Старші дошкільники описують два предмети, порівнюючи їх і відзначаючи в описі їхню відмінність та схожість. Можна й окремо описати один предмет, а в другому визначати лише відмінне й спільне.
Після того як діти навчаться добре описувати предмети, можна планувати й проводити дидактичні ігри на описування. Однією з умов проведення дидактичної гри є її жвавість, певний ритм, активна участь у ній всіх дітей. Якщо ж діти не вміють розповідати про предмети, то гра може втратити ці свої цінні якості. У дидактичних іграх на описування закріплюються вміння дітей описувати предмет або картинку досить повно, послідовно, за суттєвими ознаками. Це такі ігри: «Чарівний мішечок», «Відгадай хто це», «Відгадай яка квітка» (дерево, тварина), «Магазин іграшок», «Школа», «Пошта», «Мандрівники», «Що предмет розповідає про себе?», «Опиши картинку», «Що однакове і що різне», «Мандрівка по кімнаті», «Відгадай, кого або що ми задумали» та інші.
Основними навчальними прийомами в дидактичних іграх є план та зразок розповіді - опису. Методика застосування їх така ж, як і в заняттях - вправах на описування. Як приклад можна нависти дидактичну гру: «Відгадай, хто це» (п'ятий рік життя). Обирається ведучий, який сідає біля виховательки і заплющує очі. Вихователька, а потім і діти, описують зовнішній вигляд одного з дітей. Ведучій відгадує. Якщо він відгадав правильно, то сідає на місце, а той, хто загадував стає ведучім. Якщо ведучій помилився, він повинен прочитати на пам'ять вірш, сказати скоромовку, заспівати пісню тощо.
Ігри з наочним матеріалом готують дітей до більш складних словесних ігор на описування у старшій і підготовчій групах («Відгадай, що ми задумали», «Де був?», «Мандрівка» та інші). Ось, наприклад, дидактична гра «Мандрівка» ( сьомий рік життя). Вихователька розподіляє дітей на групи, і всі вирушають у мандрівку. Кожна група домовляється, куди і яким видом транспорту вони поїдуть. Одні - поїздом, інші - літаком чи пароплавом або кіньми. Відповідними рухами діти символізують вид транспорту, який обрали. Всі групи розходяться по ділянці дитячого садка і запам'ятовують те, що зустрічають в дорозі. Через деякий час вихователька «по радіо» подає сигнал повернутися з мандрівки. Діти підходять і по черзі розповідають, де були, що бачили.
Безумовно, ігри типу «Мандрівки» вимагають широкого кола знань про навколишнє життя, вміння відібрати з свого досвіду потрібне найбільш характерне, зв'язно розповісти про це іншим. Дидактичні ігри позитивно впливають на навчання дітей, привчають їх до самостійності.
Розповіді з власного досвіду. Матеріалом для такої розповіді є попередній досвід дітей у вигляді спогадів чи уявлень. Дитині треба виділити найістотніше з пережитого, передати свої враження у зв'язній, зрозумілій для слухачів формі. Треба придумати початок, зв'язку, розгортання дії та її кінець. Для цього дитина повинна навчитися логічно, послідовно мислити, виражати свої думки реченнями, які зв'язані між собою і випливають одне з одного.
Навчання дітей розповіді з власного досвіду на заняттях відбувається в старшій та підготовчій групах.
Обов'язковими умовами для таких розповідей є наявність у дітей яскравих і досить точних уявлень про предмет розповіді та особисто зацікавленість, бажання поділитися своїми думками. Якщо з теми, яку вихователька хоче запропонувати для розповідання, у дітей немає точних уявлень або якщо ця тема не збуджує яскравих переживань, треба, за виразом й Є.І.Тихєєвої, «організувати» їх. Вихователька повинна збагачувати знання дітей про навколишній світ, більше проводити з ними екскурсій, спостережень.
Добираючи тему, вихователька повинна дбати, щоб зміст розповіді не тільки розвивав мислення дитини, а й виховував її почуття, викликав інтерес до навколишнього життя, виховував її в дусі колективізму, дружби.
В основі творчої розповіді лежить творча уява. В нових комбінаціях синтезуються уявлення пам'яті, перетворюються засвоєні раніше знання.
У дітей дошкільного віку переважає відтворююча уява. В практичній, предметній діяльності (грі,конструюванні, малюванні) відтворююча уява широко проявляється вже в ранньому і молодшому дошкільному віці. В словесній діяльності вона виникає лише в кінці шостого і на сьомому році життя.
