Роль колективу у формуванні особистост
- 2 -
КУРСОВА РОБОТА
Роль колективу у формуванні особистості
Зміст
Вступ…………………………………………………………................... 3
І Колектив і його роль у формуванні особистості…...……………….… 5
Поняття колективу у психолого-педагогічній літературі…………. 5
Сухомлинський В.О. та Макаренко А.С. про вплив дитячого колективу на особистість……………………………………………….. 7
Сутність поняття про колектив. Структура і функції колективу... 13
Шляхи розвитку і згуртування колективу........................................ 17
Виховний вплив колективу на особистість………………….…..... 19
Специфічні особливості виховання особистості в колективі…. 20
ІІ З досвіду роботи………………………………………………………. 23
Висновок………………………………………………………………... 26
Література……………………………………………………...………. 28
І Колектив і його роль у формуванні особистості
1.1 Поняття колективу у психолого-педагогічній літературі
Колектив - це соціальна спільність людей, об'єднана на основі суспільно-значущих цілей, спільних ціннісних орієнтацій, спільної діяльності та спілкування. Важливою категорією педагогіки є виховуючий колектив, який складається з двох взаємопов'язаних, відносно самостійних колективів - колективу вихованців (учнів) і колективу вихователів (педагогічний колектив).
В двадцяті роки ХХ століття в вітчизняній теорії виховуючий колектив розуміли як мету виховуючих зусиль педагогів (Є.А. Аркін, П.П. Блонський, Н.І. Іорданський, Н.К. Крупська). Ці ідеї втілились в практиці дитячих закладів С.Т. Шацького, С.М. Рівеса, Н.М. Шульмана і особливо А.С. Макаренка, який сформулював основні принципи і методи управління колективом. Ідеї А.С. Макаренка розвивали Ф.Ф. Брюховецький, Т.Є. Коннікова, В.О. Сухомлинський.
В середині шістдесятих років дитячий колектив був охарактеризований як соціально-педагогічна система (А.Т.Куракін, Х.Лейметц, Л.І.Новікова).
В вісімдесяті роки сформувалась уява про виховуючий колектив як диференційовану єдність різнотипних колективів дітей та дорослих.
В дев'яності роки теорія колективу доповнилась поняттям „виховної системи”.
1.2 Сухомлинський В.О. та Макаренко А.С. про вплив дитячого колективу на особистість
В.О. Сухомлинський зробив вагомий внесок у розуміння механізму, психолого-педагогічної суті впливу шкільного класного колективу на особистість дитини. Як і А.С. Макаренко, він вважав, що колектив у духовному житті, у вихованні школярів відіграє значну й своєрідну роль. „Життя і праця в колективі є школою становлення буквально всіх рис особистості. Від того, які ідеї лежать в основі трудових, духовних, морально-етичних взаємин між членами колективу як людської спілки, залежить становлення понять і уявлень особистості про добро і зло, про обов'язок і справедливість, честь і гідність”, - писав педагог [т. 1, с. 150].
Вплив колективу на особистість Василь Олександрович розглядав як серйозну проблему виховної роботи, адже, будучи дуже складним узагалі, з духовним розвитком особистості він ускладнюється ще більше через багатогранність і різноманітність відносин між дітьми [т. 1, с. 347]. Для характеристики цих відносин педагог уперше ввів поняття «доторкання людини до людини». Саме через ці «доторкання» колектив і впливає на особистість, а вже від їх (доторкань) характеру залежить, яким є цей вплив: чи він збагачує, чи збіднює, чи навіть руйнує особистість. Бо «життя колективу - це тисячі й тисячі найнесподіваніших і найтонших доторкань людини до людини: серця до серця, думки до думки, радості до горя, радості до радості, щастя до сум 'яття й безнадії ... Тому так важливо, щоб ці "до-торкання " творили красу, а не завдавали людям болю» [т. І, с. 467].
Вирішальною умовою реалізації виховної ролі цих «доторкань» є знання прихованого механізму їх впливу в процесі спілкування дітей. Помилковим є уявлення багатьох учителів, що цей вплив здійснюєть-ся лише під час зборів, колективних обговорень, бесід на моральні теми тощо.
