Управління процесом підвищення якості знань учнів з української мови, літератури

2

Управління процесом підвищення якості знань учнів з української мови, літератури

Зміст

Введення

Теоретична частина

1. Поняття «метод навчання». Класифікація методів навчання

2. Методи усного викладу знань учителем й активізації учбово-пізнавальної діяльності учнів

3. Методи закріплення досліджуваного матеріалу

4. Методи самостійної роботи учнів по осмисленню й засвоєнню нового матеріалу

5. Методи навчальної роботи з вироблення вмінь і навичок застосування знань на практиці

6. Методи перевірки й оцінки знань, умінь і навичок учнів

Пропозиції по використанню активних методів навчання для підвищення ефективності навчання школярів

Висновок

Список літератури

Введення

Питання активізації навчання школярів ставляться до числа найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної науки й практики. Реалізація принципу активності в навчанні має певне значення, тому що навчання й розвиток носять діяльний характер і від якості навчання як діяльності залежить результат навчання, розвитку й виховання школярів.

Ключовою проблемою в рішенні завдання підвищення ефективності і якості навчального процесу є активізація навчання школярів. Її особлива значимість полягає в тому, що навчання, будучи відбивно-перетворюючою діяльністю, спрямовано не тільки на сприйняття навчального матеріалу, але й на формування відносини учня до самої пізнавальної діяльності. Перетворюючий характер діяльності завжди пов'язаний з активністю суб'єкта. Знання, отримані в готовому виді, як правило, викликають утруднення учнів у їхньому застосуванні до пояснення спостережуваних явищ і рішенню конкретних завдань. Одним з істотних недоліків знань учнів залишається формалізм, що проявляється у відриві заучених учнями теоретичних положень від уміння застосувати їх на практиці.

Уже довгий час одна з найважливіших проблем дидактики: яким образом активізувати учнів на уроці? Переломним за значенням стало дослідження М.Н. Кашина, виконане в середині 1950_х гг., у якому автор виступив із критикою на адресу традиційного навчання. Особливо гостро встало питання про пасивність учнів у навчальній роботі. Опираючись на результати майже 300-годинного хронометражу, М.Н. Кашин показав, що самостійна робота учнів займала лише 10% часу, причому й цій роботі складався в основному із простого читання підручника й виконання тренувальних вправ. До того ж, до цього виявився курйозний факт: чим старше учні, тим менше використалася їхня самостійна робота. Це питання залишається актуальним й у сучасній школі.

Рішення завдання підвищення ефективності навчального процесу вимагає наукового осмислення перевірених практикою умов і засобів активізації школярів.

Теоретична частина

1. Поняття «метод навчання». Класифікація методів навчання

Поняття методу навчання є досить складним. Однак, незважаючи на різні визначення, які даються цьому поняттю окремими дидактами, можна відзначити й щось загальне, що зближає їхньої точки зору. Більшість авторів схильні вважати метод навчання способом організації учбово-пізнавальної діяльності учнів. Взявши в якості вихідного це положення, спробуємо більш детально розглянути дане поняття й підійти до його наукового трактування.

Слово «метод» у перекладі із грецького означає «дослідження, спосіб, шлях до досягнення мети». Етимологія цього слова позначається й на його трактуванні як наукової категорії. «Метод - у самому загальному значенні - спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність», - сказано у філософському словнику. Очевидно, що й у процесі навчання метод виступає як упорядкований спосіб взаємозалежної діяльності вчителі й учнів по досягненню певних навчально-виховних цілей. Із цього погляду кожен метод навчання органічно містить у собі навчальну роботу вчителя (виклад, пояснення нового матеріалу) і організацію активної учбово-пізнавальної діяльності учнів. Тобто, учитель, з одного боку, сам пояснює матеріал, а з іншого боку - прагне стимулювати учбово-пізнавальну діяльність учнів (спонукує їх до міркування, самостійному формулюванню висновків і т. д.). Іноді ж сам учитель не пояснює новий матеріал, а лише визначає його тему, проводить вступну бесіду, інструктує учнів до майбутньої навчальної діяльності (навчальна робота), а потім пропонує їм самим осмислити й засвоїти матеріал по підручнику. Як бачимо, і тут сполучається навчальна робота та активна учбово-пізнавальна діяльність учнів. Все це дозволяє зробити висновок: під методами навчання варто розуміти способи навчальної роботи вчителі й організації учбово-пізнавальної діяльності учнів за рішенням різних дидактичних завдань, спрямованих на оволодіння досліджуваним матеріалом.

Широко розповсюдженим у дидактику є також термін «прийоми навчання». Прийом навчання - це складова частина або окрема сторона методу навчання. Трохи забігаючи вперед, скажемо, наприклад, що в методі вправи, що застосовується для вироблення в практичних умінь, що вчаться, і навичок, виділяються наступні прийоми: показ учителі, як потрібно застосовувати досліджуваний матеріал на практиці, відтворення учнями показаних учителем дій і наступне тренування по вдосконалюванню вмінь, що відпрацьовують, і навичок. Надалі буде показано, що й інші методи навчання складаються із цілого ряду специфічних прийомів.

Методи навчання - система послідовних, взаємозалежних дій учителі й учнів, що забезпечують засвоєння змісту утворення, розвиток розумових сил і здатностей учнів, оволодіння ними засобами самоосвіти й самонавчання. Методи навчання позначають мету навчання, спосіб засвоєння й характер взаємодії суб'єктів навчання.

