Розвивальний потенціал дидактичної гри у сучасній початковій школ
6
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра педагогіки і методики
початкового навчання
Дипломна робота
Розвивальний потенціал дидактичної гри у сучасній початковій школі
Роботу виконала студентка
факультету ПВПК
групи зПК-31
Городинська Ірина Степанівна
Науковий керівник -
доктор педагогічних наук, професор
Вихрущ Віра Олександрівна
Тернопіль - 2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Дидактичні основи організації ігрової діяльності учнів
1.1 Ігрова діяльність в процесі розвитку особистості дитини як педагогічна проблема
1.2 Дидактична гра як метод навчання: характеристика основних понять проблеми
1.3 Психолого-педагогічні особливості формування та використання ігрової діяльності у навчальному процесі початкової школи
Розділ 2. Використання дидактичної гри у навчальному процесі початкової школи
2.1 Загальна характеристика досвіду використання ігрової діяльності молодших школярів
2.2 Пошук шляхів вдосконалення дидактичної гри як методу навчання молодших школярів: актуальні проблеми і знахідки
2.3 Авторські пропозиції та їх результативність
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства першочерговим завданням школи є виховання всебічно розвиненої людини. Важливою складовою частиною цього завдання є боротьба за високу якість знань і вмінь учнів, формування в них навичок самостійної розумової праці, виховання творчої особистості.
У документах про освіту одним із пріоритетних завдань визначено активізацію пізнавальної самостійної діяльності учнів, яка забезпечується ефективними методами та технологіями навчання та виховання школярів [58].
Реформа школи націлює на використання всіх можливостей, усіх ресурсів для підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Далеко не всі педагогічні ресурси використовуються у сфері виховання. До таких не часто використовуваних засобів навчання і виховання належить гра.
Проблема ігрової діяльності знайшла своє відображення в багатьох педагогічних теоріях і системах. Значного поширення в світовій педагогічній практиці набула створена у першій половині XIX ст. система дидактичних ігор Ф. Фребеля [41; 55; 82].
Зростаючий інтерес до питань ігрової діяльності на початку ХХ ст. реалізувався у всесвітньовідомій педагогічній системі М. Монтессорі, теоретичними засадами якої є вільне виховання і сенсуалізм (теорія, згідно якої основою психічного життя є чуттєві уявлення).
На розвиток теорії ігрової діяльності значною мірою вплинула вітчизняна наукова педагогічна думка. К. Ушинський зазначав, що в процесі гри «самодіяльно працює дитяча душа» [75, 213].
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. теорія ігрової діяльності значно збагатилася ідеями С. Русової щодо організації ігор різних видів.
Відомі педагоги (П. Блонський, В. Сухомлинський, В. Сорока, С. Шацький та ін.) експериментально досліджували провідні педагогічні проблеми, створили парадигми практичної виховної роботи з учнями в контексті різних видів ігрової діяльності [11, 34].
Значну кількість педагогічних ідей щодо ігрової діяльності дитини психологи висловили побіжно в результатах психологічних досліджень. Проблемою гри займались такі психологи як Л. Виготський, Д. Ельконін, А. Леонтьєв, О. Дусавицький тощо [54].
Л. Виготський, розглядаючи роль гри у психічному розвитку дитини, відзначив, що у зв'язку з переходом у школу гра не лише не зникає, але й навпаки, - пронизує собою усю діяльність школяра. «У шкільному віці, - писав він, - гра не лише не вмирає, а проникає у відносини до дійсності. Вона має своє продовження у шкільному навчанні та праці...» [21, 76].
Вивчення досвіду роботи вчителів показує, що в реальному навчальному процесі дидактичні ігри використовуються епізодично або взагалі не використовуються. Багато вчителів не достатньо володіє методикою використання дидактичних ігор на уроках. Причиною цього, на наш погляд, є відсутність науково обґрунтованої системи використань дидактичних ігор, методики використання такої системи.
Недостатня розробленість даної проблеми й об'єктивна необхідність підвищення якісних показників навчання і виховання в національній школі обумовили вибір теми дипломного дослідження: «Розвивальний потенціал дидактичної гри у сучасній початковій школі».
Об'єкт дослідження - ігрова діяльність молодших школярів у навчальному процесі.
Предмет дослідження - використання дидактичних ігор у початковій школі.
Мета дослідження - розробити і науково обґрунтувати систему дидактичних ігор і методичну систему використання їх на уроках у початкових класах, перевірити умови ефективного їх впливу на загальний розвиток молодших школярів, підвищення результатів навчання.
Гіпотезою дослідження є положення, згідно з яким пізнавальна діяльність учнів буде більш раціональною і продуктивною за умови оптимального застосування системи дидактичних ігор.
Для реалізації мети та підтвердження висунутої гіпотези дослідження потрібно було розглянути такі завдання:
1. Вивчити стан досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній теорії; розкрити суть поняття «дидактична гра».
2. Систематизувати досвід вчителів щодо використання дидактичних ігор у практиці сучасної початкової школи.
3. Проаналізувати методичне забезпечення ігрової діяльності учнів початкових класів
4. Розробити систему дидактичних ігор, що забезпечують оптимальний характер ігрової діяльності та методичні рекомендації щодо її використання.
