Використання ідей "Вальдорфської педагогіки" у сучасних школах

Використання ідей "Вальдорфської педагогіки" у сучасних школах

Міністерство освіти і науки України

Харківській гуманітарно-педагогічний інститут

Кафедра педагогіки та психології

Використання ідей "Вальдорфської педагогіки" у сучасних школах

Курсова робота з методики

студентки 413-ш групи

факультету початкової освіти

Бикової Дар'ї Володимирівни

Науковий керівник -

викл. Бєляєв С.Б.

Харків - 2009

План

Вступ

1. Теоретичні основи використання ідей "Вальдорфської педагогіки" у сучасних школах

1.1 Історія виникнення технології "Вальдорфська педагогіка"

1.2 Концептуальні засади ідей вальдорфської педагогіки у сучасних школах

1.3 Особливості змісту використання ідей вальдорфської педагогіки у сучасних школах

1.4 Мета і завданий вальдорфської педагогіки

1.5 Методика організації роботи за вальфдорською методикою у сучасних школах

2. Експериментальне дослідження використання ідей "Вальдорфської педагогіки" у сучасних школах

2.1 Гігієнічна оцінка уроку з використанням ідей "Вальдорфської педагогіки" у сучасній школі

Загальні висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Темою нашої курсової роботи ми обрали проблему "Використання ідей "Вальдорфська педагогіка" у сучасних школах", тому що ця тема є досить актуальною на даному етапі розвитку педагогічної діяльності взагалі. Розглядом цього питання займалися такі видатні вчені-педагоги, як: Р. Штейнер, Ш. Амонашвілі, В.К.Загвоздкин, О.О. Пинський, С.В. Гозак та інші. Вальдорфські школи - це система освіти, заснована на пошані до дитинства. Її мета - розвинути природні здібності кожної дитини і укріпити віру у власні сили, яка знадобитися йому в дорослому житті. Вже на стадії дошкільного виховання і в початковій школі закладається солідний фундамент знання і досвіду, на якому буде базуватися освіта в середній школі. На цій стадії вальдорфська школа намагається розвинути в дитині такі якості як емоційна зрілість, ініціатива і творчий підхід до справи, здоровий глузд і загострене почуття відповідальності.

Вальдорфська школа пропонує дитині такий спосіб пізнання світу суспільства і самих себе, який виключав би відчуженість від предмету розвивав би в учні відчуття причетності до того, що відбувається навколо нього.

Розглянувши і вивчивши результати їх досліджень щодо цієї проблеми ми дійшли висновків про важливість вальдорфської педагогіки взагалі і , що є більш значним у процесі навчання та виховання, про важливість вальдорфської педагогіки в початковій школі. Об'єктом дослідження є удосконалення уроку у сучасній загальноосвітній школі. Предмет дослідження - використання ідей вальдорфської педагогіки для удосконалення уроку у сучасній загальноосвітній школі. Мета дослідження - теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити ефективність використання ідей вальдорфської педагогіки на уроках у сучасній школі. У своєму дослідженні ми виходимо з припущення про те, що використання ідей вальдорфської педагогіки у сучасній школі буде позитивно впливати на навчальний та виховний процеси за таких умов: розробки гігієнічної оцінки уроку евритмії у сучасній школі, розробки з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Програми вальдорфських шкіл будуються так, щоб враховувати індивідуальні потреби кожного учня. Досвід вальдорфського руху накопичений за 75 років його існування, показав, що його принципи можуть бути адаптовані до культур самих різних народів. Причина в тому, що програми цих шкіл націлені більш на розвиток природних здібностей людини, ніж просто передачу знань. Широта підходу і междисциплінарність - відмінна особливість цих програм.

Викладання у вальдофських школах засноване на принципах спадкоємності і особистої дії педагога.

У нашому швидко змінному і нестабільному світі людина все частіше повинна проявляти ініціативу, гнучкість і відповідальність. Випускники вальдорфських шкіл зарекомендували себе як творчі люди, здатні гідно справлятися з труднощами, яких багато у сьогоднішній дійсності.

