У процесі сприймання мистецьких творів часто настає стадія захоплення, яка є основною умовою повноцінного і глибокого естетичного сприймання твору. А друга стадія - стадія діяльності, що проявляється в естетичних судженнях. Відповідно до цього, естетичне сприймання завжди повинно бути емоційно-безпосереднім [63]. Втрата цієї безпосередності спричинює втрату естетичного ставлення до об'єкта сприймання. Водночас уміння емоційно сприймати естетичні об'єкти не дається безпосередньо. Воно є наслідком великої як естетичної, так і загальної культури. Без підготовки, без пристрасті, без праці і наполегливості в розвитку почуття, витонченого в самому собі, мистецтво нікому не дається.
Естетичні почуття - це реалізація-відповідь суб'єкта на той вплив, який на нього справляє об'єкт, що існує поза ним, що естетичні почуття тісно пов'язані з органами чуття (зір, слух) і не мислимі без них. Тривалість естетичного почуття зумовлена фізіологічними властивостями організму: «коли в людини від перевтоми зникає охота дивитись на прекрасне, не може не зникнути і потреба естетичної насолоди цим прекрасним». Може статися перенасичення естетичного почуття. Естетичне почуття маловимогливе, вільне від матеріального інтересу, тобто практичного погляду на предмет.
Естетичне сприймання - це активна діяльність, і залишається нею лише при тій умові, коли воно дає, за висловом К.Д. Ушинського, «світлу радість», «те особливе почуття, що подібне до безкорисливої радості, і до захоплення, яке називається естетичною насолодою» [74, 214]. Отже, естетичний об'єкт повинен пробудити почуття захоплення, радості і насолоди, інакше він втрачає своє естетичне значення.
Радість, яку переживає людина, сприймаючи твори мистецтва, М.М. Артеменко назвав естетичною радістю [5, 14]. Найвищим виявом такої радості є естетична насолода. Особливість її полягає в тому, що вона завжди є результатом глибокого, можна сказати, просвітленого переживання. Відчувати естетичну насолоду - це означає глибоко відчувати і розуміти красу: красу життя, красу творіння, красу людських умінь та поривань.
Чим досконаліший твір мистецтва, тим більшу насолоду може він дати людині. Але сила і глибина насолоди залежить від підготовленості людини до сприймання творів мистецтва, бо це вже суб'єктивний фактор. Якщо естетичну насолоду людина переживає регулярно, то ці переживання стають важливим фактором її життя, її моральним капіталом. Естетичні переживання духовно збагачують людину, загострюють її почуття, розвивають її смаки.
Радість, яку дає людям духовна культура, - це естетична насолода. І навпаки, всяка насолода, принесена мистецтвом, пов'язана з почуттям радості. Мистецтво повинно нести людям почуття радості [44]. Але разом з тим таке високе почуття може дати лише мистецтво, яке відображає життя в найістотніших моментах, вчинках, втілених у зрозумілій художньо-яскравій формі, тобто мистецтво, яке є своєрідним дзеркалом життя.
Сила цієї радості, або естетичної насолоди, проявляється в її загальності, тобто в тому, що цей душевний стан переживає багато людей. Інакше кажучи, індивідуальне, особисте переживання стає проявом колективного, масового, а часом і загальнонародного переживання.
Таким чином, естетична радість об'єднує людей. У цьому єднанні проявляється активний характер естетичного переживання і водночас виявляється дійова сила мистецтва.
2. Методика естетичного сприймання творів живопису у початкових класах
2.1 Педагогічні умови організації естетичного сприймання творів живопису
Однією з умов дальшого піднесення якості естетичного виховання учнів є докладне вивчення особливостей їх естетичних суджень. Джерелом естетичних суджень є естетичні властивості предметів і явищ дійсності, природа, людина і її поведінка, праця, твори мистецтва [46]. Розвиток естетичних суджень є невід'ємною частиною загального естетичного розвитку учня початкової школи. В естетичних судженнях учні виявляють естетичні ставлення до дійсності, своє розуміння естетичних властивостей дійсності і творів мистецтва, характеризують почуття, які вони переживають під час естетичного сприймання. Для того, щоб розвинути естетичні судження учнів, треба виявити основні особливості цих суджень.
