Системний підхід до планування підготовки кваліфікованих працівників

Системний підхід до планування підготовки кваліфікованих працівників

22

Тема курсової роботи:

"Системний підхід до планування підготовки кваліфікованих працівників"

План

  • 1. Методологічні основи керування системою профтехосвіти
    • 2. Умови створення системи неперервної освіти інженерно-педагогічних кадрів
    • 3. Системний аналіз планування підготовки кваліфікованих працівників
    • 4. Прогноз як важлива передумова планування кадрового забезпечення працівників для народного господарства України
    • Література
1. Методологічні основи керування системою профтехосвіти

В сучасних умовах важливо забезпечити максимальну відповідність рівня розвитку профтехосвіти суспільним потребам і прагненням молоді в його отриманні. Безперервний динамізм суспільного виробництва, вдосконалення його господарського механізму вимагають адекватного стану всіх сфер освіти, включаючи профтехосвіта. Тісний зв'язок професійно-технічних навчальних закладів, підприємств і об'єднань припускає ефективну систему управління їх взаємостосунками.

Досліджуючи методологічні аспекти управління профтехосвітою, важливо з'ясувати систему принципів, функцій і методів управління цією специфічною галуззю народної освіти. Необхідно відзначити, що управління профтехосвітою грунтується на використовуванні основного економічного закону, закону планомірного, пропорційного розвитку народного господарства і законів вартості, економії часу, відповідності розвитку робочої сили характеру і рівню розвитку засобів виробництва, розподілу праці, а також відтворювання робочої сили і ін. Вся система економічних законів комплексно впливає на управління профтехосвітою.

Профтехосвіта є структурним цілим, основні елементи якого взаємозв'язані і взаємообумовлені. Як ціле система профтехосвіти складається з сукупності об'єктів з певними зв'язками між ними і між їх властивостями. Як конкретних об'єктів в ній виступають: професійно-технічні учбові заклади всіх типів, інститути, індустріально-педагогічні технікуми, підприємства, установи, організації. Ці ж об'єкти можуть розглядатися як підсистеми загальної системи профтехосвіти.

Для обґрунтовування системи профтехосвіти як об'єкту управління скористаємося основним організаційним елементом (підсистемою), яким є професійно-технічний навчальних заклад: ціль і задачі функціонування професійно-технічних навчальних закладів повністю узгоджуються з метою і задачами системи профтехосвіти, а точніше цілі і задачі системи реалізуються перш за все у функціонуванні професійно-технічних навчальних закладів; склад вирішуваних цими учбовими закладами проблем адекватний проблемам, вирішуваним системою профтехосвіти в цілому з тією лише різницею, що складність їх зростає пропорційно рівням управління цією системою; по народногосподарському значенню і по кількості функціонуючих професійно-технічних навчальних закладів; склад елементів цієї підсистеми як субстанція її функціонування аналогічний цілісній системі профтехосвіти; структура елементів і зв'язків однотипна і відрізняється лише по ступеню складності і різновидності в залежності від рівня управління; процеси, що протікають в професійно-технічних навчальних закладах, носять загальний для профтехосвіти характер.

На систему профтехосвіти як на об'єкт управління в сучасних умовах значний вплив робить цілий комплекс чинників. Під їх дією зростає необхідність подальшої впорядкованості цього об'єкту в процесі планомірного управління ними. До числа таких чинників відносяться: організаційне виявлення профтехосвіти за допомогою передачі функцій підготовки і підвищення кваліфікованих робочих кадрів стаціонарним професійно-технічним учбовим закладам; посилення соціальної функції профтехосвіти з підготовки молоді до продуктивної праці в умовах її дефіциту; участь в переході до загальної середньої освіти і вдосконаленні професійної структури робочих кадрів за допомогою формування кваліфікованого ядра робочого класу; взаємовплив НТП і профтехосвіти; вдосконалення господарського механізму єдиного народногосподарського комплексу, складовою частиною якого є система профтехосвіти; зростання ролі управлінської праці при одночасному підвищенні вимог до керівників і фахівців профтехосвіти і посиленні їх відповідальності перед суспільством за масштаби і якість підготовки кваліфікованих працівників; складність і різнохарактерність процесів, що відбуваються в системі профтехосвіти, включаючи психолого-педагогічні, соціально-економічні і виробничо-технічні; звідси задача управління - забезпечити координацію всіх цих процесів на користь досягнення мети учбового закладу; особливості колективів профтехучилищ, що полягають в наявності як вчаться, так і педагогічного персоналу: чисельність учнів у навчальних закладах щорічно міняється, проте розміри її значні; наявність значних основних фундацій, які виконують не тільки учбові, але і виробничі функції; матеріальні, фінансові і трудові ресурси, які можуть прийняти стан руху за наявності відповідного управління.

