Пізнавальний інтерес впливає і на вирішення виховних завдань навчального процесу. Допитливість, емоційна причетність до подій, що виявляються під час навчання, -- все це пов'язано з зацікавленістю дитини, яка сприяє формуванню емоційно-ціннісних орієнтацій та спрямованості особистості на цінності суспільства.
Отже, пізнавальний інтерес, зазнаючи індивідуальних змін і розвиваючись, сам впливає на розвиток навчальної діяльності дитини. Таким чином, спостерігається певна залежність рівня сформованості пізнавальних інтересів учнів від усієї системи чинників, від яких залежить ефективність навчання.
1.4 Активізація навчально-пізнавальної діяльності школярів
Важливим засобом впливу на фізичний, психічний, соціальний і духовний розвиток особистості школяра є продумана й цілеспрямована організація навчально-пізнавальної діяльності, що вважається найважливішою суспільною діяльністю дітей шкільного віку.
Як відомо, навчання неоднаково здійснюється різними учнями. Найбільш сприятливий цей процес є в учнів, які успішно оволодівають знаннями. Досвід переконливо засвідчує, що педагогічно змодельована програма організації навчально-пізнавальної діяльності як під час уроків, так і в процесі позакласної і позашкільної роботи з різними групами учнів робить педагогічно важливий вплив не лише на збагачення обсягу знань, а й на формування і розвиток особистості учня в цілому.
Проблема організації навчально-пізнавальної діяльності школярів знайшла глибоке обґрунтування в працях педагогів А. Мм. Алексюка, Н. І. Бібік, М. О. Данилова, І. Я. Лернера, та ін.
Навчально-пізнавальна діяльність має на меті засвоєння учнями нових знань, умінь і навичок творчої діяльності (пошук нової інформації, оволодіння знаннями про природу, людину і суспільство).
Створення моделі навчально-пізнавальної діяльності учнів певного класу на основі визначених педагогічних завдань є дійовим засобом перевірки тих чи інших форм і видів діяльності, засобів і методів навчання і виховання. На основі педагогічної моделі є можливість уявити перспектив розвитку навчально-пізнавальної активності учнів, з'ясувати можливі труднощі, що можуть виникнути в процесі реалізації задуманого, та знайти способи їх усунення.
Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність, необхідно враховувати її структуру, взаємозв'язок з такими компонентами, як мислитель-на, репродуктивна, творча, художня, практична, оціночна, комунікативна діяльність.
Організаційно-педагогічними умовами успішної реалізації виховного потенціалу навчально-пізнавальної діяльності, що враховуються в процесі педагогічного моделювання і мають бути дотримані при навчанні, виступають:
реалізація принципу організації успіху в учінні кожної дитини; створення умов для самореалізації її особистісних потенцій у навчальному процесі;
організація пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал ставав би предметом активних розумових і практичних дій кожного (приведення його у відповідність до рівнів навчально-пізнавальної активності}. Створення ситуацій, в яких діти самостійно формулюють мету навчальної діяльності, планують дії для розв'язання навчальних задач, контролюють їх хід, результат, вчаться працювати з підручником;
-- організація проблемно-пошукової діяльності, яка завчасно повинна бути спланованою відповідно до групової диференціації учнів, а проб лема -- усвідомлена кожним учнем; створення ситуацій, в яких би діти самі відчували потребу в порадах і допомозі з боку вчителя;
врахування в навчальному процесі індивідуальних характеристик когнітивної сфери (вищих психічних функцій -- уваги, мислення, пам'яті, мовлення), рівня вольової активності;
широке використання на уроках парної І групової форм організації навчальної діяльності учнів -- такої системи організації навчального процесу, яка пристосовує його до індивідуальних особливостей учня (окремих груп), рівня навчально-пізнавальної активності школярів;
- гуманізація взаємодії вчителя і учнів, міжособистісного спілкування між однокласниками, підтримання стосунків відвертості, довір'я, поваги один до одного, створення соціально-педагогічних умов для самоствердження кожної дитини в класному колективі.
Зміст програми навчально-пізнавальної діяльності учнів сільської школи реалізується в таких основних напрямах:
урочні форми навчання і виховання;
масові позаурочні види, в яких беруть участь всі або більшість школярів;
спеціальні групові форми позакласної роботи;
індивідуальна позаурочна робота з обдарованими учнями;
позашкільна навчально-пізнавальна діяльність.
Безперечно, основною формою організації навчально-пізнавальної діяльності учнів є урок. Тут взаємодіють усі головні компоненти і навчального, і виховного процесу: мета, зміст, форми, методи, засоби, організація, результат. Саме в уроці закладено значний потенціал для психічного, фізичного, соціального і духовного розвитку особистост1 школяра. що має бути максимально використаний учителем. На уроці створюються сприятливі умови для органічного, цілісного поєднання навчання і виховання. Адже між процесом передачі знань про природу, суспільство і людину (навчання -- уміння) та процесом обміну духовними цінностями (виховання -- самовиховання), -- підкреслює О.В, Киричук, -- існує діалектичний взаємозв'язок. Суть взаємодії цих двох процесів полягає в тому, що добре побудований процес навчання (і за змістом, і за формою організації) створює сприятливі умови для реалізації таких виховних завдань, як формування соціальних установок і ціннісних орієнтацій, матеріальних, соціальних і духовних її потреб. І, навпаки, добре побудований виховний процес (у вузькому розумінні слова) створює сприятливі умови для реалізації завдань навчання --- формування цілісних уявлень про навколишній світ і внутрішній світ людини [2],
Виховну ефективність уроку забезпечують, перш за все, зміст навчального матеріалу, моральна спрямованість особистості вчителя, організація навчально-пізнавальної роботи учнів на занятті, стиль взаємин педагога з учнями.
Навчання стимулює навчально-пізнавальну активність школярів перш за все своїм змістом. Зміст навчання по-різному засвоюється ними і впливає на їх розвиток залежно від методу навчання, що визначає спосіб і характер їх взаємодій з навчальним матеріалом. Він передбачає розвиток творчого мислення, пізнавальної потреби, інтересу до пошуку шляхів пізнання, допитливості, уміння аналізувати, узагальнювати, виділяти головне, самостійно робити висновки, спостерігати, порівнювати, що закладено в основу розвитку пізнавальної активності. Поряд з теоретичними знаннями в зміст навчального матеріалу входять вміння і навички, які вимагають від учнів пізнавальної діяльності: репродуктивної, творчої, логічного планування і т.п.
Зміст навчального матеріалу, що засвоюється учнями в сучасній школі, передбачає широке відображення досягнень науки, національної духовної і матеріальної культури, мистецтва в органічній єдності із здобутками людства і інтегративними процесами, що відбуваються в науці та виробництві, розкриття цілісної картини розвитку природи і суспільства.
Важливим завданням навчально-пізнавальної діяльності є оволодіння школярами змістом загальнолюдських і культурно-національних цінностей, що є основою для формування свідомості і самосвідомості. Учень у школі має справу як із готовим культурно-національним «продуктом», так із самим процесом утворення ціннісних орієнтацій. Участь вихованця у збагаченні національних і загальнолюдських цінностей, у розвитку духовних і культурних надбань є для нього процесом національного самовдосконалення. Засвоєнню змісту загальнолюдських і національних цінностей, формування національної самосвідомості сприяє вивчення рідної мови і літератури, історії України, Конституції України, фольклору та етнографії, історію рідного краю та інших предметів.
На основі врахування регіональних і національних особливостей, відмінностей в інтелектуальній, емоційній, моральній сферах учнів, у темпах і рівнях психічного розвитку дітей забезпечується варіативність, гнучкість, інтегрованість, відкритість, диференціація змісту освіти.
Оволодіння учнями змістом навчального матеріалу має здійснюватися не стільки шляхом передачі готових висновків, скільки шляхом розвитку творчих задатків, здібностей, спрямованих на створення цінностей, знань і умінь, прилучення учнів до самостійних узагальнень. Пояснювально-ілюстративні та репродуктивні методи повинні органічно поєднуватися з проблемними методами, які ставлять учня в умови самостійного набуття знань.
1.5 Як і чому треба організувати пізнавальну діяльність учнів на уроці
У багатьох попередніх статтях і публікаціях ми вже зауважували, що інтерактивна модель навчання передбачає застосування технологічного підходу і бачиться нами як застосування в навчанні сукупності інтерактивних технологій, загальною ознакою яких є принципи інтеракції: багатостороння комунікація, взаємодія та взаємонавчання учнів, кооперована навчальна діяльність із відповідними змінами в ролі та функціях як учнів, так і вчителя, Така модель передбачає й особливе розуміння уроку як форми навчання, яке теж ґрунтується на технологічному підході. Тому вважаємо за доцільне пояснити деякі аспекти цього підходу.
Останнім часом дослідники проблем організації процесу навчання, звернувшись до більш глибокого вивчення ролі та функцій учня (студента або взагалі того, хто навчається), а також його взаємодії з іншими елементами процесу навчання, все частіше використовують технічний термін ^технологія». Так, англійські автори Ф. Персивал і Г. Зллінгтон визначають технологію навчання як «більш ретельне подання всіх аспектів побудови ситуацій навчання», що передбачає "застосування будь-яких методів і технік навчання, які є най адекватнішими для досягнення мети, поставленої перед тими, хто навчається». ЇЇ роль вони бачать у «наданні допомоги у всілякому підвищенні ефективності процесу навчання».
Серед дослідників освіти пострадянського простору першопрохідником на шляху нового осмислення організації процесу навчання та введення в науковий і практичний обіг поняття «технологія навчання» («педагогічна технологія») став В. Беспалько, який ще 1989 року сформував уявлення про педагогічну технологію як «про систематичне й послідовне запровадження на практиці заздалегідь спроектованого навчально-виховного процесу» і визначив педагогічну технологію як «проект певної педагогічної системи, реалізованої на практиці»11. На думку вченого, характерними рисами педагогічної технології є: 1) попереднє проектування навчально-виховного процесу; 2) визначення структури й змісту не тільки діяльності вчителя, а й навчально-пізнавальної діяльності самого учня; 3) визначення мети навчання («процес покладання мети»), щоб здійснювати об'єктивний контроль за якістю засвоєння учнями навчального матеріалу й розвитком особистості учнів; 4) цілісне подання навчально-виховного процесу; 5) гармонійна взаємодія всіх елементів педагогічної системи; 6) забезпечення високої стабільності успіхів у навчанні практично будь-якого числа учнів.
Отже, В. Беспалько визначив три параметри технології навчання: цілісність процесу навчання {включаючи діяльність тих, хто навчається), покладання мети і забезпечення досягнення поставленої мети навчання.
Інші дослідники (О. Пєхота, В. Сластенін, С. Сисоєва, О. Філатов, Д. Чернілевський та ін.) зауважували на системному підході до процесу навчання, як головній ознаці технологізації. Проте більшість науковців продовжує розглядати організацію процесу навчання насамперед як діяльність викладача, вчителя. Той, хто навчається, як І раніше посідає в їхніх схемах місце підлеглого, керованого. І подана в такому вигляді технологія навчання («педагогічна технологія») виявляється досить вразливою. Так, відомий російський дослідник М. Кларін зазначає, що якщо технологію розуміти таким чином, то вона орієнтується на навчання репродуктивного типу, обумовлене загальним тяжінням до відтворюваності навчального процесу. Вона також пов'язана (і породжує) не розробленість мотивації навчальної діяльності, що обумовлює більш загальний і, ймовірно, найбільший недолік педагогічної технології -- ігнорування особистості». [15;13]
Проте він справедливо зауважує, що сильною стороною педагогічної технології є те, що «в ній конструюється та здійснюється такий навчальний процес, який має гарантувати досягнення поставленої мети». При цьому обов'язковими є постановка мети та її максимальне уточнення; жорстка орієнтація всього процесу навчання на висунуті завдання; орієнтація навчальних завдань, а разом з ними й усього ходу навчання на гарантоване досягнення результатів; оцінка поточних результатів; корекція навчання, спрямована на досягнення поставленої мети; остаточна оцінка результатів
Узагальнюючи, зазначимо: технологія навчання, по суті, означає таку організацію процесу навчання, що передбачає певну систему дій і взаємодій усіх {але насамперед активних) елементів навчального процесу (його учасників). При цьому важливо підкреслити два моменти. По-перше, технологія навчання детально розглядає систему дій не тільки вчителя, викладача, а й насамперед того, хто навчається, -- учня, студента. По-друге, вона забезпечує, гарантує, за умови коректного застосування, досягнення певного результату. Дослідження свідчать, що структура технології навчання, або технологічна структура процесу навчання, є системою певних операцій, технічних дій і функцій учителів та учнів, згрупованих за основними етапами процесу навчання.
Розділ ІІ. Практична частина
2.1 Способи вивчення пізнавального інтересу учнів до історії
Психологи стверджують, що чим раніше людина усвідомлює свої психологічні особливості, тим раніше починає проявлятися в неї прагнення до вдосконалення власної особистості. Але це означає, що у напруженому, завантаженому навчальному процесі вчитель має виділити час і для діагностики пізнавальних здібностей своїх учнів.
Починаючи працювати з новим класом, учителю бажано з'ясувати ставлення учнів до навчальних предметів і визначити рівень їх пізнавального інтересу до історії. Це допоможе педагогу оцінити і загальний інтелектуальний потенціал класу, і особливості кожної дитини. На одному з перших занять можна запропонувати школярам анкету.
Анкета для вивчення інтересу учнів до історії
Інструкція: заповніть таблицю.
Важливі предмети | Чому? | Цікаві предмети | Чому? | Такі, які б ви погодились вивчати додатково | Чому? | |
У 1, 3, 5 графи таблиці впишіть не більше п'яти навчальних предметів з тих, що ви вивчаєте цього року і вважаєте для себе важливими, цікавими і такими, які б ви погодилися вивчати поза шкільною програмою (назви одних і тих самих предметів можуть повторюватися в декількох графах).
Поясніть свій вибір, вказавши в 2-й, 4-й і 6-й графах таблиці позначення (номер) прийнятних для вас відповідей (відповідей у кожній графі може бути небагато, і вони можуть повторюватися).
Можливі відповіді на запитання: «Чому ці предмети вам необхідні?»:
Цей предмет дає знання, що знадобляться в житті, у праці, у спілуванні з людьми.
Ця наука інтенсивно розвивається і відіграє важливу роль у житті сучасного суспільства.
Знання цього предмета буде потрібно при вступі до вищого навчального закладу.
Цей предмет допомагає розібратися у життєвих ситуаціях, подіях, що відбуваються, сформувати світогляд.
Цей предмет допомагає сформувати корисні вміння.
Цей предмет учить розбиратися в собі й в інших людях, жити, обирати спосіб дій і поведінки, знайти своє місце в житті.
Про важливість цього предмета говорять батьки і вчителі.
Можливі відповіді на запитання: «Чому ці предмети ви вважаєте цікавими?»:
Цікаво дізнаватися про нові факти, події.
Цікаво дізнаватися про життя людей, їхню діяльність.
Цікаво з'ясовувати причини подій і явищ, закони розвитку природи, суспільства, людини.
Цікаво слухати пояснення вчителя, читати підручник, дивитися фільми, спостерігати досліди.
Цікаво на уроках і вдома вирішувати задачі, виконувати вправи, практичні роботи, заповнювати карти, схеми, таблиці.
Цікаво самому знаходити додаткові зведення, готувати повідомлення, виступати в класі з власними творчими роботами.
7.Цікаво самому знайти пояснення явищу, вирішити проблемну задачу, провести дослідження, підготувати реферат,
8.Цікаво, тому що сам учитель любить свій предмет, захоплений ним, і це відношення передається учням.
9.Цікаво, тому що в класі багато хто захоплений цим предметом.
10.Цікаво, тому що цей предмет розширює мій світогляд, пов'язаний з іншими інтересами (техніка, музика, спорт тощо).
11.Цікаво, тому що цей предмет складний, доводиться напружувати волю, увагу, зосереджено мислити, багато займатися, щоб досягті: високого результату.
На першому етані обробки результатів анкети простим підрахунком предметів, названих школярами в 1-й і 3-й графах таблиці, визначаються лідери в розрядах найнеобхідніших і найцікавіших навчальній предметів. За цими ж параметрами з'ясовується місце історії як навчального предмета.
На другому етапі обробки результатів анкети досліджуються причини, з яких учні відносять історію до числа необхідних предметів. Якщо вони посилаються на відповіді 1 і 2, це означає, що вони бачать широку соціальну і пізнавальну значимість предмета; у відповідях З І 5 - особистісну і ділову; у відповіді 10 - світоглядну; у відповіді б -особистісну і виховну. Посилання на відповідь 9 говорить про малозначиму для учнів мотивацію вивчення історії.
Тривожним буде положення, коли необхідність вивчення історії учні пояснюють зовнішніми, особисто не значущими мотивами - 1, 2, 9.
За даними психологів, в історії як навчальному предметі, можна знайти всі види значущості, спірним є лише питання про те, що розуміти під її практичною, діловою спрямованістю.
На третьому етапі обробки результатів анкети досліджуються причини, за яких школярі вважають історію цікавим предметом. Заздалегідь усі запропоновані відповіді згруповані відповідно до джерел пізнавального інтересу: зміст навчального предмета - відповіді 1, 2, 3; характер пізнавальної діяльності - відповіді 4, 5, 7, 9: характер відносин між учителем і учнями в процесі навчання - відповіді 8, 9, 10.
Відповіді 11 і 12 запропоновані оскільки чинникам «труднощі» і «легкості» навчання школярі нерідко відводять важливу роль у формуванні їхнього ставлення до навчальних предметів.
Усередині кожного фактора інтерес учнів до предмета теж можна диференціювати. Якщо в першій групі відповідей вони вибирають відповідь 1, то їхній інтерес до історії обумовлений фактологічною стороною предмета; відповідь 2 - їх хвилює моральна проблематика; відповідь 3 - теоретичний зміст.
Інтерес до історії при відповіді 4 обумовлений прихильністю до способів пізнавальної діяльності на відтворюючому рівні; при відповіді 5 - на перетворюючому; при відповіді б- на творчо-пошуковому; при відповіді " - на творчо-проблемному.
При відповіді 6 джерелом інтересу служить характер відносин з учителем-предметником; при відповіді 9 - відносини всередині класного колектив}; при відповіді 10- поза навчальні фактори.
Ідеальним варіантом анкети буде рівномірний розподіл відповідей в усіх напрямах. Про низький рівень пізнавального інтересу до історії, його ситуативний характер красномовно свідчить набір відповідей 1, 4, 11. Такий самий висновок можна зробити, якщо історія як цікавий предмет знаходиться серед перших, а як необхідний - присутня тільки в другій половині списку, до того ж школярі не виражають бажання додатково займатися нею.
Анкету можна повторити наприкінці навчального року і порівняти не тільки зміни в рейтингу предмета, але і характер мотивації учнів.
На початку нового навчального року відповіді школярів на запитання: «Навіщо я вивчаю історію?», «Чому я саме у гуманітарному класі?», «Чого я очікую від уроків історії цього року?» і т. п. демонструють певний характер їхнього ставлення до предмета. Про це ж яскраво свідчить якість оформлення учнями своїх робочих зошитів, підбір афоризмів про історію, створення каталогу «Моя історична бібліотека», виконані як перше домашнє завдання.
Завдання на асоціації: «історія - це...», «історія - знати, розуміти і...» - показують, наскільки близьким чи далеким для школярів представляється зміст навчального предмета.
Наприкінці шкільних чвертей і півріч діти можуть відповідати на запитання нової анкети, що допомагає вчителю об'єктивно оцінювати ситуацію в класі, корегувати свою роботу з поглиблення пізнавального інтересу учнів до предмета:
Яке місце серед предметів, що вивчаються в цьому навчальному році, у тебе посідає історія?
Які уроки / теми цієї чверті/півріччя тобі особливо запам'яталися? Чому?
Які пізнавальні /домашні завдання з історії ти виконував з особливим бажанням? Чому?
Які книжки (фільми, спектаклі, телепередачі) на історичну тему ти прочитав (подивився) за цей час?
Що ти пропонуєш, щоб у новій чверті зробити уроки історії більш цікавими?
2.2 Визначення рівня розвитку пізнавальних здібностей школярів до вивчення історії
Індивідуальні особливості пізнавальних процесів, вікові зміни і цілеспрямоване досягнення результатів навчання яскраво діагностують спеціальні історичні диктанти, які можна проводити на початку і наприкінці навчального року. Для них підбираються оригінальні тексті: з історії досліджуваної країни (періоду), що відрізняються своєрідністю авторського стилю. Історична інформація повинна бути викладена цілісно, але компактно; співвідношення фактичних і теоретичних положень у змісті диктанту залежить від віку школярів. Обсяг тексту відповідає обсягу письмових робіт з мови в цих класах (у межах 110-150 слів).
Наприклад, учням 7 класу як діагностуючий диктант був запропонований текст з підручника В. Власова «Історія України».
Данило Романович, який князював у XIII ст., із когорти тих славних синів України, над якими не владний час. Мудрий політик, талановитий дипломат, блискучий полководець, Данило Галицький зажив заслуженої шани… Літописець повідомляє про нього таке: «Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим, мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами...».
З ініціативи Данила було закладено кілька нових міст, у тому числі Львів, названий так на честь Лева - старшого сипа князя, розбудована нова столиця - Холм. Данило всіляко дбав про будівництво фортець та оборонних споруд по всій території держави, закладав замки, церкви та монастирі, сприяв розвиткові культури.
Літописець питається також бойовими подвигами князя, високо цінує галицький книжник полководницький хист Данила. В літописі переказані звернення князя до війська, в яких він закликав воїнів дбати про свою гідність та честь батьківщини. Данило докладав чимало зусиль, аби згуртувати руські землі для відсічі іноземним поневолювачам, демонструючи сусідам можливість успішної боротьби з монголами.
Безсумнівною заслугою Данила є його невтомна діяльність, спрямована на посилення єдності Галицько-Волинської держави, піднесення її міжнародного авторитету. Історик Наталія Полонська-Василенко писала: «... Галицько-Волинська держава зайняла почесне місце серед європейських держав, її міста викликали здивування, її армія доходила до Каліша та Оломунця, її військова тактика здобула славу. Незважаючи на тісні зв'язки з Західною Європою, культура, закони, релігія Галицько-Волинського князівства залишилися українськими».
Спочатку учні прослухали увесь текст і поставили уточнюючі запитання (незнайомі слова, імена, цифри при цьому не записувалися). Потім учитель повторно читав розповідь по абзацах, а школярі намагалися по пам'яті відтворити її максимально близько до оригіналу.
В ідеалі вони повинні були назвати: 3 власних імені (Данило Галицький, Лев, Наталія Полонська-Василенко); 7 географічних назв (Галицько-Волинська держава, Україна, Львів, Холм, Каліш, Оломунець, Західна Європа); 1 хронологічне повідомлення (XIII ст.); 2 слова-архаїзми (хоробрий, городи). Разом 13 одиниць історичної інформації, що характеризують глибину і міцність слухової і смислової пам'яті, вербального сприйняття, образного мислення, репродуктивної уяви, довільної уваги.
Чутливе вухо вловило б у цьому тексті особливу яскравість, образність, виразність авторського оповідання, досягнуті за допомогою метафор, порівнянь, прямої мови, дієслів недоконаного виду, підсилювальних конструкцій. Більш-менш повне відтворення цієї інформації свідчить про визначений рівень розвитку в школярів образно сприйняття й уяви, а також образної пам'яті.
У канву оповідання вплетене і деякі теоретичні відомості: про значення діяльності Данила Галицького, про збереження самобутності держави, про міжнародний авторитет Галицько-Волинського князівства. Дитина, здатна до логічного осмислення навчальної інформації, не пропустить цю інформацію.
У цілому текст містив 23 інформаційні діагностуючі одиниці.
Аналіз робіт показав індивідуальний ступінь готовності кожного учня до сприйняття й осмислення історії. В учнівських диктантах було відтворено від 8 до 21 інформаційних одиниць. Учні погано запам'ятовували однорідні відомості, викладені простим перерахуванням; спотворювали географічні назви, спрощували мову викладу,довгі складні речення розбивали на короткі частини; опускали художні прийоми оповідання, не звертали уваги на визначення теоретичних одиниць змісту.
Залежно від мети, яку ставить учитель перед учнями в ін. може запропонувати диктант з будь-яким потенціалом для перевірки (кількістю і якістю одиниць змісту). Діагностуючий диктант допомагає вчителю вчасно звернути увагу на труднощі в сприйнятті й осмисленні історичного матеріалу, що є в учнів даного класу (віку), свідомо уникати таких моментів у своєму викладі і відборі навчальних текстів, застосовувати спеціальні завдання на розвиток пізнавальних процесів, диференціювати навчання історії, зацікавлювати кожного учня можливістю поліпшити свої результати.
Висновки
Роль пізнавальних умінь у сучасному процесі навчання багатогранна. По-перше, їх формування є одним із важливих завдань шкільної історичної освіти, оскільки на цій основі відбувається розвиток і удосконалення пізнавальних можливостей учнів, їх компетентності, розкривається їхня індивідуальність. По-друге, пізнавальні вміння - органічна частина змісту історичної освіти, які опановують учні для самостійного і критичного сприйняття історичного матеріалу. По-третє, пізнавальні вміння - це засіб формування історичних знань, особистісних суджень і мотивованого відношення до минулого. По-четверте, вони є прогнозованим результатом цілеспрямованого навчання історії. Нарешті, по-п'яте, пізнавальні вміння можуть виступати і як вагомий критерій успішності навчання і викладання. Уміння, використані учнем для організації своєї відповіді, можуть і повинні виступати як показник, вимірювач результатів навчання.
Істина, як завжди, лежить між двома крайніми полюсами, і сьогодні, як нам здається, в теорію і практику навчання історії повертаються «кращі голи» для пізнавальних умінь. Про це свідчить, насамперед, звернення різних авторів - як вчених, так і вчителів до цієї проблеми на сторінках історико-методичної преси і методичної літератури.
Отож, пізнавальні здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовами успішного здійснення певної діяльності і сталої позитивної динаміки оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Процес реалізації здібностей передбачає прояв людиною особистісно значущої активності, зумовленої, з одного боку, характером та цілями тієї чи іншої діяльності, а з іншого, такими утвореннями її внутрішнього світу, як мотивація, схильності, інтереси. У діяльності особистості здібності не тільки проявляються, а й формуються, розвиваються. Для цього потрібно конструювання педагогом у процесі навчальної діяльності спеціальних ситуацій, які потребують творчого вирішення.
Розмаїття інтересів, нахилів, темпераментів, видів і рівнів пізнавальних процесів, інших можливостей учнів у навчанні і діяльності дає підставу перефразувати А. Екзюпері, стверджувати: «Я не знаю, що таке учні, я знаю багато різних учнів». У шкільному житті учнівське різноманіття насамперед визначається предметно-пізнавальними здібностями.
Список використаної літератури
1. Бочковський В. Розвиток пізнавальних процесів// Початкова школа. - 1997. - №12. - С. 23-24
2. Вишковський І. Методи пізнавальної діяльності// Психолог. - 2004. - №21-22. - С. 100-114
3. Головань Т. Пізнавальний інтерес як чинник підвищення ефективності процесу навчання// Рідна школа. - 2004. - №6. - С. 15-18
4. Готра Н. Розвиток пізнавальної активності учнів// Рідна школа. - 1999. - №4. - С. 45-46
5. Гордієнко С. Деякі методичні поради щодо активізації пізнавальної діяльності учнів під час навчання// Початкова освіта. - 2004. -№37. - С. 8-9
6. Долбенко Т. Технологія активізації пізнавальної діяльності підлітків 14-ти років// Рідна школа. - 2004. - №9. - С. 37-41
7. Долбенко Т. Активізація пізнавальної діяльності підлітків: ігрові технології// Рідна школа. - 2004. - №10. - С. 36-39
8. Жорник О. Формування пізнавальної активності учнів у процесі спільної ігрової діяльності// Рідна школа. - 2000. - №3. - С.37-38
9. Крупеніна Н. Комплексний аналіз формування пізнавальної діяльності школярів на уроці: Методичний посібник для керівників шкіл// Директор школи. - 2003. - №38. - С. 7-8
10. Карасик А. Активізація пізнавальних процесів// Початкова освіта. - 2002. - №14., квітень, С. 6
11. Кобернюк О., Коберник Г. Активізація навчально-пізнавальної діяльності школярів// Рідна школа. - 1999. -№12. - С. 55-60
12. Логвіна-Бик Т. А. Педагогічне керування пізнавальної діяльною учнів// Педагогіка і психологія. - 1998. - №4. - С. 43-47
13. Мірошник С. Пошуково-дослідницькі завдання випереджувального характеру як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів// Дивослово. -2002. -№2. - С. 58-60
14. Полок Л. Ділова гра як засіб організації пізнавальної діяльності// Директор школи. - 2003. - №2. - С. 7-9
15. Пометун О. Як і чому треба організовувати пізнавальну діяльність учнів на уроці// Завуч. - 2005. - №34. - С. 13 (вкладка)
16. Пометун О. Методика навчання історії в школі// О. І. Пометун, Г. О. Фреймах. - К.: Ґенеза, 2005. - 328с.
17. Рудик М. Інноваційні технології навчання як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів// Історія України. - 2003. - №9. - С. 26-29
18. Сластухіна М. Як стимулювати пізнавальну діяльність учнів// Педагогічна Житомирщина. - 2000. - №4. - С. 19-22
19. Харишин О. Розвиток пізнавальних інтересів учнів, активізація розумової діяльності// Початкова освіта. - 2001. - квітень. - №15. - С. 4
20. Шевцова Л. Активізація пізнавальної діяльності учнів за допомогою ситуативних завдань// Дивослово. - 2001. - №12. - С. 43-75
21. Шушара Т. Навчально-пізнавальна діяльність учнів: зміст і основні критерії// Рідна школа. - 2002. - №11. - С. 17-19
22. Шушара Т. Активізація пізнавальної діяльності учнів// Рідна школа. - 2003. - №2. - С. 11-14
23. Яструбова В. Оптимізація процесу управління пізнавальною діяльністю школярів// Освіта і управління. - 1998. - №4. - С.
