Виховання бережливого ставлення до природи в психолого-педагогічній теорії і шкільній практиц
29
План
Вступ
Розділ 1. Виховання бережливого ставлення до природи в психолого-педагогічній теорії і шкільній практиці
1.1 Суть проблеми виховання бережливого ставлення до природи
1.2 Педагогічні умови виховання в учнів початкових класів
бережливого ставлення до природи
Розділ 2. Методика експериментального дослідження
2.1 Організація та аналіз результативності
експериментального дослідження
2.2 Авторські пропозиції
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Науково-технічний прогрес викликав бурхливий розвиток промисловості, сільського господарства, транспорту, зумовив появу великої кількості шкідливих речовин, побутових і виробничих відходів, що суттєво забруднюють і руйнують навколишнє середовище, викликають незворотні зміни в біосфері Землі. Тому суспільству сьогодні потрібні виховані, грамотні, та культурні в екологічному відношенні люди.
Усвідомлюючи, що людство не може втручатися в природу, маємо відшукати нові шляхи, технології виробництва, за яких припиниться необдуманий та безвідповідальний на навколишнє середовище, будуть враховуватись вимоги екологічних законів. Тільки в тому разі, коли господарська діяльність людей відповідатиме об'єктивним вимогам екологічної науки, а не навпаки, зміна природи людиною стане способом її збереження. Саме тому так важливо розпочати виховання бережливого ставлення до природи в школі.
Концепція національного виховання, як концепція гуманістичної освіти, є елементом нової ідеології освіти, яка повинна працювати на процес державотворення, становлення народу України, як політичної нації.
Головною метою національного виховання - є набуття молодим поколінням соціального досвіду; успадкування духовних надбань українського народу; досягнення високої культури; міжнаціональних взаємин; формування у молоді рис громадянина України; моральної, художньо-естетичної, правової, трудової та екологічної культури.
Одним із основних напрямків національного виховання - є формування екологічної культури, гармонійних відносин людини і природи. Це викликано багатьма причинами і, насамперед, наслідками Чорнобильської катастрофи, високим рівнем радіаційної, хімічної забрудненості навколишнього середовища. Нашим дітям вкрай необхідні відчуття відповівдальності за природу, як національну і загальнолюдську цінність, основу життя на землі, господарський, гуманний принцип природокористування. З вищесказаного випливає актуальність вибраної нами теми.
Об'єктом роботи є процес виховання в учнів початкових класів бережливого ставлення до природи.
Предмет - екологічне виховання молодших школярів.
Метою роботи є дослідження та узагальнення досвіду виховання в молодших школярів бережливого ставлення до природи.
Завдання, які ми поставили для досягнення мети:
· проаналізувати педагогічний досвід з даної проблеми;
· дослідити ефективність сучасної методики;
· запропонувати свої шляхи розв'язання проблеми.
Розділ 1. Виховання бережливого ставлення до природи в психолого-педагогічній теорії і шкільній практиці
1.1 Суть проблеми виховання бережливого ставлення до природи
Існує багато підходів до визначення суті поняття „екологія”. Так у словнику української мови читаємо, що це - „взаємовідношення між організмом і оточуючим середовищем”, „це - розділ біології, що займається вивченням взаємовідношення між організмом і оточуючим середовищем” [5].
Зміст терміну „екологія” за останні роки значно розширився. Тому від суто біологічного його розуміння треба переходити до нового трактування, що передбачає взаємодію з природою, яка становить не безладне поєднання різних живих істот, а досить стійку й організовану систему. А життя та діяльність людини, як і кожного живого організму, відбуваються в умовах певного середовища. І екологія є не що інше, як охорона природи.
Охорона природи - це система науково обґрунтованих заходів, спрямованих на збереження, раціональне використання і відтворення природних багатств країни. Турбота про охорону природи - насамперед піклування про людину, про її цікаве, змістовне життя, повноцінний відпочинок [8].
Від успішного здійснення екологічної освіти, формування нового екологічного мислення великою мірою залежить майбутній стан природного середовища. Що являє собою екологічне виховання і навчання?
Екологічне виховання - це психолого-педагогічний процес, спрямований на засвоєння людиною наукових основ природокористування, формування відповідних переконань і практичних навичок, вироблення певних ціннісних орієнтацій, активної життєвої позиції в галузі охорони природи [6].
