навчальні заклади, що працювали та працюють в напрямку козацького виховання - Білгород-Дністровське училище Південноукраїнського державного педагогічного університету (викладачі - В.Юрченко, В.Лобанова, О.Виштак, І.Головань), Старокозацька та Молозька школи (військовий керівник І.Лісіцин), Випаснянська №1 школа (військовий керівник В.Гавриленко), Вигінська школа (колишній директор В.Біленко, учитель фізичної культури А.Берлізов, директор О.Вдовиченко, учитель фізичної культури М.Поліщук), Долинівська школа (директор Т.Тома, завуч М.Долгошеєнко, педагог-організатор Т.Молчанова), Турлацька школа (директор Т.Тодорова, вчитель В.Чумаченко), Адамівська школа (колишній директор В.Тимофєєв, теперішній директор В.Вронська, завуч П.Лавриненко, педагог-організатор В.Гриценко).
Проживаючи у громадах, які мають давні козацькі традиції, вчителі шкіл не могли ці традиції не залучити до виховного процесу…
Після обговорення ідеї (утворення школи джур та дан) з'явилися як союзники, так і опоненти; згодом в школах організаційно оформились ентузіасти або ініціативні групи педагогів (Старокозацька та Молозька - військовий керівник Лісіцин І.М., Випасненська №1 школа - військовий керівник Гавриленко В.О., Миколаївсько-Новоросійська - завуч Фоменчук В.А., педагог-організатор Настаченко Г.М., Долинівська - директор Тома Т.І., завуч Долгошеєнко М.І., педагог-організатор Молчанова Т.І., Вигінська - директор Біленко В.Ю., вчитель Берлізов А.М., Турлацька - директор Тодорова Т.П., вчитель Чумаченко В.М., Адамівська - директор Тимофєєв В.Я., завуч Лавриненко П.М., педагог-організатор Гриценко В.Н.), які взялися за її практичну реалізацію.
Ризик цього етапу: ідея могла не матеріалізуватися у щось реальне.
Роль керівника на етапі: переконати всіх (і себе!) в реалістичності ідеї, знайти ефективну мотивацію для її реалізації.
…Початок 90-х років минулого століття: розпад Союзу, крушіння правлячої ідеологічної машини.
Наше становище (керівників шкіл) в ті роки: кадри побігли зі школи, фінансування пішло з місцевих бюджетів (вірніше, його не стало зовсім!), ми намагаємось налагодити хоча б якусь виховну роботу в школі, причому без матеріальної та, навіть, моральної підтримки з боку влади та громадськості, бо, мабуть, лише в школі люди розуміли, що починаємо втрачати ціле покоління.
У школі почали платити за класне керівництво копійки, скасували зарахування до педагогічного стажу років роботи на посадах старшого піонерського вожатого - педагогу, який більше за інших працював з дітьми, оголосили школу поза політикою (і державою також!), звернувши державну підтримку дитячо-юнацьких організацій.
Опам'ятавшись від шоку (ідеологічного, фінансового - інфляція, зниження реального рівня зарплати, яку, до речі, затримували по півроку!), ми почали шукати альтернативні форми виховної роботи; альтернативні комуністичним; бо якщо держава відмовилася від комуністичної ідеології, то й державна школа не мала права її сповідати; в іншому випадку вчитель зобов'язаний був покинути державну школу - ми ж хотіли в школі працювати.
В країнах, де розуміють значення виховання, в школах існує цілісна система формування лідерів різного рангу. Ця система не обходиться без дитячих організацій - лідер виростає тут, далі він лише «шліфується». Така ж система існувала й в СРСР: жовтенята - піонери - комсомольці - комуністи.
Необхідність в наших умовах такої системи розуміли і ми, педагоги Адамівської школи, і спробували створити українську національну піонерську організацію «Джура» (одним з атрибутів у нас був жовто-синій націонал-піонерський галстук). Організація будувалася на засадах та традиціях Українського козацтва; за основу її побудови ми обрали Концепцію української козацької педагогіки, яка була надрукована в «Освіті» у 1992 році. Організація почала діяти…
У 1993 році мене було обрано головою Адамівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області й нові обов'язки змусили на декілька років відійти від практичної педагогіки, хоча за перебігом педагогічної думки в пресі я слідкував. Поступово господарські та політичні турботи місцевого масштабу заполонили мене: йшло перманентне ділення колгоспу - лідери змінювали один одного, після чергових звітно-виборчих зборів виходили з колгоспу й виводили з собою однодумців; йшло паювання і ми намагалися не залишити сільську інтелігенцію без землі; після війни у Придністров'ї озброєні молдавські волонтери почали порушувати кордони й грабувати колгоспні ферми, в тому числі й наш колгоспний свинотоварний комплекс.
