Характеристики навчально-виховних закладів для дітей з вадами
ІІ половині XVIII століття Петро І створив "Указ про створення госпіталів для душевнохворих" в яких перебували діти з вадами інтелекту. Катериною ІІ був створений указ, згідно з яким почали створюватися з 1775р. благодійні заклади і школи. [17]

Новий етап в історії спеціального навчання пов'язаний з періодом кінця ХІХ - початку ХХ століть у зв'язку з створенням організацій по навчанню і вихованню аномальних дітей. Даним питанням займалися такі педагоги:

Е.К. Грачева (1866-1934р) - організатор і керівник першого в Росії Петербурзького притулку для дітей 3 ступені ідіотії та епілептиків. Її заслуга була в відкритті перших закладів для дітей з глибоким порушенням інтелекту, першої школи для дітей з вадами інтелекту. [13]

Ф. Пляц - відкрив перший заклад для дітей з вадами інтелекту в 1854р "Лікувально-педагогічний заклад для дітей які страждають припадками, дітей в ступені ідіотії. Це був платний заклад.

В.П. Кащенко - створив школу-санаторій у 1908 р. для дефективних дітей, яка після 1917 р. стала державною допоміжною школою. А з 1943 р. переросла в науково-дослідницький інститут дефектології Академії педагогічних наук, а згодом в інститут колекційної педагогіки. [7]

Він відстоював позицію щодо необхідності започаткування цілісної системи допоміжних шкіл, яку висвітив у своїй статті: "Історичний вклад та сучасне положення справи виховання-навчання дефектних дітей в Росії", що вийшла друком 1912 р. у збірнику наукових праць дефектологів. В якості аргументів вчений, щодо доцільності створення системи спеціального навчання, наводить приклади успішного навчання дітей з вадами інтелекту за кордоном, особливо високу оцінку він дає щодо професійної мережі спеціальних шкіл Швеції та Угорщини. Відкриття допоміжного класу у Харкові в 1911р., при Пушкінському міському училищі, де перебувало більше тисячі учнів, вчений засуджував. Виходячи з того, що в класі з загальною кількістю 31 учень навчалися діти як з вадами інтелекту так і педагогічно-занедбані діти. Вказав це ігноруванням принципів індивідуального і диференційованого навчання учнів цього класу в умовах закладу для дітей з нормальним психологічним розвитком. [18]

Соціальний захист аномальних дітей стосувався і Академії Наук. Так, заява члена французької Академії Наук, депутата Установчих зборів Віктора Гюго відтворена у віршованій формі:

"Навчайте грамоти, навчайте їх письму!

Відкрийте школу їм, щоб скасувать тюрму! " [24].

Щодо дітей з недоліками у розвитку, для кожної категорії створюються спеціальні заклади: дитячі садочки і школи для сліпих і слабозорих, спеціальні дошкільні заклади і допоміжні школи-інтернати для дітей з вадами інтелекту. Діти з порушенням інтелекту в легкій ступені направляються в спеціальні допоміжні школи.

З початком демократизації загальноосвітньої середньої школи з'являються недержавні навчальні заклади. З поглибленням централізації управлінням школою, була змінена назва школи на "Спеціальну корекційну школу". [8]

Говорячи про вітчизняну спеціальну школу, неможливо підкреслити її державний характер. В першу чергу це проявилось в державних програмах навчання і виховання, які відображали становище загальної педагогіки в країні, соціальні та економіко-політичні умови того чи іншого історичного періоду.

В перші роки радянської влади охорона дитинства, в тому числі і проблеми, які пов'язані з дитячою дефектністю, безпритульністю стали на перше місце для руху наркоматів.

У 1918р приймаються декрети Совнаркома, по якому всі заклади для аномальних дітей передаються під керування Наркомпроса від Наркомсобеса. Це рішення мало не лише організаційний характер. Воно показало, що в допомозі аномальним дітям головні сили спрямовані не на їх ізоляцію, а на навчання. [15]

У 1918 р, коли під керівництво Наркомпроса перейшла школа-санаторій, то на основі неї був створений Будинок вивчення дитини - зразок наступних науково-експериментальних закладів по проблемам аномального дитинства. Основне завдання спеціальної школи сформувалося як найбільш повна підготовка її випускників до самостійного життя, наполегливої і цілеспрямованої трудової діяльності.