Продуктом творчого розповідання дітей виступає логічно послідовна розповідь сюжетного чи описового характеру. За змістом вона може бути реалістичною чи з елементами фантазування (придумування казок).
Навчання дітей вмінню придумувати творчі розповіді позитивно впливає на розвиток мови. Діти вправляються в активному використанні словника рідної мови, вчаться граматично правильно будувати речення, логічно поєднувати їх у розповіді. Це допомагає дитині оволодіти усною, а пізніше і письмовою мовою, вчить їх правильно виражати свої думки.
Творчі розповідання виступає як засіб етичного виховання, засіб розвитку художньо творчих здібностей дітей. Дитина засвоює і розуміє прекрасне не лише шляхом споглядання, а, головним чином, в активній творчій діяльності. Процес пізнання навколишнього світу вже з дошкільного віку повинен йти паралельно з формуванням творчих здібностей дітей. В ігровій, трудовій, навчальній діяльності дітям треба не тільки запам'ятати і відтворити певні дії, а й виявити власну ініціативу, вміння по-своєму передати задум, скомбінувати з елементів життєвого досвіду нові образи і ситуації. У такому взаємозв'язку пізнавального і творчого процесу виявляється в дитини розуміння навколишнього життя, її ставлення до нього, особливості сприймання й уявлення, інтереси і здібності.
Творче розповідання має важливе значення для морального виховання дітей. Придумуючи розповідь, дитина насамперед говорить про те, що її найбільше хвилює, цікавить. Це допомагає вихователеві краще вивчати індивідуальні особливості дітей, правильно накреслити необхідні виховні заходи.
Теми розповідей, запропоновані дітям, можуть бути різноманітні і спрямовані на виховання у них позитивних рис характеру і поваги до старших, добрі стосунки з товаришами, любов до природи тощо.
Програма дитячого садка ставить конкретні завдання що до навчання дітей творчої розповіді. Починається ця робота з шостого року життя. В старшій групі треба розвивати уміння дітей складати сюжетні розповіді, казки, дотримуватися композиції викладу, характеризувати персонажів казки або розповіді; придумувати події, які передують тим, що відтворені на картинах або є продовженням їх змістом. Вихователь повинен учити дітей виявляти творчу ініціативу, придумувати продовження і закінчення розповідей, придумувати оповідання на тему, запропоновану вихователем, складати зв'язний сюжет, який послідовно розвивається, застосувати в мови образні слова, епітети, порівняння. Діти повинні вчитися придумувати сюжетні й описові розповіді на основі узагальнень, одержаних при читанні дитячих книжок.
У програмі підготовчої групи передбачається у самостійній творчій розповіді вчити дітей придумувати оповідання і знаходити відповідний стиль розповіді. При цьому використовувати різні варіанти творчих розповідей, придумувати продовження і закінчення розповідей, складати розповіді ч и казки за планом вихователя, за темою, запропонованою ним, до аналогії художнього твору; придумувати розповіді чи казки на самостійно обрану тему. Зростають вимоги до якості дитячих розповідей. Вони повинні мати чітку композиційну структуру ( опис умов, дійових осіб, розгортання дії, кульмінація, розв'язка). Діти повинні правдиво зображувати у розповідях на реальні теми, не відхиляючись від основної теми та змісту розповіді.
Творче розповідання - продуктивна діяльність. Кінцевим результатом її повинна бути зв'язна послідовна розповідь. Тому велике значення в цьому виді діяльності має вміння розповідати, оволодіння структурою зв'язної розповіді.
З перших занять з творчого розповідання необхідно звертати увагу дітей на те, що означає вказівка «придумати розповідь» чи « розповісти про те, що з тобою трапилось». При правильному розумінні цих завдань перше з них активізує роботу творчої уяви, а друге - покращує процес відтворення. Забезпечення названих умов позитивно впливає на творчість дітей.
Придумані дітьми розповіді можна умовно класифікувати залежно від використаного на занятті матеріал на такі види: творчі розповіді на наочній основі - це розповідь за сюжетною ігровою обстановкою, сюжетна розповідь про одну іграшку; придумування початку або кінця до подій, зображених на картині; описові розповіді про природу.
Творчі розповіді на словесні основі - це придумування кінця до початку розповіді чи казки вихователя, розповідь на тему запропоновану вихователем, самостійне складання дітьми казок.