…Початок зими 1993-1994 років. Україна готується до виборів депутатів всіх рівнів та Президента України (березень 1994 року). Кандидати в депутати Одеської обласної ради та Верховної Ради України «мотаються» по району - беруть участь у передвиборчому марафоні - проводять зустрічі з виборцями, головами сільських рад (за Законом про вибори голови сільських рад формують територіальні та дільничні виборчі комісії). Десь у цей період заїхав до Адамівської сільської ради Петро Чернишук (тоді голова Білгород-Дністровського осередку РУХу та кандидат у депутати Верховної Ради України). Ми розмовляли з ним про особливості тогорічних передвиборчих баталій і якось непомітно перейшли до питання про мою національну приналежність. Я - некрасовець-липованин-старообрядець (некрасівці - нащадки донських козаків-некрасівців, які оселилися на Дунаї після розгрому царськими військами козацького повстання Кіндратія Булавина). Петро дав мені адресу канцелярії паланкового козацького товариства пасічників і вже через кілька днів я розмовляв про справи козацькі з Леонідом Городецьким (паланковим отаманом)…
…Невдовзі після цього я звернувся до начальника районного відділу міліції Чербаджі М.М. з проханням дозволити створити добровільну народну козацьку дружину для охорони громадського порядку на території громади та боротьби із порушниками кордонів - молдавськими волонтерами. Нас підтримав голова районної ради Майстро В.І. Дружину було створено, екіповано одностроєм та козацькою зброєю, нічні чергування дружинників оплачувалися коштами сільської ради. Велику організаційну та матеріальну допомогу нам надав паланковий отаман Городецький Л.Г.
У 1994 році організаційно було оформлено Адамівський курінь Українського козацтва, отаманом якого мене було обрано. У 1996 році курінь увійшов до складу Білгород-Дністровської міжрайонової козацької паланки Українського козацтва, тоді ж мене було обрано писарем цієї паланки…
На сесіях сільської ради, розглядаючи питання про стан навчально-виховної роботи в школі, ми звертали увагу депутатів на виховний потенціал Кодексу буття Українського козацтва, куди входять Кодекс лицарської честі, Кодекс лицарської духовності та Заповіді милосердя. Кодекс буття забезпечує формування та виховання такого духовного стану молоді-молодих громадян України - козаків, яке в народі збереглося як розуміння козацького духу, того особливого соціального положення українського козацтва в суспільстві, яке слугувало опорою народу і державі протягом віків. Тому ми вирішили за основу виховання молоді в нашій сільській громаді обрати козацьку педагогіку…
На жаль, відсутність на той час розробленої методики виховної роботи з козачатами не дозволили колективу Адамівської школи досягти помітних успіхів: «Джура» працювала більше як піонерська організація, ніж як козацька…
2 етап. Підготовчий.
На етапі народження школи козацько-лицарського виховання для нас актуальним був висновок Берта Нануса: «Немає більш потужного рушія організації до досконалості й довготривалого успіху, ніж приваблива, надихаюча перспектива на майбутнє».
Це був романтичний період у житті нашої організації; стан ейфорії - стан апатії охоплював нас у процесі переходу від мрії до дії…
Після закінчення строку повноважень сільського голови в 1998 році я повернувся на посаду директора і почав будувати школу козацько-лицарського виховання. Процес становлення та розвитку Адамівської школи козацько-лицарського виховання зафіксовано у шкільній газеті. У 1998-2001 роках газета випускалася у вигляді бліц-інформації «Леля», «Козача», «Джура», «Дана», «Джура та Дана», «Берегиня», «Козак» (вийшло 45 номерів невеликим накладом-тиражем). З квітня 2001 року почала виходити шкільна газета «Річ про Адамівську Січ». Поступово газета стала друкованим органом всієї Адамівської громади: тут друкувалися матеріали з життя школи й громади…
Навесні 1998 року в школі була створена дитяча козацька організація «Січ» - Адамівський курінь, яка у лютому 2000 року була переєстрована в організацію «Молода Січ» - Адамівський курінь Українського козацтва. Ось що писалося в бліц-інформації «Джура та Дана» №1 за квітень 1998 року - друкованому органі Адамівської школи - «11 квітня 1998 року о 15 годині йшов перший весняний дощ із громом і блискавкою… В Будинку культури села Адамівка відбулося посвячення у Козаки, Джури та Дани. Висвячували: паланковий отаман Городецький Леонід, козаки Тимофєєв Валерій, Павло Білоусенко, Андрій Берлізов, Ігор Лелюченко, Святослав Горлачов… У Джури та Дани було прийнято учнів Адамівської школи - Бараш Лідію (5 клас), Білоус Івана (6 клас), Басюк Віктора, Білопшицьку Тетяну, Верховецьку Олесю, Катющева Віталія (всі 7 клас)… Вітаємо перших джур та Дан Адамівського куріня Українського козацтва!».