Не менш складним і зухвалої дискусії є питання про класифікації методів навчання. В 20-і роки в педагогіці велася боротьба проти методів схоластичного навчання й зубріння, що процвітали в старій школі, і вживали пошуки таких методів, які забезпечували б свідоме, активне й творче оволодіння знаннями учнями. Саме в ці роки педагог Б.В. Всесвятський розвивав положення про те, що в навчанні може бути тільки два методи: метод дослідницький і метод готових знань. Метод готових знань, природно, зазнавав критики. У якості ж найважливішого методу навчання в школі визнавався дослідницький метод, суть якого зводилася до того, що учні все повинні були пізнавати на основі спостереження й аналізу досліджуваних явищ і самостійно підходити до необхідним висновкам.

В 20-і роки вживали також спроби насадження в школі так називаного методу проектів, в основі якого лежить філософія прагматизму і який був запозичений зі США. Однак виявилося, що властивому цьому методу ліквідація окремих навчальних предметів і відомість всієї навчальної роботи до так називаного «проектуванню» різко знижували якість загальноосвітньої підготовки учнів. З тих пор у нашій педагогіці затвердилося положення про те, що в навчанні не може бути ніяких універсальних методів і що в процесі його повинні застосовуватися різні методи навчальної роботи.

Дидактичні дослідження, однак, показують, що номенклатура (найменування) і класифікація методів навчання характеризуються більшою розмаїтістю залежно від того, який підхід обирається при їхній розробці. Розглянемо найважливіші з них.

Деякі дидакти (Е.И. Перовський, Е.Я. Голант, Д.О. Лордкипанідзе й ін.) вважали, що при класифікації методів навчання необхідно враховувати ті джерела, з яких черпають знання учні. На цій основі вони виділяли три групи методів: словесні, наочні й практичні. І дійсно, слово, наочні приладдя й практичні роботи широко використаються в навчальному процесі.

І.Я. Лернер і М.Н. Скаткін розробляли методи навчання, виходячи з характеру учбово-пізнавальної діяльності учнів по оволодінню досліджуваним матеріалом. Із цього погляду вони виділяли наступні методи:

а) пояснювально-ілюстративний, або інформаційно-рецептивний: оповідання, лекція, пояснення, робота з підручником, демонстрація картин, кіно- і діафільмів і т. д.;

б) репродуктивний: відтворення дій по застосуванню знань на практиці, діяльність по алгоритму, програмування;

в) проблемний виклад досліджуваного матеріалу;

г) частково-пошуковий, або евристичний метод;

д) дослідницький метод, коли учнем дається пізнавальне завдання, що вони вирішують самостійно, підбираючи для цього необхідні методи й користуючись допомогою вчителя.

Ю.К. Бабанський все різноманіття методів навчання підрозділив на три основні групи:

а) методи організації й здійснення учбово-пізнавальної діяльності;

б) методи стимулювання й мотивації учбово-пізнавальної діяльності;

в) методи контролю й самоконтролю за ефективністю учбово-пізнавальної діяльності.

Кожна із цих класифікацій має певну підставу й дозволяє з різних сторін осмислювати сутність методів навчання. Однак у дидактичному відношенні найбільш практичної представляється все-таки класифікація М.А. Данилова й Б.П. Єсипова. Вони виходили з того, що якщо методи навчання виступають як способи організації впорядкованої навчальної діяльності учнів по досягненню дидактичних цілей і рішенню пізнавальних завдань, те, отже, їх можна підрозділити на наступні групи:

а) методи придбання нових знань;

б) методи формування вмінь і навичок по застосуванню знань на практиці;

в) методи перевірки й оцінки знань, умінь і навичок.

Зазначена класифікація добре погодиться з основними завданнями навчання й допомагає кращому розумінню їхнього функціонального призначення.

2. Методи усного викладу знань учителем й активізації учбово-пізнавальної діяльності учнів

До цих методів ставляться: оповідання, пояснення, лекція, бесіда; метод ілюстрації й демонстрації при усному викладі досліджуваного матеріалу. Більш докладно методи зображені в таблиці 1. Перші чотири із цих методів називають також вербальними (від панцира, verbalis - усний, словесний). Не можна не відзначити, що в 20_З0-і роки в педагогіці вживали спроби применшити значення словесних методів навчання, тому що вони нібито не активізують пізнавальну діяльність учнів і зводять навчальний процес до піднесення «готових знань».

Яка ж сутність і прийоми застосування кожного з методів усного викладу знань учителем?

Розповідь і пояснення вчителя. Це найпоширеніші методи організації навчальної роботи. Оповідання - це метод викладу, що оповідно-повідомляє, досліджуваного матеріалу вчителем, і активізації пізнавальної діяльності учнів. Найчастіше він використається при викладі такого навчального матеріалу, що носить описовий характер. У чистому виді оповідання застосовується порівняно рідко. Найчастіше він містить у собі міркування вчителя, аналіз фактів, прикладів, зіставлення різних явищ, тобто сполучається з поясненням досліджуваного матеріалу. Нерідкий виклад нових знань навіть цілком ґрунтується на поясненні вчителя. Все це показує, що якщо оповідання - це оповідно-інформаційний метод викладу знань, пов'язаний з поясненням, аналізом, тлумаченням і доказом різних положень матеріалу, що викладає.

Лекція. Розповідь і пояснення застосовуються при вивченні порівняно невеликого по обсязі навчального матеріалу. При роботі зі школярами старшого віку, учителям доводиться по окремих темах усно викладати значний обсяг нових знань, затрачаючи на це 20-30 хвилин уроку, а іноді й весь урок. Виклад подібного матеріалу здійснюється за допомогою лекції.

Таблиця 1. - Докладна класифікація методів навчання

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5