Тривожність як соціально-педагогічне явище
32
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТРИВОЖНІСТЬ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ЯВИЩЕ
1.1. Питання тривожності в соціально-педагогічній та психологічній літературі
1.2. Прояви шкільної тривожності в підлітковому віці
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ПІДЛІТКАМИ СХИЛЬНИМИ ДО ТРИВОЖНОСТІ
2.1 Зміст, форми і методи роботи соціального педагога з тривожними підлітками.
2.2. Виявлення підліткової схильності до тривожності
Висновки до розділу 2
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми. Необхідність активізації інтелектуальних ресурсів нашого суспільства є однією з найважливіших умов подолання кризи, яку ми переживаємо в даний час. Зокрема, воно припускає рішення проблеми розвитку соціального інтелекту, під яким мається на увазі стійка здатність людини розуміти інших людей і самого себе, свої взаємостосунки з оточуючими, а також прогнозувати міжособистісні відносини.
Сучасне наукове знання демонструє зростаючий інтерес до проблеми тривожності особистості. Цей інтерес відображається в наукових дослідженнях, де дана проблема займає центральне положення і аналізується в психологічному і в багатьох інших аспектах.
Найважливішу роль в розумінні того, як людина виконуватиме ту або іншу діяльність, особливо у тому випадку, коли поряд з нею хтось ще займається тією ж самою справою, грає тривожність.
Становлення емоційно-вольової сфери, з якою тісно пов'язано формування особистості - складний і тривалий процес, що характеризує психічний розвиток. Воно протікає під безпосередньою дією з боку оточуючих, в першу чергу дорослих, що виховують дитину. Без знання особливостей емоційної сфери дітей, важко вірно реагувати на їх вчинки, вибирати відповідні осуд або заохочення, цілеспрямовано керувати вихованням.
Серед негативних переживань людини тривожність займає особливе місце, часто вона приводить до зниження працездатності, продуктивності діяльності, до труднощів в спілкуванні. Людина з підвищеною тривожністю згодом може зіткнутися з різними соматичними захворюваннями.
Розібратися у феномені тривоги, а також в причинах її виникнення достатньо складно. В стані тривоги ми, як правило, переживаємо не одну емоцію, а деяку комбінацію різних емоцій, кожна з яких робить вплив на наші соціальні взаємостосунки, на наш соматичний стан, на сприйняття, мислення, поведінку. При цьому слід враховувати, що стан тривоги у різних людей може викликатися різними емоціями. Ключовою емоцією в суб'єктивному переживанні тривоги є страх.
Слід розрізняти тривогу як стан і тривожність як властивість особистості. Тривога - реакція на небезпеку, яка загрожує особистості, реальну або уявну, емоційний стан дифузного незрозумілого страху, що характеризується невизначеним відчуттям загрози (на відміну від страху, який є реакцією на цілком певну небезпеку). Тривожність - індивідуальна особливість, що полягає в підвищеній схильності відчувати неспокій в різних життєвих ситуаціях, у тому числі і тих, об'єктивні характеристики яких до цього не привертають.
Дослідженням становлення адекватної самооцінки і рівня тривожності у підлітків займалися такі вчені як І. Кон, Ф. Райс, Д. Фельдштейн, М. Тишкова, вивченням сутності явищ тривоги, тривожності та страху займалися - З. Фрейд, В. Астапов, А. Прихожан, К. Азарт, Л. Лєпіхова, над розробкою форм і методів з тривожними підлітками працювали такі вчені як В. Шапалов, М. Амонашвілі, Є. Ільїн та інші
Усе сказане і зумовило вибір теми дослідження «Соціально-педагогічна робота з підлітками схильними до тривожності».
Об'єкт дослідження: соціально-педагогічна робота з підлітками.
Предмет дослідження: соціально-педагогічна робота з підлітками схильними до тривожності.
Мета дослідження: науково-теоретичне обґрунтування емпіричного дослідження соціально-педагогічної роботи з підлітками схильними до тривожності.
Завдання дослідження:
1. З'ясувати ступінь наукової розробки проблеми та виявити характерні риси всього комплексу джерел з теми дослідження.
2. Визначити поняття «Тривога», «Тривожність», «Шкільна тривожність».
3. Розкрити особливості змісту, форм і методів роботи соціального педагога з тривожними підлітками
4. Організувати експериментальне дослідження та провести аналіз результатів.
Методи дослідження. У роботі використовувалася система методів і процедур отримання даних, що включають: теоретичний аналіз літератури з досліджуваної проблематики, методи спостереження, бесіди, тестування, аналіз продуктів діяльності.
В якості методик дослідження виступили:
1. Тест шкільної тривожності Філліпса;
2. Шкала реактивної та особистісної тривожності (Спілбергер - Ханін)
3. Шкала ситуаційної тривожності (методика Кондаша).
При оцінці стану проблеми тривожності науковці наголошують на дві, на перший погляд, взаємовиключні тенденції. З одного боку, посилання на нерозробленість і невизначеність, багатозначність і неясність самого поняття «тривожність» як в нашій країні, так і за рубежем навряд чи не обов'язкові для робіт, присвячених проблемі тривожності. Указується, що під даним терміном часто розуміються достатньо різнорідні явища і що значні розбіжності у вивченні тривожності існують не тільки між різними школами, але і між різними авторами усередині одного напряму, підкреслюється суб'єктивність використовування даного терміну. З другого боку, між дослідниками існує згода по ряду основних моментів, що дозволяють обкреслити деякі «загальні контури» тривожності (розгляд її в співвідношенні «стан - властивість», розуміння функцій стану тривоги і стійкої тривожності і ін.) і виділити тривожний тип особистості.
Необхідно відзначити, що і в даний час в нашій країні тривожність досліджується переважно у вузьких рамках конкретних, прикладних проблем (шкільна, екзаменаційна тривожність, при психотерапії і ін.)
Структура роботи обумовлена змістом дослідження, відповідає визначеній меті та розв'язанню поставлених завдань. Вона складається із вступу, двох розділів, коротких висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків.
РОЗДІЛ 1 ТРИВОЖНІСТЬ, ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ЯВИЩЕ
1.1. Питання тривожності в соціально-педагогічній та психологічній літературі.
Тривога - це смутний, неприємний емоційний стан, що характеризується очікуванням несприятливого розвитку подій, наявністю поганих передчуттів, страху, напруги і хвилювання. Тривога відрізняється від страху тим, що стан тривоги зазвичай безпредметний, тоді як страх припускає наявність об'єкту, що його викликав, людини, події або ситуації.
Тривожність - це схильність людини до переживання стану тривоги. Частіше за все тривожність людини пов'язана з очікуванням соціальних наслідків її успіху або невдачі. Тривога і тривожність тісно пов'язані із стресом. З одного боку, емоції тривожного ряду є симптомами стресу. З другого боку, початковий рівень тривожності визначає індивідуальну чутливість до стресу [57, с.14].
Як і стрес в цілому, стан тривоги не може бути названо однозначно поганим або хорошим.
Іноді тривога є природною, адекватною, корисною. Кожна людина відчуває тривогу, хвилювання або напругу в певних ситуаціях, особливо, якщо вона повинна зробити щось незвичайне або підготуватися до цього. Наприклад, виступ перед аудиторією з промовою або здача іспиту. Людина може відчувати хвилювання, йдучи по неосвітленій вулиці вночі або коли вона заблукала в чужому місті. Цей вид тривоги нормальний і навіть корисний, оскільки спонукає підготувати виступ, вивчити матеріал перед іспитом, задуматися про те, чи дійсно потрібно виходити на вулицю вночі в повній самотності.