Найлегшим видом занять є розповіді про іграшки. Для занять такого виду можна використовувати образні та дидактичні іграшки: башточки, матрьошки, прапорці та інші. Іграшка як добре знайомий предмет викликає інтенсивну роботу думки, підвищує інтерес до розповідання. В старшій групі починити цю роботу можна із завдання придумати окремі ігрові дії з даною іграшкою. Після опису іграшки треба розповісти, як можна з нею гратися ( наприклад, провести дидактичну гру «Магазин іграшок», «Подарунок»).
Складнішим видом роботи є розповідання за сюжетною ігровою обстановкою ці заняття наближаються до розгорнутого творчого розповідання з опорою на наочний матеріал. Діти повинні скласти невелику сюжетну розповідь про групу іграшок. Це потребує складної аналітико-синтетичної діяльності. Кожну іграшку дитині треба наділити певними якостями, визначити її місце в розповіді, сюжеті. Спочатку варто створювати найпростішу ігрову обстановку з невеликою кількістю іграшок. Наприклад, дітям пропонується тема «В гостях у ляльки Каті». Вихователь влаштовує лялькові кімнату в якій за столом сидять 3-4 ляльки і розглядають книгу. Діти розповідають, хто прийшов до Каті в гості, що нового розповіла чи показала їм Катя. Або ситуація «Лялька захворіла». В ліжку лежить «хвора» лялька. Біля неї сидять на стільчиках ще дві ляльки. Діти повинні придумати і розповісти, чому лялька захворіла, хто прийшов її провідати, про що їй розповідають подруги.
На таких заняття ігрові дії і ситуації створюються самим вихователем. Діти вчаться складати на цій основі зв'язну розповідь. За допомогою наочності можна змінити сюжет, доповнити обстановку новими предметами чи частково замінити їх. Можна скласти цілу серію невеличких розповідей ( «День народження ляльки», «Подарунки на день народження», «Лялька пригощає гостей», «Гості веселяться» та інші). На перших етапах навчання вихователь дає дітям зразок розповіді, надалі обмежується лише темою чи планом.
Якщо в розповідях за сюжетною ігровою обстановкою дитині дається фактично готовий матеріал і вона повинна його лише «оживити», то значно складнішої уяви вимагають творчі розповіді про одну іграшку. Дитина повинна самостійно придумати образні ситуації, дії з даною іграшкою. Тому це завдання ставиться лише в підготовчій групі. Спочатку дітям можна запропонувати різні іграшки. Про одну з них розповідає вихователь, про інші повинні розповісти діти. Доцільно дозволити під час розповіді взяти іграшку в руку, показати деякі дії з нею. Складнішим завданням є складання дітьми розповідей про одну іграшку, але з різними сюжетами. Якщо дітям важко його виконати, вихователька може запропонувати кілька варіантів розвитку сюжету.
Коли діти оволодіють умінням складати реалістичні розповіді, можна запропонувати їм скласти казку про іграшки. Доцільно включити казкові персонажі - Буратіно, Кота у чоботях, Дюймовочку, Червону Шапочку та інші; а також іграшки -тварини, які часто діють у казках, - зайця, ведмедя, лисицю. Наприклад, про ляльку діти можуть придумувати казку про те, куди пішла лялька, з ким вона зустрілася, які пригоди з нею трапилися.
Різновидністю таких занять є розповіді-інсценівки, які придумають самі діти. Специфіка цих розповідей, казок полягає у тому, що дитина одночасно виконує три завдання: придумує сюжет, рухає іграшки по столу, розповідає слухачам про дії іграшки. С початку роль розповідача у дітей труднощі, тому що вимагає швидкої реакції, розподіл уваги ніж показом і словом. На заняттях-інсценівках дітям треба давати більше часу для обдумування завдання, програвання сюжету в уяві. На першому занятті вихователь дає пояснення, як саме розповідати: «Требо розповідати про іграшку і відразу пересувати її на столі. Одного разу маленький зайчик прибіг до своєї мами ( пересуває іграшку) і говорить: «Мамо, а я в лісі бачив якогось звіря. Він був рудий з великим пухнастим хвостом. Можна з ним погратися?» Під час діалогу вихователь трохи рухає ту іграшку яка нібито говорить, і теж показує дії до кінця. Вихователь повторює зразок ще раз, потім викликає дитину повторити. А далі діти розповідають самостійно придумані дії і інсценують сюжети. На наступних заняттях з демонстраційним, а потім і з роздавальним матеріалом можна використати вже дві іграшки, а також елементи декорації (будиночки, тварини, дерева, стіл, посуд тощо).
