Створюючи свою богословську систему, могилянці використовували досягнення в цій галузі таких західних філософів як Августин, Дунс Скотт, Фома Аквінський тощо.
Такими були основні, так звані ординарні класи Києво-Могилянської академії у XVII - на початку XVIII ст. Найбільшою популярністю користувалися класи піїтики і риторики.
Складовою частиною навчального процесу в академії були щосуботні повторення матеріалу за тиждень, виконання домашніх завдань і тричі на рік - екзамени.
Частина студентів (філософи і богослови) ніяких домашніх завдань не виконували і екзаменів не здавали. В кінці кожного семестру вони писали так звані великі дисертації і захищали їх у присутності всіх студентів.
На початку XVIII ст. у зв'язку з посиленням інтересу до європейської науковості і суспільної політичної думки в країні зростає зацікавленість у вивченні іноземних мов. Київська академія за ініціативою протектора Рафаїла Заборовського вводить до навчального курсу німецьку мову і поновлює грецьку, що якийсь час не викладалася. З 1763 року вводиться французька мова. Програму викладання іноземних мов у академії розробив її вихованець, видатний вчений лінгвіст Симон Тодорський.
Значна увага в Київській академії приділялася вивченню математики. Спочатку вона читалась в чотирьох молодших класах. На початку XVII ст. була виділена в окремий клас, де викладали арифметику, геометрію і тригонометрію.
Першим відомим теоретичним курсом математики в Київській академії був курс лекцій Ф. Прокоповича.
У другій половині XVIII ст. в Академії був відкритий клас чистої математики, де викладали алгебру, геометрію, а також клас змішаної математики, в якому читались цивільна і військова архітектура, механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, астрономія та інші.
Важливе місце у Києво-Могилянській академії займала художня і музична освіта.
Малювання навчали ще у Братській школі. Поступово склалися певні правила викладання цього предмету.
У другій половині XVIII ст. викладали малювання Фальковський, Петрусевич, Соколовський та інші. Клас малювання був завжди переповнений. У 1799 році там нараховувалося вісімдесят вісім чоловік, а в 1802 році - сто п'ятдесят.
Особливою майстерністю відзначались гравюри Григорія Кириловича Левицького. Школа Г. Левицького мала великий вплив на граверне мистецтво України другої половини XVIII ст., як найбільш художньо і технічно досконала і життєва, пов'язана з народними традиціями і новітніми європейськими досягненнями.
В академії складалася своя художня школа. Уявлення про неї дають нам красиво й зі смаком оформлені зошити студентів, курси лекцій викладачів.
Вихованцями академії були і такі відомі художники, як Данило Галяховський, Леонтій Тарасевич, Михайло Карповський та інші.
У процесі формування й консолідації української нації важливе місце займала музично-пісенна творчість. Долаючи іноземний гніт, панування релігійної ідеології, вона розвивалася в загальному руслі української культури, особливо ж бурхливо з другої половини XVI ст. Чарівна українська пісня, створена народним генієм, проникає і за межі України і заживає слави своєю красою серед слов'янських народів, а також народів Австрії, Німеччини, Італії та інших країн.
Арабський мандрівник П. Алеппський, проїжджаючи в 1654 році по Україні, зачудовано слухав її мелодії, а потім писав у своїх спогадах: «спів козаків радує душу й лікує від печалей, тому що він приємний, йде від серця і виконується ніби з одних вуст».
Надзвичайно популярним було хорове мистецтво. Без хору не обходилось жодне академічне свято - урочисті прийоми гостей, диспути, рекреації (травневі гуляння). Окремий хор у якому брали участь і студенти Академії, постійно існував при Братському монастирі. У п'ятдесятих роках XVII ст. ректор Л. Баранович організував тут хорову школу.
Обидва хори - академічний і братський були найкращими серед усіх київських хорів. Слава їх сягала далеко за межі Києва.
Вихованців Академії часто запрошували диригентами хорових капел України, викликали їх і до Росії. В кінці XVII ст. учні музичної школи Братського монастиря керували хоровими капелами царя Олексія Михайловича, патріарха Никона та інші.
Києво-Могилянська академія виховала багатьох відомих українських композиторів. Найталановитішими серед них були М.С. Березовський та А.Л. Ведель, творчість яких мала великий успіх на Україні, збагатила російську і європейську культури.
