Амонашвілі Ш.А. розробляв проблему інтересу в навчанні шестирічок. Інтерес до навчання злиться зі всією життєдіяльністю молодшого школяра: необережний поворот методу, одноманітність прийому може розхитати інтерес, який ще дуже крихкий. Лабораторією експериментальної діалектики НДІ педагогіки Грузії під керівництвом Ш.А. Амонашвілі розроблені психолого-педагогічні основи, закладені в експерименті по навчанню шестирічок, накопичені прийоми стимулювання пізнавальних інтересів дітей (навмисні «помилки» вчителя, задачі на увагу, письменництво казок, задачі на порівняння і т.д.).
Сьогодні проблема інтересу все ширше досліджується в контексті різноманітної діяльності учнів, що дозволяє творчо працюючим вчителям, вихователям успішно формувати і розвивати інтереси учнів, збагативши особу, виховувати активне відношення до життя.
Багато учених розглядали пізнавальний інтерес через «призму діяльності». Указуючи на зв'язок інтересу з діяльністю, П.Ф. Каптерев відзначив в своїх працях: «Інтерес є прагнення до певної діяльності». Далі, пізнавальний інтерес все більш глибоко досліджується як активізатор діяльності, що впливає на свідомість, відношення учнів до навчання, учбового процесу, вчителя, співучасникам пізнавальної діяльності. Таким чином, роль пізнавального інтересу в процесі організації учбової діяльності в тому, що він і в навчанні, і в навчанні є носієм зовнішніх і внутрішніх ресурсів об'єктивних і суб'єктивних чинників ефективної спільної діяльності вчителя і учнів. Будучи глибоко особовою якістю і для вчителя, і для учнів, пізнавальний інтерес з особливою ясністю оголяє об'єктивні цінності знань, умінь і в цілому процесу навчання і освіти.
1.3. Дидактичні умови формування пізнавальних інтересів учнів на уроках вивчення біології
Аналіз літератури по вищеназваній проблемі показав певний дефіцит досліджень, пов'язаних з розвитком пізнавального інтересу молодших школярів. Біля витоків цих досліджень стояли М.Н. Волокитіна, М.Ф. Морозов, Г.І. Щукіна, І.В. Дубровіна. Суперечність між бажанням дитини вчитися в школі, і через деякий час реальним небажанням йти в школу через відсутність мотивації, була досліджена в працях Ю.К. Бабанського, Л.М. Фрідмана, Кулагіної І.Ю., Р.В. Овчарової та ін. Ці дослідження заклали основу для подальшого вивчення даної проблеми. Через велику соціальну і пізнавальну важливість і складність ця проблема продовжує залишатися однією з центральних в сучасній дидактиці і практиці навчання.
Пошуки шляхів оптимізації пізнавального навчання ведуться з різних теоретичних позицій. Не дивлячись на різноманітність підходів до рішення цієї проблеми, мета цих пошуків єдина. Вона пов'язана з розробкою шляхів активізації пізнавальних можливостей учнів.
Якщо визначити цю проблему більш конкретно, то її можна сформулювати так: повинен бути шлях, за допомогою якого можна, добиваючись повноцінного засвоєння учнями шкільної програми, забезпечувати розвиток їх пізнавальних можливостей, не допускаючи при цьому перевантаження. Саме ця задача найбільш гостро стоїть перед школою, тобто школа повинна знайти оптимальні шляхи її рішення.
Найважливіша область загального феномена інтересу - пізнавальний інтерес. Його предметом є найзначніша властивість людини: пізнавати навколишній світ не тільки з метою біологічного і соціального орієнтування насправді, але в найістотнішому відношенні людини до світу - в прагненні проникати в його різноманіття, відображати в свідомості сутнісні сторони, причинно-слідчі зв'язки, закономірності, суперечність.
Особливістю пізнавального інтересу є його здатність збагатити і активізувати процес не тільки пізнавальної, але і будь-якої діяльності людини, оскільки пізнавальний початок є в кожній із них. В праці людина, використовуючи предмети, матеріали, інструменти, способи, потребує пізнання їх властивостей, у вивченні наукових основ сучасного виробництва, в осмисленні раціоналізаторських процесів, в знанні технології того або іншого виробництва. Будь-який вид людської діяльності містить в собі пізнавальний початок, пошукові творчі процеси, сприяючі перетворенню дійсності. Будь-яку діяльність людина, натхненна пізнавальним інтересом, скоює з великою пристрастю, більш ефективно.
Пізнавальний інтерес - найважливіша якість особи, яка складається в процесі життєдіяльності людини, формується в соціальних умовах його існування і жодним чином не є властивим людині від народження.
Значення пізнавального інтересу в житті конкретних осіб важко переоцінити. Інтерес виступає як найенергійніший активатор, стимулятор діяльності, реальних наочних, учбових, творчих дій і життєдіяльності в цілому.