Профтехосвіта в широкому значенні включає всі види і організаційні форми підготовки і підвищення кваліфікації робочих кадрів незалежно від їх відомчої підлеглості.

Функція управління профтехосвітою є сукупністю спеціалізованих елементів процесу управління, взаємодія яких направлена на рішення кінцевої мети і задач профтехосвіти. Необхідно розрізняти види управлінської діяльності і функції управління. До функцій управління профтехосвітою відносяться: планування, організація, контроль, регулювання, облік.

Планування передбачає визначення перспективних і поточних цілей, термінів підготовки працівників, ресурсів, необхідних для виконання заданих цілей у встановлені терміни, визначення системи показників, оцінку результату виконання завдань і т.д. Планування як інструмент реалізації планомірності, тобто об'єктивної необхідності в злагодженому регулюванні економіки, виступає універсальним чинником в управлінні суспільним виробництвом. Відомий зв'язок функцій і методів управління дозволяє в конкретних випадках розглядати планування і як метод управління і як його найважливішу функцію.

Наступна функція - організація передбачує створення системи управління в цілому, що забезпечує ефективне виконання планів, розробку і створення структури управління, зв'язку між її органами, інформаційної системи, методів стимулювання робіт.

Контроль передбачає, з одного боку, фіксацію процесу управління в заданій організаційній системі і з другої аналіз причин відхилення від заданого плану.

Регулювання направлено на постійне усунення відхилень від запланованого ходу управління, забезпечення його безперервності в нових умовах і при змінних обставинах, що виникають в системі профтехосвіти. Регулювання як правило, оперативний процес, направлений на реалізацію кінцевої мети і задач управління.

Облік покликаний фіксувати і реєструвати по певній, наперед встановленій системі весь хід управління підготовки робочих кадрів, а також визначати кінцеві результати навчально-виробничої діяльності за даний період. Форми державної статистичної звітності повинні охоплювати і розкривати всі сторони діяльності навчальних закладів профтехосвіти, включаючи навчально матеріальну базу, навчально-виховний процес, виробничу діяльність, житлово-побутові умови вчаться, а також діяльність підприємств, організацій і органів професійно-технічної освіти по виконанню задач, поставлених перед системою профтехосвіти.

Разом з об'єктивними економічними законами, закономірностями, принципами і функціями в процесі управління профтехосвітою використовуються методи, прийоми і засоби дії на трудові колективи і окремих працівників, які змінюються і удосконалюються відповідно до розвитку системи підготовки кваліфікованих працівників. Термін „метод” буквально означає спосіб дослідження або спосіб досягнення поставлених цілей. Якщо процес управління визначати як цілеспрямовану дію на трудові колективи, то метод управління-це спосіб здійснення такої дії. В науці управління під методом управління розуміється сукупність способів, форм, прийомів і засобів, що використовуються для реалізації задач, що стоять перед керівними органами.

Методи управління підрозділяються на економічні, організаційно-адміністративні і соціально-психологічні.

Економічні методи управління засновані на пізнанні і використовуванні економічних законів; організаційно-адміністративні здійснюються шляхом дії на окремих працівників і трудові колективи, керовану систему організаційно-адміністративної діяльності, тобто в основі цих методів лежать об'єктивні закони; соціально-психологічні і психологічних чинників і закономірностей колективної праці, тобто на об'єктивних законах соціально-психологічного розвитку колективу.

2. Умови створення системи неперервної освіти інженерно-педагогічних кадрів

Концепція безперервного навчання останніми роками отримала, широке розповсюдження при проведенні єдиної державної політики в області вдосконалення освітньої системи країни. Основою безперервного навчання в сучасних умовах виступає той незаперечний факт, що освіта вже не розглядається тільки як чинник вдосконалення професійної кваліфікації, а виконує важливу соціальну функцію, будучи передумовою усестороннього розвитку особи. Тим самим безперервне навчання виходить за рамки суто освітніх установ, оскільки істотно доповнюється системою інших соціальних інститутів, що знаходяться зовні сфери освіти, і здійснюється протягом всього періоду трудової діяльності людини. Розглядаючи з цих позицій безперервне утворення інженерно-педагогічних кадрів профтехосвіти, можна відзначити, що необхідність їх безперервного навчання в сучасних умовах обумовлюється як мінімум чотирма передумовами.

По-перше, вихованням відповідальності за виконання найважливішого соціального замовлення суспільства на підготовку кваліфікованих робочих кадрів відповідно до потреби в них народного господарства, що динамічно розвивається. Абсолютно очевидно, що виконати це замовлення можуть фахівці, по своїх ідейно-політичних, ділових і етичних якостях відповідні вимогам, що пред'являються до них партією і урядом. Тому формування особи кожного фахівця профтехосвіти повинне відбуватися при дотриманні норм демократичної країни, коли процес його виховання не обмежується отриманням освіти у відповідних навчальних закладах, а продовжує розвиватися відповідно до соціального прогресу суспільства протягом всієї трудової діяльності.

По-друге, об'єктивними причинами, пов'язаними з досягненням відповідності між рівнем наукового знання в тій або іншій області науки і ступенем професійної підготовленості керівників і фахівців, тобто рівнем оволодіння всім комплексом нових знань, необхідним для виконання виробничих функцій і обов'язків. Ця визначальна тенденція викликана старінням одного разу отриманих знань і необхідністю їх постійного заповнення унаслідок безперервного характеру науково-технічного прогресу, пронизливого всі галузі народного господарства і робить активний вплив на всі сфери сукупної суспільної праці, включаючи профтехосвіта.

По-третє, як показує досвід, формуванням процесом підвищення кваліфікації суб'єктивної потреби продовжувати освіту. Інакше кажучи, разом з об'єктивною суспільною потребою в постійному оновленні знань існує і суб'єктивна потреба в їх заповненні кожним керівником і фахівцем. У зв'язку з цим насущною задачею системи підвищення їх кваліфікації є підкріплення цієї потреби реальною можливістю отримання додаткового об'єму знань.

По-четверте, недостатнім рівнем освіти в певної частини керівників і фахівців (що є додатковим аргументом для створення безперервного утворення інженерно-педагогічних кадрів).

Початковою основою безперервної освіти служать професійні моделі працівників відповідних категорій. Ці моделі, або свого роду освітній стандарт, повинні концентрований відображати всю сукупність вимог до рівня кваліфікації працівника, а в системі безперервної освіти бути своєрідним орієнтиром в рівні професійної підготовленості керівника і фахівця профтехосвіти. Необхідність розробки професійних моделей пояснюється поряд моментів: такі моделі можна прийняти за певний еталон якостей керівників і фахівців, по якому можна вести їх підбір; по них можна орієнтувати кандидатів на висунення в керівники; вони можуть бути використані як нормативного документа при розробці навчально-програмної документації; в системі підвищення кваліфікації, нарешті, наявність моделей дозволяє визначити раціональні терміни, форми і періодичність навчання. Абсолютно очевидно, що професійні моделі носять динамічний характер, оскільки відбувається постійне оновлення змісту праці працівників. Ймовірно, зміст моделей слід переглядати кожні п'ять років відповідно до періодичності термінів підвищення кваліфікації. Таким чином, використовування професійних моделей в системі безперервного утворення керівників і фахівців профтехосвіти створює наукову основу управління підготовкою і підвищенням кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів.

Система безперервного утворення інженерно-педагогічних кадрів, зайнятих у профтехосвіті, може бути представлена у вигляді різноманіття періодів, видів, форм і термінів навчання і підвищення кваліфікації працівників. Безвідносно до сфери їх зайнятості першим елементом (або підсистемою) цієї складної системи є первинне навчання. Стосовно фахівців цей період протікає в різноманітних видах освітньої системи країни: вузах, середніх спеціальних навчальних закладах, училищах, включаючи військові. Працівники профтехосвіти одержують первинне навчання практично у всіх типах вищих і середніх навчальних закладів, діючих в країні.

Якщо розглядати первинне навчання стосовно окремих категорій працівників профтехосвіти, то можна встановити наступні особливості. Викладачі суспільних дисциплін дістають вищу освіту на відповідних факультетах університетів, вищих навчальних закладів, педагогічних і економічних вузів; викладачі загальноосвітніх дисциплін на відповідних факультетах університетів, педагогічних вузів; викладачі спеціальних дисциплін, як правило, первинне навчання проходять в технічних вузах. Багато які викладачі до вищої освіти отримали середню спеціальну освіту, мали досвід роботи в загальноосвітніх школах або на виробництві.

Значним резервом поліпшення якісного складу інженерно-педагогічних кадрів є навчання їх на заочних і вечірніх відділеннях вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. Складова частина системи безперервного утворення керівників і фахівців профтехосвіти - підвищення їх кваліфікації, пов'язане з необхідністю постійного оновлення знань. Більшість працівників профтехосвіти вищу і середню спеціальну освіту отримали в навчальних закладах, що здійснюють підготовку фахівців для інших галузей народного господарства. Ця обставина спонукає усилити увагу до підвищення їх кваліфікації згідно специфіці даної сфери освіти.

Головними задачами підвищення кваліфікації кадрів системи профтехосвіти слід вважати: набуття додаткової кваліфікації, тобто наукових знань в об'ємі, що виходить за межі спеціальності, отриманої у вузі, і необхідному для виконання службових обов'язків; актуалізація знань і умінь у зв'язку з процесом розвитку профтехосвіти.

