а) концептуальна основа;
б) змістова частина, яка охоплює:
- постановку, максимальне уточнення, формулювання цілей (загальних і конкретних) щодо досягнення результатів;
- зміст навчального матеріалу;
в) процесуальна частина, до складу якої належать такі компоненти:
- організація навчального процесу відповідно до поставлених цілей;
- методи і форми навчальної діяльності учнів та діяльності викладачів;
- управління навчальним процесом (оцінювання поточних результатів, корекція навчання, спрямована
на досягнення поставлених цілей); .
- заключна оцінка результатів.
Педагогічній технології притаманні всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв'язок частин, структурна і змістова цілісність, соціо- і природодоцільність, інтенсивність усіх процесів.
Оскільки технологія є важливою умовою втілення концепції в практику, закономірно постає питання, "у процесі виховання можна спиратися лише на розроблені методики і суб'єктивні методи контролю. "у зв'язку з цим доцільно, на їх погляд, вести мову лише про ці елементи технологізації виховання», використання яких сприяє ефективності виховного процесу.
Сучасна практика виховання перебуває у перехідній стадії - вихователі та вчителі ще не працюють за цілісними науковими технологіями, але вже поступово відходять від замкненого на індивідуальності інтуїтивного розв'язання виховних завдань. Помітна тенденція довпровадження апробованих технологічних знахідок, прагнення до уніфікації та стандартизації вимог.
Виховну технологію не можна ототожнювати з виховним методом. Якісно нові методи, які грунтуються на рефлексивно-вольових механізмах, механізмах співпереживання й позитивно-емоційного оцінювання, апелюють до самосвідомості, свідомого, творчого ставлення людини до суспільних норм і цінностей, український дослідник Іван Бех кваліфікує як виховні технології особистісної орієнтації.
Розділ ІІ. Класифікація педагогічних технологій
Складність, багатогранність педагогічної діяльності є чинником, що відкриває простір для багатьох педагогічних технологій, динаміка продукування яких постійно зростає. Широкий спектр, багатоваріантність педагогічних технологій зумовлюють необхідність їх класифікації. Найдосконалішою серед багатьох вважають класифікацію, за якою педагогічні технології згруповано за різноманітними системними та інструментально значущими ознаками. Відповідно в сукупності педагогічних технологій виокремлено:
1. За рівнем застосування:
- загально педагогічні (стосуються загальних засад освітніх процесів);
- предметні (призначені для вдосконалення викладання окремих предметів);
- локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ).
2. За провідним чинником психічного розвитку:
- біогенні (провідна роль належить біологічним чинникам);
- соціогенні (переважають соціальні чинники);
- психогенні (провідна роль належить психічним чинникам).
3. За філософською основою:
- матеріалістичні та ідеалістичні;
- діалектичні та метафізичні;
- наукові та релігійні;
- гуманістичні й антигуманні;
- антропософські (грец. anthropos - людина і sophia - мудрість) і теософські (засновані на вченнях про всезагальний абсолют, божественну суть усіх речей);
- вільного виховання та примусу тощо.
4. За науковою концепцією засвоєння досвіду:
- асоціативно-рефлекторні (в основу покладено теорію формування понять);
- біхевіористські (англ. behavio(u)rism, від behavio(u)r - поведінка) (за основу взято теорію научання);
- розвивальні (ґрунтуються на теорії розвитку здібностей);
- сугестивні (засновані на навіюванні);
- нейролінгвістичні (засновані на нейролінгвістичному програмуванні);
- гештальттехнології (нім. Gestalt - цілісна форма, образ, структура і технологія) та ін. (засновані на психотерапевтичному впливі).
5. За ставленням до дитини:
- авторитарні (засновані на чіткій надмірній регламентації);
- дидактоцентристські (центровані на навчанні);
- особистісно-орієнтовані (гуманно-особисті сні, технології співробітництва, технології вільного виховання) .
6. За орієнтацією на особисті сні структури:
- інформаційні (формування знань, умінь, навичок);
- операційні (формування способів розумових дій); - емоційно-художні й емоційно-моральні (формування сфери естетичних і моральних відносин);
- технології саморозвитку (формування самоуправляючих механізмів особистості);
- евристичні (розвиток творчих здібностей);
- прикладні (формування дієво-практичної сфери) технології.
