Впровадження міжпредметних зв’язків при підготовці трактористів-машиністів

ДИПЛОМНА РОБОТА

Впровадження міжпредметних зв'язків при підготовці трактористів-машиністів

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи реалізації міжпредметних зв'язків у навчанні фахових технічних дисциплін

1.1. Роль міжпредметних зв'язків у навчальному процесі професійної школи

1.2. Методологічні вимоги до здійснення міжпредметних зв'язків

1.3. Сутність поняття “міжпредметні зв'язки” та їх функції

Розділ 2. Розробка методики впровадження міжпредметних зв'язків при підготовці трактористів - машиністів

2.1. Аналіз програми підготовки трактористів - машиністів щодо посилення міжпредметних зв'язків

2.2. Міжпредметні зв'язки при виконанні різних видів робіт при підготовці трактористів-машиністів

2.3. Міжпредметні зв'язки курсу “Трактори та автомобілі” із забезпечуючими його природничими дисциплінами

2.4. Методика реалізації міжпредметних зв'язків при підготовці трактористів-машиністів

Розділ 3. Перевірка ефективності методики посилення міжпредметних зв'язків та їх впливу на якість підготовки тракториста-машиніста

3.1. Практична реалізація міжпредметних зв'язків при вивченні курсу «Трактори та автомобілі»

3.2. Методика впровадження міжпредметних зв'язків при підготовці трактористів-машиністів

3.3. Перевірка ефективності розробленої методики та обробка її результатів

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Додаток А лист-завдання

Додаток Б план-конспект уроку

ВСТУП

Професійно-технічний напрямок освіти є важливою ланкою в системі професійної підготовки кадрів, які вирішують основні завдання аграрного сектору економіки в умовах створення в Україні ринкових відносин. Організація трудової діяльності спеціаліста вимагає сьогодні творчого вирішення складних виробничо-технічних завдань, ініціативно мислячих та освічених робітників. Держава сприяє удосконаленню професійної підготовки робітників. Це відображено в багатьох нормативних актах, що регулюють відносини в галузі професійно-технічної освіти. Так, в Державній національній програмі “Освіта” („Україна XXI століття”) передбачено створення їх виробничої кваліфікації на рівні науково-технічних досягнень. Серед шляхів реформування професійної освіти провідне місце відведено удосконаленню навчально-виховного процесу в закладах професійної освіти на основі впровадження нових педагогічних технологій. В Законі України „Про професійно-технічну освіту” механізм міжпредметних зв'язків є одним із важливих складових навчального плану-документу, що визначає плановий рівень кваліфікації випускника професійно-технічного училища. Тому для вирішення цього комплексу завдань, які ставляться перед професійною школою, значної ваги набувають міжпредметні зв'язки, що реалізуються в циклі фахових дисциплін [2, 20].

Дидактична теорія міжпредметних зв'язків знайшла широке відображення у публікаціях багатьох науковців, в яких визначено види міжпредметних зв'язків, їх функції, місце у сучасній школі, засоби їх реалізації тощо.

Проте важливо не тільки знати науку, але і володіти педагогічною майстерністю її викладання. Добре вже відомо і дані дослідження показують, що школярі, учні ПТУ і студенти педагогічних вищих навчальних закладів і віддають перевагу такому вчителю, а у вузі - педагогу, які дають науку в її розвитку, показують її проблеми, знайомлять з методикою дослідження, залучають тих учнів, що мають устремління до активного пошуку, звуть до творчості [8]. Але проблема використання міжпредметних зв'язків фахових дисциплін підготовки тракториста - машиніста у науково-методичній літературі висвітлена ще недостатньо. Тому темою даної роботи обрано: “Впровадження міжпредметних зв'язків при підготовці трактористів-машиністів”.

Основною метою дослідження є пошук ефективних шляхів підвищення фахової підготовки тракториста-машиніста через посилення міжпредметних зв'язків.

Об'єктом дослідження у випускній роботі є процес фахової підготовки тракториста-машиніста в системі професійно-технічної освіти.

