Зрозуміти твір - це не лише просто усвідомити, де, коли і за яких обставин відбулись певні події, які якості герої при цьому виявили, але і виявити ставлення письменника до зображеного героя, зрозуміти той чи інший факт чи явище, глибину змісту, який викладено у творі, побачити і зрозуміти засоби зображеного. А для оволодіння цим процесом залишається і відкритим той факт, що учні недостатньо навчені і привчені до самостійного опрацювання конкретного літературного твору. Важливо розглянути питання особистісного і індивідуального підходу до поставлених завдань перед дитиною. Читач входить у створений письменником світ образів, маючи певний особистісний підхід до засобу роботи з твором, залучаючи для цього свої сприймання, переживання і роздуми. Тому, працюючи з кожним художнім твором, учень прагне знайти найдосконаліший шлях оволодіння ним, для чого в певній мірі підключається весь рівень досвіду, в якому бере участь і відтворюється весь духовний, раціональний і емоційний світ людини з її особистісними та індивідуальними особливостями.
Працюючи з художньою літературою, учневі початкової школи необхідно навчитись логічно мислити, що забезпечуватиме правильне оволодіння книгою, як засобом розумового розвитку. Говорячи про особливості мислення дітей, Г.О.Люблінська вказує, що за своєю суттю воно практичне, але це зовсім не означає, що дитина не розуміє логіку відношень між явищами і об'єктами дійсності. Полемізуючи із такими психологами як К. Бюллер, В. Штерн, Ж. Піаже, Г.О.Люблінська вказує, що діти у практичному мисленні "... безпосередньо впливають на речі, розкривають їх властивості, виявляють ознаки і, головне, розкривають їм невідомі раніше зв'язки, які існують між речами і явищами, так і в середині кожного предмета і явища. Ці зв'язки із прихованих стають видимими. Відповідно і вся пізнавальна діяльність дитини, а з нею і набуті знання стають глибшими і усвідомленими"[2;8]. І далі вона акцентує, що такий шлях пізнання особливо ефективний у молодших класах під час вивчення нового, невідомого літературного твору, де можуть бути використані практичні дії як початковий шлях пізнання матеріалу, що пропонується дітям.
Таким чином, будучи за змістом наочно-образним і наочно-дійовим, мислення дітей опирається на практичні операції і в них реалізується.
Працюючи з незнайомим текстом, учень молодших класів застосовує розгорнуту розумову модель, характерну відповідному типу орієнтування в умовах і змісті запропонованої йому задачі. На вищому рівні такими орієнтирами стають суттєві для цього типу задач пізнавальні ознаки узагальненого характеру, виражені певною образністю і конкретністю художнього твору. Яскрава образність і конкретність дитячого мислення пояснюється найперше бідністю дитячого досвіду. За кожним словом дитина уявляє тільки той конкретний предмет, з яким коли-небудь зустрічалась (навіть, якщо це було сприйнято з ілюстрації), але не групу предметів, включених дорослими у ті узагальнені уявлення, якими вона оперує. Дитину потрібно вчити узагальнювати. Вона повинна використовувати наявні в її досвіді образи з усіма ознаками і рисами (загальними для всіх однорідних предметів та індивідуальними властивими даному конкретному предмету).
Логічне мислення, будучи вищою мірою інтелектуальної діяльності дитини проходить тривалий шлях розвитку. На ранніх етапах учень нагромаджує чуттєвий досвід і привчається розв'язувати самостійним практичним шляхом ряд конкретних завдань. Засвоюючи мовлення, він набуває можливості формувати завдання, необхідні для скорішого освоєння художнього тексту, ставити запитання, будувати докази своєї думки, розмірковувати і робити висновки. Дитина оволодіває поняттями і низкою розумових дій. Як свідчать дослідження (Б.П.Єсипова), логічне мислення (вміння роздумувати) має велике значення не тільки для засвоєння навчальної програми, а й для уміння застосовувати ці знання у розв'язанні стандартних, так і нестандартних запитань[18].