7. За типом організації та управління пізнавальною діяльністю:
- структурно-логічні технології навчання (поетапне формулювання дидактичних завдань, вибору способу їх розв'язання, діагностики та оцінювання одержаних результатів);
- інтеграційні технології (дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання);
- ігрові технології (ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь розв'язувати завдання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету). В освітньому процесі використовують театралізовані, ділові, рольові, комп'ютерні ігри, імітаційні вправи, ігрове проектування та ін.;
- комп'ютерні технології (реалізуються в дидактичних системах комп'ютерного навчання на основі взаємодії «вчитель - комп'ютер - учень» за допомогою інформаційних, тренінгових, розвивальних, контролюючих та інших навчальних програм);
- діалогові технології (пов'язані зі створенням комунікативного середовища, розширенням простору співробітництва на суб'єкт-суб'єктному рівні: «учень - учитель », « учитель - автор», « учень - автор» та ін.);
- тренінгові технології (система діяльності щодо відпрацювання певних алгоритмів навчально-пізнавальних дій і способів розв'язання типових завдань у процесі навчання - тести, психологічні тренінги інтелектуального розвитку, розв'язання управлінських задач).
Педагоги-практики розробляють авторські технології, які поєднують у різних варіантах елементи апробованих технологій. Як правило, всі вони зорієнтовані на реалізацію змісту і досягнення мети різнорівневого і різнопрофільного навчання.
Вихідним матеріалом для розроблення технології є теорії, концепції. Багато педагогічних технологій мають у своїй основі такі концепції засвоєння соціального досвіду:
1) асоціативно-рефлекторне навчання, у межах якого розроблена теорія формування понять;
2) теорія поетапного формування розумових дій, згідно з якою розумовий розвиток (як і засвоєння знань, умінь, навичок) відбувається поетапно, спрямовуючись від «матеріальної» (зовнішньої) діяльності у внутрішній розумовий план;
3) сугестопедична концепція навчання, яка обгрунтовує комплексне використання у навчальних цілях вербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії (навіювання), що сприяє над запам'ятовуванню;
4) теорія нейролінгвістичного програмування (НЛП), що розглядає процес навчання як рух інформації через нервову систему людини;
5) теорії змістового узагальнення, в основу яких покладено гіпотезу про провідну роль теоретичного знання у формуванні інтелекту дитини.
На основі однієї теорії навчання можуть вибудовуватися різні технології. Так, асоціативно-рефлекторна психологічна теорія породила варіантні технології навчання, які по-різному поєднують слово і наочність. Теорія проблемного навчання покладена в основу технологій, що розвивають творчі здібності, пізнавальну активність, інтерес, самостійність особистості. Водночас побудова на одній теорії, концепції кількох технологій навчання не є свідченням їх ідентичності. Вони завжди будуть відрізнятися за кількісними і якісними параметрами. У зв'язку з цим важливо мати цілісну систему засобів опису педагогічних технологій, враховуючи, що кожна з них містить концептуальний, змістовий та процесуальний аспекти.
Розділ ІІІ. Аналіз формування творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання
Проблема розвитку творчих здібностей учнів на заняттях з трудового навчання є досить актуальною проблемою в період необхідності відновлення економіки нашої держави, відродження національної культури та самосвідомості народу.
Аналіз передового педагогічного досвіду викладання трудового навчання свідчить, що багато вчителів, які мають великий педагогічний стаж та досвід роботи у загальноосвітніх навчальних закладах, пропонують різні методи розвитку творчих здібностей та різні підходи до організації навчальної та трудової діяльності учнів.
Пропонується для розвитку творчих здібностей учнів:
застосовувати на заняттях трудового навчання художньо-конструкторські задачі [5,26]. Художнє конструювання відіграє важливу роль у розвитку творчих здібностей. Предмети, явища навколишнього середовища викликають у людини певні відчуття, через певні рецептори, зокрема зорові, слухові та інші. Під час розв'язування задач розвивається уява, просторове мислення, образотворчі навички, відчуття гармонії, гарного смаку та інші, які є необхідними для загального розвитку творчої особистості.
