Соціально-педагогічна робота як нагальна потреба розвитку українського суспільства

Зміст

Вступ

Розділ 1. Соціально педагогічна робота
1.1 Значення соціально-педагогічної роботи
1.2 Робота соціального педагога з різними соціальними групами
Розділ 2. Практична частина
2.1 Соціально-педагогічні технології роботи з різними соціальними групами
2.2 Реабілітаційні заклади нового типу та роль соціального педагога у них
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
Актуальність теми. Національно-духовне відродження нашої держави неможливе без переосмислення теорії та практики виховання як соціально особистісного феномена. Саме тому проблеми, пов'язані з особистісним становленням молодого покоління постійно перебувають у центрі науково-педагогічних досліджень.

Основне соціально-педагогічне положення можна сформулювати так: виховний процес виникає там і тоді, де і коли представники суспільства (батьки, педагоги) організовують цілеспрямоване задоволення всієї сукупності потреб вихованця, тому що виховання не зводиться до того чи iншого впливу вихователя, а тим паче обставин на психiку вихованця, а є цiлеспрямованим сприянням розвиткові його як суб'єкта через задоволення всебічних і актуальних потреб, формуванню соцiальної мiкросистеми, яку вихованець створює власною активнiстю i яка включає найрiзноманiтнiші елементи - соматичні, психiчні, предметні, соцiальні.

З цим положенням пов'язанi i з нього витiкають інші, а саме:

виховання відповідає своєму призначенню, протікає оптимально і злагоджено там, де вихователь стоїть на сторожі всебічних інтересів вихованця і має за мету суб'єктність його, а не об'єкти, якими вихованець володіє чи створює своєю працею;

виховний процес зберiгає свою соцiальну сутнiсть i свою природу тiльки доти, доки вихователь ставиться до вихованця як до суб'єкта;

для вихованця, як i для вихователя, сформованi фiзичнi i психiчнi новоутворення мають особистiсно розвиваюче значення тiльки у зв'язку з їх предметним i соцiальним змiстом у його (вихованця) iндивiдуальнiй соцiальнiй мiкросистемi;

для вихователя (i суспiльства) його виховнi зусилля матимуть значення тiльки в тому разi i в тiй мiрi, коли і в якiй мiрi вони значимi для вихованця;

в інших випадках виховання переходить у свою антитезу - виробництво, варіантом якого є і навчання;

розвиток вихованця визначається особливостями тiєї соцiально-педагогiчної системи, в якiй вiн здiйснюється i з матерiалу якого формується особистiсна мiкросистема вихованця: особливостями соцiальних зв'язків та формувань, предметного добробуту, включаючи речi та iдеї, генетичного i соматичного здоров'я iндивiдiв, їх духовного багатства, характеру дiяльностi вихованця як способу його буття в матерiальному свiтi.

Проблемам ціннісних орієнтацій особистості у процесі соціалізації достатньо уваги приділяють у працях І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, І.С. Булах, В. Вичев, С. Шардлоу, І.А. Зязюн, М.І. Кравченко, А.В. Мудрик, О.М. Олексюк, В.О. Сухомлинський, Л.А. Філоненко та ін. Останнім часом до них все частіше звертаються як педагоги-теоретики (А.П. Аранов, О.В. Киричук та ін), так і педагоги-практики (А.Й. Капська, В.А. Караковський, М.О. Коберник, В.О. Сухомлинський та інші).

Питання діяльності соціального педагога в загальноосвітніх закладах вивчали вітчизняні дослідники О.В. Безпалько, В.Г. Бочарова, Т.Г. Веретенко, І.Д. Звєрєва, А.Й. Капська, Л.Г. Коваль, С.Р. Хлебік та ін.

