Вікова динаміка розвитку уваги в дітей шкільного віку
2
ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему:
„Вікова динаміка розвитку уваги в дітей шкільного віку”
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теорія уваги
1.1 Загальні основи уваги
1.2 Фізіологічні основи уваги
1.3 Функції і основні види уваги
1.4 Властивості уваги
1.5 Способи розвитку уваги
Розділ ІІ.Вікова динаміка уваги в дітей шкільного віку
2.1 Зміни уваги у молодших школярів в процесі навчання
2.2 Коливальні зміни функції уваги в школярів як закономірність в діяльності мозку
2.3 Вікова динаміка розвитку уваги в дітей шкільного віку
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Все більш актуальним є завдання охорони здоров'я учнів, створення для них сприятливих умов життя, навчання. На сьогоднішній день зростає кількість дітей, які втратили інтерес до навчання, знизився їх інтелектуальний рівень, знизилася концентрація уваги.
Проблемою і дослідженням уваги займалися такі вчені як П.Я.Гальперін, І.В. Страхов, Є.О.Мілерян, Д.Хемільтон Т.Ціген, Т.Рібо, І.М. Сєченов та ін.
Увага є одним із феноменів орієнтовно-дослідницької діяльності особистості. Це психічна дія, спрямована на зміст образу, думки чи іншого явища. Увага відіграє істотну роль у регуляції інтелектуальної активності.
Увага - зосередженість, спрямованість свідомості людини у даний момент часу на якомусь реальному або ідеальному об'єкті - предметі, явищі, події, образі, думці тощо. Увага посідає особливе місце серед психічних явищ. Виступаючи невід'ємною частиною пізнання, почуття та волі, вона не зводиться до жодної з цих трьох сфер психічного.
Особливу роль увага відіграє в навчальній роботі школярів. Зосередженість, спрямованість свідомості учня на певні предмети та явища необхідні на всіх етапах його навчальної діяльності. Часто нерозуміння навчального матеріалу, поява помилок під час виконання самостійних завдань, невміння починати і послідовно проводити роботу над заучуванням тестів, виконанням малюнків, технічних виробів пояснюється не відсутністю здібностей до цих видів занять, не слабою кмітливістю або поганою пам`яттю, а недостатньою уважністю. Уважність містить три компоненти:
а) сталість уваги як тривалість безперервного психічного процесу, необхідного для завершення даного завдання, дії тощо;
б) уміння довільно переключати увагу з одного об'єкта на інший;
в) стійкість, яка визначається опором щодо відволікаючого впливу сторонніх подразників.
Системоутворюючим компонентом у структурі уважності є сталість уваги. Згідно з дослідженнями вітчизняних учених, саме стала увага - найголовніша умова, що відрізняє добре встигаючих учнів від їх малопродуктивних однокласників.
Увагу розглядають і як функцію внутрішнього контролю за відповідністю розумових дій програмам їх виконання. Розвиток такого контролю покращує результативність будь-якої діяльності і її планомірне формування, корекція дає змогу перебороти деякі дефекти уваги.
Отже, розвиток уваги є однією з необхідних умов успішного навчання дітей. Школа висуває свої вимоги до довільності дитячої уваги в плані уміння діяти без відволікань. Дитина повинна дотримуватись інструкцій і контролювати одержаний результат. Діти, які щойно прийшли в школу не мають сформованої уваги тому, вчитель повинен працювати над розвитком та її вдосконаленням. Адже розвивати і вдосконалювати увагу так само важливо як формувати вміння і навички з читання, письма, математики... Уважна дитина легше засвоює навчальний матеріал, виконує чіткіше і акуратніше рухи при написанні букв і цифр, що є показником ефективності навчальної діяльності.
Тема нашої дипломної роботи „Вікова динаміка розвитку уваги в дітей шкільного віку”. Враховуючи те, що ця тема не досить висвітлена в літературі і потребує додаткового дослідження, ми вирішили ще раз обговорити цю проблему.
Метою дипломної роботи є дослідження мінливості уваги у дітей 6-17 років.
Об'єкт дослідження - діти шкільного віку з різною динамікою уваги .
Предмет дослідження - вікова динаміка особливостей уваги школярів.
Загальна гіпотеза - ми припускаємо, що динаміка уваги залежить від вікових особливостей. Для досягнення цієї гіпотези, ми поставили перед собою таке завдання: дослідити характерні особливості уваги для різних вікових груп школярів.
Для досягнення поставленої мети і перевірки висунутої гіпотези дослідження були визначені теоретичні і емпіричні задачі:
1. Проаналізувати суть і зміст поняття „ динаміка уваги”.
2. Вивчити мінливість уваги у дітей молодшого шкільного віку.
3. Вивчити мінливість уваги у дітей середнього шкільного віку.
4. Вивчити мінливість уваги старшокласників.
5. Розглянути можливості впливу різних факторів на увагу дітей.
6. Продіагностувати учнів різного віку на мінливість уваги.
7. Зіставити показники мінливості уваги для різного віку.
При написанні роботи були використані такі методи психологічного дослідження:
а) аналіз психолого-педагогічної літератури;
б) спостереження;
в) бесіда;
г) методика для вивчення уваги ;
г) методика вивчення уваги „Розміщення чисел”.
д) методика вивчення уваги (Мюнстербберг).
е) узагальнення експериментальних даних.
Практична значущість дипломної роботи випливає з актуальних завдань дослідження вікової мінливості уваги в дітей шкільного віку. Матеріали досліджень варто використати для ефективності роботи з дітьми різного віку і розвитку у них певних властивостей уваги.
Розділ І. Теорія уваги
1.1 Загальні основи уваги
Всі процеси пізнання, будь-то сприйняття або мислення, спрямовані на той або інший об'єкт, що у них відбивається: ми сприймаємо щось, думаємо, щось собі пригадуємо або уявляємо. Разом з тим сприймає не сприйняття саме по собі, і мислить не сама по собі думка; сприймає й мислить людина - сприймаюча й мисляча особистість. Тому в кожному з психічних процесів є певне відображення, є якесь відношення особистості до світу, суб'єкта до об'єкта, свідомості до предмета. Це відображення відношення знаходить собі вираження в увазі. Відчуття й сприймання, пам'ять, мислення, уява - кожний із цих процесів має свій специфічний зміст; кожний процес є єдність предмета і діяльності: сприймання - єдність процесу сприймання і сприйняття як образу предмета і явища дійсності; мислення - єдність мислення як діяльності й думки, як змісту - поняття, загального подання, судження. Увага свого особливого змісту немає; вона проявляється всередині сприймання, мислення. Вона - сторона всіх пізнавальних процесів свідомості, і при тім, та їхня сторона, в якій вони виступають як діяльність, спрямована на об'єкт.
Ми уважні, коли ми не тільки чуємо, але й слухаємо або навіть прислухаємося, не тільки бачимо, але й дивимося або навіть вдивляємося, тобто коли підкреслена або підвищена активність нашої пізнавальної діяльності в процесі пізнання або відбиття об'єктивної реальності. Увага - це в першу чергу динамічна характеристика протікання пізнавальної діяльності: вона виражає зв'язок психічної діяльності з певним об'єктом, на якому вона як у фокусі зосереджена. Увага - це виборкова спрямованість на той або інший об'єкт і зосередженість на ньому, поглибленість у спрямовану на об'єкт пізнавальну діяльність.
За увагою завжди стоять інтереси й потреби, установки й спрямованість особистості. Вони викликають зміну відношення до об'єкта. А зміна відношення до об'єкта виражається в увазі - у зміні образу цього об'єкта, у його свідомості: він стає більше зрозумілим і виразним. Таким чином, хоча увага немає свого особливого змісту, проявляючись в інших процесах, однак і в ній виявляється специфічною формою взаємозв'язок діяльності й образу. Зміна уваги виражається в зміні й виразності змісту, на якому зосереджена пізнавальна діяльність.
В увазі знаходить собі вираження зв'язок свідомості із предметом; чим активніша свідома діяльність, тим чіткіше виступає об'єкт; чим більш чітко виступає у свідомості об'єкт, тим інтенсивніша й сама свідомість. Увага -це прояв цього зв'язку свідомості й предмета, що у ньому усвідомлюється.
Оскільки увага виражає взаємозв'язок свідомості або психічної діяльності індивіда й об'єкта, у ньому спостерігається й відома двобічність: з одного боку, увага спрямовується на об'єкт, з іншого боку - об'єкт привертає увагу. Причини уваги до цього, а не іншого об'єкта не тільки в суб'єкті, вони і в об'єкті, і навіть насамперед у ньому, у його властивостях і якостях; але вони не в об'єкті самому по собі, так само як вони тим більше не в суб'єкті самому по собі, - вони в об'єкті, взятому його відношенні до суб'єкта, і в суб'єкті, взятому в його відношенні до об'єкта.
Генезис уваги пов'язаний з розвитком досить зробленої тонічної рефлекторної інервації. У розвитку уваги розвиток тонічної діяльності відіграє істотну роль: вона забезпечує здатність швидко переходити в стан активного спокою, необхідного для уважного спостереження за об'єктом [70].
Увага найтіснішим чином пов'язана з діяльністю. Спочатку, зокрема на ранніх щаблях філогенетичного розвитку, вона безпосередньо включена в практичну діяльність, у поведінку. Увага спочатку виникає як насторожність, пильність, готовність до дії по першому сигналу, як мобілізованість на сприйняття цього сигналу в інтересах дії. Разом з тим увага вже на цих ранніх стадіях означає й загальмованість, що служить для підготовки до дії.
В міру того як у людини із практичної діяльності виділяється й здобуває відносну самостійність діяльність теоретична, увага приймає нові форми: вона виражається в загальмованості сторонньої зовнішньої діяльності й зосередженості на спогляданні об'єкта, поглибленості й зібраності на предметі міркування. Якщо вираженням уваги, спрямованого на рухливий зовнішній об'єкт, пов'язаним з дією, є спрямований погляд, що чітко стежить за об'єктом і переміщається слідом за ним, то при увазі, пов'язаному із внутрішньою діяльністю, зовнішнім вираженням уваги служить нерухливий, спрямований в одну крапку, що не зауважує нічого стороннього погляд людини. Але й за цією зовнішньою нерухомістю при увазі ховається не спокій, а діяльність, тільки не зовнішня, а внутрішня. Увага - це внутрішня діяльність під покровом зовнішнього спокою.
Увага до об'єкта, будучи передумовою для спрямованості на нього дії, є разом з тим і результатом якоїсь діяльності. Лише роблячи подумки яку-небудь діяльність, спрямовану на об'єкт, можна підтримати зосередженість на ньому своєї уваги. Увага - це зв'язок свідомості з об'єктом, більш-менш тісна, чітка; у дії, у діяльності вона й кріпиться.
Говорити про увагу,її наявність або відсутність можна тільки стосовно до якої-небудь діяльності - практичної або теоретичної. Людина уважна, коли спрямованість її думок регулюється спрямованістю її діяльності, і обидва напрямки в такий спосіб збігаються.
Це положення виправдовується у всіляких сферах діяльності. Його підтверджує спостереження Гельмгольца, що приводиться нижче .
На сценічному досвіді це правильно помітив Станіславський. "Увага до об'єкта, - пише він, - викликає природну потребу щось зробити з ним. Дія ж ще більше зосереджує увагу на об'єкті. Таким чином, увага, зливаючись із дією й взаємопереплітається, створює міцний зв'язок з об'єктом".
Специфічне значення уваги як вираження відношення особистості до об'єкта зробило це поняття особливо дискусійним. Представники англійської емпіричної психології - асоціоністи зовсім не включали увагу в систему психології, для них не існувало ні особистості, ні об'єкта, а лише подання і їхні асоціації; тому для них не існувало й уваги. Потім, наприкінці XІ і поч. XX ст. поняття увага починає відігравати все більшу роль. Вона служить для вираження активності свідомості й використовується як коректив до асоціативної психології, що зводить свідомість до механічних зв'язків відчуттів і подань. Але при цьому увага по більшій мірі мислиться як зовнішня стосовно всього змісту сила, що зсередини формує даний свідомості матеріал.
Це ідеалістичне розуміння уваги викликає реакцію. Ряд психологів (Фуко, Делевр і ін.) заперечують зовсім правомірність цього поняття. Особливо радикальні спроби, що зовсім усувають увагу із психології, зробили представники психології біхевіористи і гештальтпсихологи.
Перша механічна спроба спростити увагу, помічена в руховій теорії уваги Рібо й розвинена в біхевіористів і рефлексологів, зводить увагу до рефлекторних установок [81],[53]. Друга, пов'язана з теорією гештальтпсихології, зводить явище уваги до структурності сенсорної ділянки (Рубін).
Не підлягає сумніву, що рефлекторні установки відіграють істотну роль у початкових, найбільш примітивних формах уваги. Добре відомо, що при дії на організм якого-небудь подразника організм звичайно рефлекторно пристосовується до найкращого його сприйняття. Так, коли на периферичну частину сітківки ока падає світловий подразник, око звичайно повертається в його сторону, в результаті він попадає в поле кращої видимості. При дії на барабанну перетинку збоку звукового подразника, що йде, потрібен рефлекторний поворот вбік джерела звуку. Значення цих установок полягає в тім, що вони приводять до посилення одних процесів за рахунок гальмування інших. Таким чином, уже рефлекторні реакції організму створюють сприятливі умови для виділення деяких подразників. До цих рефлекторних реакцій установки і зводять рефлексологи увагу.
Не підлягає також сумніву, що пояснення уваги у відриві від таких рефлекторних установок як відправного пункту в процесі розвитку було б явно ідеалістичним і ненауковим. Але пояснювати увагу тільки цими рефлекторними установками так само не правильно і не можливо. Самі установки людини далеко не завжди є рефлекторними. Вони часто утворюються на основі свідомих процесів, у яких бере участь увага. Таким чином, рефлекторні установки можуть бути й причиною, і наслідком уваги, і її зовнішнім вираженням. Увагу в цілому ніяк не можна зводити до рефлекторних установок.
Спроба звести увагу до структурності сприйняття не витримує критики з декількох причин. По-перше, для уваги істотна можливість виділення частин, сторін, моментів, - одним словом, аналізу, а не однобічне панування структурного цілого; по-друге, хоча увага безперечно спочатку проявляється відносно почуттєвого змісту й пов'язана з його членуванням, однак істотна риса вищих форм уваги полягає у відволіканні. Увага пов'язана з абстракцією, з можливістю розчленувати структуру сприйняття, як і від чого відволіктися й свідомо спрямувати погляд у певну сторону. З розумовою операцією абстракції увага зв'язана не менш тісно, чим зі структурністю сприйняття. Жані приводить випадок хворої, для якої непереборні труднощі представляло дістати шпильку з коробки, у якій вперемішку були шпильки й ґудзики. Вона брала коробку для того, щоб виконати це завдання, але, як вона пояснювала, вона не могла зосередитися думкою на шпильках, тому що їй попадалися під руки й приковували увагу ґудзики; точно так само вона не могла зосередитися й на ґудзиках, оскільки в поле зору постійно попадали шпильки; у результаті вона лише безпомічно перебирала одні й інші. Ми не перебуваємо в такій поглинаючій владі речей.
Зводити всю проблему уваги до структурності почуттєвого поля - означає в остаточному підсумку заперечувати існування суб'єкта, що протиставляє себе предметам і активно впливає на них.
Увага, що суцільно й поруч трактується тільки як "функція" або механізм, є по суті аспект великої основної проблеми співвідношення особистості і світу. Наявність у людини вищих форм уваги в остаточному підсумку означає, що вона як особистість виділяє себе з навколишнього середовища, протиставляє себе йому і одержує можливість, подумки включаючи наявну ситуацію в різні контексти, нею перетворювати, виділяючи в ній у якості істотного то одного, то іншого моменту. Увага в цих вищих своїх формах характеризує своєрідність людської предметної свідомості.
Замість розкриття цього основного співвідношення, пов'язаного із загальною спрямованістю особистості, теорія уваги в більшій мірі зосереджувалася на питанні про те, до яких функцій її зарахувати. Прихильники волюнтаристської теорії вбачають сутність уваги виключно у волі, хоча мимовільна увага не може бути пояснена вольовою діяльністю. Прибічники інших теорій вважають, що у виявах уваги провідну роль відіграють почуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям. Треті, нарешті, шукали пояснення уваги винятково в зміні самого змісту подань, не з огляду на значення загальної спрямованості особистості. Тим часом специфічне ядро питання в іншому: увага істотно обумовлена взаємовідношенням між спрямованістю діяльності, у яку включена людина, і спрямованістю її внутрішніх психічних процесів. Увага там, де напрямок діяльності орієнтує спрямованість думок. Оскільки увага виявляє ставлення особистості до предмета, на який спрямована свідомість, то вагомість предметів, явищ для людини відіграє велику роль при зосередженні на них уваги.
Отже, увага виражає специфічну особливість процесів, напрямок яких регулюється діяльністю, у яку вони включені.
Оскільки в увазі виражається відношення особистості до об'єкта, на який спрямована її свідомість, значимість цього об'єкта для особистості має основне значення "для залучення'' до нього уваги.
Природа уваги в психології розглядалася представниками різних психологічних напрямків і шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку взагалі.
Представники англійської асоціативної психології поняття „увага” не включали в систему психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.
Представники інтроспективної психології ( Герберт, В.Вундт, Е.Тітченер) вивчали лише внутрішню суб'єктивну сторону уваги як явища. Увага, на їх погляд, - це стан свідомості, який характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту або перебігу процесів [81, 68].
В.Вундт, наприклад, обстоював апперцептивно-волюнтаристську теорію уваги, розглядаючи її як фіксовану точку свідомості, найяскравіше її поле діяльності, зумовлене переходом змісту свідомості із зони перцепції до зони аперцепції, яка являє собою особливу психологічну активність, що є виявом невідомої нам внутрішньої сили.
Американський психолог Е.Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття у свідомості. Більш яскраве відчуття панує над іншими й набуває самостійності. Він вважав, що яскравість відчуття зумовлюється нервовими схильностями, але не розкривав, що вони становлять собою.
Представник фізіологічного напрямку в психології Т. Ціген пояснював увагу не суб'єктивними станами, а боротьбою відчуттів і неусвідомлених уявлень за фіксовану точку свідомості. Уявлення, яке перемагає, стає усвідомленим, домінуючим.
Страницы: 1, 2