Міждисциплінарний підхід, який використовують у вальдорфських школах починаючи з перших і до випускних класів, дозволяє прищепити учням цілісний погляд на світ. Це не тільки допомагає їм освоювати в школі окремі області знань, але самостійно встановлювати складні зв'язки з явищами. Міждисциплінарний підхід застосовується при вивченні всіх предметів з урахуванням вікових особливостей дітей. Від двох перших годин навчання до трьох-четирьох тижнів може бути присвячено розгляду таких тем як географія Північної Америки, механіка, стародавнім римлянам, деревам, фінансам живленню або архітектурі. І це виявляється ефективним методом навчання, який дозволяє розвинути пам'ять учнів і підтримати їх інтерес до навчання.

Ретельно дотримується баланс між отриманням практичних навиків в роботі у саду, майстернею або на підприємстві і з заняттями різних видів мистецтв: музикою, ритмікою, театром, живописом і скульптурою.

У нашому світі, де руйнуються традиційні культури, зникають общини і беруться під сумнів релігійні цінності, молоді люди все частіше потребують допомоги, щоб розвинути в собі такі якості як довіра співчуття, здібність до моральної оцінки дійсності, розрізнення добра і зла. Вальдофські школи, спираючись на співпрацю з батьками свідомо культивують ці цінності. Весь процес навчання направлений то, щоб дитина "знала і любила цей світ" і його всіх мешканців. У цьому сенсі заповіданий Штейнером підхід до освіти є підходом по істині екологічним.

Штейнеровські школи є самостійні самоврядні учбові організації. У Великобританії вони співробітничають один з одним в рамках Асоціації штейнеровських шкіл і входять в інші міжнародні об'єднання. Всю відповідальність за учбовий процес несуть вчителі, які утворюють педагогічний колектив. Директори в такій школі ні, а керівництво здійснює раду школи, в яку входять батьки вчителі і адміністратор, що управляє шкільним господарством. Єдиної метою такого об'єднання є спільна робота на благо учнів.

Така організація - не тільки модель общини, що спільно піклується про благо учнів, але ефективний спосіб мобілізації здібностей і талантів всіх осіб, зацікавлених в процвітанні школи.

Не питайте, що потрібно знати і уміти робити людина, щоб якнайкращим образом відповідати запитам існуючого суспільства. Поставте питання інакше: чим жива людина, і хто з нього або з неї може вирости. Це єдиний спосіб виявити нові якості кожного нового покоління і направити їх на служіння суспільству. Тоді суспільство стане таким, яким його може зробити, долаючи існуючі умови, це покоління. Нове покоління зовсім не повинне ставати таким, яким би хотіло його бачити передування

1. Теоретичні основи використання ідей "Вальдорфської педагогіки" у сучасних школах

1.1 Історія виникнення технології "Вальдорфська педагогіка"

Ідеал виховання зазнавав історичних змін. Давні індійці намагалися підпорядкувати людську натуру школі йоги, за допомогою якої виховувалися тіло, душа і дух. Давні греки піклувалися про те, щоб молоді тіла розвивалися за допомогою гімнастичних і танцювальних вправ, удосконалювалися і набували витонченої, гармонійної форми. Греків здивувала б дитина, яка тривалий час сидить на одному місці - за партою. Для греків урок починався б із перерви, де вихованці гралися б і бігали. Давньоримським ідеалом були ритор, оратор (Цицерон, Цезар), у яких слово мало величезну силу, тому основна увага приділялася постановці дихання і голосу, розвитку здатності формулювати свої думки.

Давньогрецькі, давньоримські і середньовічні уявлення про ідеал виховання на сучасний погляд карикатурні. Оратор нагадує політика, замкненого у своїй ідеології, а середньовічний мудрець - експерта, що знає багато про все, але не здатний побачити світ як єдине ціле. На жаль, сучасні традиційні школи мають яскраво виражену тенденцію розвиватися як школи експертів. Однією зі спроб розв'язати цю проблему було створення вальдорфських шкіл. Засновником вальдорфської педагогіки можна по праву вважати мислителя, філософа, літературознавця, глибокого дослідника творчості Ґете, творця філософського вчення - антропософії - Рудольфа Штейнера (1861 - 1925).

Рудольф Штейнер ще в дитинстві набув досвід надчутливого розуміння реальності. У 1919 р. він створив у Штуттарті першу вальдорфську школу. Своєю назвою вона завдячує цигарковій фабриці "Вальдорф-Асторія".Її директор організував школу для дітей робітників та службовців фабрики. Р. Штейнер втілив у цій школі розроблене ним філософське вчення - антропософію, відповідно до якого розвиток здібності до пізнання приводить людину до досконалості. Антропософія поєднує в собі елементи суб'єктивного ідеалізму (дійсність як самовиявлення духу), об'єктивного ідеалізму Ґете, а також християнства.

Доктор Штейнер справді помічав за реаліями нашого фізичного світу невидимі явища надфізичних світів. Він вважав, що завдяки розвитку нових здібностей, наявних у зародку в усіх людей, суб'єкт може проникнути у ці світи. І головне завдання нової педагогіки полягало в тому, щоб розвинути цей новий спосіб пізнання. Хоча для фізичних почуттів відкритий лише фізичний світ, людина, як істота духовна, має, крім фізичного тіла, ще й душу. Розвитку "духу" і "душі" дитини Штейнер надавав особливого значення. Розкрити здібності душі дитини, сприяти прояву її духу в житті - завдання глобальні і потребують великої самовіддачі педагогів. Дитина приходить на Землю з визначеною місією. Визволити душу дитини, дати здійснитися цій місії - основне завдання школи.

Вальдорфська педагогіка є однією з різновидів втілення ідей "вільного виховання" і "гуманістичної педагогіки". Вона може бути схарактеризована як система самопізнання і саморозвитку індивідуальності за умови партнерства з учителем, у двоєдності чуттєвого і надчуттєвого досвіду духу, душі і тіла.

Вальдорфська педагогіка сьогодні - це міжнародний культурно-освітній рух. Під час гітлерівського режиму вальдорфські школи у Німеччині було закрито. Після Другої світової війни вони стали з'являтися у різних країнах, і кількість їх швидко зростала. Сьогодні їх понад 500 у Німеччині, Австрії, Нідерландах, Швейцарії, Скандинавії, Великій Британії, США. З'явилися такі школи в Африці, Південній Америці, Японії. Вальдорфська педагогіка - це не тільки школи, а й дитячі садки і лікувально-педагогічні общини:, це широка видавнича діяльність: книжкові серії із загальних питань виховання, література для психологів, лікарів, батьків. Постійно видаються журнали; серед найвідоміших - німецький журнал "Мистецтво виховання" і серія "Вчення про людину і виховання".

З'явившись на початку століття, вальдорфська педагогіка останнім часом переживає на Заході та у нашій країні друге народження. Про неї можна прочитати у періодиці, почути на курсах підвищення кваліфікації вчителів, побачити окремі прийоми у роботі колег.

1.2 Концептуальні засади ідей вальдорфської педагогіки у сучасних школах

Протягом усього життя Р. Штейнер розвивав і пропагував ідею існування надчуттєвої дійсності, яку можна пізнати за допомогою інших, ніж фізичні, органів чуття. Такий шлях пізнання він назвав антропософією, тобто мудрістю про людину. Однак Р. Штейнер укладав у це поняття дещо інший зміст. На його думку, мудрість -- те, що існує. Антропософія є процесом розуміння й пізнання, вона виникає в людині як "потреба серця", "усвідомлення своєї людяності". Отже, антропософію Штейнер витлумачував як шлях, притаманний людині. її завдання полягає в тому, щоб дати не фрагмент наукового дослідження, а найповніше, цілісне уявлення про суть людини, тобто істину. Цю істину він вбачав у пізнанні прихованої закономірності "реально-духовного світу". В антропософському розумінні людина -- це маленький космос, а космос -- це велика людина. Світ, природа та історія точно відображають людину, а людина поєднує в собі світ, природу та історію в мініатюрі.

Принципово важливим положенням антропософської педагогіки є ідея поступального і цілісного розвитку дитини, її нерозривного зв'язку із соціальним оточенням. Р. Штейнер розглядав розвиток як реалізацію глибинних життєвих сил, який, однак, не є повністю спонтанним і незалежним від умов життя процесом. "Саморозвиток" має внутрішню логіку, детермінацію, фізіологічне обґрунтування. У зв'язку з цим він виокремлював семирічні етапи розвитку, які мають свої "вирішальні трансформації" . Водночас Штейнер звертав увагу на троїстий характер психіки дитини (інтелект, почуття, воля), обумовлений станом її духу, тіла і душі. Тому всі повідомлення, які отримує дитина від дорослого, повинні бути сповнені життям, "щоб рости разом з нею". У цьому контексті розкривається мета вальдорфської педагогіки -- виховання людей, орієнтованих на навколишній світ, чутливих до нового, здатних приймати усвідомлені рішення і брати на себе відповідальність за них і свої дії.

Антропософська педагогіка пояснює природу дитини, виходячи з давньоіндійського вчення про карму, яке є джерелом одного з провідних принципів валь-дорфського виховання -- кармовідповідності. Згідно з цим ученням людина проживає кілька взаємопов'язаних у духовному сенсі життів, і діяння в одному з них мають незворотні наслідки для наступного життя. Принцип кармовідповідності спонукає педагога об'ємніше бачити природу дитини. З одного боку, він орієнтований на минуле духовне життя дитини, ознаки якого видимі в її тілесності, а з другого боку -- на її майбутнє, яке забезпечується духовним розвитком дитини у момент її життя. Завдяки цьому вихователь з більшою внутрішньою увагою вдивляється в життя й сутність людини, бачить глобальну космічну програму розвитку дитини, а не приземлену життєву програму і тим більше -- не вузьку навчальну програму.

Людина, за твердженням Р. Штейнера, має не лише чуттєво видиме фізичне тіло, а й надчуттєві органи -- ефірне тіло, астральне тіло і "Я"-тіло. Народжена дитина є лише фізичним тілом, має в собі тільки задатки людського, яке виховується в ній на основі наслідування. Дитина сприймає зовнішні імпульси, які передаються наявним у ній ефірним (утворюючим) силам росту, і вони будують фізичне тіло за образом і подобою того, що сприймається. Наприклад, у дітей, які виросли серед звірів, фізична організація тіла була не пристосованою для людського життя, оскільки перед ними не було зразка людини.

Ефірним тілом наділені люди, рослини і тварини. Завдяки йому фізичне тіло виявляє себе в процесах росту, розмноження, внутрішнього руху соків тощо. Ефірне тіло є будівником і мешканцем фізичного тіла як своєрідного його відображення. Астральне тіло (тіло відчуттів) є носієм страждання і радості, почуттів і пристрастей, прагнень. Крім людини, його мають тварини.

Ефірне тіло утворене із сил, які активно діють, астральне -- з рухливих, багатокольорових, пронизаних світлом образів. За формою і розміром астральне тіло значно відрізняється від фізичного. У людини воно нагадує собою продовгувате яйце, яке вміщує ефірне й фізичне тіла. Астральне тіло ніби обволікає їх прозорою, сповненою світла оболонкою.

Носієм вищої душі в людині є "Я"-тіло, оскільки воно "працює" над усіма органами і облагороджує та очищує інші (нижчі) людські структури.

Завдяки перевтіленням ці структури досягають все вищих ступенів розвитку: астральне тіло стає носієм просвітлених почуттів радості й печалі, очищених прагнень і потягів; ефірне -- носієм звичок, стійких нахилів, темпераменту й пам'яті. По суті, весь культурний розвиток людини є такою роботою "Я" над нижчими структурами, яка простягається аж до фізичного тіла. Під впливом "Я" змінюються риси обличчя, жести і рухи, весь образ фізичного тіла.

Робота "Я" над нижчими органами може здійснюватися як у масштабах людства, так і стосовно конкретного індивіда. У першому випадку над перетворенням людської природи працює все людство, у другому -- перетворення залежать від індивідуальної діяльності "Я".

Р. Штейнер охарактеризував дитину дошкільного віку як "суцільний орган чуття". Органи чуття особливо сприйнятливі щодо вражень із зовнішнього світу. Згідно з антропософією дитина у перші сім років життя є своєрідним оком: наприклад, якщо поблизу неї відбувається спалах гніву, то перед її внутрішнім зором постає картина цього спалаху. Від такої бурхливої реакції в судини проникає щось споріднене зі спалахом гніву. На те, що відбувається протягом перших семи років життя дитини, налаштовується весь людський організм. Тому, коли дитина зростає біля гнівливого батька або сердитої виховательки, її судинна система буде орієнтована на гнів, і це проявлятиметься впродовж усього життя.

Формування фізичного організму завершується зі зміною зубів (приблизно в сім років), коли народжується ефірне тіло. Тільки після цього можна починати шкільне навчання, інакше порушується діяльність ефірних сил, спрямованих на формування органів тіла дитини. Суть не в тому, що діти дошкільного віку не можуть навчитися читати чи писати. Безперечно, можуть, однак це не є корисно для них. Штейнер зазначав, що до зміни зубів "...фізичні органи повинні набути певної форми, повинні визначитися і тенденції їх структурних відношень". Пізніше почне відбуватися ріст, заснований на формах, що встигли оформитися на даний момент: "якщо склалися правильні форми, то й рости будуть правильні форми, якщо склалися неправильні, будуть рости неправильні..." Подібно до природи, яка забезпечує правильне середовище для фізичного тіла до його народження, вихователь повинен потурбуватися про правильне фізичне середовище після його народження. Лише правильне фізичне оточення впливає на дитину так, що її фізичні органи набувають правильної форми.

Антропософський погляд на суть людини, що росте, полягає у пізнанні її "прихованої природи", утвореної з фізичного, ефірного, астрального та "Я"-тіла. Становлення особистості є серією почергових виходів з оболонок і народжень цих тіл через певні проміжки часу. У цьому положенні закорінена теорія життєвих ритмів дитини, яка відображає ідею розвитку в антропософ-ській педагогіці.

З народженням дитини її ефірне тіло оживляє фізичне. Це виявляється в усіх процесах -- харчуванні, обміні речовин тощо. Ефірне і фізичне тіла несуть до моменту народження певний спадковий потік, але в ньому немає поділу на ритми, наприклад, сну, неспання, прийому їжі. Існує природний ритм дихання і роботи серця, але й він відрізняється від ритмів дорослої людини. Ритми виникають в організмі дитини завдяки зовнішнім імпульсам (годування, поведінка дорослих удень і вночі). Поступово ритми засвоюються ефірним тілом, і воно відповідно починає регулювати життєві процеси.

Оскільки дитина народжується зовсім не готовою до самостійного життя, це створює колосальні можливості для прижиттєвих пластичних змін відповідно до того, з чим вона зіткнеться в житті. У цьому процесі дитина пристосовується до світу, вбирає його в себе, щоб сформувати основу духовно-душевного життя. Тому дорослі повинні створити умови для засвоєння дітьми правильних життєвих ритмів.

Маленька дитина дуже швидко може переходити від бурхливої радості до бурхливих сліз. Усі її переживання дуже сильні й водночас поверхові, вони не порушують глибин її єства. Почуттям дорослої людини надає глибини перехід їх з астрального тіла (тіла переживань) в ефірне (тіло звичок). Якщо переживання стає глибоким, постійним, перетворюється на справжнє почуття, це означає, що воно проникло в ефірне тіло людини. У дитини ефірне тіло ще формує органи фізичного тіла, тому йому ще не до глибоких переживань. Якщо дорослі не потурбуються про встановлення для дитини правильних ритмів, стихійно може виникнути ритмічна система, нездатна стати основою переходу переживань і вражень на рівень ефірного тіла, де утворюються стійкі почуття. В результаті людина і в дорослому віці не буде здатна переживати по-справжньому глибокі почуття, а піддаватиметься впливу поверхових настроїв.

Страницы: 1, 2



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать