисл часової форми.
Різницю у значенні часових форм дієслова учні усвідомлюють на простих прикладах. Як варіант такої роботи вчитель може організувати спостереження за однією з дій учнів на уроці. Класу пропонується таблиця:
Теперішній час | Минулий час | Майбутній час | |
Що робить? | Що робив? | Що буде робити? |
Учитель запитує в дітей, що робить їхній товариш, викликаний до дошки? (Пише.) Дієслово пише учні записують у першу колонку таблиці. Що робив його попередник? (Писав.) Що буде робити наступний викликаний учень? (Буде писати.) Діти відносять дієслова писав, буде писати у відповідні колонки таблиці. Так учні засвоюють поняття «теперішній», «минулий», «майбутній» часи дієслова.
Наступна робота над формуванням граматичного поняття «час дієслова» спрямовується на закріплення одержаних знань. Цьому сприяє виконання школярами різних вправ, наприклад, таких, як відшукування в текстах дієслів різного часу, доповнення речень дієсловами, вжитими в різних часових формах (Діти відпочивають у літньому таборі… Минулого року діти відпочивали в літньому таборі… Наступного року діти відпочиватимуть у літньому таборі), заміна часових форм у реченні чи тексті, щоб було видно, що дія вже відбулася (Настане осінь, Настала осінь).
Свідоме засвоєння учнями часових форм готує ґрунт для наступного вивчення особових закінчень дієслів.
Вивчення неозначеної форми дієслова передбачає усвідомлення учнями того, що ця форма не має часу, числа, особи і роду. Показати це можна на зіставленні двох текстів, в одному з яких дієслова стоять в особовій формі, а в другому - в неозначеній:
Я обгорну книгу в папір. Треба обгорнути книгу в папір.
Я ніколи не беру її немитими руками. Не можна брати її немитими руками.
Не читаю книгу під час їжі. Не варто читати книгу під час їжі.
Не пишу і не малюю на її сторінках. Не слід писати і малювати на її сторінках.
Визначаючи основні граматичні категорії вжитих у текстах дієслів, учні переконуються, що дієслова другого тексту не змінюються за часами і особами.
Вивчення теми «Дієслово» дає великі можливості для одночасної роботи над будовою слова і розвитком усного і писемного мовлення учнів.
Формування граматичного поняття «прислівник» (без називання терміна) починається з виявлення в цій частині мови трьох ознак: питання, на які відповідає прислівник, його незмінність і зв'язок з дієсловами. З цією метою вчитель організовує спостереження дітей за лексико-граматичними ознаками слів тихесенький і тихесенько у таких, наприклад, реченнях: Тихесенький вечір на землю спадає (В. Самійленко) і Тихесенько вітер вів (Т. Шевченко). Учні виписують словосполучення з цими словами і визначають, якою частиною мови вони є.
Якщо приналежність слова тихесенький до розряду прикметників учням встановити легко, то визначення слова тихесенько як частини мови викликає у них певні труднощі. Виникає питання: Якою ж частиною мови є слово тихесенько? Так створюється проблемна ситуація. Вихід з неї буде знайдено в ході евристичної бесіди:
У чому схожість і відмінність слів тихесенький і тихесенько? (Обидва слова називають ознаку, але відповідають на різні питання: який? - тихесенький, як? - тихесенько.)
З якими словами пов'язані ці слова у виписаних вами словосполученнях? (Вечір, віє.)
Які ознаки показують ці слова? ' (Ознаку предмета і дії.)
Що станеться із словом тихесенький, коли змінити слово вечір? А із словом тихесенько, якщо змінити слово віє? (Слово тихесенький змінюється, а тихесенько - ні.)
Отже, роблять учні висновок, існують слова, які показують ознаку дії і є незмінними. У ході подальшої роботи розширюється уявлення дітей про прислівник. Внаслідок виділення прислівників у тексті чи окремих реченнях учні усвідомлюють, що прислівники відповідають ще й на питання де? куди? коли?
Закріплення одержаних відомостей про прислівник відбувається під час виконання учнями різних тренувальних вправ, таких як:
виписування з тексту дієслів з прислівниками (на які питання відповідають виписані прислівники?);
утворення від іменників однокореневих прикметників, а потім прислівників (усію складіть з ними речення чи словосполучення);
замініть однокореневими прислівниками слова, подані в дужках (веселий, радісний) і под.