Крім даного завдання вирішувалися і корекційні. Так у навчальний план включалися фізичні вправи, ручна праця, образотворче мистецтво, музика.

Великий внесок зробив і Л.С. Виготський. Ним були розроблені наукові підтвердження основи соціальної реабілітації аномальної дитини. Були сформовані нові задачі спеціальної школи.

Визначним кроком в історії становлення допоміжної школи став створений у 1924 р. ІІ З'їзд соціально-правової охорони неповнолітніх, який в свою чергу створив основу для початку наукового підходу до проблеми аномального дитинства. 1926 р. після Постанови Раднаркому "Про заклади для глухонімих, сліпих і дітей з вадами інтелекту та підлітків" вперше організаційно оформляються наступні типи спеціальних навчальних закладів:

Дитячі будинки для аномальних дітей дошкільного віку.

Школи з інтернатами і без них для дітей дошкільного віку.

Школи з інтернатами і без них з професійно-технічними нахилом для підлітків.

Школи з інтернатами і без них для дітей змішаного віку.

Допоміжні групи для дітей і підлітків при загальноосвітніх школах. [15]

Термін навчання в спеціальних школах становить 5 років, а зміст навчання було орієнтовано на І ступені і реалізовувалася через спеціальні комплексні програми.

Таким чином, до початку Великої вітчизняної війни, спеціальні школи і організаційно-виховні відділення міцно ввійшли в загальну систему народного навчання країни.

На початку 1941 р. в Україні відбулося становлення диференційованої системи спеціальних шкіл для дітей з вадами інтелекту.

В цей час функціонувало 128 спеціальних шкіл з контингентом до 14 тис. осіб. Але з війною скоротилися кількість допоміжних шкіл і дитячого контингенту. Так 1940-1941 навчального року - 108 спеціальних шкіл із контингентом 14 тис. осіб, 1945-1946р - 74 спеціальні школи працювало для дітей з порушенням інтелекту - 10211 учнів. Більшість навчальних закладів припинили своє існування, 20% приміщень -знищено. [8]

З метою поліпшення ситуації уряд видає розпорядження, згідно з яким відновлюється мережа спеціальних шкіл. І уже до 1945 р. при спільній і активній участі вчителів, науковців, працівників народної освіти приблизно 501 школа була охоплена спеціальним навчанням. [8].

Після закінчення Великої вітчизняної війни 11 червня 1945 р РНК УРСР і ЦК КП(б) у постанові зобов'язували розкрити мережу спеціальних шкіл-інтернатів для дітей з вадами інтелекту.

У 1960 р. вийшла постанова про строки навчання у спеціальних школах, яка передбачала збільшення строків навчання в допоміжних школах з метою забезпечення якісної трудової підготовки випускників. Згідно неї розгорнулась діяльність щодо розширення мережі спеціальних шкіл, здійснення диференційованого навчання учнів з урахуванням характеру дефекту. Але разом з тим, існуюча кількість закладів була недостатньою. Було розширене будівництво навчальних шкіл, розширення існуючих дитячих будинків та малокомплексних масових шкіл-інтернатів.

Згідно постанови Ради Міністрів УРСР, міністром освіти Р. Пінчуком №9 від 22 лютого 1950 р. встановлювалися такі типи закладів для дітей з обмеженими розумовими можливостями:

Допоміжні школи-інтернати для дітей з вадами інтелекту

Допоміжні школи-інтернати для переростків з вадами інтелекту. [3].