Бібліотека Києво-Могилянської академії
Величезну роль у системі навчання і виховання в Києво-Могилянській академії відігравала академічна бібліотека. Очевидно вона була закладена ще Київською братською школою. Вагомий вклад у формування бібліотеки вніс Петро Могила. Весь час він турбувався про її поповнення, а помираючи, заповів Колегії, крім значних коштів усю свою бібліотеку, яку збирав протягом усього життя.
З роками бібліотека зростала за рахунок закупок, надходжень з українських і російських друкарень, пожертвувань з боку окремих осіб, найчастіше керівників Академії, а також колишніх її випускників.
Серед випускників академії існувала традиція надсилати свої власні твори до академічної бібліотеки, де б вони не знаходились.
У 1768 р при бурсі була закладена окрема бібліотека для найбідніших студентів, які не мали можливості за власний рахунок купити книги. Її засновником був вихованець академії, відомий вітчизняний історик М. Бантиш-Каменський.
Поповнювалась академічна бібліотека і за рахунок періодичних видань. Для придбання книг закордоном Академія підтримувала постійні зв'язки з окремими книгарнями Варшави, Батіслава та інших міст Західної Європи.
Справжнім святом для студентів Академії були щорічні контрактові ярмарки в Києві. Сюди навесні з великою лавкою латинських і французьких книг приїздили італійські купці із Ломбардії і розташовувались поряд із Академією.
На жаль бібліотека Києво-Могилянської академії не збереглась до нашого часу.
Особливо постраждала вона під час пожеж 1780-1811 р.р. Тільки в 1780 р. згоріло близько дев'ять тисяч томів, у 1811-близко тисячі видань.
Гуманістичні засади внутрішнього життя Академії
У Києво-Могилянській академії вчилися діти всіх станів, починаючи від аристократії, таких як князі Огинські, до дітей простих козаків і селян. Ще будучи колегією цей навчальний заклад мав свої філії - в 1632 р. у Вінниці на Поділлі, а в 1639 р. в Гощі на Волині.
Чимало молоді прибувало також з українських земель, які знаходились під владою Польщі. В умовах жорстокого національного гноблення, примусового окатоличування, молодь з Правобережжя тягнулася до Київської Академії, що була єдиною вищою православною школою Східної Європи.
Професорів і випускників академії починаючи з середини XVII ст. запрошують до Москви, куди вони приносять західноєвропейську освіту і культуру, а також український вплив, який охопив всі сторони життя у Московії. Українці заснували у Москві Слов'яно-греко-латинську академію на зразок Київської і вчителів до неї, як свідчить І. Огієнко, протягом XVIII ст., набирали лише з самих українців.
Цікавими є спостереження Павла Апенського, який писав, що, коли «перебував у Москві, то в нього наче замок висів на серці, думки були до краю придавлені, бо в Московській землі ніхто не почуває себе вільним і веселим, окрім тамошніх людей». Коли ж він, вертаючись вступив на українську землю, його душу, як і всіх його супутників, «залила радість», бо люди в Україні були приязні, ласкаві й поводились з нами як із земляками.
У той час коли у Московії західної науки і культури завжди боялися і втікали від них, в Україні «західний вплив широкою річкою вільно котився до нас».
Починаючи з XVI ст. українці їдуть навчатися закордон, а іноземні громадяни приїздять в Україну.
Незважаючи на всі намагання Петра Могили, а пізніше і його послідовників, Колегія так і не отримала від польського уряду офіційного титулу вищої школи. Однак, академія завойовувала дедалі більше визнання у слов'янському світі і стала центром культурно-національного відродження України.
Хто дав академії назву «академія» до сьогодні невідомо, але сьогодні важливо пам'ятати про те, що українці уже у XVII ст. мали свою вищу школу, яка здобула визнання у всьому слов'янському світі, демонструвала зв'язок української культури із західноєвропейською, сприйняла ідеї гуманізму, реформації, просвітництва.
Нам важливо про це пам'ятати, повертаючись до самих себе важкою дорогою.
Культурні зв'язки Києво-Могилянської академії
Києво-Могилянська Академія І Українсько-Російські Зв'язки
У другій половині XVII - на початку XVIII ст. в Росії відбувалося помітне піднесення культури. Поширювалася освіта, з'являлися школи, друкарні, видавалися та переписувалися книги.
В умовах наростання боротьби народних мас проти польсько-католицької експансії українські політичні діячі прагнули до посилення політичних і культурних зв'язків з Росією, в зміцненні яких вони вбачали основу успішного завершення цієї боротьби.
Ще в 1640 р. протектор Київської колегії Петро Могила запропонував царю Михайлу Федоровичу заснувати в Москві школу, в якій київські вчителі навчали б «дітей боярських і простого народу грамоті грецькій і слов'янській». Хоча ця пропозиція не була здійснена, згодом боярин Ф. Ртищев, палкий прихильник російсько-українських зв'язків, з дозволу царя запросив тридцять київських учених - монахів, знавців слов'янської і грецької мов, до московського Андріївського монастиря. Київські вчені, які займалися перекладом книг на російську мову, завоювали прихильність і визнання прогресивних московських кіл.
У 1649році на запрошення царського уряду до Москви знову прибула група вчених з Києва, в тому числі Епіфаній Славинецький, Арсеній Сатановський, Симеон Полоцький та інші.
Епіфаній Славинецький - видатний український учений, письменник, педагог. Його спадщина сто п'ятдесят оригінальних та перекладених творів богословського і світського змісту, книги географії, історії, педагогіки і медицини.
У Чудовому монастирі Е. Славинецький заснував першу в Москві греко-латинську школу і був її ректором. Написав для неї педагогічний посібник «Гражданство обычаев детских», що мав «безсумнівний вплив на розвиток російської педагогіки».
Симеон Полоцький - просвітитель, вчений, поет. У 1664році Полоцький приїхав до Москви де розгорнув активну літературно-освітню діяльність. Він вважається основоположником російської силабічної поезії і красномовства. Твори С. Полоцького користувалися великим успіхом серед прогресивних московських кіл. С. Полоцький брав активну участь у заснуванні двірцевого театру, який був першим театром Росії. Писав для нього п'єси. Особливою популярністю користувалася його комедія «Притча о блудном сине».
Полоцький брав участь у складанні «Академічних привілеїв» (1682 р.) - проекту Слов'яно-греко-латинської академії в Москві. Але відкрита вона була лише після його смерті. Діяльність Е. Славинецького, С. Полоцького та їх послідовників - українських і російських прогресивних суспільно - політичних і культурних діячів-значний крок у розвитку російської науки, літератури освіти.
Києво-Могилянська академія та україно-білоруські культурні зв'язки.
Київській академії належить визначне місце в історії україно-білоруських зв'язків. Уже в першій половині XVII ст. в Київській академії працювали і навчалися вихідці із Білорусії. Це - вчитель Сава Могильов'янин, ректор Київської братської школи Хома Ієвлевич, його брат студент Гнат Ієвлевич, відомий громадський і культурний діяч Симеон Полоцький.
В умовах коли частина українських і білоруських земель знаходилась під владою Польщі, діячі Академії велику увагу приділяли боротьбі з католицизмом та унією. Саме з Академії вийшла більша частина діячів, які, приймаючи чернецтво, направлялися єпископами, а також настоятелями православних монастирів у Білорусію, де була єдина православна єпархія в межах Польщі. Крім боротьби з католицизмом та унією, вони проводили там широку освітню діяльність. Це - Арсеній Берло, брати Йосип та Ієроній Волочанські, Михайло Козачинський, Амвросій Юшкевич, Георгій Кониський.
Студенти Академії виїжджали в Білорусію не лише для викладацької роботи. З приєднанням білоруських земель до Росії виникла потреба в освічених людях, які б могли зайняти різні громадські посади.
Просвітницька і суспільна діяльність в Білорусії посланців Києво-Могилянської академії, навчання в ній білоруської молоді, безсумнівно сприяли подальшому зміцненню традиційних культурних зв'язків між двома братськими народами.
Зв'язки Академії з Молдавією і Валахією
Києво-Могилянській академії належить визначне місце в розвитку і зміцненні культурних зв'язків українського народу із зарубіжними країнами, зокрема південнослов'янськими, а також Молдавією, Валахією, Румунією, Грецією, Угорщиною та іншими. Вже в XVII ст. вплив Академії як визначного просвітницького центру поширюється далеко за межі України. Цьому сприяє високий рівень навчання, авторитет київських вчених, поширення їх творів та підручників в інших країнах, активна наукова й освітня діяльність вихованців Академії за рубежем.
Певну роль відіграло й те, що Київська академія виступала як один із визначних осередків ідеологічної боротьби з католицькою реакцією, а також пропагувала ідею союзу християнських народів, і в першу чергу - слов'янських, проти турецької агресії. Великий вплив на пригнобленні Туреччиною й Австро-Угорщиною народи справили успіхи національно визвольної боротьби українського народу проти шляхетсько-католицької Польщі.
Оцінюючи міжнародні зв'язки Київської академії, видатний український письменник, вчений, революціонер - демократ І. Я. Франко писав, що вона «в значній мірі була інституцією інтернаціональною, якої вплив простягався за межі України».
Зміцненню і розширенню українсько-російсько-молдавських зв'язків у XVII-XVIII ст. сприяла діяльність Києво-Могилянської академії. Започаткував цю справу Петро Могила, син молдавського господаря, київський митрополит і протектор Київської колегії.
В 1640 році в Яссах була відкрита перша в Молдавії школа - Слов'яно - греко-латинська колегія. Її засновниками були посланці Петра Могили, очолювані визначним ученим, ректором Київської колегії Софронієм Почаським. Він же став першим ректором Ясської колегії.
В Ясській Слов'яно-греко-латинські колегії навчався наприклад, видатний молдавський учений, громадсько-політичний діяч М.Г. Мілеску Спафарій (1625-1708 рр). Згодом Мілеску Спафарій змушений був залишити Молдавію. До кінця свого життя він працював у Росії. Підтримував реформи Петра I, вніс значний вклад в розвиток вітчизняної наукової і суспільно-політичної думки.
До прогресивних діячів Валахії цього часу належав відомий просвітник, митрополит Валахії Антим Іверіану, грузин за походженням. Йому належать переклади граматики Мелетія Смотрицького румунською мовою (1697 р).
До числа відомих молдавських учених, що навчалися у Києво-Могилянській академії, належить також Дамаскін Римінський - перекладач багатьох слов'янських книг румунською мовою.
Зміцненню україно-молдавських культурних зв'язків сприяла також діяльність у Молдавії випускника Києво-Могилянської академії, полтавчанина Паїсія Величківського. Будучи настоятелем Нямецького монастиря, він створив при ньому школу перекладачів, заснував бібліотеку. У 1777році П. Величківський видав у Яссах «Слов'янську граматику», а також «медичні поради по людських хворобах» молдавською мовою.
Зв'язки Києво-Могилянської академії з іншими країнами
Зарубіжні зв'язки Києво-Могилянської академії носили різнобічний характер.
Зв'язки з Києво-Могилянської академії з європейськими науковими та освітніми центрами розширились в часи раннього Просвітництва. Едуард Вінтер, дослідник Просвітництва у Східній та Центральній Європі, писав, що Україна була в «неабиякій мірі вхідними воротами, через які Просвітництво проникало на Русь», і що важливу роль у розвитку і поширенні ідей відіграла саме Києво-Могилянська академія, яка була головною ланкою зв'язку між західною культурою і Східною Європою.
Тісними були зв'язки між українськими і німецькими просвітниками. Започаткував їх ще Інокентій Гізель. Протягом кількох років він листувався з німецьким просвітником Іоанном Гербінієм, який був ректором протестантської школи в Стокгольмі, а пізніше - у Ризі й Вільно. Гізель консультував Гербінія з питань історії Києва, зокрема Києво-Печерської лаври, наслідком чого була праця Гербінія «Сочинение о подземном Киеве». В ній виразно проявилися симпатії автора до українського народу.
Ряд учених Київської академії підтримували зв'язки з відомим центром Просвітництва в Німеччині - Галльським університетом, заснованим у 1692 році. Тут працювали такі визначні вчені, як Х. Вольф, Х. Томазіус, А.Г. Фронке та інші. Вивчати східні мови до Галле приїздили студенти з багатьох країн, у тому числі й з України. У 1730 році серед студентів-слов'ян, що навчалися в університеті, переважну більшість складали українці. Тут поповнювали свої знання з іноземних мов вихованці Київської академії С. Тодорський, В. Лащевський, Д. Нащинський та інші.
Утвердженню просвітницьких ідеалів як на Україні, так і в Росії сприяла діяльність видатного вихованця Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича. В умовах коли соціальні, національні та релігійні заборони панували над людським розумом, Ф. Прокопович сповідував своє рідне кредо гуманістів і просвітників: «Коли п'єш добре вино, не питай, звідки воно, а коли хтось порядна людина, не питай, хто її бог і де її батьківщина».
Ф. Прокопович підтримував тісні зв'язки з багатьма німецькими вченими. Так, він листувався з А.Г. Фронке, просив його надати підтримку юнакам із своєї школи, які виїжджали для навчання в Галльському університеті. Ф. Прокопович підтримував стосунки з Яблонським - кальвіністським вченим, президентом Академії наук в Берліні, Н.Б. Більфінгером - просвітником, філософом і природознавцем, автором атеїстичного твору «Гармонії тіла і душі», заборонені Ватиканом.
