Виховна система В.О. Сухомлинського
b>4. Трудове виховання дітей.Особливу увагу В.О.Сухомлинський приділяв трудовому вихованню дітей як у сім'ї, так і в школі, вихованню любові до праці, працьовитості, поваги до людей праці, бережливого ставлення до матеріальних і духовних благ людства. У Павлиській школі ним було запроваджено чітко продуману систему вихо-вання дітей, створені належні умови для формування трудових традицій, які переросли в культ праці. Василь Олександрович писав, що не гра в працю, а справ-жнє трудове життя, - з потом, втомою, мозолями, радістю до-сягнутої мети - ось щастя людини.В.О.Сухомлинський відзначав, що марне витрачання часу, байди-кування, ледарство проникає нині у життя дітей; та деякі батьки вважають, що їхні діти повинні тільки гратися, забавлятися, розважатися, а праця - це обов'язок дорослих. Дітей перетворили у бездуш-них споживачів радощів, вони навіть не усвідомлюють, звідки та радість прийшла і якою ціною завойована. Такі батьки пере-конані в тому, що найбільше щастя дитинства - безтурботність, втіха, радісне життя.У деяких сім'ях діти аж до підліткового, а то й юнацького віку не знають особливих турбот, серйозної праці, не мають постійних трудових обов'язків і доручень, а свій вільний від навчання час проводять у розвагах, іграх, а то й бешкетуванні. Деякі батьки вважають, що бажання працювати, любов до праці приходить до людини з віком само собою. Вони заявлять: ми в свій час набідувалися, зазнали стільки горя, то хай хоч наші діти будуть щасливими, ростуть безтурботними, тішаться радо-щами дитинства.За думкою В.О.Сухомлинського, в праці розкриваються здібності, моральні та інтелектуальні сили молодої людини, формується її особистість. Тільки в процесі трудової діяльності виникає потреба в спілкуванні, у становленні соціаль-них і психологічних відносин, ділових взаємин між людьми, взаємодопомоги, взаєморозуміння, дисциплінованості, погодже-ності дій і вчинків тощо. Потреба в праці, звичка і відповідальне ставлення до праці можуть сформуватися лише при наявності посильних і постійних трудових доручень, у праці радісній, без примусу і покарань, са-мостійній і творчій, корисній як для особистості, так і для суспільства.Через усі педагогічні праці В.О.Сухомлинський проводить основну ідею - ідею самоутвердження і становлення особистості громадянина у творчій праці на благо суспільства. Дати дитині радість творення, радість праці, праці на благо людей - це і є справжня мудрість батьківської любові до дітей.Василь Олександрович писав, що творчий характер трудової діяльності розкривається перед дитиною тоді, коли вона зайнята тривалою працею, яка потребує щоденної думки, піклування. І однією з найсильніших спонук до фізичної праці є важливість задуму цієї праці, поєднання зусиль розуму і рук. Чим важливіший задум, тим з більшим інтересом виконується найпростіша робота. Оволодіння майстерністю дослідження, експериментування, використання даних науки у праці - все це дитина усвідомлює і переживає як моральну гідність.5. Розвиток пізнавальної діяльності дитини в процесі навчання.Василь Олександрович у низці наукових та публіцистичних робіт розглядає процес навчан-ня як радість пізнання, як красу розумової праці. Переконливо показати, що в знаннях зосереджена краса життя і геній людства, активізувати розумову діяльність учнів, заохочувати вольові зусилля, сприяти усвідомленню ними потреби в знаннях - запо-рука успіху в навчанні. От чому свою школу він називає «шко-лою радості». Основи пізнавальної діяльності і навчальної праці закладаються в ранньому дитинстві, а тому В.О.Сухомлинський дає практичні поради батькам: розвивати в дітей спостережливість, вміння орієнтуватися в різноманітних ситуа-ціях, мислити, міркувати, фантазувати. Цьому особливо сприяє вивчення явищ природи в ранньому дитинстві, спільні прогулян-ки, бесіди, читання книжок, спільна праця.Мислення дитини своєрідне, її думка невіддільна від почуттів, вона прагне все пізнати, зрозуміти. А тому сам процес навчання повинен бути життєрадісним, захоплюючим, будити думку і по-чуття, мати дослідницький характер. Водночас з цим, розвиток пізна-вальних і навчальних інтересів немислимий при застосуванні примусу, покарань або сухих формальних вимог. В.О.Сухомлинський пише: «Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і - це особливо тривожить - втрачають чутливість до правди, спра-ведливості»1.