Постановою передбачалося відкриття у 1950-1951 навчальному році 17 шкіл для дітей з особливими вадами інтелекту. Дані заходи сприяли тому, що на початку 50-х років розширилась мережа і контингент у школах для дітей з особливими вадами інтелекту, зміцнення матеріально-технічної бази, оснащення спеціальних шкіл. Навчально-виховний процес здійснювався за спеціальними навчальними планами і програмами, підручниками. [3]

Початок 60-х років був дуже сприятливим для розширення мережі спеціальних шкіл, організацій дошкільного виховання, створення диференційованої мережі спеціальних закладів для дітей з різними порушеннями розвитку. До 1960 року мережа спеціальних шкіл-інтернатів розширилась на 62 одиниці, а контингент учнів - на 9,6 тисяч осіб. У 3 рази зросла мережа дошкільних груп при ЗОШ і спеціальних закладах. До 1970 року мережа спеціальних шкіл-інтернатів збільшилась ще на 124 одиниці, а кількість учнів у них на 30 тисяч осіб.

У 70-80-х роках відбулися зміни у структурі спеціальних шкіл. Вони перейшли на нові навчальні плани і програми, збільшення обсягу загальноосвітніх, загально трудових знань, практичних умінь, створення умов для підготовки учнів до самостійного життя. Значно розширилися психологічні дослідження, пов'язані з вивченням та удосконаленням принципів і методів відбору учнів. Вони сприяли своєчасному і правильному комплектуванню дошкільних і шкільних закладів.

Активну участь у розробці навчально-методичного супроводу брали: І. Єременко посібник "Диференційоване навчання в допоміжних школах" під його редакцією, під редакцією Бондаря "Підготовка учнів допоміжної школи до самостійної трудової діяльності", Л. Вовіна, К. Луцько... [3]

Розділ ІІ. Україна на сучасному рівні розвитку спеціальної освіти

Починаючи з середини ХІХ століття в Україні були створені перші спеціальні заклади для дітей з вадами інтелекту, діяльність яких створювались на основі благодійності.

За даними 2005 року в країні була створена диференційна система навчання дітей. Існує дві форми навчання дітей з вадами інтелекту: індивідуальна (домашня) та загальна (шкільна, дошкільна).

Таблиця спеціальних навчальних закладів. [1]

№ з/п

Спеціальні (корекційні) навчальні заклади

Кількість закладів

Кількість дітей

1.

Школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки

36

5,7

2.

Дитячі будинки для дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки

106

5,3

3.

Дитячі будинки-інтернати для дітей з глибоким порушенням інтелектуального розвитку.

56

8,8

4.

Дошкільні заклади для дітей з порушенням інтелектуального і фізичного розвитку.

142

45

5.

Спеціальні групи при дошкільних закладах загального типу

1200

45

В системі Міністерства праці і соціальної політики функціонує 298 реабілітаційних закладів. З них 208 - центри ранньої соціальної реабілітації дітей інвалідів, 90 - центри професійної, соціальної, медичної і трудової реабілітації. Реабілітаційні послуги в цих центрах отримують діти різних груп. В системі Міністерства в справах сім'ї та молоді функціонує 46 центрів соціально-психологічної реабілітації для дітей та молоді з вадами інтелекту. [6]

Колегія Міністерства освіти і науки України і Президія АПН України затвердили "Державний стандарт спеціального навчання", концепцію "Реабілітація дітей з порушенням інтелектуального розвитку". Концепцією визначено певні етапи, умови, механізми розвитку сітки варіативних спеціальних дошкільних і шкільних закладів.

Щодо структури спеціальної освіти, то на даний час існує і функціонує 391 школа, де навчається, виховується і отримує комплекс корекційно-відновлювальних і лікувально-оздоровчих заходів 61,2 тис. дітей, 238 закладів для дітей з вадами інтелекту (38,4 тис. учнів). [3]

Для дітей з вадами інтелекту створено 142 спеціальні дошкільні заклади: спеціальні дитячі садочки з цілодобовим перебуванням дітей, а також спеціальні дитячі будинки. При 1200 дошкільних закладах загального типу відкрито спеціальні групи. В окремих випадках розвивається відкриття дошкільних груп при спеціальних допоміжних школах-інтернатах. В дошкільні заклади приймаються діти з діагнозом олігофренії у степені дебільності легкої форми. Діти приймаються віком від 4 до 8 років. Перебування дітей віком старше 8 років заборонено.