У інших випадках тривога є неприродною, патологічною, неадекватною, шкідливою. Вона стає хронічною, постійною і починає з'являтися не тільки в стресових ситуаціях, але і без видимих причин. Тоді тривога не тільки не допомагає людині, але, навпаки, починає заважати їй в її повсякденній діяльності [50, с.84].
Тривожність в сучасній світовій науці розглядається з різних позицій, численними науковими течіями, вченими. З одного боку, як вказували Р. Мей, і інші це «центральна проблема сучасної цивілізації», як найважливіша характеристика нашого часу: «ХХ століття - століття тривоги».
Їй надається значення основного «життєвого почуття сучасності». З іншого (З. Фрейд) - психічний стан, що викликається спеціальними умовами експерименту або ситуації (екзаменаційна тривожність, змагання) і т.п.
Недивно тому, що цій проблемі присвячена дуже велика кількість досліджень, причому не тільки в психології, педагогіці і психіатрії, але і в біохімії, фізіології, філософії, соціології [28, с.73].
Перш ніж розглядати тривожність підкреслимо різницю між тривогою і страхом. На перший погляд, як вказує В. Астапов, різниця проста: - страх - це реакція на конкретно існуючу загрозу; - тривога- це стан неприємного передчуття без видимої причини. Проте, часто в науковій літературі не завжди дотримується це розділення. Так, З. Фрейд розглядає часто тривогу з погляду афекту, ігноруючи об'єкт, який її викликає. А тривогу він визначає як «природне і раціональне» явище, реакція на сприйняття зовнішньої загрози (по Фрейду об'єктивна тривога), тобто те, що інші автори визначають як страх. Крім того, З.Фрейд використовує термін «боязнь». За визначенням Е. Зетцеля, страх - це нормальна реакція на ситуацію зовнішньої небезпеки. Тривога, же це перебільшена, неадекватна реакція на ситуацію реальної небезпеки, навіть якщо вона малозначна.
П. Тілліх вважає, що страх і тривога невід'ємні - вони тісно пов'язані одна з одною. Він визначає тривогу як страх перед невідомим.
Таким чином, можна зробити висновок, що тривога це базисна реакція, загальне поняття, а страх - це вираз тієї ж самої якості, але в об'єктивній формі (на певний об'єкт). Саме тому тривога надалі розглядатиметься в тісному зв'язку із страхом.
Необхідно, відзначити, що кількість публікацій більшою мірою відноситься до зарубіжної науки. У вітчизняній літературі досліджень щодо проблем тривожності досить мало, і вони носять достатньо фрагментарний характер. Я думаю, що це обумовлено не тільки відомими соціальними причинами, але і тим впливом, який надали на розвиток західної суспільної і наукової думки такі напрями, як психоаналіз, екзистенціальна філософія, психологія і психіатрія.
Основну симптоматику тривожності і страху розглядали, старогрецькі мислителі (Діоген), арабські філософи, мислителі європейського середньовіччя. Відомий вислів арабського філософа XI ст. - Алла ібн Хазма з Кордови, наводить в своїй книзі Ч. Спілбергер: «Я знаходжу важливою тільки цю мету - уникнути тривоги... Я відкрив не тільки те, що все людство розглядає цю мету як хорошу і бажану, але також і те, що жодна людина нічого не зробить і не скаже ні єдиного слова, не сподіваючись за допомогою цієї дії або слова звільнити свій дух від тривоги». До числа філософів, які, на загальну думку, найбільшою мірою зробили вплив на сучасні уявлення про тривожність і страх, відноситься, перш за все, Б. Спіноза. Відомий вислів Спінози: «Немає страху без надії, немає надії без страху». Страх для Спінози - істотний стан душі, який проявляється в очікуванні болю і неприємностей, які можуть відбутися в найближчому майбутньому. Як важливу суб'єктивну умову виникнення страху Спіноза виділяв наявність почуття невпевненості і невизначеності. Спіноза, відповідно до характерної для мислителів XVII ст. віри в розум людини, вважав, що переживання тривоги і страху, які є ознакою слабкості душі, можна подолати лише мужністю розуму [5, с.42].