Василь Олександрович на яскравих прикладах показує, яке зна-чення для інтелектуального розвитку, зокрема мислення і пізна-вальних інтересів, має психологічний клімат соціального середо-вища, в якому дитина формується і розвивається, багатство інте-лектуальних зв'язків і відношень, мовне спілкування, активна пізнавальна і трудова діяльність. Багато цікавих порад з цього питання міститься у статті «Вашій дитині через рік іти до школи» та ін.Величезного значення надавав В.О.Сухомлинський вихован-ню дітей засобами природи, безпосередньому спілкуванню їх з природою. Природа стає могутнім фактором виховання особливо тоді, коли дитина пізнає і розкриває її таємниці, розумно пере-творює і примножує її багатства, оберігає її скарби.Спілкуючись з природою, діти не тільки вчаться пізнавати світ, мислити, вони вчаться розуміти прекрасне. Збагачуються духовний світ дитини, її почуття, облагороджується душа. Про-гулянки дітей у ліс, на луг, річку - це не розва-га, вважає В.О.Сухомлинський, це справжні уроки, на яких дити-на пізнає світ, вчиться мислити, міркувати, розуміти і усвідом-лювати складні різноманітні явища._____________________________________________________________1 Сухомлинський В.О. Вибрані твори. К., «Радянська школа», 1976, т. 4, с. 501.Особливе значення має виховання засобами природи в ран-ньому дитинстві, коли душа дитини надзвичайно вразлива, чут-лива, ніжна. Перші уроки розвитку духовної культури слід про-водити не в чотирьох стінах, перед класною дошкою, а серед не-вичерпного багатства природи, неповторної її краси. Такі уроки допомагають виховати в дитини любов до природи, захоплення красою і гармонією, бережливе ставлення до неї. На яскравих при-кладах В.О.Сухомлинський показує, як у дітей зароджуються благородні почуття, коли вони спостерігають за життям малих пташенят у гнізді, вирощують квіти і плодові дерева, закладають сади і виноград-ники, доглядають столітні дуби. Почуття влади людини над природою - це передусім збере-ження і примноження її багатств і краси.6. Роль сім'ї у виховній системі В.О.Сухомлинського.Василь Олександрович постійно цікавився проблемами сі-мейного виховання, умовами і особливостями виховання дітей у різних сім'ях, вивчав позитивний досвід, підмічав найістот-ніші і найбільш типові вади та недоліки сімейного виховання, шукав причини цих недоліків. Він проводив велику виховну і освітню роботу з батьками, дорослими, навчав їх мистецтва сімейного і громадського виховання, гостро критикував обивательство, неуцтво, примітивізм. У Павлиській школі було ство-рено чітку систему педагогічної освіти і пропаганди педагогіч-них знань серед населення, батьків і навіть старшокласників.В.О.Сухомлинський вважав за необхідне ввести в зміст загальноосвітньої школи необхідний мінімум педагогічних знань, виховувати майбутніх батьків, морально готувати їх до великої відповідальної бать-ківської місії. Він підкреслював, що безвідповідальне ставлення молодих батьків до виховання своїх дітей дорого обходиться передусім суспільству.Морально не підготовлені до народження і виховання дітей батьки, вважає В.О.Сухомлинський, є великим нещастям для суспільства. Останнім часом стало досить помітним таке явище, як невід-повідність між фізіологічною готовністю до народження дітей і морально-психологічною зрілістю молодих батьків та усвідомленням їх батьківської місії і ролі, величезної відповідаль-ності перед суспільством за виховання своїх дітей. Велике горе приходить тоді, пише В.О.Сухомлинський, коли такі дорослі діти приводять на світ дітей - біда і суспільству, і дітям. Частина з таких батьків не обізнана з елементарними правилами виховання дітей у сім'ї. Сімейні конфлікти, ненормальні відносини тощо призводять до розлучення молодих пар і як результат - важкі діти, трагедія для дітей і батьків. Діти, які виростають у таких неблагополучних сім'ях, як правило, стають важкими у вихованні, бо погіршують-ся умови їхнього морального розвитку в сім'ї, їм не вистачає батьківської турботи, тепла і ласки. «Важкі діти» - це передусім результат неправильного виховання, вад сімейного життя, несприятливого психологічного клімату і ненор-мальних стосунків у сім'ї.Молоді батьки повинні розуміти, що шлюб розпочинається з готовності до великої і відповідальної соціальної ролі - вихо-вання дітей, успіх якої залежить передусім від духовного багат-ства, вірності коханню, взаємної поваги і спілкування, педагогіч-них знань і умінь. «Своїх вихованців - юнаків і дівчат ми вчи-мо: моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати за майбутнє - за своїх дітей»1.В.О.Сухомлинський вважає, що потрібна школа мудрості майбутніх батьків, що молодь треба цілеспрямовано й своєчасно готувати до цієї відповідальної громадянської місії. У своїй практичній педагогічній діяльності Василь Олександрович ішов двома шляхами: облагородження почуттів, поведінки юнаків і дівчат у системі виховної роботи в школі, а також впроваджен-ня спеціальної педагогічної освіти і виховання молоді, мораль-на підготовка до сімейного життя (нарис «Виховання майбутніх матерів і батьків»).Василь Олександрович був не тільки великим знавцем бать-ківської педагогіки, досвідченим пропагандистом педагогічних знань, він сам був прекрасним сім'янином, батьком дітей, що дістали зразкове сімейне виховання, освіту, громадянську зрілість.В.О.Сухомлинський вважав, що, яким би успішним не було виховання, впливу самого авторитету батьків і дорослих, пози-тивного прикладу і т. п. для формування всебічно розвиненої особистості не досить. Виховання має доповнюватися самовихо-ванням, тобто зусиллям самої дитини або підлітка, спрямованим на самостійне вироблення потрібних ціннісних морально-во-льових _____________________________________________________________1 Сухомлинський В.О. Вибрані твори. К., «Радянська школа», 1976, т. 1, с. 501.чи інтелектуальних рис і якостей особистості і ліквідацію негативних. І це дуже важлива справа. Адже ніякі розмови, приклади, заохочення чи покарання з боку батьків чи виховате-лів не допоможуть підліткові позбутися лінощів і стати працьовитою людиною, поки цих лінощів, бездіяльності не позбу-деться сам учень. Скільки б ми не вмовляли дитину бути відважною, не боятися труднощів, перешкод, вона буде боягуз-ливою доти, поки не подолає сама в собі страх, нерішучість, скованість тощо.Помиляються й ті батьки, які вважають, що найцінніша ри-са особистості - слухняність, безумовне виконання всіх вимог старших, підкорення волі наставників тощо. Така беззастережна «слухняність», сліпа підпорядкованість можуть породжувати конформізм, слабі характери, підлабузництво, слабовільність. А гіршого, ніж безхарактерність і безвольність, немає нічого. Лише той характер сильний, в якому дозріла самостійність, власна думка, самокритичність; незалежність власних суджень і переконань, поглядів і поведінки. Намагання всім і всюди подобатись, усім догодити, не вступати в суперечки й конфлікти, пристосовуватися до всяких вимог (розумних і нерозумних) спотворить характер, почуття і волю молодої людини, сформує психологію раба.«Виховання може бути безрезультатним, - пише В.О.Сухомлинський, - якщо молода людина з ранніх років не буде виховувати сама себе, коли виховання не буде доповнюва-тися самовихованням. Самовиховання розпочинається з пізнан-ня самого себе і здатності бачити свої достоїнства, недоліки і вади, реально оцінювати свої можливості і поведінку». Звичайно, самовиховання потребує особливої уваги з боку батьків і педагогів. Це передусім розумні поради дітям, формування корисних звичок, постійна увага до дітей і допомога у їхній навчальній роботі, правильні настанови, посильні й розумні вимоги до їх поведінки і праці. Неправильні або спотворені уявлення про правила і норми співжиття, поведінки, навчальної діяльності зводять нанівець виховні зусилля і працю як учнів, так і педагогів.Самоутвердження молодої людини проходить у боротьбі із своїми власними вадами і недоліками, у боротьбі самого з собою. Перемога над самим собою - найбільша перемога. Щасливим, пише В.О.Сухомлинський, може бути лише той, хто є волода-рем своїх бажань, хто вміє володіти собою, своїми почуттями. Треба відзначити, що багатьом нашим дітям і учням саме бра-кує цієї дуже цінної риси - відповідності рівня бажань і дома-гань рівневі їх заслуг і можливостей. Разюча невідповідність власних домагань власним достоїнствам породжують паразитич-ний спосіб життя дітей у деяких сім'ях - дармоїдство, марно-тратство, сімейні і соціальні конфлікти. Незагнуздані і непри-боркані примхи, претензії, незаслужені й невиправдані вимоги молодої людини, які нерозумно задовольняються дорослими, - джерело егоїзму, міщанської психології, зарозумілості, появи спотворених характерів.В.О.Сухомлинський з нових позицій підходить і до оцінки життєвої позиції, і ролі дитини в сім'ї. Діти в сім'ї - це не тільки слухняні виконавці волі батьків і старших, вони рівно-правні члени сім'ї, активні учасники всіх сімейних справ, вони можуть чинити взаємний позитивний вплив на сім'ю; поведінку батьків і старших, їх ставлення до своїх сімейних і громадських обов'язків. Вони не повинні відчувати своєї нерівності, неповно-цінності, приниженої гідності. Василь Олександрович завжди відстоював право дітей актив-но втручатись у сімейні справи. Під впли-вом думки дітей, їх вимог, ставлення батьків до деяких антисо-ціальних явищ - п'янства, крадіжок, обману, протекціонізму, нечесного способу життя та інших аморальних вчинків, - можна змінити або позбутися цих явищ.