Розробляючи проблему: колектив - особистість - виховання - самовиховання, поглиблюючи розуміння взаємозалежності виховного потенціалу колективу від вихованості кожної особистості, В.О.Сухомлинський виступає проти фетишизації ролі колективу, який багато педагогів розглядають як абстрактну силу, яка стоїть над особистістю і має право на виховну функцію тільки тому, що він колектив, більшість. Йому в абстракції приписувалися виховні можливості. Тому з позиції гуманізму велике теоретичне значення має така думка педагога: «Особистість і колектив - це дві сторони однієї медалі. Без виховання особистості не може бути й мови про колектив як про виховну силу, а виховання особистості немислиме без самовиховання. У широкому розумінні поняття виховання я уявляю собі як гармонію виховання колективу й виховання особистості, а у вихованні особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню» [т.2,с. 101].
Підсумовуючи погляди В. О. Сухомлинського на механізм виховного впливу колективу на особистість, вважаємо за доцільне зробити такі висновки.
На відміну від своїх попередників, які більшою мірою досліджували механізми зовнішнього характеру (спілкування, взаємини, становище особистості в колективі), Василь Олександрович розглядав переважно внутрішні механізми, які пов'язані із психічним станом, реакцією особистості, її власними потребами й свідомим вибором. Він виступав за право особистості як суб'єкта виховного процесу критикувати свій колектив. «Старший школяр глибше усвідомлює свій обов'язок уже не тільки перед певним колективом, а перед суспільством, - вважав педагог. - Це дає йому можливість критично підходити до оцінки не лише особистої діяльності, а й діяльності колективу: в окремих випадках він може бачити, що колектив повинен наполегливіше йти до серйозної мети, до вищих інтересів» [т. 1, с. 291 ].
Педагог відповідно до потреб часу і згідно з об'єктивними зако-номірностями розвитку особистості вважає дитячий колектив тільки одним із чинників впливу на неї, що зумовлено потребою її всебічного розвитку. Отже, визнаючи можливість «мудрої влади» колективу над особистістю, В.О. Сухомлинський виступає проти його цілковитої влади. «Людина, - писав він, - невичерпне ціле (моральне, інтелектуальне, емоційне, естетичне, творче), і знайти форми розкриття, вираження, розвитку цього цілого тільки в одному колективі через обмежені можливості організації відносин між члена-ми цього колективу - завдання нездійсненне» [т. 2, с. 566].
А.С. Макаренко обґрунтував взаємозв'язок виховання і вивчення особистості дитини, колективу і особистості, навчання і виховання; показав співвідношення педагогіки з іншими науками, розкрив шляхи узгодження шкільного, сімейного і позашкільного виховання. Проблемі створення гармонії суспільного і особистого інтересу у вихованні Антон Семено-вич присвятив багато років педагогічної діяльності і багато сторінок своїх творів. У цій гармонії він бачив щастя людини і суть виховання. Виховання в колективі він розглядав як метод спільний для всіх і який у той же час дає можливість розвиватися кожному.
Модель учнівського колективу створена А. С. Макаренком, є неперевершеною. Це колектив, який виникає на основі спільної діяльності і спільних цілей, чіткої демократії життя дітей. «Колектив учителів і колектив дітей, -- писав Макаренко, -- це не два колективи, а один колектив, і перш за все колектив педагогічний». Високий динамізм життя колективу, тісні зв'язки між його членами, відкрите, демократичне обговорення всіх питань на за-гальних зборах, в інших органах учнівського самоуправління поступово стають запорукою здорової громадської думки; періодична заміна активу, рівні вимоги до кожного і обов'язковий звіт за роботу перед колективом стають перегородкою для чванства, зазнайства, бюрократизму..
Завдяки А.С. Макаренку в теорію виховання і в практику нашої школи широко ввійшли такі методи виховання, як: організація колективу, формування громадської думки, поєднання поваги з вимогливістю, ство-рення позитивних традицій, використання змагання розумних і мотивованих видів заохочень. Не втратила актуальності і в сучасних умовах макаренківська ідея перспективних ліній, як методу розвитку колективу і особистості. «Виховати людину, -- писав А.С. Макаренко, -- значить виховати перспективні шляхи досягнення завтрашньої радості».
В основу виховання колективу і особистості А.С. Макаренко ставив колективну працю, органічно поєднану з навчанням, грою, спортом. Центральне місце в його системі відводиться поєднанню повноцінної середньої освіти з продуктивною працею на технічно добре обладнаній базі.
М. Красовицький вважає за необхідне зберегти усе найкраще, що виправдало себе у виховній практиці педагогів-гуманістів:
а) головною метою формування та діяльності дитячого колективу є особистість, її здібності, інтереси, потреби, розкриття творчого потенціалу;
б) необхідно зберегти й розширити реальні права дитини у шкільному колективі;
в) важливо забезпечити свободу вибору дитиною світоглядних, політичних, релігійних поглядів, її незалежність від офіційних шкільних орієнтирів;
г) фундаментальною засадою колективістського виховання є створення у дитячому колективі системи гуманних стосунків, які забезпечують гідне місце кожної особистості, увагу і повагу до її думок, проблем, турбот;
ґ) забезпечення свободи кожної особистості в колективі передбачає і певні обмеження, необхідні для її нормального функціонування;
д) важливою ознакою і умовою успішного розвитку колективу є визнання спільної творчої діяльності, спільного творення добра, піклування про навколишній світ, про іншу людину;
е) сповідування принципу А. Макаренка: «Якщо хто-небудь запитає, як би я міг у короткій формулі визначити сутність мого педагогічного досвіду, я відповів би: якомога більше вимог до людини і якомога більше поваги до неї»1.
1.3 Сутність поняття про колектив. Структура і функції колективу
Колектив -- соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування.
Дитячий колектив -- об'єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).
Характерними рисами колективу є суспільно значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його членами. Дитячий колектив відрізняється від інших колективів віковими межами, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, потребою в педагогічному керівництві. У сучасній літературі поняття «колектив» вживається в двох значеннях: як будь-яка організована група людей (наприклад, колектив підприємства) і як високоорганізована група. У педагогіці колективом називають об'єднання вихованців, якому властивий цілий ряд важливих ознак. Розглянемо їх.
Загальна соціально значима мета. Ціль колективу обов'язково повинна збігатися з суспільними цілями, не суперечити пануючій ідеології, конституції і законам держави.
Спільна суспільно корисна діяльність, яка складає основний зміст його життя. Основним видом діяльності школярів є учіння, пов'язане з працею, іншими видами суспільно корисної діяльності. В організованому колективі діє тенденція постійного збагачення його життєдіяльності і розширюється діапазон суспільно корисних справ, поглиблюється зміст окремих видів діяльності. Саме у цьому найповніше реалізується зміст навчально-виховного процесу.
Організована структура. Єдиний шкільний колектив складається з колективу педагогів і загального колективу учнів. Загальний учнівський колектив поділяється на первинні колективи -- класи. Організація, спілкування і відносини в колективі забезпечують формування особистості, розвиток її здібностей, талантів, гуманістичну спрямованість.
Учнівський колектив має органи управління: загальні збори, учнівський комітет і рада колективу, комісії, штаби; у первинних колективах також працюють загальні збори та інші органи самоуправління, обираються уповноважені особи та ін. Самоуправління покликане задовольнити інтереси всіх і кожного.
Наявність у відносинах між членами колективу певної морально-психологічної єдності, яка терпима до плюралізму думок, але не суперечить домінантній системі ідей, ідеології колективу, яка виховує у своїх членів відданість обраним ідеалам.
Колектив є соціальною системою, яка виконує такі функції:
організаторську (полягає в об'єднанні особистостей для виконання певних завдань);
виховну (спрямована на створення оптимальних умов для всебічного виховання, психічного й соціального розвитку особистості);
стимулюючу (сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості, регулює поведінку членів колективу, впливає на формування в особистості цілеспрямованості, волі, гуманності, працьовитості, совісності, чесності, гідності тощо).
