итаючи текст, посилюйте голос в межах одного рядка, утримуючи його звучання на одній висоті.

3.Змінюйте одночасно силу і висоту голосу в кожному рядку в

межах однієї строфи.

4.Тричі прочитайте текст: один раз - шепотом, другий - тихим голосом, але з намаганням чітко промовляти кожен звук, третій - середнім, притаманним вам голосом. Зверніть увагу на те, чи чути ваш голос у приміщенні, в якому ви виконуєте вправу.

Не спиняй | думок крилатих, |

Хай летять в світи:

Безліч дивних | див угледиш ||

їх очима ти. ||

(О. Олесь)

5.Не поспішаючи, з властивою вашому голосу силою читайте текст, протягуючи наголошені склади. Вслухайтесь у виразне (ясне і чітке) проговорювання кожного звука, складу, слова. Робіть паузи і кожного разу набирайте повітря.

Тополі | по волі |

Стоять собі,| мов сторожа,|

Розмовляють | з полем... ||

(Т. Шевченко)

Висота голосу (діапазон) - це його тональні можливості, межа людського голосу від найнижчих до найвищих тонів звучання. Голос кожної людини має три регістри, тобто три частини звукоряду, які різняться за висотою звучання : низький, середній і високий.

Середній - той, який властивий мовцю: індивідуальний. Від цієї нейтральної помітки голос може підвищуватись або понижуватись. Таку зміну висоти звучання називають зміною тону (або тональності) голосу. За висотою тону варіюються речення розповідного, питального, спонукального типу. Вона залежить від чистоти коливання голосових зв'язок. Ця властивість голосу відіграє суттєву роль у роботі читця, оскільки кожен текст має свою висоту звучання, що слід обов'язково враховувати при підготовці тексту до читання.

Діапазон змінюється як з віком, так і в процесі тренування. Чим він ширший, тим цікавіші інтонаційні варіанти читання і мовлення. Є голоси, багаті від природи. Але треба вміти ними користуватися, берегти їх. Іноді буває, що в усному мовленні голос слухати приємно, а під час читання він звучить не гнучко, на одному рівні, не виражає ні думок, ні емоцій. Такий голос потрібно тренувати. Можна використовувати такі вправи для постановки висоти голосу:

1. Перший рядок вірша читайте на нижній ноті вашого натурального тону. Другий - трохи вище ( на тон чи півтора ), третій - ще вище і т. д., всього вісім - десять рядків. Кількість їх залежатиме від діапазону вашого голосу.

Після чого в такому ж порядку знижуйте голос. Темп і сила голосу звичайні. Вдихайте повітря після кожного рядка. Після певної кількості пророблених вправ розширюйте діапазон голосу.

2.Слово за словом чи стопа за стопою підвищуйте тон, поки голос не досягне найвищого легкого звучання. Після цього в такому ж порядку поступовості знижуйте голос. З таким переходом від підвищення до пониження і так далі читайте весь вірш. Дихання в кінці кожного рядка, вдих швидкий і непомітний. Темп і сила звичайні.

3.Найвідчутніше різні тони розпізнаються в читанні діалогів. Прослідкуйте за зміною тональності при читанні вірша:

? Чому у тебе очі сині ? - хтось мене питався.

? Я ж родився на Полтавщині, в Ворсклі я купався!

? А чому ти білочубий!

? (Що мені робити?!)

? Я ж ходив із батьком влітку пшениці косити.

? А чому такий веселий?

? То проста причина: я ж казав, що в нас плаксивих не було в родині.

(Б. Олійник)

4. Кілька разів прочитайте веселинку Є. Бандуренка. Щоб визначити тональний малюнок кожної репліки, можна скористатися такою порадою:

слова автора читати середнім тоном, репліки персонажів - високим або низьким.

Запитав у Зіни Гліб:

- А звідкіль береться хліб?

Розвела руками Зіна:

- Звідкіля ж ? Із магазину!

Ознайомтесь з текстом О. Олеся «Моїй матері». Подумайте, яким буде ваше читання цього тексту. Бажано звернути увагу не тільки на сон, який приснився авторові, а й на мову матері та сина. Яке забарвлення їхнього спілкування (переживання, схвильованість, туга, смуток). Що ви можете запропонувати для їх виділення:

Приснилось, що я вернувсь додому...

Іду, дивлюсь: мій край, моя земля,

Сміються в сонці золотому

Річки, і села, і поля.

Ось-ось прийду до хатоньки моєї,

Де мати жде мене й не жде.

Я скрикну «Матінко!» до неї,

Вона на груди упаде.

І будуть литись теплих сліз потоки,

І в них бринітимуть слова:

«Я ждала, ждала цілі роки

І в'яла, сохла, як трава...»

Іду зеленою межею, кругом хвилюються жита,

І в'ється щастя над душею -

І на плечі нема хреста...

6. Використайте текст для розширення діапазону. Визначіть найзручнішу для голосу висоту. Від цього рівня висоти рухайтесь вгору і вниз, стежачи за плавним переходом від однієї висоти до другої.

Текст можна читати кілька разів, змінюючи темп на різних висотах. Райдуга в полі півнеба схиля

До колосків, до пшеничної ниви,

І голубіє у росах земля

Після дощу - благодатної зливи.

Використайте текст: "Чu є що нам в житті миліше за рідні ниви й сади?

Наберіть повітря і, починаючи з низької ноти, підвищуйте звучання кожного слова ( ніби йдучи по сходинках). Мета - пройти свій діапазон, повітря добирайте лише перед початком повторення фрази. Голос не напружуйте по силі звучання.

Специфічне забарвлення голосу, його особливе звучання - це тембр. Завдяки темброві кожна людина володіє властивим лише їй голосом, неповторним у своєму звуковому вияві. Фізичні показники тембру зумовлені специфікою мовного апарату, будовою голосових зв'язок. Він утворюється поєднанням основного тону і півтонів. Основний тон - це, образно кажучи, головна, ведуча мелодія, півтони - супровідна.

Тембр надає різного забарвлення звука однієї і тієї ж висоти. Завдяки цьому розрізняють голоси різних людей, як, скажімо відрізняють звуки скрипки від звуків рояля. У той же час тембр служить засобом відтворення настрою, почуттів, переживань.

Тому тембр називають ще «кольором» голосу. По тембру голосу встановлюють його тип:

? бас,

? баритон,

? тенор,

? сопрано та інші...

Тип голосу може бути загальним, але у кожної людини свій тембр, як і відбитки пальців.

Характер тембру настільки буває різноманітним, а його сприйняття суб'єктивним, що вчені при описах особливостей тембру використовують різноманітні визначення, які підкреслюють його зорове сприйняття (світлий, темний), слухові (дзвінкий, крикливий, скриплячий), асоціативні (золотий, срібний, металічний), емоційні (веселий, сердитий, насмішливий, роздратований) властивості.

Звичайно, дуже важко дати точний опис тембру, якщо у кожної людини свої темброві особливості. Утворення тембральних відтінків голосу пов'язане з іншими голосовими якостями : з висотою і напруженістю вимови, з паузами і темпом. Це ще раз упевнює в тому, що кожна з якостей не є самодостатньою в інтонаційному виразі думки. Тільки у взаємодії вони забезпечують належне її оформлення. Над удосконаленням тембру голосу потрібно працювати. Хороший тембр - це звучання відкрите, зрозуміле, з чистими вібраціями. Таке звучання - результат глибоко контрольованого дихання, вільної вібрації голосових зв'язок, нічим не затиснутої гортані, носа і рота.

Від настрою героїв і залежить тембр. Ураховуючи їх психологічний стан, читець обирає відповідний тембр, супроводжуючи його іншими якостями голосу.

Та повністю змінювати свій індивідуальний тембр голосу для читання не потрібно.

Водночас є ціла низка властивостей, яка характеризує голос. Це звучність, темп, чистота, рухливість.

Звучність (дзвінкість) - це властивість голосу, який звучить гучно і чітко. Така властивість буває потрібною у процесі читання емоційно напруженого тексту, де не стільки потрібна сила голосу, скільки його гучне звучання.

Темп - швидкість читання і мовлення. Здається, що варто лише дотримуватись змісту, структури тексту, і темп відповідатиме задуму.

Проте це не так просто. Кожна людина володіє відповідним темпоритмом усного мовлення, що може призвести до спотворення ідеї твору.

Чистота читання - це відсутність у нього таких вад, як придих, хрипота, сиплість, гугнявість.

Відсутність згаданих вад - найголовніша умова благозвучності голосу.

Рухливість (гнучкість) голосу полягає в здатності легко і еластичне володіти так званими важелями тону: вище - нижче, гучніше - тихіше, швидше - повільніше, різкіше - м'якше.

Для розвитку цих властивостей голосу можна використовувати такі вправи:

1.Прочитайте кілька разів текст, змінюючи темп звучання. Чи впливає темп читання на уявлення про характер дії?

