Шляхи удосконалення сучасного уроку

/b>2.1 Стан організації проведення уроку в практиці роботи сучасної школи
Форма навчання є цілеспрямованою, чітко організованою, змістовно-насичену і методично оснащеною системою пізнавального і виховного спілкування, взаємодії, відносин вчителя і учнів. Результатом такої взаємодії є професійне вдосконалення вчителя, засвоєння дітьми знань, умінь, навиків, розвиток їх психічних процесів і етичних якостей.

Форма навчання реалізується як органічна єдність цілеспрямованої організації змісту, навчальних засобів і методів. Одинична і ізольована форма навчання (урок, лекція, лабораторна робота, семінарське заняття, екскурсія і ін) має приватне навчально-виховне значення. Вона забезпечує засвоєння дітьми конкретних фактів, узагальнень, висновків, обробку окремих умінь і навиків.

Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок, як головна ланка всієї класно-кабінетної, урочно-поліморфної системи. Інші форми застосовуються для більш глибокого і повноцінного вирішення задач навчання.

По своїй суті і призначенню урок є обмеженою в часі, чітко організованою системою навчання, по якій заняття проводить вчитель з групою учнів постійного складу, одного віку і рівня підготовки.

Зміст діяльності, види учбових робіт, спеціально підібрані ефективні методи і прийоми диктують в їх творчості підхід до формування структури, визначенню типу уроку.

Не форма веде за собою зміст, а зміст визначає форму.

Аналіз уроків, що проводяться в школі свідчить, що їх структура і методика багато в чому залежать від тієї дидактичної мети і задач які розв'язуються в процесі вивчення тієї або іншої теми. Все це дозволяє говорити про методичну різноманітність уроків і виділяти ті з них, які характеризуються поряд загальних особливостей. Таким чином в педагогіці з'явилася необхідність в класифікації різних типів уроків.

В дидактиці існує декілька підходів до класифікації уроків залежно від їх ознак, узятих за основу:

1. За способом проведення: лабораторне заняття, практичне заняття, залік, контрольна робота і т.д.;

2. По етапах навчальної діяльності: ввідні, первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять і т.д.;

З педагогів минулого найбільш стійку класифікацію уроків дав відомий російський педагог К.Д. Ушинський. Він виділяв:

а) змішані уроки;

б) уроки усних вправ;

в) уроки письмових вправ;

г) уроки перевірки і оцінки знань.

Сучасна дидактика в основному зберегла розроблену Ушинським класифікацію уроків, дещо уточнюючи її. Основними типами уроків, які проводяться в школі і що характеризуються певними методичними особливостями, є:

комбіновані уроки;

уроки викладу нового матеріалу;

уроки закріплення вивченого матеріалу;

уроки повторення, систематизації і узагальнення вивченого матеріалу;

уроки перевірки і оцінки.

Таким чином всі вище перераховані типи уроків можна розділити на типові (стандартні) і нестандартні уроки.

Нестандартний урок - імпровізоване учбове заняття, що має нетрадиційну (невстановлену) структуру, зміст, і форми, які викликають перш за все інтерес учнів, розвиток їх творчого потенціалу, сприяючих їх оптимальному розвитку і вихованню.

Для них характерні: максимальна насиченість різними видами пізнавальної діяльності, використовування програмованого і проблемного навчання, здійснення міжнаочних зв'язків, відчуження перевантаженості учнів.

Класифікація нестандартних уроків (по Фіцула М.М.):

Інтегровані уроки, на яких матеріал декількох тим дають блоками (В. Шаталов);

Міжнаочні уроки, які ставлять мету об'єднати однорідний матеріал декількох предметів;

Театралізовані уроки, які проводять в межах учбової програми, відведеного учбовим планом часу і згідно встановленому розкладу;

Сугестопедичні уроки, які ще не придбали широке розповсюдження, оскільки механізм дії підсвідомості поки що технологічно не розроблений щодо педагогіки і окремих методик;

Уроки з різновіковим складом учнів, що передбачає передачу блоками матеріалу, що за програмою вивчення в різних класах.

Види нестандартних уроків (з аналізу педагогічної літератури):

1. Урок - ділова гра.

2. Урок - прес-конференція.

3. Урок - змагання.

4. Урок - консиліум.