Хочеться відзначити у рамках розвитку логічного мислення особливу роль так званого "причиново-наслідкового" мислення. Саме за його допомогою встановлюються найбільш приховані зв'язки: між змістом прочитаного і його застосуванням на практиці, а також навпаки - між практикою і суттю твору.
Розкриваючи особливості такого мислення, Д.Б.Ельконін вказує: чим молодша дитина, тим її мислення тісніше пов'язане із конкретними діями, і тим самим далі стоїть від розуміння причин, які включають ту чи іншу зміну у змісті твору. На його думку мислення дітей у початковій школі характеризується такими особливостями:
1) спрямованістю на розв'язання конкретних завдань, які виникають під час діяльності;
2) наочними і конкретними ознаками подій та явищ;
3) наявністю в мисленні причинових зв'язків, значною мірою ще обмежених індивідуальним досвідом дитини;
4) виникненнями словесних роздумів, а не практичних дій;
У процесі шкільного навчання мислення учнів вдосконалюється і поглиблюється з кожним навчальним періодом. Головною рисою його стає спрямованість на оволодіння основ науки. Проте в самому процесі розвитку все ще дають себе знати "старі" прояви, яких діти не можуть позбутися одразу. Тобто, починаючи розумово розвиватися, підключаючи для цього весь свій досвід і практику, що здобувалась на основі самостійності і активності, учень вдосконалює навички логічного мислення, що забезпечують безперебійне оволодіння навчально-виховною програмою. Необхідно зазначити, що нині психологічне навчання як ніколи потребує розширення пошуків можливостей інтелекту школярів, де самостійна робота відіграє одну з провідних ролей.
Як було зазначено вище, одним із завдань, що стоять перед вчителем початкових класів, є проблема формування в учнів вмінню самостійно працювати з книжкою на уроках позакласного читання і дослідження, що проводились вчителями шкіл і методистами, доводять, що учні "володіють елементарними прийомами роботи з книжкою", або "не володіючи ніякими прийомами компенсують невміння працювати з книгою навантаженнями"[7].
Саме тому, розуміючи різницю між самостійною роботою з книгою і бездумним прочитуванням тексту, невмінням аналізувати зміст виникає потреба звернутись до методистів з рідної мови і бажання отримати аргументи у захист важливості обґрунтування усвідомленої роботи з будь-яким художнім твором. Вище сказане спонукало звернутись нам до даної проблеми дослідження.
На сьогоднішній час проблема самостійної роботи у процесі позакласного читання розкрита досить обмежено. У цьому напрямку працювали видатні педагоги, спеціалісти і психологи: Свєтловська Н.Н., доктор педагогічних наук, педагог розглядала цю проблему (вміння самостійно працювати з книгою) як спосіб пошуку у книжках відповідей на поставлені кимось або життям запитання. Проведені нею дослідження доводять, що учня можна навчити самостійно працювати із книгою, але цей процес повинен бути систематичним, конкретизованим і переслідувати певну мету. У її книзі "Методика позакласного читання" показано як, спираючись на наявні в учнів "техніку читання" і вміння працювати з текстом твору, поступово навчити і привчити кожну дитину вибирати собі для читання книжки за інтересами і розглядати і читати їх, застосовуючи свої знання, уміння та навички, набуті на момент зустрічі з книжкою. А головне - за допомогою свідомого вибору і читання книг пізнати не тільки навколишній світ, але і самого себе: свої сильні і слабкі сторони, свої особисті потреби, особливості, можливості їх удосконалення"[53].
Система уроків розроблена Н.Н. Свєтловською передбачає форми контролю за якістю читання, основні прийоми роботи на уроці, масові позаурочні заходи, індивідуальну роботу із початкуючими читачами, зв'язок з уроками класного читання, природознавства, праці і малювання. У посібниках Н.Н Свєтловської виділені і чітко визначені за роками навчання вимоги до знань і навичок, які повинні бути набуті учнями у зв'язку з уроками позакласного читання.
А безпосереднє усвідомлення дитячих книг як навчального матеріалу для молодших школярів і конкретний вибір такого матеріалу для всіх етапів був розроблений у дослідженнях О.В. Джежелей[15]. Працюючи з новою книгою, учень повинен спиратися на наявні у нього знання, здобуті на класного читання із особистого досвіду, що допоможе свідомо підійти до розв'язання поставлених перед ним завдань.
В.П. Єсіпов [18] звертав увагу на активність учнів, як одного з основних фундаментів розвитку самостійності та ініціативи у пізнавальній та практичній діяльності школярів. Він вважав, що активність учнів необхідна для досягнення будь-якої навчальної мети: при слуханні вчителя потрібна активна увага ясне розуміння викладеного матеріалу, прагнення його зрозуміти. Отримання знань з різних джерел потребує від учнів самостійної роботи у вигляді спостережень, навчальних досліджень, вивчення книги, усвідомлення прочитаного..
Наумчук М.М. розробила посібники для вчителів, що містять практичний і теоретичний матеріал, спрямований на корекцію і вдосконалення професійної готовності вчителів до проведення уроків позакласного читання. Розглядаючи самостійність на цих уроках у початкових класах, як одну з найменш розроблених і розкритих тем, відзначає що "...позакласне читання повинно бути розраховане на рівень можливостей учнів і забезпечувати таку взаємодію вчителя з учнями, при якій діти зможуть виявити доступний їх віку обсяг читацької самостійності".
О.Я. Савченко [50] розглядає самостійну роботу і її методи безпосередньо, як найважливішу ланку застосування знань у процесі виконання завдань. Досліджуючи проблеми застосування самостійної роботи на усіх етапах уроку, визначила вимоги до неї, зокрема:
1) самостійну роботу слід застосовувати при всіх етапах навчального процесу, в тому числі і при вивченні нового матеріалу. Важливо, щоб школяр не тільки збагачувався знаннями, а й нагромаджував їх у загальний фонд умінь та навичок, способів розумової діяльності, за допомогою яких опанує нові прийоми роботи з книгою;
2) потрібно створити певні умови, за яких учні ставатимуть безпосередніми учасниками процесу пізнання. Самостійна діяльність школярів має бути скерована не тільки на засвоєння окремих фактів, але й на розв'язання різноманітних актуальних питань. Слід навчити учнів бачити і формулювати проблеми, розв'язувати їх, користуючись наявними знаннями та навичками;
3) з метою активізації пізнавальної діяльності школярам потрібно давати завдання, виконання яких вимагає посильного розумового напруження.
Уміння і навички самостійної праці вдосконалюються у загальній системі навчального і виховного процесу, основою якого є поступове збільшення рівня самостійності учнів, удосконалення і зміна їх ролі в цьому процесі, ускладнення завдань під час його виконання.
Цікаво, що в жодному словнику немає точно сформульованого визначення, що ж таке самостійна робота учнів і чому цей вид роботи потребує всебічного розгляду з боку вчителів і методистів початкового навчання. Досліджуючи процес формування самостійності на усіх етапах розвиваючого навчання, І.С. Гантя писала: "Самостійна робота виступає як одна з форм пізнавальної діяльності школяра і відповідно розвивається протягом всього шкільного навчання"[7; 21]. Навчаючись вмінню аналізувати, ототожнювати, самовдосконалюватись, забезпечується розвиток логічного мислення, як однієї з найнеобхідніших умов всебічного розвитку особистості.
Психолог Р.М. Мікельсон визначав, що під поняттям "самостійна робота" слід розуміти виконання завдань учнями без втручань з боку вчителя.
Петровський А.В., Костюк Г.С. звертали увагу на психологічні особливості розвитку дитини, які передують самостійній роботі: пам'ять, увагу, сприймання, мислення, допитливість, пошук і т.д. У відповідності до цього вони все ж не виключали керівну роль вчителя. Мета вчителя-професіонала у початковій школі полягає у тому, щоб допомогти дитині усвідомити саму себе: пробудити і розвинути закладені природою позитивні здібності, можливості їх удосконалення (акцентуючи увагу на широкому школі дитячої літератури, а також на доцільних і загальноприйнятих читацьких прийомах, нормах, правилах, рекомендаціях, що допомагають читати), щоб дитина, ставши сама собою, виконала свій обов'язок і стала людиною. Завдання, без сумніву складне, але посильне для будь-якого вчителя, якщо у нього є постійна потреба у аналізі своєї роботи, у самоосвіті за допомогою книжки і у вдосконаленні, чого необхідно вимагати і від учня. Це пояснюється тим, по-перше, як писав В.О. Сухомлинський, вчителеві потрібно море знань, щоб дати дітям краплину необхідної духовної поживи, а по-друге, тим, що великий той вчитель, який доводить ділом, чого навчає, тобто сам постійно працює над собою. Таким чином, процес оволодіння учнями нових знань з художньої літератури процес двосторонній, з одного боку, це розвиток самостійності школярів шляхом умілого і доцільного керівництва дитячим читанням, а з іншого, бажання знаходити відповіді на запитання у книжках. Адже необхідно дотримуватися на уроках позакласного читання основного правила: у процесі: бесіди не повинно бути жодного питання, на яке можна відповісти "просто так", не прочитавши уважно твору; питання, відповідь, на яке і без того зрозуміла, що не викликає ні в учнів, ні у вчителя дійсної потреби почути його та обговорити.
Ставлячи перед собою завдання дослідити самостійну роботу, як одну з провідних форм роботи у процесі позакласного читання, прагнучи зрозуміти роль вчителя як основного фундатора цієї діяльності, і довести перспективу впровадження цієї роботи, дійшли висновку, що це питання повинно стати головним на позакласному читанні. Дитина працює, оволодіває навичками, здобуває нові знання, розширює літературний кругозір, покращує своє ставлення до книжкового світу. Дуже важливим є питання самоосвіти, коли учень повинен самостійно знайти додаткове джерело освіти, вміти брати звідти знання і вірно планувати свою роботу. Бо акт самостійної роботи є завжди робота самостійна: що зробив, те й маєш. А щоб чогось досягнути, потрібно працювати не покладаючи рук, постійно і вперто. Допомогти ж у цій справі зможе книжка - основа з основ, яка дала відповідь не на одну тисячу запитань. Готуючи дитину в дорослий світ, потрібно зробити все, щоб вона прийшла туди підготовленою, а це можливо лише за умови роботи дитини з дорослими, де перший бере на себе обов'язки виконувати всі вимоги, поставлені перед ним навчально-виховним процесом, а другі - розробляють шлях, по якому діти зможуть пройти, не спотикаючись, до певної мети. Позакласне читання повинне бути розраховане на рівень можливостей учнів і забезпечувати таку взаємодію вчителя з учнями, при якій діти зможуть виявляти доступний їх віку обсяг читацької самостійності.
Самостійна робота… Це словосполучення стало таким вживаним і звичним, що у колі вчителів і навіть не вчителів сприймається як термін, зміст поняття якого загальновідомий. А проте це аж ніяк не термін, і в жодному словнику, теоретичній праці до цього часу не визначено, що мається на увазі, коли мова йде про самостійну роботу. Тай не так це легко, як здається на перший погляд, дати визначення, бо що визначати?
Зрозуміти, яке місце займає самостійна робота в процесі позакласного читання? У якій мірі вона ефективніша за інші методи? Чи може вона бути домінуючою на уроках?
При систематичному виконанні самостійної роботи на певному дидактичному рівні якість і стійкість засвоєних школярами знань підвищується, розвиваються пізнавальні інтереси, розумова діяльність, формуються вміння і навички учнів. Самостійна робота учнів робить процес навчання інтенсивнішим та ефективнішим.
На перший погляд здається, що термін "самостійна робота учнів" простий, зрозумілий і не потребує розкриття. Насправді, чи не зрозуміло, що самостійна робота - це робота, яка виконується самими учнями, без допомоги вчителя? Але це визначення настільки суперечливе, що розкриття його змісту потребує всебічного розгляду з боку вчителів, методистів і вчених.
Самостійна робота являє собою невід'ємний елемент процесу навчання. Вона може, повинна і буде провідним засобом на уроках позакласного читання.
Урок позакласного читання - назва умовна. По суті - це керівництво домашнім (не в класі) читанням учнів (на рівні 3 і 4х класів). Але це саме урок, який проводиться у відведений режимом час, до якого школяр повинен виконати певну домашню роботу. Сучасний урок позакласного читання базується з одного боку на традиційних методах навчання - поєднання ліній педагогіки і психології, а з іншого - на проблемному характері сучасного навчання.
Досягнення в питаннях проблемного навчання і виховання дозволили з одного боку переосмислити традиційні методи керівництва читанням дітей початкових класів і від багатьох з них відмовитись: від "неправдивого авторитета" (А.С.Макаренко), від обмеження ініціативи і опіки над ними (Н.К.Крупська), від формального підходу до рекомендації літературних творів і т.д. З іншого боку, на перший план виступили принципи диференційованого підходу до учнів, опора на емоційну, розумову активність читачів, на їх творчу ініціативу і самостійність.
Необхідність збільшення питомої ваги самостійної роботи учнів на уроках достатньо обґрунтував у свої книзі, виданій у 1940 р., М.Мікельсон [33]. Психолог пише, що під поняттям "самостійна робота учнів" розуміють виконання ними завдань без втручання вчителя, але під його керівництвом, оскільки у своєму розумінні самостійна робота - це акт безпосереднього виконання учнями будь-якого завдання. Але піддається сумніву той факт, чи дійсно під час виконання учнями завдань відкидається будь-яка допомога їм зі сторони вчителя. В принципі, акт самостійної роботи є завжди діяльність самостійна: якщо людина щось робить (нехай це буде дитина чи доросла особа), то робить це ніхто інший як вона сама. В акті роботи учень здатен робити самостійно, а в якій мірі йому необхідна стороння допомога - це залежить від його вміння працювати.
Дитяче читання потрібно спрямовувати. Керівництво читанням особливо важливе для учнів початкових класів, тому що маленький читач ще мало знайомий з широким колом книг, а самі по собі вікові особливості школяра початкових класів створюють умови найбільш емоційного впливу на читача. Проте безпосереднє керівництво дитячим читанням, як, проте, і будь-який інший добре продуманий педагогічний прийом, повинен носити для учнів прихований характер. Про цю особливість керівництва дитячим читанням наполегливо нагадує ще Н.М. Свєтловська: "У вас є моральна думка - чудово; не говоріть її дітям, але дайте її відчути; не робіть з неї висновку в кінці розповіді, але дайте їм самим його вивести і, якщо розповідь їм сподобається, ви зробили свою справу"[54].
Успіх навчання взагалі неможливий без активності учнів. Активність - це поняття значно ширше, ніж поняття самостійність. Воно означає усвідомлене, вольове, цілеспрямоване виконання розумових і практичний дій, необхідних для оволодіння знаннями, вміннями та навичками, включаючи користування ними у подальшому навчанні та практичній діяльності. Активність починається тоді, коли відбувається самостійне надбання учнями нових знань і вмінь, виконання творчих завдань для розв'язання поставленої мети. Активність вказує на той чи інший ступінь сформованості в учнів самостійної думки. Проте не лише активність допомагає учневі зрозуміти, з яких саме категорій формується і самостійність.
