алучення дітей до підготовки приладдя завжди бажане. Часто саме такий прийом дозволяє привернути увагу вихованців до наступної гри. Використовуючи допомогу дітей, вихователь окремим з них доручає принести певний вид приладдя або відлічувати потрібну кількість предметів. Діти можуть допомагати розкладувати ігрове приладдя так, як того вимагають умови гри, наприклад: розставити по кутках кімнати або майданчика прапорці на підставках для гри "Чия ланка швидше збереться", викласти межі "нірки" для зайців.

У деяких іграх потрібно стільки приладів, скільки є учасників, тоді відлічує їх сам педагог.

Підготовка багатьох ігор включає розмічення кімнати чи майданчика.

Буває так. що треба розмітити за умовами гри межі "дому" або "нірку" для зайця, "рів" для вовка тощо. Звичайно, креслити крейдою підлогу кімнати або залу, щоб розмітити місця для гри. значило б подати дітям поганий приклад. Краще примітити рисунок паркету або дошки, що чимось виділяється, позначити місця для учасників гри прапорцями на підставках.

Можна орієнтувати дітей на конкретні предмети: "дупло сови біля піаніно", "барліг ведмедів там, де стілець" та ін. На майданчику краще застосовувати розмічання крейдою; можна також намічати межу і за допомогою гострої палички, але таку лінію діти швидко затоптують. Позначити межу "дому", "нірки" можна природним матеріалом, наприклад, посипати тонкою струминою піску або викладати межу з дрібних камінців, у чому діти візьмуть участь з великим задоволенням.

У молодшій групі не можна позначати шнуром межу "дому", куди тікають діти від ловця. Малюки погано орієнтуються під час бігу і можуть упасти, зачепившись за шнур.

До розмічання майданчика треба обов'язково залучати вихованців середньої і старшої груп, допомагаючи їм справитися з завданням, якщо у них виникне якась затримка.

2.5 Збір дітей для гри

Якщо гра включається в заняття гімнастикою і рухливими іграми, а також у комплекс ранкової гімнастики, то там збір дітей не набуває самостійного значення. В цих заходах відбувається організований перехід від попередньої фізичної вправи до гри. Інша справа на прогулянці. Гуляючи, діти розташовуються по всьому майданчику, захоплюються іграми за власним вибором, і тому завжди виникає потреба зібрати вихованців на майданчику.

Існує кілька найбільш характерних і вживаних у дитячих садках прийомів збору дітей для гри. Використання того чи іншого прийому залежить від того, з якими дітьми і їв якій частині прогулянки проводиться гра. Вихованців молодшої групи найчастіше збирає для гри сам вихователь, скликаючи їх. У середній і старшій групах, крім цього, застосовують ще інші прийоми. Якщо група менше піддається організації, можна домовитись ще в роздягальні, щоб діти, вийшовши на майданчик, нікуди не розходились. Проводячи гру в середині прогулянки, вихователь збирає всіх її учасників за допомогою одного з них. Якщо діти під час прогулянки розходяться по великому майданчику (наприклад, у сільських дитячих садках) або коли близько майданчика пролягає гомінка вулиця, можна сигнали збору подавати за допомогою дзвоника чи бубна, домовившись про це з вихованцями ще до виходу на прогулянку.

У старшій групі іноді вносять елемент змагання у швидкий збір для гри. Для цього заздалегідь розподіляють дітей на дві-три групки і домовляються, за яким сигналом вони мають зібратись у визначеному заздалегідь місці, а потім відзначають перед усіма ту групку, яка зібралась швидше від інших. Цей прийом, звичайно, вносить різноманітність у роботу, але якщо його застосовувати дуже часто, він швидко втрачає свій вплив на учасників гри.

Не рекомендується затягувати збір дітей на гру, щоб у них не охолонув інтерес до неї. Проводити збір треба за 1 - 2 хвилини, не більше. З досвіду вже відомо, що коли систематично проводити рухливі ігри на прогулянці, діти досить швидко збираються.