Над шляхом Явдошка

шукала волошки.

Явдошко, волошки

Шукати облиш!

Над шляхом ти знайдеш

Один лиш спориш.

(Г. Бойко )

Прочитайте цей текст майже пошепки, але так, щоб вас почули всі присутні.

Уявіть собі, що ви працюєте у великій аудиторії. Тихо читаючи текст, зверніть увагу на артикуляцію звуків і посилайте їх до уявних останніх рядів. Темп читання середній.

Уявіть, що ви поспішаєте, але вам потрібно порозмовляти з Явдошкою, яка весь час від вас віддаляється. Отже, стежте за темпом і посилайте голос весь час на дальшу відстань, то збільшуючи силу голосу, то активізуючи звучність.

По кілька разів читайте скоромовку: спочатку повільно, а потім швидше і швидше. Чітко вимовляйте кожне слово.

Хитру сороку

спіймати морока.

А на сорок сорок

сорок морок.

6. Як відомо, за розміром загадки короткі, але в них висловлюється перелік важливих ознак (рис, дій), на яких ґрунтується відгадка. Тому загадку треба промовляти так, щоб слухач встиг почути і здогадатись про предмет загадки.

Перепишіть загадку, визначте паузи, наголоси в багатоскладових словах. Прочитайте її: Одгадай загадку: кину її в грядочку, нехай моя загадочка лежить до весни.

Поставлений голос відзначається благозвучністю ( вільний від будь-яких вад), силою, широтою діапазону, гнучкістю, витривалістю, (здатність довго не втомлюватись, витримувати інтенсивне і тривале навантаження). Поставити голос - значить удосконалити його, тобто позбавити недоліків і надати якостей, яких йому не вистачає.

Для того щоб забезпечити легке сприймання змісту твору потрібно мати не тільки добре розвинені якості голосу, а й бездоганну дикцію [лат. dictio - вимова], тобто чітку правильну вимову кожного мовного звука. Дикційна чистота мовлення - його визначальна якісна ознака.

Дикція - це правильна, виразна артикуляція, засіб якісного розрізнення звуків мовлення. Дикцію слід розглядати як важливий компонент культурної мови. Одна із складових частин культури усного мовлення - дикція. Це вміння правильно вимовляти всі голосні і приголосні, кожному з яких притаманне певне звучання, що залежить від точної роботи мовленнєвого апарату.

Помилки вимови бувають різного характеру і виникають вони в наслідок певних органічний (природжених) і неорганічних (неприроджених) вад у побудові мовного апарату. Наявність якихось відхилень у його будові призводить до порушення вимовляння того чи іншого звуку.

Недоліки вимови властиві багатьом дітям. Вправлянням їх повинні займатися не тільки медичні установи, а й учитель.

Неорганічні хиби вимови можна ліквідувати за допомогою певного комплексу тренувальних вправ.

Органічних же вад вимови не можна позбутися, лише виконуючи вправи. Проте, окремі з них можуть бути усунені завдяки медичному втручанню. У дитячому віці це ще не становить особливих труднощів, та значно складніше виправити недоліки в дорослої людини.

Виразність і чистота дикції досягаються, насамперед, правильністю артикуляції, тобто чіткістю укладки органів мовлення і їх рухів під час вимови звуків. Тому роботу над усуненням хиб вимови слід розпочинати з виправлення неправильно завчених раніше рухів органів артикуляції. Удосконалення дикції потребує індивідуальної роботи, оскільки в кожної людини дикційні вади проявляються по - своєму.

Вправи на дикцію доцільно розпочинати з артикуляційної гімнастики ( розвиток нижньої щелепи, губів, язика ). Вона допоможе розвинути мовний апарат, підготувати його до виконання всіх наступних вправ на дикцію.

Розкривайте і закривайте рот, опускаючи нижню щелепу приблизно на два пальці, але без напруги, м'яко. Язик у роті повинен лежати плоско, торкатися кінчиком нижніх передніх зубів. Проробити це декілька разів підряд (6-8 разів ) не поспішаючи.

Злегка розкрийте рот. На зуби натягуйте губи так, щоб вони вгиналися всередину, і після цього вільно відпускайте їх (8-10 разів).

Витягніть губи трубочкою вперед, як на вимову у, і тут же активно розтягніть їх у сторони, як на усмішку, не оголюючи зубів (6-8 разів ).