В охороні здоров'я є спеціальні ясла і спеціальні психоневрологічні санаторії з цілодобовим перебуванням дітей з органічним пошкодженням ЦНС. В спеціальні ясла приймаються діти віком від 2-4 років. Від 4-8 років діти направляються в психоневрологічні санаторії. В дані заклади приймаються діти з діагнозом олігофренії у ступені дебільності складної форми. Діти з діагнозом олігофренії в ступені імбецильності направляються в заклади системи соціального забезпечення.

В цілому дошкільним вихованням охоплено понад 45 тис. дітей. За останні роки в системі спеціального навчання відбулися якісні зміни. У зв'язку з переходом загальноосвітньої школи на 12-річний термін навчання набули удосконаленої структури і спеціальну школи. Для дітей з вадами інтелекту термін навчання становить 10 років: 1-4 класи - початкова школа, 5-9 класи - основна школа. Діти, які не отримали дошкільної освіти у структурі спеціальних шкіл передбачено підготовчі класи, основна мета діяльності яких - підготовка дітей до навчання у школі. [6]

Завершено роботу з розробки державного стандарту початкової спеціальної освіти, що охоплює зміст освітніх галузей і базовий навчальний план обов'язковий для всіх типів спеціальних закладів. Даний план поділяє 3 види обов'язкових навчальних занять: заняття, що становлять основу загальної середньої освіти та містить компенсаторно-корекційний блок, індивідуальні та групові корекційні заняття, заняття за вибором учнів. [6]

Міністерством освіти і науки, Академією педагогічних наук, Інститутом спеціальної педагогіки АПН України здійснені важливі заходи щодо покращення матеріальної бази шкіл-інтернатів і покращення умов утримання дітей. При кожній школі функціонують кабінети інтерактивних навчальних, медичних, корекційно-компенсаторних технологій фізичної реабілітації, професійної самопідготовки, лікувальної фізкультури та ін. .

Важливою умовою успішності реабілітаційного процесу спеціальних навчальних закладів є професійно-трудове навчання.

В багатьох школах відкриті класи з поглибленим вивченням предметів, що дозволяють розширювати можливості дітей по продовженню навчання в професійно-технічних закладах. Збільшилася кількість груп в професійно-технічних училищах для випускників з вадами інтелекту. В багатьох спеціальних школах діти з порушенням інтелекту включені у систему позакласного навчання, мають можливість брати участь в спортивних, туристичних та технічних секціях, у гуртках художньої самодіяльності.

За останні роки мережа спеціальних закладів збільшилася. Було створено ряд навчально-реабілітаційних центрів як спеціальних закладів нового типу: "Школа життя" - м. Київ, "Джерело", "Левеня" - м. Львів, Хортицький навчально-реабілітаційний центр - м. Запоріжжя. Основний контингент дітей - це діти з важкими порушеннями, які перебували в дитячих будинках інтернатах і не отримували необхідної педагогічної допомоги. [1]

Добре зарекомендувала себе школа-дитячий садочок з навчально-виховними комплексами (м. Дніпропетровськ, м. Запоріжжя, м. Луцьк, м. Чигирин. .).

Оригінальні технології корекційного навчання і виховання учнів розробляються і широко впроваджуються у спеціальних школах (Харківська ім. . Короленка, Харківська ім. Крупської, Одеська №19, Київська №15 тощо). [1]

У багатьох спеціальних школах відкрито класи з поглибленим вивченням предметів гуманітарного, природничого, естетичного, технічного профілю, вводяться заняття з вишивання, в'язання, лозоплетіння, килимарства та інших народних профілів, що розширює можливості підготовки учнів до індивідуальної трудової діяльності.

Висновки

Введення Державного стандарту спеціальної початкової освіти в дію зумовило необхідність оновлення змісту освіти на українознавчій основі, його апробацію та впровадження в шкільну практику. На основі глибокого аналізу попереднього досвіду конструювання змісту освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку, урахування досягнень спеціальної педагогіки і психології, вимог нормативних документів практично завершено роботу з розробки навчальних програм, оригінальних підручників і дидактичних посібників для початкової ланки всіх типів спеціальних закладів. Розпочато також роботу зі створення програм і посібників для дітей раннього віку з особливостями психофізичного розвитку.