Виконання різноманітних лексичних вправ сприяє не тільки розвиткові мовлення дітей, а й закріпленню в них навичок у розпізнаванні і правильному написанні прислівників.
Наступним етапом експериментального дослідження стало визначення його результатів.
2.3 Перевірка експериментального дослідження
Метою педагогічного експерименту було виявлення ефективності використання пропонованих вправ та завдань при вивченні частин мови у початкових класах. Якість сформованих знань, умінь і навичок учнів експериментального класу порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу. Виявлення ефективності дослідження пов'язувалося із діагностикою відповідного рівня мовно-мовленнєвих навичок та лексичних умінь, сформованих із допомогою пропонованих вправ, завдань та видів роботи.
У процесі вивчення іменників ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:
1) відносити до іменників слова з абстрактним значенням, які відповідають на питання що?
2) добирати до поданого іменника 2-3 синоніми, антонім;
3) розкривати значення (2-3) багатозначного іменника;
4) вводити багатозначний іменник в словосполучення, речення (у процесі виконання навчальних вправ);
5) визначати рід і число іменників;
6) змінювати іменники за числами і відмінками;
7) визначати початкову форму іменника (називний відмінок однини);
8) змінювати в процесі словозміни іменників приголосні [г], [к], [х] перед і на м'які [з'], [ц'], [с']; голосний [і] на [о], [є];
9) відображати ці звукові явища на письмі (нога - нозі, яблуко - в яблуці, рух - у русі); (піч - печі, ніч - ночі, ночей);
10) вживати у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на - а закінчення - и, -і (стіни, пісні, межі, кручі, груші); в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м'який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення - ею (землею, межею, кручею, тишею); - ем (конем, ножем, мечем, споришем), закінчення -єю в іменниках жіночого роду на -ія (лінія - лінією); закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й] (гай - гаєм);
11) перевіряти за словником закінчення в родовому і орудному відмінках іменників на - ар, - яр (вівчарем, слюсарем, школярем, але маляром, столяром);
12) використовувати в мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду - назв істот у давальному і місцевому відмінках однини (братові і брату, батькові і батьку, Василеві і Василю);
13) вживати: подвоєні букви на позначення м'яких приголосних перед закінченням - ю в орудному відмінку іменників жіночого роду з основою на приголосний (тінню, молоддю); апостроф перед закінченням - ю в іменниках з основою на [б], [п], [в], [м], [ф] (любов'ю, Об'ю, верф'ю); в іменнику мати (матір'ю); не вживати подвоєння в іменниках зі збігом приголосних в основі (якістю, повістю);
14) користуватися навчальною таблицею відмінювання іменників у множині у процесі виконання вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень іменників, вживання прийменників з іменниками в окремих відмінках;
15) вживати літературні форми закінчень - ах (-ях) іменників у місцевому відмінку множини (по вікнах, по полях, на морях, по ночах, на горах).
У процесі вивчення прикметників ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:
1) відносити до прикметників слова, що означають різні ознаки предметів;
2) добирати до поданого прикметника 2-3 синоніми, антонім;
3) пояснювати і вживати в мовленні прикметники в прямому і переносному значеннях у художніх і науково-популярних текстах;
4) змінювати прикметники за числами і в однині за родами;
5) визначати рід і число прикметника за родом зв'язаного з ним іменника та за характерним закінченням;
6) користуватися таблицею відмінювання прикметників, поданою в підручнику, у процесі виконання навчальних вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень прикметників;
7) зіставляти і розрізнювати відмінкові закінчення прикметників з орієнтацією на твердий і м'який приголосний основи;
8) визначати в процесі виконання навчальних вправ відмінки прикметників за відмінками іменників (на основі встановлення зв'язку слів у реченні);
9) будувати, поширювати прості речення однорідними членами речення, вираженими прикметниками;
10) дотримуватися правил вимови і написання прикметників на - ський, - цький, - зький;
11) вживати букву ь для позначення м'якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників (синьої, давнього, братньою, літньому, у могутньому);
12) правильно вимовляти і позначати на письмі форми прикметників жіночого роду у давальному і місцевому відмінках (зимовій, холодній, хорошій), дотримуватися м'якої і пом'якшеної вимови кінцевих приголосних основи прикметників у називному відмінку множини (хороші, далекі).
У процесі вивчення дієслів ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:
1) відносити до дієслів слова, що означають різні дії;
2) пояснювати лексичні значення дієслів;
3) добирати дієслова до груп різного лексичними значеннями (руху, праці, спілкування, сприймання, явищ природи тощо);
4) добирати до поданого дієслова 2-3 синоніми, антонім;
5) пояснювати пряме і переносне значення дієслів, 2-3 значення багатозначного дієслова, вводячи їх у словосполучення, речення, зв'язні висловлювання;
6) будувати речення з однорідними присудками, вираженими дієсловами, за ілюстраціями, мовленнєвими ситуаціями, графічними моделями;
7) використовувати дієслова в навчальних вправах, у текстах розповідного та описового типу;
8) добирати з-поміж поданих дієслів те, що найбільше відповідає мовленнєвій ситуації;
9) уникати одноманітності у використанні дієслів із значенням руху, мовлення та ін.;
10) впізнавати на слух та в письмових текстах неозначену форму дієслова;
11) добирати неозначену форму до дієслів, поданих в інших формах;
12) використовувати неозначену форму у побудові навчальних текстів-інструкцій, порад;
13) визначати час дієслова у реченнях, тексті;
14) змінювати дієслова за особами і числами в теперішньому і майбутньому часі за зразком (таблицею);
15) вживати ці дієслівні форми в реченнях і зв'язних висловлюваннях;
16) переконструйовувати навчальні тексти шляхом заміни дієслівних форм одну одною відповідно до поставленого завдання;
17) визначати дієслова, які належать до І і II дієвідміни з опорою на закінчення в 3-й особі множини;
18) використовувати навчальну таблицю для визначення особи дієслів теперішнього і майбутнього часу, їх закінчень у різних особових формах;
19) змінювати дієслова минулого часу за родами з опорою на навчальну таблицю та за зразком;
20) ставити дієслова минулого часу в потрібну родову форму за питанням що робив? (-ла, - до), що зробив? (-ла, - ло);
21) дотримуватися літературної вимови і правопису дієслів на - ся;
22) утворювати і пояснювати (за зразком) значення дієслів на - ся; вживає їх у побудові речень, у зв'язному мовленні.
У процесі вивчення прислівників ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:
1) розрізняти серед поданих слів прислівники, знати їх основну граматичну ознаку - незмінюваність;
2) ставити до прислівників питання;
3) зв'язувати прислівники з дієсловами в словосполучення;
4) вводити прислівники у речення;
5) поширювати речення найуживанішими прислівниками;
6) добирати до поданого прислівника синоніми й антонім;
7) будувати речення з однорідними прислівниками;
8) пояснювати значення прислівників у тексті;
9) вибирати з-поміж поданих прислівник, який найбільше відповідає змісту речення, тексту.
Метою педагогічного експерименту було виявлення ефективності використання пропонованих вправ та завдань для реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах. Якість сформованих знань, умінь і навичок учнів експериментального класу порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу. Відповідно до даних типів умінь ми побудували систему контрольних завдань, спрямованих на визначення особливостей реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах.
За сформованістю даних умінь визначено три рівні реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах:
1. Високий - учень правильно вживає частини мови в усному і письмовому мовленні, не допускає тавтології, усвідомлює та практично використовує функції частин мови у мовленні, здійснює аналітико-синтетичну діяльність під час роботи з частинами мови, самостійно і точно вживає засвоєні слова у власному мовленні, розуміє смисл слів, не припускається помилок у їх вживанні, а якщо й припускається, то тут же самостійно їх виправляє.
2. Середній - на відміну від учня з високим рівнем розвитку даних умінь, припускається двох-трьох помилок при опрацюванні частин мови у невеликому тексті і виправляє допущені помилки або самостійно, після деяких роздумів, або після вказівки вчителя. Не досить самостійно використовує різні частини мови у власному мовленні, його знання потребують доповнення і уточнення.
3. Низький - учень при використанні засвоєних частин мови у невеликому тексті помиляється більше трьох разів, не в змозі самостійно виправити свої помилки, а також неправильно усвідомлює функції частин мови у мові і мовленні. Знання учня з проблем частин мови потребують активізації та збагачення. Учень не здатний виправити помилки навіть з допомогою педагога.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