проводити заняття, на яких учні виготовляють різні вироби з природних матеріалів. Він вважає, що природний матеріал активізує уяву учнів, змушує їх переживати естетичні переживання, викликає потребу в творчому збагаченні. Для більш широкого використання творчого потенціалу учнів, автор пропонує на уроках трудового навчання придумувати і виготовляти не однотипні вироби, які відмінні за формою та компонуванням [3,28].
використовувати на уроках трудового навчання технічну документацію з неповними даними, як засіб розвитку творчих здібностей учнів. Педагог вважає, що технічна документація регламентує діяльність учнів. Його методика полягає у тому, що кількість даних в технічній документації, в процесі навчання, зменшується. Це дає можливість учням творчо приступити до вирішення завдання [6,29].
практикувати на заняттях трудового навчання колективне обговорення індивідуальних творчих завдань. При такій організації праці на розвиток творчих здібностей учнів впливає ряд суб'єктивних факторів. Колектив спонукає учня до більш активної діяльності. Колективне обговорення індивідуальних завдань сприяє підвищенню мотивації та уваги учнів до виконання своїх творчих завдань. Вчитель при цьому може організувати змагання на досягнення кращих результатів [1,153].
оздоблювати вироби, які виготовляють учні. Автор вважає, що виготовляючи на уроках ті чи інші вироби поряд з технологічними і технічними в рівній мірі вирішуються і художньо-конструкторські задачі, навіть якщо вони не вирізняються в самостійні. Учні, виготовляючи виріб, прагнуть надати йому красивого вигляду. Для цього вчитель дає їм завдання, що полягає у розробці орнаменту, форми, способу оздоблення свого майбутнього виробу. В ході практичних занять учні виготовляють виріб і оздоблюють його власноруч розробленим орнаментом [2,39].
При виборі форм та методів роботи з учнями на уроці особливу увагу необхідно звертати на застосування засобів, що активізують самого учня: ділові, рольові ігри, аналіз конкретних виробничих ситуацій, проблемний виклад матеріалу та інші. Використовуючи ділові, рольові та інші ігри як засіб розвитку творчої активності учнів, учитель вирішує ряд завдань:
? цілеспрямовано знайомить школярів із змістом професії;
? розкриває учням специфіку професійної діяльності;
? розвиває вміння співвіднести свої інтереси і здібності з вимогами професії;
? досягає відповідності навчальних та пізнавальних інтересів з професійними;
? формує активну позицію школярів в оволодінні професією, виховує потребу реалізувати свої інтереси в діяльності.
При цьому особливу увагу треба звертати на розвиток самостійності творчих здібностей учнів, бо через творчість найбільш повно проявляються професійні інтереси і нахили учнів [4,5].
Серед розроблених методів творчої діяльності найбільш ефективними і відомими в сучасній літературі з питань технічної творчості є: метод мозкового штурму, морфологічний аналіз, метод фокальних об'єктів, основи теорії розв'язування винахідницьких задач тощо [3,19].
Отже, проблема розвитку творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання є на сучасному етапі актуальною у передовому педагогічному досвіді кращих вчителів трудового навчання, методистів, які пропонують застосовувати з цією метою різноманітні шляхи і методи, зокрема:
? використання на заняттях з трудового навчання природних матеріалів;
? колективне обговорення індивідуальних творчих завдань;
? диференціювання виробничо-технічних задач;
? використання технічної документації з неповними даними;
? застосування художньо-конструкторських задач;
? застосування методів творчої діяльності.
Висновки
Трудове навчання - предмет державного компонента змісту освіти, який включає відомості з основ техніки, технології, економіки і організації сучасного виробництва. Воно має відповідати вимогам життя, запитань.
Отже, з погляду теорії діяльності особливістю трудового є тісне поєднання навчання з продуктивною працею. Усі знання, які здобувають учні, відразу ж знаходять застосування, а вся практична діяльність є суспільно корисною. Навчання, під час якого теорія пов'язується з продуктивною працею, має якісно іншу загальноосвітню і виховну цінність. При значній економії часу і зусиль, крім самого оволодіння знаннями і вміннями, такий зв'язок забезпечує розширення і закріплення значення для потреб людини.
Іншою особливістю практичної діяльності школярів у трудовому навчанні є продуктивний, а не тренувальний характер. Це позитивно впливає на мотиваційну основу навчання, дає змогу залучити до активної діяльності всіх без винятку учнів.
Слід враховувати, що пізнавально- практична діяльність учнів у трудовому навчанні грунтується на тісному зв'язку з основами наук. Це сприяє розвитку інтересу дітей до вивчення інших шкільних предметів, а значить, і вирішення загальноосвітніх завдань школи. Важливу роль у здійсненні таких загальноосвітніх завдань, як розумовий і фізичний розвиток, моральне та естетичне виховання учнів, формування їхнього світогляду в цілому. Це досягається завдяки специфічним особливостям змісту трудового навчання.
Систематична участь учнів у колективних трудових процесах створює основу для виховання таких важливих для сучасної людини якостей, як комунікативність, взаємодопомога, сприймання здорового духу суперництва.
У процесі формування технологічних понять і вмінь учнів краще засвоюють закономірності розвитку природи та суспільства і включаються в активну діяльність. Поєднання навчання з продуктивною працею забезпечує дієвість їхніх поглядів і переконань, сприяє досягненню єдності світогляду та повсякденної практичної поведінки.
Підвищення ефективності трудового навчання в загальноосвітніх навчально-виховних закладах значною мірою залежить від професійної майстерності, компетентності вчителя, його творчого підходу до організації навчально-виховного процесу.
Отже, завдання, які повинні виконувати учні, мають відповідати загальноосвітнім програмам з трудового навчання, можливостям навчального закладу, місцевим традиціям і враховувати інтереси школярів. Дуже важливо поєднувати засвоєння умінь - обробки різних доступних матеріалів з виготовленням корисних виробів для школи, сім'ї, ремонтом навчально - наочних посібників, тощо.
При вирішенні завдань даної проблеми, ми пересвідчились, що систематичне використання на практиці знань, умінь та навичок якими повинні володіти учні дає змогу створити їм уявлення про предмети праці, технічний процес, знаряддя та організацію праці з певної сфери людської діяльності, формувати відповідні вміння, навички та якості особистості, притаманні трудівнику й громадянину суверенної України.
Отже, зміст навчання за будь - яким видом трудової діяльності визначається з дотриманням основних дидактичних вимог (науковість, доступність, посильність, реалізація внутрішньо предметних і міжпредметних зв'язків, політехнічна спрямованість, врахування статевих та регіональних особливостей).
Використана література
1. Дидактичні засоби і навчальна техніка. Комплексна програма державної національної програми “Освіта. (Україна ХХI століття)”.Проект. Укл. В. П. Волинський, А. М. Гуржій, Г. О. Козлакова. - К. : ІСДО, 1994. - с. 40 ; 1981. №11. - с. 13 - 19.
2. Дубова Н. Мотивація творчої діяльності учнів на уроках обслуговуючої праці. // Трудова підготовка в закладах освіти. - 2004. - №2. - с.8 - 10.
3. Зайцева О. Творча діяльність як засіб розвитку професійних інтересів школи у процесі трудового навчання. // Трудова підготовка в закладах освіти. - 1999. - Вип.1 5 - 8 с.
4. Лернер И.А. Дидактические основи методов обучения. - М.: Педагогіка, 1981. - 185с.
5. Морев О. Формування загальнотрудових умінь у різних дидактичних системах трудового навчання. // Трудова підготовка в закладах освіти. - 2005. - №5. - с.51 - 53.
6. Пантелеева Р. Изготовление сувениров как возможность виразить свое „Я”: (педагогу дополнительного образования) /Р. Пантелеева, В.Гайнулина // Воспитание школьников. - 2004. - №4. - с.27 - 32.
7. Тхоржевський Д. Концепція “Трудове навчання” у 12 - річній загальньоосвітній школі. // Трудова підготовка в закладах освіти. - 2001. - Вип. 2 3 - 5 с.
8. Фіцула М.М.. Педагогіка. Навчальний посібник. - К.: Академвидав. - 2005.
Страницы: 1, 2
