Встановлено, що підвищення швидкості у молодших школярів зв'язано, головним чином, із здібністю до високого темпу рухів під час бігу [78]. Дослідженнями [19, 57] визначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів швидкісних здібностей: швидкості в простих і складних рухових реакціях, швидкості руху і частоти рухів.
Швидкість рухової реакції є сенсорною реакцією [77, 78]. Інтенсивний прояв функцій, що забезпечують швидке реагування, відбувається в період від 7- 8 до 11- 12 років [55, 78].
За даними [55] темп рухів найбільш значно збільшується з 7-8 до 11-12 років. Трохи відрізняються відомості, представлені в роботах [18, 19, 24] в яких частота рухів найбільш значно збільшується в 7- 9 років, а у віці 7- 10 років у хлопчиків темп рухів вище, ніж у дівчаток. На думку [64], до 10-11 років частота бігових кроків досягає максимальних значень.
Дослідження свідчать про істотне поліпшення показників рівня розвитку швидкості після використання на уроках фізичної культури 3-х класів короткострокової стандартної навчально-тренувальної програми стимулює розвиток швидкості школярів
Таким чином, на думку більшості авторів, що займаються проблемою дослідження швидкісних здібностей, молодший шкільний вік є тим періодом, коли швидкість достатньо добре розвивається під впливом різних тренувальних програм.
Під гнучкістю прийнято розуміти морфофункціональні можливості опорно-рухового апарату, які визначають ступінь рухливості його ланок. Віковим змінам розвитку гнучкості присвячені роботи [55].
За даними [55, 77, 78] гнучкість природно збільшується до 14-15 років. Особливо сприятливі можливості для виховання гнучкості спостерігаються у дітей молодшого шкільного віку [63]. Це пояснюється тим, що вік 7-11 років відрізняється гнучкістю і пластичністю опорно-рухового апарату, високим ступенем еластичності тканин, відсутністю могутньої мускулатури [57], великою кількістю в суглобах синовіальної рідини, а також інтенсивним приростом рухливості в суглобах [18, 19].
В різних суглобах гнучкість має різну динаміку розвитку. Так, на думку [70], рухливість суглобів хребта і у хлопчиків і дівчаток досить висока з 7 до 10 років, коли середній річний приріст активної його рухливості досягає 5,7см Аналогічні дані були представлені в роботах [18, 19], які свідчать про те, що збільшення рухливості хребетного стовпа у дітей шкільного віку відбувається нерівномірно. У хлопчиків значний приріст спостерігається у віці з 7 до 10 років, у дівчаток же у віці від 7 до 10 років приріст показників відносно невеликий (2-4см), в порівнянні з дівчатками підлітками (3-4см). Проте, на думку [71] у дівчаток рухливість хребетного стовпа помітно підвищується саме у віці 7-12 років, а у хлопчиків 7-14 років. Дослідженнями [65, 77] визначено декілька вікових періодів найвищих темпів природного приросту рухливості в суглобах хребта. Одним з таких періодів у дівчаток є вік від 7 до 8 і з 10 до 11 років, а у хлопчиків з 7 до 11 років. Збільшення амплітуди руху в колінних і тазостегнових суглобах, на їх думку, має дещо іншу динаміку. Найвищі темпи приросту спостерігаються з 7 до 8 і з 11 до 13 років.
Дослідженнями [65] відзначено, що цілеспрямований розвиток гнучкості повинен починатися з 6-7 років. За їх даними, у дітей і підлітків 9 - 14 років ця якість розвивається майже в 2 рази ефективніше, ніж в старшому шкільному віці. Трохи відрізняється думка [78] згідно якому гнучкість доцільно починати розвивати з 7- 8 років.
У дівчаток рухливість хребетного стовпа при активних і пасивних рухах значно вища, ніж у хлопчиків [18, 19]. За даними показники гнучкості дівчаток на 20 - 30% перевищують показники хлопчиків. Порівняння рухливості в суглобах дітей 7- 10 років, показало, що вона значно вища у тих, хто активно займається фізичною культурою і спортом [70].
Таким чином, на думку більшості авторів, сенситивним періодом розвитку гнучкості є саме молодший шкільний вік.
Координаційні здібності людини дуже різноманітні і специфічні. Ряд фахівців в галузі фізичного виховання і спорту [33] диференціювали координаційні здібності на окремі групи за особливостями їх прояву, критеріях оцінки і чинниках, які їх визначають. Виділяють: точність управління часовими, просторовими і силовими параметрами рухів; здібність до збереження рівноваги; відчуття ритму; здібність до орієнтування в просторі; здібність до довільного розслаблення м'язів і координованість рухів (спритність).
Координаційні здібності забезпечуються складною взаємодією центральних і периферичних ланок моторики на основі зворотної інформації і мають виражені вікові особливості [65]. Динаміка розвитку координаційних здібностей в онтогенезі відображена у ряді робіт [18]. За даними [55] у віковому періоді від 7-8 до 11- 12 років наголошуються найвищі темпи розвитку координаційних здібностей. Особливо бурхливий розвиток їх відбувається у дівчаток до 11 років, у хлопчиків до 12 років, при цьому приріст показників з 7 років складає 75 %.
За відомостями ряду авторів [28, 70] у дітей 7-8 років швидко удосконалюється здібність до різних видів точних рухів. В роботах [18, 19] вказується на збільшення просторової точності рухів (на прикладі метання малого м'яча в ціль) від 4 до 6 років, а від 7 до 9-10 років спостерігається помітне її зниження. В окремих суглобах точність просторових переміщень прогресивно збільшується від 7 до 12 років. За даними [24] здатність відтворювати амплітуду рухів до 40 - 50° максимально збільшується в 7- 10 років.
Дослідженнями встановлено, що показники просторової точності рухів у дітей 6 - 10 років в статевому аспекті не відрізняються.
Збереження стійкості тіла (рівновага) зв'язано з виконанням будь-якої рухової дії. Рівновага розвивається на основі вдосконалення рефлекторних механізмів в процесі дозрівання вестибулярного аналізатора. Сенситивним періодом розвитку даної здатності є вік від 7 до 12- 13 років.
За даними [55] у 7-річних дітей зустрічаються показники статичної рівноваги, характерні для дорослих людей. Здібність до збереження статичної рівноваги від 1-го до 2-го класу істотно погіршується, а потім протягом двох років безперервно зростає. Динамічна рівновага, на думку автора, бурхливо розвивається в 7 - 9 і 10 - 11 років. Аналогічні відомості наведені в роботах [18, 19], де наголошується про значний інтенсивний розвиток функції динамічної рівноваги у дітей 7- 10 років (до 10-річного віку величина відхилення від прямої зменшується в середньому за рік на 10,2 см).
Дослідження свідчать про те, що у молодших школярів недостатній рівень розвитку рівноваги, який підвищується під впливом спеціальних вправ. У хлопчиків показники рівноваги гірші, ніж у дівчаток, з віком ці показники поліпшуються.
Просторова орієнтація розвивається з віком гетерохронно. За відомостями найзначніший її розвиток відбувається у віці від 7- 8 до 11- 12 і після 14 -15 років. Трохи відрізняються дані, наведені в роботах [18, 19], де наголошується достовірне поліпшення орієнтації в просторі з 7 до 12 років. Автор указує, що амплітуда коливань тіла при природному стоянні на горизонтальній поверхні у дітей з 8 до 10 років достовірно зменшується. Дослідженнями [25] встановлено, що в молодшому шкільному віці темпи розвитку просторового орієнтування у хлопчиків значно вищі, ніж у дівчаток.
Здібність до довільного розслаблення м'язів активно зростає від 6 - 7 до 10 - 12 років [55]. За даними [65] координація у віковий період від 7 до 8 років характеризуються нестійкістю ритму і швидкісних параметрів.
Вікова динаміка розвитку спритності вивчалася багатьма авторами. Слід зазначити, що їх думки дещо різні. Так, в роботах [21, 35, 71] сенситивним періодом розвитку даної здатності указується віковий період з 7 до 10 років; [28, 57] - з 7 до 12-13 років; [18, 19] - у дівчаток 7- 11 років, у хлопчиків з 8 до 9 років. Дослідженнями [55] визначено декілька сенситивных періодів розвитку спритності. За даними автора координованість рухів у дівчаток має високі темпи біологічного розвитку від 8 до 9 і від 10 до 11 років, а у хлопчиків 8- 9 і 11- 12 років. При цьому [57, 70], відзначають, що у дітей одного і того ж віку рівень розвитку спритності може бути абсолютно різним. Дослідження свідчать про те, що показники рівня розвитку спритності у хлопчиків молодших класів вищі, ніж у дівчаток і з віком вони підвищуються.
Отже, думка багатьох авторів [55] співпадає в тому, що, в основному, всі види прояву координаційних здібностей найбільш активно розвиваються в молодшому шкільному віці.
Важливе значення в процесі фізичної підготовки учнів займає виховання силових здібностей. Важливу роль в розвитку сили відіграє формування кісткової і м'язової систем. Молодший шкільний вік, на думку ряду авторів, не сенситивний до виховання сили, оскільки кістково-м'язовий і суглобово-зв'язковий апарат дітей ще не готовий до максимальних навантажень [77].
Динаміка розвитку силових здібностей в онтогенезі відображена в роботах багатьох авторів [55, 61, 71]. Вони відзначають, що розвиток силових якостей і сили окремих м'язів носить гетерохронний характер у вікових періодах і темпах приросту.
М'язова сила в ході розвитку організму дитини збільшується поступово, але не прямолінійно. Періоди незначного збільшення чергують з вельми інтенсивним зростанням показників. Сенситивні періоди приросту м'язової сили у хлопчиків і дівчаток не співпадають. У дівчаток до 9, а у хлопчиків до 10-ти річного віку відбувається незначний загальний розвиток сили м'язів [78]. Стрибкоподібний приріст силових здібностей у дівчаток зафіксований в період від 10 до 13 років. У хлопчиків же спостерігається плавне наростання сили від 8 до 15 років [57].
В молодшому шкільному віці рівень максимальної сили у хлопчиків і дівчаток істотно не відрізняється, проте для дівчаток характерні більш швидкі темпи її приросту. Встановлено, що у віці від 7 до 13 років максимальна сила збільшується на 10%.
В роботах дослідників[61] вказано декілька сенситивних періодів приросту абсолютної сили за показниками дев'яти основних груп скелетних м'язів. Перший такий період припадає на вік від 10 до 11 років. За даними [78] високими темпами приросту абсолютної сили м'язів характеризується віковий період від 9-10 до 16-17 років. Слід зазначити, що до 10 - 11 років величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків абсолютно не відрізняються [55].
Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. В період з 6 - 7 до 9 - 11 років спостерігається її швидке збільшення [14, 70]. Причому, у дівчаток темпи наростання, значно вищі, ніж у хлопчиків.
Віковий розвиток різних м'язових груп відбувається нерівномірно і індивідуально. Більшість авторів вважає, що максимальні темпи приросту сили кисті і станової сили припадають на середній шкільний вік. Разом з тим є дані іншого змісту. Ряд учених звертають увагу на більш високі темпи розвитку цієї здатності, починаючи з молодшим шкільним віком і до середнього. Так, на думку [70], в період з 8 до 9 років найбільш виражене зростання згиначів кисті і передпліччя, розгиначів передпліччя і литкових м'язів. Сила розгиначів тулуба, у дітей цього віку, збільшується поволі. За відомостями показники розгиначів тулуба найбільш інтенсивно підвищуються з 9 років у дівчаток і з 10 років у хлопчиків. Дані надані [18, 19] свідчать про істотний приріст сили м'язів кисті і спини у дівчаток з 9 до 10 років.
Встановлено, що в показниках сили м'язів ніг дівчаток і хлопчиків одного віку достовірних розбіжностей немає. Але сила м'язів рук і тулуба у всі вікові періоди (після 6 років) у хлопчиків значно більша, ніж у дівчаток [55, 78].
Витривалість, як і інші фізичні якості, має нерівномірний характер природного розвитку. Як відзначає більшість фахівців з фізичного виховання і спорту, діти молодшого шкільного віку не відзначаються високим рівнем розвитку витривалості [18, 77].
Енергійне наростання витривалості до динамічних м'язових навантажень спостерігається у школярів 8- 11 років [18, 19]. У дітей молодшого шкільного віку відмічені високі темпи приросту статичної витривалості. Інтенсивність її збільшення більша, ніж в середніх і старших класах, але, в той же час, діти не можуть підтримувати зусилля на постійному рівні [43, 70].
Молодший шкільний вік у хлопчиків характеризується низькими темпами природного приросту швидкісної витривалості. У дівчаток, починаючи з 10 років, спостерігається її інтенсивне збільшення [55, 78]. Найпомітніші темпи приросту витривалості до швидкісно-силових зусиль спостерігалися у дівчаток з 9 до 10 років, у хлопчиків з 8 до 10 років [16, 18, 19].
Цілеспрямований розвиток витривалості слід починати в школі з 1-го класу. Ефективно розвивати у молодших школярів загальну витривалість [43]. Багатьма авторами показана можливість розвитку витривалості у школярів молодших класів, за допомогою широкого включення в уроки комплексів фізичних вправ, спеціальних вправ і ігор [62], а також повільного бігу, що циклічно повторюються [18].
Виходячи з вищевикладеного, слід зазначити, що автори мають різні погляди на розвиток витривалості у молодших школярів. Одні вважають, що витривалість в цьому віці розвивається слабо, інші - достатньо інтенсивно. Педагогічні спостереження показують, що молодші школярі легко пристосовуються до тривалого бігу, тобто роботі на витривалість і, на наш погляд, розвитку її слід надавати достатню увагу на уроках фізичної культури, проте, враховуючи особливості організму, що бурхливо росте, не допускати великих за об'ємом фізичних навантажень.
Велика кількість дослідників займалася питаннями фізичної підготовленості учнів молодших класів. В своїх роботах вони вказують на її підвищення за рахунок включення в уроки фізичної культури молодших школярів різних фізичних вправ. Так, автори пропонують використовувати: дозовану ходьбу [13], засоби української народної фізичної культури, вправи спортивно-ігрового характеру [50], легкоатлетичні [8] і циклічні [32] вправи, комплекси рухливих ігор і ігрових вправ, вправи, спрямовані на виховання швидкісних і основних фізичних якостей [45], цілеспрямовані короткочасні вправи методом колового тренування.
Під час аналізу літератури ми не знайшли робіт, що стосуються дослідження взаємозв'язку сенсорних систем з проявом рухових здібностей у дітей молодшого шкільного віку, що і стало предметом нашого вивчення.
1.3 Характеристика функціонального стану сенсорних систем дітейРяд фахівців в галузі фізіології, фізичного виховання і спорту вважають, що формування і вдосконалення рухових навиків неможливе без участі сенсорних систем [55, 65].
Багато дослідників [37, 38] вказують, що залежно від характеру і складності рухової дії, ведучу роль можуть грати переважно руховий, зоровий, слуховий вестибулярний і тактильний аналізатори.
Різні сенсорні системи починають функціонувати в різні періоди онтогенетичного розвитку. Раніше дозрівають структури вестибулярного аналізатора, потім нюхового, смакового і шкірного. Пізніше всіх дозрівають слуховий і зоровий аналізатори. Периферичні ланки аналізаторів в основному вже сформовані до моменту народження дитини. Потім дозрівають їх кіркові відділи, які в основному і визначають особливості функціонування сенсорних систем в ранньому дитячому віці. Крім кіркових відділів аналізаторів, до переробки поступаючої інформації залучаються і інші кіркові зони - асоціативні відділи. Ці структури дозрівають протягом тривалого періоду розвитку, включаючи і підлітковий вік. Поступовість їх дозрівання визначає специфіку процесу сприйняття в шкільному віці [68].
Найбільше значення при виконанні рухів має рухова сенсорна система. Їй належить ведуча роль в управлінні рухами [55]. Без її участі не може бути здійснена навіть найпростіша рухова діяльність.
Руховий аналізатор має важливе значення в регуляції положення тіла в просторі, дозволяє точно оцінити і виміряти просторові, часові і силові характеристики рухової дії, бере участь в регуляції рухових актів і положень, забезпечує координацію абсолютно всіх рухових дій людини - від локомоторних рухів до найскладніших трудових і спортивних рухових навиків [24], фактично визначає техніку спортивних вправ.
Питаннями розвитку кінестетичного аналізатора в онтогенезі займалися багато авторів [24, 63]. Слід зазначити, що приведені ними дані дещо відрізняються. Так, в роботах показано, що вдосконалення всіх відділів рухового аналізатора особливо інтенсивно відбувається з 3 до 7- 8 років. В цей період швидко наростає чутливість пропріорецепції, відбувається дозрівання підкіркових відділів рухового аналізатора і його кіркових зон. В 6-7 років, на думку авторів, об'єм підкіркового відділу складає вже 94 - 98% від його величини у дорослого, а об'єм кіркових зон 74 - 84%. Дані іншого характеру надані в роботах [70], де відзначено, що формування всіх відділів рухового аналізатора активно відбувається в 7- 12 років. Приблизно такої ж думки дотримуються [57, 63], указуючи на інтенсивний розвиток рухового аналізатора у віці від 7 до 10 років.
Дослідження показали, що до молодшого шкільного віку морфологічні ознаки кіркового відділу рухового аналізатора близькі до таких у дорослих.
Таким чином, на думку більшості авторів, молодший шкільний вік є сприятливим для вдосконалення рухового аналізатора. Тому необхідно цілеспрямовано впливати на нього, з метою підвищення можливостей для більш успішного формування різносторонньої рухової сфери молодших школярів.
Зоровий аналізатор - найважливіший з органів чуття. Через нього людина одержує до 90% інформації про навколишній світ [48].
Зорова сенсорна система, забезпечуючи сприйняття простору і змін, що відбуваються в навколишньому середовищі, має найбільше значення при виконанні точних рухів і при рухах, що вимагають швидких змін напряму і швидкості. Зорова інформація необхідна для управління рухами майже у всіх видах спорту [63, 64]. На думку зоровий аналізатор грає провідну роль при початковому освоєнні техніки руху.
В процесі постнатального розвитку органи зору людини зазнають значні морфофункціональні перебудови. Інтенсивний розвиток підкіркових зорових структур, зорової зони кори відбувається на першому році життя і завершується дозріванням клітинних структур центрального відділу зорового аналізатора до 6 - 7 рокам [54]. Дослідженнями встановлено, що в молодшому шкільному віці продовжується процес формування зорової системи, а за даними [57] в цьому віковому періоді наголошується інтенсивний розвиток різних зорових функцій.
Поле зору є найважливішою просторовою характеристикою зорового аналізатора [24]. Воно визначає об'єм навчальної інформації, що сприймається дитиною, тобто пропускну спроможність зорового аналізатора і, отже, можливості школярі. Пропускна спроможність зорового аналізатора до 10- 11 років наближається до рівня дорослої людини і складає 2 - 4 біт/с [24]. Периферичний зір має надзвичайно важливе значення в тих видах спорту, які пов'язані з постійним зоровим аналізом [64].
Поле зору у дітей значно вужче, ніж у дорослих, але з віком швидко збільшується. Встановлено, що розширення меж поля зору найбільш інтенсивно відбувається у віці від 5 до 10 років. За даними [41] значне його збільшення спостерігається у віці 6 - 8 років. Трохи відрізняються відомості, приведені в роботі [24], про те, що поле зору особливо інтенсивно розвивається в дошкільному віці і до 7 років воно складає приблизно 80% від розмірів поля зору дорослого.
Об'єм периферичного поля зору значно варіює у різних людей. Ці відмінності обумовлені як будовою черепа, так і тренуванням (у представників ігрових видів спорту, межі поля зору істотно ширші, ніж у людей, що не займаються спортом) [24, 63, 64].
Встановлено, що заняття спортом і фізичною культурою позитивно впливають на функціональний стан зорового аналізатора [21, 78].
Велика кількість робіт присвячена вивченню взаємозв'язку зорового і рухового аналізаторів. Так, наявність тісного взаємозв'язку між вказаними сенсорними системами відзначена у спортсменів високого класу. Дослідженнями виявлено, що незадовільний функціональний стан зорового аналізатора погіршує показники швидкості реакції і працездатності. В роботах указується на поліпшення функціонування зорової сенсорної системи під впливом тренувальних занять боротьбою. За наслідками експерименту доведено, що рухова активність і загальна фізична культура покращують функціональний стан зорового аналізатора у дітей молодшого шкільного віку.
Дослідження свідчать про те, що цілеспрямований вплив на зорову сенсорну систему фізичних вправ і ігор покращує її функціональний стан у футболістів 9 - 17 років.
Таким чином, у дітей молодшого шкільного віку зоровий аналізатор проходить один з періодів свого розвитку. Це дозволяє цілеспрямовано впливати на нього і використовувати його можливості в процесі навчання рухів і виховання фізичних якостей.
Слуховий аналізатор - це другий за значенням аналізатор в забезпеченні адаптивних реакцій і пізнавальної діяльності людини.
З функцією слухового аналізатора пов'язана можливість регулювання швидкості рухів на дистанції, оцінки тривалості, частоти і ритму окремих рухів [48, 63, 64].
Дані, надані в роботі, указують на наявність тісного взаємозв'язку між слуховим аналізатором і виконанням рухів. На думку [21], різні звукові подразники сприяють виробленню і вдосконаленню техніки рухів. Так, роздратування рецепторів внутрішнього вуха викликає зміни у функціонуванні різних фізіологічних систем організму, що у свою чергу, може вплинути на орієнтацію в часі, просторі, а також на точність дозування м'язових зусиль.
Питаннями розвитку слухового аналізатора в онтогенезі займалися багато авторів [54, 67]. Вони відзначають, що інтенсивний розвиток слухового аналізатора спостерігається в перший рік життя дитини, але з віком звукова чутливість підвищується.
За даними [57] в молодшому шкільному віці відбувається інтенсивний розвиток слухового аналізатора. Остаточне ж морфофункціональне формування органів слуху у дітей закінчується до 12 років [24].
Таким чином, на думку ряду авторів, в молодшому шкільному віці відбувається подальше становлення слухової сенсорної системи. Використання спеціальних вправ створює умови для успішного формування рухових умінь і навиків і виховання фізичних якостей.
Вестибулярна сенсорна система служить для аналізу положення і руху голови і тіла в просторі.
Вестибулярному апарату належить важлива роль в управлінні руховою діяльністю. Він забезпечує збереження рівноваги тіла людини, підтримує його положення в просторі, покращує координацію його рухів у спокої і в процесі рухової діяльності. Особливо важлива роль вестибулярного апарату при виконанні безопорних рухів і рухів на опорі.
Ряд авторів [68] рахують, що вестибулярний аналізатор дозріває ще у внутрішньоутробному періоді. У дітей віком 1 місяць орган рівноваги вже анатомічно сформовано [52].
Вплив спеціально спрямованих вправ на функціональний стан вестибулярної сенсорної системи відображений в роботах багатьох авторів. Так, за даними спеціальні вправи підвищують стійкість вестибулярного аналізатора у спортсменів різної кваліфікації у видах спорту з складно-координаційною структурою рухів.
Дослідженнями визначено, що використання обертальних навантажень в тренувальному процесі тхеквондистів 15 - 18 років, приводить до збільшення темпів приросту рівноваги.
Ряд авторів займалися вивченням даного питання у школярів. Так, за даними спеціальні вправи, що сприяють розвитку вестибулярної сенсорної системи, позитивно впливають на рухову активність школярів.
В роботах [35, 60, 72] указується, що вживання на уроках фізичної культури школярів середніх класів вправ, спрямованих на роздратування вестибулярного апарату, значно підвищує вестибулярну стійкість і удосконалює взаємозв'язок рухового і вестибулярного аналізатора.
Таким чином, не дивлячись на те, що в молодшому шкільному віці вестибулярний аналізатор є системою, що вже практично сформувалася, його можна розвивати і удосконалювати спеціально справленими вправами і використовувати його функціональність для навчання руховим діям і виховання фізичних якостей.
Тактильний аналізатор є частиною шкірного аналізатора. Його рецептори забезпечують сприйняття механічних дій, відчуття дотику, тиску і вібрації [24, 54]. Ще И.М. Сеченов відзначав, що «долонна поверхня руки, подібно сітківці ока, дає свідомості форму предметів, а рухи руки, подібно рухам очного яблука, інформують про величину і положення предметів, щодо нашого тіла».
На думку [49, 64], тактильний аналізатор відіграє особливу роль в сприйнятті рухів, оскільки виконання рухів зв'язано з розтяганням шкіри і тиском на окремі її ділянки.
До тактильної сенсорної системи пред'являються великі вимоги при виконанні складних за координації рухових дій, вона дає інформацію про амплітуду рухів і зіткнення тіла із спортивними снарядами і інвентарем, відіграє важливу роль в просторовому орієнтуванні людини, допомагає точно визначити швидкість бігу [63].
Тактильний аналізатор, як і вестибулярний, дозріває ще у внутрішньоутробному періоді [68]. В перші роки життя чутливість тактильного аналізатора поступово збільшується, а в 8 - 10 років, на думку [54], інтенсивність цього процесу слабшає. В цьому віці спостерігається найзначніше зниження порогів тактильної чутливості. Проте в роботах [57, 63] відзначається, що чутливість тактильного аналізатора особливо швидко зростає у дітей молодшого шкільного віку.
За відомостями [24] у дітей чутливість тактильних рецепторів нижча, ніж у дорослих. Встановлено, що спеціальні вправи, спрямовані на розвиток тактильного аналізатора, підвищують його функціональні можливості у сліпих дітей [30].
Аналіз літературних джерел свідчить про те, що повноцінна життєдіяльність людини неможлива без злагодженої діяльності всіх аналізаторів. Багато авторів указують на наявність тісного взаємозв'язку між різними аналізаторами, які сприяють вдосконаленню рухової діяльності, формуванню виробничих або спортивних навиків. Дослідженнями встановлена позитивна взаємодія впливів вестибулярної, зорової і слухової сенсорних систем на активність мотонейронів м'язів нижніх кінцівок людини.
Встановлено, що чутливість аналізаторів підвищується із зростанням спортивної майстерності, і чим менший рівень тренованості, тим вища значущість сенсорних систем в точності управління рухами.
Вивченням взаємозв'язку фізичної підготовленості з функціональним станом аналізаторів займалися багато авторів. Так, за даними [37, 38, 77] від функціонального стану аналізаторів залежить прояв і розвиток координаційних здібностей і спритності.
В роботах [46] відзначено, що спеціалізоване тренування аналізаторів в процесі спортивно-технічного вдосконалення приводить до розвитку специфічних якостей, що визначають досягнення високого спортивного результату.
В процесі досліджень виявлена залежність між руховим і вестибулярним аналізаторами і виконанням різних спортивних рухових дій у футболістів 9 - 17 років.
Вплив спеціальних комплексів вправ, спрямованих на тренування зорової і вестибулярної сенсорної системи в тренувальному процесі гандболісток 11 - 13 років висвітлено в роботах [56]. Результати досліджень свідчать про позитивний вплив цих вправ на спортивну техніку і розвиток фізичних якостей.
В роботах наголошується тісний взаємозв'язок фізичної підготовленості і функціонального стану зорового, вестибулярного і слухового аналізаторів у школярів середніх класів. Автори встановили позитивний вплив спеціально спрямованих вправ не тільки на функціональний стан даних аналізаторів, але і на рівень фізичної підготовленості учнів середніх класів. Спеціальні вправи включалися в зміст уроків фізичної культури і проводилися ігровим і строго регламентованими методами [73, 74, 75].
Дослідження рівня сприйняття молодшими школярами інформації із зовнішнього середовища встановлено, що навчання фізичним вправам при одночасній участі зорової і слухової систем відбувається значно швидше, ніж при виключенні однієї з них [44].
Дослідження [24] свідчать про наявність взаємозв'язку між рівнем розвитку рухового аналізатора у дитини і його загальним фізичним і психічним розвитком; спостерігається висока залежність стану здоров'я школярів від фізичного виховання.
Підвищення рівня фізичної підготовленості робить позитивний вплив на ЦНС.
Таким чином, дослідження багатьох фахівців свідчать про те, що фізична підготовленість і фізичний розвиток дітей залежать від функціонального стану аналізаторів, на який можна позитивно впливати спеціальними фізичними вправами.
Проте при аналізі наукової літератури ми знайшли дані, що відображають розвиток лише окремих сенсорних систем у дітей молодшого шкільного віку. Робіт, які торкалися б питання інтегральної взаємодії зорового, вестибулярного, слухового, тактильного аналізаторів і фізичної підготовленості школярів молодших класів нами не знайдено.
Аналіз науково-методичної літератури свідчить про те, що рівень фізичної підготовленості залежить від функціонального стану аналізаторів. Розвитку і функціональному вдосконаленню сенсорних систем в процесі навчання і виховання сприяє раціональне тренування за допомогою спеціальних вправ і ігор. При цьому слід зазначити, що питання про комплексний вплив зорового, слухового, вестибулярного і тактильного аналізаторів на фізичну підготовленість молодших школярів вивченні недостатньо. Тому вважаємо за необхідне досліджувати цю проблему, шляхом експериментального включення у вміст уроків фізичної культури і інших форм фізичного виховання в школі спеціально підібраних вправ, з метою поліпшення функціонального стану сенсорних систем і рівня фізичної підготовленості учнів молодших класів
Розділ 2. Методи і організація дослідження2.1 Методи дослідженняДля вирішення поставлених задавань застосовувалися наступні методи:1. Теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури;2. Вивчення документальних матеріалів і педагогічне спостереження;3. Педагогічне тестування;4. Педагогічний експеримент;5. Методи математичної статистики.Теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел здійснювалися з метою вивчення стану досліджуваної проблеми, визначення стану актуальності питань, що вивчаються, а також обґрунтовування мети і завдань дослідження.
Страницы: 1, 2