У молодшій групі, поки діти не звикли гратись спільно, можна проводити ігри з неповним складом. Поступово вихователь добивається залучення всіх дітей до групової гри. Для цього він застосовує різні прийоми. Наприклад, можна почати гру з неповною групою і уважно стежити за рештою вихованців. Після початку гри вони можуть через деякий короткий час зацікавитись і підійти до тих, хто бере участь у грі. Треба використати цей інтерес і одразу. включити їх у гру, не фіксуючи уваги на їх запізненні. Малоорганізовану дитину вихователь, коли гра відбувається в колі, може поставити коло себе. Дітям, які не виявляють інтересу, доручається в грі принести якесь приладдя або виконати роль ведучого, якщо, звичайно, вихователь знає, що дитина справиться з цією роллю добре. Якщо в цьому є хоч найменший сумнів, такого доручення давати не можна.

У середній і старшій групах ще настирливіше треба добиватись залучення дітей до групових ігор. Проте і в цих групах вихователь має діяти не формально, а застосовувати прийоми залучення дітей до гри, обов'язково зважаючи на їх індивідуальні особливості Деякі діти іноді лінуються гратись, прагнучи більше посидіти на лавці, або, захоплюючись якоюсь іншою діяльністю, що їм припала до смаку, вперто відмовляються від участі в груповій грі. Вихователь повинен знати причини такого ставлення, і в цьому йому має допомогти знання дітей. Якщо дитина, наприклад, умисно ухиляється від участі в грі, доречно настійним тоном зажадати її участі. А з дітьми, що легко стомлюються, новачками, які не звикли до спільних ігор, можна застосовувати деякий час ігри невеликими групами, дати новим вихованцям змогу звикнути до великого колективу.

Добиваючись залучення всіх дітей до спільних ігор, вихователь періодично проводить ігри і невеликими групами Діти 5 - 6 років люблять збиратись по двоє-четверо і гратись; такі ігри вони можуть організовувати і самі.

Зібравши дітей, вихователь розміщає їх на майданчику так, щоб усім було зручно слухати його пояснення гри, яку він має проводити. Якщо є місця для сидіння, краще, звичайно, дітей посадити, бо від стояння на місці вони швидко стомлюються, починають ворушитись, позирати вбік, а часто і пустувати, не слухаючи пояснень вихователя.

Якщо ігри починаються з кола, доцільно спочатку поставити вихованців у коло, а вже потім роз'ясняти зміст гри.

На майданчику дітей можна розміщати півколом або в "домі", звідки вони починатимуть гру. Вихователь, в свою чергу, повинен правильно вибрати для себе місце, звідки він пояснюватиме гру і звідки всі діти добре його чутимуть і бачитимуть.

Якщо діти перебувають у "домі" на одному кінці майданчика, вихователь, пояснюючи гру, стає напроти "дому". Якщо ж гра відбувається в колі, то віл стає в коло разом з дітьми. Не можна ставати в центр кола, бо тоді частина учасників гри опиниться за спиною вихователя.

Організацію дітей до гри закінчено, починається дія. Тепер хід гри залежить цілком від якості керівництва нею з боку вихователя.

2.6 Вимоги до керівництва вихователя грою

До вихователя в керівництві грою ставляться певні методичні вимоги, додержання яких забезпечить успішне її проведення.

1. Вихователь повинен спрямовувати рухливу гру на виховання у дітей позитивних якостей: дружби, товариської підтримки, чесності, сміливості, витримки. Для нього вихователь має наполегливо добиватись виконання дітьми в ході гри правил.

Наприклад, у грі "Хитра лисиця" є правило: "лисиця" виявляє себе лише після того, як діти тричі спитають: "Хитра лисице, де ти?". При цьому "лисиця" вибігає в центр кола і лише тоді починає ловити. В одному випадку в такій грі хлопчик, якого призначили бути "лисицею", не вийшов на середин кола, а одразу почав квачити дітей, що не встигли ще розбігтися з кола. Звичайно, хлопчик поквачив багатьох з них. Але тут самі його товариші виявили, що "лисиця" порушила правило.

Коли гра закінчилась, вихователь назвав кращим ведучим не цього хлопчика, а іншого, який грав чесно, за правилами, хоч і поквачив менше дітей, ніж той, хто нехтував правилами. Така оцінка вихователя знайшла одностайну підтримку всієї групи.

