Система роботи з розвитку зв'язного мовлення учнів на уроках української мови (5-12 клас)

Донецький інститут соціальної освіти

Факультет філології та журналістики

Кафедра філології

Дипломна робота

з методики навчання української мови

Система роботи з розвитку зв'язного мовлення учнів на уроках української мови (5-12 клас)

Майкова Юлія Геннадіївна

Науковий керівник

проф., д - р пед. наук

Яворська С. Т.

Донецьк - 2010

Зміст

Вступ

1. Лінгводидактичні засади розвитку зв'язного мовлення
1.1 Аналіз літератури з досліджуваної проблеми

1.2 Методичні принципи навчання української мови

1.3 Типи мовлення

1.4 Особливості розвитку усного та писемного мовлення

2. Інновації у роботі з розвитку зв'язного мовлення

2.1 Інтерактивні технології навчання у системі розвитку комунікативних умінь і навичок

2.2 Система ситуативних завдань на уроках розвитку зв'язного мовлення

2.3 Види робіт з розвитку зв'язного мовлення

3. Методика експериментального дослідження у системі робіт з розвитку зв'язного мовлення учнів

3.1 Мета і завдання експерименту

3.2 Зміст експерименту

3.3 Аналіз результатів дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Мовна освіта в Україні спрямована на виховання людини, яка вільно володіє літературною мовою в усіх сферах суспільного життя. Уміння сприймати, розуміти почуте або прочитане, викладати його зміст, точно формулювати думку, висловлювати її в усній чи писемній формі можуть бути сформовані лише на основі розвитку мислення і мовлення, що є основою навчання мови, починаючи з 1-го класу. Знання державної мови, як відомо, є конституційним обов'язком кожного громадянина України, і досконале володіння нею створює умови для повноцінного високоінтелектуального розвитку особистості, участі її в різних сферах суспільно-політичного, адміністративно-господарського, культурного життя нашої держави [22, 4].

Мова, як знакова система, забезпечує функціонування суспільства в його історичному розвитку. Саме тому в новому підході до методики викладання мови велике значення надається розвиткові усного та писемного мовлення, мовній культурі особистості.

Адже, ступінь розвитку мовлення є характеристикою освіченості людини й народу в цілому. За допомогою мовних засобів людина виражає себе, свій внутрішній світ, світобачення, свій естетичний, етичний та інтелектуальний розвиток, мовленнєву компетенцію, володіння літературними нормами, багатство мовного запасу, вміння усного і писемного, діалогічного і монологічного мовлення. Мовленнєвий розвиток є елементом формування духовної культури людини, що ушляхетнює її життя, збагачує сферу спілкування з іншими людьми.

Результати соціолінгвістичних досліджень та розвідки науковців виявляють, що мовна культура українців у всіх сферах суспільного життя (професійній, державного управління, мова ЗМІ та ін.) потребує вдосконалення. Не випадково у школі мовленнєвому розвитку учнів приділяється особлива увага і досягненню цієї мети підпорядковується вся система вивчення української мови. Тому завдання школи - сприяти засвоєнню школярами норм літературної мови, навчити користуватися ними в різноманітних практичних мовленнєвих сферах.

Основною метою навчання рідної мови є формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови, формування мовленнєвої компетенції учнів, тобто таких особистісних утворень, що охоплюють: знання базових мовленнєвих понять; здатність до мовленнєвої творчості; уміння правильно будувати висловлювання, реалізовувати задум у процесі продуктивної мовленнєвої діяльності; здатність до асоціативної мовленнєво-мислительної діяльності; гнучке вміння використовувати мовні засоби залежно від типу, стилю мовлення; вимогливість до свого мовлення, навички самоконтролю результатів мовленнєвої діяльності та ін.
У Програмі з української мови для 5 - 12 класів зазначено, що навчальний предмет "українська мова" сприяє формуванню особистості, готової до активної, творчої діяльності в усіх сферах життя демократичного суспільства.