Естетичні судження - це обґрунтована естетична оцінка предметів і явищ, яка виявляється або у формі простого твердження про красу чи потворність предмета, або у формі аргументованого доведення, чому саме спостережуваний предмет красивий або чим він не подобається [24, 79]. Естетичне судження є невід'ємним компонентом естетичного сприймання: у них виявляється розуміння естетичних властивостей дійсності і творів мистецтва, характеризуються почуття, які людина переживає під час естетичного сприймання. Психологічний аспект естетичних суджень полягає в особливостях виявлення в них естетичних почуттів, мотивів естетичних оцінок, смаків та ідеалів, а також впливу на безпосереднє естетичне сприймання асоціативних образів уяви.
Емоційність естетичних суджень, мотиви естетичних оцінок залежать від суб'єкта, від його досвіду, знань, смаків, уявлень, почуттів, від загального рівня його розвитку [6, 43]. Останнє в свою чергу, детерміноване навчанням, вихованням і умовами життя людини. В процесі тривалого досвіду в людини виробляється здатність диференціювально-оцінного сприймання і переживання естетичних властивостей явищ дійсності. Ця здатність називається естетичним смаком. Завдяки цій здатності людина може оцінювати ту або іншу естетичну властивість, розрізняти прекрасне і огидне, красиве і потворне і т.д.
Предметом дослідження були естетичні судження молодших школярів у процесі сприймання творів живопису - тематичних (сюжетних) картин і творів пейзажного жанру. Сприймаючи тематичні картини, учні насамперед реагували на сюжет. Перші естетичні судження, в яких вони виявляють свою загальну естетичну оцінку, такі, як і про пейзажні твори: «Картина подобається». А вже потім виявлялося емоційне ставлення до зображеного, з'ясовувалися мотиви естетичних оцінок.
Деякі учні не можуть висловити естетичне враження від картини навіть тоді, коли вона їм подобається. Бони розповідають її сюжет без будь-яких посилань на почуття, без жодної спроби дати естетичну оцінку зображеного: «Картина подобається тим, що на ній зображено бідних дітей, які тягнуть важку бочку з водою. Їм холодно і важко тягнути». Як виявилося, учні цієї групи вибирають відомі їм картини. Вони не раз чули, як учитель пояснював зміст картини, і запам'ятали це. Картина стала доступною розумінню учнів, тому вони про неї і говорять. Це звичайні висловлювання, які не мають емоційно-оцінних ознак естетичного судження. Учні підряд перелічують усе, що бачать на репродукції. Мова і міміка під час цього сприймання свідчать про цілковиту байдужість до об'єкта. Може, естетичне враження в учнів і є, але воно не виявляється в їх судженнях.
В естетичних судженнях інших учнів виявлені емоційно-оцінні ознаки. Так, емоційність одних суджень залежить від естетичного ставлення учнів до окремих ознак предметів, які їм сподобались, які їх вразили, захопили: «Солдати так високо вилізли, що хмари в них під ногами».
Цей момент - високо, над хмарами - найбільше вразив ученицю, тому вона виділила його. «Гори подобаються висотою». Учнів захоплюють розмір, форма, кількість. Це враження залежить від знань учнів. Вони читали, чули, бачили в кіно, що хмари високо в горах ідуть просто над головою, але самі так високо в горах не були. Вони знають, що вилізти так високо може тільки відважна, сильна людина. І хоч вони й не висловлюються про моральні якості таких людей, проте це впливав на те безпосереднє почуття захоплення, яке учні переживають і завдяки якому їм подобається картина.
Про вищий рівень естетичного ставлення учнів до творів живопису свідчать ті естетичні судження, в яких відбивається їх розуміння переживань зображених людей, моральних рис їх характеру, моральних норм поведінки, які вони засвоїли в процесі свого морального розвитку. Значну роль при цьому відіграють їх знання. Усвідомлення моральних норм як красивих позначається на виборі тієї або іншої репродукції. Спочатку поняття «хороший» (у розумінні етичний) і «красивий» (у розумінні естетичний) у них не диференціюються. Лише поступово з цього єдиного розширеного поняття викристалізовуються етичні й естетичні сторони.
Етичне і естетичне так тісно переплітається, що один неетичний жест стає для учнів узагальнюючим, і вони відкидають усі естетичні якості: «Не подобається картина «У сільській бібліотеці», бо намальовано, що хлопці стоять у шапках, а це некультурно». І вони вже не звертають уваги на всі інші якості, бо вважають, що в картині все повинно бути красивим, усе повинно подобатись. Негативне явище вони розглядають як порушення етичних норми, а тому не одержують естетичного враження від картини. Мотиви таких оцінок учні беруть з правил поведінки. Вони спостерігали, як за порушення певних етичних норм поведінки давалося зауваження - «некрасиво», «негарно». Якщо це некрасиво в житті, то воно повинно бути некрасивим і в творі мистецтва. У цих судженнях учнів тісно переплітаються естетична і етична оцінки. їх мотиви: зрозумілість, привабливість певної моральної якості, почуття захоплення. Ці судження мають емоційно-оцінний характер. Єдність естетичного і етичного в судженнях не суперечить сприйманню учнями художнього образу - адже в творах мистецтва етичне відображається через естетичне.
Твори побутового та історичного жанрів сильніше впливають на учнів етичною стороною, ніж естетичною. Знаючи цю особливість ставлення учнів до твору живопису, треба вибирати для розгляду принаймні на початковій стадії роботи з ними, ті твори живопису, в яких естетична і етична функції тісно переплітаються, в яких «добре» і «красиве» звучать синонімічно.
В деяких судженнях правдивість зображеного пояснюється власними спостереженнями учнів: «Дітям холодно, великий мороз, бо діжка вся вкрилася кригою». Учениця неодноразово спостерігала, що в мороз вода замерзає, утворюються бурульки. Естетичні судження учнів цієї категорії визначаються розгорнутістю, повнотою форми. Це не просто розповідь за картиною, а пояснення основної ідеї твору, втіленої в художньому образі.
Емоційність естетичних суджень третьокласників пов'язана з розумінням настрою зображеного. У них виявлене не звичайне констатування того або іншого настрою людей, а називаються джерела цього настрою, висловлюються з приводу цього догадки і припущення. «Дівчинка з нетерпінням чекає, чи є та книга, яку вона хоче прочитати». «Хлопчики з цікавістю розглядають узяту нову книгу, вони збиралися вже йти, наділи шапки, але захопилися книгами і забули, що треба або йти, або зняти шапки. На картині видно любов до книги» («У сільській бібліотеці» І. Шевандронової). «Мені дуже подобається картина Яблонської «Хліб». Художниця на ній зобразила боротьбу за врожай. Люди працюють з піднесенням, з добрим настроєм. Це звичайний трудовий день, тому і фарбами намальована звичайними. Але все одно картина збуджує бадьорий настрій». «Діти охоплені азартом, радістю» («Гра в бабки» Є. Маковського). У таких висловлюваннях учні основну увагу звертають на емоційний стан героїв картини і на їх дії відповідно до цього стану. Дехто з учнів цієї групи звертав увагу на вираз обличчя персонажів: «Вираз обличчя в матері сумний». «На обличчях бурлаків видно страждання». «Обличчя в хлопчика сумне, у матері і сестри - докірливе, а в брата - веселе, хитрувате» («Знову двійка» Ф. Решетникова).
Дані аналізу творів про улюблену картину дали можливість поділити естетичні судження учнів в основному на дві категорії. В одних судженнях на перше місце учні ставлять сюжет з композиційним визначенням, що зображене на першому і другому планах, а в кінці перелічується, що художник використав такі кольори: «коричневий, чорний, зелений», але чому художник зробив так, пояснення дати не можуть. Колорит картини, як важливий компонент композиції, як виразник змісту, для учнів цієї категорії незрозумілий.
У судженнях другої категорії учні звертаються до кольорової гами, як до виразника настроїв зображених на картині персонажів. З приводу чого учні висловлюють естетичні судження. Колір учням ніби підказує, як треба розуміти зображене, як до нього явиться сам художник. Ці учні краще розуміють зображене, глибше «того відчувають: «Для того, щоб показати тяжке, безрадісне дитинство художник використовує темні кольори: сірий, чорний» («Тройка» В Перова). «Щоб показати поганий настрій хлопчика, його провину, художник використав темні фарби» («Знову двійка» Ф. Решетникова).
В естетичних судженнях відображається естетичне сприймання колористичної гами; в учнів виникають певні естетичні уявлення: «Колорит картини холодний, темний, він дає уявлення про морозну, снігову ніч… Білі світлі фарби наче освітлюють снігурочку».
Як встановлено цим дослідженням, естетичні судження третьокласників показують, що учні насамперед реагують на сюжет тематичних картин. Емоційність естетичних суджень у цьому залежить від розуміння учнями сюжету картини, від повноти сприймання виражальних засобів. Вона залежить також від емоційного ставлення учнів до психології зображених людей: їх моральних рис, характеру і настроїв. Серед мотивів естетичної оцінки перше місце належить мотиву правдивості зображеного. Але цю правдивість учні розглядають як звичайну подібність до певних предметів і явищ життя, не розуміючи узагальнених рис реалістичного художнього образу. Мотив правдивості тісно пов'язаний з власним досвідом учнів, їх знаннями.
Естетичні і етичні мотиви оцінок тісно переплітаються в естетичних судженнях третьокласників. Вони часто оцінюють окремі предмети поза контекстом усієї картини, виходячи тільки з моральної привабливості або непривабливості об'єкта. Виділення окремого предмета ї його естетична оцінка поширюється на всю картину, яку вони оцінюють як красиву або некрасиву. Мотивування естетичних оцінок учнів 3-х класів досить обмежене. Форма їх естетичних суджень ствердна, розгорнута. Але часто зустрічаються і не розгорнуті за формою судження, хоч це й не показник бідності естетичних вражень. Дуже часто бідність форми суджень зумовлена недостатнім розвитком мови учнів, їх бідним словниковим запасом. Розгорнутість форми естетичних суджень залежить також від асоціативних образів, що виникають під час сприймання.
В учнів 4 класу помітне підвищення інтересу до тематичних картин. Під час вибору репродукції з завданням «Яка картина тобі найбільше подобається» для обладнання класної «третьяковки» ми помічали лише незначну перевагу у виборі пейзажного жанру над тематичними картинами.
Четвертокласники, порівняно з учнями 3 класу, висловлюють більшу кількість естетичних суджень про тематичні картини. Поряд з цим в їх судженнях є нові ознаки, що свідчать про дальший розвиток емоційності цих суджень і збагачення мотивів їх естетичних оцінок. Значна частина четвертокласників при виборі тематичних картин основну увагу звертала на їх сюжет. Вони надають перевагу відомим картинам. Разом з тим вони вибирають і невідомі репродукції, але на відомі сюжети, або репродукції, назва яких допомагає зрозуміти їх зміст, зокрема: «Хліб» Т. Яблонської.
Емоційність естетичних суджень особливо яскраво проявляється в тих учнів, які захоплюються якоюсь однією ознакою зображеного, що вразила їх почуття, уяву. На відміну від третьокласників, учням 4 класу зображене найчастіше подобається своєю динамічністю: «Подобається, як, жартуючи і сміючись, пишуть листа запорожці».
Особливу увагу звертають учні на зображених людей, на вирази їх облич, рухи, позу. Вони не просто констатують певний вираз обличчя або позу людини, а намагаються пояснити, для чого зображено той або інший рух, який настрій відображає та або інша поза. «Дівчина руку піднесла до очей, щоб прикрити їх від палючого сонця» («Хліб» Т. Яблонської «Мати сидить у сумній позі, а хлопчик жадібно кусає булку» («Побачення» В. Маковського).
Даючи естетичну оцінку тематичній картині, учні особливу увагу звертають на риси характеру людей. Звичайно, вони не завжди правильно розуміють їх, але прагнення до цього в них дуже помітне. З рис характеру вони виділяють морально-вольові риси зовсім не тому, що ці риси яскраво виявлені в людині, а скоріше тому, що про це свідчать її вчинки і дії.
Естетичні судження цієї групи учнів стверджувальні, повні, розгорнуті за формою. У них відображаються внутрішні глибокі зв'язки між предметом і його естетичними ознаками. Проте в своїх судженнях учні 4 класу ще не можуть відобразити всієї багатогранності цих зв'язків; вони мають у них досить однобічний характер. Четвертокласники вибирають ті твори, на яких зовнішній вигляд і поведінку зображених людей вони вважали красивими відповідно до своїх ідеалів. Оцінні ознаки в цих судженнях переважають над емоційними. Але за допомогою навідних запитань ми спрямовували думку учнів на глибший аналіз картини, насамперед у напрямку виявлення мотивів естетичних оцінок. Внаслідок цього їх думка з догадки про емоційність зображеного поступово переходить в його усвідомлення.
Як показали результати аналізу, естетичні судження учнів 4 класу про тематичні картини залежать насамперед від розуміння ними сюжету картини, від емоційного ставлення до нього. Емоційність естетичних суджень зумовлена глибиною розуміння психології зображених людей, особливо їх настрою, рис характеру. Знаючи з власних спостережень, які рухи супроводять ті або інші переживання людини, учні особливу увагу звертають на них і при оцінці переживань зображених людей.
Чим старші учні, тим чіткіше проявляється в них синтетичне сприймання людини і природи. Природа допомагає їм відчути настрій зображеного, ставлення автора до нього. Справді, в тематичних картинах пейзаж несе на собі певне смислове навантаження. Він допомагає формувати в учнів просторові і часові уявлення. Під час художнього аналізу картини треба докладно спинятися на характеристиці образу природи, тому що в справжньому творі мистецтва немає нічого випадкового.
Отже, наше дослідження виявило особливості сприймання творів живопису виявило, що уміння аналізувати об'єкти естетичного сприймання значно поглиблює естетичне ставлення учнів до об'єктів і робить його більш усвідомленим. Кількісні і якісні зміни в розвитку естетичних суджень учнів свідчать про залежність естетичного ставлення до об'єктів дійсності як від їх вікових особливостей, так і від специфіки самого об'єкта естетичного сприймання. Виявлені в дослідженні особливості естетичних суджень учнів підліткового віку дають можливість установити, з одного боку, відповідну залежність розвитку їх естетичних суджень від умов виховання і, з другого боку, зробити відповідні висновки щодо використання виявлених особливостей естетичних суджень у практиці роботи школи.
На жаль, не кожна дитина здатна самостійно помітити прекрасне у довкіллі, і ще менша кількість переживає дивовижне почуття естетичної насолоди. Саме тому дітям необхідно допомогти навчитися помічати і бачити, слухати і чути, і, що найголовніше, - радіти красі. А для цього необхідна цілеспрямована система відповідної педагогічної роботи.
