Роль тренера в підготовці спортсмена
ндивідуальний підхід припускає знання індивідуальності, тобто того особливого, неповторного, що відрізняє однієї людини від всіх інших і включає природні і соціальні, фізичні і психічні, уроджені і придбані властивості.Індивідуальний підхід з необхідністю включає й особистісний підхід. Він вимагає знання й обліку у виховній роботі з юним спортсменом властивостей його особистості, що для зручності їхнього розгляду можна звести в наступні основні групи: динамічні, комунікативні, пізнавальні, емоційні і психофізіологічні. До динамічного відносяться властивості, що лежать в основі активності особистості, виконують функцію спонукання до діяльності, додають їй вибірковість і спрямованість. Це потреби, мотиви, бажання, інтереси, мети, потяги, установки особистості, ідеали, переконання, світогляд, темперамент.Комунікативні властивості особистості обумовлюють якісна своєрідність спілкування [12].Пізнавальні властивості містять у собі такі процеси психіки, як відчуття, сприйняття, представлення, уява, мислення і мова.До емоційної сфери особистості відноситься широке коло явищ -- від настроїв до вищих почуттів. Індивідуальна своєрідність емоційної сфери особистості обумовлюється властивостями вищої нервової діяльності, перевагою активності одного з відділів вегетативної нервової системи, самооцінкою, положенням у системі міжособистісних відносин і т.п.Засоби і прийоми для здійснення принципу індивідуального підходу тренер вибирає в залежності від конкретних умов навчально-виховної роботи. Йому дуже важливо установити контакт із вчителями і батьками своїх вихованців, щоб загальними погодженими діями впливати на формування характеру підлітка. У здійсненні принципу індивідуального підходу неоціненну роль може зіграти дружба команди з відомими спортсменами.Індивідуальний підхід вимагає обліку можливостей і здібностей кожного юного спортсмена.Крім того, індивідуальний підхід варто розглядати не тільки як вплив тренера на юного спортсмена, але і як вплив на підлітка всього колективу, тому що індивідуальний розвиток юного спортсмена визначається взаємодією насамперед трьох сил: тренера, колективу й особистості, що формується.2.2 Індивідуальний підхід у навчанні як захід педагогічного впливуНавчання як специфічний вид діяльності являє собою двосторонній процес, у якому розрізняються викладання (діяльність навчальних) і навчання (діяльність учня). Задача навчання полягає в тім, щоб підняти "функціональні можливості людини до визначеного заданого рівня" (Е. А. Климов). Специфічний і продукт цієї діяльності -- нові знання, уміння і навички, здібності учнів. І викладання, і навчання припускають адекватний взаємозв'язок, що забезпечує існування системи. При порушенні цього взаємозв'язку навчання перестає існувати або протікає неефективно.У реалізації дидактичного принципу індивідуального підходу яскраво виявляється діалектика пізнання об'єктивного заходу педагогічного впливу стосовно конкретного учня. Індивідуально-диференційований підхід здійснюється в умовах колективного навчання і ні в якій мері не означає його ліквідації, він як своєрідне пристосування об`єктивних вимог до особливостей суб'єкта припускає відшукання в типологічних, видовому індивідуальних характеристик для того, щоб процес засвоєння проходив в оптимальному режимі для кожного контингенту юних спортсменів. Адже те, що є надмірним для однієї частини підлітків, виявляється півзаходом для інший, тому що за даними психологічних досліджень і спостережень практики навчальні можливості учнів неоднакові.Індивідуально-диференційований підхід у навчанні оперує в основному якісними поняттями: рівень навченості і рівень працездатності. Ці рівні рухливі і не завжди прямо пропорційні. Під працездатністю розуміється комплекс факторів, що характеризують особистість юного спортсмена у відношенні психофізіологічних можливостей і тривалості доступних їй зусиль у спортивної діяльності. По цим двох показниках підлітки розділяються на групи з різними рівнями спортивних здібностей і фізичної підготовленості.Функціональні можливості організму завжди в чому-небудь індивідуально різні. Навіть у групі людей одного віку, статі і рівня попередньої підготовленості не знайти і двох з абсолютно однаковими можливостями. Індивідуальні розходження виявляються й в освоєнні рухів, і в характері реакції організму на фізичне навантаження, і в динаміку його адаптаційних (пристосувальних) перебудов. Усе це зобов'язує строго індивідуалізувати процес підготовки юних спортсменів [11].Індивідуалізація процесу спортивної підготовки підлітків основана на органічному сполученні двох напрямків -- загально підготовчого і спеціалізованого. Загально підготовчий напрямок припускає освоєння обов'язкового мінімуму життєво важливих рухових умінь, навичок і зв'язаних з ними знань, а також досягнення визначеного рівня різнобічного розвитку фізичних якостей. Основний зміст програми занять у рамках даного напрямку незалежно від індивідуальних схильностей. Індивідуалізація ж виявляється головним чином у методах навчання і виховання, а також додаткових засобах.Спеціалізований напрямок припускає заглиблене удосконалювання в обраній діяльності. Тут уже не тільки методи, але і зміст занять визначається в залежності від індивідуальних схильностей, обдарованості підлітків. Сполучення обох напрямків створює умови для всебічного й у той же час глибоко індивідуалізованого фізичного удосконалювання.Індивідуальний підхід у процесі навчання і виховання юних спортсменів необхідний при рішенні будь-якої приватної задачі, будь те формування знань, умінь і навичок або виховання фізичних і моральних якостей. Він виражається в диференціації навчальних завдань і шляхах їхнього виконання, норм навантаження і способів її регулювання, форм занять і прийомів педагогічного впливу відповідно до індивідуальних особливостей що займаються.Винятково важливо цілеспрямоване вивчення юних спортсменів у процесі тренування за результатами їхньої праці, умінням виконувати практичні завдання, здібності переборювати труднощі в спортивній діяльності. Знання всіх індивідуальних особливостей підлітків, їхнього дійсного відношення до спорту і мотивів спортивної діяльності дозволяє диференціювати завдання по ступені труднощів, розвивати здатності найбільш обдарованих, підтягувати відстаючих до середнього рівня.Відповідно до дослідження Л. Ф. Моносової були встановлені деякі додаткові педагогічні уміння, володіння якими дозволяє з великим успіхом здійснювати диференційований педагогічний вплив.Конструктивні уміння: 1) уміння на основі уважного вивчення юних спортсменів, з урахуванням рівнів навченості і працездатності, розбити них на діючі рухливі групи в залежності від спортивної задачі; 2) уміння, виділивши безумовний мінімум знань, умінь і навичок, намітити програму заповнення пробілів; 3) оцінка труднощів спортивної задачі і диференціювання її щодо груп із середніми і низькими спортивними можливостями; 4) підбор навчального матеріалу "із прицілом" на різні навчальні групи і на різні етапи тренування; 5) визначення моментів зіткнення роботи груп або сполучення фронтальної, групової й індивідуальної роботи; 6) чітке визначення часу на кожен вид вправ конструювання своєї діяльності з управління тренуванням груп на різних етапах заняття; 7) можлива диференціація домашнього завдання у відношенні мети, способу, а іноді терміну виконання.Організаторські уміння: 1) організація цілеспрямованої діяльності кожної навчальної групи; 2) організація взаємодії груп на різних етапах заняття (взаємодопомога, взаємоконтроль); 3) здійснення одночасного керівництва діяльністю груп [13].Комунікативні уміння: установлення доброзичливих відносин не тільки між тренером і юними спортсменами, але і між групами підлітків.Пізнавальні (гностичні) уміння присутні в кожнім з перерахованих вище умінь, але особливо яскраво вони повинні виявлятися в постійній діяльності по вивченню юних спортсменів, що включає строгу фіксацію підсумків спостереження.Комплекс названих умінь є мінімально необхідним атрибутом майстерності тренера, що усвідомлює важливість індивідуального диференційованого підходу в навчанні.2.3 Розвиток спортивної активності в підлітків з урахуванням їх індивідуальностіІндивідуальність підлітка не є якесь зовсім виняткове і іманентно властиве йому чисто біологічна, уроджена властивість, незалежне від умов життя і виховання. Б. М. Теплов підкреслював, що "ніяка психологічна особливість людини не визначається тільки властивостями нервової системи. Вона завжди є результатом виховання в широкому змісті цього слова. Але в одних дітей життєві можливості взагалі і виховні зокрема падають на один ґрунт (визначені властивості нервової системи), в інших -- на іншу".