Соціально-педагогічні аспекти виховання дітей дошкільного віку досліджували Т. Алєксєєнко, С. Болтівець, О. Кононко, Т. Поніманська та ін. Науковці розкривають зміст соціального виховання дошкільнят, наголошують на важливості співпраці з батьками, потребі у розширенні функцій дошкільного навчального закладу шляхом запровадження соціально-педагогічного патронату сімей, що виховують дітей дошкільного віку, в тому числі з вадами психічного розвитку, які з різних причин не відвідують ДНЗ. На думку дослідників, залучення соціального педагога дошкільного навчального закладу до соціально-педагогічного патронату допоможе охопити всіх дітей мікрорайону міст, селищ дошкільною освітою, сприятиме попередженню негативних проявів насильства над дітьми, своєчасної нейтралізації несприятливих наслідків руйнування сім'ї, організації різноманітних виховних заходів як у дошкільному навчальному закладі, так і в мікрорайоні. [14]

Предметом дослідження є соціально-педагогічні умови становлення самооцінки особистісних та моральних якостей. .

Метою дослідження стало теоретичне обґрунтування можливостей соціальних педагогів у становленні самооцінки особистісних та моральних якостей молоді, сприянні моральному самовдосконаленню майбутніх поколінь.

Методологічною і теоретичною основою дослідження виступають теорія про соціальну педагогіку та відомості щодо зрушень на рівні держави у питанні розвитку соціальної педагогіки.

Розділ 1. Соціально педагогічна робота
1.1 Значення соціально-педагогічної роботи
Соціально-педагогічний рух активно розвивався у 20-30-і рр. У 60-і рр. з'явились працівники, спеціально орієнтовані на виховну діяльність у соціумі (організатор позакласної та позашкільної виховної роботи, працівники позашкільних установ, педагоги-організатори тощо).

На рубежі 70-80-х рр. суспільні потреби, досягнення практиків підняли задачі соціальної роботи на якісно новий рівень. У позашкільних установах, клубах за інтересами, різновікових загонах затверджувалась ідея цілеспрямованої соціально-педагогічної роботи з дітьми. У педагогічній науці багато дослідників звернулись до проблем соціальної педагогіки, намагались осмислити її кращий досвід. [20]

Мабуть, у відповідності з тими ж тенденціями в державнiй програмi "Освiта" серед стратегiчних цiлей освiти в Українськiй державi першою ціллю було проголошено "забезпечення прiоритетностi людини", а серед принципiв - "забезпечення можливостей для вiльного самоствердження i самовиявлення кожної особистостi". Уряд України на чолі з В. Ющенком назвав свою програму "Реформи заради добробуту". Якщо раніше ми могли б говорити, що це не має відношення до виховання, то сьогодні, в світлі соціально-педагогічних ідей, добробут людини виявляється серед цілей виховання так само, як і працьовитість.

Можна по-рiзному оцiнювати науковi дослiдження в цiй галузi. Але не можна не бачити великої уваги до неї з боку спецiалiстiв рiзних суспiльних наук. Тiльки за останні десятилiття указаним проблемам присвятили свої роботи фiлософи Мосоров А.М., Москвiна Р.Р., Мокроносов Г.В., Абишев К., Каржинська Р.С., Коган Л.Н., Минкявiчюс Я.В., Мисливченко А.Г., Головаха Є.I., Кемеров В. Є., Лобутян Я. А., Шубинський В.С., Суїменко Є.I., Мокляк М.М. та iн.; соцiологи Здравомислов А.Г. (1986), Iванчук Н.В. (1986), Миролюбова Л.Р. (1986), Ханiпов А.Т. (1987), Смирнов I.П. (1987), Савiн Ю.А. (1987), Суїменко Є.І., Тарасенко В.I. (1988), Бестужев-Лада I.В., Марченко Т.А., Нечаєв В.Я., Якуба О. А.; педагоги Амонашвілі Ш.О., Шаталов В.Ф. (1980, 1989), Бiтiнас В. (1984), Шемякiн Б.П. (1986), Фiлонов Г.Н. (1987), Плаксiй С.I. (1987), Наумова Н.Ф. (1987), Марченко Л.А. (1988), Нiсимчук А.С. (1988), Сапожнiкова Л.С. (1988), Поляков С.Д., Зязюн I.А., Киричук О. В.; психологи Новікова Л.І., Бех І.Д., Кононко О.Л., Проколiєнко Л.М., Кронiк А.А., Головаха Є.I., Фельдштейн Д.I., Петровський А.В. та ін.