Важливою формою підвищення кваліфікації є стажування майстрів виробничого навчання на передових промислових і сільськогосподарських підприємствах, будівництвах і в інших організаціях, яка проводиться з метою практичного вивчення сучасної техніки і технології виробництва, наукової організації праці, прийомів і методів праці передовиків і новаторів виробництва. В даний час ця форма підвищення кваліфікації використовується в більшості профтехучилищ.

За останні роки отримало широке розповсюдження рух наставництва в профтехучилищі, на виробництві. Практика показує, що наставники, в ролі яких виступають передові працівники підприємств, потребують отримання педагогічної освіти, і для них доцільно організувати спеціальну систему підвищення кваліфікації з відривом і без відриву від виробництва.

Інтерес представляє заочна форма підвищення кваліфікації, включаючи екстернат, який особливо ефективний у зв'язку з тим, що виключає відрив керівників і фахівців від навчальної роботи на 2 місяці.

Заочній формі підвищення кваліфікації необхідний цілий арсенал навчально-методичних допомог, що активізують самостійну роботу фахівців, а також продумана система роботи з ними в сесійний період. Для широкого упровадження цієї форми потрібна відповідна підготовча робота. На нашу думку, досягненню ефективності підвищення кваліфікації кадрів профтехосвіти будуть сприяти наступні обставини:

1. Сучасний рівень організації навчально-виховного процесу. Сюди входять належний рівень планування, залучення як лекторів учених і фахівців, досконалі плани і програми, розвинута навчально-матеріальна база, забезпечення слухачів необхідними методичною документацією, підручниками, допоміжною літературою і т.д.

2. Цілеспрямований характер процесу підвищення кваліфікації, суть якого полягає в тому, що процес навчання повинен відповідати кінцевій меті функціонування профтехосвіти з урахуванням всієї сукупності внутрішніх і зовнішніх чинників його розвитку.

3. Комплексний підхід до підготовки і підвищення кваліфікації. Це значить, що необхідний обхват навчанням всіх категорій працівників даного учбового закладу, установи, організації ціллю скорочення значного розриву в рівні підготовки кадрів різних категорій.

4. Безперервність підвищення кваліфікації, включаючи вивчення прямого і зворотного зв'язків між цим процесом і функціонуванням системи профтехосвіти.

Створення системи безперервного утворення інженерно-педагогічних кадрів є важливою соціально-економічною і педагогічною проблемою, від успішного рішення якої зрештою залежить підготовка працівників високої кваліфікації.

3. Системний аналіз планування підготовки кваліфікованих працівників

Об'єктивний механізм планомірності припускає підтримкою пропорційності між масою і структурою суспільних потреб.

Дія закону планомірного розвитку стосовно сфери професійно-технічної освіти означає суспільну необхідність прямого, свідомого регулювання процесу планування підготовки кваліфікованих працівників у відповідності з потребами провідних галузей народного господарства України.

Будучи інструментом планомірності, планування в даному випадку повинне забезпечити пропорційність між підготовкою кваліфікованих працівників і суспільною потребою в них окремих галузей або економічних районів. Для встановлення необхідного співвідношення слід планувати певні темпи розвитку цих чинників. Перерахуємо найбільш загальні вимоги закону планомірного розвитку української економіки до планування підготовки кваліфікованих робочих: виявлення ступеня відповідності масштабів підготовки кваліфікованих працівників суспільним потребам в цілому і з окремих галузей народного господарства; розкриття галузевих пропорцій підготовки кваліфікованих працівників в розрізі міністерств, відомств; аналіз внутрішньовиробничих пропорцій підготовки кваліфікованих працівників на прикладі дрібних, середніх, і великих підприємств (об'єднань), будівництв, приватних фірм і компаній; облік територіальних співвідношень в підготовці кваліфікованих працівників на прикладі окремих областей та регіонів.

Планування підготовки кваліфікованих працівників як цілісне багаторівневої освіти є складною підсистемою, органічно пов'язаною з іншими видами народногосподарського планування як системи. Проте в даному конкретному дослідженні планування підготовки кваліфікованих працівників розглядається як відносно самостійної системи, що складається у свою чергу з великої кількості підсистем. Останні залежно від задач, цілей і характеру дослідження також можуть (і повинні) розглядатися як самостійні системи, утворювані приватними підсистемами, і т.д. Таким чином, планування підготовки працівників по своїй суті є складним організмом, багато порядковою системою, утворюваною безліччю взаємозв'язаних елементів і підсистем. У зв'язку з цим в ході дослідження вельми важливо виявити, розкрити і обґрунтувати місце, роль і структуру зв'язків підсистеми, включаючи цілісну систему планування підготовки кваліфікованих працівників, діючу в країні.

Страницы: 1, 2



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать