Наприкінці експериментального дослідження стало очевидно: у процесі використання розробленої нами експериментальної методики естетичного виховання засобами народних промислів і ремесел в учнів експериментального класу порівняно з контрольним значно підвищився рівень естетичного розвитку. Це свідчить про ефективність застосовуваного напрямку роботи.
ВисновкиОтже, народні художні промисли - це організоване виробництво творів декоративно-ужиткового мистецтва, призначених для продажу. Під декоративно-ужитковим мистецтвом розуміємо галузь художньої творчості, яка формує естетично-художнє середовище в побуті людини. До декоративно-ужиткового мистецтва відносимо предмети побуту: меблі, тканини, кераміку, фарфор, художнє різьблення, декоративний розпис, вишивку, вибійку, художнє литво, карбування тощо.Ремесло - це дрібне виробництво ужиткових та мистецьких товарів, основою якого є переважно ручна техніка без виробничого поділу праці. Технологічні навички в народних ремеслах, як правило, передавалися від батька до сина з покоління в покоління. Тому часто саме в народному мистецтві збережені найдавніші традиції, художні стилі, віками нагромаджений ремісничий і художній досвід. Народне мистецтво протягом багатьох віків живило національну культуру, давало наснагу професійним митцям.Народне образотворче і декоративне мистецтво своїми коренями сягає глибокої давнини. Воно нерозривно поєднано з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Саме тому твори народного мистецтва містять як духовні, так і матеріальні ознаки. Між звичайними побутовими предметами з дерева, глини, каменя та інших матеріалів і предметами-творами народного мистецтва не існує чіткої межі.Реалізація завдань національного виховання вимагає глибокого наукового аналізу змісту і форм усієї виховної роботи, яка проводиться на сучасному етапі. У системі національного виховання важлива роль відводиться естетичній освіті, естетичного виховання учнів, набуття досвіду практичної діяльності у сфері естетичного виховання.Доведено, що естетичне виховання молодших школярів обумовлене об'єктивними і суб'єктивними факторами. До об'єктивних відносяться середовище й умови, в яких проходить формування естетичних уявлень особистості, до суб'єктивних - естетичний рівень розвитку учнів, їх нахили та інтереси. Естетичний смак формується разом із становленням особистості. До завершення навчання в початковій школі в учнів складається певний естетичний смак, але він ще нестійкий. У процесі естетичного виховання ми поставили перед собою завдання визначити ступінь підготовки, а також особливості формування особистості молодшого школяра.Одним із найважливіших джерел естетичного виховання і розвитку молодших школярів є народне мистецтво. Воно будить творчі сили учнів, робить доступним процес художньої творчості. Мистецтво, подібно до мови, є засобом спілкування людей, подібно до науки - засобом пізнання дійсності, подібно до педагогіки й моралі-засобом виховання, прищеплення знань і норм поведінки в суспільстві. Народне декоративно-прикладне мистецтво містить багато видів і жанрів (типологічних груп) залежно від матеріалу, техніки виготовлення та функціонального призначення виробів.Проблема впливу народних промислів та ремесел як важливого засобу естетичного виховання і розвитку молодших школярів вимагає глибокого дослідження з урахуванням регіональних особливостей, оскільки результати експериментальних досліджень показали, що формування у молоді правильного розуміння законів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва ефективніше вдається тоді, коли процес навчання опирається на міцний ґрунт народних художніх традицій, а Тернопільщина - саме той етнографічний регіон, де залягає потужний пласт народного мистецтва.З метою удосконалення методики естетичного виховання молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва нами здійснено педагогічну діагностику; розроблено, впроваджено у педагогічну практику початкової школи методику використання народних промислів і ремесел, а також перевірено ефективність даної методики в естетичному вихованні учнів.Експериментальне дослідження особливостей використання народних промислів і ремесел на уроках трудового мистецтва показало, що внаслідок застосування даної методики в учнів підвищився рівень естетичної вихованості. Так, наприкінці експериментального дослідження у процесі використання розробленої нами експериментальної методики естетичного виховання засобами народних промислів і ремесел в учнів експериментального класу порівняно з контрольним значно підвищився рівень естетичного розвитку. Це свідчить про ефективність застосовуваного напрямку роботи.Список використаних джерел1. Закон України про народні промисли // Народна творчість та етнографія. - 2001. - №5-6. - С.2-19.