Центри соцiологiчної i педагогiчної думки по питанню вектора виховання, при всiй їх розмаїтостi, сходяться в одному: бiльше гуманiзму, бiльше турботи про людину. Iдеї гуманiзацiї та гуманiтаризацiї народної освiти проходять через всi концепцiї навчання та виховання особистостi.

Практична педагогiка наполегливо шукає шляхiв втiлення iдей гуманiзацiї суспiльства в роботу школи. Шукає способiв звiльнення вихованця вiд одноманiтностi й заорганiзованостi навчальної дiяльностi, пiдвищення його соцiальної i виробничої активностi, суспiльної значимостi його дiяльностi. [12]

Видатний німецький педагог Г. Кершенштайнер (1855-1932) у своїй роботі "Громадянське виховання юнацтва" (1901) аналізує 6 груп закладів та організацій країни, що сприяють гуманному розвиткові народу, а саме:

різні організації шкільного характеру (школи, спец. школи, технічні, учнівські майстерні);

освітні організації не шкільного характеру (робітничі освітні спілки, спілки народної освіти, народні університети, спілки художніх ремесел, народні бібліотеки);

приватні і суспільні заходи щодо анімації народного дозвілля (майданчики для ігор, вечори народних розваг, виставки для художньої просвіти народу тощо);

приватні ініціативи для вдосконалення фізичного виховання (різноманітні спілки: гімнастичні, народного здоров'я, антиалкогольні тощо);

соціальні заклади виховного характеру (рятувальні комітети, притулки для учнів, для дівчат, санітарні та пожежні дружини тощо);

"публічні свята для збереження та заохочення відчуття національної солідарності". [16]

Досвiд показує, що вiдрив навчання вiд широкої i всебiчної суспiльної практики, вiдрив навчальних закладiв вiд виробництва i суспiльно-полiтичного життя, вiд творчої дiяльностi в областi матерiальної та духовної культури деформує особистiсть, веде до її однобічностi, а, отже, деперсоналiзацiї, незважаючи на декларування найвищих iдеалiв виховання. Часткова особистiсть не може iснувати як суб'єкт життєдiяльностi. [12]

Назріла необхідність заснувати інститут соціальних педагогів - фахівців з виховної та соціальної роботи з дітьми та їхніми батьками, дорослим населенням у сімейно-побутовому середовищі, з підлітковими, молодіжними групами і об'єднаннями. У даний час у вищих й середніх спеціальному навчальному закладах уведені спеціальності "Соціальна педагогіка" та "Соціальна робота". [20]

Під соціальною роботою мають на увазі всю сукупність різних видів діяльності у сфері соціальних служб та соціальних професій. При цьому, виходять з міркування, що і безпритульні, і діти, і молодь, яка живе у бідності, потребують не лише матеріальної, але й педагогічної підтримки.

Соціальна і соціально-педагогічна робота представляє собою особистісну службу допомоги людям і направлена на вирішення всієї сукупності проблем в контексті "особистості і навколишнього середовища", де в епіцентрі завжди повинна стояти людина і зусилля соціальних працівників/педагогів повинні бути спрямовані на вирішення її проблем. Поряд із допомогою людині в періоди особистісного і соціального неблагополуччя соціально-педагогічна допомога передбачає захист її прав, інтересів, людської гідності і права на гідне життя.

Соціальний працівник/педагог працює з людьми різного віку незалежно від їх соціального стану, релігійних переконань, етнічної приналежності. Клієнтом соціального педагога може бути як окрема людина, так і сім'я, група, об'єднання, організація. Надаючи соціально-педагогічну допомогу клієнтам, соціальний педагог працює як в умовах інституційного середовища, так і в умовах відкритого сімейно-побутового мікросередовища та його оточення.

Соціальний працівник/педагог має справу як з окремою людиною, групою людей, так і з соціальним оточенням, в якому вони проживають. У процесі соціальної допомоги він повинен сприяти обом сторонам, які вступили у взаємодію - як клієнту так і установі.

Новими сферами соціальної роботи стала соціальна робота за місцем проживання, в тому числі і в сільській місцевості, на підприємствах, в геріатричних центрах, з біженцями, переселенцями, іноземними громадянами, на вулицях, в групах самодопомоги та ін.

