Система інтегрованих уроків, як засіб розумового розвитку молодших школярів
65
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ
СИСТЕМА ІНТЕГРОВАНИХ УРОКІВ, ЯК ЗАСІБ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
Магістерська робота студентки 601 групи
факультету ПВПК Рожкової Світлани Борисівни
Науковий керівник: доцент кафедри педагогіки,
кандидат педагогічних наук
БЕРДЯНСЬК - 2007
ПЛАН
Вступ
РОЗДІЛ 1.Теоретичні засади інтеграції змісту освіти в початковій школі
1.1 Аналіз проблеми інтеграції знань в сучасній освіті
1.2 Характеристика інтегрованих уроків як форми організації навчання молодших школярів
РОЗДІЛ 2. Розвивальний характер розумового розвитку навчальної діяльності молодших школярів
2.1 Рівні розумового розвитку учнів в умовах традиційного навчання
2.2 Принципи конструювання інтегрованих уроків з розумового розвитку учнів І класу
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
ВСТУП
АКТУАЛНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ
Утвердження в Україні демократичних засад суверенності й ціннісно-правових орієнтирів при виборі суспільних цілей стимулює оптимальний розвиток людського потенціалу, актуалізує складні соціально-економічні та ідейно-політичні чинники розвитку національної системи освіти, вимагає переходу від директивної до особистісно орієнтованої її моделі. Першочергового значення у цьому зв'язку набуває проблема формування особистості, якій властиві високі морально-духовні цінності, достатня теоретична і практична підготовка, творча активність та конкурентноспроможність.
Суттєвою ланкою у розв'язанні зазначеної проблеми є початкова школа. Саме в ній розвиваються до певної міри необхідні якості особистості, формуються базові вміння навчальної роботи. Опанування основами суспільно значущих діяльностей є однією з провідних потреб молодших школярів. Це вимагає від них набуття вмінь діяти на психологічному оптимумі, реалізовувати свій потенціал, досягати гармонійних взаємин з довкіллям.
Сучасна психолого-педагогічна наука має значний доробок у вихованні особистості в різних видах діяльності. Згідно з теоретичними положеннями К.О. Абульханової-Славської, Б.Г. Ананьєва, Л.С. Виготського, В.В.Давидова, Г.С. Костюка, О.М. Леонтьєва, Б.Ф. Ломова, С.Л. Рубінштейна, О.В. Скрипченка діяльність розглядається основою психічного розвитку та становлення людини як особистості в цілому. При цьому особливою формою діяльності вчені виділяють організоване навчання.
Роль навчальної діяльності в соціальному і психічному розвитку особистості актуалізують наступні методологічні положення:
· на психічний (розумовий і моральний) розвиток школяра впливає не будь-яка навчальна діяльність, а тільки цілеспрямовано сформована і здійснювана при постійній активній участі в ній самого учня як її суб'єкта (Г.О.Балл, Л.І.Божович, В.В.Давидов, А.К.Маркова, С.Д.Максименко, Ю.І.Машбиць, В.В.Рибалка, М.Л.Смульсон, Ю.М.Швалб, І.С.Якиманська);
· характер діяльності і розвиток особистості визначає організація педагогічного спілкування (І.Д.Бех, О.Ф.Бондаренко, О.О.Бодальов, І.С. Булах, І.А. Джидар'ян, В.А. Кан-Калик, О.М. Леонтьєв, Х.Й. Лійметс, Б.Ф. Ломов, О.В. Мудрик, І.Д. Пасічник);
· особистість є суб'єктом власного розвитку, оскільки в активній творчій діяльності найповніше може проявитися і розвинутися унікальний потенціал конкретного індивіда (К.О. Абульханова-Славська, Л.І. Анциферова, М.Й.Боришевський, П.В. Лушин, Я.Л. Коломінський, Н.А. Побірченко, Ю.О. Приходько, С.Л. Рубінштейн).
Зміна цілей і функцій шкільної освіти, особистісно орієнтований підхід до навчання і виховання учнів значною мірою вимагають потребу переосмислення ідеї навчання в контексті виховання та розвитку особистості зокрема, для вирішення проблем гуманізації освіти, яка має ґрунтуватися на принципах гуманітаризації, диференціації та інтеграції.
Проблема інтеграції у психолого-педагогічній теорії стосовно початкової і середньої ланки освіти досліджувалася науковцями в різні періоди і з різних позицій.
Ідея інтегрованого підходу до навчання, енциклопедичності та взаємозв'язку знань була започаткована у роботах основоположників педагогіки Й.Гербарта, А.Дістервега, Я.Коменського, Дж.Локка, Г.Песталоцці, Ж.Ж.Руссо.
У розв'язання проблеми становлення особистості молодшого школяра значний внесок зробили представники вітчизняної педагогічної науки і практики К.Д. Ушинський, С.Ф. Русова, В.О. Сухомлинський.
Психологічні основи процесу інтеграції в системі шкільного навчання розкриті в дослідженнях Л.С. Виготського, В.В. Давидова, В.П. Зінченка, Е.Л. Носенко, Ю.А. Самаріна. Питанням розкриття особистісно-розвивальних можливостей інтеграції змісту навчально-виховного процесу присвячені роботи психологів О.В.Запорожця, І.Ю.Кулагіна, М.С.Лейтеса, О.М.Леонтьєва, І.Я.Лернера, С.Л.Рубінштейна.
Сутність інтеграції як цілісного впливу на становлення особистості, її форми і види розкриті в працях О.Л.Алєксєєнко, С.У.Гончаренка, М.С.Вашуленка, С.В.Загв'язінського, В.П.Тименка, С.І.Якименка.
Проблеми формування особистості на засадах інтегративності школи і позашкільних закладів, урочних і позаурочних видів діяльності досліджувалися Є.В.Суботським, ЄМ.Помиткіним, В.Г. Смирновим. Важливість інтеграції школи і сім'ї, як первинних інституцій соціалізації, що спрямовують ціннісно-орієнтаційний особистісний розвиток виокремлено в роботах О.М.Докукіної, В.М.Соколова, Г.Я.Юзефовича.
Аналіз науково-методичного забезпечення щодо формування інтегрованих знань про людину і світ учнів молодшого шкільного віку висвітлено у дослідженнях дидактів та інноваційній діяльності практиків Г.М.Андрєєвої, Н.М.Бібік, К.Ж.Гузя, В.Р.Ільченко, Н.С.Коваль, Н.М.Свєтловської, О.Я.Савченко та інших.
На розвиток теорії і практики інтегрованого підходу до організації навчання вплинули й новітні нормативні документи, зокрема, національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти в Україні в ХХІ столітті, Закон України “Про загальну середню освіту”, Державний стандарт початкової загальної освіти.
З 90-х років ХХ ст. в Україні активно розвивається дидактичний аспект теорії інтеграції за такими напрямами: методологічні проблеми інтеграції (С.У.Гончаренко, Ю.І.Мальований, О.В.Сергєєв); особливості інтеграційних процесів у професійно-технічній школі (Р.С.Гуревич, І.А.Зязюн, Б.Г.Камінський, І.М.Козловська, Н.Г.Ничкало, Б.О.Федоришин); взаємозв'язки інтеграції та диференціації (В.Ф.Моргун); психологічні аспекти інтеграції (В.А.Семиченко, Т.С.Яценко); структурування інтегрованих знань та цілісність змісту природничо-наукової освіти (Б.Є.Будний, В.Р.Ільченко, А.В.Степанюк); проблеми розробки інтегрованих курсів (К.Ж.Гуз, Л.Б.Лук'янова, В.К.Сидоренко, Я.М.Собко, Н.О.Талалуєва); інтеграція у ступеневій освіті (Ю.Ц.Жидецький); формування системи знань інтегративними методами (О.І.Джулай); інтегративне навчання з використанням комп'ютерної техніки у початковій професійній підготовці (Р.М.Собко); використання інтегративно-диференційованого підходу до структурування змісту знань (Л.В.Дольнікова).
В нинішніх умовах на засадах інтеграції побудовано особистісно-розвивальний зміст таких підручників для початкової школи, як: “Горішок” (авт. Н.М.Бібік, М.С.Вашуленко, Л.П.Кочина); “Довкілля” (авт. К.Ж.Гуз, В.Р.Ільченко, С.І.Собакар) “Я і Україна” (авт. Н.М.Бібік, Н.С.Коваль); “Художня праця” ( авт. В.П.Тименко). З позицій інтегрованого підходу (з метою використання різних груп методів та урахування традицій і досвіду окремих країн) розроблена освітня галузь “Мистецтво” (авт. О.Костюк, Л.Левчук, Л.М.Масол, О.П.Рудницька), що спрямована на підвищення фізичного, інтелектуального, морального та творчого розвитку учнів у процесі організації їхньої активної діяльності.
Аналіз психолого-педагогічних досліджень дозволяє стверджувати, що втілення в освітню практику інтегрованого підходу створює сприятливі умови для формування цілісного образу світу, прояву творчості дитини й учителя. Інтегроване навчання дає свободу вибору теми, змісту, засобів, які використовуються в організації навчання молодших школярів. Цей вибір зумовлений перспективними й поточними дидактичними, виховними та розвивальними завданнями навчально-виховного процесу початкової школи.
Водночас зазначимо, що на сьогодні недостатньо науково обґрунтовано формування особистісних якостей дітей молодшого шкільного віку в процесі інтегрованого навчання, не розв'язано численні проблеми, пов'язані зі створенням оптимальних умов для їхнього гармонійного розвитку в освітньо-виховному процесі.
Отже, соціальна значущість проблеми інтегрування знань, протиріччя між потребами практики початкового навчання в реалізації інтегрованого підходу та відсутність дидактико-методичних засобів його використання в початковій школі в контексті виховання особистості молодшого школяра й обумовили вибір теми дипломного дослідження: «Система інтегрованих уроків, як засіб розумового розвитку молодших школярів».
Об'єкт дослідження - процес розумового розвитку молодших школярів.
Предмет дослідження - засоби розумового розвитку молодших школярів.
Мета дослідження - підвищити рівень розумового розвитку молодших школярів шляхом інтеграції змісту освіти в початковій школі.
У дослідженні була перевірена гіпотеза: розумовий розвиток учнів першого класу буде ефективним через інтеграцію змісту початкового навчання в умовах традиційного навчання.
Завдання дослідження:
1. Виявити рівні розумового розвитку учнів першого класу в умовах діючого педагогічного досвіду.
2. Визначити психолого-педагогічні умови інтеграції змісту навчання першокласників.
3. Експериментально перевірити ефективність запропонованих умов інтегративного навчання.
Для перевірки висунутої гіпотези і вирішення поставлених завдань була опрацьована програма дослідження, яка включає теоретичні та емпіричні методи.
Теоретичні методи: аналіз, зіставлення, узагальнення даних з проблеми дослідження на основі вивчення педагогічної, психологічної і методичної літератури, навчаючих програм і підручників в початкової ланки загальноосвітньої школи.
Емпіричні методи: спостереження за навчальним процесом, анкетування, бесіди з учителями; вивчення результатів діяльності школярів, педагогічний експеримент у констатуючий та навчальній формі.
Теоретичне значення дослідження полягає в доповненні теорії розвивального навчання.
Практичне значення дослідження визначається тим, що: дидактичні ігри та вправи можуть буди безпосередньо використані учителями початкових класів на уроках.
Магістерська робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку літератури, додатків.
У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається об'єкт, предмет, мета, завдання дослідження, висувається гіпотеза, розкривається теоретичне і практичне значення роботи, формулюються основні положення, які виносяться на захист.
У першому розділі проаналізовані проблеми інтеграції знань в сучасній освіті; надана характеристика інтегрованих уроків як форма організації навчання молодших школярів, виявлені особливості оволодіння шестирічними учнями досліджуваними уміннями.
У другому розділі визначені теоретичні підходи рівнів розумового розвитку учнів початкових класів в умовах традиційного навчання; принципи конструювання інтегрованих уроків.
У висновках підведені підсумки роботи і визначені аспекти подальшого вивчення проблеми.
Додатки містять: порядок роботи за деякими видами інтегрованих уроків; типи прикладів і форм роботи для формування різних видів компетентностей під час проведення інтегрованих уроків; моніторинг розумового розвитку до і після проведення інтегрованих уроків.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІНТЕГРАЦІЇ ЗМІСТУ ОСВІТИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
1.1 АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ ЗНАНЬ В СУЧАСНІЙ ОСВІТІ
У вирішенні проблем гуманізації освіти на сучасному етапі важливого значення набувають принципи гуманітаризації, диференціації та інтеграції. Мета їх полягає у формуванні творчої особистості як умови і результату повноцінного процесу навчання.
Сьогодні інтеграція - це провідний принцип розвитку сучасних освітніх систем. Вона в основному проявляється як спосіб і процес створення багатомірності картини світу, що об'єднує різні форми відображення дійсності.
Інтеграція як процес і результат формує цілісність як єдину якість на основі багатьох інших. Інтеграція як принцип здійснення освітнього процесу ґрунтується на взаємному доповненні різних форм і знання дійсності чим і створює умови для становлення багатомірної картини світу та пізнання себе в ньому. В цьому розумінні вона виступає засобом універсальної освіти людини.
Необхідність інтеграції зумовлена не лише значним зростанням обсягу наукового знання, а й завданням освіти, - розвитку і саморозвитку суттєвих, природних властивостей дитини в їхній єдності і цілісності. Цю обставину і можна вважати головною детермінантою необхідності інтеграційних процесів у сучасному освітньому процесі.
Вихідним початком інтегративних процесів, які спостерігаються в світі, є потреба формувати в учнів цілісну картину світу. Цей традиційний підхід до визначення стратегічних цілей освіти досить важливий, однак обмежений у тому розумінні, що сприйняття світу як цілісності в кінцевому результаті замикається на людині і стає лише умовою цілісного становлення та розвитку особистості. Зазначену стратегію освіти, її курс на створення у свідомості дітей цілісного уявлення про світ необхідно враховувати і пам'ятати, адже за цим стоїть людина, яка усвідомлює своє місце в освоюваній нею цілісній картині світу.
В освітньому процесі інтеграція проявляється у перетворенні всіх компонентів освітніх систем завдяки створенню освітніх комплексів інтегративного типу; розробці інтегративних навчальних програм, курсів, навчальних занять, тощо. В діяльності освітньої системи інтеграція як засіб забезпечує цінність картини світу, сприяє розвитку здібностей людини до системного мислення, при розв'язанні теоретичних і практичних завдань. Основна цілісність інтегрованих освітніх систем в тому, що вони забезпечують для учнів, значну свободу вибору подальшого освітнього маршруту, напрямів і рівнів вищої освіти, а також ступенів професійної підготовки.
Інтеграція у широкому розумінні - це процес становлення цілісності, взаємопроникнення елементів одного об'єкта в структуру іншого, наслідком якого є не проста їх сума, не поліпшення якості обох об'єктів, а новий об'єкт з новими властивостями.
На психологічному рівні бачення предмета всі його складові відображаються у свідомості суб'єкта як система певних якостей, властивостей чи характеристик, які зв'язані між собою і породжують нову функціональну якість, тобто інтегративну властивість.
Однак психологічно дитині буває важко встановити зв'язки між науковим поняттям (функцією) і відповідним предметом. У результаті й виникає проблемах зі застосування знань школярами у практичній діяльності. Учень, володіючи знаннями, часто не може розв'язати певної практичної задачі, що ґрунтується на цих знаннях.
Відсутність цілісного розуміння учнями предметів і явищ зумовлена науковим підходом, який традиційно склався у нашій пізнавальній культурі. Наука, яка прагнула пізнати глибинні закони та закономірності навколишнього світу, змушена була диференціюватися, розділивши окреми предмети пізнання. Так фізика розкриває фізичні закони світобудови, хімія - хімічні, естетика - естетичні. Такий методологічний підхід був перенесений у побудову освітнього процесу. Навчальні дисципліни однозначно відповідають певним наукам. При цьому будь - який предмет як цілісне утворення часто був „розірваним” на окремі „шматки” (властивості), які не узгоджувалися й ізольовано вивчалися у різних навчальних курсах. Ці розрізненні знання інтегрувати в самостійну систему учень об'єктивно не може, тому й говорити про цілісний науковий світогляд не доводиться. У кращому випадку в школяра може сформуватися фізичний, хімічний, естетичний світогляд без необхідного внутрішнього зв'язку між ними.
Впровадження інтеграції у навчально-виховний процес сприяє розв'язанню ряду важливих дидактичних проблем: усунення інформаційної перевантаженості процесу навчання, ущільнення, згортання і концентрації знань, націлення на формування самостійності і творчості в учнів, е орієнтацію їх у складних умовах сучасного життя та раціонального використання засвоєних знань.
Знання як вихідний компонент змісту освіти постійно переструктуровуються під час зміни освітніх систем. „В дидактиці знання:
1) характеризують одну з найважливіших цілей навчання;
2) визначають, вказують на засіб педагогічного впливу;
3) розкривають зміст, внутрішню сторону педагогічного процесу”.
Розгляд проблеми інтеграції знань в освіті пов'язаний з особливостями трансформації наукової системи знань у навчальну, визначенням педагогічних принципів, умов і методів організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, специфікою передавання і засвоєння знань у процесі навчання.
Останнім часом навчальний предмет кваліфікується як адаптована і ціннісно орієнтована система наукових знань, що певним чином пристосована до умов навчання і можливостей суб'єкта пізнання. Одні й ті ж наукові знання у дидактичному аспекті орієнтуються на різні типи навчання, комплектуються у зміст різних навчальних дисциплін. У навчальний предмет, на відміну від науки, входять лише основні, базові положення, доступні для засвоєння учнями на певній стадії навчання, окрім того, навчальний предмет включає в себе і дидактичні матеріали. „Разом з тим, науки та навчальні предмети мають важливу спільну рису: вони взаємопов'язані через структурні елементи знань, тобто через об'єкти вивчення, теорії, закони, методи” [ 40,146].
Характеризуючи процес навчання, дослідники часто вживають вислови: „передати знання”, „озброїти знаннями”, „сприйняти знання” тощо. Знання не можна передавати, як передають матеріальний предмет. „Аби передати знання, треба уявити його як спосіб упорядкування предметної багатоманітності і організувати активну пізнавальну діяльність суб'єктів навчання” [27, 16; 28, 116].
„Очевидним є факт: педагогіка, окрім того, що займається становленням особистості, не може цікавитись тільки наслідками засвоєння - знаннями як результатом, ігноруючи процес засвоєння, тобто саму діяльність засвоєння знань, - зазначає І.Лернер. - Знання може бути засвоєним внаслідок власної пізнавальної діяльності людини, якій це знання передається” [ 30, 26].
Педагогічно організована навчально-пізнавальна діяльність учнів „... проектує розвиток всієї системи знань в цілому і кожного її елемента окремо”, - вказує В.Давидов [23, 246]. Аби спрямувати навчально - пізнавальну діяльність на створення інтегративно-знаннієвих конструкцій, обрати засоби і визначити умови, що сприятимуть інтеграції знань, необхідно уявити всю сферу майбутнього засвоєння знання як багатоманітність різноякісних елементів, здатних до взаємопроникнення і взаємоперетворення.
Страницы: 1, 2