Особливу значущість пізнавальної інтерес має шкільні роки, коли навчання стає фундаментальною основою життя, коли до системи утворення пізнання дитини, підлітка, привернуті спеціальні установи і педагогічно підготовлені кадри.
Інтерес формується і розвивається в діяльності, і вплив на нього надають не окремі компоненти діяльності, а все її об'єктивно-суб'єктивне єство (характер, процес, результат). Інтерес - це «сплав» багатьох психічних процесів, що створюють особливий тонус діяльності, особливі стани особи (радість від процесу навчання, прагнення заглиблюватися в пізнання предмету, що цікавить, в пізнавальну діяльність, переживання невдач і вольові прагнення до їх подолання).
Пізнавальний інтерес виражений в своєму розвитку різними станами. Умовно розрізняють послідовні стадії його розвитку: цікавість, допитливість, пізнавальний інтерес, теоретичний інтерес. І хоча ці стадії виділяються чисто умовно, найхарактерніші їх ознаки є загальновизнаними.
На стадії цікавості учень задовольняється лише орієнтуванням, пов'язаним з цікавістю того або іншого предмету, тієї або іншої ситуації. Ця стадія ще не знаходить справжнє прагнення до пізнання. І, проте, цікавість як чинник виявлення пізнавального інтересу може служити його початковим поштовхом.
Допитливість характеризується прагненням людини проникнути за межі побаченого. На цій стадії інтересу виявляються достатньо сильні вирази емоцій здивування, радості пізнання, задоволеністю діяльністю. У виникненні загадок і їх розшифровці і полягає єство допитливості, як активного бачення світу, яке розвивається не тільки на уроках, але і в праці, коли людина відчужена від простого виконання і пасивного запам'ятовування. Пізнавальний інтерес характеризується пізнавальною активністю, явною виборчою спрямованістю учбових предметів, цінною мотивацією, в якій головне місце займають пізнавальні мотиви. Пізнавальний інтерес сприяє проникненню особи в істотні зв'язки, відносини, закономірності пізнання. Ця стадія характеризується поступальним рухом пізнавальної діяльності школяра, пошуком що цікавить його інформації.
Теоретичний інтерес пов'язаний як з прагненням до пізнання складних теоретичних питань і проблем конкретної науки, так і з використанням них як інструменту пізнання.
В реальному процесі всі вказані ступені пізнавального інтересу є найскладнішими поєднаннями і взаємозв'язками. Але буває, що стан зацікавленості, який знайде учень на уроці під впливом різних ситуацій і обставин (цікавість, прихильність до вчителя, вдала відповідь, що підняла його престиж в колективі), може пройти, не вплинувши на розвиток особи.
Як показують педагогічні дослідження, інтереси школярів характеризуються сильно вираженим емоційним відношенням до того, що особливо яскраво, ефективно розкрито в змісті знань. Інтерес до вражаючих фактів, до опису явищ природи, подій життя, історії, спостереження за допомогою вчителя - народжують інтерес до предмета. Все це дозволяє говорити про широту інтересів школярів, значною мірою залежних від обставин навчання, від вчителя.
В той же час практичні дії з рослинами, тваринами в позаурочний час в ще більшій мірі розширюють інтереси, що розвивають кругозір, спонукають вдивлятися в причини явищ навколишнього світу. Збагачення кругозору дітей вносить в їх пізнавальні інтереси зміни.
Школа не в змозі озброїти молоду людину всіма досягненнями сучасної науки. Масштаб їх грандіозний, а темпи розвитку наукових знань - великі. Тому головна соціальна задача сучасного навчання не тільки дати широку освіту, але і розташувати особу підростаючої людини до самостійного придбання знань, до постійного прагнення заглиблюватися в область пізнання, формувати стійкі пізнавальні мотиви навчання, основним з яких є пізнавальний інтерес.
Спираючись на величезний досвід минулого, на спеціальні дослідження і практику сучасного досвіду, можна говорити про умови, дотримання яких сприяє формуванню, розвитку і зміцненню пізнавального інтересу школярів:
Максимальна опора на активну розумову діяльність учнів. Головним ґрунтом для розвитку пізнавальних сил і можливостей школярів, як і для розвитку, достовірно пізнавального інтересу, є ситуації рішення пізнавальних задач, ситуації активного пошуку, припущень, роздуму, ситуації розумової напруги, ситуації суперечності думок, зіткнень різних позицій, в яких необхідно розібратися самому, ухвалити рішення, встати на певну точку зору.
Друга умова, що забезпечує формування пізнавальних інтересів полягає в тому, щоб вести учбовий процес на оптимальному рівні розвитку учнів.
Емоційна атмосфера навчання, позитивний емоційний тонус учбового процесу - це третя важлива умова.
Благополучна емоційна атмосфера навчання і навчання зв'язана з двома головними джерелами розвитку школяра: з діяльністю і спілкуванням, які народжують багатозначні відносини і створюють тонус особистого настрою учня.
Ці джерела не ізольовані одне від одного, вони весь час переплітаються в учбовому процесі, і разом з тим стимули, що поступають від них, різні, і різний вплив їх на пізнавальну діяльність і інтерес до знань, інші - опосередковано.
Благополучна атмосфера навчання приносить учню ті переживання, про які в своє Д.І. Писарєв говорив, що кожній людині властиво бажання бути розумніше, краще і кмітливіше. Саме це прагнення учня піднятися над тим, що вже досягнуто, затверджує відчуття власної гідності, приносить йому при успішній діяльності якнайглибше задоволення, гарний настрій, при якому працюється швидше і продуктивніше.
Створення сприятливої емоційної атмосфери пізнавальної діяльності учнів - найважливіша умова формування пізнавального інтересу і розвитку особи учня в учбовому процесі. Ця умова зв'язує весь комплекс функцій навчання - освітньої, розвиваючої, яка виховує і має безпосередній і опосередкований вплив на інтерес.
З нього витікає і четверта важлива умова, що забезпечує благотворний вплив на інтерес і на особу в цілому - сприятливе спілкування в учбовому процесі.
Навчання є складним процесом спілкування вчителя з учнями, учнів між собою. Вплив спілкування важко зміряти, але можна бачити в реальній дійсності.
В реальному процесі навчання вчителю доводиться мати справу з тим, щоб постійно навчати учнів множині умінь і навиків, в постійному ускладненні учбової праці, в оволодінні все більш складними і досконалішими уміннями, що дозволяють вирішувати більш важкі задачі пізнання, полягає суть розвиваючого навчання, яке неухильно зміцнює пізнавальні сили, інтерес і прагнення школяра.
Спілкування учнів один з одним і з вчителем створює багатоманітну гамму відносин, опосередкований вплив яких дуже великий.
Прагнення до спілкування з товаришами, з вчителем саме по собі може бути сильним мотивом навчання і в той же час сприяти зміцненню пізнавального інтересу.
Саме завдяки відносинам, які складаються в учбовому процесі і в спілкуванні, і може бути створена сприятлива атмосфера навчання, формування пізнавальних інтересів і особи учня.
Створення сприятливої емоційної атмосфери пізнавальної діяльності учнів - найважливіша умова формування пізнавального інтересу і розвитку особи учня в учбовому процесі. Ця умова зв'язує весь комплекс функцій навчання - освітньої, розвиваючої, яка виховує і має безпосередній і опосередкований вплив на інтерес.
З нього витікає і четверта важлива умова, що забезпечує благотворний вплив на інтерес і на особу в цілому - сприятливе спілкування в учбовому процесі.
2. Дослідно-експериментальна перевірка дидактичних умов формування пізнавальних інтересів учнів на уроках вивчення біології.
2.1. Вивчення стану проблеми формування пізнавальних інтересів учнів у практиці школи
В методиці організації навчання школярів велике значення має проблемне навчання. Ушинський К.Д. вважав, що в навчанні серйозну увагу треба звертати на збудження самостійної думки дитини, на спонуку його до пошуків істини. «Самостійність голови учня, - підкреслював великий педагог, - єдина міцна підстава всякого плідного навчання». Найістотнішими елементами його є:
- створення проблемної ситуації і визначення пізнавальної задачі;
- збудження самостійної розумової діяльності учнів, направленої на пошук рішення пізнавальної задачі і оволодіння новими знаннями;
- розширення, поглиблення і уточнення нових знань в процесі тренувально-творчих вправ;
- усвідомлення і оволодіння прийомами розумової діяльності учнями, по придбанню нових знань, як в процесі рішення пошукової задачі, так і в системі тренувально-творчих вправ.
Виникаючі проблеми, що спонукають до пізнавальної діяльності, служать не тільки засобом активізації мислення, але нерідко визначають розвиток схильностей і здібностей людини.
Проте проблемну ситуацію створює не всяке питання, задача або суперечність. Якщо на те або інше питання або задачу у учня є готова відповідь, тут не потрібен по суті ніяких розумових зусиль, окрім пригадування і відтворення вже відомих знань. Пізнавальна ж проблема характеризується тим, що виводить учня за межі є у нього знань. При цьому в ній є щось невідоме, що вимагає пошуку, розумової діяльності.
