Форми і методи краєзнавчої роботи

27

Зміст

Вступ

Розділ 1

1.1 Науково-методичне обґрунтування необхідності краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі на прикладі історичного розвитку

1.2 Значення факультативних занять з краєзнавства

1.3 Система методичної роботи з краєзнавства

1.4 Етапи, форми і методи краєзнавчої роботи

1.5 Значення етнографічних досліджень у краєзнавчій роботі

Розділ 2

2.1 Практичне використання краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі

2.2 Приклади та можливості використання краєзнавства в загальноосвітній школі

2.3 Урок з краєзнавства

Висновок

Список літератури

Вступ

Актуальність теми. Значення краєзнавчої роботи в школі не тільки в тому, що вона сприяє всебічному вивченню природноекономічних та соціально-історичних умов розвитку рідного краю, а й у тому, що дає вчителю можливість вивчити психолого-педагогічні особливості учнів, виявити їхні інтереси. участь у суспільно-корисній роботі, виконання індивідуальних завдань краєзнавчого змісту формує в школярів пізнавальний інтерес до краєзнавчих знань, а через них - і до історії. Краєзнавство це одне з видів науково-освітньої діяльності, якому властиві свій зміст, техніка, функції, етапи, методи і форми.

Отже актуальність теми дослідження полягає в необхідності емпіричного та теоретичного вивчення проблеми використання краєзнавчої роботи в школі.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження даної курсової роботи виступає дослідження форм та методів краєзнавчої роботи в школі.

Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є можливості використання краєзнавчої роботи в школі.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми використання краєзнавчої роботи в школі

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

· Дослідити значення краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі;

· Визначити методичні основи краєзнавчої роботи в школі;

· Визначити і дослідити форми краєзнавчої роботи в школі та краєзнавчих досліджень учнів в позанавчальний час;

· Дослідити практику використання краєзнавчого матеріалу в загальноосвітній школі;

Практичне значення. Практичне значення курсової роботи полягає у визначенні форм і методів краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі, в тому числі на різних етапах розвитку педагогічної думки в Україні; визначенні структури і змісту організації навчального процесу засобами теоретичного моделювання; обґрунтуванні поняття “готовність до краєзнавчої роботи”, що виходить з загального поняття “готовність до професійної діяльності”; визначенні змісту знань, умінь і навичок з краєзнавчої роботи та показників їх сформованості в учителів.

Краєзнавство в школі є одним із джерел виховання гідних громадян України, формування справжніх будівельників свого майбутнього. Воно допомагає дітям усвідомити нерозривний зв'язок, єдність історії свого села чи міста з історією та сьогоденням країни; відчути причетність до них кожної людини, кожної родини; визнати своїм найпершим обов'язком, честю стати гідним послідовником кращих традицій рідного краю. Через призму дослідження подій в окремих місцевостях краєзнавство сприяє глибокому і всебічному вивченню яскравої, але непростої історії нашої Батьківщини, осмисленню її ролі на тлі європейської і світової культури, прилученню підростаючого покоління до духовної та історичної скарбниці свого народу.

Краєзнавство належить до нового типу міждисциплінарного знання, що складається у сучасній науці, і включає в себе географічні, історичні, економічні, демографічні, біографічні, фольклорні, літературознавчі, соціологічні, екологічні, музеєзнавчі, бібліографічні аспекти. Об'єднуючим компонентом є те, що вся ця інформація стосується однієї місцевості. Взаємодія у краєзнавчій роботі різноманітних видів людського знання і діяльності сприяє поступовому формуванню науково - теоретичного ядра краєзнавства у тісному зв'язку із загальнокультурною просвітницькою роботою. До напрямків такої роботи можна віднести збереження матеріальних пам'яток, збір аудіо - та відео - спогадів, складання родоводів тощо. Активним учасником цієї роботи повинна бути учнівська молодь.

Для ефективної краєзнавчої роботи необхідно керуватися:

- способами активізації учнів у цій роботі;

- можливостями педагогічних технологій, групових методів та

індивідуальних форм навчання;

- дослідницькими краєзнавчими уроками, які мають суттєві переваги над традиційними;

- існуючими технологіями моделювання наукового краєзнавчого дослідження;

- можливостями для формування в учнів дослідницьких вмінь;

- установкою на кінцевий результат залучення учнів до краєзнавчої роботи - цілеспрямований розвиток їх особистості.

Таким чином, історичні події, факти, біографії видатних земляків розглядаються як призма, через яку можна найповніше відтворити картини життя людей певної епохи; урок перетворюється на спільне з учнями краєзнавче дослідження.

Особливостями інноваційних технологій використання краєзнавства у навчально-виховному процесі є те, що:

- змінюється роль учителя, як керівника навчально - виховного процесу (учень сам стає керівником краєзнавчого пошуку);

- перевага надається дослідницьким комунікативно - діалогічним та моделюючим формам роботи;

- основою краєзнавчої роботи є не засвоєння певної суми знань, а розвиток особистості та опанування продуктивними способами діяльності;

- максимально використовується особистий досвід учня, розвивається його творче мислення, зростає його внутрішня мотивація отримання нових знань та навичок;

- зміст краєзнавчої роботи з прикладної площини переходить в більш теоретичну;

- визнається існування „ білих плям ” та „відкритих проблем”;

- домінує позитивний виклад матеріалу.

Гіпотеза. Краєзнавча робота в школі повинна забезпечити виховання національної свідомості, а також навчити дітей аналізувати отримані дані.

Розділ 1

1.1. Науково-методичне обґрунтування необхідності краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі на прикладі історичного розвитку

Краєзнавче виховання в Україні велося ще за часів Київської Русі: підлітки залучались до ремесел і домашньої роботи, вивчали побут, культуру рідного краю, видовий склад та особливості місцевої флори і фауни. Навчальний і виховний вплив на дітей мали промови, написані монахами на честь князів, де звеличувались їхні воєнні перемоги, описувались найважливіші мандрівки землепрохідців і купців, усна народна творчість тощо. Формування краєзнавчих понять нерозривно пов'язувались з образним розкриттям історичних подій, географічних та етнографічних подій рідного краю.

У XVI-XVII ст. у братських школах південно-західної Русі широко пропагувались краєзнавчі ідеї. Навчальні посібники того часу були фактами про історичні події, етнографію, географічні особливості рідного краю. З метою засвоєння учнями, елементів природничих знань, проводилися спостереження за погодними умовами, сезонними змінами в природі. Усе це поєднувалося з дослідженнями навколишнього середовища.

Одне з чільних місць у краєзнавчо-педагогічній спадщині належить українській козацькій педагогіці, головна мета якої - формування козака-лицаря, мужнього громадянина, захисника рідної землі, з українською національною свідомістю, дійовим патріотизмом, високим рівнем духовності. У той час в Україні діяли різні типи навчально-виховних закладів (академії, колегіуми, братські, церковні школи, народні професійні школи мистецтв і ремесел, січові і козацькі школи). Головне місце у них відводилося ідеям і засобам народної педагогіки, українознавства і краєзнавства.

Подальшому розвитку краєзнавства сприяло запровадження викладання в школах географії (початок XVIIIст.). один із перших провінційних журналів - “Уединенный пешеходец”, був краєзнавчим. Він видавався в Ярославлі в 1786 р. Тоді ж в уставі перших російських шкіл, написаному під керівництвом Ф. Янковича, говорилось про необхідність збирання природних речей із всіх трьох царств природи, потрібних для пояснення і очевидного пізнання природної історії, особливо ж всіх домашніх, притаманних тій губернії виробів, в якій головне народне училище знаходиться[10:стр. 32].

Прогресивні педагоги і вчителі практики розглядали краєзнавство як одну з форм зв'язку навчання з навколишнім життям. М. Ломоносов у 1761 році організував наукове краєзнавче вивчення рідного краю. З цією метою в різні місця були розіслані анкети з 30 різними питаннями про особливості рідного краю. Це й стало першим програмовим краєзнавчим матеріалом для вивчення місцевості.

Ідею про необхідність дослідження учнями рідного краю підтримав А. Дістервег, який поставив в основу розвивального навчання три головних принципи:

1. природовідповідність;

2. культуровідповідність;

3. самодіяльність;

Розвиток краєзнавчої діяльності, на його думку, не можливий без їх обґрунтування.

У другій половині XIX століття важливу роль у поповненні даних про рідний край відіграло “Російське географічне товариство” (1845 р.) до якого залучалось і місцеве населення. Основними напрямами роботи цього товариства довелося і Т. Шевченку.

Інтенсивною розробкою питань з краєзнавства, яке в ті часи називались родинознавством і батьківщинознавством у 60-ті роки XIX століття займалися видатні педагоги К. Ушинський і Н. Вессель, які були авторами перших методичних посібників з предмета. Так К. Ушинський включив, наприклад, в “Рідне слово” (1861 р.) вказівки що до “вивчення околиць”. А в 1863 р. запропонував ввести в початковій школі “батьківщинознавство”, вказуючи, на те, скільки яскравих, правильних, дійсних образів зберігається в душі у дітей при вивченні цього курсу.