5. Перевірити ефективність запропонованої системи.
Для розв'язання поставлених завдань було використано комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної і методико-математичної літератури з проблеми дослідження; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду; цілеспрямовані педагогічні спостереження, анкетування, констатуючий і формуючий експеримент.
Наукова новизна роботи полягає у створенні системи дидактичних ігор та розробці ефективної методики використання її вчителями.
Теоретична значущість проведеного дослідження полягає в уточненні змісту поняття «дидактична гра», у збагаченні знань про методику використання дидактичних ігор.
Практичне значення дослідження: розроблені і перевірені в ході експерименту система дидактичних ігор і методичні рекомендації.
Обґрунтованість і вірогідність отриманих у ході досліджень результатів забезпечується методичними основами дослідження, відповідністю основних положень дипломної роботи результатам психологічних досліджень, відповідністю методів дослідження його меті і завданням, позитивними відгуками викладачів і вчителів, результатами педагогічного експерименту.
Особистий внесок автора складають комплексне вивчення та уточнення поняття «дидактична гра»; розробка системи дидактичних ігор і методичних рекомендацій щодо їх використання.
Структура та обсяг дипломної роботи.
Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків, таблиць.
Розділ 1. Дидактичні основи організації ігрової діяльності учнів
1.1 Ігрова діяльність в процесі розвитку особистості дитини як педагогічна проблема
З давніх-давен в будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. У глибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. Змагалися у стрільбі з лука, катанні на санчатах, лижах, ковзанах. Засобами народної гри дитину виводили з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складанню стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Універсальний засіб народної педагогіки, вона починає вважатися «несерйозним» заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі, з її традиційним бажанням уникати будь-якої стихійності, з поглядами на учня як на слухняного виконавця, аж дотепер для гри не було місця. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі активізувалась рухливість, розвивались процеси мислення, викликались позитивні емоції [34, 57-61].
З розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя гра поступово втрачала свою навчальну функцію.
З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона не просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов'язковим елементом життя. За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім'єю. Тепер дитина має дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра.
У сучасних умовах - це не спонтанні сюжетні ігри, не стихійно засвоєні від старших розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою навчально-виховного процесу.
У грі при цьому існує також суб'єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з'являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.
Упродовж життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена їй у суспільстві. За життя людина програє близько ста ролей і до виконання кожної із них готується сама або її готує суспільство.
У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Дитяча гра - один з основних видів діяльності дітей, спрямованої на практичне пізнання навколишніх предметів і явищ через відтворення дій та взаємні дорослих.
За своїм змістом ігри органічно пов'язані з життям, працею і поведінкою дорослих членів суспільства. Сюжети ігор дуже різноманітні й відображають реальні умови життя дитини. Вони змінюються залежно від конкретних умов життя, від входження дитини в навколишню реальність, її кругозору. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі малеча перевіряє свою силу і спритність, виникає бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще - спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються особливості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров'я, радість дитячого життя.
Гру у психології визначають як форму діяльності в умовних ситуаціях, направлену на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого у соціально закріплених способах здійснення наочних дій, у предметних науках і культурі. В ігрових ситуаціях використовується так зване «моделювання», або «імітація».
Розвиток ігор, за А. Валлоном, сигналізує про появу різних функцій: сенсомоторних, які виявляються в іграх, що потребують спритності, точності, швидкості; інтелектуальних, мнемічних, які реалізуються в лічилках, правилах; соціальних, які виражаються у протиставленні груп-ватаг [10].
Опосередковано досліджувалися особливості організації ігрової діяльності як методу навчально-виховної роботи і у позашкільних закладах освіти. Такі вчені як В. Косорукова, Н. Кудикіна, О. Матвієнко, А. Фок, Ж. Готдаєва, Н. Ярошенко та ін. довели безперечну доцільність використання умов позаурочного часу для організації ігрової діяльності школярів з метою урізноманітнення завдань розвитку, навчання й виховання дітей молодшого шкільного віку [11, 34-35].
Різноманітність ігор та варіативність їх використання в навчальному навчально-виховному процесі передбачає систематизація ігрової діяльності. Вона здійснюється на підставі порівняння структурних компонентів конкретних ігор.
Творчі ігри розподіляються за видами на сюжетно-рольові, конструктивно-будівельні, ігри-драматизації, театралізовані, ігри з елементами праці та художньо-творчої діяльності, ігри-фантазування.
Ігри за готовими правилами охоплюють такі різновиди: дидактичні, пізнавальні, ігри-подорожі, рухливі, з елементами спорту, хороводні, народні, комп'ютерні, ігри-розваги, інтелектуальні ігри (загадки, ребуси, кросворди, криптограми, чайнворди (звукові та буквені) тощо.
Особливе значення для виховання особистості мають народні ігри малих форм - невеликі за розміром ігри, що виникли у процесі культурно-історичного розвитку певного народу (забавлянки, лічилки, скоромовки, жартівливі мовні ігри, заклички, примовки, небилиці, мирилки, звуконаслідувальні ігри, загадки, жеребкування тощо). У народних іграх малих форм за багато віків сконцентрована національна лексика, художні образи, зафіксовані елементи ментальності та відпрацьовані ігрові способи їх відтворення і засвоєння підростаючими поколіннями.
У навчальних закладах гра використовується як метод, що має великий педагогічний потенціал і найбільшою мірою створює для дітей атмосферу психологічного комфорту.
Ефективність впливу ігрової діяльності на формування дитячої особистості прямо залежить від педагогічного керівництва нею. Педагогічне керівництво грою розуміють як свідомий вплив педагога на ігрову діяльність дітей, у процесі якої цілеспрямовано здійснюються завдання їх навчання, виховання та розвитку.
У процесі педагогічного керівництва творчими іграми перевага надається опосередкованим способам впливу на дітей (через рольове перевтілення, ігрові ситуації, ігрове матеріальне середовище, рольову міжособистісну взаємодію, прийоми невербальної комунікації, емпатійної педагогічної дії тощо). У керівництві іграми за готовими правилами переважають методи та прийоми прямої дії (ознайомлення з ходом і правилами гри, вправляння у способах ігрових дій, зауваження щодо порушення правил тощо) [57, 19-24].
Дидактична гра є формою відтворення наочного і соціального змісту професійної діяльності, моделювання систем відносин. Гра акумулює у собі елементи ігрового проектування, імітаційного тренінгу, розігрування ролей, дискусію та ін. Гра має більш гнучку структуру, на відміну, наприклад, від ігрового проектування або імітаційного тренінгу, що не обмежує вибір об'єктів імітації, допускає введення спонтанно виникаючих ситуацій [47].
У масовій практиці дитина до гри залучається дуже рано. Первинні форми гри з'являються вже в другому півріччі першого року життя дитини і пов'язані з розвитком її орієнтаційного режиму. Це різні маніпуляційні ігри з багатьма предметами. У ранньому дитинстві (1-3 роки) ігри дітей набирають предметної форми. Дитина вчиться використовувати предмети.
Під кінець раннього дитинства, з розвитком самостійності дитини, з'являється рольова або творча гра як основний тип ігрової діяльності дітей. Рольовою вона називається тому, що діти намагаються в ній виконувати роль дорослої людини. Рольові ігри є не що інше, як наслідування серйозних занять людського життя. У них відображається, як правило, все те, що доведеться робити, коли дитина стане дорослою [21].
Переоцінити значення гри в житті важко. А уявити дитинство без гри неможливо. Крім рольових ігор, у дитячому середовищі побутують вироблені народною педагогікою ігри з готовими правилами - рухливі й розумові або дидактичні, які сприяють фізичному й розумовому розвитку дітей, підвищенню емоційного тонусу.
Народна педагогіка виділяє дві основні групи ігор. Ігри першої групи виникають самі собою. У них діти наслідують функції дорослих, те, що в майбутньому стане для них серйозним обов'язком - трудовим, сімейним, громадським. Друга група - це ігри спеціально вигадані для розваги.
У дидактичних іграх, створених педагогікою (в тому числі й народною), ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей. Дидактичні ігри - різновид ігор за правилами. У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф.Фребель і М.Монтессорі, для початкового навчання - О.Декролі.
Ф. Фребель весь період розвитку дитини поділяв на три ступені (немовляцтво, дитинство і отроцтво). Відповідно до цього, особливу увагу приділяв грі на перших двох вікових періодах, вбачав в ній основу для розвитку зовнішніх чуттів в немовлячому віці та підґрунтям для навчання мовленнєвим діям у дитинстві.
У своїй праці «Виховання шляхом розвитку» Ф. Фребель визначив гру як одну з положень виховання, навчання та розвитку. Він вважав, що саме у грі найкраще проявляється творчість і самодіяльність дитини, що, однак, не виключає керівного впливу дорослих на ігри дітей. Ф. Фребель докладно розробив цілу систему дитячих ігор. Так звані «Дари Фребеля» - ігри, що увійшли до класики світової педагогічної думки [41, 372]. Методику Ф. Фребеля: гра за допомогою першого дару (див. Додаток А).
Намагаючись розвивати навчання і виховання з наукових позицій, М. Монтессорі поклала в основу своїх педагогічних пошуків фундаментальні принципи експериментальних наук, а дошкільні заклади оцінювала як лабораторію для вивчення психічного життя дитини.
На її переконання, педагог у дошкільному закладі - це спостерігач-експериментатор, який має ретельно розпланувати навчальну та ігрову ситуації, дидактичний матеріал, а також максимально точно оцінити отримані результати.
Застосовуваний італійським педагогом дидактичний матеріал базувався на концепції активної особистості, яка саморозвивається через серію реакцій, викликаних систематичним впливом. Весь цей матеріал був розроблений експериментально. Лише після тривалої й ретельної перевірки реакції дітей на матеріал, що пропонується, педагог визнавала його придатність. Це поєднання навчальних посібників і розвиваючих ігор: геометричні тіла (циліндри, конуси тощо), таблички, дощечки, рамки, рухливий алфавіт, а також звичайні предмети типу чайної ложки, глечика для поливання квітів тощо [55].
