не сполучаються з прислівниками ступеня та міри (дуже, занадто, злегка, майже, трохи, абсолютно, зовсім і т.ін.): тракторна бригада, додаткова вартість, київські каштани (синтаксична ознака);
завжди мають похідну основу і утворюються за допомогою суфіксів від іменникових, прикметникових, числівникових, займенникових, дієслівних і прислівникових основ: березовий сік (від береза), батьківський дім (від батьки), дев'ятий вал (від дев'ять), нашенський край (від наш), висячий замок (від висіти), вчорашній борщ (від вчора) та ін. (словотвірна ознака);
не утворюють прислівників на -о, -є: річкова риба, земляні роботи, вступні екзамени (словотвірна ознака);
не утворюють абстрактних іменників на -ина, -ість,-ота: березовий гай, вербові кілки, дитячі руки (словотвірна ознака);
не утворюють форм суб'єктивної оцінки: степова дорога, польовий табір (словотвірна ознака);
не утворюють редуплікованих сполук: дерев'яний стіл, братова куртка (словотвірна ознака);
не мають антонімічних форм: студентський квиток, класна кімната, учительська кімната (семантична ознака) [83].
Присвійність, або посесивність є однією з універсальних понятійних категорій мови, яка означає відношення предмета до особи, тобто належність предмета особі (батьків портфель, материна хустка), виражається синтаксичними, лексичними і морфологічними засобами. Вона властива дієсловам, займенникам, іменникам, прикметникам.
Присвійні прикметники вказують на належність предмета людині, рідше -- тварині (відповідають на питання чий? чия? чиє?): Шевченків «Кобзар», Франкова поема, мамина наука, орлині крила, козяче молоко.
За значенням присвійні прикметники поділяються на такі, що:
а) означають належність особі: Михайлів, братів, Оленин, сестрин;
б) вказують не стільки на належність тварині чи тваринам, скільки на відношення до них (і тим наближаються до відносних прикметників): заячий слід, теляча шкіра, свиняча шерсть, риб'ячий жир;
в) входять до стійких словосполучень як частина нерозкладної назви (і таким чином втратили значення присвійності): Магелланова протока, базедова хвороба, петрів батіг, адамове яблуко, ахіллесова п'ята, прокрустове ложе [97].
Вони утворюються від:
назв осіб за різними ознаками: шахтар -- шахтареве взуття, лікар -- лікареві окуляри, грузин -- грузинів одяг, свекруха -- свекрушин фартух, батько -- батьків дім;
особових імен: Степан -- Степанів, Микита -- Микитин, Оксана -- Оксанин, Олена -- Оленин;
-- прізвищ і псевдонімів: Гончар -- Гончарів роман, Франко -- Франкова поезія, Пчілка -- Пчілчині вірші, Пригара -- Пригарині твори;
андронімів (імен жінок за іменами чоловіків): Лука, Лучиха -- Лучишин син; Зінько, Зіньчиха -- Зіньчишина донька; Терпило, Терпилиха -- Терпилишина Наталка, Оляна -- Олянині діти;
назв тварин: віл -- воловий хвіст, миша -- мишаче вушко, муха -- мушине крило.
Присвійні прикметники утворюються за допомогою суфіксів -ів- (-ов-, -ев-, -єв- -їв-): Іван -- Іванів син, Іванове дитя, Андрій -- Андрієві діти, Ігор -- Ігореві діти, Андрій -- Андріїв брат; -ин- (їн-): Ольга -- Ольжин, Галя -- Галин, Таня -- Танин, Марія -- Марин, Зоя -- Зоїн, Софія -- Софі-їн, Надія -- Надіїн; -ач- (-яч-): миша -- мишача лапка, теля -- теляча шия, гуся -- гусяча лапка, ворона -- воронячий дзьоб; *-й-: вовк -- вовчий хвіст, верблюд -- верблюжа шия, лисиця -- лисичий хвіст; -ськ-ий від українських, російських прізвищ на -ів-, -ин-: Сенів -- Сенівський, Тимків -- Тимківський, Пушкін -- Пушкінський, Щепкін -- Щепкінський.Суфікси -ів-, -ин- у посесивному значенні продуктивні в сучасній українській мові, бо за їх допомогою утворюються присвійні прикметники від нових назв осіб: менеджер -- менеджерове крісло, брокер -- брокерів офіс, рекетир -- рекетирів спільник, кілер -- кілерова жертва; рекетирка -- ре-кетирчин, кілерка -- кілерчин, брокерка -- брокерчин.
Суфікси -ач- (-яч-), *-й- у посесивному значенні непродуктивні, бо за їх допомогою не утворюються нові присвійні прикметники.