Предметом дослідження виступає підвищення ефективності фахової підготовки учнів через посилення міжпредметних зв'язків дисциплін, що забезпечують цю підготовку.

Враховуючи тему, мету, об'єкт, предмет роботи були поставлені наступні задачі роботи:

1. Визначити дидактичні шляхи посилення міжпредметних зв'язків дисциплін навчального плану підготовки тракториста-машиніста.

2. Розробити методику використання міжпредметних зв'язків дисциплін

3. Реалізувати розроблену методику у навчальному процесі підготовки тракториста-машиніста.

4. Розробити відповідні методичні рекомендації, що до організації такого навчання, яке дозволить за рахунок реалізації глибоких міжпредметних зв'язків дисциплін навчального плану підвищити ефективність фахової підготовки трактористів-машиністів.

Для виконання поставлених у роботі завдань були використані наступні методи досліджень: аналіз літературних джерел, спостереження за навчальним процесом, вивчення досвіду роботи викладачів та майстрів виробничого навчання, аналіз та синтез методичних наробок з питання, що вивчається.

Практичне значення роботи полягає у розробці методичних рекомендацій що до організації навчання трактористів-машиністів, яке дозволить підвищити якість їх підготовки за рахунок реалізації глибоких міжпредметних зв'язків дисциплін навчального плану.

Апробація роботи проведена на базі ПТНЗ №6 при проходженні виробничої практики, заслуховувалась на кафедрі професійного навчання та на щорічній студентській конференції.

РОЗДІЛ 1 Теоретичні основи реалізації міжпредметних зв'язків у навчанні фахових технічних дисциплін підготовки трактористів-машиністів

1.1 Роль міжпредметних зв'язків у навчальному процесі професійної школи

В наш час розвиток науки та техніки привело до корінних змін у взаємозв'язку науки та виробництва, наука стає безпосередньою виробничою силою. Знання різних галузей не являються тепер ізольованими, вони стають найбільш дієвими при зв'язку між науками.

Зв'язок між учбовими предметами являється відображенням зв'язку між відповідними науками, кожна з яких в своїй галузі вивчає єдиний об'єктивно існуючий матеріальний світ. В цьому випадку здійснення зв'язків між навчальними предметами відіграє дуже важливу роль в гармонічному розвитку учнів, в створенні в них цілісного, наукового, діалектико-матеріалістичного світогляду [4].

Необхідність міжпредметних зв'язків обговорюється дидактичними принципами навчання. Так принцип міцності засвоєння знань дозволяє стверджувати, що формування вмінь і навичок буде краще відбуватися при умові добре діючих міжпредметних зв'язків.

В процесі реалізації міжпредметних зв'язків в учнів розширяється загальний політехнічний кругозір, розвивається логічне мислення, активізується увага, росте зацікавленість до вивчаємих предметів.

Міжпредметні зв'язки з основами наук дозволяють розкрити природньо-наукові основи знаряддя праці і основних операцій, а також організаційно-економічні принципи і суспільну значущість трудової діяльності; вони поглиблюють вивчаємі теми, конкретизують, роблять більш дієвими знання учнів; формують свідоме творче відношення до технічних знань.

Без міжпредметних зв'язків неможливо вирішити сучасні завдання реформи професійної школи, яка вимагає об'єднання загального і професійного навчання, зміцнення зв'язку навчання з виробничою працею. Міжпредметні зв'язки, як і будь-який принцип навчання, має властивість всезагальності, реалізується в кожному навчальному предметі. Необхідність і доцільність міжпредметних зв'язків підтверджується передовим педагогічним досвідом вчителів і багаточисельними загальнопедагогічними і методичними дослідженнями [12].

Сучасні професійні програми професійно-технічного училища в значній мірі відображають системний науковий підхід до вивчення об'єктів, предметів, процесів і явищ природи, суспільства, виробництва. Але існуючий предметний принцип розподілу знань не дозволяє повністю реалізувати системний підхід у навчанні, не порушуючи (не розмиваючи) границі утворених навчальних предметів. Тому тим більш важливий принцип міжпредметних зв'язків, що дозволяє всесторонньо розкрити багатоаспектні об'єкти навчального пізнання і комплексні проблеми сучасності [17].

Навчання у сучасній професійній школі реалізується як цілісний навчально-виховний процес, що має загальну структуру і функції, які відображають взаємодію викладання і навчання. Міжпредметні зв'язки сприяють реалізації всіх функцій навчання: освітньої, розвиваючої і виховної. Ці функції здійснюються у взаємозв'язку і взаємно доповнюють один одного. Єдність функцій є результат цілеспрямованого процесу навчання як навчально-виховної системи.

Міжпредметні зв'язки як самостійний принцип визначають цільову спрямованість всіх компонентів процесу навчання (його завдання, змісту, форм, методів, засобів, результатів) на вирішення завдань формування системи знань про природу, суспільство і працю, світогляд спеціаліста.

Таким чином міжпредметні зв'язки в погодженій колективній, груповій чи індивідуальній роботі педагогів стають принципом конструювання дидактичної системи. Така система може мати локальний характер, обмежуючись межами однієї навчальної теми, охоплювати декілька навчальних тем, пов'язаних загальними для ряду предметів провідними ідеями, об'єднувати групу навчальних курсів, що вирішують комплексну міжпредметну проблему.

Збагачення навчальної і трудової діяльності учнів на основі міжпредметних зв'язків відбувається особливо інтенсивно, коли вчителі здійснюють різноманітні види цих зв'язків в комплексі [36].

1.2 Методологічні вимоги до здійснення міжпредметних зв'язків

Підґрунтям міжпредметних зв'язків є взаємозв'язок загального, політехнічного і професійного утворення. Ця єдність досягається шляхом посилення міжпредметних зв'язків у предметах природно-математичного циклу, формування політехнічних знань на базі загальнонаукових, зв'язку навчання з продуктивною працею. Виникає тенденція створення інтегрованих курсів - "Основи техніки", "Основи виробництва". Іншим ведучим напрямком здійснення міжпредметних зв'язків є філософський синтез знань. Питання впливу міжпредметних зв'язків на світогляд особистості досліджується педагогами Румунії, Угорщини, Польщі, Болгарії, Чехії. Польські вчені ставлять, наприклад, питання про розрив між традиційним викладом основ науки і сучасних темпів її розвитку. Він виступає за міждисциплінарний характер навчання, підкреслюючи роль філософії й історії науки у вищій інтеграції програм. В. Шевчук (ПНР) розглядає світогляд як результат планової інтеграції знань. На його думку, надія на те, що інтеграція відбудеться в розумі учня сама по собі, є помилкової з дидактичної і з виховної точок зору. Тому при вивченні кожного предмета нові складові частини знань повинні знаходити місце в більш складних ієрархічно побудованих системах. Підкреслюється значення зв'язків між предметами в досягненні цілей загальної освіти і розглядаються, як один з актуальних принципів конструювання дидактичної системи і як умова ефективного здійснення навчання і виховання в сучасній школі. Таким чином, у педагогіці помітні тенденції різнобічного вивчення ролі міжпредметних зв'язків у навчанні, що підтверджує комплексність даної проблеми [70].

Аналіз розвитку ідеї міжпредметних зв'язків у педагогіці нашої країни й інших країн дозволяє виділити обумовлені методологією вихідні вимоги до їх здійснення:

1) міжпредметні зв'язки повинні бути спрямовані на досягнення всебічного розвитку особистості учня в умовах стійкої системи предметного навчання і сприяти посиленню взаємозв'язку утворення, розвитку і виховання;

2) між предметні зв'язки необхідно включати в навчання у всіх типах шкіл і на всіх ступінях навчання, підкоряючи їх принципам науковості, систематичності навчання і його зв'язку з працею;

3) необхідна координація навчальних програм на основі інтеграції, комплексування предметних знань відповідно до ведучого загальнонауковими ідеями [21, 24, 34].

