Від Полтавського інституту шляхетних дівчат до європейського виміру вищої технічної освіти Полтавщини

21

ВІД ПОЛТАВСЬКОГО ІНСТИТУТУ ШЛЯХЕТНИХ ДІВЧАТ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИМІРУ ВИЩОЇ ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ ПОЛТАВЩИНИ

Іван Петрович Котляревський

(9 вересня 1769 - 10 листопада 1838 рр.)

на прохання В.О. Рєпніної з жовтня 1823 по червень 1838 року здійснив переклад з французької на російську мову теологічної праці Дюкеня «Размышления о расположении, с каким должно приступать к чтению и размышлению Святого Евангелия от Луки »

Тарас Григорович Шевченко

(9 березня 1814 - 10 березня 1861 рр.)

наприкінці червня - початку липня 1845 року приходив до начальниці Інституту шляхетних дівчат С.І. Засс (передплатниці його альбому «Живописная Украина») з приводу його розповсюдження

12 грудня 2008 року виповнюється 190 років від часу заснування Інституту шляхетних дівчат у Полтаві. Сторічна діяльність цього середнього навчального закладу для збіднілих дворянок на теренах Полтавщини гідна уваги сучасних освітян і тих, хто шанує історію та культуру рідного краю.

Центральний корпус університету - пам'ятка архітектури першої половини ХIХ ст. - є складовою частиною архітектурного класичного ансамблю міста Полтави. Знайомство кожного першокурсника і гостей навчального закладу із давньою історією Інституту шляхетних дівчат, історією Національного технічного університету імені Юрія Кондратюка вважаємо справою честі науково-педагогічного колективу.

Полтавський дівочий інститут (Інститут шляхетних дівчат) засновано 12 грудня 1818 року на кошти дворянства з ініціативи дружини Полтавського та Чернігівського генерал-губернатора князя М.Г. Рєпніна - Варвари Олексіївни.

Цей навчальний заклад став першим серед губернських міст і шостим у Російській імперії середнім навчальним закладом для дворянок. На той час середніх навчальних закладів світського характеру в Полтаві було тільки два: народне училище, відкрите в 1799 р. графом С.С. Потоцьким, перетворене потім у повітове, і цивільна гімназія, відкрита в 1808 р.

Середній навчальний заклад для жіноцтва у Полтаві - один із найдавніших в Україні. Він заснований на благодійницьких засадах майже одночасно з ліцеями Рішельєвським в Одесі (1817 р.), Крем'янецьким (1819 р.), Ніжинською гімназією вищих наук (1820 р.).

В.О. Рєпніна, донька міністра освіти (при Єлизаветі) Олексія Розумовського, внучка останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського, палка прихильниця культурно-просвітницьких ідей, свого часу була головою благодійного жіночого товариства в Санкт-Петербурзі. Приїхавши в 1816 р. разом із чоловіком до Полтави, відкрила у своєму домі на власні кошти пансіон для збіднілих дворянських дівчат замість закритого на той час пансіону (існував із 1808 р.) Параски Яківни Кочубей, дружини відомого своїм меценатством багатого полтавського поміщика Семена Михайловича Кочубея, нащадка В.Л. Кочубея.

Прагнучи благодійності, В.О. Рєпніна звертається до полтавського дворянства з пропозицією створити для освіти і виховання дворянських дітей, особливо із збіднілих родин, дівочий інститут за прикладом заснованого в Санкт-Петербурзі (1764 р.) за проектом І.І. Бецького “Воспитательного общества благородных девиц”. Відкрите 5 травня 1765 року при Воскресенському Смольному Новодівичому монастирі виховне товариство для дворянок ставилось царським урядом за зразок для дворянства провінцій Російської імперії, оскільки давало початки суспільного виховання дворянок.

Згідно з програмою державного виховання дворянських дівчат із 6 до 18-річного віку, розробленою І.І. Бецьким, увесь цей час діти не повинні були бачити свої сім'ї. Моральне виховання як для хлопчиків, так і для дівчаток було однаковим. Різниця ж між ними була в змісті освіти, глибина якої для дівчаток не вважалася за потрібну. Навчально-виховний цикл для дворянських дівчат розділявся на 4 класи (віки) , навчання в кожному з яких продовжувалося 3 роки.

У першому (від 6 до 9 років) викладалися російська та іноземні мови (французька, німецька), арифметика, малювання, танці, музика (вокальна й інструментальна), шиття і рукоділля.

У другому (від 9 до 12 років) викладалися географія з історією та деяка частина економії чи домобудівництва.

У третьому (від 12 до 15 років) додавалось читання історичних і повчальних книг, частково архітектура і геральдика.

У четвертому віці (від 15 до 18 років) призначалось дівчатам перевіряти своє навчання майже самою практикою. Більшу частину часу вони повинні були витрачати на інші заняття: чергувати щотижнево по господарству, вести записи про витрати, здійснювати платежі, визначати ціну товару за його якістю, дивитися, щоб у всьому був зразковий порядок і чистота.

Окрім цього, по дві дівчини мали щодня чергувати в інших класах як помічниці класних дам. І від цієї практики, як записано в статуті Смольного інституту шляхетних дівчат, „звикати зарані, як їм, будучи матерями, навчати дітей своїх і у власному своєму вихованні знайти собі опору, в якому б стані їм жити не довелось”.

Для занять із вихованками призначались класні дами в усіх класах, котрим наказувалося понад усе привчати дівчат до слухняності. “Старатися, щоб дівчата не звикали надмірно пишатися або мати понурий вигляд. Над усе настановляти їх в основах благорозумності, доброзичливості, благопристойності, благородної, а не вимушеної ввічливості й усіх добродійностей. Щоб від юності і до віку привчені були до добродійності, ввічливості, лагідності й приємних розмов не тільки з рівними, але з найостаннішими, якого б звання хто не був”.

У перших числах січня 1817 року проект утворення в Полтаві дворянського благодійницького інституту з пояснювальною до нього запискою княгиня Рєпніна передала для зачитування в нещодавно зведеному (1810 р., архітектор О. Захаров) будинкові дворянського зібрання (нині кінотеатр імені І.П. Котляревського). Серед 25-ти пунктів указаного проекту слід виокремити загальноустановчі, навчально-педагогічні, фінансово-економічні положення. У проекті зазначалося, що в основу створення дівочого інституту покладена благодійницька турбота дворянства про долю 15-ти (за кількістю повітів) збіднілих дворянських дочок, яким буде забезпечене належне до їх стану виховання і влаштування подальшого їх життя після закінчення цього навчального закладу.

Прийом до Полтавського дівочого інституту передбачалося здійснювати на основі існуючих правил, установлених для вихованок дівочих інститутів Російської імперії. Управління всіма справами інституту доручалося раді, створеній дворянством, яка щорічно мусила звітувати про роботу на зборах інституту та публікувати цей звіт для оприлюднення на дворянському зібранні.

Княгиня передбачала проектом, що для дівчат-дворянок повинні викладатися правила високої моралі спеціально для цього запрошеними викладачами, включаючи й іноземних. Навчання пропонувалося вибудовувати за наступними предметами: Закон християнський, російська мова, чистописання, граматика, синтаксис, риторика і логіка, арифметика (перші чотири дії до прогресії), географія й історія (скорочені); малювання, танці, музика, мови іноземні (французька та німецька), їх граматики і синтаксис. Поняття про домашнє господарство, економне його ведення, рукоділля, окремо зазначалося в проекті, слід розглядати як особливо важливі предмети при вихованні дівчат із збіднілих дворянських родин із метою оволодіння ними навиками утримувати себе і родину набутими вміннями.

Зібрання полтавського дворянства, очолюваного щойно обраним губернським маршалом дійсним статським радником В.І. Чарнишом, того ж дня своїм актом ухвалило проект, запропонувавши на утримання дівочого інституту пожертвувати від дворянства 50 коп. з кожної селянської душі, яка була у їх власності. 12 січня 1818 року дворянське зібрання затвердило Положення про благодійницький для дворянок інститут, його штат і правила для набору 15-ти вихованок у повітах.

На квітень 1818 р. зібрані від дворянства пожертви в сумі 36 187 крб. були передані одному із членів дворянської ради маршалу Полтавського повіту С.Ф. Левенцю з метою зайнятися пристосуванням дерев'яного із флігелями 16- кімнатного будинку С.М. Кочубея під дівочий інститут, а вже у травні на частину асигнованих радою грошей у ньому розпочалися будівельні роботи.

Після отримання в серпні 1818 р. із міністерства народної освіти (Петербург) Положення про Полтавський дівочий інститут з дозволом приступити до його виконання дворянська рада з 1 жовтня 1818 р. узяла на роботу перших чотирьох класних дам і розпочала набір 15-ти дівчат дворянського громадського утримання. 1 листопада посаду директриси посіла запрошена з Парижа мадам Юлія Реньї.

Дівочий інститут у Полтаві здійснював навчання і виховання дворянських, а пізніше й представниць інших станів , сто років - із 1818 по 1918 роки.

Майже 10 років цей навчальний заклад діяв на кошти дворян, а з 17 вересня 1827 року, згідно з клопотанням генерал-губернатора М.Г. Рєпніна указом царя його перетворено із дворянського в урядовий. Розпорядження указу передбачали не тільки виділення коштів із державної казни на утримання 60-ти вихованок, починаючи із 1 січня 1828 року, а й наказувалося міністру фінансів асигнувати з казни в Полтавський приказ громадського притулку 200 000 карбованців у чотири терміни, щорічно по 50 тисяч карбованців, на побудову мурованого будинку для Інституту.

План архітектурної забудови, виконаний зодчими Штаубертом і Шарлеманем, затверджений у Санкт-Петербурзі в 1828 році. Зведення будівель головного корпусу дівочого інституту в Полтаві закінчене 4 вересня 1832 року.

В 1859 році у Смольний інститут (Петербург) призначений інспектором К.Д. Ушинський, у майбутньому відомий теоретик педагогіки, який, провівши низку прогресивних заходів, реорганізував навчання та виховання в дівочому інституті. Зокрема, запровадив нові навчальні плани, організував предметно-урочну систему занять, запровадив лабораторні заняття з фізики, відкрив педагогічний клас, де дівчата як дворянського, так і міщанського стану мали змогу здобувати педагогічну підготовку для роботи виховательками. К.Д. Ушинський дозволив смолянкам, а значить і вихованкам губернських дівочих інститутів, зустрічі із сім'ями на канікули та свята, чим значно нейтралізував відірваність інституток від суспільства, що породжувало спотворені уявлення про навколишнє середовище. Завдяки реформаційній діяльності К.Д. Ушинського в інститутах шляхетних дівчат у другій половині ХIХ ст. запроваджені раціональні засади підготовки вихованок до майбутнього життя в суспільстві, які закладали основи формування цілісних особистостей.

Значну роль у цьому відігравав вплив яскравих особистостей - викладачів інститутів шляхетних дівчат. Наприклад, у Полтаві серед викладачів дівочого інституту - сузір'я видатних представників української, чеської, російської культур.

Понад тридцять років здійснював нагляд за навчальною частиною видатний український байкар, колишній ректор Харківського університету В. Каразіна, професор цього ж університету П.П. Гулак-Артемовський. П'ять доньок П.П. Гулака-Артемовського - Аполлінарія, Єфросинія, Марія, Наталія і Клеопатра з 1854 по 1865 роки закінчили Полтавський Інститут шляхетних дівчат.

56 років віддав дівочому інституту як викладач фортепіанної гри та італійського співу видатний чеський музичний педагог і композитор Алойз Едлічка, відомий збирач та видавець музичного українського фольклору, автор першої музичної редакції п'єси І.П. Котляревського «Наталка-Полтавка».

Довгі роки викладали малюнок для дворянських дівчат відомі російські художники, випускники Петербурзької академії мистецтв І.К.Зайцев і В.О. Волков.

У 1878 році (двадцять сьомий випуск) закінчує дівочий інститут “із шифром” (тобто з високими успіхами) Любов Щербачова, в майбутньому відома українська письменниця-демократка, громадський діяч Л.О. Яновська, творчість якої високо цінував І.Я.Франко.

У 1881 році із срібною медаллю закінчує дівочий інститут у Полтаві Олександра Шейдеман і два роки викладає в ньому вокал та гру на фортепіано. Вона стане в майбутньому дружиною Панаса Мирного, чудовою матiр'ю його синів.

Особлива сторінка історії Інституту шляхетних дівчат у Полтаві - навчання у ньому з кінця ХIХ ст. до 1918 р. шести правнучок О.С. Пушкіна і М.В. Гоголя: Софії, Наталії, Марії, Тетяни, Анни, Олени Бикових.

Адже саме у Полтаві взяла початок одна з 58 гілок нащадків геніального російського поета О.С. Пушкіна, яка поріднила його з М.В. Гоголем. Старший син сестри М.В. Гоголя Єлизавети Василівни і полковника Володимира Івановича Бикова Микола Володимирович (тобто племінник Гоголя) через 45 років після смерті О.С. Пушкіна і через 29 років після смерті М.В. Гоголя обвінчався 30 серпня 1881 році в Лопасні під Москвою з внучкою Пушкіна Марією Олександрівною, долю якої йому вручив син великого поета генерал Олександр Олександрович Пушкін. Золоті обручки, свідки їх вірності, пронесеної через усе життя, символи, що об'єднали рід Пушкіних із родом Гоголів, які поклали початок полтавському „гнізду” нащадків великих письменників, мають у внутрішньому колі написи: „Марія (30 серпня 1881 р.)”і „Микола (30 серпня 1881 р.)”.

Унаслідок цього, якщо можна так висловитися, посмертного родичання Пушкіна і Гоголя 41 особа із нащадків Пушкіна є одночасно найближчими родичами М.В. Гоголя, який, як відомо, прямих нащадків не мав. За підрахунками дослідників генеалогії видатних письменників, нині кожний четвертий нащадок Пушкіна є родичем Гоголя.

Після виходу у відставку М.В. Бикова, молода сім'я приїздить до Полтави, де мешкала сестра М.В. Гоголя Ганна Василівна Гоголь. Вона замінила племіннику та його чотирьом братам і сестрам рано померлу Єлизавету Василівну. Невдовзі Бикови переїздять у Василівку, родове село Гоголів, де їх зустріла сестра Гоголя Ольга Василівна Головня. М.В. Бикову належало дві третіх гоголівського помістя. Саме там до 1919 року в родині Бикових за 37 років спільного життя народжуються діти: два сини - Олександр (1883 р.н.) і Володимир (1895 р.н.) і сім доньок - Єлизавета (1884 р.н.), Софія (1887 р.н.) Наталія (1888 р.н.), Марія (1890 р.н.), Тетяна (1894 р.н.), Анна (1897 р.н.), Олена (1899 р.н.).

Діяльна Марія Олександрівна влаштовує недільні школи для селянських дітей, які не могли навчатися в земській школі через нестатки; за прикладом Ольги Василівни, сестри М.В. Гоголя, лікує селян.

На початку ХХ століття Бикови переїздять до Полтави, де їх доньки, за винятком Єлизавети, стали навчатися в Інституті шляхетних дівчат. Збереглася листівка, якою 23 лютого 1907 року Марія Олександрівна і Микола Володимирович Бикови запрошують гостей на вінчання у церкві Інституту шляхетних дівчат доньки Софії Миколаївни Бикової із Сергієм Дмитровичем Данилевським, внучатим племінником відомого російського письменника Г. П. Данилевського.

Отже, Полтавський дівочий інститут виховав плеяду визначних людей - патріотів, гуманістів - і тим самим зробив неоціненний внесок у культурно-освітній, мистецький розвиток Полтавщини. Прекрасні гуманістичні освітні традиції, які були зароджені тоді, продовжуються й на даний час.

Наукові і педагогічні традиції, започатковані такими видатними представниками як П.П. Гулак-Артемовський, Л.І. Боровиковський, В.В. Капніст, М.М. Цертелєв, Ф.І. Ткаченко, К.В.Рощина, І.К.Зайцев, В.О. Волков, А. Едлічка та ін. За сторічну історію діяльності цього навчального закладу в ньому бували І.П. Котляревський, Т.Г. Шевченко. Його випускницями були відома письменниця-демократка Любов Яновська, творчість якої високо цінував І.Я. Франко, подруги Кобзаря сестри Псьол - художниця Глафіра і поетеса Олександра, художниця-мінітюаристка Юлія Волкова.

Свій понад 78-річний родовід наш навчальний заклад веде від 18 серпня 1930 року. Заснований тоді як єдиний у країні Інститут інженерів сільськогосподарського будівництва, він готував висококваліфіковані кадри інженерів-будівельників для села. Уже в 1961 році за рішенням уряду його перейменовано в інженерно-будівельний інститут, що стало не просто зміною назви. Таким перейменуванням на урядовому рівні офіційно визнавалася особлива роль Полтави у підготовці інженерних і будівельних кадрів не лише для села, а й для величезного обширу промислової й будівельної індустрії та архітектури 60-70-х років.

В умовах трансформаційних змін в економіці суверенної України стало очевидним зростання потреб Полтавського регіону не лише у фахівцях будівельного профілю. Саме тому вчена рада інституту на початку 90-х років ухвалила рішення реформувати монопрофільний навчальний заклад, який готував фахівців за шістьма будівельними спеціальностями, в багатопрофільний технічний університет. І це стало єдиноправильним рішенням, оскільки вчена рада на чолі із заслуженим працівником вищої школи , доктором технічних наук, професором О.Г. Онищенком своєчасно зреагувала на зміни в реальних умовах виробництва області.

Уже в 1993 році рішенням уряду навчальний заклад акредитований як технічний університет. У 1997 році на честь 100-річчя від народження видатного теоретика космонавтики, блискучого інженера, винахідника, нашого земляка Юрія Кондратюка навчальному закладові присвоєне його ім'я, в 2002 році - статус національного технічного університету, єдиного в регіоні. Такі стрімкі кроки реформування нашого навчального закладу за часів незалежної України - свідчення і плідний результат роботи талановитого науково-педагогічного колективу університету.

Нині Національний технічний університет імені Юрія Кондратюка у Полтаві - це понад 10 тисяч студентів, котрі за допомогою досвідченого науково-педагогічного колективу (понад 600 викладачів, 70 відсотків із яких мають учені ступені й звання) здобувають фундаментальну освіту. Нашій молодій державі потрібна національна еліта. Тому ми готуємо фахівців як інженерно-технічного напряму підготовки ( 6 листопада цього року в самому центрі міста відкрито новий факультет інформаційних технологій та телекомунікаційних систем), так і фінансово-економічного профілю, де навчаємо близько 2,5 тисячі студентів - фінансистів, економістів, програмістів, бухгалтерів тощо, враховуючи при цьому специфіку виробництва. Вимоги, скажімо, до бухгалтера на промисловому підприємстві значно відрізняються від вимог до такого ж фахівця на сільськогосподарському підприємстві. Тобто, ПолтНТУ є широкопрофільним навчальним закладом, де забезпечується підготовка висококваліфікованих спеціалістів для всіх народногосподарських галузей Полтавщини та інших регіонів України.

Навчально-науково-лабораторна база Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка розташована в дев'яти навчальних корпусах загальною площею понад 75 тис. кв. м. , налічує понад 60 спеціалізованих лабораторій із сучасним обладнанням. Тут студенти здобувають знання за 35 спеціальностями і спеціалізаціями на дев'яти факультетах. Загалом під час навчання вони опановують близько двох тисяч дисциплін.

Страницы: 1, 2