Посесивні суфікси -ів-, -ин- розрізняються не за значенням, а валентністю: морф -ів- сполучається з основами іменників другої відміни (Клим -- Климів, бригадир -- бригадирів), а морф -ин- -- з основами іменників першої відміни (Микола -- Миколин, голова -- головин).
Посесивний суфікс -ин- за фонетичною структурою формально збігається з іменниковим суфіксом -ин із закінченням одиничності. Це омонімні морфи, оскільки вони розрізняються за семантикою (пор. посесивність і одиничність), категоріальністю (пор. прикметниковий і іменниковий морф) і валентністю (посесивний суфікс -ин- поєднується з одними основами, а іменниковий -ин -- з іншими): Химка -- Химчин, староста -- старостин, але кияни -- киянин, християни -- християнин, татари -- татарин [28].
А.П.Грищенко [30, 84] поділяє прикметники за значенням і граматичними особливостями лише на якісні і відносні, а присвійні він виділяє серед відносних прикметників в окрему групу.
Подібної думки дотримується В.О.Горпинич та К.Г.Городенська. Проте, В.О.Горпинич класифікує прикметники за характером самої ознаки та за способом її позначення. За характером ознаки він поділяє прикметники на дві групи: якісні і відносні, виділяючи серед відносних присвійні і порядкові прикметники. За способом позначення ознаки мовознавець розрізняє прикметники номінативні та займенникові.
Він зазначає, що є два способи маркування ознаки -- номінативний і вказівний (дейктичний). Номінативний спосіб полягає в тому, що ознака предмета називається прикметником (якісним чи відносним) з прозорим лексичним значенням: блакитний колір, тепле літо, стиглий колос, морська затока.
Вказівний (дейктичний) спосіб виявляється в тому, що слово не називає ознаку предмета, а лише вказує на неї займенником з непрозорим значенням: той колір, таке літо, цей колос, наша затока.
Отже, за способом позначення ознаки предмета розрізняють прикметники номінативні і займенникові. Традиційна граматика займенникові прикметники (як і займенникові іменники) розглядає як різновид окремої частини мови (займенника). Але інколи їх відносять до прикметників [28].
В. Виноградов серед прикметників виділив особливу групу займенниково-вказівних слів: той, цей, чий, мій,свій, такий, кожний і т.ін. Вони семантично пов'язані з ознакою предмета, але для них характерна виразна займенникова семантика -- вказівне значення, яке суттєво відрізняється від прикметникового значення -- узагальненого називання конкретних ознак предметів. В. Виноградов наголошував, що такі слова відрізняються від прикметників не лише семантично, а й морфологічними, словотвірними і синтаксичними властивостями (не мають коротких форм, ступенів порівняння, не сполучаються з прислівниками міри). На його думку, займенниково-вказівні слова як морфологічні і лексичні залишки відмираючої частини мови недоцільно поєднувати зі справжніми прикметниками в одній частині мови.
На думку В. Виноградова, так звані порядкові числівники є відносними прикметниками, бо означають ознаку предмета за числом, виражають її за допомогою прикметникової флексії (другий, друга, друге), мають синтаксичні рід, число і відмінок (третій, третього, третя, третьої, третє, треті, третіх, третім), а також категорію істоти/неістоти (треті півні -- Н. в.; до третіх півнів -- Р. в.; бачу треті двері -- Зн. в.). Тому В. Виноградов вважає їх прикметниками. Автори «Русской грамматики» (1980), відносячи порядкові слова до категорії прикметників, виділили їх в окремий розряд відносних прикметників, назвали порядковими прикметниками і зблизили із займенниковими прикметниками, оскільки «порядкові прикметники можуть вказувати на місце в ряді» [16].
К.Г.Городенська за характером ознаки поділяє прикметники на якісні і відносні, також виділяючи займенникові та порядкові прикметники (перший, другий, третій, двадцятий, сотий та ін) [27].
М.Я.Плющ, І.П.Ющук та ін. теж дотримуються думки, що прикметники, за своєю здатністю виражати ознаки предмета безпосередньо або через відношення його до іншого предмета чи особи, поділяються на розряди: якісні, відносні і присвійні. Наголошують мовознавці і на тому, що є також деякі проміжні групи: відносно-якісні, присвійно-відносні, присвійно-якісні [65, 97].
М.Я.Плющ звертає увагу на те, що відносні прикметники можуть переходити до розряду якісних. Багатозначні слова своїм прямим значенням можуть лишатися в розряді відносних, а на основі переносних значень створюються поступово якісні прикметники, що на сучасному етапі ще сприймаються як похідні.
Так, назви ознак предметів за різними відношеннями на зразок вишневий (сік), буряковий (корінь), бузковий (кущ), малиновий (напій) можуть уживатися і як назви кольорів, що сприймаються безпосередньо: вишнева хустка, волошкові очі, бузковий відтінок, малинове пальто.
Ці назви кольорів уже сприймаються як якісні прикметники. Відносні прикметники, що виражають ознаки предметів за матеріалом та іншими відношеннями, в контексті можуть також набувати ознак якісних прикметників. Пор.: срібна ложка і срібна голова (сива); дерев'яний стіл і дерев'яний язик (нерухомий, отерплий); батьківські збори і батьківське ставлення (чуйне); Кришталева ваза і кришталева совість (особливо чиста).
Деякі відносно-якісні прикметники, в яких процес семантичних перетворень завершився, мають ознаки якісних. Так, прикметники творчий, картинний, діловий, мирний можуть утворювати форми вищого й найвищого ступенів порівняння і синтаксично означатися кількісними словами: більш творчий, найбільш творчий, менш діловий, найменш діловий, занадто картинний, дуже мирний.
Такі прикметники можуть ставати твірними основами іменників з абстрактним значенням (творчість, картинність) або прислівників (творчо, картинно, мирно) і вступати в антонімічні та синонімічні відношення з якісними прикметниками.
М.Я.Плющ також говорить про те, що в українській мові виділяються проміжні групи прикметників, що поєднують присвійне і відносне значення або виступають у значенні безпосередньо виявленої зовнішньої характеристики предмета.
Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей, зрідка від назв тварин за допомогою суфікса -сь/о. Приєднуючись до суфікса твірної прикметникової основи, суфікс -ськ-(-цьк-) виступає частиною складного суфікса -івськ- або -инськ-, наприклад: адмірал -- адміральський, козак -- козацький; батько -- батьківський, учень -- учнівський, мати -- материнський, Малишко -- Малишківський:
Від назв тварин творяться присвійно-відносні прикметники тими самими суфіксами, що й присвійні: -ач- (-яч-), -ин- (-їн-), зрідка -ов- або нульовим (телячий, конячий, журавлиний, качиний, зміїний, воловий, овечий).
На відміну від присвійних прикметників, що виражають належність індивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на вищий ступінь узагальнення, наприклад: Шевченківські місця (місцевість, де народився, жив і навчався Т. Г. Шевченко); дівчачий гурт, дівочий хоровод; орлика сім'я, журавлиний ключ, звіряче потомство.
До присвійних прикметників ставляться питання чий? чия? чиє? чиї?, присвійно-відносні прикметники в основному відповідають на питання який? яка? яке? які?: дівочі уста (чиї?), дівочий хоровод (який?); дідова хата (чия?), дідівська хата (чия?, яка?), дідівська спадщина (яка?); ластівчине крило (чиє?), ластів'яче гніздо (яке?).
Втрачаючи семантичний відтінок присвійності, присвійно-відносні прикметники цілком входять до розряду відносних, наприклад: учительська конференція, батьківський комітет, риб'ячий жир, коров'яче молоко, кролячий пух, соболиний комір.
Усі присвійно-відносні прикметники виступають тільки в повній формі.
Присвійно-відносні прикметники можуть поступово набувати значення якісних. Таке переосмислення можливе на основі переносних значень слова. Такі прикметники виділяються в окрему групу присвійно-якісних, наприклад: материнська ласка, дружній потиск руки, дідівські закони, звірячий погляд, вовчий апетит, заяча душа, воляча сила, осляча (ослина) впертість.
З таким самим значенням виступають прикметники в стійких фразеологічних сполученнях: діло теляче, лебедина пісня, охрімова свита, куряча сліпота, езопівська мова, мамина доня, прометеївський вогонь.
Присвійно-відносні прикметники, переходячи в розряд якісних, набувають деяких властивих їм граматичних ознак. Деякі з них набувають здатності сполучатися з кількісно-означальними прислівниками, наприклад: майже звірячий погляд, винятково дружня розмова, надто осляча (ослина) впертість. Від цих прикметників творяться означальні прислівники суфіксально-префіксальним способом: по-батьківському (по-батьківськи), по-материнському (по-материнськи), по-дідівському, по-звірячому, по-собачому, по-качиному, по-волячому, по-ведмежому, по-телячому.
Проміжні групи прикметників є наслідком незавершеності становлення нових семантичних відтінків на основі переносних значень слова. Розподіл прикметників і віднесеність їх до певних семантико-граматичних розрядів може здійснюватися на рівні основних значень. А в контекстуальних умовах виявляються різні випадки переходу прикметників з одного семан-тико-граматичного розряду в інший [65].
Мовознавець І.К.Білодід, залежно від типу ознаки, що лежить в семантиці слова, класифікує прикметники на чотири групи: якісні, відносні, присвійні та порядкові. Порядкові прикметники він виділяє в окрему семантично і морфологічно цілісну групу і вважає їх словами, які утворилися від числівників. Ці слова виражають ознаку предмета щодо його порядкового місця серед інших таких же предметів і відповідають на питання який?, котрий?, котра?, котре?: третя сторінка, чотирнадцята аудиторія, п'ята симфонія, двадцять перший ряд [83].
На думку мовознавця М.А.Жовтобрюха, ряд прикметників виражають ознаку предмета безпосередньо (зелена трава, голубе небо, яскравий колір), а багато -- через відношення одного предмета до інших (цегляна стіна, лебединий пух, металева пружина). Перші називаються якісними, а другі -- відносними. Він вважає, що за своїм значенням відносні прикметники поділяються на дві групи: власне відносні (кам'яний, зимовий, життєвий) і присвійні (братів, тітчин, Коваленків, Маріїн). Відносні прикметники становлять кількісно переважаючу, яка постійно поповнюється новими словами, групу прикметників української мови. Якщо якісні прикметники з сучасного погляду здебільшого не мотивовані іншими словами (білий, гарний, високий, цілий), то відносні прикметники всі без винятку мотивовані іншими частинами мови -- іменниками (дерев'яний, тракторний, радянський), дієсловами (лікувальний, будівельний, вихований), прислівниками (сьогоднішній, вчорашній, торішній), а також словосполученнями (минулорічний, десятихвилинний, дванадцятиповерховий) [34].
Слід звернути увагу і на твердження І.Р.Вихованця. Відомий академік, мовознавець вважає, що прикметники не утворюють однорідної функціонально-семантичної сукупності слів. Вони розподіляються на два великих семантико-граматичних її класи: прикметники первинні і прикметники вторинні. До первинних прикметників належать ті, які передають якісний стан предмета і в морфологічному плані членуються тільки на корінь і флексію, напр.: біл-ий, син-ій, кар-ий, мо-лод-ий, стар-ий, нов-ий, дик-ий. Вторинні прикметники передусім стосуються ознаки, що має виразно похідний характер і сформувалася через стосунок до предмета, дії, процесу, кількості або обставинної ознаки. Таким прикметникам притаманна складніша порівняно з первинними прикметниками членованість, тобто наявність, крім кореня та флексії, також інших різновидів морфем -- суфікса і префікса: мор-ськ-ий, мід-н-ий, сліз-н-ий, заліз-н-ий, склад-альн-ий, над-вод-н-ий, без-меж-н-ий. Похідними є також якісні прикметники, які виражають модифікацію звичайного вияву якості у бік її інтенсивності або послаблення. Модифікацію значення якості похідних прикметників відбиває їхня морфологічна структура, де наявні афікси, що передають градацію якості, напр.: синюват-ий, зелен-ав-ий, пре-син-ій.
І.Р.Вихованець наголошує на тому, що вторинні прикметники утворюються від центральних і периферійних частин мови -- іменника, дієслова, числівника і прислівника, а також мають внутрішньоприкметникове словотворення. Утворюючись від центральних частин мови -- іменника й дієслова, прикметники трансформують їхню вихідну центральність на периферійність. Похідність від периферійних частин мови супроводжувана модифікацією периферійності. Наприклад, прислівник як найпериферійніша частина мови набуває за морфологізованого переходу до прикметників сукупності словозмінних морфологічних категорій, тобто позбувається ознак незмінності.
У вторинних відіменникових прикметниках лексичний центр формують іменникові корені, а суфікси вказують на прикметниковий граматичний клас, напр,: берез-ов-ий, ліс-ов-ий, вод-ян-ий, люд-ськ-ий, греч-ан-ий, плеч-ист-ий. У наведених прикметникових похідних словах суфікси або спеціалізовані на суто частиномовній транспозиції, або поєднують транспозиційну і значеннєву роль, як суфікс -ист- у слові плечистий, який підкреслює надмірно виявлену ознаку. Таку ж транспозиційно-значеннєву роль виконують суфікси -ів-, -ин-, за допомогою яких іменники транспонуються в прикметники і виражають значення присвійності, тобто заступають посесивні предикати: Сестра має хату --> хата сестри --> сестрина хата [87, 27].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