Із викладеного вище випливає, що екологічна освіта й виховання покликані забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв'язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема.
Ціль екологічного виховання - формування відповідального відношення до навколишнього середовища, що будується на базі екологічної свідомості. Це припускає дотримання моральних і правових принципів природокористування, активну діяльність по вивченню й охороні природи своєї місцевості.
Ціль екологічного виховання досягається в міру вирішення в єдності наступних задач:
освітніх - формування системи знань про екологічні проблеми сучасності і шляхи їхнього дозволу;
виховних - формування мотивів, потреб і звичок екологічно доцільного поводження і діяльності, здорового способу життя;
розвивальних - розвиток системи інтелектуальних і практичних умінь по вивченню, оцінці стану і поліпшенню навколишнього середовища своєї місцевості; розвиток прагнення до активної діяльності по охороні навколишнього середовища: інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій), емоційного (відношення до природи як до універсальної цінності), морального (волі і наполегливості, відповідальності).
Для успішного формування екологічної культури учнів велике значення має робота, що проводиться в цьому напрямі в молодших класах. Адже тут виховуються основні риси характеру особи і спілкування з природою відіграє першорядну роль. Дитячі враження закарбовуються в пам'яті назавжди. Прищеплення любові до природи, високоморального ставлення до її багатств - це проблема не лише естетичного та етичного збагачення особи, а й формування патріотизму.
Успішне здійснення екологічної освіти і виховання учнів великою мірою залежить від дотримання ряду педагогічних умов. Так, одні науковці вважають, що головною умовою ефективного вироблення екологічної культури є вміле поєднання навчального матеріалу відповідного змісту із практичною діяльністю школярів у природному середовищі. Інші наголошують на необхідності систематичного підходу до екологічного навчання та виховання, які передбачають поєднання знань - переконань - готовності до діяльності - безпосередньої діяльності у природі [4].
У психологічній і педагогічній літературі обґрунтовані загальні положення щодо процесу сприймання й засвоєння учнями знань, виховання дітей певного віку. Відома на різних етапах свого життя школярів по різному усвідомлюють і сприймають навколишнє. Тому для досягнення позитивних результатів в екологічній освіті й вихованні важливо брати до уваги як вікові, так і індивідуальні особливості , риси характеру, ставлення до навчання, його мотивацію, потреби й здібності кожного школяра.
Враховуючи ці умови, вчитель зможе забезпечити свідоме й повноцінне сприйняття дитиною навчального матеріалу економічного змісту, виробивши у неї правильне ставлення до навколишнього середовища.
Учень оволодіває певною сумою екологічних знань, засвоює відповідні норми поведінки та ціннісні орієнтації, набуває практичних умінь та навичок щодо охорони природного середовища у процесі навчання, гри, суспільно-корисної праці.
Визначення педагогічних умов екологічного навчання і виховання було зроблено на основі теоретичних даних з наукових джерел, узагальнення передового педагогічного досвіду (при цьому враховувались всі форми і види діяльності школярів, здійснювалося ретельне вивчення можливостей творів дитячої літератури з даної проблеми.
Найважливішими з цих умов є, зокрема, такі [4]:
- врахування вікових, індивідуально-психологічних особливостей школярів, їх пізнавальних можливостей у процесі екологічної освіти та виховання;
- вибір оптимальних форм, методів і прийомів екологічного навчання й виховання засобами дитячої пізнавальної книги;
- організація безпосередньої діяльності учнів по охороні та поліпшенню природного середовища своєї місцевості під час навчання і суспільно-корисної праці;
- забезпечення комплексного підходу до вивчення природи з використанням між предметних зв'язків;
- забезпечення вчителем впливу на вихованців власним прикладом бережливого, дбайливого ставлення до навколишнього середовища.
Важливою умовою успішного формування екологічної культури є практична діяльність. Бо саме в ній виявляються і закріплюються ті позитивні якості особи, які визначають потяг до життя в гармонії з природою. Спільно з дорослими, діти беруть активну участь у благоустрої населених пунктів, майданчиків, парків, скверів і вулиць. Тобто, вони творять красу. А це має велике значення для вироблення в учнів екологічної культури.
Поряд із цим формування екологічної культури школярів повинно стати складовою всієї системи навчання. А це можливо за умови, якщо вчителі, під час занять з будь-якого предмета регулярно повідомлятимуть учням відомостей про закони і принципи взаємодії природи, формувати навички поведінки у навколишньому середовищі, вчити давати оцінку тим чи іншим природним явищам.
1.2 Педагогічні умови виховання в учнів початкових класів бережливого ставлення до природи
Формування в учнів гуманістичної складової духовності і, зокрема, емпатійності як риси особистості доцільно розпочинати з виховання дбайливого ставлення до природного довкілля, яке є зрозумілішим для школярів цього віку.
Виникає закономірне запитання: які саме поточні утворення становлять основу дбайливого ставлення до природи?
Пізнавальним підґрунтям цього поняття є:
* уявлення про природу як Всесвіт у нескінченному розмаїтті його форм;
* усвідомлення себе як невід'ємної частини природи;
* розуміння того, що будь-яка форма життя є такою ж невід'ємною складовою природи, як і людина, та існує на рівних правах з нею.
Гуманістичною складовою дбайливого ставлення до природи є [13]:
* емпатійність як властивість особистості;
* розвинена потреба в доброчинності;
* орієнтованість людини у своїй життєдіяльності на такі загальнолюдські цінності, як добро, краса, любов, істина.
Почуттєво-емоційну основу дбайливого ставлення до природи становлять [14]:
* розвинені гуманістичні почуття (співчуття, співпереживання тощо);
* здатність переживати духовні стани;
* розвинені естетичні почуття (захоплення, замилування, піднесення тощо).
Нарешті, дбайливе ставлення до природи виявляється у діях та вчинках [13]:
* здатність до духовного вчинку, тобто безкорисливої дії, що спрямована на підтримку (або збереження) життя;
* екоохоронний тип поведінки.
Одне з основних завдань педагогів - перетворити природу на об'єкт духовних потреб, тобто бажань, намірів, спрямувань, вільних від корисливості, шкідливості. Гуманістичним кроком від знань про природу до дбайливого ставлення є почуття любові до неї. Адже відомо, що дитина чи доросла людина не зашкодить тому, кого (чи що) любить. Саме ця психологічна особливість є «потаємним кодом», знаючи який можна відчинити дверцята до дитячих сердець, виховувати дбайливе ставлення до природи, живих істот, інших людей.
Яка ж особливість природи здатна викликати почуття любові до неї. Безперечно, її краса. На жаль, більшість учителів не надають необхідного значення цієї найпедагогічнішої властивості природи, оскільки на першому плані їхньої уваги - навчальний процес [4].
Проте естетичність природних об'єктів та явищ зумовлена, з одного боку, єдністю та гармонією, з іншого - унікальністю, неповторністю форм, сполучення кольорів. Усе це, впливаючи на органи чуття, викликає різноманітні приємні емоції, почуття, переживання. Крім того, споглядання краси природи - це момент безкорисливого милування, отримання суто естетичної насолоди, духовна сутність якого не лише в задоволенні духовної потреби, а й у зародженні справді людського почуття відповідальності за те, щоб естетичне явище було збережене та приносило радість пізнання прекрасного іншим людям.
Для виховання духовного ставлення учнів до природи педагогам вкрай необхідно [4]:
* знати психологічні особливості сприймання довкілля дітьми молодшого шкільного віку;
* чітко сформулювати виховні завдання;
* спланувати систему відповідних форм та методів організації виховних впливів.
Добираючи методику роботи, слід орієнтуватися на вікові особливості сприймання школярами природи, які визначаються рівнем розвитку сенсорних процесів, почуттєво-емоційної сфери, інтелекту [11].
Для учнів молодших класів природа - це дещо цілісне, єдине, що викликає яскраві позитивні емоції. У їхньому життєвому досвіді триває процес накопичення перших вражень, отриманих від спілкування з природою. Для кожного вона відкривається в особливих особистісно значущих життєвих обставинах: дехто запам'ятав на все життя квітучий травневий бабусин садок, хтось відчув непереборний потяг до природи після першої мандрівки до осіннього лісу, для когось наближенням до природи стало безпорадне цуценя, яке чуйна матуся дозволила прихистити.