Особистість формується під впливом взаємодій і відносин, що впливають і на інших людей, отже, сприяють формуванню якихось загальних, типових соціально-класових і соціально-психологічних рис. Ряд типових психологічних особливостей у підлітків дозволяє об'єднати них в умовні: групи. У свою чергу, виділення типових груп: юних спортсменів допоможе тренерам більш цілеспрямовано впливати на особистість підлітка, не ізолюючи його від колективу і тих відносин, у яких він знаходиться. Як основну ознаку, по якому здійснюється умовний розподіл юних спортсменів на групи, виділяються потреба підлітка в спортивній діяльності і наявність у нього відповідного досвіду ; її реалізації. Виявлення особливостей груп дає змогу визначити тенденцію в розвитку активності в спортивній діяльності як колективу, так і особистості кожного підлітка.I група -- підлітки з яскраво вираженою зацікавленістю в спортивній діяльності і наявністю умінь і навичок задоволення цієї потреби. Основна задача тренера: дати хлопцям нове поле спортивної діяльності, досить складне, але в той же час посильне, використовуючи вже придбані ними навички й уміння. Як правило, ця група є нечисленною, у неї входять кращі юні спортсмени, але з ними потрібно працювати і до них необхідний індивідуальний підхід.II група -- підлітки з яскраво вираженим прагненням до спортивної діяльності, що, однак, не мають навичок здійснення цього прагнення. Тренерові в роботі з такими підлітками доцільно показати способи, що допомогли б їм зайняти ведуче місце в команді, навчити їхній добре виконувати спортивні вправи, комбінації, прийоми.Підлітки, віднесені до III групи, виявляють інтерес тільки до окремих спортивних комбінацій, прийомам, але не в цілому до спортивної діяльності і не мають достатні навички її здійснення. Основна задача тренера: використовуючи інтереси і схильності, знання й уміння підлітків, поступово підвести них до задоволення участю в спортивній діяльності, включаючи в систему вправ комбінації різної складності.Юні спортсмени, віднесені до IV групи, не виявляють великого інтересу до спортивної діяльності, не мають визначені навички її здійснення. При роботі з підлітками цієї найбільш важкої групи тренерові доцільно виявити і нейтралізувати причини їхнього негативного відношення до спорту, щоб, внісши відповідні корективи в мотивацію, уключити них в активну спортивну діяльність усієї команди. У зв'язку з цим необхідно ставити перед підлітками цієї групи в процесі спортивної діяльності як загальні колективні задачі, так і індивідуальні стосовно кожного юного спортсмена.Основою методики індивідуального підходу є цілеспрямований педагогічний вплив на підлітка з метою включення його в активний пошук нових способів тренування.При організації спортивної діяльності підлітків тренер повинний керуватися положенням про єдності свідомості і діяльності. Залучення хлопців у спортивну діяльність починається з опори на бажання підлітка опанувати конкретним видом спорту. Але опанувати навіть цікавим для нього видом спорту підліток зможе, тільки нагромадивши визначені навички і досвід виконання ряду конкретних, іноді досить складних вправ і комбінацій. Тому при організації спортивної діяльності треба звертати увагу також на внутрішню позицію підлітка, що міняється в залежності від ступеня зацікавленості конкретними способами, прийомами виконання спортивних вправ, від наявності навичок і досвіду в оволодінні технічними і тактичними прийомами конкретного виду спорту, відносин у команді і групі. Опора на вже наявні інтереси підлітка дозволяє формувати і розвивати нові, поступово розширюючи сферу його зацікавленої участі в спортивній діяльності. Таким чином, діяльність по інтересі варто розглядати як важливий засіб включення підлітка в різноманітну спортивну діяльність команди, як можливість формувати його індивідуальність, виховувати гармонійно розвиту особистість [4].Зміст спортивної діяльності підлітків на початковому етапі залежить від приналежності їхній до тієї або іншої виділеної групи. Наприклад, у роботі з підлітками I групи можна починати з передачі отриманих спортивних знань і умінь іншим членам команди, тобто ці підлітки є активними помічниками тренера в організації тренувань, інструкторами спорту. З підлітками ж II групи варто починати з нагромадження досвіду виконання й організації спортивної діяльності. Різні і форми роботи в одній групі, тому що активність підлітків при участі в окремих видах спортивної діяльності різна. Різноманіття форм і видів спортивно-масової роботи з юними спортсменами створює сприятливі умови для включення їхній у ті види діяльності, що найбільше відповідають їх індивідуальним особливостям.Поділ підлітків на групи має лише відносне, методичне значення. Групи не статичні. У процесі навчально-виховної роботи юні спортсмени постійно переміщаються з групи в групу в напрямку більш високого рівня спортивної вмілості.Аналіз результатів проведеного дослідження показав наступне: 1) вихідні характеристики відносини підлітків до спортивної діяльності різні -- від ініціативності, самостійності, ретельності до неучасті в діяльності і навіть створенні перешкод для інших; 2) процес становлення спортивної активності в більшості підлітків протікає стрибкоподібно, що порозумівається не тільки психологічними особливостями віку й індивідуальних можливостей, але і виборчим відношенням до спортивної діяльності. Підвищення активності підлітків у спортивній діяльності насамперед зв'язано з досягненням високих спортивних результатів.2.4 Модель індивідуалізації виховання юного спортсменаПобудова зразкової моделі індивідуалізації виховання юного спортсмена включає наступні етапи: вивчення тренером особистості підлітка; проектування особистісних властивостей і якостей, здійснення групових і індивідуальних програм виховання особистості в колективі; установлення безпосередніх контактів між тренером і юними спортсменами в процесі виховання; коректування на основі аналізу цих контактів ходу і результатів процесу виховання.У ході апробації цієї моделі тренер може відібрати критерії вивчення особистості, скласти експериментальні групи і індивідуальні програми її виховання, розглянути педагогічні шляхи їхнього здійснення, розробити класифікаційні основи педагогічних контактів (як прямих і зворотних зв'язків), виявити деякі теоретичні аспекти проблеми коректування виховного процесу. При цьому тренерові необхідно пам'ятати, що особистісній і індивідуальне в дитині виявляється вже на ранніх стадіях його розвитку. І хоча відбувається це порию спонтанно, нерівномірно і хитливо, а ступінь усвідомлення і вольового целеустремления дій невисока, дані прояву заслуговують самої пильної уваги.Розглянемо докладніше етапи індивідуалізації виховання особистості юного спортсмена в дитячому спортивному колективі.I етап. Вивчення особистості школяра тренером. Перед початком цієї роботи варто створити схему, що відбиває ступінь знання тренером кожного юного спортсмена. Розроблена схема вивчення особистості підлітка включає такі компоненти:а) аналіз змін, що відбуваються в особистості, у залежності від віку;б) набір методів вивчення особистості, доступних тренерові;в) підведення підсумків вивчення особистості за допомогою психолого-педагогічної характеристики.Учні 1 -- 3-х класів вивчаються в родині, школі і спілкуванні на спортивній площадці. Основна увага тренер повинний зосередити на психічних новотворах у дітей, що викликають зміну міжособистісних відносин, їхня динамічність у навчальній, трудовій, спортивній діяльності, новизну соціального досвіду в колективі, в октябрятской і піонерській роботі, у родині й у спілкуванні з хлопцями поза школою. У результаті тренер одержує досить повне представлення про особистості кожного учня по всіх необхідних параметрах. Методи вивчення: психолого-педагогічні спостереження, цілеспрямовані бесіди з батьками і самих школярах.Учні 4 -- 8-х класів вивчаються в умовах школи, родини і в позакласній сфері спілкування. Особливості підліткового віку вимагають обліку вікових змін, просування в навчальних справах, вибіркового відношення до шкільних предметів, до суспільних справ, мотивації спортивної діяльності, поводження і внутрішньо колективних спілкувань. При вивченні старших підлітків необхідно зосередити увагу на перебудові ціннісних орієнтації, що відповідають почуттю дорослості, що з'являється. Працюючи за даною схемою, тренер одержить матеріал, достатній для того, щоб правильно проектувати особистість підлітка, передбачати ті складності і труднощі, що можуть виникнути в процесі виховання.II етап. Проектування особистості юного спортсмена здійснюється в процесі складання диференційовано-групових і індивідуальних програм виховання особистості в спортивному колективі. Групові програми охоплюють в основному учнів, що не вимагають особливого індивідуального підходу. У ці програми можуть бути включені: формування колективізму і подолання індивідуалізму й егоцентризму, виховання щирості, працьовитості, старанності, дисциплінованості, подолання облудності, зазнайства і т.д. Індивідуальні програми, як правило, складаються тренером для тих, хто вимагає особливого підходу.III етап. При здійсненні програми виховання в дитячому спортивному колективі застосовуються наступні методи впливу: а) залучення підлітків у громадське життя колективу і розширення бази для такої діяльності; б) розвиток ділових і міжособистісних відносин і зміна позиції тренера; в) створення психологічного ґрунту для цілеспрямованого самовиховання, що є найбільш ефективним засобом реалізації програми виховання [4].IV етап. Установлення постійних контактів тренера і юних спортсменів у процесі виховання. До прямих зв'язків можна віднести всі контакти (тренер -- учень), що виникають з ініціативи тренера; до зворотних зв'язків (учень -- тренер) -- всі контакти, ініціатором яких є юний спортсмен. Прямі зв'язки можна розділити на стимулюючі (тренер заохочує наміри вихованців, створює сприятливі умови для спілкування), функціональні (у межах виконання своїх виховних функцій), комунікативні (включення у відносини дітей, наприклад участь у їхніх іграх, самодіяльності, розмовах і т.п.), перцептивно-прогностичні (вивчення особистості школяра і прогнозування його виховання). Зворотні зв'язки (учень -- тренер) можуть бути названі контактними (звертання, прохання, питання) і у випадках повної відвертості довірчими. Створення системи контактів дозволяє тренерові, з одного боку, глибше вивчати особистість підлітка і доповнювати спостереження активним включенням у його внутрішній світ, з іншого боку -- оцінювати дієвість виховних програм; у старших командах ці контакти допомагають формувати в підлітків потреба в самовдосконаленні.V етап. Коректування є необхідним елементом індивідуалізації виховного процесу: здійснення групової або індивідуальної програми для закріплення якостей особистості, що виховуються; доповнення виховних програм новими методами і прийомами впливу, що виховує; обліку змін у спортивному колективі, у внутрішньо колективних відносинах; перегляду виховної програми, якщо виявляється її непридатність. Коректування як би завершує індивідуалізацію виховного процесу, спирається на його результати. Воно може відноситися і до психолого-педагогічної характеристики, і до виховної програми, і до шляхів її здійснення, і до форм контактів з юними спортсменами.Створюючи модель індивідуалізації виховання юного спортсмена, тренер повинний пам'ятати, що він має справу не з окремою якістю або рисою характеру підлітка, а з особистістю в цілому. Гарне або погане поводження вихованця є лише проявом його натури і з різним ступенем вірогідності може відбивати сутність особистості. Тому й у впливі треба виходити насамперед не з конкретного вчинку, а з загального знання дитини, впливати не на конкретну якість, а на особистість у цілому, охоплювати не вузьку сферу даної події, а більш глибокі особистісні мотиви і перспективи.Крім того, необхідно враховувати, що крім конкретних, особистісних якостей підлітки мають щось загальні у віковому розвитку, знання якого полегшує проникнення в індивідуальні якості і підвищує ефективність впливу. ВИСНОВОКАналіз діяльності тренерів показує, що їх педагогічна майстерність не можна визначити як якусь однозначну психолого-педагогічна якість або тільки як рівень розвитку педагогічних здібностей. Педагогічна майстерність -- синтез наукових знань тренера, його організаційно-методичного мистецтва й особистий якостей -- розуму, почуттів, волі, характеру, здібностей.Тренер, що має високий рівень майстерності, не тільки допомагає юним спортсменам свідомо і творчо опановувати конкретними спортивними уміннями, але і створює велику виховну взаємодію.Основні критерії педагогічної майстерності тренера: визначена система і послідовність у супереч спортивно-масовій роботі; високі стабільні результати до учбово-тренувальних заняттях з юними спортсменами; визнання його авторитету підлітками і громадськістю; уміння узагальнювати і творчо переймати кращий досвід.Високий рівень педагогічної майстерності припускає:-- духовне покликання й інтерес до педагогічної діяльності, прагнення до постійного удосконалювання своїх психолого-педагогічних і спортивних знань і своєї методологічної підготовленості, партійну відповідальність за якість навчання і виховання юних спортсменів;-- систему знань по конкретному виді спорту, глибоке володіння спортивними уміннями;-- методичну озброєність, що забезпечує раціональну організацію процесу навчання і виховання;-- уміння, зв'язані з технікою педагогічної справи. Наприклад, уміння цікаве, дохідливо вести розповідь, бесіду, полемічну суперечку, робити складні істини зрозумілою і доступними, володіти інтонацією, темпом своєї мови, мімікою, жестами і т.д.;-- уміння аналізувати поводження юних спортсменів, розуміти їхні запити й інтереси, бачити особливості, і тенденції їхнього розвитку, визначати найбільш доцільні шляхи і методи педагогічного впливу; уміле використання особистих якостей підлітків і своїх можливостей в інтересах більш раціональної організації спортивно-масової роботи;-- уміння залучати юних спортсменів до імпровізації при створенні нових спортивних вправ у процесі оволодіння конкретним видом спорту.Перераховані складової педагогічної майстерності необхідно розглядати в тісному взаємозв'язку, тому що кожне з них -- важлива ланка в загальній структурі професійних вимог до особистості вихователя дитячого колективу.Продуктивність рішення педагогічних задач, як показує досвід тренерів-майстрів, визначається самостійністю діяльності їхніх вихованців. У тренерів-майстрів юні спортсмени самостійно формулюють і вирішують задачі колективу, діють згідно обстановці, керують здійсненням наміченого, виявляють самостійність у виборі системи тренувальних вправ і об'єктів діяльності; залучають членів своєї команди до виконання тих або інших організаційних функцій у команді; створюють власні традиції, нові форми роботи, відстоюють самостійну точку зору, самокритично оцінюють свої вчинки, критикують товаришів за допущені помилки і т.д.Задача керування дитячим спортивним колективом складається в забезпеченні високого рівня організації діяльності при розвитку самостійності й активності вихованців. Вона розпадається на безліч окремих педагогічних задач, що умовно можна розділити на два класи: операційні, зв'язані з вибором форм організаційного керування дитячим спортивним колективом у різні інтервали часу; функціональні, зв'язані з реалізацією планів і стратегії, вироблених при рішенні операційних задач. Тренер зможе успішно вирішити ці педагогічні задачі, тільки знаючи вікові особливості дітей, розуміючи їхні особисті, індивідуальні якості.У реалізації прийнятих рішень особливе значення мають комунікативні й організаторські здібності тренера, тому що необхідно включати кожного вихованця в оптимальну для нього структуру діяльності, проникати в сферу міжособистісного спілкування юних спортсменів, керуватися комплексом стратегічних, тактичних і оперативних задач, передбачати можливі зміни і бути готовим реагувати на них. ЛІТЕРАТУРА1. Булгакова Н. Ж- Отбор и подготовка юных пловцов. - М.: Физкультура и спорт, 1978. -- 152 с.2. Вайцеховский С.М. Книга тренера. - М.: Физкультура и спорт, 1971. - 312 с.3. Гончаров В. Д. Человек в мире спорта.-- М.: Физкультура и спорт, 1978. -- 96 с.4. Деркач А. А., Исаев А. А. Педагогическое мастерство тренера. - М: Физкультура и спорт, 1981. -- 374с.5. Друзь В. А. Моделирование процесса спортивной тренировки.-- К.: Здоров'я, 1976. -- 94 с.6. Жмарев Н. В. Системный подход и целевое управление в спорте. -- К.: Здоров'я, 1986. -- 128 с.7. Жмарев Н. В. Управленческая и организаторская деятельность тренера. -- К.: Здоров'я, 1984. -- 142 с.8. Келлер В. С. Функции управления и системе подготовки спортсменов. -- Теория и практика физ. культуры, 1975, № 6, с. 57 -- 58.9. Коломийцев Ю. А. Социально-психологический анализ деятельности тренера спортивной группы.-- Теория и практика физ. культуры, 1976, № 6, с. 13--16.10. Платонов В. В. Современная спортивная тренировка. -- К.: Здоров'я, 1980. -- 334 с.11. Платонов В.Н. Теория и методика спортивной тренировки. - К.: Вища шк., 1984. - 352 с.12. Платонов В.Н. Теория спорта. - К., 1981.13. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. - К.: Ол. литература, 1997.