«З 29 жовтня по 1 листопада 1998 року в Київі відбулася Велика Рада Українського козацтва. Делегатами на Раду від Адамівського куріня Українського козацтва було обрано козаків В.Тимофєєва-старого, А.Редька-старого, В.Козубенка, О.Козаченка та В.Тимофєєва-молодшого. На Раду поїхали й джури з данами Адамівської школи (30 осіб) разом із учителями - Гриценко В.Н., Піштіган О.А., Катющевою Т.В., Козубенко Т.І. та директором Будинку культури Рибальченко Н.М. У перервах між засіданнями Ради було проведено декілька змістовних екскурсій столицею Неньки-України. З нами їхали й козаки Білгород-Дністровської паланки на чолі з отаманом Городецьким Л. На зворотному шляху заїхали до Софіївського парку (Умань), де пробули три години: побачили і підземну річку, і Харона, і чудові ландшафти, і озеро лебедів із фонтаном… Всі були у захваті, а найбільш - малеча (козачати)!» («Джура та Дана» №2 жовтень 1998 року).
В кінці 1998 року для джур та дан Адамівського куріня Українського козацтво було придбано однострій кольору морської хвилі (для хлопців - кашкет, мундир та штани із вузьким лампасом, для дівчат - берет, мундир та спідниця).
У цьому ж році було розроблено ритуал посвяти у джури та дани, який став канонічним для козачат Білгород-Дністровського району.
«4 квітня 1999 року в місті Білгород-Дністровському відбулася паланкова Рада козацького товариства. На звітно-виборчій раді обрано старшину: отаманом - Городецького Л, заступником (паланковим писарем) - Тимофєєва В. На Раді були присутні джури та дани з Адамівки, Старокозаччого, Випасного. Після Ради був святковий концерт силами Старокозаччого Будинку культури. Після концерту - святковий обід. Для джур та дан було організовано екскурсії у фортецю та краєзнавчий музей». («Джура та Дана» №3 квітень 1999 року).
«22 травня 1999 року у Києві відбулася позачергова Велика Рада Українського козацтва. Делегатами на Велику Раду було обрано Городецького Л., Тимофєєва В., Майстра А., Якименка В., Городецького Р. Із козаками їздили на Раду джури та дани Адамівського куріня». («Дана» №2 липень 1999 року).
«1 червня 1999 року старшина Білгород-Дністровської козацької паланки проводила посвяту у джури та дани Адамівського куріня Українського козацтва. Посвяту проводили Городецький Л., Тимофєєв В., Маринеску М., Майстро А., Берлізов А., Якименко В. У джури та дани було посвячено: Ребюк Таню, Катющеву Катю, Гречко Олю, Назарову Олю, Золотовську Олену, Даниленко Віку, Бойку Марину, Чеботюк Сашу, Архипенко Олексія, Воронова Олега, Шмаглюченко Олександра (всі 5 клас), Кравченка Олексія, Одорожу Олену, Бойку Тетяну, Бурдюжу Руслана, Нестерук Миколу, Одорожу Віталія, Харченко Наталю (всі 6 клас), Мокрот Дениса, Третюк Ваню, Кравченко Ваню, Дроздова Дмитра (всі 7 клас), Велікова Андрія (8 клас). Вітаємо джур та дан!». («Джура та Дана» №4 червень 1999 року).
«25-26 грудня 1999 року в Донецьку відбулася ХІУ Велика Рада Українського козацтва. В її роботі приймали участь делегати від усіх крайових товариств України, представники органів державної влади. Від нашого районного товариства на раді була делегація у складі Городецького Л., Тимофєєва В., Майстра А., Якименка В., Городецького Р., Маринеску М., Редька А., Козубенка В., джури Старченка А.». («Джура та Дана» №5 грудень 1999 року).
Декларація «Філософія козацько-лицарського виховання в школі. Концептуальні засади».
Козаку найперше - Воля!
Козаку найперше - Честь!
Актуальність проблеми:
Держава живе й розвивається доти, доки в ній живе багатим духовним життям школа. А для цього школа повинна стати осередком зустрічі дитинства із справді загальнолюдським - дитинча має частіше зазирати у вічність - саме школа стоїть у витоків духовності суспільства.
Виховання підлітків і козацтва фактично відібрано у школи: світогляд, інтереси, моральні цінності у більшості молоді формуються під впливом телебачення та інших засобів мас-медіа. Роль сім'ї у вихованні падає. Молодь ігнорує думки дорослих (батьків, учителів), ставиться з недовірою до будь-яких ідеалів - і старих, і нових; їй притаманні егоїзм та індивідуалізм, перевага матеріальних інтересів над духовними. Юнаки і дівчата, що прагнуть до знань, духовності, до пізнання національної і загальнолюдської культури, становлять меншість в океані сірості, примітивізму, криміналу.
Відмовившись від ідеології і деполітизував школи, ми самі собі завдали шкоди: ліквідували систему різноманітних політичних і патріотичних клубів та клубів за інтересами. Це привело до аполітичності значної частини учнівської молоді, до проявів песимізму, скептицизму, байдужості і втрати патріотизму. Знищили систему політичного інформування учнів. Це сприяло формуванню політичного безкультур'я випускників. Ліквідували піонерські і комсомольські організації, але не створили ніяких інших дитячих і юнацьких громадських організацій для учнів.
Провідна ідея: Відомо, що в наш час, час світової глобалізації суспільних процесів, загострюються протиріччя між силами культурної уніфікації і прагненням народів до збереження своєї культурної ідентичності.
В сучасному суперечливому світі виживуть, збережуть себе ті, хто зуміє 5відстояти у глобальному змаганні свою культуру, мову, фольклор - усе те, з чого складається сутність та особливість національного характеру.
Загальновідомо, що історичні умови буття українського народу породили самобутній феномен - козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров'я нації, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію.
Це була об'єднана, згуртована, ідейно і духовно зцементована, суворо дисциплінована сила, яка очолювала боротьбу проти чужоземних ворогів.
Тому ми зосередили увагу на вихованні всебічно розвиненої особистості українця (національне виховання у формі козацько-лицарського) та на розумній ідеологізації та політизації виховного процесу через участь молоді в діяльності громадських організацій Українського козацтва (загальновідомо, що формування майбутніх громадських діячів починається з їхньої участі в діяльності дитячих і юнацьких організацій).
В основу навчально-виховного процесу школи наш педагогічний колектив поклав проблему „Школа козацько-лицарського виховання - гуманістична основа становлення особистості”.
Система виховної роботи школи базується на ідеях козацької педагогіки як частини народної педагогіки у вершинному її вияві. Діяльність усіх джерел організованого впливу на виховний процес у школі спрямований на творче продовження в сучасних умовах козацьких звичаїв і традицій, вироблення в кожного учня прагнення розвивати в собі кращі людські риси українця-патріота.
Школа завжди є національною. За сучасних умов вона виступає важливим чинником відродження нації, виховання в молоді почуття національної свідомості та гідності.
Національна система виховання:
- наймудріша, бо вона озброєна багатющими знаннями, виробленими колективним генієм народу;
- найавторитетніша, бо її істинність підтверджена багатовіковою масовою практикою;
- найідейніше, бо вона базується на заповідях народної моралі, націлена на формування справжньої людини;
- найпрогресивніша, бо вона завжди знаходиться на передньому краї боротьби за розум, за світло знань, за перемогу Добра над Злом;
- найбагатша, бо на її теренах протягом багатьох віків сумлінно працюють мільйони вихователів.
Народні традиції, звичаї та обряди об'єднують минуле і майбутнє народу. Практично прилучаючись до них, учнівська молодь убирає в себе філософський, психологічний, ідейно-моральний і естетичний зміст, у неї формується національна самобутність, творче ставлення до дійсності...
Мета:
Школа наша працює в режимі навчально-виховного закладу нового типу - школи козацько-лицарського виховання. Педагогічний колектив широко використовує давні козацькі традиції, кодекси лицарської честі, гуманістичні та демократичні ідеї і адекватні засоби виховного впливу на підростаюче покоління...
Головна мета сучасної школи козацько-лицарського виховання - формування в родині, школі і в громадському житті козака-лицаря, палкого патріота, мужнього громадянина Української держави, захисника рідної землі з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю, світоглядом і характером, високою мораллю і духовністю.
Основні завдання:
Основні завдання школи козацько-лицарського виховання:
- плекати фізично загартованих, із міцним здоров'ям, дужих тілом і духом синів і дочок незалежної України;
- формувати і підростаючого покоління високі лицарські якості, шляхетність, моральні чесноти, почуття милосердя;
- виховувати силу волі і силу духу, мужність і звитягу, уміння боротися зі злом і перемагати його в будь-яких життєвих обставинах;
- плекати віру, надію, любов, готовність творити добро і красоту в собі і в довкіллі;
- формувати здатність до альтруїзму, гармонійного поєднання особистих, індивідуальних і загальнонаціональних, державних потреб та інтересів, відчувати себе невід'ємною складовою частиною цілого і вічного - української нації, держави;