Губи витягніть трубочкою вперед. Робіть ними кругові рухи праворуч, потім ліворуч. Нижня щелепа при цьому нерухома (6-8 р. праворуч, 6-8 р. ліворуч ).

Розкрийте рот, правильне положення таке: лежить плоско, кінчик злегка торкається нижніх передніх зубів, не рухаючи нижньої щелепи, а від них до піднебіння. Можна при цьому вдаряти ним об зуби, піднебіння (до 10 разів).

Вправи на розвиток артикуляції голосних і приголосних слід розпочинати з перевірки і вироблення правильної артикуляції і кожного звука. Для вироблення правильної дикції необхідно використовувати ряд вправ, наприклад такі:

1.Вимовляйте весь звукоряд голосних на одному зв'язному звучанні досить повільно. Спочатку мовчки, потім пошепки і нарешті вголос на найкращій ноті натурального тону.

Схема. Вдих на п - ф, пауза, швидкий вдих, вимова

і-и-е-у-о-а(вдих);и-у-а-і-е-о (вдих);

е - о-і-у-а-и ( вдих);у-и-а-е-о-і (вдих );

о-і-у-и-а-е ( вдих );а-е-о-і-у-и (вдих ).

2.За такою ж схемою і в такому ж самому порядку зміни звукоряду вимовляйте йотовані голосні:

ї-ю-є-я-ю-ї-я-є (вдих); є-я-ї-ю-я-є-ю-ї (вдих);

я-ї-ю-є-ї-ю-я-є ( вдих);ю-ї-є-я-ї-є-ю (вдих).

3.За такою ж схемою вимовляйте сполучення голосних з йотованими:

і-ї, і-є, і-ю, і-йо, і-я (вдих); и-ї, и-є, и-ю, и-йо, и-я (вдих);

е-ї, е-є, е-ю, е-йо, е-я (вдих); у-ї, у-є, у-ю, у-йо, у-я (вдих);

о-ї, о-є, о-ю, о-йо, о-я, (вдих); а-ї, а-є, а-ю, а-йо, а-я (вдих).

Вимовляйте, чергуючи дзвінкі й глухі приголосні б - п; в - ф; г - к; г - х ; д - т; дж -ч; дз - ц; ж - ш; з-с(5-6 разів).

Запишіть фонетичною транскрипцією:

А) Вересень. Стежка до школи.

Дзвонить веселий дзвінок.

(М. Сингаївський)

Б) Небо вигнутим.дзеркалом,

Зорі тонко подзенькують.

«Дзінь - дінь», - дзвінко

подзенькують,

Мов на люстрі кришталь.

(Б. Олійник)

Кожен текст прочитайте кілька разів, вслухаючись у вимову слів з африкатами [дж], [дз], [дз'].

6. Подані слова запишіть фонетичною транскрипцією. Вимовляйте їх.

Дотримуйтесь нормативної артикуляції звука [ч].

Щастя, щезати, щиголь, щирий, що, щока, щось, щука, щученя, щучка.

Можна рекомендувати читати скоромовки, прислів'я, приказки, лічилки. Читати спочатку по складах, потім повністю. Темп повільний з поступовим переходом за кількістю разів вимови до швидкого. Вимова - мовчки, пошепки і, нарешті, вголос.

Ще більше значення, ніж дикція, в техніці мовлення має орфоепія [від гр. ortos -рівний, правильний і epos - слово, мова].

Тобто система загально прийнятих правил, що визначають єдино правильно літературну вимову.

Якщо дикція - це правильна роздільна вимова окремих мовних звуків, то орфоепія - правильна вимова цих звуків «в певних фонетичних умовах, у певних сполученнях з іншими звуками, а також у певних граматичних формах, в окремих словах і групах слів».

Для того, щоб своєю мовою естетично впливати на слухачів, недостатньо однієї якості і чистоти дикції. Необхідно ще й правильність вимови окремих слів. Можна якісно і чітко вимовляти окремі звуки і слова, але якщо вимова їх не відповідає орфоепічним нормам, то мова в цілому не забезпечить легкості і швидкості розуміння змісту, який вона виражає.

Сучасні норми української орфоепії - це єдині для всіх фонетичні закони літературної мови. Вони історично склалися на основі вимови полтавське - київських говорів.