Такий підхід до структури, змісту і механізмів їх реалізації передбачає зміну шкільної освіти у відповідності з потребами демократичного суспільства, забезпечує достатній рівень освіченості учнів, максимально повну соціально-психологічну адаптацію й інтеграцію випускників у соціум.

Як і загальноосвітня школа спеціальні навчальні заклади перейшли на нову систему контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів, що обумовлено базовою та повною середньою освітою, яка відповідає державному цензовому рівню освіти. Розробка нової системи контролю та критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів здійснювалась з урахуванням особливостей їхнього загального і особистісного розвитку та специфічних принципів навчання, виховання і розвитку, якими керується сучасна спеціальна школа: пропедевтична, корекційно-компенсаторна спрямованість, диференціація та індивідуалізація рівнів навченості, єдність навчання і розвитку, врахування рівня досягнень, а не ступеня невдач учня, єдність загальних вимог до знань, вмінь і навичок з одночасним врахуванням індивідуальності учня та ін.

Міністерством освіти і науки, Академією педагогічних наук, Інститутом спеціальної педагогіки АПН України здійснено важливі заходи щодо зміцнення матеріальної бази шкіл-інтернатів та поліпшення умов утримання дітей з особливостями психофізичного розвитку, їх навчання, виховання на засадах компенсації та корекції порушених функцій. Ефективність цієї роботи визначається наявністю у спеціальних закладах технічних засобів і пристосувань спеціального призначення та методик їх застосування. При кожній школі функціонують кабінети інтерактивних освітніх, медичних, корекційно-компенсаторних технологій, професійного самовизначення, фізичної реабілітації, лікувальної фізичної культури тощо.

Важливою умовою успішності реабілітаційного процесу спеціальних навчальних закладів є професійно-трудове навчання учнів. На базі облаштованих навчальних майстерень відповідно до трудових профілів учні готуються до самостійної праці. Цьому сприяє більша ніж у загальноосвітній школі кількість годин навчального плану, відведена на професійну підготовку. У багатьох спеціальних школах відкрито класи з поглибленим вивченням предметів гуманітарного, природничого, мистецького, технічного профілів, що розширює можливості продовження навчання у вищих навчальних закладах найрізноманітнішого профілю та працевлаштування випускників школи.

Список використаної літератури

Абрамова Г.С, Юдидс Ю.А. Психология в медицине. - М.: ЛПА "Кафедра-М", 1998.

Агаджанян А.А., Шабатура Н.Н. Биоритм, спорт, здоровье. - М.: Физк. и спорт, 1989.

Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональньїх систем. - М.: Медицина, 1975.

Анохин П.К. Философские аспекти теории функциональной системи. - М.: Наука, 1978.

Батуев А.С. Высшая нервная деятельность. - М.: Высш. шк., 1991.

Дубов И.Г., Хвостов А.Л. Моральная детерминация поведения в обыденном сознании различных групп населения // Вопросы психологии. - 2000. - № 5. - С.87 - 99.

Каган М.С. Мир общения. - Политиздат, 1988. - 316 С.

Мачинський О.В. До проблем ідентифікації особистості // Практична психологія та соціальна робота. - 2000. - № 4. - С.28 - 30.

Основы психологии и педагогики пропагандисткой работы. - К., 1988. - 238 С.

Синагин Ю.В. Динамика процесса коллективного образования // Вопросы психологии. - 1992. - № 1 - 2. - С.111 - 117.

Хевешин М.А. Политика и психология масс // Вопросы философии. - 1999. - № 12. - С.32 - 42.

Асмолов А.Г. Деятельность и установка. - М.: МГУ, 1979. - 151 с.

Бернштейн Н.А. Очерки физиологии движений и физиологии активности. - М.: Медицина, 1966. - 349 с.

Страницы: 1, 2



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать