Використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках "Я і Україна" в початковій школ
2
Міністерство освіти та науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра природничих та математичних дисциплін початкового навчання
ДИПЛОМНА РОБОТА:
Використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках «Я і Україна» в початковій школі
Виконала студентка
53 групи факультету ПВПК
заочної форми навчання
Рибак Людмила Іванівна
Науковий керівник:
кандидат біологічних наук,
Чайковська Г.Б.
Тернопіль - 2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Народні прикмети в контексті їх навчального та виховного значення
1.1 Особливості виникнення народних прикмет та їх класифікація
1.2 Педагогічні можливості: народні прикмети природознавчого характеру в умовах початкової школи
Розділ 2. Дослідницько-експериментальна перевірка використання народних прикмет природознавчого характеру в початковій школі
2.1 Аналіз думки вчителів щодо можливості та доцільності використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках «Я і Україна»
2.2 Методика використання народних прикмет на уроках «Я і Україна» в початковій школі
2.3 Формування пізнавальної активності молодших школярів під час використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках «Я і Україна»
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
В умовах розбудови української державності значної актуальності набуває проблема формування духовно багатої особистості у відповідності до національного ідеалу, традицій навчання і виховання рідного народу. Саме ця ідея пронизує Державну національну програму “Освіта” (Україна ХХI століття) й спрямовує діяльність навчально-виховних закладів, творчий пошук науковців та практиків.
Відродження етнопедагогіки в Україні стало насущною проблемою нашого часу, яка переконало вчених-педагогів в тому, що без повернення до високо результатного, випробуваного століттями педагогічного досвіду народу, ми не можемо виховати справжню людину.
Питання навчання та виховання з використанням народних знань порушували в різний час філософ-просвітитель і поет-гуманіст Г.С. Сковорода, вчений-педагог, письменник та історик О.В. Духнович. Вони справедливо вважали, що суть виховання закладено в природі самого народу. Велику увагу вчені приділяли традиційним народним святам, звичаям, обрядам. прикметам.
На особливій ролі навчально-виховного досвіду народу в педагогічній науці й житті суспільства наголошував видатний український філософ, письменник і педагог Г. Сковорода. Ідеями української народної педагогіки пройнята вся його спадщина. Видатною подією у висвітленні української етнопедагогіки стала геніальна спадщина Т.Г. Шевченка, яка постала з народної творчості і навіки залишилась з народом як невід'ємна частина народної педагогіки.
«Народні знання - ось порятунок у вихованні і навчанні дітей, ефективні ліки для наших байдужих, зашкарублих душ. Бо народне - це завжди правдиве». Так вважає М.Г. Стельмахович, і не можна з ним не погодитись. Ми живемо в складний і цікавий час. Ламаються застарілі стереотипи, цінності, оновлюється наше суспільство. Дедалі частіше звертаємось до витоків нашої духовності, бо в ній містяться всі необхідні для людини знання [30].
Проблема народної педагогіки займала одне з центральних місць у педагогічній діяльності нашого співвітчизника В.О. Сухомлинського. Він наголошував: «Необхідно зміцнювати у дітей сильне природне почуття належності до отчого краю, котре ніколи не дозволить їм збочити з тернистого життєвого шляху». Він підкреслював, що важливо, щоб перші наукові істини діти засвоювали не за підручниками, а з живодайних джерел рідного краю [31].
Протягом століть народ створював і удосконалював свої знання, певні морально-етичні норми. Головними чинниками моралі українців споконвіку були повага і любов до вільної праці, створення ідеалів добра, краси природи, гуманного відношення до дарів природи. У цьому контексті, на підставі багаторічних спостережень в природі склався землеробський календар, сформувалися вміння передбачати погоду. Ці знання і вміння об'єдналися у великомасштабну категорію народних знань - народні прикмети.
Народні прикмети виникли на основі безпосередніх спостережень за навколишнім життям. Вони відзначаються влучністю вислову та лаконічністю, увібрали в себе світогляд народу, його багатовіковий досвід. Своїм змістом відображають найширші обрії побуту народу, його історію, культуру, звичаї, вірування, і водночас особливості світосприймання, самого способу мислення, національної ментальності.
Вивченням народних прикмет займались: В.М. Гнатюк “Вибранні статті про народну творчість”, М.Ю. Русин “Фольклорні традиції і сучасність”, Л.С. Хренов “Народні прикмети та календар”, І. Огієнко “Українська культура”, В. Скуратівський “Місяцелік”, “Русалії”, Митрополит І. “Дохристиянські вірування українського народу”.
Народні прикмети природознавчого характеру - це сталі вислови, в яких певні явища природи відповідно до змін пір року пов'язуються з кліматичними чи погодними змінами. Народні прикмети природознавчого характеру одухотворяють природу, вчать дітей берегти, примножувати та пізнавати її особливості, закони розвитку. Вони є складовою частиною багатьох галузей народних знань -- народної біології, астрономії, медицини, метеорології, хліборобської справи тощо. Використання народні прикмети у цікавій, нерідко дотепній і кмітливій формі розкриває важливі грані життя природи, людей. Глибоке знання народних прикмет сприяє підготовці молоді до самостійного життя.
Використання народних прикмет у навчально-виховному процесі на усіх ланках (особливо початковій) шкільної освіти допомагає вирішенню широкого кола педагогічних завдань, пов'язаних з формуванням і розвитком особистості з самого раннього дитинства. Народні знання є головною підвалиною національного виховання, вічним і невичерпним джерелом народної мудрості.
Однак, незважаючи на вагомий теоретичний та практичний внесок існуючих досліджень у розв'язання означеної проблеми, в педагогічній галузі освіти бракує системного дослідження використання народних прикмет у навчанні дітей молодшого шкільного віку. Саме тому, актуальність проблеми, її недостатня теоретична та методична розробленість, дали підстави для визначення теми дослідження, метою якого є розгляд психолого-педагогічних особливостей використання народних прикмет природознавчого характеру в роботі з дітьми молодшого шкільного віку.
Об'єктом дослідження дипломної роботи є народні прикмети, їх педагогічні можливості.
Предметом дослідження: використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках "Я і Україна".
Мета дослідження - визначення виховних і навчальних можливостей народних прикмет природознавчого характеру у навчанні молодших школярів та доцільності їх використання для підвищення рівня пізнавальної активності молодших школярів на уроках «Я і Україна».
Відповідно до мети вирішувались наступні завдання:
- з'ясування змісту поняття "народні прикмети природознавчого характеру" та особливості їх виникнення;
- визначення виховних і навчальних можливостей народних прикмет природознавчого характеру у початковій школі;
- проведення аналізу та узагальнення педагогічного досвіду щодо ефективності використання народних прикмет природознавчого характеру у навчанні дітей молодшого шкільного віку;
- розробка та апробація методики використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках "Я і Україна".
- оцінка рівня пізнавальної активності учнів початкової школи під час використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках "Я і Україна".
Гіпотеза дослідження: використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках «Я і Україна» підвищить рівень пізнавальної активності молодших школярів.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що проаналізовано й систематизовано широке коло народних прикмет природознавчого характеру і розроблено методичні рекомендації вчителям і вихователям щодо їх використання у вихованні й навчанні молодших школярів.
На першому етапі роботи ми визначили основні поняття проблеми, провели аналіз літературних джерел, з'ясували рівень використання народних прикмет природознавчого характеру у навчанні молодших школярів у практиці роботи передових вчителів. На цьому етапі нами використовувались методи теоретичного дослідження, порівняльно-історичний аналіз проблеми, методи спостереження, анкетування, метод інтерв'ю, бесіда, вивчення передового педагогічного досвіду.
На другому етапі роботи ми використовували народні прикмети природознавчого характеру у навчанні дітей, що, на нашу думку, сприятиме зростанню рівня пізнавального інтересу молодших школярів. Методи дослідження на цьому етапі: педагогічний експеримент, спостереження.
На третьому етапі, в процесі узагальнення результатів експериментальної роботи, використовувались методи теоретичного узагальнення.
Дипломна робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Обсяг роботи - 61 сторінка друкованого тесту.
Розділ 1. Народні прикмети в контексті їх навчального та виховного значення
1.1 Особливості виникнення народних прикмет та їх класифікація
Проблема виникнення народних прикмет у світоглядно-історичному плані є досить складною. Складність її вирішення криється у значному часовому проміжкові, що віддаляє нас від того періоду життя суспільства, коли виникли перші уявлення та вірування. Сучасній науці важко вказати точний час зародження народних прикмет. Але, ймовірно, початок цього процесу можна віднести до періоду трипільської культури, або й ще раніше.
Народні прикмети - це короткі влучні вислови, що в художній формі типізують різні явища життя. Вони є узагальненою пам'яттю народу, висновками з життєвого досвіду на основі спостережень [29].
Творення прикмет - довгий та тривалий процес. Перші спроби осмислити життєві спостереження і виразити їх у художній формі виникли ще у докласовому суспільстві. Вони передусім пов'язанні із спостереженням над природою та трудовою діяльністю людини [19].
Простота і виразність висловленого спостереження забезпечили йому тривалу життєздатність. Основним їх змістом є міркування про вплив явищ природи на наслідки трудової діяльності людини, висновки з господарського досвіду. У них відбите споконвічне і безнастанне прагнення людини до освоєння таємниць природи, до розумного їх використання.
Життя українців продовж багатьох тисячоліть невіддільно від землі-годувальниці. Одвіку земля була для нашого народу втіленням жіночого початку - материнства, а сонце початком чоловічого батьківства [21].
У продовж тисячоліть творилося сотнями поколінь українських хліборобів і скотарів унікальне, неоцінне поле України - величезний набуток аграрного і культурного досвіду людства.
Серед українців досить поширювалися давні світоглядні поняття, які знайшли відбиток у народних прикметах. Існували давні тотемістичні, анімістичні та фетишимістичні уявлення пов'язані з оточуючим світом: віра у наявність душі чи духу в явищах природи (сонце, вода, грім, блискавка) поставали як живі істоти (персоніфікувалися), і їм люди поклонялися; надприродний зв'язок між людьми та окремими видами рослин, птахів і звірів; надприродну властивість предметів та речей. Древні люди розмежували світу матеріального і не матеріального, людини та природи, дії та предметів. Рослини і тварини, а також різноманітні предмети використовувались у багатьох ритуалах, обрядах. Люди були богобоязними, обожнювали дари природи, що пояснюється культом язичництва. У віруваннях і забобонних діях, якими люди намагалися пояснити природу та оточуючий світ, важливу роль відігравали культи, що стали для них своєрідною первісною релігією. Культ (від латинського cultus - вшанування) - інститут вшанування та поклоніння речам, явищам, істотам [17].
Існував культ вогню, культ води, грози, землі, вітру, хліба, дерев, тварин та рослин, небесних світил, предметів. З культами землі та сонця тісно пов'язувався культ зерна та хліба. Вважалося, що зерно та хліб вбирають в себе сонячну енергію та силу землі.
Усі ці культи співіснували одночасно, їхнє зародження було пов'язане з набуттям певних знань про навколишній світ. Тому народні прикмети своїм змістом пов'язані з цими культами.
Поряд з обожненням природних явищ та небесних світил стародавні українці створили цілий світ богів, серед них наймогутнішим були бог неба - Сварог:
“Якщо рано в небі з'являється “попіл” - червоніє небо,
то на вітер, а як у вечері, то на сніг або дощ”.
Бог сонця Дажбог:
“Сонце в темнуватому прозорому колі,
або червоне перед заходом - чекай вітру”.
Бог вітру Страбог:
“Якщо вітер довго віє з одного боку,
але раптом змінив напрямок, - скоро задощить”.
Бог родючості і скотарства - Велес, бог грому і війни - Перун
“Грім узимку - на сильний вітер і сніг”.
“Грім напровесні на голе дерево - погано вродять зернові”.
Дохристиянський світогляд, вірування, народна психологія органічно увійшла в систему усної народної творчості давніх часів, що реально відобразило життя народу у давні часи.
Офіційною релігією українців, як і інших східних слов'ян було православ'я - один із різновидів християнства, воно давало нові можливості розвитку духовного і матеріального світу. Разом з новим віруванням, християнство принесло нову мораль; а також - негативне ставлення до язичества, до магії та чаклунства, поклоніння силам природи [42].
Будучи абсолютно відмінним від існуючого на українських землях язичницького світогляду, християнство вступило в боротьбу зі старими традиціями. За час цієї боротьби християнство перетворювало місцеву культуру часом саме підпадаючи під вплив місцевих звичаїв.
Християнство уживалося з різними повір'ями і прикметами, які своїм корінням сягали у дохристиянські релігійні уявлення: віра у чаклунство, у “порчу”, наврочення та інше:
“Якщо на Різдво чиясь ложка буде перевернута -
власник скоро піде з цього світу”.
“Якщо на Благовіщеня вагітна жінка працюватиме -
дитина народиться калікою”.
А християнські святі сприймалися народом як видозмінні образи язичницьких богів. Святий Ілля - з'єднувався з Перуном, а дрібні божества і духи дожили навіть до нашого століття:
“Якщо прийде Ілля, то наробить у полі гнилля”.
“До Іллі мужик купається, а після Іллі і на кущі не сохне”.
“Збіги християнських і язичницьких свят занадто численні, щоб бути лише справою випадку. Вони свідчать про компроміс, до якого церква у час свого торжества вимушена була вдатися з протидіючими культами, що навіть переможені, ще не втратили свого впливу” [41].
У багатьох традиційних святах існує чимало язичницьких рис. На Різдво - це ряджені, колядники, ворожіння: на погоду, на рік, на майбутній врожай, людські долі.
На календарно-обрядовий цикл, в основі якого лежали старі вірування та уявлення, накладалися церковні свята, які за своєю суттю залишалися язичницькими [38].
Священне право на вільну працю народ вироблював століттями, у праці він відстоював свою честь, гідність. Цінність людини вимірювалася передусім її ставленням до праці. І не випадково основу народної педагогіки становило трудове виховання:
“Якщо хочеш грибів назбирати - треба до схід сонця вставати”.
“Змарнуєш на жнивах хвилину - втратиш не одну зернину”
Згідно з народним світоглядом людина була невід'ємною від природи. За аналогією з природою навіть вік людини порівнювався до певної пори року (дитинство - весна, молодість - літо, зрілість - осінь, старість - зима). Основним осередком виховання була сім'я, тут дитина пізнавала перші моральні цінності, любов до краси свого краю, а саме головне правило - поводження в природі, сезонні зміни, прикмети:
“Як у серпні дбаємо - так зимою маємо”.
“На нивку гній, на скотину лій, а на спину здоров'я”.
“Не чіпай гнізда лелеки - хата згорить”.
Народна метеорологія - одна з найдавніших галузей народних знань, що обіймає систему народних прикмет, раціональних спостережень і достовірних передбачень про природні зміни на близький чи віддалений час [40].
Землеробський характер господарських занять українців зумовлював цілковиту залежність успішного проведення сільськогосподарських робіт, а відтак кліматичних умов. Усвідомлення цього вимагало уважно приглядатися до навколишнього середовища, розвивати спостережливість, виявляти причинно-наслідкові зміни між зміною певних атмосферних явищ, характером поширення звуку, поведінкою тварин, станом рослин та наступною зміною погоди.
Широко побутували прикмети, що дозволяли прогнозувати погодні зміни протягом найближчого часу за особливостями сходу і заходу сонця, його кольору, за виглядом нічного неба, за яскравістю зірок та місяця.
Так, повсюди вважалося чистий захід сонця - на добру днину, яскраво-червоне сонце - на вітер. Червоно-багряні зорі - на непогоду, ясне зоряне небо на погоду.
Довголітній набуток ставав стрункою системою господарської та побутової діяльності.
Навіть в наш час, коли виникли наукові теорії народні прикмети не витратили своєї пріоритетності, а сприяють виробленню обґрунтованих традицій величезного досвіду народу.
Система, на якій базуються сільськогосподарські народні прикмети була живучою на Україні ще в 20-30рр., переважна більшість хліборобів користувалося нею. Селяни безпомилково могли визначати строки посіву городніх і зернових культур, підтримувати родючість ґрунтів, вміло завбачати погоду. Власне довголітній досвід допоміг селянам отримувати високі врожаї на своїх присадибних ділянках, що значною мірою врятувало багатьох від страхітливого голодомору, штучно створеного сталінською системою на Україні [2].
Страницы: 1, 2