Орфоепія передбачає також знання того, як поводять себе звуки в певних позиціях: голосні - в наголошеному чи ненаголошеному складі, приголосні - в кінці слова чи складу, у сусідстві один з одним. Так, в українській літературній мові голосний [о] в ненаголошеній позиції вимовляється чітко. Неприпустима вимова ненаголошеного [о] наближено до [а] чи [у] в словах, у яких цей звук стоїть перед складом з наголошеним [у] або іншим голосним, як - от : [гулубка], [зузул'а], [курова].

Звук [в] вимовляється як двогубний (інакше - губно - губний) щілинний сонорний приголосний лише перед голосним, як - от : [ Васил' ], [волога], [ веч'ір], [ виг'ін].

В усіх інших позиціях він чергується з нескладовим [у] (фонетичною транскрипцією [у]). Таких позицій є три :

на початку слова перед дудь - яким приголосним - [ узут': а] - взуття;

всередині слова після голосних перед приголосними - [заутра] - завтра;

у кінці слова після голосного перед паузою - [знау] - знав.

Відмінну рису фонетичної системи української мови становить наявність твердого [р] у кінці слова і в кінці складу, як-от : [цар], [кобзар], [секретар]. Лише власна назва Горький вимовляється з м'яким [р'].

Вимова дзвінких перед глухими :

1.В українській мові не піддаються оглушенню дзвінкі перед глухими, крім слів легко, вогко, кігті, нігті, дігтяр, у яких звук [г] знеголошується : [лехко], [вохко], [ к'іхт'і ], [ н'іхт'і], [ д'іхт'ар].

2.Не втрачає дзвінкості також кінцевий дзвінкий префікс без -, через -, перед -, якщо вони стоять перед подальшими глухими, їх прийнято вимовляти : [без]хутрий, [ через]полосщя, [перед]покій.

3.У словах з префіксами з- та роз - звук [з] перед глухими переходить у відповідний глухий [ с ] : пишеться зціплення, вимовляється [с'ц'іплен':а]. Правописом зміна префікса з - на с - передбачається лише в словах, у яких він стоїть перед к, п, т, х, ф : сказати, списати, схопити.

Для вироблення орфоепічних навичок можна використовувати такі вправи :

1.Вивчіть скоромовку Л. Біленької. Повторіть її кілька разів, чітко промовляйте кожне слово.

Поливала сливу злива - не боялась злива слива.

При поєднанні голосного з наступним нескладовим [у] створюються своєрідні звуки, які називають дифтонгами, тобто двоголосими, один з яких складотворчий (він утворює склад), а другий нескладовий (склад не утворює). Це дифтонги : [ау], [оу], [еу],[уу], [иу], [іу], наприклад, у словах: [дау] - дав, [доуго] - довго, [буу] - був, [леу] - лев, [лиу] - лив, [ с'іу ] - сів.

Перевірте себе, наскільки чітко вимовляєте ви ці дифтонги: кілька разів вимовляйте кожен з них окремі і в складі слів.

3.Перепишіть текст, зробіть інтонаційну партитуру. Кілька разів прочитайте текст, вслухайтесь у вимову кожного слова : чи помітили ви порушення орфоепічних норм української мови?

Співці, не вгадуйте, ви, вчені, не шукайте,

Хто був той цар і як йому наймення:

З його могили утворила доля

Народу пам'ятник - хай згине цар!

(Л. Українка)

4.Промовляючи слова, слідкуйте за вимовою кінцевих префіксів. Вправу повторіть кілька разів.

Переджнивна, передсвяткові дні, безсумнівно, безсрібник,

черезсмужжя, черезплічник.

5. У яких словах вимова і написання збігаються, а в яких такого збігу немає?

Збудувати, зцідити, зсушити, змити, зсередини, спертись, сфабрикувати, безземелля, розхитати, безпідставно.

Потрібно постійно працювати над правильністю і чистотою вимови, свідомо ставитись до своєї мови.

Мистецтво виразного читання вимагає від виконавця уміння досконало володіти мовним апаратом, знати особливості інтонації. Адже мовленню кожної людини властива « своя» мелодія голосу, відповідна тональність, звукове забарвлення. Проте, потрібно покладатися не лише на природні дані голосу, а й працювати над його вдосконаленням, над постановкою голосу.

РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ЛОГІКО-ЕМОЦІЙНОЇ ВИРАЗНОСТІ ПІД ЧАС ЧИТАННЯ ТВОРІВ ДЛЯ ДІТЕЙ

2.1 Основні засоби логіко-емоційної виразності, їх значення для читання в початковій школі

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5

Голосование

Как вы оцениваете работу нашего сайта? Отлично Хорошо Нормально Плохо Результаты