5. Урок - залік.

6. Урок - КВН.

7. Урок - суд.

8. Урок - аукціон.

9. Урок - екскурсія.

10. Урок - семінар.

11. Урок - театральна вистава.

12. Урок - консультація.

13. Урок - блок-схема.

14. Урок - лекція.

Легко помітити, що в ряд нестандартних уроків потрапили деякі типи занять, які в колишніх класифікаціях фігурували як допоміжні, позакласні і позаурочні форми організації учбової роботи.

Передумови широкого застосування нестандартних уроків.

Чому ж нестандартні уроки отримали таке розповсюдження сучасній школі?

Творчий вчитель постійно шукає шляху удосконалення уроку. Такі пошуки направлені на рішення ланцюга навчально-виховних завдань, передусім на підвищення виховної ролі уроку, розвиток творчого потенціалу особи.

2.2 Методика організації уроку
1. Комбіновані уроки.

Комбінований урок - це найбільш поширений тип уроку в існуючій практиці роботи школи. На цих уроках центральне місце відводиться вивченню нового матеріалу, його осмисленню, запам`ятовуванню, узагальненню та систематизації. На них має місце і повторення раніше вивченого, перевірка домашнього завдання, закріплення нового матеріалу. На ньому вирішуються дидактичні завдання всіх типів уроків. Звідси він і одержав свою назву - комбінований.

Типова структура комбінованого уроку:

А) Організація класу.

Привітання.

Перевірка готовності робочих місць.

Б) Підсумок спостережень.

В) Перевірка домашнього завдання.

Г) Актуалізація опорних знань дітей та їх життєвого досвіду.

Д) Оголошення теми та завдань навчальної діяльності учнів.

Е) Ознайомлення з новим матеріалом (сприймання та усвідомлення знань).

Ж) Закріплення нових знань (осмислення, узагальнення, систематизація знань).

З) Підсумки уроку.

И) Повідомлення домашнього завдання (запис на дошці).

Підсумок фенологічних спостережень.

На кожному уроці перш ніж приступити до перевірки домашнього завдання необхідно підсумувати спостереження учнів.

Перевірка домашнього завдання.

Може проводитися усно або письмово.

Усне опитування може бути фронтальним та індивідуальним.

Письмові самостійні роботи бувають індивідуальними, за варіантами або однаковими для всього класу.

Всі види опитування повинні органічно поєднуватись на уроці.

Актуалізація опорних знань дітей та їх життєвого досвіду.

Ця робота спрямована на виявлення вже набутих раніше знань, які є основою для сприймання, усвідомлення та засвоєння нових. Вона стимулює психологічну підготовку учнів, збуджує інтерес, створює емоційний настрій, мобілізує увагу учнів до сприймання нових знань.

Для актуалізації опорних знань найчастіше застосовують усну фронтальну бесіду або виконання завдань.

Варто використовувати пізнавальні ігри, загадки, якими вчитель підводить учнів до сприймання нового матеріалу.

Оголошення теми та завдань уроку, мотивація навчальної діяльності учнів. Вчитель повідомляє про те, що учні повинні взнати нового, які знання, навички, вміння мають набути.

Ознайомлення з новим матеріалом (сприймання та усвідомлення знань).

Під час викладу нового матеріалу вчитель вдається до ілюстрацій (картин, навчальних таблиць), демонстрацій (кінофільму, діафільму, дослідів).

На цьому етапі активно працює в основному учитель, учні, як правило, слухають, спостерігають, запам'ятовують, тобто відбувається сприймання та усвідомлення готових знань.

Ефективність цього етапу залежить від уміння вчителя керувати сприйманням і усвідомленням знань учнями. Необхідно створювати проблемні ситуації, ставити проблеми, застосовувати евристичні бесіди. Важливо дібрати відповідний матеріал з навколишньої природи, життя і праці людей, щоб показати практичне значення знань. Це активізує учнів, підвищує інтерес до навчального матеріалу.

Закріплення нових знань (осмислення, узагальнення, систематизація знань). Ця робота проводиться після вивчення нового матеріалу. Одержані знання узагальнюються, засвоєні поняття зводяться в єдину систему, розкриваються причинно-наслідкові зв'язки.

Підсумки уроку.