“Вітчизнознавством” називав краєзнавство Н. Вессель і вбачав у ньому основу всієї освіти, вказуючи на те, що “весь курс навчання потрібно будувати на грунті використання місцевого конкретного матеріалу, тобто на основі краєзнавчого підходу, тобто на основі краєзнавчого підходу, краєзнавчого принципу.”[10:стр. 37]

На території України краєзнавство поширилося в XIX столітті. Йому приділяли багато уваги вчені, письменники, дослідники - Т. Шевченко, П. Куліш, А. Метлинський, Я. Макарович, В. Полетика.

Краєзнавчі ідеї пропагувало Кирило-Мефодієвське товариство (1845-1847 рр.). У публікаціях кирило-мефодіївців - В. Білозерського, М. Гулака, М. Костомарова, П. Куліша, О. Макаровича, йдеться про українське національне відродження і панславізм, побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, рівність усіх слов'янських народів та ін. Кирило-мефодіївці піклувались про розвиток народної освіти, Поширювали ідеї краєзнавчого вивчення міст і сіл України тощо.[12:стр. 47]

В 70-х роках XIX ст. у Києві засновано “Товариство Нестора Літописця”, а в 1872-1878 роках була проведена етнографічно-статистична експедиція П. Чубинського, яка започаткувала систематичну краєзнавчу роботу на Україні. Неоціненний внесок у вивчення української регіональної етнографії зробив Ф. Вовк, філології - П. Житецький, І. Франко, мистецтва - П. Мартинович, музики М. Лисенко, М. Леонтович та ін.

Значну роль у розвитку краєзнавства відіграла організація “Руська трійця”. Під час народознавчих мандрівок учасники “Руської трійці” вивчали ремесла і архітектуру, одяг і господарство, торгівлю і релігію, розшифровували рукописні книги та давні документи, вивчаючи за допомогою цього історію і розповідаючи про неї сучасникам. Складена членами “Руської трійці” програма-опитувальник, яким вони користувалися під час своїх подорожей по краю, була спробою вироблення наукової основи краєзнавчої роботи. Ця перша програма з краєзнавства в Україні успішно використовувалась у роботі послідовників “Руської трійці” як програмний документ а в роботі вчителів краєзнавців.

Особливу роль краєзнавчої діяльності у навчально-виховному процесі відводив визначний педагог П. Каптерев: “Безперечно, прийде час, коли навчальні прогулянки і освітні подорожі стануть необхідним і значним елементом виховання, і людина, яка не бачила достатньо різних куточків своєї батьківщини, не буде вважатися освіченою людиною”.

В 1896 році в освіті з'являється нова течія - “локалізація” навчального процесу на всіх етапах під час вивчення різних предметів, з якою виступив Е.Звягінцев. Ним була розроблена система вивчення рідного краю:

1. послідовний консерватизм - спочатку краєзнавчий матеріал у масштабі свого села, мікрорайону, потім району, області, країни - для початкових класів;

2. сполучений концентризм - коли наводяться приклади з усіх трьох масштабних ареалів: міського, районного, обласного.

В Україні на початку XX століття про наукові краєзнавчі дослідження йшлося у працях вчених П. Туровського, Л. Рудницького. Зокрема, в “Задачах и дределах географии”, “Короткій історії України” Рудницького(1910).

Софію Русову захоплювала діяльність “Південно-Західної філії Російського Географічного Товариства” яка вивчала етнографію, словесність, історію, діалекти та економіку України. С. Русова їздила по селах і записувала пісні, обряди, казки. Водночас з цим вона наголошувала на тому, що величезне значення у навчанні і вихованні підростаючих поколінь мають географія і природознавство, історія, філософія та ін.[27:стр. 33-34]

Проблеми краєзнавчого вивчення особливостей конкретної територій вивчали і гуртки товариства “Просвіта”, які створювалися в Україні в 1905-1907 роках. У статуті товариства йшлося про піднесення культурного рівня і етнографічного добробуту.

Завдяки комплексній системі навчання краєзнавство в Україні і в Росії успішно розвивалося в 20-30 роках XX століття. У 1918-1922 роках цей предмет називався “Вивчення рідного краю”, а з 1922 року в педагогічних інститутах були введені спе5ціальні курси - “Краєзнавство”, “Основи краєзнавства”, “Методика краєзнавства”.[12:стр. 75-76]

Незважаючи на значні досягнення в галузі наукового і шкільного краєзнавства, до кінця 30-х років масовий краєзнавчий рух пішов на спад.

В 60-х роках краєзнавство знову вивчається. Разом з тим виникає потреба переглянути деякі принципові питання дидактичного плану саме з цього предмета. Більшість тогочасних учених, педагогів, краєзнавців-любителів наголошували на нагальній необхідності дослідження рідного краю.

Найінтенсивніше велася краєзнавча роботи в 1960-1980 роках на всій територій Радянського Союзу. Краєзнавчо-туристичні експедиції учнів досліджували територію за такими напрямами: по місцях бойової слави, географічний, історичний, екологічний тощо.

1.2 Значення факультативних занять з краєзнавства

Важливою ділянкою краєзнавчої роботи в школі є факультативні заняття. Досвід підтверджує, що вони хоча й належать до категорії навчальних, однак в основному передбачають широку позакласну і позашкільну діяльність. Головними особливостями факультативів є: поглиблене теоретичне вивчення матеріалу, різноманітність форм і методів роботи. В їх основі лежить добровільний та глибокий інтерес учнів до краєзнавства, а також самостійна діяльність. Краєзнавчі факультативи організовують тих школярів, які прагнуть самостійно отримати знання про рідний край, поглиблено вивчають документальні матеріали місцевих архівів, музеїв, наукову краєзнавчу літературу, беруть участь в експедиціях.

Аналіз науково-методичної літератури засвідчує, що за змістом факультативні курси поділяються на ті, які повністю ґрунтуються на краєзнавчому матеріалі, та на загально-історичні, з використанням місцевого матеріалу. Перші дають учням можливість отримати систематичні знання з історії рідного краю, в других - краєзнавчий матеріал включається тільки на основі логічних зв`язків. Вибір факультативу з історії краю обумовлюється підготовкою вчителя до його проведення, інтересом учнів до вивчення свого краю, наявністю навчальної бази. Дослідницька спрямованість у роботі факультативу з історії краю є необхідною умовою його успішної діяльності. Тому в роботі краєзнавчого факультативу особлива увага приділяється самостійній дослідницькій діяльності його слухачів. Факультативні заняття вимагають диференційованого підходу до учнів, врахування їхніх інтересів, умінь і пізнавальних можливостей.

1.3 Система методичної роботи з краєзнавства

На основі вивчення досвіду організації і проведення краєзнавчої роботи була розроблена система методичної роботи з краєзнавства. Вона передбачає: покращення рівня знань, умінь і навичок учнів; поглиблення історичної пам`яті про минуле рідного краю і тим самим сприяє вихованню любові до нього.

Розроблені програма і методичні рекомендації проведення факультативних занять з краєзнавства включають в себе різноманітні форми і методи навчання, зорієнтовані на поглиблене вивчення краєзнавчих об`єктів учнями. Серед них визначальними є: методичні схеми і рекомендації вивчення краєзнавчих об`єктів; екскурсії до краєзнавчого музею; тематичні розповіді екскурсовода і керівника факультативу; навчально-практичні роботи, лабораторні (з документами, архівними матеріалами з історії краю); зустрічі з ветеранами війни, національно-визвольного руху українського народу; практикуми в місцевому архіві; тематичні походи та експедиції; конференції з історії краю; організація книжкових тематичних виставок і занять з бібліографії краю; робота з краєзнавчими текстами; дидактичні ігри з краєзнавства; ярмарки народних пісень, приказок, предметів побуту.

Для вчителя, який організовує вивчення історії рідного села (міста) рекомендуємо таку послідовність цієї роботи:

Розповідь про першу історичну згадку про село (місто).

Розпочати збір матеріалів про історію села (міста) або якщо вони зібрані, то їх підготовку(або вивчення) здійснити у такій послідовності:

- історичні відомості про заснування і назву села (міста);

- як здійснювалась його забудова;

- перші поселенці і їхні заняття;

- як зростала чисельність жителів;

- умови життя, національний і соціальний склад населення;

- вулиці і площі населеного пункту, їх назви та історія;

- які визначні історичні місця знаходяться у вашому селі (місті);

- формування архітектурного обличчя села (міста);

- визначні особистості - вихідці з рідного села (міста).

В процесі виконання цієї роботи періодично з учнями проводяться бесіди на тему: ”Історія села (міста) - історія нашої Батьківщини”, “Роль і місце вивчення історії села(міста) в нашому житті”, “Історія села (міста) в народних піснях, переказах, легендах, віршах, оповіданнях”.[3:стр. 27]

Поглиблюється вивчення певного краєзнавчого об`єкту з учнями і під час тематичних екскурсій до краєзнавчого музею села (міста). Підсумком роботи, своєрідним звітом можуть бути учнівські реферати, до написання яких ставляться певні вимоги: різноманітність тем, відображення в них всієї специфіки краєзнавчої роботи, самостійність у роботі над рефератом, збір і оброблення матеріалу, його систематизація, написання і захист реферату.

Страницы: 1, 2