Виховний колектив -- педагогічно організована система відносин. Він має органи самоврядування й координа-ції, що уповноважені представляти інтереси дітей і суспільства, традиції, громадську думку, об'єднує учнів спільною метою та організацією праці.
Виховний колектив виконує такі функції:
залучення дітей до системи суспільних відносин, набуття ними досвіду таких відносин. Колектив акумулює основні риси й вимоги суспільства, передає практичний досвід використання існуючих суспільних відносин;
організація самостійної діяльності дітей: навчальної, трудової, громадської, ігрової. Колективна діяльність сприяє формуванню ділових стосунків (взаємозалежності, відповідальності, контролю, взаємодопомоги, керівництва, підлеглості, вимогливості, дружби, товариськості, симпатії). Чим міцніша організаційно-ділова структура колективу, тим кращі умови для створення у ньому високо-моральної атмосфери;
формування моральної сутності особистості, її морально-естетичного ставлення до світу й самої себе. Колективістські стосунки сприяють формуванню гуманістичних якостей особистості, колективістської свідомості;
ефективного педагогічного засобу впливу на особистість, групу дітей. Завдяки цьому відбувається коригування й регулювання їх поведінки та діяльності. Сформована в колективі громадська думка є дієвим інструмен-том педагогічного впливу, сила якого залежить від рівня розвитку колективу.
Виховні колективи бувають загальношкільними (єдина організація навчально-виховного закладу, що має загальні органи управління життям школи) й первинними (формуються за віковою ознакою, діють як навчальні групи, бригади, загони, гуртки). Первинний колектив також має органи самоврядування, актив, своїх представників у загальношкільних органах. Така структура виховного колективу сприяє врахуванню вікових особливостей та інтересів дітей, налагодженню взаємозв'язків між первинни-ми колективами старших і молодших учнів, різновіковими загонами й групами.
У школі є такі типи колективів:
а) навчальні -- класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків;
б) самодіяльні організації -- колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки);
в) товариства -- спортивне, книголюбів та ін.;
г) об'єднання за інтересами;
ґ) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи. Усі типи колективів пов'язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності.
Найважливіший за характером діяльності -- колектив класу. У ньому виникають найтриваліші стосунки між його членами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом станов-лять систему учнівського самоврядування школи.
Між структурними одиницями загальношкільного колективу існують певні зв'язки і взаємозалежності. Особливо важливі для виховної роботи зв'язки між первинними колективами (класами), загальношкільного колективу з учнівськими колективами інших шкіл, дитячими та юнацькими організаціями. Вони сприяють розвиткові широких соціальних контактів, інтересу до життя та діяльності інших колективів, запозиченню досвіду.
1.4 Шляхи розвитку і згуртування колективу
Колектив -- не застигла структура, він постійно розви-вається, проходячи певні стадії.
Дитячий колектив, за вченням А. Макаренка, у своєму розвитку проходить декілька стадій.
На першій стадії (після організаційного оформлення колективу) важливо сформулювати вихованцям систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Здійснюють також інтенсивний вплив на учнів, формують ядро активу з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності. Цю стадію розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко змусити підкорятися органам учнівського самоврядування.
На другій стадії вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих себе. Ця стадія починається створенням органів самоврядування. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів. Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, педагоги висувають до учнів категоричні вимоги, спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкільного режиму відтепер слід розглядати як свідому протидію і вживати певних заходів впливу.
Особливу увагу приділяють засвоєнню органами самоврядування своїх прав і обов'язків, методів роботи. Розширюється актив. Іноді на цій стадії може утворитися і неофіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте на-явність органів самоврядування допомагає вчителеві справлятися з нею.
На третій стадії вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованців у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому завоювати авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього найбільше учнів з метою посилення його виховних можливостей. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки всього учнівського колективу.
На четвертій стадії кожен учень сприймає колектив-ні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. Створюють умови для нових, складніших вимог, які висуваються в процесі розвитку колективу, розширюються права та обов'язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.
На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням. Важливою у цій роботі є система -- низка послідовно поставлених перед колективом цілей, досягнення яких зумовлює перехід від простого задоволення до глибокого почуття обов'язку.
Страницы: 1, 2