Україномовна особистість усвідомлює свою належність до українського народу, вживає українську мову в усіх сферах мовлення, поважає рідне слово, має високу мовну культуру: прагне оволодіти всіма нормами літературної мови, вміє користуватися її виражальними засобами у різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту мовлення.

Отже, актуальність теми зумовлена новими завданнями, що поставлені перед сучасною школою, - формування в учнів умінь самостійно будувати усні й письмові висловлювання різних жанрів, які необхідні їм у процесі навчання і майбутньої діяльності. Передбачені програмою вимоги до мовленнєвої компетентності відбилися у перевірену на практиці систему вправ, яка має розвивальний характер і виразне практичне спрямування. Проблема в такій роботі зумовлена тим, що науково-методична тема може бути взята за основу для подальших наукових досліджень з питань розвитку мовленнєвих компетентностей учнів.

Основою формування умінь і навичок зв'язного мовлення є сукупність понять з лінгвістики тексту і стилістики, які стали визначальними у сучасній програмі з мови. Учитель, який прагне добре організувати роботу над розвитком мовлення учнів, повинен бути обізнаний з найновішими досягненнями психолінгвістики, зокрема психології усного та писемного мовлення, вікової та педагогічної психології, інформатики, ораторського мистецтва, педагогіки, лінгвістики тексту.

Об'єктом дослідження є навчально-мовленнєва діяльність учнів середньої школи на уроках української мови.

Предмет дослідження - система робіт навчально-мовленнєвої діяльності учнів 6-х класів середньої школи на уроках української мови.

Мета нашої роботи полягає у дослідженні комплексної системи роботи на уроках зв'язного мовлення.

Досягнення цієї мети передбачає розв'язання завдань:

1) дослідити теоретико-методичні та концептуальні положення розвитку зв'язного мовлення учнів;

2) виявити взаємозв'язок різних видів діяльності (мовленнєва, навчально-мовленнєва, ігрова, комунікативна) у процесі розвитку зв'язного мовлення учнів та вплив мовленнєво-ігрової діяльності на розвиток комунікативних умінь та навичок;

3) визначити та науково обґрунтувати сутність і структуру поняття „мовленнєва компетенція";

4) виявити сутність, показники, структуру й охарактеризувати розвиток монологічного та діалогічного мовлення;

5) розробити експериментальну методику розвитку зв'язного мовлення учнів 5 - 12 класів за допомогою інтерактивних форм, методів та прийомів.

Гіпотеза дослідження: ефективність розвитку зв'язного мовлення учнів 6-х класів у мовленнєвій діяльності значно підвищиться, якщо забезпечити такі педагогічні умови:

- взаємозв'язок навчально-мовленнєвої, мовленнєвої, комунікативної діяльності учнів;

- формування мовленнєвих умінь і навичок, необхідних для побудови зв'язних висловлювань;

- єдність сформованості монологічного та діалогічного мовлення у процесі навчання;

- використання інтерактивних технологій, спрямованих на розвиток зв'язного мовлення дітей.

Теоретичні засади дослідження становлять: праці психологів щодо мовленнєвої діяльності (Л.В.Виготський, М.О.Іванчук та ін.); ігрової (О.І.Новик, О.І.Сорокіна та ін.); інших видів діяльності (М.С.Каган та ін.); лінгвістів (М.П.Кочерган, О.С.Мельничук, Л.В. Щерба та ін.); лінгводидактів (О.А.Бабкіна, С.О. Караман, Л.І.Мацько, Л.М.Паламар та ін.); педагогів (Ш.О.Амонашвілі, Т.О.Донченко, Г.М.Передрій, О.П.Глазова та ін.).

Методи дослідження:

1) теоретичні: системний аналіз та узагальнення лінгвістичної, психолінгвістичної, психолого-педагогічної і методичної літератури з проблеми розвитку зв'язного мовлення; теоретичне осмислення й узагальнення передового педагогічного досвіду вчителів з метою аналізу досліджуваної проблеми, теоретичного обґрунтування і створення системи роботи з розвитку зв'язного мовлення у мовленнєво-ігровій діяльності; комплексний аналіз функціональних можливостей мовного і мовленнєвого матеріалу відповідно до цілей і завдань роботи з розвитку зв'язного мовлення;

2) емпіричні: діагностичні (бесіди); експериментальні (педагогічний експеримент: констатувальний, формувальний), які були застосовані для педагогічного оцінювання рівня сформованості комунікативно-мовленнєвих умінь, експериментального обґрунтування актуальності та доцільності обраної проблеми, перевірки ефективності пропонованої системи роботи з розвитку зв'язного мовлення учнів.

База дослідження. Експериментальна робота здійснювалася на базі загальноосвітньої школи № 50 м.Макіївки. На констатувальному етапі експерименту брало участь 27 учнів 6-х класів.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів ("Лінгводидактичні засади розвитку зв'язного мовлення", та "Експериментально-дослідне навчання за пропонованою методикою"), висновків, додатків, списку використаної літератури.

1. Лінгводидактичні засади розвитку зв'язного мовлення
Процес становлення мовної особистості починається з дитинства. Коли учень іде до школи, він звертає увагу на мовлення учителя, наслідує його. Кваліфікований педагог на своєму прикладі повинен показати, якою має бути україномовна особистість. Також викладач повинен усвідомлювати, що "не лише бездоганне знання свого предмета, не лише педагогічна майстерність, досконалість методичних прийомів, а й словесно-естетичний рівень подання знань формує юну особистість" [32, 25]. Для того, щоб досягти високого рівня культури мовлення, потрібно наполегливо працювати впродовж життя. Одне з найголовніших завдань учителя - зробити процес формування мовної особистості цікавим, сповненим великої кількості творчих пошуків.

Вивчення української мови в школі передбачає реалізацію трьох основних, тісно пов'язаних між собою завдань: 1) дати школярам знання з мови і вміння використовувати їх у практиці спілкування; 2) розвивати мислення, творчі вміння і здібності; 3) виховувати національно свідому особистість.

Навчальна мета включає передусім базову лінгвістичну освіту - опанування учнями знань про мовну систему, її рівні, структурні одиниці та засвоєння норм літературної мови і на цій основі формування вмінь і навичок свідомого використання мовних ресурсів у процесі мовленнєвої діяльності в різних сферах суспільного життя.

1.1 Аналіз літератури з досліджуваної проблеми

На важливості мовленнєвого розвитку для становлення духовно багатої мовної особистості завжди акцентували методисти. Протягом тривалого часу в методиці та шкільній практиці широко використовувався термін "розвиток зв'язного мовлення", ним послуговуються і тепер. Під цим терміном до 60-х років минулого століття розуміли навчання писати перекази і твори, що істотно звужувало зміст завдань з розвитку зв'язного мовлення. Причому це навчання відбувалося на рівні "практики мови" без засвоєння учнями правил аналізу (сприймання) чужих і побудови власних текстів. Та, як писав Л.Щерба, "вправлятися можна тільки в чомусь відомому… якщо ж …правила не відомі, то вправлятися немає в чому" [46, 8]. Саме такими вправами без правил і була робота з розвитку зв'язного мовлення, поки її основу становила обмежена кількість видів робіт, недостатньо обґрунтованих теоретично.

Ще на початку ХХ ст. виходили праці з питань розвитку мовлення учнів

(стаття С.Попова "Характеристичні помилки під час навчання української мови", праця Н.Л.Солодкого "Засоби розвитку усної мови в старших групах трудової школи" ,"Методика усного і письменного стилю" Б.Заклинського тощо). Зв'язне мовлення розглядається в методиці як особлива галузь роботи з розвитку мовлення - процес говоріння, діяльність мовця, продукт діяльності, текст, висловлювання. У методичній науці вже склалася певна система проблем у дослідженні розвитку мовлення (М.Рибникова, Г.Ладиженська, І.Синиця, С.Чавдаров, О.Біляєв, М.Пентилюк, П.Кордун та ін.). Учителі донині використовують посібники Д.Кравчука "Творча робота з української мови в IV - VIII класах", М.Стельмаховича "Система роботи з розвитку зв'язного мовлення в 4 - 8 класах", В.Мельничайка "Творчі роботи на уроках української мови", М.Пентилюк "Культура мови і стилістика" тощо.

Подібні проблеми вчені розглядають і сьогодні. Коли перехід до 12-річної школи об'єктивно зумовлює переведення освітнього процесу на технологічний рівень.

У праці "Перспективні педагогічні технології в шкільній освіті" С.П.Бондар [5] проаналізовано і розмежовано такі поняття, як методика і технологія навчання, представлена класифікація, в якій відображені різні типи технологій відповідно до компонентного складу педагогічного процесу.

Застосування інтерактивних методик висуває певні вимоги до структури уроку, яку докладно описала О.І.Пометун у посібнику "Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання" [38]. Вона подає модель етапів, за якою повинна будуватися центральна частина заняття - інтерактивна вправа. Послідовність проведення цього етапу така:

1) інструктування;

2) об'єднання в групи, розподіл ролей;

3) безпосереднє виконання завдання;

4) презентація результатів виконання вправи.

О.І.Когут у посібнику "Інноваційні технології навчання української мови і літератури"[16] пропонує інноваційні розробки і підходи до організації навчального процесу. Тут розглянуто досвід учителів української мови і літератури, які працювали над впровадженням у навчально-виховний процес нових педагогічних технологій: текстоцентричної, інтерактивної, інформаційної, групової роботи, внутрішньої диференціації тощо. Приділено увагу з'ясуванню сутності поняття "педагогічна технологія", відображено основні класифікації навчально-виховних технологій та представлено нетрадиційні типи уроків. Цей посібник містить теоретичні основи інноваційних технологій і покликаний практично продемонструвати використання їх при викладанні української мови і літератури в школі.

У статті "Технології мовленнєвого розвитку школярів"[24] О.Кучерук висуває ідею - що з огляду на психолінгвістичні засади мовної освіти вчитель-словесник повинен врахувати механізм мовленнєвої діяльності і спиратися на нього під час добору технологій мовленнєвого розвитку школярів та пропонує модель механізму продуктивної мовленнєвої діяльності.

Відповідно до цієї моделі мовленнєва діяльність зумовлюється пов'язаними між собою метою й мотивом мовлення, а також залежить від певних умов - ситуативних завдань та внутрішнього програмування.

Спрямування навчальних технологій на забезпечення умов для усвідомлення учнями механізму мовленнєвої діяльності, на думку О.Кучерук, дасть змогу правильно сприймати чи продукувати висловлювання (текст). "Розвиток різних видів мовленнєвої діяльності має відбуватись у зв'язку з активним формуванням системи мисленнєвих прийомів. Також слід пам'ятати, що найважливіша ознака будь-якої технології - системність взаємопов'язаних компонентів, тобто завдань, змісту, методів і форм навчання та результатів, які при цьому досягаються. Загалом же шлях до мовленнєвого розвитку лежить через розуміння прочитаного чи заслуханого тексту й передбачає активізацію різних видів мовленнєвої діяльності школярів."

У своїй статті "Методика розвитку зв'язного мовлення. Ознайомлення з мовними нормами"[19] С.Караман також подає своєрідну модель етапів, які треба використовувати на уроках зв'язного мовлення:

І етап - подається текст-опора.

ІІ етап - самостійне складання учнями тексту-розповіді.

ІІІ етап - ознайомлення учнів із текстом-опорою для написання переказу.

ІV етап - самостійне написання переказу учнями.

V етап - написання диктанту тексту-опори.

VІ етап - зіставлення тексту-опори з власним текстом. Аналіз і самооцінка.

VІІ етап - самостійне творення тексту-роздуму.

Ця модель обов'язково виявиться ефективною, проте часу одного уроку буде замало.

О.А.Бабкіна у посібнику "Підготовка та проведення уроків розвитку зв'язного мовлення у 6-х класах" [3] систематизовано розмежовує поняття "мова та мовлення", подає аналіз програми з української мови, включаючи усі змістові лінії, класифікує види, типи та форми мовлення. Даний посібник містить кілька конспектів уроків зв'язного мовлення для учнів 6-х класів, що послуговують як приклад вище вказаних теоретико-методологічних засад. Багато приділяє уваги картині як засобу розвитку мовлення учнів.

К.Ю.Голобородько у посібнику "Уроки розвитку зв'язного мовлення в шкільному курсі мови"[14] вважає, що додаткового вивчення і деталізації потребує система озброєння учнів навичками користування усним і писемним мовленням в такому обсязі, в якому це буде їм необхідно для подальшої творчої, виробничої і суспільної діяльності: вміння побудувати односкладну й розгорнуту відповідь, усно й письмово викласти прочитане чи прослухане (коротко чи детально), написати твір (на літературну й не літературну тему, так званий твір на вільну тему, твір-мініатюру), вести листування, складати план, конспекти, рекламні ролики, мовні проекти, реферати і т.д. Автор акцентує, що основною причиною прогалин у знаннях учнів є усталеність традиційної методики, коли майже на кожному кроці вивчається новий матеріал. "Учителі надмірно захоплюються лекційним викладом мовного матеріалу. Це значно ускладнює процес закріплення теорії. Відповідно на формування зв'язного мовлення, дослідницьких умінь і навичок, культури спілкування не залишається часу." - підкреслює К.Ю.Голобородько. У посібнику йдеться про необхідність створення науково обґрунтованої, експериментально перевіреної методики формування в учнів мовленнєвих компетентностей. Методичні прийоми і засоби, проаналізовані в посібнику, передбачають удосконалення культури мови школярів (вимова речень, різних за метою висловлювань, виразне читання речень із звертаннями, побудова речень з поданих слів, словосполучень; вимова слів, що розрізняються наголосом; вимова звуків відповідно до основних правил літературної вимови).

В. Алексєєва у статті "Питання мовної культури у шкільному курсі української мови"[1] аналізує змістове наповнення чинної програми та підручника з рідної мови для шостого класу матеріалом із культури мови, виявляє типові помилки у мовленні шестикласників та пропонує види роботи, які активізують пізнавальну діяльність учнів у процесі засвоєння мовних норм. Із зазначеного можна зробити висновок, що в методиці існує багато пропозицій та думок щодо вдосконалення комунікативних умінь і навичок учнів, які є досить результативними.

1.2 Методичні принципи навчання української мови

Поряд із загальнодидактичними принципами в методиці навчання української мови повинні об'єктивно існувати і закономірно функціонувати власне методичні принципи. Виявлення власне методичних принципів і їх сутності необхідне насамперед тому, що вони істотно впливають на зміст процесу навчання української мови, його форми й інші категорії.

Напевно, власне предметні принципи повинні насамперед випливати із соціальної значущості і соціально-психологічних функцій мови. Серед них виділяють такі: 1) відображення у мові духовного багатства народу, його національної самосвідомості, моралі, переконань, способу мислення, культури, духовності; 2) здатність мови бути засобом пізнання світу; 3) мислетворча функція мови; 4) конструктивна функція; 5) комунікативна сутність мови як засобу спілкування і 6) естетична функція мови як форма і засіб творення художньої специфіки літературного твору.

Страницы: 1, 2

В соцсетях