На заняттях-інсценівках треба трохи уповільнити темп, щоб дати дітям змогу обдумати розповідь, про себе її проговорити. Свої уміння розповідати про іграшки діти переносіть у повсякденне життя, скажімо, при доказі театру іграшок.
За таким самим принципом проводять заняття на складання дітьми творчих розповідей за картинами. Творче розповідання за картиною можливе лише тоді, коли діти навчаться добре бачити і розуміти картину та відтворювати зміст зображеного в зв'язній мові. Творча розповідь за картиною включає в себе: події, які передують зображеним, момент, зафіксований на картині, і наступні події (або тільки два з трьох названих елементів).
У підготовчій групі на одному занятті можна пропонувати одночасно декілька картин (відомих і нових). Діти обирають за бажанням одну з них для складання творчої розповіді. Це розвиває самостійність дітей, підвищує інтерес до заняття, урізноманітнює його хід.
Найскладнішим для дітей є описові розповіді про природу. Тому ця робота проводиться в підготовчій групі. Особливості і методику навчання дітей творчого розповідання про природу дослідила Н.Ф.Виноградова. Спочатку діти розповідають про конкретну пору року. Потім розповіді будуються на порівнянні природних явищ (зима і літо, річка восени і весною).
Перед розповіданням про конкретну пору року треба запропонувати дітям розповісти спочатку про погоду потім про рослини і тварин, про те, як в цю пору року трудяться дорослі і діти, тощо. Можна запропонувати, наприклад, такий план: Яка погода буває весною? Що відбувається весною з деревами і кущами? Як живуть весною птахи і звірі? Що люди роблять на городах і в садах?.
Особливий інтерес являють творчі розповіді на порівняння природних явищ. Такі теми створюють широкі можливості не тільки для того щоб урізноманітнювати зміст, а й для використання різних граматичних і синтаксичних структур, зокрема поширених і складних речень. На таких заняттях можна використати словесні вправи. Наприклад: «Як можна сказати про сніг? Про березу? Про осінь?..»; «Підбери слова, близькі до слова холодний», «Підбери слова, протилежні словам холодний, похмурий, ясний» тощо.
Завдання розвитку мови рішаються і у внеучебноє час. Мова педагога являється тим джерелом, з якого дитина черпає правильність вимови, граматичну оформленість, точність і виразність, зв'язність і змістовність. Педагог повинен уникнути спрощених слів, а у разі використання їх дітьми давати правильну вимову, назви, не порушуючи процесу спілкування.
Під час одівання, умивання, прийому їди та інші , вихователь постійно звертається до дітей, супроводжуючи і свої і їх дії поясненнями. При цьому малюки не тільки учаться одягатися, умиватися, убирати іграшки і т. п., але і засвоюють нові слова - назва предметів, одежі, меблів, посуду, дізнаються з яких деталей полягають знайомі їм предмети (у туфельки є каблук, шкарпетка, застібка, а у черевика - шнурки). Разом з освоєнням назв предметів діти вчаться розуміти і позначати словом різні дії: одні і теж дії з різними предметами - налити (суп, компот, молоко), є (суп, котлету, хліб), пити (чай, компот, молоко), надіти (пальто, шапку, черевики), повісити (пальто, кофтину на вішалку), покласти (ложку на стіл, шапку на поличку); різні дії з одним предметом - надіти, зашнурувати, зняти, поставити (черевики). Дитина опановує умінням розрізняти і називати якості предметів - м'яка, тепла (шапка), теплий, смачний (суп, хліб), круглий, червоний ( м'яч).
Про розуміння малюком мови вихователь може судити по результату виконання дитиною різноманітних доручень. Дитина повинна зрозуміти мову дорослого, утримати доручення в пам'яті і виконати його: посадити мишку на паличку, віднести великий м'яч в ящик, принести ляльку в червоному платті, допомогти однолітку зав'язати шарф і т. д. Якщо малюку важко у виконанні доручення, вихователь прибігає до наочності, показуючи і одночасно розповідає, що і як потрібно зробити.
У повсякденному житті педагог вирішує ще одну важливу задачу - вивчає воспітанників слухати і розуміти мову дорослого, звернену до всієї групи. Якщо виникає необхідність, то за висловом, адресованим всім дітям, слідує індивідуальне звернення, наприклад: " Діти, зараз ми акуратно поставимо всі іграшки, складемо кубики, уберемо книги, а потім будемо одіватися на прогулянку. Все будуть прибирати іграшки. Ігорьок, ти поставиш машину в гараж. Оленька вкладе велику ляльку в ліжко, а Наташа покладе маленьку ляльку в коляску. Ось іграшки і відпочинуть, поки ми будемо на вулиці". Після виконання дітьми дорученнями треба похвалити їх, відзначити правильність виконання тих або інших дій. Корисно розповісти дитині про те що він вже зробив: "Молодці, хлоп'ята, всі дружно прибирали іграшки . Ігорьок поставив машину в гараж, маленька лялька вже спить, книжки лежать на поличці".
Для активації мови дітей вихователь спонукає їх звертатися один до одного: "Лена, покажи шкарпетку, запитай, чия це шкарпетка. Вадик, подивися, Саша сидить сумний. Запитай його: яку іграшку ти хочеш?" Навіть такі короткі фрази дуже важливі для активації мовних контактів дитини з однолітками, оскільки надалі на цій основі сформується звичка звертатися один до одного з різних приводів. А поки діти в різних ситуаціях вчаться промовляти фрази услід за вихователем.
Годинник прийому дітей в групу і прогулянку можна використати для розмови з дітьми та такі дидактичні ігри, як: ігри-доручення, ігри-путішествія, ігри-пропозиції ("Що було б..?"), ігри-загадки, ігри-бесіди (ігри-діалоги).
Ігри-путішествія мають схожість з казкою, її розвитком, чудесами. Ігра-путішествія наслідує реальні факти або події, але звичайне розкриває через незвичайне, просте - через загадкове, важке - через переборне, необхідне - через цікаве. Все це відбувається в грі, в ігрових діях, стає близькім дитині, радує його. Мета ігри-путішествія - підсилити враження, зрадити пізнавальному змісту, трохи казкову незвичність, звернути увагу дітей на те, що знаходиться поряд, але не помічається ними. Ігри-путішествія загострюють уваги, спостережливість, осмислення ігрових завдань, полегшує подолання труднощів і досягнення успіхів.
У дидактичній грі міститься комплекс різноманітності діяльності дітей: думки, відчуття. переживання, сопереживання, пошуки активних способів рішень ігрової задачі, подченені їх умовам і обставинам гри відношення дітей в грі.
Роль педагога в грі складна, вимагає знань, готовності відповісти на питання дітей, граючи з ними, вести процес навчання непомітно.
Ігри-доручення мають таку ж структурні елементи що і ігри-путішествія, але за змістом вони простіше і за тривалістю до. У основі їх лежать дії з предметами іграшками, словесні навчання. Ігрове завдання і ігрові дії в них засновані на предположення щось зробити: "Збери в лукошко всі предмети червоного колір ", "Розклади колечка по величенні", "Дістань з мішечка предмети круглої форми".
Ігри-пропозиції "Що було б..?" або "Що б я зробив..." та інші. Тоді початком такої гри може служити картинка.
Дидактичний зміст гри полягає в тому, що перед дітьми ставиться завдання і створюється ситуація, що вимагає осмислення подальшої дії. Ігрове завдання закладене в самому почині "Що було б..?" або "Що б я зробив...". Ігрові дії розділяються завданням і вимагають від дітей доцільної предпологаємої дії відповідно до поставлених умов або створеними обставинами.
Починаючи гру, вихователь говорить: "Гра називається "Що було б..?" я почну, а продовжувати буде кожний з вас. Слухайте: "Що було б, як би раптом згасло електрічество у всьому місті?".
Діти висловлюють припущення, констатуюче або узагальнено-доказові. До перших відносяться припущення: "Стало б темно", не "Можна було б грати", не "Можна читати, малювати" і т. д., які діти висловлюють виходячи з свого досвіду. Змістовніші відповіді: "Заводи не смог лі би працювати - наприклад випікати хліб", "Зупинилися б трамваї, тролейбуси, і люди запізнилися б на роботу" і т. д.
Ці ігри вимагають уміння співвіднести знання з обставинами встановленнями причинних зв'язків. У них міститься і змагання елемент: "Хто швидше зміркує?". Старші діти люблять такі ігри і вважають їх "іграми важкими", такими, що вимагають уміння "подумати".
Ігри типу "Що б я зробив, якби був чарівником" - це ігри, що звуть до здійснення мрії, що будять уяву. Проводяться вони подібно до попередньої гри. Починає вихователь: "Якби я була чарівником, я зробила б так, щоб всі люди були здорові".
Діти різні, і різні у них мрії: одні хочуть бути космонавтами, інші - лікарями, щоб всі було здорово, треті - віддаючи дань любові до вихователь, хочуть бути теж вихователями. Є і такі, які хочуть, щоб було багато у всіх морозива.
Ігри, в яких зріють паростки майбутнього, корисні. Педагогічна цінність їх в тому, що діти починають думати, вчаться слухати один одного.
Ігри-загадки. Основною ознакою загадки є хитромудрий опис, який потрібно розшифрувати (відгадати і довести); опис цей лаконічно і нерідко оформляється у вигляді питання або закінчується ним. Змістом загадок є навколишня дійсність: соціальні і природні явища, предмети праці і побуту, рослинний і тваринний світ. З розвитком суспільства істотно міняється зміст і тематика загадок. У них отоброжається досягнення науки, техніки, культури.
Головної особливостью загадок є логічне завдання. Способи побудови логічних завдань різні, але всі вони активізують розумову діяльність дитини. Дітям старшого віку подобаються ігри-загадки. Необхідність порівнювати, пригадувати, думати, здогадуватися - доставляє радість розумової праці. Розгадування загадок розвиває здібність до аналізу, узагальнення, формує уміння міркувати, робити висновки, висновки.
Ігри-бесіди (діалоги). У основі гри-бесіди лежить спілкування вихователя з дітьми, дітей з вихователем і дітей з один одним. Це спілкування має особливий характер ігрового навчання і ігрової діяльності. Відмінними його рисами є безпосередність переживань, зацікавлення, доброзичливість, віра в "правду гри", радість гри. В грі - бесіди вихователь часто йде не від себе, а від близького дітям персонажа і тим самим не тільки зберігає ігрове спілкування, але і підсилює радість його, бажання повторити гру.
Цінність гри-бесіди полягає в тому, що вона пред'являє вимоги до активізації эмоцианально-розумових процесів: єдність слова, дії, думки і уяви дітей. Ігра-бесіда виховує уміння слухати і слухати питання вихователя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увага на зміст розмови, доповнювати сказане, висловлювати думку. Чимале значення має уміння учавствать в бесіді, що характеризує рівень воспітаності.
Основним засобом гри-бесіди є слово, словесний образ, вступна розповідь про щось. Результатом гри є задоволення, одержане дітьми.
Проведення гри-бесіди вимагає від вихователя великого мистецтва, поєднання навчання і гри. Першою вимогою до керівництва такою грою є визначення "малих доз" пізнавального матеріалу, але достатніх, щоб гра була цікавою для дітей. Пізнавальний матеріал повинен обумовлюватися темою - змістом гри, а гра відповідати можливості засвоєння цього змісту без порушення інтересу дітей і згортання ігрових дій. Однією з умов провидіння гри-бесіди є створення доброзичливої обстановки. Кращий час для гри - друга половина дня, коли відбувається природний спад нових вражень, коли вже немає галасливих ігор, різноманітних емоцій. Маленькі ігри-мініатюри можуть бути використані і під час тривалої прогулянки.
Початком гри-бесіди є заклик, своєрідна приказка, що склалася в народній педагогіці: "Сядемо рядком та поговоримо ладком".
Мова дитини нездійснена: на питання малюки відповідають окремими словами, використовують неправильні угоди і т. п. Вихователь повинен бути уважний до будь-яких відповідей малюка, старатися зрозуміти його. Доцільно задавати ті, що уточнюють питання, доповнюючи відповідь дитини, підтверджувати правильність вислову і у разі потреби повторювати відповідь в виправленням варіанті. Практика показує, що дитина у віці 2-х років ставить мало питань. Проте якщо вихователь часто розмовляє з дітьми, питань стає значно більше, а це стимулює не тільки мовну, але і розумову активність малюка.
Ранковій годинник і прогулянки можна також використовувати і для індивідуальної роботи над вимовною стороною дитячої мови. Корисно пригадати з малюками невеликі казки, розповіді, потікши, з котрими їх знайомили на заняттях, спонукаючи молодших дітей до домовленості слів, фраз, а більш старших - до самостійної вимови. Така робота сприяє вдосконаленню звукопроїзношеннні , уточненню артикуляції, за тієї умови, якщо педагог стежить за чіткістю своєї мови, говорить в злегка сповільненому темпі, а тексти підбирає з урахуванням індивідуальних особливостей вихованців.