2. Альбом листівок "Художні промисли України. Прикарпаття". - К.: Мистецтво, 1982. - 132 с.
3. Антонович Є.А., Проців В.І., Сенд С П. Художні техніки в школі. - К.: ІЗМН, 1997. - 312 с.
4. Антонович Є.А., Захарук-Чугай Р.В., Станкевич М.С. Декоративно-прикладне мистецтво. - Львів: Світ, 1992. - 271 с.
5. Бойко А. Педагогічний потенціал національно-культурних традицій // Рідна школа. - 1999. - №10. - С.12-15.
6. Будзак А. Ф Різьба по дереву в західних областях України. - Київ. Видавництво АН УРСР, 1960 рік - 106 с.
7. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. - К.: Мистецтво, 1981. - 178 с.
8. Бушина Т. Декоративно-прикладне мистецтво Радянської України. - К.: Мистецтво, 1986. - 454 с.
9. Вальницькая С. Яворовська народна іграшка // Образотворче мистецтво. - 1993. - №5. - С.26-28.
10. Велігоцька Н.І. Юрченко П.Т. Декоративне ужиткове мистецтво // Історія українського мистецтва. У 6 т. - Київ. Головна редакція енциклопедії, 1967 - т.5. - С.363 - 390.
11. Від ремесла до творчості: Збірник / Упоряд. Ю.Г. Легенький. - К.: Час, 1990. - 152 с.
12. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1976. - 270с.
13. Вовк Л.В. Студія з української етнографії та антропології - Київ: Мистецтво, 1995. - 336 с.
14. Ворона М.О. Особливості вияву естетичних почуттів у дітей // Початкова школа. - 1990. - №4. - С.64-66.
15. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - К.: Оберіг, 1993. - 589с.
16. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. - К.: Вища школа, 1995. - 237 с.
17. Герман М.М. Скатерщинов В.К. Основные принципи классификации видов искусств. - М., 1982. - 224 с.
18. Гончаров И.Ф. Эстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности. - М.: Педагогика, 1986. - 126с.
19. Гриб А. Витинанки Тернопільщини // Вільне життя, 18 березня, 1997.
20. Гриб А. Килими Надзбруччя // Ровесник, 4 вересня, 1979
21. Гриб А. Ювілейний вернісаж народних талантів // Тернопілля'96. - Тернопіль: Збруч, 1997.
22. Гургула І.Я. Народне мистецтво західних областей України. - К., 1966. - 214 с.
23. Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник /За ред. Запаска Я.П. - Львів: Афіша, 2000. - Т.1,2.
24. До історії народного мистецтва Покуття // Народознавчі Зошити. - 1999. - №4-С.538-549.
25. Етнографія України: Навчальний посібник / За ред. С.А. Макарчука. - Львів: Світ, 1991. - 520с.
26. Заєць І.М. Технологія виробів з деревини: Навчальний посібник - Київ, 1993 рік
27. Зворыгина Е.В. Первые сюжетные игры малышей. - М.: Педагогика, 1988. - 164 с.
28. Забуті старогалицькі джерела в народному декоративному мистецтві Покуття // Галич і Галицька земля у державотворчих процесах України: матеріали Міжнародної ювілейної наукової конференції. - Івано-Франківськ-Галич: Плай, 1998-С.165-168.
29. Історія народного господарства Української РСР: У 3 т., 4 кн. - К., 1983. - Т.1. - С.154-197.
30. Кабиш Ю.І. Розвиток художніх здібностей дітей молодшого шкільного віку // Рад. шк. - 1981. - С.48-50.
31. Кара-Васильєва Т.Г. Творці дивосвіту. - К.: Рад. шк., 1984. - 175 с.
32. Кара-Васильєва Т. Українська вишивка. - К.: Мистецтво, 1993. - 142 с.
33. Кара-Васильєва Т., Заволокіна А. Українська народна вишивка. - К.: Либідь, 1995. - 96 с.
34. Коваленко Т.В. Використання народної іграшки в трудовому вихованні і творчому розвитку молодшого школяра // Наукові записки психолого-педагогічного факультету: Збірник наукових праць. - Полтава, 1998. - С.311-318.
35. Коваленко Т.В. Збагачення словника молодших школярів при вивченні теми "Українська народна іграшка" // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Вивчення мови на комунікативній основі". - Полтава, 2000. - С.101-103.