У молодших школярів засвоєння знань відбувається через процеси аналізу, систематизації, узагальнення, формування понять та суджень про природні явища, їх взаємозв'язки та естетичні властивості. З'являються інтелектуальні почуття здивування та задоволення від самого процесу пізнання таємниць природи. Отже, природні явища поступово набувають значення джерела позитивних вражень, що згодом усвідомлюється самим учнем [11].
З огляду на ці вікові особливості, можна стверджувати, що молодший шкільний вік, є оптимальним у психологічному аспекті для виховання любові до природи, дбайливого ставлення до неї.
Основним вихідним положенням у розробці педагогічних завдань є те, що природа має бути представлена у виховному процесі не лише як матеріальне середовище людського існування, а і як духовний, живий естетичний об'єкт почуттєво-емоційного пізнання.
Отже, визначимо головні завдання формування духовного ставлення до природи:
1. Розвивати уявлення про цілісну картину світу природи. Сприяти усвідомленню учнем себе однією з інших рівноцінних складових природи.
2. Стимулювати бажання сприймати й оцінювати естетичні властивості природних явищ; розвивати естетичні почуття та здатність переживати духовні стани в процесі споглядання об'єктів природи.
3. Формувати ставлення до природи в єдності естетичного та розумно-практичного її використання.
4. Виховувати прагнення до дій та вчинків, спрямованих на підтримку або збереження об'єктів природи.
Особливе значення у формуванні гуманного ставлення до природи має приклад учителя. Інтерес педагога, його щире емоційне захоплення красою природи, дбайливе ставлення до її об'єктів неодмінно передаються вихованцям.
Дослідження свідчать, що значна частина молодших учнів не усвідомлює негуманну сутність протиприродних дій, не оцінює їх як недобрі, неестетичні, бездушні. Тому важливим аспектом змісту виховання дбайливого ставлення до природи є цілеспрямоване оцінювання вчителем фактів безглуздого руйнування об'єктів природи, порушення їх краси, гармонії. Це оцінювання має спиратися на емоційно-образні характеристики негативних явищ, а також співвідноситися з естетичними поняттями потворного, жахливого, навіть драматичного, трагічного для людини. Досить згадати відомі факти нещадного ставлення до дерев, дрібних тварин, птахів. Нерідко вони трапляються перед очима молодших школярів. Проте далеко не завжди такі дії викликають обурення, осуд. І саме тому втручання педагога необхідне. Традиційна естетика навряд чи оцінила б факт безжального знущання з маленької живої істоти з позиції високих категорій трагічного. Проте з погляду духовності, де підкреслюється єдність усього живого, унікальна цінність будь-якого життя, це розглядається саме так [11].
Такий підхід дає змогу вчителеві через оцінювання драматичності фактів знищення чи понівечення живої природи, через особисте позитивно-емоційне ставлення, а також через приклад дієвої турботи про збереження цілісності природи розвивати гуманні почуття у дітей.
Проте й цього недостатньо. Щоб виховна робота досягла своєї мети, необхідно використовувати найрізноманітніші форми й методи.
Систематизувати роботу з учнями, спрямовану на виховання гуманного ставлення до природи, розвиток чутливості до її краси, можна за допомогою таких психолого-педагогічних напрямів, які є основою формуючої методики [11]:
* створення в учнів позитивно-емоційної спрямованості на об'єкт природи за допомогою виразного демонстрування педагогом відповідного особистого ставлення до нього;
* активізація сенсорної сфери учнів, тобто включення якомога більшої кількості аналізаторів у процес сприймання природного явища (уважно роздивитися, доторкнутися, погладити, понюхати тощо);
* вправляння учнів у доборі словесних позначень якостей та властивостей об'єкта природи, які підкреслюють його сутність та естетичну значущість (епітети, метафори, порівняння тощо);
* створення умов для активізації в пам'яті учня образу об'єкта природи, який сприймався раніше (унаочнення, оповідання, бесіди тощо);
* моделювання ситуацій ототожнення себе з об'єктом живої природи (ігрові вправи, ігри-драматизації);
* вправляння у гуманних діях та вчинках щодо об'єктів природи.
Методи та форми взаємодії з учнями, метою яких є формування дбайливого ставлення до природи, зазвичай визначає вчитель. Проте результати педагогічної роботи будуть значно успішнішими, якщо учні залучатимуться до тих видів діяльності, яким вони самі надають перевагу. Недооцінювання цього моменту може істотно знизити ефективність виховних впливів.
Страницы: 1, 2