Наприкінці уроку вчитель коротко підсумовує наслідки роботи й виставляє оцінки, оголошуючи й обґрунтовуючи їх. Оцінюючи знання, він враховує роботу учня протягом усіх інших етапів уроку: відповіді під час фронтального повторення вивченого матеріалу, доповнення до відповідей інших учнів, відповіді під час вивчення та закріплення нової теми.

Повідомлення домашнього завдання.

На завершальному етапі уроку вчитель повідомляє домашнє завдання. Воно має те саме призначення, що й закріплення, і може бути найрізноманітнішим, але не повинно копіювати тієї роботи, яка була проведена в класі.

Для домашньої роботи можна запропонувати:

Повторити матеріал за підручником;

Виконати практичні завдання (провести спостереження, зібрати колекції, гербарій, провести дослід, виготовити модель), прочитати науково-популярну літературу та ін.

Компоненти структури комбінованого уроку в залежності від характеру навчальної ситуації і педагогічної майстерності учителя взаємодіють між собою і часто переходять один в одного, міняють свою послідовність в залежності від організації пізнавального процесу. В таких випадках структура комбінованого уроку стає гнучкою, рухомою. Це дозволяє вчителю уникати в своїй роботі шаблону, формалізму. Так, в досвіді передових учителів засвоєння нових знань відбувається в процесі виконання самостійної роботи, а перевірка знань вплітається в організацію занять і виступає як показник активності школярів в коментуванні ходу своєї роботи, їх знань.

В процесі вивчення нового матеріалу можна відразу організувати його закріплення та застосування, а при закріпленні здійснити контроль знань, умінь і навичок і розвиток навичок застосування цих знань в різноманітних, в тому числі нестандартних ситуаціях.

Така комплексна взаємодія між структурними елементами комбінованого уроку робить урок багатоцільовим і заставляє учителя при проведенні уроку правильно регламентувати час уроку на його окремі етапи. Недопустимо, коли перевірка знань учнів займає 20-25, а то і всі 30 хвилин, і на роботу з новою темою залишається 15-20 хвилин. Природно, з такого уроку учні переносять всю вагу роботи по засвоєнню нового матеріалу на домашню роботу.

Ефективність та результативність комбінованого уроку залежить не від абсолютизування його структури, а від чіткого визначення цільових установок уроку, як відповіді вчителя на запитання про те, чому він має навчити учнів, як використовувати заняття для розумної організації їх діяльності.

Окремі компоненти структури комбінованого уроку властиві і методичним структурам інших типів уроків.

2. Уроки засвоєння нових знань.

На уроках засвоєння нових знань перевірки домашнього завдання немає. Весь урок присвячений вивченню нового матеріалу.

Метою уроку вивчення нового матеріалу є оволодіння учнями новим матеріалом. Для цього школярі повинні підключатися до вирішення таких дидактичних задач як засвоєння нових понять і способів дій, самостійної пошукової діяльності, формуванню системи ціннісних орієнтацій.

Види уроків, що застосовуються в рамках цього типу уроків, являються досить різноманітними: урок-лекція, урок-семінар, кіно-урок, урок теоретичних і практичних самостійних робіт (дослідницького типу), урок змішаний (сукупність різних видів уроків на одному уроці). Спільним для всіх цих видів уроків являється те, що час уроку відводиться на роботу учнів з новим матеріалом, в ході якої використовуються всі можливі прийоми активізації пізнавальної діяльності школярів: надання викладу нового матеріалу проблемного характеру, використання учителем яскравих прикладів, фактів, підключення учнів до їх обговорення, підкріплення тих чи інших теоретичних положень особистими прикладами і фактами, використання наочно-образного матеріалу і технічних засобів навчання. Все це спрямоване на змістовне і глибоке роз'яснення нового матеріалу учителем і вміння підтримувати увагу і розумову активність учнів при роботі з ним. Крім того, спільним являється і те, що на уроці в ході вивчення нового матеріалу, йде робота і по упорядкуванню та закріпленню раніше засвоєного. Неможливо вивчати новий матеріал, не згадуючи, не аналізуючи, не опираючись на уже пройдений матеріал, не використовуючи його при висновках якихось нових положень.

Структура уроку засвоєння нових знань:

Організація класу.

Привітання.

Перевірка готовності робочих місць.

Підсумок фенологічних спостережень.

Актуалізація опорних знань дітей та їх життєвого досвіду.

Ознайомлення з новим матеріалом (сприймання та усвідомлення знань).

Оголошення теми та завдань уроку, мотивація навчальної діяльності учнів.

Осмислення учнями знань (найважливіших зв'язків і відношень між предметами та явищами).

Узагальнення і систематизація знань.

Підсумки уроку.

Домашнє завдання.

3. Уроки узагальнення і систематизації нових знань.

На уроках узагальнення і систематизації нових знань узагальнюються знання з відповідних тем.

Основні дидактичні завдання, які вирішуються на уроках вдосконалення знань, умінь і навичок, в основному зводяться до наступних:

а) систематизація і узагальнення нових знань;

б) повтор і закріплення раніше засвоєних знань;

в) застосування знань на практиці для поглиблення і розширення раніше засвоєних знань;

г) формування умінь і навичок;

д) контроль за ходом вивчення навчального матеріалу і вдосконалення знань, умінь і навичок.

В більшості класифікацій цей тип уроку розбивають на декілька типів:

уроки закріплення матеріалу, що вивчається;

уроки повторення;

уроки комплексного застосування знань, умінь і навичок;

уроки формування умінь і навичок та ін.

Однак уроки "чистого", повтору чи формування умінь і навичок, як засвідчує реальна шкільна практика, менше ефективні і тому вони входять до складу уроків вдосконалення знань, умінь і навичок. Видами цього типу уроків являються:

а) уроки самостійних робіт (репродуктивного типу - усних або письмових вправ);

б) урок - лабораторна робота;

в) урок практичних робіт;

г) урок - екскурсія;

д) урок - семінар.

Уроки узагальнення і систематизації нових знань проводяться після вивчення основних розділів програми. На уроках цього типу закріплюються знання про об'єкти, явища або процеси, узагальнюються окремі факти і формуються відповідні поняття, розкриваються причинно-наслідкові зв'язки. Наведені приклади видів уроків вдосконалення знань, умінь і навичок свідчать про те, що організація навчальної діяльності учнів на уроці одночасно з повтором здійснює і застосування знань в дещо зміненій ситуації, і систематизацію знань і закріплення, зміцнення вмінь і навичок їх вдосконалення не тільки в межах теми, що вивчається, але і на між тематичному і між предметному рівні.

При плануванні уроку разом з повтором можна організувати і контроль, і систематизацію знань. Не виключена можливість такої побудови уроку, коли вчитель планує тільки поточний повтор в межах теми, наприклад, перед контрольною роботою. Він може весь урок закріплювати які-небудь навички, що буде основною дидактичною метою. Однак не можна підходити до цього запитання механічно. Головне, щоби на цих уроках правильно пов'язувались фронтальне опитування та індивідуальне опитування учнів з письмовими, усними і практичними вправами, а також з організацією самостійної навчальної роботи.

Урок узагальнення і систематизації знань спрямований на вирішення двох основних дидактичних задач - встановлення рівня оволодіння учнями теоретичними знаннями і методами пізнавальної діяльності по вузловим питанням програми, що мають вирішальне значення для оволодіння предметом в цілому, і перевірки та оцінки знань, умінь і навичок учнів за всім програмним матеріалом, що вивчається на протязі довгих періодів - чверті, півріччя і за весь рік навчання.

Психологічно такі уроки стимулюють учнів до систематичного повторення більших розділів, великих блоків навчального матеріалу, дозволяє їм усвідомлювати його системний характер, розкривати способи вирішення типових задач і поступово оволодівати досвідом їх переносу в нестандартні ситуації при вирішенні виникаючих перед ними нових незвичайних задач.

Специфікою уроків узагальнення та систематизації знань являється те, що учитель кожного разу при проведенні уроку заздалегідь визначає питання-проблеми для повторення, заздалегідь вказує джерела, якими необхідно користуватися учням, при необхідності проводить оглядові лекції, дає учням завдання для їх колективно-групового виконання поза уроком, проводить як групові, так і індивідуальні консультації, співбесіди по ходу підготовки учнів до уроку, дає рекомендації для самостійної роботи. В старших класах найбільш розповсюдженим видом уроків узагальнення і систематизації являються уроки, на яких проводяться проблемні дискусії, або уроки - семінари, на яких поглиблюється або систематизується певний зміст вивченого розділу програми або програмного матеріалу в цілому, а також уроки, на яких учні цілеспрямовано (окремо або групами) вирішують творчі завдання теоретичного або практичного характеру.