Розвиток мови здійснюється також в самостійних дидактичних іграх. Обогощений зміст гри відбувається за рахунок розширення уявлень про те, що оточує. Тому керівництво грою з боку вихователя повинне полягатимуть не тільки в тому, щоб надати дитині матеріал і місце для гри, але і в тому, щоб збагатити, уточнити його знання про предмети і явища оточущего миру, навчити способам дій і умінню вибирати ці способи, розвинути інтерес до дій і потреба відтворювати їх в грі. "Ірочка, твоя дочка вже заснула? Ні? Заспівай їй тихенько пісеньку: баю-бай, баю-бай. Доктор, що болить у зайченяти? Ви зміряли йому температуру?" - з такими приблизно словами вихователь включається в гру. Не порушуючи прийнятої дитиною ролі, він радить, доповнює, радіє разом з малюком.
Поступово дитина починає супроводжувати свою гру словом. Спочатку слово діє за діями , як би підводячи підсумок, потім передує, плануючи його осущесвленія, і нарешті заміщає дію, а з часом і предмет.
Рівень спілкування з тими, що оточують знаходиться в прямій залежності від виховної дії. Розвитку мовного спілкування малюка з однолітками сприяють сумісні ігри, які організує педагог. Крім того, необхідно постійно приділяти увагу активізації мови дітей самостійних іграх. Тоді між дітьми швидше налагоджується мовне спілкування, а ігровий процес обогощається новим змістом. Діти опановують умінням погоджувати один з одним свої дії, домовлятися.
У всіх видах діяльності у дітей накопичується досвід дії з предметами, досвід різноманітних умінь. Цей досвід реалізується і закріплюється в спілкуванні. Поступово мовне спілкування міцно входить в життя дитини, перебудовувавши його поведінку, впливаючи на пізнавальні процеси.
У самостійних дидактичних іграх у дітей формуються емоційні почуття, розвиваються навички спільних дій, уміння своєчасно допомогти товаришеві. Самостійні дидактичні ігри сприяють вияву особистості дитини, сприяють вихованню в неї зосередженості, уваги, пам'яті. Вихователь рекомендує дітям ті дидактичні ігри та іграшки, які допомагають засвоїти знання, визначенні програмою на певний відрізок часу. Наприклад, на заняттях діти дістали знання про дерева. Вихователь підбирає для них гру «Лото», де на картинках намальовані ці дерева. У процесі гри дошкільники мають пригадати те, що їм розповідали на заняттях.
Діти підготовчої до школи групи знають зміст багатьох ігор, у них є досвід їх проведення. Їхнє мислення розвинене, що вони легко сприймають словесне пояснення гри і тільки в окремих складних випадках виникає потреба в наочному демонструванні. Пояснюючи правила, треба враховувати, що обсяг уваги і здатність запам'ятовувати ще обмеженні в дітей. Якщо правила містять багато вимог, то дітям важко всі запам'ятати. Вони легко засвоюють правила з 2-3 вимог. Правила складнішої структури розвиваються дітям поступово, кількома прийомами. Діти шесті-семи років мають індивідуальний досвід гри, вміють самі пояснити товаришеві знайому гру. Наслідування в них вже має с відоміший характер. Ці діти можуть успішно застосовувати принцип взаємонаслідування, а передача ігрового досвіду одне одному є засобом пояснення нової гри. Тому немає потреби для пояснення нової гри збирати всю групу. Достатньо, щоб її добре засвоїли лише кілька дітей, особливо ті, які мають організаторські здібності. Але вихователь повинен простежити, чи правильно ці діти пояснюють гру іншим. Надзвичайно корисними для розумового розвитку дітей цього віку є словесні дидактичні ігри.
Отже, самостійні дидактичні ігри - важлива форма організації життя дошкільників та їхньої поведінки. У процесі гри діти набувають певних умінь, закріплюють знання, що їх розумовому розвитку.
Висновки
Дидактична гра явище складне, але в ній виразно виявляється структура, тобто основні елементи, що характеризують гру як форму навчання і ігрову діяльність одночасно. Один з основних елементів гри дидактичне завдання, яке визначається метою повчальної і виховної дії. Наявність дидактичного завдання або декількох завдань підкреслює повчальний характер гри, спрямованість повчального змісту на процеси пізнавальної діяльності дітей. Дидактичне завдання визначається вихователем і відображає його повчальну діяльність.
Структурним елементом гри є ігрове завдання, здійснюване дітьми в ігровій діяльності. Два завдання дидактична і ігрова відображають взаємозв'язок навчання і гри. На відміну від прямої постановки дидактичного завдання на заняттях в дидактичній грі вона здійснюється через ігрове завдання, визначає ігрові дії, стає завданням самої дитини, порушує бажання і потребу вирішити її, активізує ігрові дії.
Одним з складових елементів дидактичної гри є правила гри. Їх зміст і спрямованість обумовлені загальними завданнями формування особи дитини і колективу дітей, пізнавальним змістом, ігровими завданнями і ігровими діями в їх розвитку і збагаченні. У дидактичній грі правила є заданими. Використовуючи правила, педагог управляє грою, процесами пізнавальної діяльності, поведінкою дітей.
Правила гри мають повчальний, організаційний, формуючий характер, і найчастіше вони різноманітно поєднуються між собою. Повчальні правила допомагають розкривати перед дітьми, що і як потрібно робити, вони співвідносяться з ігровими діями, розкривають спосіб їх дій. Правила організують пізнавальну діяльність дітей: щось розглянути, подумати, порівняти, знайти спосіб рішення поставленою грою завдання. Організуючі правила визначають порядок, послідовність ігрових дій і взаємин дітей. У грі формуються ігрові відносини і реальні відносини між дітьми. Відносини в грі визначаються ролевими відносинами. Правила гри і повинні бути направлені на виховання позитивних ігрових відносин і реальних в їх взаємозв'язку.
Дотримання правил в ході гри викликає необхідність прояву зусиль, оволодіння способами спілкування в грі і поза грою і формування не тільки знань, але і різноманітних відчуттів, накопичення добрих емоцій і засвоєння традицій. Керівництво дитячими дидактичними іграми повинне мати на меті: 1. встановлення правильного співвідношення між грою і миром, знаннями в житті дитини; 2. виховання в грі фізичних і психологічних якостей, необхідних для майбутнього діяча і працівника.
Гра - основна діяльність дітей. Силою уяви, ігрових дій, ролі, здатністю перевоплощається в образ діти створюють гру. У іграх немає реальної обумовленості обставинами, простором, часу. Діти творці сьогодення і майбутнього. У цьому - обояніє гри. У кожну епоху обшественного розвитку діти живуть тим, чим живе народ. Але навколишній світ сприймається дитиною по - іншому, чим дорослими: дитина - "новачок", все для нього повно новизни, значення; дитина в грі робить "відкриття" того, що давно відомо дорослому.
Діти не ставлять в грі якихось інших цілей, чим мета - грати. Але було б неправильно не враховувати повчального і розвиваючого впливу гри і при збереженні в ній безпосередності життя дітей.
Видатний радянський Н. До. Крупська, підкреслюючи особливості дитячих ігор, писала: "Гра є потреба дитячого організму, що росте. У грі розвиваються фізичні сили дитини, твердіше робиться рука, гнучкіше тіло, вірніше око, розвівається кмітливість, винахідливість, ініціатива. У грі виробляється у хлоп'ят організаційні навики, розвиваються витримка, уміння зважувати обставинами і інше". Н. До. Крупська указувала на можливість розширення вражень, уявлень в грі, входження дітей в життя, зв'язки ігор з життям. "Для хлоп'ят дошкільного віку гри мають виняткове значення: гра для них - навчання, гра для них - праця, гра для них - серйозна форма виховання. Гра для дошкільників - спосіб пізнання того, що оточує".
Розвиваючи мисль про необхідність широко використовувати гру як засіб виховання, А. С. Макаренко звертав увагу батьків на те, що "виховання майбутнього діяча повинно полягатимуть не в усуненні гри, а в такій організації , коли гра залишається грою, але в грі виховуються якості майбутнього працівника і громадянина.
Основне завдання керівництва грою - виховувати у дітей колективізм. Думка колективу позитивно впливає на окремих порушників поведінки.
Вміло спрямовуючи гру, педагог навчає дітей усвідомлювати значення норм поведінки в колективній діяльності, виховував в них вимогливе й справедливе ставлення до ровесників, привчає зважати на думку товаришів, погоджувати з ними свої бажання.
Таким чином, дидактичні ігри треба використовувати не лише як засіб навчання, розумового розвитку дітей, а і як засіб їх виховання.
Література
1. Т.І. Поніманська «Дошкільна педагогіка». (2006).
2. Л.В. Артемова, О.П. Янковська «Дидактичні ігри і вправи в дитячому садку «. (1977)
3. Г.Н. Воронько « Конспекти вихователя» (2008)
4. Ф.А. Сохина «Развитие речи детей дошкольного возраста» (пособие для воспитателя детского сада) (1976).
5. А.К. Бондаренко «Дидактические игры в детском саду» (1991).
6. Н.Г. Година, Э.Г. Пилюгина «Воспитание и обучение детей младшего дошкольного возраста» (1987).
7. Сорокина
8. Ф.А. Сохина
9. Янківська
10. Богуш