В.О.Сухомлинський з нових позицій порушує і дуже акту-альну проблему сучасності - проблему спілкування дітей з до-рослими, проблему нового соціального середовища, виховання дітей за місцем проживання. Це не тільки розвиток ідей А.С.Макаренка про різновікові групи, це питання включення дітей у матеріальну сферу виробництва через учнівські виробничі бригади, міжшкільні виробничі об'єднання, участь дітей разом з доросли-ми у різноманітних громадсько-політичних справах, у виконанні народногосподарських завдань. І головне, щоб у спільній діяль-ності і спілкуванні з дорослими діти почували себе рівноправни-ми, не відчували приниження їхньої гідності, не ставали фор-мальним об'єктом виховання. Бо спілкування з дорослими тільки в тому разі матиме належний виховний вплив, коли виступа-тиме не як службовий обов'язок, а як веління душі й серця, як потреба духовної єдності і дружби поколінь, потреба повторен-ня себе в дітях. ВИСНОВОКБагатьох задумів і планів не встиг довершити В.О.Сухо-млинський. Перенесені важкі поранення на фронтах Великої Віт-чизняної війни, хвороби підірвали здоров'я і вкоротили життя талановитому педагогові, вченому, письменникові, людині, яка віддала все своє серце і розум найблагороднішій справі - вихо-ванню молоді.2 вересня 1970 р. серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало битися. Втім, фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, не зупинила його жертовного служіння школі, учительству, вітчизняній педагогічній науці. "Людина, - любив повторювати педагог, - народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний". Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самого Василя Олександровича, адже саме вони були тим категоричним імперативом, якому завжди і всюди слідував він у своєму недовгому, але яскравому й напрочуд плідному житті Педагога. Все найцінніше, створене ним, назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної педагогіки та національної духовної культури.Сьогоднішня ситуація в світі - низька оплата праці вчителів, відсутність мотивації в навчанні, відсутність позитивних зразків для наслідування у вихованні - дещо відсуває на другий план сформовані десятиліттями уявлення про зміст праці вчителя і вимоги до нього як вихователя. В той же час педагогічний досвід В.О.Сухомлинського переконує, що «учительська професія - це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється», і виконувати цю роботу може тільки той, хто має сформоване покликання до праці вчителя.Справжній педагог-вихователь має бути насамперед людиною, яка повинна прищеплювати у своїх вихованців любов до інших людей, до високих прагнень та ідеалів, життєвої мети. Ростити та виховувати справжню людину - такий основний зміст педагогіки В.О.Сухомлинського.Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей».Своєю творчістю В.О.Сухомлинський виховував молоде покоління національно свідомими українцями. Його заповіді, які висловлені в казках, саме і можуть виховати Справжню Людину, якій притаманні найкращі якості: висока мораль, гуманістичні ідеали, любов до народу, до Батьківщини, бо «без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини - ніщо»1. Світлий, теплий, мистецький талант В.О.Сухомлинського дарує нам вічні цінності - загальнолюдського й національного - у найвищих злетах думки й слова, душі й серця._____________________________________________________________1 Сухомлинський В.О. Вибрані твори. К., «Радянська школа», 1976, т. 1, с. 612.Список використаної літератури:1. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. - К.: Рад. школа. 1976-1977.2. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка // Рад. школа, К., 1978.3. Сухомлинський В.О. Сто порад вчителю // Вибр. твори: у 5-ти т.- т.2 - К., 1976.4. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. // Вибр. твори: у 5-ти т.- т.3 - К., 1976. 5. Сухомлинский В.А. Хрестоматия по этике // М., 1990. 6. Сухомлинський В.О. Джерела невмирущої криниці // Українська мова і література в школі. - 1989. - № 7.7. Зязюн И.А., Родчанин Е.Г. Гуманист. Мыслитель. Педагог: Об ідеалах В.А.Сухомлинского // М., 1991.8. І.В.Цюпа. Сухомлинський (Добротворець) // К., 1985.9. Ковальчук В.І. Спогади про В.Сухомлинського. - К.: Рад. школа. 1990.10. Історія педагогіки // За ред. М.С. Гриценка. - К., 1993.11. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. - Тернопіль, 1994.12. С.Барабаш. Філософія серця, або гуманізм Василя Сухомлинського. - Дзеркало тижня. - 2001. - № 39 (363) 6.
Страницы: 1, 2