Структура уроку узагальнення і систематизації нових знань:

Організація класу.

Привітання.

Перевірка готовності робочих місць.

Підсумок фенологічних спостережень.

Оголошення теми та завдань уроку, мотивація навчальної діяльності учнів.

Повторення й узагальнення окремих фактів, явищ та процесів, групування їх.

Узагальнення уявлень, понять, приведення їх у систему.

Підсумки уроку.

Домашнє завдання.

4. Уроки перевірки знань.

На уроках перевірки знань здійснюється поточна або підсумкова перевірка вивченого (самостійна робота, тести). Уроки контролю і корекції знань, умінь і навичок призначені для оцінки результатів навчання, рівня засвоєння учнями теоретичного матеріалу, системи наукових понять, сформованості умінь і навичок, досвіду навчально-пізнавальної діяльності школярів.

Видами уроку контролю та корекції можуть бути: усне опитування (фронтальне, індивідуальне, групове); письмове опитування,; залік, залікова практична (лабораторна) робота; контрольна самостійна робота; екзамени та ін. Всі ці та інші види уроків проводяться після вивчення цілих розділів, тем. Вищою формою перевірки та оцінки знань учнів, рівня їх знань є екзамен з курсу в цілому.

Після проведення уроку контролю проводиться спеціальний урок аналізу та виявлення типових помилок, недоліків у знаннях, вміннях і навичках учнів, в організації їх навчально-пізнавальної діяльності.

Звичайно, в практиці роботи школи можливі й інші типи і структурні комбінації уроків. Крім того слід мати на увазі, що перераховані типи уроків у "чистому" вигляді рідко зустрічаються в практиці роботи учителя. Так чи інакше функції одного типу уроку часто вплітаються в структуру іншого типу уроку. Різниця полягає тільки в тому, що кожний перерахований тип уроків відрізняється домінуванням певної функції, наприклад, ознайомлення та вивчення нового матеріалу або контроль і оцінка, а функції інших типів уроків носять допоміжний характер. Тому класифікація уроків продовжує залишатися однією із актуальних проблем дидактики.

5. Предметні уроки.

На предметних уроках використовуються певні предмети - натуральні наочні посібники, на яких базується вивчення нового матеріалу. При вивченні рослин і тварин перевагу слід надавати живим об'єктам, тоді уявлення будуть точнішими і яскравішими. Але іноді замість самого предмета можна використати інші види унаочнення (гербарії, колекції, чучела або вологі препарати рослин і тварин).

Я.А. Каменський зазначав, що починати навчання треба не з словесного тлумачення про предмети, а з реального спостереження за ними, і тільки після ознайомлення з предметом може йти мова про нього, потрібно вчити так, щоб люди, наскільки це можливо, набули знань не тільки з книг, але з неба і землі, з дубів і з буків, тобто знали і вивчали нові предмети.

К.Д. Ушинський писав, що предмет, який знаходиться перед очима учня або який дуже вкарбувався в його пам'яті сам по собі, без чужого слова, збуджує в учня думки, виправляє їх, якщо вони непевні, приводить їх у природну, тобто правильну систему.

На предметному уроці вчитель привчає думати і відповідати самих дітей, використовуючи свої спостереження за предметом. Учитель тільки уточнює і доповнює відповіді, ставить запитання.

Якщо вчитель сам розповідає про предмет, то учні швидко втомлюються, погано засвоюють матеріал. Коли ж вчитель ставить запитання, збуджує мислення, вчить дітей робити узагальнення і висновки, то робота учнів активізується, напружується їхня увага, полегшується сприйняття та запам'ятовування. Працюючи з певним предметом, діти перевіряють і уточнюють свої знання.

Більшість предметних уроків проводять після екскурсій, під час яких учні ознайомлюються з предметом в природному середовищі, спостерігають його зв'язок з іншими предметами або явищами. Від фактів, які діти спостерігали в природі, переходять до вивчення основних властивостей конкретних предметів, роблячи потрібні узагальнення і висновки.