36. Коваленко Т.В. Народна іграшка на уроках в початковій школі. Методичні рекомендації. - Полтава, 1998. - 138 с.
37. Коваленко Т.В. Українська народна глиняна іграшка на уроках художньої праці // Імідж сучасного педагога. - 1999. -№4. - С.44-45.
38. Кононенко П.П. Українознавство. - К.: Заповіт, 1994. - С.280-304.
39. Культура і побут населення України. - Київ: Либідь, 1991. - 346 с.
40. Лащук Ю.Л. Народне мистецтво українського Полісся. - Льв., 1992. - 124 с.
41. Литвак І.М. Іграшка народного майстра // Україна. - 1956. - №20. - С.17-19.
42. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. - К.: Вища школа, 1974. - 354с.
43. Мириманов В.В. Малая история искусства: Первобытное и традиционное искусетво. - М.: Знание, 1973. - 456 с.
44. Морди Анри де. История декоративно-прикладного искусства. - М.: Капитолий, 1992. - 688 с.
45. Найден О.С. Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості. - К., 1999. - 264 с.
46. Орнаментальні види творчості покутян // Народознавчі Зошити. - 2000. - №3-С.387-395.
47. Подарунок на Великдень. Упорядник В. Пацюрко. - Стрий: Добре серце, 1994. - 48 с.
48. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. - К.: Абрис, 2002. - 368с.
49. Саламченко О.Г. Гуцульське народне мистецтво і його майстри. Серія № 1, №16. - Київ, 1959. - 168 с.
50. Сапіга В.К. Українські народні свята та звичаї. - К.: Знання України, 1993. - 112 с.
51. Свид С.П., Проців В.І. Художні техніки. - Київ: Радянська школа, 1987. - 252 с.
52. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. - К.: Радянська школа, 1990. - 364 с.
53. Струбицька Н. Народні художні промисли Тернопільщини // Мистецтво Тернопільщини. - Тернопіль, 1990.
54. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. - К.: Рад. шк., 1973. - Т 3. - 464 с.
55. Тищенко О.Р. Декоративно-прикладне мистецтво східних слов'ян і давньоруської народності. - К.: Основи, 1985. - 188 с.
56. Українське народознавство / За заг. ред. Павлюка. - Львів: Фенікс, 1994. - 384 с.
57. Художні промисли України. - Київ: Мистецтво, 1992. - 386 с.
58. Чарівне веретено: Нариси / Упоряд. А. Данилюк. - Львів: Каменяр, 1990. - 86 с.
59. Шевченко Г.П. Естетичне виховання у школі. - К.: Рад. школа, 1986. - 178 с.
60. Шкаровская Н. Народное самодеятельное искусство. - Л.: Аврора, 1975. - 264 с.
ДодаткиДодаток А
Взірці українських народних іграшок
Рис. "Звір, що співає"
Рис. "Візок-каталка", "Кінь-каталка"
Рис. "Солом'яний бичок"
Рис. "Кінь о трьох головах", "Баранчик",
Додаток Б
Конспект уроку образотворчого мистецтва
Тема. Народна глиняна іграшка. Ліплення за мотивами творчості М. Приймаченко "Чудо-звірі".
Мета. Ознайомити учнів з опішнянською народною глиняною іграшкою. Розвивати здібності аналізувати форму і визначати складові частини будови тварин, відтворювати пропорційні відношення окремих складових частин будови. Передавати різними засобами особливості пластики, найхарактерніші пози тварин у русі, характер і стан образів. Розповісти про творчий шлях Марії Приймаченко. Використовувати народні мотиви в декоративних композиціях. Виховувати повагу і бережне ставлення до творів народного мистецтва.
Обладнання. Репродукції творів М. Приймаченко "Фантастичний звір", "Слон", "Лев зламав зуба", "Звір гуляє", народні глиняні іграшки, зразки робіт, пластилін (глина), стеки.
Хід уроку
I. Організаційна частина. Повідомлення теми і завдань уроку.
II. Робота над темою уроку.
Вступна бесіда.
Історія народної іграшки починається з глибокої давнини. Протягом віків вона вбирала в себе кращі національні традиції. В усі часи іграшку створювали як предмет мистецтва, надаючи їй великої художньої виразності. Праобразом стали об'єкти навколишнього життя.
Українські народні Іграшки надзвичайно різноманітні. їх виготовляли з паперу, горіхів, хутра, пір'я, дроту, глини, дерева, сиру, тканини, шкіри, соломи тощо.
Народна іграшка народжувалася разом з природною потребою дитини пізнати світ. В Україні найбільшого поширення набули глиняні іграшки. Забавки виготовлялися скрізь, де були гончарі, - від Карпат до Чорного моря. Найбільш відомі осередки: Опішня на Полтавщині, Ічня на Чернігівшині, с Дибиці та Васильків на Київщині, Косів на Івано-Франківщині тощо.
Перегляд народних іграшок різних регіонів України.
Продовження бесіди.
А тепер розгляньте уважно ось ці Іграшки. їх виготовили опішнянські народні майстри. Чим вони відрізняються від інших іграшок?
Так, декоративно-стилізовані форми, пишний рослинний орнамент з червоного, зеленого, білого, коричневого і чорного кольорів надають опішнянським іграшкам казковості і чарівності.
Сьогодні неможливо уявити українське народне мистецтво без Марії Приймаченко, творчість якої стала новим, якісно вищим рівнем у сучасному народному малярстві.
Народилася Марія Приймаченко 1909 року в селі Болотня на Київщині, її батько, Оксентій Григорович, був теслею-віртуозом, майстрував дворові огорожі, а мати, Параска Василівна, була визнаною майстринею вишивання.
Дитинство Марії Оксентіївни було затьмарене страшенною недугою - поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Природа наділила її красою, все дала вона їй - "і біле личко, і чорнії брови, і карії очі". Але ж красуня - і на милицях.
Крізь усе її життя проходить невсипуща жага творення, потреба поділитися своїми відкриттями з людьми.
"Починалося все це так, - згадує художниця. - Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату... ". Кожен приходив подивитися на цю дивину, зроблену руками дівчинки. Хвалили. Сусіди просили і їхні хати прикрасити. Дивувалися, радили вчитися.
Її творчість стає різноманітнішою - Марія малює, вишиває, захоплюється керамікою.
Є відомості й про те, що Марія Приймаченко виявила свій талант у галузі керамічної скульптури. На жаль, зберігся лише один витвір у цьому жанрі - "Крокодил". (Демонструється репродукція композиції).
Приймаченко постійно вчиться у рідної поліської природи. Джерела її творчості і в повсюдно вживаних на Україні настінних хатніх розписах - одному із найстародавніших жанрів світового декоративного мистецтва, І в тому орнаментальному та пісенному багатстві, що входило у дитячу свідомість з колисковою матері, яке оточувало кожного дня: медяники, шо робились у вигляді фантастичних тварин, весільні вироби із тіста, якими славилася серед односельчан Марія, старовинні тканини, килими, вишивки. Твори Приймаченко свідчать про те, що за ними стоїть велика, різноманітна школа мистецтва. А ось фантастичні звірі - це витвір уяви художниці. Таких звірів не існує у природі - порівняння тут зайві. Але ж І "Болотяний звір", і "Болотяний рак" могли народитися на землі Болотні - сама назва села свідчить про його природу. "Дикий чап-лун" - від слова "чапати" - таку назву придумала Приймаченко одному із звірів, акцентуючи увагу на його лапах, шо здатні продиратися крізь оті вільхові зарості, що раніш були навкруги батьківської хати, І взагалі - крізь таємничі хащі життя. ПриймаченківськІ фантастичні звірі - це і пересторога ("Будь проклята війна!"), і заклик до дружби, до миру.
Перегляд демонстраційного матеріалу (з коментарем учителя).
М. Приймаченко "Молодий ведмідь по лісу ходить"
Добро і радість на картинах народної художниці перемагають зло. Від цього на душі стає тепло і спокійно. А ще з'являється бажання творити. Тож готуйтеся швидше до роботи!
Марія Приймаченко малювала птахів, квіти, звірів. Он який вогняний бичок дивиться на нас круглими, неначе здивованими очима ("Бичок-третячок"). Ці очі, єдині дві білі цятки на всій картині, привертають нашу увагу, оскільки різко контрастують з чорним тлом полотна та червоним тулубом бичка. Роздивимось уважно цікаві візерунки на голові, тулубі, ногах бичка, довгі зелені роги, які майже утворюють коло, чудернацький хвіст, схожий на якусь рослину чи гілку з квітками. Дивно! Фантастично! Гарно!
Поміркуємо, чому таке темне тло картини? Бичок, мабуть, пасеться вночі на казковому лузі з червоними маками. Від трави вуса в бичка стали зеленими, а язик від квіток - червоний.
Як гадаєте, цей бичок добрий чи злий? Мабуть, добрий. Он які в нього круглі здивовані очі, облямовані пухнастими віями. Він зовсім миролюбний на вигляд і навіть ніби трохи переляканий. А чи помітили ви в нашого бичка між рогами чепчик і сережки у вухах?
Поетапне виготовлення виробу вчителем (ліплення фігурки бичка).
Поділіть пластилін на дві непропорційні частини. З першої - зробіть тулуб. Для цього розкачайте пластилін прямими рухами рук і утворіть товстий валик, кінці якого зігніть дугою, стекою зробіть розрізи. Пальцями рук утворіть передні та задні ноги. Від загальної форми відтягніть пластилін для шиї та голови, потім зробіть мордочку.
З другої частини пластиліну зліпіть вушка та ріжки і з'єднайте з головою. Стекою виділіть очі, ніс. Зарівняйте нерівності та надайте фігурі характерних ознак. Порівняйте її зі зразком. Готову фігуру розфарбуйте. Коли фарба просохне, прикрасьте бичка оригінальними візерунками, домалюйте йому роги, очі, вії і на свій смак додайте ще якісь атрибути: чоботи, бантики на ногах або рогах. От і готовий ваш фантастичний бичок. Залишається тільки дати йому ім'я.
Так само ви зможете виліпити й інших фантастичних звіряток, таких, які залишила в пам'ять про себе талановита українська художниця - Марія Приймаченко.
Практична діяльність учнів.
III. Підсумок уроку.
Перегляд і оцінювання виробів.
Демонстрування готових фігурок.
Додаток В
Конспект уроку образотворчого мистецтва
Тема. Ліплення іграшкового коника на основі спостережень за творами декоративно-прикладного мистецтва
Мета. Ознайомити учнів з характерними особливостями опішнянської, косівської, Васильківської іграшок. Поглиблювати поняття про пластичність, виразність і декоративність народної іграшки. Розвивати відчуття ритму, гармонії з застосуванням попередньої переробки реальних форм в декоративні. Сприяти формуванню поваги до праці народних майстрів і розуміння краси декоративно-прикладного мистецтва.
Обладнання. Іграшки з дерева, кераміки, пластмаси, тканини, соломи, сиру, гуми, металу, ілюстрації, дитячі малюнки та Іграшкові вироби.
Хід уроку
I. Організаційна частина. Оголошення теми і завдань уроку.
II. Робота над темою уроку.
Вступна бесіда.
Іграшки... Це найкраще, що є у дітей, це їхні найцінніші друзі. їм вони довіряють свої найпотаємніші думки, з ними пізнають навколишнє, живуть у чудовому, казковому, мрійливому світі дитинства. Подивіться на свої іграшки, які ви принесли сьогодні на урок. Кожна з них - найкраща, найулюбленіша. А чи здогадувалися ви, який довгий шлях вона повинна пройти від задуму до втілення, щоб потім побачив її весь світ - від знайомих, друзів, батьків, сестричок і братиків - до вас. Вивчаючи іграшки різних народів світу, ми можемо краще дізнатись про те, як ці народи живуть, чим займаються, що люблять.
Перегляд ілюстрацій із зображенням іграшок різних країн світу.
Продовження бесіди.
Історія народної іграшки починається з глибокої давнини. Протягом віків вона вбирала в себе кращі національні традиції. В усі часи іграшку створювали як предмет мистецтва, надаючи їй великої художньої виразності. Прообразом ставали об'єкти навколишнього життя.
Українські народні іграшки надзвичайно різноманітні. їх виготовляли з паперу, горіхів, хутра, пір'я, жолудів, гуми, скла, тіста, дроту, глини, дерева, сиру, тканини, шкіри, соломи тощо.
Для дітей благодатним був час, коли закінчували збирати урожай. На городах залишалися лише непридатні для харчування насінники: огірки, кабачки, гарбузи. З них діти виготовляли різні забавки: з огірків робили їжачків, черепашок, корівок, з кабачків - свиней, баранів, журавликів, а з гарбузів - різноманітні маски для залякування вночі людей.
З огірків-насінників найкраще виходили їжачки: на подовгасту частину огірка забивали один біля одного гострі кілочки, вирізані з верболозу, а в нижню частину вставляли лише чотири, які імітували ніжки. Спереду з кінцівки морквинки робили носик та очі й виходила досить кумедна іграшка.
На Гуцульщині вівчарі під час довгого перебування на полонині виготовляли сирні фігурки баранчиків, коників, оленів, розмальовувати їх і дарували дітям до свят.
За уявленнями наших предків, весну приносили птахи на своїх крилах, тому в березні - першому весняному місяці - випікалося обрядове печиво у формі пташок.
Були також поширені іграшки з дерева. В наші дні їх можна побачити лише в музеях та приватних колекціях. А раніше на ярмарках можна було купити дерев'яних коників, свищики, колисочки, вітрячки, брязкальця та Ін.
Народна іграшка народжувалася разом з природною потребою дитини пізнати світ.
В Україні найбільшого поширення набули глиняні іграшки. Забавки виготовляли скрізь, де були гончарі, - від Карпат до Чорного моря. Найбільш відомі осередки: Опішня на Полтавщині, Ічня на Чернігівщині, с Дибинці та м. Васильків на Київщині, Косів на Івано-Франківшині тощо.
Декоративно-стилізовані форми, пишний рослинний орнамент з червоного, зеленого, білого, коричневого і чорного кольорів надають опїш-нянським іграшкам казковості й чарівності.
Полтавські гончарі славляться своїми іграшками-свищиками, виготовленими у вигляді вершників, півників, баранчиків, ляльок.
Майстри київські вдало передавали характер і звички птахів та тварин. У їхніх виробах життєва правда поєднувалась із казкою.
В ічнянській іграшці збереглася техніка оздоблення ше з часів Київської Русі. Іграшки прикрашались гравіруванням по сирій глині або орнаментом, відтиснутим дерев'яним штампом. Вироби косівських майстрів характеризуються соковитим розписом світлими барвами на темно-коричневому тлі. Пропорції косівських іграшок прості, гарно розписані.
Народна Іграшка, виготовлена з глини, в руках майстрів інколи перетворювалась в скульптуру малих форм.
Перегляд демонстраційного матеріалу.
Читання оповідання В. Сухомлинського "Найкращий майстер".
В одному селі засперечалися люди, хто із них найкращий майстер. Ото стали вони зносити на показ, що кожен з них умів робити. Розклали посеред майдану вишиті сорочки і рушники, барвисті хустки і свитки, коси і глечики, чоботи й скрині...
Тільки одна жінка - вона була між ними найбідніша - не принесла нічого. Привела свого синочка. А в нього в руках - саморобний дерев'яний півник. Та неабиякий, а незвичайний.
Це мене моя мама майструвати навчила, - з погордою сказав хлопчик.
Приклав він півника до вуст - і той засвистів на всі голоси. Ще й крильцями замахав. Тут люди й показали на бідну жінку:
Найкращий майстер той, хто вміє навчити.
Декламування учнями вірша А. Костецького "Найкраща іграшка".
Не вгадать тобі нізащо,
котра з Іграшок - найкраща!
Знаю! Трактор заводний.
Зовсім ні.
Електронна залізниця!
Помилився.
Ну, тоді це пароплав!
Не вгадав.
Зрозуміло, це - літак!
Знов не так.
Добре, відповідь я дам:
та, яку зробив ти сам.
Як приємно самому що-небудь зробити! Якщо у вас умілі руки - сміло беріться за роботу!
Поетапне виготовлення виробу вчителем (ліплення фігурки баранчика).
Поділіть пластилін (глину) на дві непропорційні частини. З першої зробіть тулуб. Для цього розкачайте пластилін (глину) прямими рухами рук і утворіть товстий валик, кінці якого зігніть дугою, стекою зробіть розрізи. Пальцями рук утворіть передні та задні ноги.
Від загальної форми відтягніть пластилін (глину) для шиї та голови, потім зробіть мордочку, а на ній - маленький носик.
З другої частини пластиліну (глини) зліпіть ріжки і з'єднайте з головою. Стекою виділіть очі, ніс. Зарівняйте нерівності та надайте фігурі характерних ознак. Порівняйте її зі зразком. Готову фігуру розфарбуйте У такий спосіб можна виліпити і коника.
Словникова робота.
Вироби з різних видів глини, випалені при високих температурах у спеціальних печах, називаються керамікою.
Практична діяльність учнів.
III. Підсумок уроку.
Перегляд і оцінювання виробів.
Демонстрування готових фігурок.