2. Керівництво грою має сприяти виявленню самостійності й ініціативи в її учасників. Для цього треба у всіх групах проводити не тільки ігри, заплановані вихователем, а й ігри, в які бажають гратись самі діти. Корисно іноді вносити в хід гри зміни з ініціативи їх учасників. Так, у грі "Чия ланка швидше збереться" вихователь використав музичний супровід і регулював за його допомогою ритм ходьби дітей тоді, коли вони розходились по всій кімнаті. Гру повторили, і знову вихователь застосував музичний супровід, причому помітив, що дітям не подобається обмеження їх рухів музикою вони просто хотіли побігати. Саме з таким проханням ("дозвольте побігати") і звернулась до вихователя одна дівчинка. Дозволивши дітям побігати перед шикуванням у ланки, вихователь відповідно змінив темп музики на швидкий. Гра одразу ж помітно пожвавішала, і діти тепер нічого не мали проти музичного супроводу.

Щоб розвивати у дошкільників ініціативу, корисно іноді доручати кому-небудь з них вибір ведучого. Наприклад, після того як гру було проведено з тим ведучим, якого призначив вихователь, цій дитині пропонують самій вибрати наступного ведучого.

3. Керівництво вихователя повинно забезпечувати в грі закріплення і вдосконалення рухових навичок у дітей. Не може викликати задоволення така гра, в якій учасники, захоплюючись емоціональною стороною, не правильно виконують рухи. Наведемо приклади. Наслідуючи в грі "зайчиків", дошкільники повинні підстрибувати на обох ногах одночасно: зображаючи "мисливців", вони роблять повний замах рукою при метанні м'яча; граючи роль "бджіл", діти мають вилазити з дупла дерева, тобто злазити, а не зстрибувати з драбини і т.д.

Добиваючись правильного виконання дітьми рухів, вихователь, проте, не повинен спиняти гру, щоб виправити помилки в рухах. Зауваження про помилки в русі треба робити по ходу гри або в паузі між її повтореннями.

4. Дуже важливою стороною керівництва грою є врахування вихователем вікових та індивідуальних особливостей дошкільників.

Вихователеві доводиться завжди мислено зважувати вплив на дітей методичних прийомів проведення гри перед тим, як їх застосувати. У грі не повинно були надто багато галасу, багато приладдя, а також різких сигналів - усе це стомлює нервову систему дошкільників.

У кожній групі зустрічаються діти з властивостями, які потребують особливої уваги вихователя: з ослабленим здоров'ям наслідком недавно перенесеної хвороби; з негативними рисами в поведінці себелюбством, бажанням завжди, у всіх іграх, бути на перших ролях або, навпаки, з боязкістю, невмінням активно діяти в колективі. Відповідним повинно бути і керівництво вихователя. Він стежить за тим, щоб діти з ослабленим здоров'ям не рухались багато в грі, поступово залучає до ролі ведучого всіх дітей, а не тільки найздібніших з них. Особливості застосування рухливих ігор у педагогічному процесі

Під час вибору рухливих ігор враховуються певні вимоги:

1. Ігри добираються відповідно до педагогічних завдань. Вихователь керується програмою виховання дітей дошкільного віку, де наводяться приклади типових ігор, визначено переважаючий рух у цілій грі. Варто чітко визначати, які вміння і навички в цілій грі закріплюються, які фізичні якості розвиваються, яка виховна мета реалізується.

2. Під час вибору рухливої гри зважають на рухову підготовленість дітей, їх руховий досвід, інтереси та уподобання. Зміст гри має бути доступний дітям, відповідати їхнім інтересам, нагадувати цікаві явища навколишнього життя. Крім цього, рухи, які діти виконуватимуть у грі, мають бути добре засвоєні. Не рекомендується добирати ігри, у які входять недостатньо знайомі рухи, адже діти, захопившись сюжетом гри, не стежать за правильністю виконання рухових дій. Під час вибору гри для самостійно-рухової діяльності потрібно зважати на бажання дітей, стать, уподобання, досягнення дітей у руховій сфері;

3. Під час вибору рухливої гри враховуються її місце у режимі дня. Рухливі ігри проводяться на ранковій, денній та вечірній прогулянках.

Для ранкової гімнастики можна інколи добирати ігри малої рухливості.

Для фізкультхвилинок добираються ігри середньої рухливості, це можуть бути хороводні ігри, з римованим текстом.

Для фізкультпауз - ігри малої, середньої та великої рухливості.