Важлива умова для правильної організації предметного уроку - забезпеченість всіх учнів класу предметами, що вивчаються. Це привчає дітей уважно розглядати, вивчати об'єкт. Велике пізнавальне значення має порівняння предметів. Воно сприяє кращому розумінню й засвоєнню особливостей предмета і дає поштовх мисленню.

Висновок до ІІ розділу
Актуальною стала проблема розвитку в учнях пізнавальних інтересів, виховання потреби в знаннях і самоосвіта, формування в умінні працювати з джерелами наукової інформації, відбирати необхідну для свого загального розвитку і майбутньої професійної діяльності. Проблемним стало питання оптимального відбору змістовного матеріалу до уроків, оскільки і дотепер не вистачає досконалих підручників як по хімії, так і по біології. Ще однією вагомою стала проблема активізації пізнавальної діяльності на уроках з використанням активних методів навчання, виконання учнями різних видів самостійних робіт, творчих і дослідницьких завдань. Також з аналізу літератури можна зробити висновок, що думки педагогів з приводу нестандартних уроків розходяться: одні бачать в них прогрес педагогічної думки, правильний крок в демократизації школи, а інші навпроти, - вважають небезпечним порушенням педагогічних принципів, вимушеним відступом педагогів під натиском учнів, не охочих і не уміючих серйозно працювати. Практикувати такі уроки слід всім вчителям, але перетворювати нестандартні уроки на головну форму роботи, вводити їх в систему недоцільно через велику втрату часу вчителя при підготовці якісного нестандартного уроку.

Висновки
Історії світової педагогічної думки і практиці навчання відомі найрізноманітніші форми організації навчання. Їх виникнення, розвиток, поступове відмирання окремих із них пов'язане з вимогами, потребами суспільства, що розвивається.

Кожний новий історичний етап в розвитку суспільства накладає свій відбиток і на організацію навчання. В результаті педагогічна наука накопичила значний емпіричний матеріал в цій області.

Всі організаційні форми навчання взаємозв'язані між собою і спрямовані на виконання навчально-виховних завдань. Під час уроків розвиваються наукові біологічні поняття і практичні вміння. Їх розвиток триває і поглиблюється під час виконання домашніх завдань, позаурочної роботи і на екскурсіях, під час позакласної роботи.

Таким чином, формування дитини як суб'єкта відбувається при позитивному підкріпленні на його адресу, вислові прихованої оцінки, при безумовності необхідної норми. Виявлені елементи, з позначеними функціями і певними операціями, складають єство педагогічної технології.

Структура уроку і його тип утворюються з комбінації основних елементів процесу навчання. Структурна побудова уроку залежить від конкретних учбово-виховних задач, характеру передбачуваної на уроці діяльності і навчальної взаємодії вчителя з дітьми.

Проте цим зміст педагогічної технології не обмежується: додаткові елементи, такі як психологічний клімат, групова діяльність, педагогічна реакція на вчинок, носять узагальнюючий або приватний характер.

Узагальнивши все, можна зробити висновок, що найбільш стійкішою формою організації навчання виявилась класно-урочна система, яка й сьогодні є основною в загальноосвітній школі. Вона полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки (класом), протягом певного часу і за встановленим розкладом (у формі уроку).

Список використаних джерел

1. Аристова А.А.; "Активність навчання школяра"; М., 1968 р.;

2. Бабанський Ю.К.; "Оптимізація процесу навчання"; М., 1977 р.;

3. Богданова О.К.; "Сучасні форми і методи викладання біології в школі"; Харків, 2003 р.;

4. Верб М.А., Куценко В.Г.; "Педагогічна техніка"; М., 1974 р.;

5. Ельконін Д.Б.; "Психологія гри"; М., 1978 р.;

6. Кукушкін В.С.; "Дидактика (теорія навчання)"; М., 2003 р.;

7. Леві В.Л.; "Мистецтво бути собою"; М., 1977 р.;

8. Лихачов Б.Т.; "Педагогіка. Курс лекцій. "; М., 1993 р.;

9. Лихачов Б.Т.; "Педагогіка. Курс лекцій. "; М., 2001 р.;

10. Лутошкін А.Н.; "Як вести за собою"; М., 1986 р.;

11. Макаренко А.С.; "Педагогічні твори"; М., 1986 р.;