Наявність пізнавальної задачі є лише однією з рис проблемної ситуації. Річ у тому, що учнів не важко вивести за межі їхніх знань і поставити перед ними пізнавальні питання, проте їх мислення може залишитися «невключеним». Щоб «включити» пізнавальну діяльність учнів і направити її на рішення виниклої проблеми, в ній повинне бути щось відомо, задані якісь відправні дані для роздуму, для творчого пошуку. Важливо, щоб проблемна ситуація містила в собі деякий психологічний елемент, що полягає в новизні і яскравості фактів, в незвичності пізнавальної задачі і т.д. з тим, щоб порушувати у школярів інтерес і прагнення до пізнавального пошуку.
Залежно від змісту учбового матеріалу, психологічно-вікових особливостей учнів - виділяють різні способи створення проблемної ситуації:
1. Спосіб аналогій.
В цьому випадку ми спираємося на є у учнів житейський досвід або ж актуалізуємо раніше отримані знання для вирішення нових задач
2. Індуктивний, аналітико-синтетичний спосіб.
Учні самостійно досліджують явища і факти і роблять необхідні наукові висновки. Так, при вивченні теми «Лишайники» - учні з розповіді вчителя взнають, що довгий час вчені приймали лишайники за звичайну рослину і відносили їх до мохів. Лише в 1867 року російським вченим А.С. Фамінцину і О.В. Баронецькому вдалося виділити зелені клітини з лишайника ксанорії і встановити, що вони не тільки можуть жити зовні тіла лишайника, але і розмножуватися розподілом і пагонами. Отже, зелені клітини лишайника - самостійні рослини, водорості. Формулюється проблемна задача: що ж таке лишайники? До якої групи рослин їх потрібно було віднести?
3. Відшукання причин, що обумовлюють те або інше явище, що вивчається, на основі виконаних дослідів, аналізу матеріалу, що вивчається.
Наведемо приклади таких завдань:
Більше трьохсот років тому вчений Ван Гельмонт поставив досвід: помістив в горщик 80 кг землі і посадив в неї вітку верби, заздалегідь зваживши її. Верба росла 5 років, не одержуючи ніякого живлення, а тільки поливалася водою, що не містить солей. Зваживши вербу через 5 років, учений знайшов, що вага верби збільшилася на 65 кг, а вага землі в горщику зменшилася всього на 50 г. Чому відбулося таке явище?
Амеб помістили в дві колби: одну з джерельною водою, а іншу з кип'яченою. В одній з колб через деякий час амеби загинули. Як ви поясните, чому в одній з колб загинули амеби?
4. Висунення проблемного питання.
Цей прийом використовується тоді, коли для вирішення проблеми і оволодіння новими знаннями потрібно творчо застосувати якийсь раніше вивчений принцип або закономірність.
Приклади завдань:
* Чому у зародка птаха закладаються зяброві щілини, якщо газообмін йде через шкаралупу яйця, а не через них?
* Чому при пранні білизни найбільше працюють руки, а втомлюється спина?
* Чому лікарю важливо знати, ким є людина - правшею або лівшею?
5. Повідомлення парадоксального факту, висунення гіпотез, припущень.
Факт перший. В минулому столітті на одному з островів Атлантичного океану спалахнула епідемія кору, який завезла людина, що заразилася в Європі. З 7 тисяч населення залишилися здоровими тільки 98 найстаріших людей, які перехворіли на кір 65 років тому.
Факт другий. В 1967 році молодий хірург з Кейптауна Крістіан Барнард вперше зробив пересадку серця від однієї людини іншому. Операція була виконана стерильно, з високою майстерністю. Проте надійного приживлення не відбулося, врятувати життя хворого не вдалося.
Як не парадоксально, але ці два факти пов'язані між собою. Як?
* Знищення в лісі хижих птахів спочатку привело до збільшення чисельності інших птахів, а потім їх число різко скоротилося. Поясніть причини даного явища.
6. Створення проблемної ситуації на основі вислову вченого.
* Відомий географ і мандрівник А. Гумбольдт затверджував, що «людині передують ліси, а супроводжують пустелі». Чому так вважає учений?
7. Повідомлення протилежних точок зору на один і той же факт.
Проблемне навчання може бути пов'язано з підкресленням суперечливих положень, укладених в змісті учбового матеріалу, і їх поясненні учнями:
* Розсудіть суперечку:
Відомо, що навіть при невеликій м'язовій роботі артеріальний тиск зростає.
1-й учень: «Це відбувається тому що працюючі м'язи виділяють в кров речовини, впливаючі на просвіт судин».
2-й учень: «Коли мозок посилає до м'язів сигнали, що примушують їх працювати, він одночасно посилає сигнали до судин, що міняють кров'яний тиск».
Хто має рацію в суперечці?
8. У міру розвитку учнів може застосовуватися і такий спосіб проблемного навчання, коли учням пропонується самим знайти у висловлюваному вчителем матеріалі пізнавальну проблему, чітко сформулювати її і аргументувати її рішення.