Співдружність українських і німецьких просвітників XVIII ст. є однією із славних сторінок в історії інтернаціональних зв'язків Київської академії. Певні контакти мала Київська академія з науковцями Угорщини. Поїздкам її вихованців у цю країну сприяла заснована у 1747 році у Токаї так звана Комісія для розведення винограду й заготівлі вин для царського двору. Її керівники, й зокрема полковник Гавриїл Вишневецький, виходець з України, запрошували студентів з Академії на посади перекладачів і настоятелів в Комісію і сприяла її поповненню.
В Угорщині здобували знання Григорій Сковорода (в 1775-1783 рр.), Іван Фальковський (1775-1783 рр.), Аарон Пекалицький та Анатолій Ставинський (1779-1782 рр.).
Безперечно, Київська академія мала зв'язки з іншими країнами. Долаючи національну й релігійну замкненість, що часто тяжіла навіть над кращими представниками тодішнього суспільства, Києво-Могилянська академія охоче запозичувала досягнення науки, культури та передової думки народів інших країн і ділилася своїми власними надбаннями. Це сприяло взаємному духовному збагаченню й культурному прогресові народів, зміцненню їх дружніх відносин.
Міжнародні культурні зв'язки Києво-Могилянської академії мають неабияке значення для оцінки і місця в історії світової культури.
Висновок
Як відомо, з 1615 до 1817 р. Києво-Могилянська академія (до кінця XVII ст. - колегія) була одним із найавторитетніших центрів європейської вищої школи. Випускники діставали фундаментальну підготовку в галузі гуманітарних, природничих, філософських та богословських наук, а також оволодівали кількома мовами.
Вихованці Києво-Могилянської академії несли духовність, знання, моральність по всій Україні. Вони заснували сотні шкіл, а також колегії у Кременці, Вінниці, Переяславі, Чернігові, Харкові. Величезний внесок випускників Києво-Могилянської академії також у розвитку культури та науки Росії, Білорусії, Валахії, Молдавії, Сербії та інших країн.
Сьогодні, через 175 років після закриття, Києво-Могилянська академія відродилась як незалежний міжнародний університет. Маючи честь вважатися спадкоємцями і продовжувати традиції Києво-Могилянської академії наш вуз нині постає як навчально-науковий заклад, покликаний сприяти розвиткові науки і культури України.
Це перший і поки що єдиний в Україні недержавний міжнародний університет. Але головне - тут втілюється в життя нова модель вищої освіти, яка поєднує в собі переваги різних систем освіти, наприклад американської і європейської.
Що це означає?
По-перше, те, що студент має можливість самостійно планувати свою освіту: вільно обирати для вивчення значну частину навчальних дисциплін.
Студент вступає до університету, де «кордони» між факультетами досить умовні. Він може обрати для вивчення предмети практично з усіх трьох факультетів. А це дає йому змогу протягом 1-2 років навчання ще раз обдумати, а при необхідності - змінити не тільки спеціалізацію в межах даного факультету, а й сам факультет.
По-третє, крім основної спеціалізації, студент може за власним бажанням паралельно вивчати іншу дисципліну, тобто може «комбінувати» й реалізовувати свої інтереси в різних галузях.
Навчання в університеті має світський характер й вільне від втручання політичних партій, громадських та релігійних організацій.
Відродження Університету «Києво-Могилянська академія» сприймається в Україні і за її межами як символ відродження українського народу.
Але сьогодні ми звичайно найбільше мріємо про те, щоб наш університет, як і в часи найвищого розквіту академії, став справжнім навчальним, науковим і культурно-просвітницьким центром молодої держави, влився як рівний у європейську світову сім'ю університетів, щоб учитися в ньому було великою честю не тільки для українців, а й для молоді інших країн.
Використана література
1. Максимович М.А. Записки о первых временах Киево - Богоявленского братства. - Собр. соч. Т2 к… 1865.
2. Голубев С.Т. История Киевской духовной академии, вип 1.к., 1886;
3. Голубев Киэво-Могилянская академия при жызни своего фундатора Киевського Митрополита Петра Могили К. 1890
4. Вишневський Д. Киевская академия в первой половине XVIII ст.
5. Голубев С.Т. Киевский метрополит Петр Могила й ево сподвижники
6. З.П. Хижняк Киево-Могилянская академия
7. Марченко М. І. Історія української культури з найдавніших часів до середини XVII ст. К., 1961
8. Кошуба М.В. З історії боротьби проти унії.
Страницы: 1, 2