На заняттях з фізичної культури рухливі ігри можна використовувати на початку заняття у вступній частині - це ігри, які містять рухові дії для розвитку уваги, організованості та навичок з перешикування. В основній частині - ігри великої рухливості з максимальним навантаженням на дітей з основним рухом, що не був запланованим на занятті. У прикінцевій частині - малорухливі ігри.

Рухливі ігри використовуються для планування фізкультурних свят, розваг, пішохідних переходів.

2.7 Пояснення і показ дій

У деяких випадках пояснення гри вихователі починають з прийому нагадування, за допомогою якого можна піднести інтерес вихованців до наступної гри. Такий прийом застосовується особливо тоді, коли сама назва гри, сказана вихователем, не викликає у дітей емоційного піднесення. Ось приклад застосування такого прийому пояснення гри.

Вихователь повідомив дітям назву нової гри "Совонька". Помітивши, що на цю назву хлопчики й дівчатка ніяк не реагують, він нагадує, їм про совоньку на полюванні. "Пригадайте це оповідання", каже вихователь і тут-таки ставить навідні запитання: "А хто з вас згадав, коли сова спить?", "А коли вона вилітає на полювання?". Таке пов'язування образу наступної гри з персонажем знайомого дітям оповідання стимулює роботу дитячої уяви, викликає певні уявлення про цей образ і підносить емоціональний стан учасників гри.

У молодшій групі, де кругозір дітей порівняно невеликий, дуже корисно починати пояснення ігор з нагадування знань, що їх діти дістали в процесі спостережень над навколишнім життям. Так, перед тим як Проводити гру "Горобчики і автомобіль", вихователь нагадує дітям, що під час минулої прогулянки по вулицях міста вони бачили горобчиків:

Горобчики пострибували на доріжці, дзьобали зернятка, а коли ви підійшли до них ближче, горобчики розправили крильця, злетіли на дерево і розсілись там на гілках.

Діти, згадавши про цей випадок, який трапився з ними під час прогулянки, почали посміхатись, їх обличчя відбили інтерес і увагу, що їх вихователь використав для дальшого пояснення гри.

Іноді для посилення інтересу дітей до наступної гри корисно прочитати відповідний вірш. Наприклад, до згаданої вже гри "Горобчики і автомобіль" можна прочитати знайомий дітям вірш Г. Бойка "Прилітайте під вікно":

Сніг-сніжок! Сніг-сніжок!

На снігу сліди пташок.

Це горобчики стрибали,

Мабуть, їстоньки шукали.

Та поживи, бач, нема

Замела усе зима...

Ой ви, пташки куцохвості,

Наші друзі, наші гості,

Прилітайте під вікно -

Є в кормушці вам пшоно.

Якщо проводиться знайома вихованцям гра, інтерес до неї можна активізувати за допомогою нагадувань. Так, перед проведенням знайомої дітям гри "Рибалки і рибки" вихователь, не називаючи її, каже:

Сьогодні я піду ловити рибу. І невід у мене є, - показує при цьому мотузку з тягарцем у вигляді мішечка з піском, та ось помічника мені потрібно вибрати хорошого, такого, який умів би невід швидко підхоплювати. Зараз виберу собі поміж вами саме такого помічника.

Коли вихователь виголошував останні слова, деякі діти почали посміхатись напевне, вони вже здогадались, про яку саме гру йдеться. Тоді вихователь ставить пряме запитання: "А хто мені скаже, в яку пру ми гратимемось?"

Діставши правильну відповідь, вихователь продовжує пояснювати зміст гри. Уміння привернути увагу вихованців до іграшки, яку буде використано в наміченій грі, також підмостіть їх зацікавленість, особливо в молодшій групі.

До пояснення гри "Мій дзвінкий, веселий м'яч" у молодшій групі вихователь ударив м'ячем об підлогу перед дітьми, які сиділи на стільцях.

Подивіться, діти, як високо підстрибує м'яч, сказав вихователь. Послухайте уважно віршик про м'яч:

Мій дзвінкий, веселий м'яч,

Ти куди помчав навскач9

Білий, жовтий, голубий,

Зупинися, друже мій!

Далі, кинувши м'яч в бік від дітей так, щоб він котився, відскакуючи від підлоги, вихователь пояснив: "Ось як м'яч пустився вскач! Піди, Валю, дожени м'яч і принеси його мені".

Одержавши від дитини м'яч, вихователь назвав гру і потім пояснив її. Використання загадок і картинок також підносить інтерес до ігор. А виникнення інтересу до наступної гри вже створює сприятливий грунт для сприйняття дітьми пояснення вихователя.

За допомогою пояснення вихователь у дохідливій, зрозумілій формі передає дітям відомості про гру. Тому пояснення має бути образним, послідовним і лаконічним, тобто без зайвих деталей; тоді діти добре засвоюють зміст поясненої вихователем гри.

Не кажучи вже про те, що мова вихователя має бути грамотною (це є непорушний закон для кожного, хто хоче виховувати дітей), вій повинен пожвавлювати пояснення зміненням інтонації, сили голосу, але так, щоб це відповідало змістові пояснюваного. Так, у поясненні гри "Миші і кіт" вихователь, говорячи про те, що "мишки вибігають з нірок тоді, коли кіт спить", вимовив ці слова тихим, вкрадливим голосом, а потім голосно вигукнув: "А коли кіт прокинеться, мишки швидко тікають у нірки"

Дитяча увага була захоплена таким виразним поясненням.

Пояснення, виголошене монотонним голосом, скоромовкою або перенасичене повторенням подробиць, діти засвоюють погано. Нерідко саме через таке пояснення вони порушують правила гри. Щодо змісту поясненя нової гри. то воно може включати приблизно таке: їі назву, розподіл ролей; вказівки на те де перебувають діти на початку гри, дії учасників у ході гри; сигнали на початок дій; правила гри.

Відомий спеціаліст в галузі фізичного виховання дошкільників Г.І. Бикова описує в одній із своїх праць вдалий приклад пояснення вихователем гри, який можна брати як взірець. Наводимо це пояснення гри "Горобчики і кіт".

"Діти, будемо гратися в гру "Горобчики і кіт". Кіт сидітиме ось тут, вихователька показала на місце в одній стороні майданчика, і грітиметься на сонечку". Потім вона окреслила велике коло: "Тут, за колом, будуть горобчики. Котом буде Поля. Полю, займи своє місце! Горобчики, станьте за колом!".

Хлопчики і дівчатка зайняли свої місця. Вихователька продовжувала: "У колі насипано багато зернят. Горобчики влітають у коло, щоб подзьобати зернятка, а потім вилітають з нього. Кіт спить. Але як тільки я скажу "кіт прокинувся", всі горобчики вилітають швидше за коло, а кіт їх ловить. Ловити можна тільки тих горобчиків, які не встигли "вилетіти" за коло.

Якщо гра добре знайома дітям, пояснення її скорочується, насамперед за рахунок сюжету. Але навіть у знайомій грі абсолютно обов'язково назвати гру, розподілити ролі, нагадати правила. Щоб нагадати знайомі правила, краще активізувати самих дітей. Роблять це за допомогою прямого запитання "Коли лисиця починає ловити дітей?" або навідного: "А що робить лисиця після того, як діти тричі спитають її: "Хитра лисице, де ти?"

Пояснення може підкріплятись і іншим методичним прийомом проведення гри показом рухів (дії) в грі. Показом вихователь створює у дітей уявлення про рухи і дії в певній грі. Показ може бути двояким.

В іграх, де дії учасників відбуваються в індивідуальному порядку, начебто незалежно одна від одної (наприклад, в іграх типу "Ведмідь у бору"), треба показати дію одного учасника.

Коли ж в іграх є узгодженість рухів (наприклад, гра "Ловіння метеликів"), слід показувати дії групці учасників (у грі "Ловіння меіеликів" дії дітей, які зображують "сачок" і "метелика").

Показ має бути чітким, демонструвати головне, викликати у вихованців бажання наслідувати йото. Але показ в іграх не є таким обов'язковим, як пояснення. Цей прийом потрібно застосовувати лише в тих іграх, в яких діти виконуватимуть незнайомий або погано засвоєний рух (дію). До показу залучають і самих дітей, якщо вони добре засвоїли потрібний рух. Наприклад, у грі "Зайці і вовк" вихователь, прагнучи звернути увагу дітей на те, що зайці вистрибують з нірки легко, нечутно, пропонує одному з хлопчиків "Васю, покажи, як зайці вистрибують з нірки, щоб вовк їх не почув".

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6

Голосование

Как вы оцениваете работу нашего сайта? Отлично Хорошо Нормально Плохо Результаты