Паскаль, який виходив, як відомо, з ідей обмеженості людського розуму і можливості осягнути істину тільки «логікою серця», навпаки, відзначав, що він, як і інші люди, що зустрічалися йому, переживає постійне хвилювання, непіддатливе доводам розуму. Він підкреслював вплив емоцій на поведінку людини і неможливість раціонально, за допомогою розуму подолати страх. Відзначимо, що певною мірою подібні розбіжності актуальні і тепер. Вони яскраво виявляються, наприклад, в дискусіях про порівняльну ефективність методів раціональної і глибинної психотерапії для подолання тривожності [18, с.231].
А. Прихожан приводить вислів Дж. Локка тривога - це «хвилювання душі при думці про майбутнє зло, яке, ймовірно, на нас обрушиться». Істотними характеристиками тривоги, страху, на його думку, є, по-перше, зв'язаність з модусом страждання, тобто із злом, і, по-друге, присутність його в майбутньому як потреби, потреби в подоланні майбутнього зла [43, с.173].
Таким чином, філософське вивчення тривоги внесло великий внесок у розвиток наукових уявлень про тривожність.
Науково-психологічне ж дослідження тривожності як указує А. Прихожан почалося з Ч. Дарвіна. Як відомо, його погляди на страх грунтуються на двох основних положеннях: по-перше, на тому, що здібність до переживання страху, будучи природженою особливістю людини і тварин, грає значну роль в процесі природного відбору: по-друге, на тому, що впродовж життя безлічі поколінь цей адаптивний механізм удосконалювався, оскільки перемагав і виживав той, хто виявився наймайстернішим в уникненні і подоланні небезпеки. Це забезпечує, по Дарвіну, і особливі властивості страху, у тому числі і можливість зміни його інтенсивності - від помірної уваги до крайнього жаху. Дарвіну належить і опис типових проявів страху - від виразу обличчя і міміки до таких вісцелярних реакцій, як посилене серцебиття, збільшення потовиділення, пересихання горла, зміна голосу. Багато поглядів Дарвіна цілком актуальні для сучасних теорій тривоги і страху. Це, насамперед, уявлення про природжені передумови тривоги, про її різні форми залежно від інтенсивності, про її функції - сигнальну і оборонну, про вісцелярні зміни, що викликаються страхом.
В теорії Джемса - Ланге тривозі і страху також надається велика увага. Страх розглядався У. Джемсом як одна з трьох найсильніших емоцій разом з радістю і гнівом. «Прогрес, який спостерігається в поступовому розвитку тваринного царства аж до людини» характеризується головним чином «зменшенням числа випадків, в яких представляються істинні приводи для страху» Судячи з опису, тривога розумілася Джемсом як одна з форм страху. На його думку, в буденному житті людини його часу страх існував лише у формі нагадувань: «Жахи земного існування можуть для нас стати написом на незрозумілій мові... такі жахи малюються нам у вигляді картини, яка могла б прикрасити килим на підлозі тієї кімнати, де ми так затишно розташувалися і звідки благодушно дивимося на оточуючий світ» [28, с.76].