Діяльність соціального працівника/соціального педагога повинна бути адресована людям в різних соціумах і в різних сферах діяльності: соціально-педагогічній, правозахисній, просвітницькій, дозвільнєвій, організаційно-методичній, управлінській, дослідницькій, агітаційно-пропагандистській.

Діяльність соціального працівника і соціального педагога повинна бути зорієнтована на роботу з усіма категоріями населення, дітьми, дорослими, їх сім'ями, людьми похилого віку; вона повинна бути направлена на активізацію соціокультурних і соціально-педагогічних функцій суспільства, сім'ї, громади та особи. Соціальний працівник/педагог покликаний створювати систему соціальної допомоги розвитку і саморозвитку особистості, створювати умови найбільшого сприяння психологічному комфорту. З метою досягнення мети - допомогти людині - повинні об'єднуватися зусилля соціальних педагогів, соціальних працівників, усіх фахівців соціальної і соціально-педагогічної сфер. [26]

Взаємозалежність особистості, суспільства й історії, сила історії, що олюднює, робить її невичерпним джерелом збагачення духовного життя людей. Однак в історії є й руйнівні потенції; опановуючи особистість, вони здійснюють досить небезпечну дію на неї та оточуючих. Свобода вибору, добра чи зла, існує в усіх випадках, але вона сильно обмежена вихованням людини, культурою, змістом її свідомості. Тому чим вища й досконаліша культура, яку опанував індивідуум, тим більшу свободу він має.

Історичний процес підтримується двома засобами - спілкуванням і наступністю, у свою чергу обумовленими вихованням, освітою. Поза цими головними факторами неможливе взаєморозуміння людей, так само як і культурне успадкування.

Будь-яка людина має соціальну приналежність, а отже, і соціальні якості. Особистість як суб'єктивне начало одержує свою індивідуальну визначеність тільки завдяки комбінації елементів культури, що здобуваються нею в різних співтовариствах, а ці останні життєздатні через культурну участь у них тих чи інших людей.

Успіхи людського співіснування створені спільними зусиллями всіх культурних народів. Навіть у тих випадках, коли історичний розвиток на якийсь проміжок часу переривався, узагалі він не припинявся ніколи. Свідомість визначається переважно характером суспільства, до якого належить особистість, а також самим її життям. Задача культури в тому і складається, щоб гармонізувати інтереси та можливості соціальних груп із запитами та схильностями особистостей, які до неї входять.

Нація - це ідея, що пронизує матеріальну й духовну культуру великого співтовариства людей. Найбільш стабільне в етнічній історії - це дух народу, що виявляється в любові до рідного як споконвічно даного, чи то мова, чи вдача, звичаї, відносини, цінності. Усе рідне, що складається на базі спілкування й виховання, має колосальне формуюче значення.

Таким чином, національне виховання варто розуміти як уведення індивіда в духовну культуру, в історичну філіацію основних ідейних прагнень, що виразились в етносі даного народу чи народів, якщо мова йде про багатоетнічну націю, і як розвиток здібностей особистості до прогресивного внеску у вірування, мову, життєві цілі й засоби їх доброчинного досягнення, що служить на користь і даної нації, і людства у цілому.

Займаючись щоденними справами, людина вільно чи мимоволі створює історію. Мотиви дій особистості і є в кінцевому рахунку рушійною силою історії, а виховання мотивів, що облагороджує їх, служить порятунку людства. Серед них особливе місце займає розуміння сенсу життя - уявлення про те, навіщо, з якою метою ми виявляємо життєву активність.

Потреба в осмисленні життя означає появу самоповаги, а в подальшому - і соціальної повноцінності. Потреби (пристрасті, інтереси), що рухають людиною, тісно пов'язані з уявленнями про цінності. Нерідко потреби залежать від них. Так, потреба в матеріальних благах може розростатись чи звужуватись унаслідок прийняття особистістю споживчих чи, навпаки, творчих цінностей. Соціальний прогрес полягає в тому, що формуються нові потреби, а разом з ними й нові цінності, серед яких наукове знання та спосіб мислення займають значне місце. Для поступального руху людської історії дуже необхідно, щоб людські потреби все далі виходили за рамки насущного. Відповідно, пристосування людей до умов життя, що змінюються, неможливе без засвоєння ними нової системи цінностей. Однак варто пам'ятати, що й поза наступністю культури немислимий будь-який прогрес. У соціологічному плані виховання означає формування й розвиток особистості під впливом усієї сукупності об'єктивних і суб'єктивних факторів, з якими індивід знаходиться в контакті. У соціології має бути розробка фундаментальних питань виховання, проведення великомасштабних досліджень, що розкривають основні риси й особливості нових економічних і соціально-культурних процесів, які відбуваються в нашому суспільстві, тому що вони пов'язані з формуванням особистості, переорієнтацією суспільної й індивідуальної свідомості. [20]

1.2 Робота соціального педагога з різними соціальними групами
Усе суспільство в Україні можна розділити на багато соціальних груп, в залежності від проблем, які потребують вирішення стосовно людей, що входять до цих груп. Але у будь-якому разі, якщо розглядати роботу соціального педагога, то найпершою та початковою соціальною групою буде та, з якої "все починається". Такою є сім`я. Після неї ідуть інші (дитячий садок, школа, вищі навчальні заклади), які також впливають на розвиток особистості і як результат - на розвиток всього українського суспільства.

Сім'я - це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Сім'я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності.

Сім'я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто на життєдіяльність сім'ї: матеріально-економічне забезпечення, житлово-побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально-психологічний клімат, який впливає на духовність сім'ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів сім'ї.

Державна політика, спрямована на підтримку молодої сім'ї, знайшла своє вираження у Законі про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні, галузевій програмі Мінмолодьспорту України щодо поліпшення становища молодих жінок, сім'ї, завдяки якій передбачається здійснити заходи, спрямовані на поліпшення становища молодої сім'ї, її соціальний захист. Ці завдання реалізуються за допомогою соціальних служб для молоді, створених на початку 90-х років.

Складність ситуації, у якій перебуває зараз молода сім'я, негативні явища, що мають місце в молодіжному середовищі (алкоголізм, наркоманія, захворювання, що передаються статевим шляхом) позначаться і на якісному відтворенні населення.

Несприятливі життєві умови подружжя, а також дітей зумовлюють депресивні стани, емоційне перенапруження, дефіцит позитивних емоцій, стресові ситуації. До останніх можуть призводити невміння раціонально вирішувати матеріально-економічні та житлово-побутові проблеми, сексуальна дисгармонія, конфліктність, що прогресує на основі алкоголізму, аморальної поведінки, наявності у членів сім'ї таких якостей особистості, як ревнощі, надмірна образливість, егоїзм, небажання поступатись власними інтересами, зручностями заради ближнього.

Останнім часом у сім'ях, особливо молодих, спостерігається багато розлучень. Збільшується кількість неповних сімей, діти у таких сім'ях не мають належного матеріального забезпечення. Крім того, виховання дитини одним з батьків, переважно матір'ю, негативно відбивається на формуванні особистості як хлопчика, так і дівчинки.

Одним з основних об'єктів соціальної роботи виступають молода сім'я та сім'ї, які мають проблеми у сімейному вихованні, сім'ї, які за особливостями своєї життєдіяльності потребують соціальної підтримки, допомоги, реабілітації. Це неблагополучні, багатодітні, студентські сім'ї, сім'ї мігрантів та біженців, сім'ї з дітьми і батьками-інвалідами, сім'ї з нестандартною дитиною, бідні й малозабезпечені сім'ї, сім'ї одиноких та неповнолітніх матерів та ін. Соціальна робота з молодими сім'ями полягає у забезпеченні соціальної профілактики сімейного неблагополуччя; здійсненні системи заходів, спрямованих на запобігання аморальній, протиправній поведінці дітей та молоді; наданні соціальної допомоги та послуг з метою реалізації програми роботи з молодою сім'єю; наданні допомоги батькам у розв'язанні складних питань сімейного виховання; здійсненні соціальних послуг, здійсненні соціальної реабілітації. Соціальна робота з сім'єю - це система взаємодії соціальних органів держави і суспільства та сім'ї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов життєдіяльності сім'ї, розширення її можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого процесу.

Страницы: 1, 2, 3

В соцсетях