Пошук форм і методів інтеграції навчальних предметів у прагматичних цілях - один з ведучих напрямків досліджень дидактів. У "Міжнародному центрі педагогічних досліджень" у м. Севру (Франція) створена спеціальна дослідницька група по розвитку міждисциплінарних зв'язків. Рішення питання нею зводиться, як правило, до побудови інтегрованих курсів ("Соціально-економічні науки", "Гуманітарні науки"), що включають "надійні" знання, потрібні учню, щоб усвідомлено здійснювати свої права й обов'язки людини і громадянина. Курс природно-математичних наук містить розроблені групою викладачів (фізики, біології, математики) ряд комплексних тим - "Електрозварювання", "Метали", "Фотоапарат" і ін. Інститут педагогіки природознавства (ФРН) розробляє інтегрований курс, побудований з окремих міждисциплінарних "блоків": ("Рух організмів і машин", "Плавлення в природі і техніку" і т.п. ), послідовність яких визначається вчителем. У зв'язку з випадковим набором комплексних тим і добором навчального матеріалу самим вчителем інтеграція нерідко здійснюється без спадкоємних зв'язків з раніше вивченими предметами, ґрунтується на другорядних поняттях, навчальний матеріал групується навколо прикладних проблем, що зважуються шляхом дослідження. При цьому, як правило, ігноруються філософські і світоглядні питання. Інтеграція знань з позицій прагматизму приводить до зниження науковості і систематичності навчання [46, 47].

Прагматичному підходу протистоїть когнітивний напрямок, що висуває в навчанні задачу розвитку інтелектуальних сил дитини. Цей напрямок виражений у теорії Дж. Брунера, що виступає проти методу "центральної теми" і "методу проектів" в об'єднанні різнопредметних знань. Він захищає ідею спіралевидних програми. У ній утвориться ієрархія понять одного і суміжних предметів на основі "ведучих структур", навколо яких необхідно сконцентрувати навчальний матеріал і які можуть замінити засвоєння основ наук у всім їхньому різноманітті. Таке навчання веде до однобічному інтелектуалізму і відповідає неопозитивіській концепції "наукової школи", для якої характерне віддалення теорії від практики, школи від життя [3].

Міжпредметні зв'язки дозволяють будувати пізнавальну діяльність учнів на основі загальнонаукових ідей і методів. Вони формують загальні здібності учитися і розкривають загальні принципи побудови науки (Е.Н.Кабанова-Меллер). Міжпредметні зв'язки служать джерелом конструювання змісту утворення по окремих навчальних предметах (Б.П.Єсипов). Загальні структурні елементи навчальних предметів створюють об'єктивні основи комплексного здійснення міжпредметних зв'язків у навчанні:

1) наукові об'єкти вивчення, факти;

2) поняття, закони, теорії;

3) світоглядні ідеї;

4) історичні проблеми і шляхи науки;

5) методологічні основи і методи науки;

6) узагальнені способи пізнання;

7) специфічні уміння і навички;

8) мова науки;

9) виховні аспекти знань [47, 54].

До цим виділеним раніше елементам навчального предмета необхідно додати політехнічні і прикладні знання, що значно посилені в нових програмах і підручниках.

Сучасна дидактика виходить із принципу цілісного відображення науки в змісті навчання: як системи знань, як діяльності, у єдності теорії і методу, і як системи її відносин з іншими формами суспільної свідомості і практики. Наука - це і результат пізнання, і діяльність по придбанню нових знань, навчальний предмет - це єдність знань, методів і відносин, що формуються в учнів у процесі вивчення визначеної науки, галузі людської діяльності. Розгляд навчального предмета на абстрактному рівні у виді узагальненої моделі знань, як би "вийнятим", ізольованим від діяльності і процесу навчання, дозволяє вичленувати в ньому склад знань: про об'єкт, способи діяльності, про цінності. Підставою даних видів знань служать наступні функції інформації (її види) у процесі сприйняття людиною:

1) епістемична, що розкриває сутність об'єкта, наукові знання про нього з метою показати суб'єкту, що є даний об'єкт;

2) інструментальна, що показує, які установлені знання про об'єкт, способи пізнання;

3) мотиваційоно-оціночна, що розкриває ціннісну сутність знань про об'єкт із позицій суспільства, світогляду вченого, потреб людини, у результаті чого суб'єкт довідається, навіщо необхідно вивчати даний об'єкт. Кожен елемент інформаційної структури навчального предмета, як показують дослідження проблеми, може бути об'єктивною основою міжпредметних зв'язків у змісті навчання. У свою чергу, відбиваючи міжнаукові ідеї, вони є і джерелом побудови змістовної структури навчального матеріалу, вносячи в нього "міжнаукові компоненти" [55, 56].

Отже, між предметні зв'язки - це особливо значимий у сучасних умовах наукової інтеграції фактор формування змісту і структури, навчального предмета, а сама структура навчального предмета служить одним з об'єктивних джерел різноманіття їхніх видів і функцій.

У традиційному розподілі наук на гуманітарні, природні, технічні відбиті об'єктно-предметні відносини між ними. Такий поділ закріплений у циклах навчальних предметів, що згруповані по спільності об'єктів вивчення - суспільство, природа, праця. При цьому виникають внутріциклові і міжциклові зв'язки, що систематизують знання й уміння учнів навколо загальних об'єктів пізнання.

Об'єктно-предметна лінія міжпредметних зв'язків у предметній системі навчання предметів пізнання. Представлення про синтетичний, учбово-пізнавальний характер діяльності учня виникло в процесі переходу дослідників від вивчення зовнішньої, існуючої незалежно від учня як суб'єкта діяльності, сторони навчання (його змісту, методів, форм організації) до вивчення внутрішніх, змістовно-операційних і мотиваційних процесів. При цьому дослідники виходять з положення Л.С.Виготського про те, що психічні новотвори складаються в якісних змінах і в особистості й у діяльності дитини. У рішенні питання про морфологічну структуру навчальної діяльності як дидактичній основі міжпредметних зв'язків важливо спиратися на положення про єдність свідомості і діяльності і відповідності способів дій змісту знань учнів. Багатство змісту навчального предмета, його складна структура обумовлюють і багатогранність навчальної діяльності. Базисні компоненти навчальної діяльності, як показує аналіз, визначаються пізнавальним, практичним і ціннісно-орієнтаційним її характером, зв'язаним із засвоєнням відповідних видів знань, представлених в інформаційній структурі навчального предмета [71].

Пізнавальна діяльність націлена на перетворення образів (понять, теорій, законів) об'єктів реального світу, що раніше склалися у свідомості учня, що досягається в процесі засвоєння нових знань і способів їхнього одержання. Оперування знаннями при цьому відбувається у внутрішньому плані, і пізнавальна діяльність учня носить теоретичний характер. Міжпредметні зв'язки по лінії пізнавальної діяльності укладені в рішенні на уроках по різних навчальних предметах однотипних пізнавальних задач, націлених на засвоєння аналогічних по своїй структурі знань (теорій, законів, понять і ін.). Пізнавальні уміння, що здобуваються учнями, під впливом міжпредметних зв'язків стають узагальненими, загальнопредметними і міжпредметними.

Практична діяльність учнів - це вивчення і перетворення реальних об'єктів шляхом застосування наукових знань з метою одержання нових фактів, емпіричних чи висновків упредметнених продуктів діяльності. Практична діяльність учнів реалізується в конкретних формах: трудова, фізична, конструктивно-технічна, розрахунково-вимірювальна, обчислювальна, експериментальна, образотворча, мовна. Здійснюючи практичну діяльність, учні засвоюють правила дій, алгоритми операцій і відповідні уміння і навички. "Ціннісно-орієнтаційна" - це оцінна діяльність учнів. Вона відбувається в процесі засвоєння ціннісних аспектів знань, світоглядних ідей, зв'язків між наукою й ідеологією, що служать орієнтирами в навчальній діяльності учнів при навчанні всім навчальним предметам. Навчальна діяльність також має специфічні прийоми навчальної роботи, формує уміння самостійної роботи з книгою, необхідні для самоосвіти, а також створює джерела міжпредметних зв'язків по лінії загальнонавчальних умінь - організаційно-пізнавальних, бібліографічних і інших [63, 67].

Страницы: 1, 2

В соцсетях