Згідно поглядів класиків теорії навчення і представників її більш сучасних відгалужень, тривожність і страх - дуже близькі явища. І тривожність, і страх - емоційні реакції, що виникають на основі умовного рефлексу. Вони, у свою чергу, створюють грунт для широкого репертуару інструментальних, оперантних реакцій уникнення, на основі яких і відбувається соціалізація індивіда, і виникають (у разі закріплення неадаптивних форм) невротичні і психічні порушення. Розгляд страху як фундаментальної, природженої емоції найбільш яскраво виявився в роботах засновника біхевіоризму Дж. Уотсона, який відносив до числа таких первинних емоцій, крім страху, також гнів і любов. Проблема природженості базових емоцій, і, насамперед, страху, широко обговорювалася в психологічній літературі на рубежі сторіч, але відгомони цієї суперечки відчутні ще і зараз. Нагадаємо, що, згідно біхевіоральним поглядам, емоції - специфічний тип реакцій, перш за все вісцелярних. Саме таке розуміння лягло в основу наглядів Дж. Уотсона, що дозволили йому зробити знаменитий висновок про те, що страх з'являється з самого моменту народження. Як стимули, що викликають реакції типу страху в новонароджених, він розглядав позбавлення опори (на це ж указував в описі «рефлексу страху» в 1922 р. В. Штерн), шум, гучні звуки, а також дотики типу легкого поштовху до дитини під час засипання або пробудження. Проте надалі, вважав Дж. Уотсон, доводячи це результатами спеціально організованих наглядів, розвиток страху здійснюється по лінії розширення його об'єктів і відбувається на основі умовних рефлексів. Цієї ж точки зору дотримувалися В. Штерн, Ж. Прейер та ін. [2, с.69]
Вперше, як відомо, експериментальний доказ цього був одержаний в дослідженні Дж. Уотсона при формуванні реакції типу страху на раніше індиферентний подразник (білого щура) при поєднанні з безумовним негативним подразником (несподіваним гучним звуком) у 11-місячного хлопчика. Цікаво відзначити, що хлопчик Альберт, у якого вироблялася дана реакція, не був «домашньою» дитиною, він постійно знаходився в лікарні і, можливо, хоча сам Уотсон не фіксує цього, характеризувався «синдромом госпіталізму», в який входить підвищена чутливість до негативних подразників. В процесі експерименту була доведена стійкість реакції страху і її виборча іррадіація. Істотна увага в соціальній теорії навчення, як і в психоаналізі, відводиться дослідженню сигнальної функції тривожності (страху). Так, на думку О. Маурера, тривожність (умовний страх) разом з іншими передбачаючими емоціями (надією, розчаруванням і полегшенням) надає вирішальний вплив на вибір і, отже, на подальше закріплення способів поведінки. При цьому основні (первинні) емоції підкріплення - тривожність (страх) і надія. Полегшення і розчарування вторинні, вони є зменшенням основних емоцій: полегшення - тривожності (страху), розчарування - надії.
Вплив тривожності (як ситуативної, так і стійкої) на діяльність широко вивчався в іншому напрямі школи навчення, представленому відомими іменами - К. Спенса і Дж. Тейлор, автора самої, мабуть, поширеної шкали тривожності, і їх послідовників. К. Спенс і Дж. Тейлор розглядали тривожність (відрізняючи її від страху) як придбане ваблення, що має стійкий характер, будучи солідарним в цьому з О. Маурером і Н. Міллером. Їх цікавила енергетична функція цього ваблення, його ненаправлений, загальноактивуючий характер. Було введено поняття «рівень тривожності», яке, на думку Дж. Тейлор, не було слід прирівнювати до рівня спонуки (драйву). Тривожність, з погляду Дж. Тейлор, лише «деяким чином пов'язана з емоційною чутливістю, яка у свою чергу вносить свій внесок в рівень спонуки». Для опису і пояснення цього К. Спенс ввів між рівнем спонуки (драйву) і проявом тривожності особливу змінну - емоційну реакцію, що продовжується, і має антиципіруючий характер. Ця змінна, на його думку, викликається загрожуючим стимулом і виявляється на операціональному рівні у вигляді збудження і відповідних фізіологічних реакцій, які можна фіксувати в процесі зовнішнього нагляду. Дж. Тейлором було висунуто і доведено припущення, що про те ж можуть свідчити і самозвіти випробовуваних про наявність певних реакцій, що характеризуються як реакції хронічної тривожності. На цій підставі Дж. Тейлор була розроблена Manifest Anxiety Scale (MAS), що зробила першорядний вплив на вивчення тривожності в багатьох психолого-педагогічних школах і напрямах, у тому числі і в нашій країні.
Страницы: 1, 2
